Урок "Конспект уроку із української літератури для 11 класу на тему "«Шістдесятництво». Василь Симоненко"

11 клас            Українська література

 

Тема : «Шістдесятництво» як явище культурологічне й соціальне. Ідейно-стильове розмаїття, тематична новизна. Василь Симоненко. Творча біографія митця. Образ України, громадянський вибір поета («Задивляюсь у твої зіниці…»). Мотив самоствердження людини у складному сучасному світі, її самодостатність («Я…»).

 

Мета:  дати загальну харак­теристику творчості поетів-шістдесятників, розкрити зв'язок українського дисидентського руху з явищем «шістдесятництва»; погли­бити знання учнів про життєвий і творчий шлях

В. Симоненка, охарактеризувати стильові особли­вості його поезії;

 розвивати критичне й креативне мислення, вміння аналізувати поетичні твори; виховувати патріотичні почуття, толерантність.

 

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрети шістдесятників, В. Симоненка, міні-виставка творів поета, епіграф, презентація  до уроку, інтерактивна дошка, мультимедійні засоби наочності.

Міждисциплінарні зв’язки:

 Історія України, філософія, історія української літератури.

Методичний коментар. Учні працюють у творчих групах, перед кожною з яких поставлено творчо-пошукове завдання.

Методичне забезпечення: Опорні конспекти, тексти творів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                               Витязь молодої української поезії

Олесь Гончар

ПЕРЕБІГ УРОКУ

1. Актуалізація

1.Організаційний момент. Створення позитивного психологічного мікроклімату

- Сьогодні у нас з вами непроста робота. Перш ніж розпочати її, ми маємо пам’ятати, що під час співпраці слід бути взаємно ввічливими, добрими.

2. Продовжити речення: (усно)

• Нью-Йоркська група виникла … (в другій половині 50-х років в українському кварталі  Нью-Йорка). Представники: Богдан Бойчук, Емма Андієвська, Віра Вовк, Юрій Тарнавський та інші.
• Василь Голобородько, Віктор Кордун, Микола Воробйов – представники…  (постшістдесятництва, витісненого покоління).
• Письмо, насичене міфологією, філософськими роздумами, художньою умовністю називається …(химерною прозою).
• Нове явище в українській культурі в період «відлиги» називається …(«шістдесятництво»).

3. Оголошення теми, завдань уроку

Сьогодні на уроці розглянемо явище «шістдесятництво» та проаналізуємо творчість нової генерації національної інтеліген­ції, яка ввійшла в культуру та політику в період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» й найповніше себе творчо виявила на початку та в се­редині 1960-х pp.

До поетів-шістдесятників належав Василь Симоненко, з життям і творчістю якого озна­йомимося детальніше.

(Учні записують тему уроку.) СЛАЙД 1

II.   Побудова знань

1. Лекція вчителя (учні конспектують пропонований матеріал)

«Шістдесятництво» й «шістдесятники»

    У 1953 р. помер «вождь усіх часів та народів» Йосип Сталін. А в 1956 р. на XX з'їзді партії Микита Хрущов виступив із допо­віддю «Про культ особи і його наслідки», засудивши злодіяння Сталіна та його прислужників і цим розпочавши період так зва­ної хрущовської відлиги. З'явилася надія. Надія на громадянську свободу, захищеність від беззаконня, від свавілля влади, на тор­жество справжньої демократії і права. Люди позбувалися страху, починали сміливіше й вільніше думати й говорити.

    Першими відчули й усвідомили цю свободу інтелігенти. СЛАЙД 2

Ще в 1953 р. вийшла дебютна книга Д. Павличка «Любов і нена­висть», а в 1957 р. Л. Костенко «Проміння землі» — митців, які стали немовби «предтечами» шістдесятництва, а згодом на рів­них улилися в цей широкий соціокультурний рух.

   У 1961 р. з'являється низка «кардинально» нових творів: М. Вінграновського «З книги першої, ще не виданої», вірші лікаря В. Коротича «Бетховен», І. Драча «Ніж у сонці. Феєрична трагедія в двох час­тинах», «Зелена радість конвалій» Є. Гуцала, публікації В. Симо­ненка, В. Стуса, Григора Тютюнника, Б. Олійника, Р. Іваничука...

     Молоді таланти намагалися позбутися нагляду й тиску КДБ, гур­тувалися самочинно, виходячи зі справжніх ідейно-естетичних інтересів. Вони збиралися, зокрема, на київській квартирі І. Світличного, яка на початку 1960-х pp. стала своєрідним центром національної культури.

       Наступного, 1962 p., гарматним залпом «вистрелили» у світ перші поетичні збірки М. Вінграновського («Атомні прелюди»), В. Симоненка («Тиша і грім»), І. Драча («Соняшник»), Б. Олій­ника («Б'ють у крицю ковалі»), книги малої прози В. Дрозда («Люблю сині зорі») та Є. Гуцала («Люди серед людей»). Це був таки справді — вибух. Хвиля творчої свободи явила Укра­їні й світові плеяду митців, імена яких на той час були незнайо­мими й новими, а тепер є славою й гордістю нації. Саме їх стали називати шістдесятниками. Хоча, на думку Максима Рильського, охрестили так це гроно обдаровань дещо поспішно й невдало, та термін «шістдесятники» так і зостався в історії. Здивоване й мало не шоковане суспільство, відвикле від зухвалих новацій як вияву природної зміни поколінь, одначе, відразу збагнуло: з'явилася нова генерація творців, які прагнуть сказати власне, оригінальне слово — як виявилося згодом — не лише в мисте­цтві, але й у суспільному житті.

Реакція на свідоме новаторство двадцятип'ятилітніх «поруш­ників супокою» була різною. Щойно читацька публіка трохи отя­милася від перших вражень, розгорілися дискусії на вічні теми: батьки і діти, традиції чи новаторство. На М. Вінграновського, В. Коротича та особливо І. Драча посипався град звинувачень у навмисній незрозумілості, затуманеності поетичного мислення, силуваній оригінальності... Та в цій запальній полеміці пролу­нали й інші голоси —на захист новаторів 60-х стали посивілі новатори 20-х: П. Тичина й М. Рильський, трохи молодший від них А. Малишко...

    Започатковане насамперед поетами, шістдесятництво невдо­взі набуло масштабу універсального соціокультурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного. В осерді цього руху були такі митці: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, М. Вінграновський, В. Коротич, Б. Олійник, В. Стус, І. Калинець); прозаїки (Григір Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд, В. Шевчук, Р. Іваничук, Н. Бічуя); майстри художнього перекладу (зі старших — М. Лукаш, Г. Кочур, з молодших — А. Перепадя й А. Содомора); літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, М. Коцюбинська); малярі та графіки (О. Заливаха, А. Горська,В. Зарецький, Г. Севрук, Л. Семикіна, В. Кушнір, Г. Якутович, І. Остафійчук, І. Марчук); кіномитці й театральні діячі (режи­сери С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика, Л. Танюк, актор І. Миколайчук); композитори (В. Сильвестров, Л.Грабовський,Л. Дичко, М. Скорик, В. Івасюк); публіцисти та правозахисники (В. Чорновіл, JI. Лук'яненко, В. Марченко, В. Мороз, О. Тихий, Ю. Литвин, М. Осадчий, Михайло та Богдан Горині, М. Зваричевська) та багато інших.

СЛАЙД 3

Серед світоглядних засад шістдесятників слід виділити:

•лібералізм (культ свободи в усіх її виявах: свободи особис­тості, нації, свободи духу);

•гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості — центру Всесвіту);

•духовний демократизм (культ простої, звичайної людини- трудівника);

•духовний аристократизм (культ видатної творчої особис­тості);

•моралізм та етичний максималізм (культ моральності як абсо­лютного мірила людських вчинків);

•космізм (усвідомлення «планетарної причетності» людини як частинки Всесвіту до космічних процесів);

•активний патріотизм (любов до Батьківщини й рідного народу) і національна самосвідомість, сакральне сприйняття рідної мови та історичної пам'яті як оберегів нації;

•культурництво (відстоювання справжньої, високомайстерної культуротворчості).

СЛАЙД 4

Досить розмаїто постає жанрова система «шістдесятників» (лірична поезія, балади, притчі, етюди, поеми, сонети, рубаї, ліричні новели, історичні романи, роман у віршах, химерна проза) і СЛАЙД 5

проблемно-тематичні обшири: традиційні (природа, Вітчизна, народ, історична пам'ять, людина у всьому багатстві її проявів — суспільне життя, моральність, кохання, творчість) та нові теми (підкорення космосу, етична правомірність НТР, стандартизація особистості в умовах новітнього міщанства). СЛАЙД 6

       У 60-х pp. XX ст. відбувся перегляд морально-етичних ціннос­тей у житті та літературі, загострилося питання правди та істо­ричної пам'яті. Свій варіант зведення рахунків із несправедливим минулим і сучасністю запропонував М. Стельмах у романі «Правда і кривда». Він одним із перших в УРСР звернувся до забороненої теми — голодомору 1932-1933 pp. та сталінських репресій («Дума про тебе», «Чотири броди»), хоча повністю розкрити її з огляду на тогочасну цензуру йому не вдалося.

       У цей час письменників надихали новітні здобутки НТР: розщеплення атома, з'ясування молекулярної структури ДНК й особливо — польоти в міжпланетний простір. Проте з орбіти планета видалася такою крихітною й безборонною, що невдо­взі на зміну романтиці нестримного освоєння космосу прийшло тверезе усвідомлення крихкої беззахисності всезагальної гармо­нії. До того ж віра в людину й любов до людини втілювалися насамперед у несамовито-щирій любові до України, вірі в непо­борну силу її народу, його провідну місію.

       Зіткнення шістдесятників із системою було неминучим. Назрівав відкритий конфлікт із режимом. Тим паче, що на той час шістдесятництво вже гуртувалося не тільки довкола приватних «кухонних» осередків, але й в офіційно зареєстрованих громадсько-культурних організаціях — зі статутом, «керівними органами», плановими заходами. У Києві це був Клуб творчої молоді «Сучасник» (голова — Л. Танюк), у Львові — «Пролісок» (на чолі з М. Косовим), імпульсом до створення якого став твор­чий візит до галицької столиці І. Дзюби, М. Вінграновського та І. Драча 1962 р. Тут збиралися, щоб обговорити мистецькі й гро­мадські питання, послухати гарну поезію й музику; клуб органі­зовував творчі вечори, вистави, виставки. Лунали гострі думки й «заборонені» слова — «Україна», «нація» (замість «УРСР», «ра­дянський народ»), поширювалася «нерекомендована» чи й про­сто «крамольна» література, зароджувався «самвидав». Але пе­ріод загальної ейфорії був досить коротким.

     Уже в жовтні 1964 р. зняли Хрущова; на його місце прийшов JI. Брежнєв. А в серпні-вересні 1965 р. Україною прокотилася хвиля політичних арештів. Серед тих, хто потрапив за ґрати, пере­важно були шістдесятники: критик І. Світличний, маляр О. Заливаха, правозахисники В. Мороз, брати Горині... Почалася ера лицемірства й брехні, доносів і наклепів, закритих судів і публіч­них покаянь, тюрем і спецбожевілень, а то й фізичних розправ, замаскованих під кримінальні злочини (наприклад, звірячі вбив­ства художниці А. Горської, композитора В. Івасюка). А 4 вересня 1965 р. під час прем'єри фільму С. Параджанова «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» І. Дзюба виступив із заявою-протестом проти арештів української інтелігенції. Його підтримали В. Чорновіл, В. Стус, який, незважаючи на крики в залі, голосно вигукнув: «Хто проти тиранії, встаньте!». Відважні піднялися. Решта залишилися сидіти. Усі відчували: настав час вибору. Або відстоювати свої позиції «до кінця», або «пристосу­ватись» до нових умов життя, або «демонстративно» замовчати. Саме перед таким вибором постали шістдесятники. їхня юність закінчилася разом із першими арештами.

     Друга хвиля арештів прокотилася 1972 р. (тоді забрали В. Стуса, В. Чорновола, Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Дзюбу, І. Ка- линця...) — багатьох із них змусила передчасно посивіти.

     1980-ті pp.— третя хвиля. Розпочалася жорстока боротьба комуністичного режиму з інтелігентами-гуманістами, яких зазви­чай проголошували «буржуазними націоналістами».

     Головних варіантів виходу з цієї кризової ситуації було всього три:

СЛАЙД 7

• дисидентство (від лат.dissidens незгодний) — активне іна­кодумство, відкрите протистояння тоталітарному режимові, цілковите неприйняття його псевдоідеалів і псевдоцінностей, опозиційна громадська діяльність — геройська відданість приречених на страту, свідомих своєї приреченості (В. Стус,І. Світличний, А. Горська...);

(Учні розповідають про дисидентів художницю А. Горську, кінорежисера С. Параджанова, поета і композитора В. Івасюка.)

А. ГОРСЬКА   СЛАЙД 8,9     (Виступ учня)
A. Горська. Напрочуд обдарована людина, художник широких творчих обріїв, живописець, монументаліст, театральний художник, графік. Написала гарні портрети О. Довженка, В. Симоненка, Є. Сверстюка, І. Драча, В. Стуса.

Як театральний художник плідно співпрацювала з видатним режисером Лесем Танюком.
У своїй творчості А. Горська не визнавала ідеологічного замовлення, офіціозу. Її завжди цікавила тільки людина. Вона була душею «шістдесятництва», одухотвореною рушійною силою всіх його зачинань, у ті задушливі часи надихала на боротьбу проти сваволі й тотального залякування. У грудні 1970 року художниця загинула за нез’ясованих обставин. Це вбивство так і не було розкрито. «Її постать яскравіша від легенди,— пишуть про А. Горську товариші,— сяйво її зірки не погасне на нашому небосхилі».
B. Стус відгукнувся на смерть А. Горської поезією, сповненою болю та відчайдушної рішучості не звертати з обраного шляху.

Ярій, душе! Ярій, а не ридай.
У білій стужі серце України.
А ти шукай — червону тінь калини,
На чорних водах — тінь її шукай.
Бо — горстка нас. Малесенька шопта.
Лише для молитов і сподівання.
Застерігає доля нас зарання,
Що калинова кров — така густа,
Така крута, як кров у наших жилах,
У білій стужі білих голосінь
Це гроно болю, що паде в глибінь,
На нас своїм безсмертям окошилось.

C. ПАРАДЖАНОВ   СЛАЙД 10,11      (Виступ учня)
С. Параджанов — «божевільний геній» в українській пустелі. 1965 року в кінотеатрі «Україна» відбулася прем’єра фільму «Тіні забутих предків» за повістю М. Коцюбинського. Фільм-легенда, якому в нашому кіно судилося стати сміливим новаторським експериментом кінорежисера. Саме на цій прем’єрі І. Дзюба виголосив промову на захист безневинно засуджених, а В. Стус запропонував вставанням продемонструвати свій протест проти сваволі влади.
Керівництво кінематографа намагалося «спрямувати» творчі зусилля Параджанова «в русло соцреалізму». Але це виявилося неможливим, і всесвітньо відомий майстер, талант якого був на злеті і прагнув реалізації, залишився без роботи. Натомість — судові процеси і принизливі звинувачення. У 1991 році С. Параджанов помер.

В. ІВАСЮК   СЛАЙД 12,13            (Виступ учня)   
Хто сьогодні не знає пісні «Червона рута»? Людям різного віку близька її мелодія, так само як ім’я автора — В. Івасюка. Життя композитора — мов натягнута струна, мажорна мелодія якої змушувала митця робити її ще тугішою.
«Івасюківський вибух» — яскравий, могутній, підхоплений його друзями — С. Ротару, Н. Яремчуком, В. Зінкевичем, так зворушив задрімані душі, що українці, які, здавалось, уже назавжди перекували свої голоси на чужу мову, заспівали рідною. Пісні Івасюка захоплювали нові й нові позиції на естраді, нагадували нам, чиїх батьків ми діти, долали національну байдужість. І це в той час, коли офіційна влада зустрічала в штики будь-який свіжий струмінь у нашій культурі.
В. Івасюк зник 24 квітня 1979 року, а 18 травня знайшли його тіло.
Роки тамують біль втрати, але пам’ять береже світле ім’я композитора-самородка, відкривача новітнього пласту української музичної культури.
М. Івасюк, поет, батько Володі, писав:

Благословляю, сину, ті роки,
Що розчинили тобі навстіж двері
У царство творчості, і на папері
Лягли слова і ноти на рядки.

 

• «внутрішня еміграція» — самоізоляція у власному внутріш­ньому світі, втеча в мовчання (JI. Костенко, В. Шевчук, М. Ко­цюбинська...);

•конформізм (від лат. conformis — подібний, відповідний) — намагання ціною моральних та ідейних вчинків урятувати власне життя й кар'єру; пасивне сприйняття нав'язуваної ідео­логії, підпорядкування «правилам гри» тоталітаризму заради фізичного виживання (Д.Павличко, І. Драч, В. Коротич)

Перші гнили по тюрмах і висловлювали свою незгоду з політи­кою тоталітаризму через виснажливі голодування й відкриті лис­ти протесту; другі намагалися хоч якось підтримати своїх братів по той бік колючого дроту (хто плиткою шоколаду, хто книжкою чи випискою з важливої статті в періодиці, хто — просто добрим словом у листі, якимось дивом пропущеному в «зону») і писали «в шухляду» (часом навіть без щонайменшої надії на друк); треті в цей час друкували сотні віршів і статей в періодиці, видавали десятки книжок з обов'язковими «паровозами» (програмовими поезіями про партію й Леніна, які «витягували на собі цілу збірку», уможливлюючи її вихід у світ), обіймали високі посади у видавництвах, редакціях, творчих спілках, органах державної влади, отже, не тільки прямо не виступали проти системи, але й оспівували її.           Проте навряд чи ми маємо моральне право засу­джувати других чи третіх, тому що ніхто з нас не може бути впев­неним, що на їх місці неодмінно залишився б героєм. Однак це не заважає нам схиляти голову перед тими, хто навіть у жахли­вих умовах «виправно-трудових», а насправді — концентрацій­них таборів і поселень продовжував писати твори неперевершеної художньої вартості.

    Така вже немилосердна доля України, що її найкращим  дітям судилося несправедливо коротке життя: 49- Тютюнникові, 47- Стусу,  і зовсім мало – 28 – Симоненкові, саме йому судилося започаткувати довгу дорогу брежнєвського терору. СЛАЙД 14

  Ми сьогодні спробуємо намалювати Симоненкову дорогу – важку, трагічну і коротку: поет ішов по ній усього 28 років. Але коротка дорога не знає короткої пам’яті.

      А щоб краще ви уявили життєвий і творчий шлях поета, я вас хочу запросити до перегляду фільму.

2. ПЕРЕГЛЯД  ФРАГМЕНТУ ВІДЕОФІЛЬМУ

«ГРА ДОЛІ: В. СИМОНЕНКО»

- Яким постав перед вами В. Симоненко як людина?

Дослідження творчості В. Симоненка проводилося самостійно.

3. Захист творчих проектів. СЛАЙД 15

• Учитель: Слово надаємо першій творчій групі «Прийшла любов непрохана й неждана…», яка  презентує лірику кохання.

Перегляд учнівської презентації

Чистим, щирим і по-лицарськи благородним постає поет у своїй інтимній ліриці. Лірика кохання завжди чарує, притягує.

Кажуть, що В. Симоненко соромився жіноцтва, але з долею зустрівся, називав її ласкаво Люся-Малюся, одружився, мали сина Олеся (Лесь). В. Симоненко писав задушевні, ніжні вірші про неї-омріяну, суджену.

 (Вірш «Вона прийшла» - напам’ять )

(Виразне читання листа В. Симоненка до коханої)

Інтимна лірика Симоненко дуже  емоційна та викликає глибокі почуття. Любов – не тільки щастя, це іноді і страждання. Ставлення ліричного героя до жінки сповнене світлом, одухотвореністю.

(Вірш «Є в коханні і будні, і свята»)

• Учитель: творча група «Україно! Ти для мене  диво» представляє результати своєї роботи. ” (Патріотична та громадянська лірика).

     Поета народжують гнів і любов. Гнів і любов народили Василя Симоненка. Великий, праведний гнів проти приниження людини, знищення її людської гідності. Тому, можливо, централь­ною у творчості поета вважається патріотична тема — любові до України, її безталанного народу (і в цьому — пряме продов­ження шевченківських традицій), поєднана з ідеєю самоцінності, неповторності людського «я».

(Читання поезії «Я закоханий палко, без міри…» напам’ять)

(Виразне читання «О земле з переораним крилом..».)

    Одного разу Симоненка запросили на зустріч з студентами, викладачами в Черкаський педінститут (вечір сучасної української поезії). Отримав записку прочитав її вголос: «Яку це ви самостійну Україну маєте на увазі, коли пишете – «Хай мовчать Америки й Росії…», «Маю я святе синівське право з матір’ю побути на самоті». Василь Андрійович спокійно сказав: «У мене Україна одна. Якщо автор запитання знає другу – хай скаже. Будемо вибирати». Тут виявилася його щирість, мудрість.

Звучить пісня «Сину» на слова В. Симоненка музика А.Пашкевича.

 4.Учитель: Україна для поета — найдорожче у світі. Він називає її «ди­вом», своєю «молитвою, віковою розлукою» — бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже без­надійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України.

5.Читання  вірша «Задивляюсь у твої зіниці» автором.

6. Читання  вірша «Я» вчителем.

7. Повторення відомостей з теорії літератури

Віршові розміри (повторення)

Амфібрахій – трискладова стопа з наголосом на другому складі ().

Анапест – трискладова стопа з наголосом на третьому складі ().

Пірихій – допоміжна стопа, на визначення віршованого розміру не впливає ().

Хорей – двоскладний віршований розмір з наголосом на першому складі ().

Ямб – двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі ().

Дактиль – трискладова стопа з наголосом на першому складі ().

V.Консолідація

1. Робота над створенням паспортів вивчених поезій  

 «Задивляюсь у твої зіниці...», «Я...».

 «ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ...»

ПАСПОРТ ТВОРУ

Рід літератури: патріотична лірика.

Жанр: ліричний вірш.

Тема : роздуми над долею рідної землі, її історії; розкриття щирих синівських почуттів поета до своєї Батьківщини.

Ідея: возвеличення любові до рідної землі, заклик до земляків любити вітчизну, дбати про її майбутнє.

Віршовий розмір: шестистопний ямб.

Головний образ твору — ліричний герой, у монолозі якого передається лю­бов до України, ненависть до ворогів, яких він називає «недругами», «чор­тами». У творі зримо наявний образ України, яку ліричний герой називає «матір’ю», «молитвою», «віковою розпукою».

Художні засоби:

епітети: «червоні блискавиці», «мамо, горда і вродлива», «святе синівське право», «дні занадто куці та малі», «зіниці голубі, тривожні», «розпука віко­ва», «хмари бурякові», «священне знамено» — змальовують тривожний світ, у якому ми живемо;

метафори: «пливе за роком рік», «перли в душі сію», «мовчать Америки й Росії», «чорти живуть на небі», «палають хмари», «сичать образи»;

образи-символи: мати, чорти.

порівняння: «зіниці голубі, тривожні, ніби рань»;

звертання: «Україно!», «недруги лукаві», «друзі», «нене»;

гіпербола: «битви споконвічний грюк» створює різноманітну, строкату кар­тину реальності, у якій частіше панує неспокій, бій;

риторичне запитання: «Як же я без друзів обійдуся, без лобів їх, без очей і рук?»;

риторичні оклики: «Ти для мене диво!», «Одійдіте, недруги лукаві!», «Друзі, зачекайте на путі!», «Чуєш — битви споконвічний грюк!»;

літота: «Я проллюся крапелькою крові» передає думку про те, що кожен з нас — це немов маленька крапелька, але всі ми — частина матері-України.

Відповідь: П’ятистопний хорей із жіночою та чоловічою перехресною римою

ВІРШ «Я...»

Тема: розповідь-лірична сповідь автора про своє «Я» - горде, безкомпромісне, гідне звання людини; його розуміння призначення кожної людини на землі.

Ідея: уславлення неповторності кожної людської особистості; засудження авторитарності, протест проти диктату сили бездушного чиновництва, що робило з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде у якесь міфічне «світле майбутнє».

Вид лірики: громадянська

Жанр: ліричний вірш

художні засоби:

Епiтети: «Очицями, повними блекоти», «Він гримів одержимо і люто», «лице рябе».

Протиставлення народу з владою: «Ми — це народу одвічне лоно, ми — океанна вселюдська сім'я.»

Афористичний висновок вірша "Я..." можно сприймати як максиму самого поета, його розуміння призначення кожної людини на землі.

— З яким твором поета перегукується цей вірш? («Ти знаєш, що ти — людина?».)
— Які рядки ви б назвали «крилатими», афористичними, близькими до основної думки, твору? (Ми — не безліч стандартних «я» / А безліч всесвітів різних; І тільки тих поважають мільйони, / Хто поважає мільйони «я».)
— Виділіть фразеологізми, вжиті в поезії, визначте їхню роль у творі. (Уявляти пупом, ладен розіпнути, не стати навколішки — автор досягає образності, емоційності вислову, навіть різкості, щоб передати почуття гніву, осуду, презирства.)

Відповідь: За основним чергуванням — дактиль;

Вірш «Я...» В. Симоненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина — неповторна, і «ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Тож треба навчитися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я».

2. «Мозковий штурм»

Яке ключове слово у творчості В. Симоненка ви змогли б визначити?

Які почуття викликала у вас лірика поета?

Що означає для вас , як майбутніх випускників , слово «Україна»?

3.Вікторина

 Скільки років прожив В.Симоненко?

А. 28   Б. 47   В. 63

2. Про кого (що) йдеться у творі «Задивляюсь у твої зіниці…»

     А. про кохану

     Б. про Україну

     В. про матір

     Г. про поезію

3. В.Симоненко був членом:

     А. Мистецького українського руху

     Б. Української гельсінської групи

     В. Київського клубу творчої молоді

4. Як називалася перша прижиттєва збірка В.Симоненка:

     А. «Лебеді материнства»

     Б. «Земне тяжіння»

     В. «Вино з троянд»

     Г. «Тиша і грім»

5. Хто назвав В. Симоненка «витя­зем української поезії»?

6.Композитор, що поклав вірш «Лебеді материнства» на музику.

7. Чия творчість стада літератур­ним джерелом наснаги В. Симоненка?

 4.Складання сенкана  СЛАЙД 16

Сенкан — це вірш, що складається з п’яти рядків.

Слово ”сенкан” походить від французького слова ”п’ять” і позначає вірш у п’ять рядків.

1. перший рядок має містити слово, яке позначає тему (звичайно, це іменник)

2. Другий рядок – це опис теми, який складається з двох слів (два прикметника)

3. Третій рядок називає дію, пов’язану з темою, і складається з трьох слів (звичайно це дієслова).

4. Четвертий рядок є фразою, яка складається з чотирьох слів і висловлює ставлення до теми, почуття з приводу обговорюваного.

5. Останній рядок складається з одного слова — синоніма до першого слова, в ньому висловлюється сутність теми, ніби робиться підсумок.

Сенкани

Письменник.

Талановитий, романтичний.

Трудиться, творить, страждає.

Він – гордість українського народу –

Василь Симоненко.

Митець.

Нескорений, змужнілий.

Бореться, мріє, працює.

Його творчість – наша гордість.

Симоненко.

 

VI. Підведення підсумків уроку

1. «Незакінчене речення

Я зрозумів (ла), що …

Я замислився (лась) над тим, що…

Я вважаю, що…

Мене найбільше вразило…

Я б хотів (ла) би попрацювати над такими питаннями…

2.Технологія «Я так думаю»

• Звертаю увагу учнів на епіграф. Як ви його розумієте?

Василь Симоненко прожив 28 років. Та він назавжди увійшов в історію рідної культури своїм болем за долю України, тривогами за Всесвіт, ліричним звучанням своїх інтимних творів, у яких зворушує краса й щирість почуттів.

Мудро сказав про місце і роль В. Симоненка в літературі, про значення його поезії Олесь Гончар: "Серед літераторів трапляються й такі, без яких їхня доба могла б спокійно обійтись, нічого істотного не втративши. А є такі, що стають виразниками свого часу, живими нервами його драм і борінь, відтворюють у собі самий дух епохи..." Саме до таких митців і належить Василь Симоненко.    Його творчість давно стала часткою нашого буття, часткою повітря, яким ми дихаємо, і тих ландшафтів, що нас чарують, і помислів, якими живемо.

Спадщина поета вміщується в одній книжці . Однак, на щастя, мистецтво ніколи не вимірювалося на вагу. Творчість Симоненка безцінна для України.

СЛАЙД 17

VII.                Домашнє завдання

1.   Читати С.232-247.

2.   Ідейно-художній аналіз віршів В. Симоненка.

3.  Вивчити напам'ять одну з поезій В. Симоненка (на вибір).

 

 

 

 

Використані джерела

 

1.Василь Симоненко. Поезії. – К.: Рад. школа, 1984. – 243с. 
2.Василь Симоненко. Поетична спадщина. – Харків: Ранок,1999. – 64с.
3.Мовчан Р. Українська проза ХХ століття. В іменах. — К., 1997.

4.Наєнко М. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. - К.: ВЦ "Академія", 1997. - 320 с.

5.Нові імена в програмі української літератури. – К.:Освіта, 1993. – С.249 – 276.
6.Поезія: Ліна Костенко. Василь Симоненко. Олександр Олесь. Василь Стус. 2-е вид доп. – К.: Наук, думка, 1999. – 272с.
7.Симоненко В. Берег чекань. – К.: Наукова думка, 2001. – 244 с.
8.Ткаченко А. Василь Симоненко: Нарис життя і творчості. – К : Наукова думка, 1990.
9.Шевченко А. Симоненко вчора й сьогодні //Дивослово. – 1999. – 12. – С.42