Урок "Король комедії - Мольєр"

Відкритий урок з театралізацією «Король комедії – Жан Батіст Мольєр»

                                                       Найкраще, що я можу

 зробити – це викривати у смішних

                                                                       зображеннях пороки свого часу

                                                                                                           Мольєр

Учитель. Сміх – дивовижний скарб, яким природа наділила людину. Через все своє життя людство проходить з усмішкою, яка допомагає розвитку цивілізації. Сміх має дивовижну силу. В народі говорять: «Сміх озброює і сміх знезброює. Сміх маскує і сміх зриває маски. Сміх зцілює і сміх ранить». Саме таким майстром сміху у французькій літературі ХVІІ ст. і був Жан Батіст Мольєр. Давайте згадаємо: «Хто ж такий Мольєр?»

(виходить 4 ведучих)

Ведучий 1. Теперішнє прізвище Жана Батіста Мольєра – Поклен. Він народився в Парижі 16 січня 1622 року. Батько його був придворний шпалерник сподівався, що син успадкує його ремесло, але хлопчику не подобалась справа батька. Довелося Поклену – Старшому віддати сина в Єзуїтський колеж, де він стає найкращим учнем.

Ведучий 2. Однак любов’ю і мрією всього його життя був театр. З декількох друзів організував трупу в Парижі й назвав її «Блискучий театр». Поклен взяв собі псевдонім Мольєр і вирішив спробувати себе в амплуа трагічного актора. Але успіху це не принесло. Трупа театру вирушила в подорож Францією. 1645-1658 рр. Мольєр працював у складі мандрівної трупи комедіантів, виконуючи комічні ролі. Саме в цей період у Мольєра розкрився талант драматурга. Бідність репертуару змушує взятись за перо. П’єси  були сповнені невимушеної веселості, спектаклі проходили з тріумфом.

Ведучий 3. 1658 року трупа Мольєра виступає в Луврському палаці. На виставі був присутній юний король Людовік ХІV, якому сподобалися комедії Мольєра і він назавжди стає шанувальником його таланту. Король покладає на плечі Мольєра організацію придворних свят. І тут народжуються його найкращі комедії: «Тартюф», «Дон Жуан», «Міщанин-шляхтич», «Мізантроп», «Скупий». Жан Батіст помер у своєму театрі відразу ж після постановки останньої комедії «Удаваний хворий» (1673)

 

Ведучий 4. Остання визначна комедія Мольєра «Міщанин – шляхтич» (1670) написана в жанрі «комедії-балету», якій  в 2017 році виповнюється 345 років, вона була написана за вказівкою короля і до неї були включені турецькі танці. І саме цій комедії-ювілярці ми присвячуємо сьогоднішній урок. Запрошуємо на сцену самого Мольєра і його режисера.

(виходять під музику Мольєр і режисер)

Мольєр.  Я Жан Батіст Мольєр. 1669 року король Людовік ХІV приймав у Версалі турецьких послів. Турків змусили довго чекати, але потім запросили до надзвичайно розкішно прибраної галереї Нового Палацу .Король був дуже пишно одягнений )на його вбранні було 14 мільйонів ліврів діамантів). Але турки не виявили очікуваного захоплення вбранням короля, і це не сподобалося Людовіку ХІV. Він наказав мені написати п’єсу, яка б висміювала турків. Так 1670 року було створено комедію «Міщанин-Шляхтич». А 14 жовтня відбулася прем’єра твору. Комедія було різко розкритикована. Усі зрозуміли, що у п’єсі висміювали не турків, а представників аристократії та буржуа, що прагнули здобути дворянський титул. Найбільше обурення викликав образ Клеонта, який не тільки не приховував свого низького походження, а підкреслював його, проголошуючи, що головним у житті є не титул, а розум і високі моральні якості людини.

Режисер. Саме тому жанр п’єси – комедія-балет. Сюжет нескладний: наївний і марнославний буржуа Журден, засліплений зовнішньою мішурою аристократичного суспільства, марно силкується засвоїти манери і лоск дворян і просунутися таким чином суспільними сходами. Отже, дія комедії відбувається в Парижі, у будинку Журдена. (Сценка Журден і вчителі)

Сценка

(пан Журден у халаті в нічному ковпаку, учитель музики, учитель танців, учень учителя музики, співачка, двоє лакеїв)

Пан Журден.  Ну, панове? То як же буде? Ви покажете мені ваш легенький жарт?

Учитель танців. «Жарт»!.. який жарт?

Пан Журден. Ну, той… Чи як там, по-вашому?. Ваш пролог чи діалог із співами і танцями?

Учитель танців. Ага-а!»

Учитель музики. Ми до ваших послуг.

Пан Журден. Вам довелося – таки трохи почекати; це тому, що я сьогодні вбрався так, як убирається шляхетне панство, а мій кравець прислав мені такі вузькі шовкові панчохи, що я втратив був усяку надію їх натягти…

Учитель музики. Ми тут для того, щоб виконувати всі ваші бажання.

Пан Журден. Прошу вас обох залишитися тут, доки мені не принесуть мого нового вбрання: я хочу, щоб ви побачили, яке воно ловке і як мені личить.

Учитель танців. Все, що накажете.

Пан Журден. Ви побачите, який я елегантний з голови до п’ят.

Учитель музики. Ми цього певні.

Пан Журден. Що ви скажете про цей індійський халат?

Учитель танців. Він надзвичайно милий.

Пан Журден. Мій кравець запевняє мене, що все вельможне панство вбирається вранці в такі самісінькі халати.

Учитель музики. Він вам дуже до лиця.

Пан Журден. Лакеї, агов! Обидва мої лакеї!

Перший лакей. Чого бажаєте, пане?

Пан Журден. Нічого. Я хотів лише перевірити, чи ви мене добре чуєте (до вчителя музики й до вчителя танців) Як вам подобаються мої лівреї?

Учитель танців. Чудові!

Пан Журден  (розгорнувши халат, показує, що на ньому вузькі червоні оксамитові штани й зелений оксамитний камзол). Це моє ранішнє убрання, в ньому я робитиму різні вправи.

Учитель музики. Пречудово!

Пан Журден. Лакей!

Перший лакей. Пане?

Пан Журден. Другий лакей!

Другий лакей. Пане?

Пан Журден (скидаючи халата). Тримайте!(до вчителя музики й учителя танців). Я вам подобаюсь у цьому костюмі?.

Учитель танців. Розкіш! Краще й бути не може.

Пан Журден. То що ж ви мені покажете?

Учитель музики. Я хотів би, щоб ви спочатку прослухали нову арію (показуючи на свого учня), він щойно скомпонував її для серенади, яку ви мені замовили. Це один з моїх учнів, у нього щодо таких речей – хист надзвичайний.

(учень сидить з музичним інструментом)

Пан Журден. Гаразд, але навіщо було доручати це учневі? Ви могли б самі скомпонувати таку штуку.

Учитель музики. Вас, пане, бентежить слово «учень»? Але є такі учні, що розуміються на музиці не згірше від видатних маестро. Це чудова мелодія! Послухайте – но тільки…

Пан Журден (до лакеїв). Подайте мені мого халата, щоб я міг краще слухати. Стривайте… може,  зручніше так, без халата… Ні, давайте його сюди, так буде краще.

Пан Журден. Ой, та й сумна ж яка пісня! Аж спати захотілося…я волів би, щоб ви зробили з неї трохи веселішу.

Учитель музики. Але ж, пане, треба, щоб мелодія відповідала словам.

Пан Журден. Мене оце недавнечко вивчили співати однієї прехорошої пісеньки. Стривайте-но … Як же її співати?

Учитель танців. На жаль, не знаю.

Пан Журден. Там щось про овечку…

Учитель танців Про овечку?

Пан Журден. Атож. Ага! (співає)

Я гадаю, що Жанетон

Ніжна, та гарненька,

І ласкава, мов мала

Овечка біленька.

Дарма! Дарма!

Я ж не відав того, Що ці білі зубки

І гостріші, й зліші,

Ніж в тигра лісного.

Правда гарна?

Учитель музики. Найкраща в світі.

Учитель танців. І ви її чудово співаєте.

Пан Журден. Бачите, а ще й не вчився музики.

Учитель музики. А слід було б навчитися, пане, так само, як і танці. Ці два мистецтва тісно поєднані одне з одним.

Учитель танців. … і виховують у людини почуття прекрасного.

Пан Журден. Хіба вельможе панство теж вчиться музики?

Учитель музики. Звичайно, пане.

Пан Журден. То й я вчитимусь. Тільки не знаю, як би його знайти час для того, бо, крім учителя фехтування,  я запросив ще й учителя філософії, що має почати цього ранку.

Учитель музики. Філософія, звичайно, дає дещо, але музика, пане, музика…

Учитель танців. Музика й танці… - ось що найбільш потрібне людині.

Учитель музики. Найкорисніше для держави – це музика.

Учитель танців. Ні, найкорисніше я вам кажу – це танці.

Лакей 1. Пане, ваш вчитель фехтування прийшов.

Пан Журден. Скажи йому, щоб ішов сюди і починав вправи.

Учитель фехтування (бере рапіри). Почнемо, пане! Вклоняйтесь! Корпус рівно! Спирайтесь трохи на ліве стегно. Ближче ноги. Тримайте їх на одній лінії. Рука проти стегна. Голову вище. Дивіться сміливіше. Вперед! Корпус не порушний. Коли робите удар, пане, то виносьте рапіру вперед, обороняючи корпус. Раз-два…Захищайтесь пане, захищайтесь…

Пан Журден. Ну як?

Учителі. Ви зробили величезні успіхи!

Учитель фехтування. Тепер ви розумієте, на яку пошану заслужили в державі ми, учителі фехтування, й наскільки наше мистецтво вище за всякі інші некорисні науки, як приміром, танці або музика.

Учитель танців. Помалу, помалу, пане фехтмайстере! Прошу висловлюватися з повагою щодо танців

Учитель музики. Будьте ласкаві, ставтесь з повагою до краси музики.

Учитель фехтування. Кумедні люди! Як можна рівняти ваші науки до моєї!

Учитель танців. Оце так кумедна тварина із своїм нагрудником!

Учитель фехтування. Ах ви ж, нікчемний танцюристе! Стривайте, ви в мене затанцюєте, і вас нікчемний музико, я вас примушу співати по-моєму.

Учитель танців, учитель музики, учитель фехтування б’ються і кричать «Моя наука важливіша» «ні моя»…

Учитель філософії. Поганці! Шахраї! Нахаби!

Пан Журден. Панове! Бийте один одного скільки влізе; я не втручатимусь. Дурнем був би я, коли б устряв у вашу бійку, щоб і мені ще перепало!

(під музику крутиться і всі вклоняються)

На сцену виходять 4 ведучих і ставлять запитання до учнів у класі)

Ведучий 1. Що ви можете сказати про вчителів, яких найняв пан Журден? (це звичайнісінькі шахраї, які користуються невіглаством багатого пана і він за це їм платить великі гроші)

Ведучий 2. Як ви вважаєте, чи можуть ці вчителі чого небуть навчити? (Ні)

Ведучий 3. Яким постає пан Журден у сценах навчання? (Звичайнісінькім невігласом)

Ведучий 4. Чи може змінити щось у людині за допомогою таких знань, які здобув пан Журден? (Ні, вони не знайомлять людину навіть з азами наук. А навпаки задурюють голову.)

(виходять учитель, Мольєр і ражисер))

 

Учитель. – Остання фраза комедії звучить так: «От йолоп так йолоп! Другого такого й у цілому світі не знайдеш!» Належить вона Ков’єлю, і йдеться у ній, звичайно ж, про пана Журдена. У цих словах відчутно здоровий глузд людини, яка розуміє весь комізм ситуації, пов’язаної з ошуканням пана Журдена. Тільки нерозумна людина може потрапити у ситуацію, коли весь світ над нею сміється, а вона сліпо всьому вірить.

Мольєр. Як вам відомо, я буржуа й симпатизую цьому стану, але і в мій час можна було зрозуміти, які пороки приховують буржуазні відносини.

Учитель. Можна сказати, що ця п’єса не тільки антидворянська, а й антиборжуазна.

Режисер. Підсміючись над простодушним героєм, автор засуджує його за те, що він обрав не правильний шлях наслідування, забувши про свою людську гідність, - і в цьому гуманізм Мольєра.

(виходять 4 ведучих)

Ведучий 1. На прем’єрі «Міщанин Шляхтич» 14 лютого 1670 року, влаштованої для Людовіка та його двору в королівському замку Шамбор, «дуже сміятися не поспішали. Адже першим при дворі сміявся король. А він – ані під час вистави, ані після неї – узагалі ніяк не проявляв свого ставлення до комедії: ані сміхом, ані жестом, ані словом.

Ведучий 2. Двір вирішив, що комедія провалилася. Чутки про  це вмить облетіли весь Париж. Так  було і після другої вистави. Однак звинувачувати Мольєра причин не було. «я нічого не сказав вам про вашу п’єсу після прем’єри, - через декілька днів сказав Мольєру Людовік. – Мені здавалося, що я був зачарований лише тим, як її поставлено. Справді, Мольєре, з усього, що ви створили, досі ніщо не давало мені такої втіхи, і сама п’єса ваша – пречудова».

Ведучий 3. Придворні вишуковувалися в чергу до Мольєра. Кожний з них заявляв, що «завжди був палким прихильником» мистецтва комедіографа і «завжди знав», що його нова  комедія – найкраще з усього, що вони коли небуть бачили.