10 липня о 18:00Вебінар: Мультфільм за 5 хвилин: онлайн-сервіси для створення анімації та монтажу

Урок "Країни Африки"

Про матеріал
Урок "Країни Африки" (11 кл.) розроблено відповідно діючої програми з всесвітньої історії за підручником Т.В.Ладиченко .
Перегляд файлу

Тема: Країни Африки.

 

Мета: формування в учнів знання про особливості історичного  розвитку країн Африки; фомувати предметні компетентності:хронологічну, просторову, інформаційну, логічну, аксіологічну, мовленнєву; розвивати вміння працювати з картою, логічно мислити, робити аналіз відповідей; виховувати цікавість до теми, уважність та аналітичні здібності, толерантність.

 

Обладнання і матеріали: політична карта світу; атласи, контурні карти; олівці.

 

Тип уроку: засвоєння нових знань.

 

                                                     ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент.

  • Відмітка присутніх на уроці.
  • Міні –проект Цей день в історії

 

 

ІІ. Актуалізація опорних знань.

 

  • ІСТОРИЧНА ЗАГАДКА

Про який континент йдетьтя у тексті?

 

…., будучи найближчим сусідом Європи, багато століть залишалась для європейців таємничим материком. Причин для цього було багато – важко доступність берегів материка, безкраї пустелі та густі ліси; зустрічні вітри перешкоджали підходу кораблів до суші. І тільки в 15 ст. португальці в пошуках шляху до Індії почали досліджувати узбережжя …. Вигідне графічне положення Португалії на березі Атлантичного океану відкривало їй вихід до віддалених країн. У 80 – х роках 15 ст. португальський мореплавець Бартоломео Діаш доплив до південної кінцевості …і навіть обійшов її, незважаючи на жорстокий шторм на морі. Цим він заперечив вчення Птолемея про те, що пройти в Індійський океан неможливо, бо Африка, за уявленнями Птолемея, простяглася аж до Південного полюса. І португальці назвали південний край …- мисом Доброї Надії: адже відкрилася можливість дістатись морським шляхом до Індії та Китаю. У 1498 році Васко да Гама обігнув Африканський материк із заходу і півдня і, перетнувши Індійський океан, досяг берегів Індії. Ця подорож поклала початок завоюванню Індії європейцями й перетворенню її на колонію.

 З відкриттям прибережної частини …. європейці започаткували работоргівлю та підкорення народів. Наприкінці 18 та у 19 століттях Англія та Франція захопили ряд колоній у внутрішніх частинах материка. В 1840 р. в подався молодий англійський місіонер Давид Лівінгстон, який згодом став знаменитим дослідником материка. Він перетнув посушливу область Калахарі, дослідив озеро Нгамі та досяг середньої течії річки Замбезі. Після перерви Лівінгстон здійснив нову подорож. На цьому шляху дослідник відкрив великий водоспад, який назвав водоспадом Вікторія. Розширив та поглибив знання про континент  ще один англійський вчений – дослідник – Генрі Стенлі..

 В 20 ст. мандрівки в … стали звичним явищем. Вчені з різних країн світу, спираючись на досвід попередників легше додали труднощі, пов’язані з експедиціями. Цьому сприяли також облаштування залізничних, шосейних та грунтових доріг в різних частинах континенту.

 

До  регіону належать 53 країни і п’ять територій серед яких 53 мають власну державність. Більшість з них невеликі за розмірами та з недостатньою природною матеріальною базою для саморозвитку лише п’ять країн можна вважати великими та середніми ( Нігерія, Єгипет, Ефіопія, Заїр, а також ПАР ). Серед інших тільки 12 з населенням від 25 до 10 млн. чоловік.

 

III. Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності.

 

 

Сьогодні на уроці ми з вами будемо вивчати історію розвитку країн  найближчиого до Євразії материка. Приблизно 1 млн років тому внутрішні сили Землі остаточно порушили сухопутний зв'язок між Європою і розташованим на південь від неї величезним масивом суходолу площею 30 млн км кв. Так утворився материк назва якого перекладається з латинської «без морозний, той, що не знає холоду». Про який материк іде мова?

 

Вірно – Африка.

 

Африка – це: колиска людства, піраміди, пустеля Сахара, кочові племена (бушмени, туареги), каравани, сафарі, савани, джунглі, африканські племена (пігмеї), банани, ананаси, багата фауна, алмази, бідність та голод, сомалійські пірати.

 

IV. Вивчення нового матеріалу

 

1. Загальний огляд країн. Історія формування політичної карти.

 

Африка, материк, другий за величиною після Євразії. 29, 2 млн. км2 (з островами 30, 3 млн. км2). Із заходу омивається Атлантичним океаном., З півночі – Середземним морем, з північного сходу – Червоним морем, зі сходу і півдня – Індійським океаном.

 

Спроби проникнути та підкорити незвідані країни Африки, щоб експлуатувати її природні багатства, відбувалися ще з найдавніших часів. Єгипетські фараони відправляли експедиції в країну Пунт ( територія теперішніх Ефіопії та Сомалі) за слоновою кісткою, золотом, цінними порадами дерев та ін.

 

На західному березі Африки розширювали свою торгівлю та засновували поселення карфагенці. Один з них – Ганнон ( 5 ст. до н. е. ) може вважатися дослідником Африки. На чолі великої експедиції Ганнон поплив від Геркулесових стовпів вздовж західних берегів. На шляху він зупинився, засновував нові колонії. Він досягнув Екваторіальної Африки, проплив гирло Сенегалу, Гамбії, і вийшов до нинішньої Ліберії.

 Повертаючись з Індії, судно Діогена Грека (І ст. до н. е.) було віднесено вітром до берегів Екваторіальної Африки. Діоген Грек розказав про існування в глибині континенту двох великих озер та гір, покритих снігом.

 

Африка – це материк з колоніальним минулим. Починаючи з 15 століття, могутні країни ділили між собою територію материка не за проживанням народів, а виходячи із своїх власних інтересів, тому обриси кордонів окремих країн являють собою прямі лінії. Майже всі країни Африки були колоніями європейських країн. На початку ХХ ст. Залишилося тільки дві незалежні країни – Ефіопія і Ліберія. Перед вами таблиця, з якої ви зможете дізнатися, як була розподілена територія Африки між європейськими країнами.

 

Володіння найбільших колоніальних імперій до середини ХХ ст.

 

Визначте, яка держава Європи мала найбільші володіння в Африці.

 

 

Країни - колонізатори

Країни та території Африки, колонії європейських                                      держав

Велика Британія

Нігерія, Гана, Сьєра – Леоне, Гамбія, більша частина Північної – Східної, та Південної Африки.

Португалія

Ангола, Мозамбік, Гвінея – Бісау

Бельгія

Бельгійське Конго

Іспанія

Західна Сахара, Ріо – Муні ( зараз Екваторіальна Гвінея )

Франція

Алжир, Туніс, частина Марокко, Західна та Екваторіальна Африка, Мадагаскар

                 

Під впливом визвольної боротьби африканських народів колоніальний режим поступово руйнувався, найвідчутніші зміни спостерігалися на карті материка на рубежі 50 – 60 – х років. Деколонізація Африки розпочалася з Північної Африки. Тут першим здобули незалежність Лівія, Туніс, Марокко та Судан. 1960 рік називають роком Африки. В цей рік з – під колоніального гніту звільнилися 17 країн. У 1996 році була проголошена суверенною Намібія, і колоніальний режим припинив своє існування. Та все ж три африканські території залишилися володіннями неафриканських держав: острови Медейра – автономія Португалії, острів Реюньон – департамент Франції, острів святої Єлени – володіння Великобританії. Невирішеною залишається доля Західної Сахари, яку захопило Марокко. Традиційно країни Африки об’єднують у шість великих регіонів: Північний, Західний внутрішній, Західний прибережний, Центральний, Східний, Південний. Є ще один дуже важливий поділ цього континенту – на Північну Африку і на Африку на південь від Сахари (Субсахарську). Першу пов’язують з арабами та їх цивілізацією, друга населена негроїдними народами.

  • Вправа « Чиста дошка»

1.Які держави Африки були незалежними до Другої світової війни?

2. Який рік проголошено роком Африки?

3. Президентом якої країни був  Нельсон Мандела?

4. Поясніть поняття « апартеїд».

5. Яка країна Африки здобула незалежність останньою?

6. Коли утворено Організацію африканської єдності?

4. Закріплення нових знань і вмінь учнів. 

  • Робота з атласом «Цікава карта»

Завдання:

1 група: визначити найбільші країни;

2 група: визначити найменші країни;

1-2 група: позначити країни Африки та роки  здобуття незалежності

 

  • Прийом «Домашні заготовки».

Цікаве про африканські племена 

Повідомлення учнів про племена пігмеїв.

Пігмеї – найменший народ планети. Їх зріст 141 – 149 см. Проживають вони в екваторіальних лісах, в суворих кліматичних умовах. Їх зріст – це пристосовницька реакція на постійну нестачу їжі, а ще через зливові дощі, які вимивають з грунту багато поживних речовин, які необхідні для живого організму. Їх зріст скорочується, в основному, через короткі ноги. Це ноги слідопита, міцні і витривалі. На полюванні їм не потрібно пригинатися, вони йдуть на тварину своєю нормальною ходою. Одне з головних занять жінок – будівництво й ремонт житла. Вони є його власниками. Пігмеї чоловіки, дуже вправні мисливці. Вони часто використовують ловильні пристрої, сітки. Головною проблемою пігмеїв є лісоруби, які знищують місця проживання пігмеїв. Одяг пігмеїв мінімальний. Жінки носять короткий фартух, молоді дівчата ходять у костюмі Єви. Чоловіки – лише набедренну пов’язку.

 

2. Повідомлення учнів про жителів Калахарі – бушменів. 

Сорокаградусна спека, відсутність води, вічна посуха – ось що робить Калахарі непридатною для життя людини. І тільки бушмени – ці істинні діти природи – відчувають себе в «страшній Калахарі» вдома. В пошуках їжі бушмени кочують пустелею. Там де застала бушмена ніч, вони риють неглибоку ямку, обносять її з навітреної сторони сплетеним із трави плотом – щитом, який захищає їх від піску, і вкладаються туди спати по декілька чоловік. Переважно вони влаштовують нічліг у чагарниках, тому й отримали свою назву «чагарникові люди». Дуже цікавою є мова бушменів. Її можна почути, але не можливо записати. Вони клацають язиком, свистять, цокають, хриплять і роблять це із закритим ротом.

Бушмени – низькорослий народ. А ось якого кольору у них шкіра невідомо. Відомо лише, що вона значно світліша ніж у пігмеїв. В Калахарі витрачати воду на миття тіла – величезна розкіш, і тому природні нашарування бруду і пилу заважають вирішити це питання.

Бушмени знатоки різних отрут. Нею вони отримують стріли. Бушмени – діти природи. Всі свої потреби вони забезпечують за рахунок навколишнього середовища. Страусові яйця забезпечують їм посуд, панцирі черепах – ємкості для сипучих продуктів.

3.Повідомлення учнів про життя Сахари – туарегів.

Туареги – кочові племена Сахари. «Сині привиди пустелі» - так їх називають.. Фінікова пальма – дерево життя туарегів. Вона дає їм їжу, тінь, будівельний матеріал, адже кожні двері, кожен стовп у житлах з її деревини.

Туареги – хороші пастухи і продавці верблюдів.

  1. Повідомлення учнів про масаїв.

У масаїв чоловіче і жіноче населення поділяється на чотири вікові групи. Чоловіки до 13 років називають пастухами, до 30 років – воїни, морани, до 65 років – «молодші старійшини», після 65 років вони стають старійшинами. Масайські житла нагадують величезні буханки чорного хліба. У них немає вікон і з середини вони розділені на три частини: для тварин, дітей і дорослих. Велике значення у масаїв мають зачіски. Так званих перукарів звільняють Так званих перукарів звільняють від участі у небезпечних рейдах за худобою, а при поділі здобичі їм віддають ласий шматок печінки або м’яса.

 

  • Відеофільм -ЦІКАВА АФРИКА
  • Вікторина- СТОЛИЦІ КРАЇН АФРИКИ

 

Незалежні країни:

Flag of Algeria.svg Алжир

Алжир

Flag of Angola.svg Ангола

Луанда

Flag of Benin.svg Бенін

Порто-Ново

Flag of Botswana.svg Ботсвана

Габороне

Flag of Burkina Faso.svg Буркіна-Фасо

Уагадугу

Flag of Burundi.svg Бурунді

Бужумбура

Flag of Gabon.svg Габон

Лібревіль

Flag of The Gambia.svg Гамбія

Банжул

Flag of Ghana.svg Гана

Аккра

Flag of Guinea.svg Гвінея

Конакрі

Flag of Guinea-Bissau.svg Гвінея-Бісау

Бісау

Flag of the Democratic Republic of the Congo.svg Демократична Республіка Конго

Кіншаса

Flag of Djibouti.svg Джибуті

Джибуті

Flag of Equatorial Guinea.svg Екваторіальна Гвінея

Малабо

Flag of Eritrea.svg Еритрея

Асмара

Flag of Ethiopia.svg Ефіопія

Аддис-Абеба

Flag of Egypt.svg Єгипет [1]

Каїр

Flag of Zambia.svg Замбія

Лусака

Flag of Zimbabwe.svg Зімбабве

Хараре

Flag of Cape Verde.svg Кабо-Верде

Прая

Flag of Cameroon.svg Камерун

Яунде

Flag of Kenya.svg Кенія

Найробі

Flag of the Comoros.svg Коморські острови

Мороні

Flag of the Republic of the Congo.svg Конго

Браззавіль

Flag of Côte d'Ivoire.svg Кот-д'Івуар

Ямусукро

Flag of Lesotho.svg Лесото

Масеру

Flag of Liberia.svg Ліберія

Монровія

Flag of Libya.svg Лівія

Триполі

Flag of Mauritius.svg Маврикій

Порт-Луї

Flag of Mauritania (1959–2017).svg Мавританія

Нуакшот

Flag of Madagascar.svg Мадагаскар

Антананаріву

Flag of Malawi.svg Малаві

Лілонгве

Flag of Mali.svg Малі

Бамако

Flag of Morocco.svg Марокко

Рабат

Flag of Mozambique.svg Мозамбік

Мапуту

Flag of Namibia.svg Намібія

Віндгук

Flag of Niger.svg Нігер

Ніамей

Flag of Nigeria.svg Нігерія

Абуджа

Flag of South Africa.svg Південна Африка

Преторія

Flag of Rwanda.svg Руанда

Кігалі

Flag of Sao Tome and Principe.svg Сан-Томе і Принсіпі

Сан-Томе

Flag of Eswatini.svg Свазіленд

Мбабане

Flag of Seychelles.svg Сейшельські острови

Вікторія

Flag of Senegal.svg Сенегал

Дакар

Flag of Somalia.svg Сомалі

Могадишо

Flag of Sudan.svg Судан

Хартум

Flag of Sierra Leone.svg Сьєрра-Леоне

Фрітаун

Flag of Tanzania.svg Танзанія

Додома

Flag of Togo.svg Того

Ломе

Flag of Tunisia.svg Туніс

Туніс

Flag of Uganda.svg Уганда

Кампала

Flag of the Central African Republic.svg Центральноафриканська Республіка

Бангі

Flag of Chad.svg Чад

Нджамена

Залежні території:

Залежні території Марокко:

Flag of the Sahrawi Arab Democratic Republic.svg Західна Сахара

Ель-Аюн

Залежні території Франції:

Flag of France.svg Реюньйон

Сен-Дені

Flag of France.svg Майотта (Маоре)

Мамудзу

Flag of France.svg острів Жуан-ді-Нова

 

Flag of France.svg острів Європа

 

Flag of France.svg острови Глорйоз

 

Flag of France.svg острів Тромлен

 

Flag of France.svg острів Басас-да-Індія

 

Залежні території Великої Британії:

Flag of Saint Helena.svg Острови Святої Єлени, Вознесіння і Тристан-да-Кунья

Джеймстаун

Flag of the British Indian Ocean Territory.svg Британська територія в Індійському океані

Дієго-Гарсія

Частини країн Європи:

Частина Іспанії:

Flag of the Canary Islands.svg Канарські острови

Лас-Пальмас

Flag Ceuta.svg Сеута

Сеута

Flag of Melilla.svg Мелілья

Мелілья

Частина Португалії:

Flag of Madeira.svg Острови Мадейра

Фуншал

5.Підсумок уроку.

  1. Прийом «Рефлексія». Оцінювання учнів.

6.Домашнє завдання §20, історичний портрет  «Нельсон Мандела»

Роздатковий матеріал

 

ТЕМА.    Країни Африки

 

  • Робота з таблицею

 

Країни - колонізатори

Країни та території Африки, колонії європейських                                      держав

 

Нігерія, Гана, Сьєра – Леоне, Гамбія, більша частина Північної – Східної, та Південної Африки.

 

Ангола, Мозамбік, Гвінея – Бісау

 

Бельгійське Конго

 

Західна Сахара, Ріо – Муні ( зараз Екваторіальна Гвінея )

 

Алжир, Туніс, частина Марокко, Західна та Екваторіальна Африка, Мадагаскар

 

  • Вправа « Чиста дошка»

1. Які держави Африки були незалежними до Другої світової війни?

2. Який рік проголошено роком Африки?

3. Президентом якої країни був  Нельсон Мандела?

4. Поясніть поняття « апартеїд».

5. Яка країна Африки здобула незалежність останньою?

6. Коли утворено Організацію африканської єдності?

 

 Робота з атласом «Цікава карта»

Завдання:

1 група: визначити найбільші країни;

2 група: визначити найменші країни;

1-2 група: позначити країни Африки та роки  здобуття незалежності.

 

 

  • ІСТОРИЧНА ПОСТАТЬ

Нельсон Мандела Nelson Rolihlahla Mandela

Не́льсон Манде́ла (1918—  2013) — південноафриканський правозахисник, політик та юрист, президент Південно-Африканської республіки (з 1994 по 1999 рік). Національний герой країни .

 

 

 

 

 

 

Не́льсон Манде́ла (Нельсон Роліглагла Мандела; афр. Nelson Rolihlahla Mandela; 18 липня 1918, Мвезо, Південно-Африканський Союз — 5 грудня 2013[1][2], Йоганнесбург, Південно-Африканська Республіка) — південноафриканський правозахисник, політик та юрист, президент Південно-Африканської республіки (з 1994 по 1999 рік). Національний герой країни [3].

 

Нельсон Мандела був першим президентом Південно-Африканської республіки, обраним на повністю демократичних, не сфальсифікованих виборах. До свого президентства був видатним борцем з апартеїдом і лідером Африканського Національного Конгресу (АНК). Був засуджений і ув'язнений за участь в підпільній збройній боротьбі. Збройний опір був останнім дієвим на той час засобом; пізніше Мандела був стійким прибічником мирного шляху.[4] Протягом цього 27-річного ув'язнення, більшість якого проведено в камері на острові Роббен, Мандела став найвідомішою фігурою у боротьбі з південноафриканським апартеїдом. Попри те, що режим апартеїду і прихильна до нього нація вважали Манделу і АНК комуністами і терористами, збройна боротьба була лише невід'ємною складовою загальної боротьби з апартеїдом. Зміни в політиці в бік примирення, які Мандела провадив аж до свого звільнення у 1990 році, полегшили мирний перехід до повної демократії у ПАР.

 

Про своє життя написав автобіографічну книгу «Довгий шлях до свободи» (у 2014 році вийшла українською у «Нашому Форматі»)

 

 

Зміст

1 Дитинство та молодість

2 Політична діяльність

3 Суд та ув'язнення

4 Звільнення та повернення в політику

5 Президент ПАР

6 Діяльність після президенства

7 Сім'я

8 Нагороди і вшанування пам'яті

9 Твори

10 Примітки

11 Джерела

12 Література

13 Посилання

Дитинство та молодість

 

Нельсон Мандела в 1937 році[5].

Нельсон Мандела народився у сім'ї Тембу в маленькому селі Мвезо району Умтата[6]  — столиці Транскейських територій провінції Кейп Південно-Африканської Республіки. Батько Мандели, Гадла Генрі Мпаканьїсва, був учасником королівської ради народу Тембу, до чого його готували з дитинства; Мандела теж мав стати королівським радником. Батько Нельсона був помічником у справі здобуття трону Джонгінтабою Даліндіебо, який потім всиновив Манделу після смерті Гадли. Загалом батько Мандели мав чотирьох дружин і тринадцятьох дітей (чотирьох хлопчиків і дев'ятьох дівчаток). Мандела був сином третьої дружини Гадли ('третьою' за рангом), Носекені Фенні, в чиєму умці (маєтку) Нельсон провів більшу частину свого дитинства. Його ім'я Роліхлахла означає «Той, хто сам собі приносить неприємності».

 

У семирічному віці Роліхлахла Мандела став першим членом сім'ї, який мав іти до школи. Там учитель-методист дав йому ще одне ім'я, «Нельсон», на честь британського адмірала Гораціо Нельсона. Батько помер від туберкульозу, коли Роліхлахлі було дев'ять, і регент, Джонгінтаба, став його покровителем. Мандела відвідував місіонерську школу поряд з палацом регента. Дотримуючись звичаю Тембу, він пройшов обряд посвячення у шістнадцятирічному віці і вступив до інституту Кларкберрі, вивчаючи західну культуру. Перший етап навчання він завершив за два роки замість звичайних трьох.

 

У дев'ятнадцятирічному віці, у 1937 році, Мандела переїхав до Гілдтауна вчитися у місцевій загальноосвітній школі, яку відвідувало більшість членів королівської родини Тембу, і зацікавився боксом та бігом. Потім він вступив до університету Форт Хейр, де отримав ступінь бакалавра мистецтв. Там Мандела зустрів Олівера Тамбо, і вони стали друзями і колегами на все життя.

 

Наприкінці першого року навчання Мандела взяв участь у бойкотуванні студентською радою політики університету, і його попросили піти з Форт Хейра. Невдовзі Джонгінтаба оголосив Манделі і Джастісові (власний син регента і спадкоємець трону), що організував для них шлюби. Обидва були з цього незадоволені і, щоб не одружуватися, втекли із розкішного регентського палацу до єдиного можливого місця: Йоганнесбурга. Після свого прибуття туди Мандела влаштувався на роботу охоронця копальні. Та це швидко припинилося, коли роботодавець дізнався, що Мандела був саме тим прийомним сином регента, що втік з дому. Потім він зміг знайти роботу клерка в юридичній фірмі, дякуючи зв'язкам його друга, адвоката Волтера Сісулу. Працюючи, Мандела завершив здобуття ступеня в Університеті Південної Африки (UNISA) дистанційно, після чого почав вивчати право в Вітватерсрандському університеті де він був єдиним чорним, африканським студентом, через що його зневажали. В університеті він здружився з ліберальними та комуністичними європейцями, єврейськими та індійськими студентами, серед них особливо з Джо Слово і Рут Фирст.

 

Політична діяльність

Вступив в політичну боротьбу за права чорношкірих, ще навчаючись у коледжі. У 1944, ледве отримавши спеціальність правознавця, брав участь у створенні молодіжної ліги Африканського національного конгресу (АНК). Пізніше, через загострення боротьби, розробив так званий «план М», згідно з яким осередки АНК йшли в підпілля. Був одним з організаторів і керівником збройного крила АНК — «Умконто ве сиво».

 

З 1948 — національний секретар Молодіжної ліги АНК.

З 1949 — член Національної виконкому АНК.

З 1950 — національний президент Молодіжної ліги АНК.

У 1952 Мандела спільно зі своїм другом Олівером Тамбо відкрив першу юридичну фірму, керовану чорношкірими.

З 1952 року — віце-президент АНК.

У 1956 заарештований, а з 1960 перебував у підпіллі.

У 1961 очолив збройне крило АНК — «Умконто ве сиво», почавши політику саботажу проти уряду. Рік потому Мандела виїхав до Алжир, де в той час створювалися військові табори для підготовки бійців антиколоніальних рухів з різних країн Африки. Після повернення в ПАР був затриманий за нелегальний виїзд з країни і за підбурювання до протесту.

Суд та ув'язнення

За організацію актів саботажу і збройного опору владі в 1964 Мандела був арештований і засуджений до довічного ув'язнення у в'язниці на острові-в'язниці Роббен. На суді він заявив, що його судять за прагнення побудувати в Південній Африці демократичне суспільство, де всі раси та народи жили б у мирі та гармонії. Перебуваючи в ув'язненні в одиночній камері в'язниці на острові Роббіна поблизу мису Доброї Надії, Мандела здобув світову популярність. На острові він, як і інші ув'язнені займався примусовою працею на вапняковому кар'єрі[7]. Всі ув'язнені були розділені за кольором шкіри, при цьому чорношкірі отримували найменші порції їжі[8]. Політв'язні трималися окремо від звичайних злочинців і користувалися меншим числом привілеїв[9]. За спогадами Мандели, як ув'язнений D-групи він мав право на один візит і один лист протягом шести місяців[10]. Листи часто затримувалися або їх не можна було прочитати через дії тюремних цензорів.

 

Перебуваючи в ув'язненні, Мандела по кореспонденції навчався в Лондонському університеті по програмі дистанційного навчання і згодом отримав ступінь бакалавра юридичних наук[11]. У 1981 році його було висунуто на посаду почесного ректора університету, проте він програв принцесі Анні[11].

 

У березня 1982 року Мандела разом з іншими лідерами АНК (Уолтером Сісулу, Ендрю Млангені) був переведений до в'язниці Полсмур[10]. Імовірно, основною причиною цього стало бажання влади захистити нове покоління чорношкірих активістів, які відбували покарання на острові Роббен, від впливу старих лідерів[12]. Тим не менш, за словами голови Національної партії Кобі Котсі (Kobie Coetsee), метою цього кроку було налагодження контактів між засудженими та південноафриканським урядом[13].

 

У лютому 1985 року Президент ПАР Пітер Бота запропонував Манделі звільнення в обмін на «беззастережну відмову від насильства як політичної зброї»[14]. Мандела відхилив ініціативу президента, заявивши через свою доньку: «Яку ще свободу мені пропонують, коли народна організація залишається забороненою? Тільки вільні люди можуть вступити в переговори. В'язень не може укладати договори»[13].

 

В 1988 році Мандела був переведений до в'язниці Віктор-Верстер, де залишався аж до свого звільнення. У цей період було знято багато обмежень, в результаті друзі Мандели, в тому числі Гаррі Шварц, що захищав інтереси Мандели і його прихильників в ході рівонійского судового процесу, отримали право зустрічі з ним[15]. Під час ув'язнення Мандели місцеві та міжнародні ЗМІ чинили істотний тиск на південноафриканські влади, використовуючи в своїх публікаціях гасло «Free Nelson Mandela!»[16].

 

Звільнення та повернення в політику

У лютому 1990 року, після підписання останнім білим президентом ПАР Фредеріком де Клерком наказу про легалізацію АНК та інших рухів проти режиму апартеїду, Мандела виходить на волю.[17][18] 11 лютого 1990 року відбулася трансляція цієї події на весь світ у прямому ефірі.[19]. У день свого звільнення Мандела виступив з промовою перед нацією. Він заявив про зацікавленість у мирному врегулюванні розбіжностей з білим населенням країни, проте дав зрозуміти, що збройна боротьба АНК не підійшла до кінця, коли заявив[20]: «Наше звернення до збройної боротьби в 1960 році, коли було створено військове крило АНК (Умконто ве сізве), було чисто захисним кроком проти насильства з боку режиму апартеїду. Фактори, які зробили необхідним збройну боротьбу, до сих пір існують. У нас немає вибору, окрім того, як продовжити розпочате. Ми сподіваємося, що незабаром буде створено клімат, сприятливий для врегулювання проблем в рамках переговорів, щоб більше не було потреби у збройній боротьбі». Крім того, Мандела заявив, що його головною метою залишається досягнення миру для чорношкірої більшості країни і надання йому права голосу як на загальнонаціональних, так і на місцевих виборах. Став президентом Африканського Національного Конгресу (АНК) у 1991 р.

 

Президент ПАР

У квітні 1994 року в ПАР відбулися перші демократичні парламентські вибори, де 62 % голосів здобув АНК. 10 травня 1994 Мандела, який очолював АНК, офіційно вступив на посаду Президента ПАР. Він став першим чорношкірим громадянином країни на цій посаді. Лідер Національної партії де Клерк був призначений першим заступником Президента, а Табо Мбекі — другим заступником в уряді національної єдності[21]. Перебуваючи на посаді Президента ПАР з травня 1994 року по червень 1999 року, Мандела домігся міжнародного визнання за свій внесок у досягнення національного та міжнародного примирення. У 1995 році був обраний президентом міжнародної освітньої організації «Коледжі Об'єднаного Світу», основним покликанням якої є навчання і виховання молодих ентузіастів міжнародного руху за об'єднання Світу.[22] У 1996 році під його керівництвом була розроблена і прийнята нова конституція Південно-Африканської республіки.

 

За роки свого перебування на посаді президента Мандела здійснив ряд важливих соціально-економічних реформ, що мали на меті подолання соціальної та економічної нерівності в Південній Африці. Серед ключових заходів періоду його президентства можна виділити:

 

Введення в 1994 році безкоштовного медичного обслуговування для всіх дітей у віці до шести років, а також для вагітних і годуючих жінок, в державних установах охорони здоров'я[23];

Запуск так званої «Програми реконструкції та розвитку», що переслідувала мету фінансування галузі соціально-побутового обслуговування (такі як ЖКГ та охорона здоров'я);

Збільшення на 13 % виплат державної допомоги в 1996/1997 році, ще на 13 % в 1997/1998 році, та ще на 7 % у 1998/1999 році[24];

Введення рівності при виплаті допомоги (в тому числі, допомоги по інвалідності, батьківський капітал і пенсії) незалежно від расової приналежності;

Запровадження грошової допомоги на утримання дітей чорношкірих жителів у сільській місцевості[24];

Значне збільшення витрат на сферу освіти (на 25 % в 1996/1997 роках, 7 % в 1997/1998 роках і 4 % в 1998/1999 роках)[24];

Прийняття в 1994 році Закону про повернення землі, згідно з яким особи, позбавлені власності в результаті прийняття в 1913 році Закону про землі корінних жителів, мали права вимагати повернення землі[25];

Прийняття в 1996 році Закону про земельну реформу, який захищав права орендарів землі, що проживали і займалися сільським господарством на фермах. За цим законом, орендарі не могли бути позбавлені земельної власності без рішення суду і після досягнення ними 65 років[26];

Введення в 1998 році грантів на підтримку дітей, спрямованих на боротьбу з дитячою бідністю[27];

Прийняття в 1998 році Закону про підвищення кваліфікації, який закріплював механізм фінансування та реалізації заходів з підвищення кваліфікації на місці праці[28];

Прийняття в 1995 році Закону про трудові відносини, який регулював питання трудових відносин на підприємствах, в тому числі шляхи вирішення трудових спорів;

Прийняття в 1997 році Закону про базові умови працевлаштування, спрямованого на захист прав працівників;

Прийняття в 1998 році Закону про рівність при працевлаштуванні, що скасував дискримінацію за расовою ознакою при влаштуванні на роботу;

Підключення більше 3 мільйонів мешканців до телефонної мережі[29];

Реконструкція та будівництво 500 лікарень[29];

Підключення більше 2 мільйонів мешканців до електричної мережі[29];

Будівництво понад 750 000 будинків, в яких заселилися 3 мільйони чоловік[29];

Забезпечення доступу до води 3 мільйонам чоловік[29];

Запровадження обов'язкової освіти для африканських дітей віком 6—14 років[30];

Надання безкоштовного харчування для 3,5-5 мільйонів школярів[31];

Прийняття в 1996 році Закону про охорону здоров'я та безпеку на шахтах, що поліпшував умови праці для шахтарів[32];

Початок реалізації в 1996 році Національної політики в питанні забезпечення медичними препаратами, яка полегшила населенню доступ до життєво важливих ліків[33].

Діяльність після президенства

Після того, як в 1999 Мандела залишив пост президента ПАР, він став активно закликати до повнішого висвітлення проблем ВІЛ і СНІД . За оцінками експертів, в ПАР зараз близько п'яти мільйонів носіїв ВІЛ та хворих на СНІД — більше, ніж в будь-якій іншій країні. Коли Макгахо, старший син Нельсона Мандели, помер від СНІДу, Мандела закликав боротися з поширенням цього смертельного захворювання.

 

У 1999 Мандела також залишив пост президента міжнародної освітньої організації Коледжі Об'єднаного Світу і став почесним її президентом, яким і залишався до самої смерті у 2013.

 

Сім'я

Нельсон Мандела був тричі одружений, мав шестеро дітей і більше 20 онуків.

 

Старша донька — Маказіве, померла у віці дев'яти місяців в 1948 році. Тембекіле, молодший син Мандели, загинув в автокатастрофі. Коли це сталося, влада не дозволила Манделі навіть відвідати його похорон. Старший син — Макгахо Мандела помер від СНІДу в 2005 році у віці 54 років.

 

На 2012 рік у Мандели залишилися три доньки: одна від першої дружини Евелін, якої не стало 2004 року, і двоє доньок від другої дружини Вінні.

 

Втретє Нельсон Мандела одружився у 1998 році із вдовою першого президента Мозамбіку Грасою Машел[en]. Таким чином, Граса Машел — єдина жінка у світі, яка була першою леді двох країн.

 

Правнучка Мандели Зенані загинула в автокатастрофі, що сталась після концерту, присвяченого відкриттю чемпіонату світу з футболу в ПАР 2010 року.

 

Нагороди і вшанування пам'яті

Нельсон Мандела удостоєний більше 20 нагород:

 

Орден князя Ярослава Мудрого 1 ступеня (Україна, 1998),

Орден Мапунгубве в платині (1 ступінь; ПАР, 2002),

Орден Дружби (Росія, 1995),

Орден Плайя Хірон (Куба, 1984),

Зірка Дружби народів (НДР, 1984),

Орден Заслуг (Велика Британія, 1995),

Кавалер Великого хреста ордена Національного Малі (Малі, 1996),

Орден Нілу (Єгипет, 1997),

Золота медаль Конгресу (1997),

Компаньйон ордена Канади (+1998),

Кавалер Великого хреста ордена Святого Олафа (Норвегія, 1998),

Почесний Компаньйон ордена Австралії (1999),

Кавалер Великого хреста ордена Золотого Лева Оранського будинку (Нідерланди, 1999),

Президентська медаль свободи (США, 2002),

Бальї-кавалер Великого хреста ордена Святого Іоанна Єрусалимського (Велика Британія),

Кавалер ордена Слона (Данія),

Орден «Стара Планіна» (Болгарія),

Орден Ацтекського орла (Мексика, 2010),

Міжнародна Ленінська премія миру (1990).

Лауреат Нобелівської премії миру 1993 р. (разом з Ф. де Клерком).

На честь Мандели названі міський округ Бухта Нельсона Мандели (в якому так само розташований стадіон Нельсон Мандела Бей) і Національний стадіон Уганди. У Кейптауні на честь Мандели названа вулиця. У центрі Лондона встановлено пам'ятник Нельсону Манделі.

 

Отримавши понад сотню нагород за чотири десятиліття, Мандела завжди був поважним державним діячем, який висловлював свою думку на найголовніші теми. У ПАР він також відомий під іменем Мадіба, почесним титулом, що надається старійшинам роду Мандели. Цей титул зараз вже є майже синонімом до імені «Нельсон Мандела». Багато південноафриканців також шанобливо називають його «мкхулу» (дідусь).

Почесний член понад 50 міжнародних університетів.

docx
Додано
10 травня
Переглядів
67
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку