Урок літератури рідного краю № 1. Перекази та легенди нашого краю

5 клас

Мета: ознайомити учнів з народними переказами, легендами Черкащинини, навчати аналізувати їх;    

формувати вміння переказувати текст, розвивати культуру мовлення;

виховувати повагу до історичного минулого народу, до героїчних подвигів окремих діячів.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Перебіг уроку

І. Організаційний момент.

ІІ. Оголошення теми, мети та завдань уроку. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя

Наша славна Черкащина багата фольклорними скарбами. Вони схожі на справжнє намисто. Адже намисто – це прикраса українців, давня, самобутня, яскрава, багата  кольорами і формами. І сьогодні ми зможемо душею пізнати, відчути усю красу світу наших земляків: їх культуру, побут, мову, звичаї, мораль через легенди та перекази рідного краю.

ІІІ. Актуалізація опорних знань.

Бесіда

1.Що таке переказ?

2. Чим переказ відрізняється від легенди?

3. Чи можна назвати автора народного переказу, легенди? Чому?

ІV.Засвоєння нових знань.

Учитель: легенди і перекази нашого краю вражають своєю змістовою різноманітністю: історичні легенди, соціально-побутові легенди, перекази, бувальщини.

Сьогодні на уроці ми ознайомимося  із невеличкою частиною цих прекрасних творів.

Виразне читання переказу вчителем

Соколівка (село, Жашківський район )

  Привів з півдня в наш край  людей відважний козачий сотник Сокіл. Родина його також була серед прибулих і складалася з дружини, пристарілих батьків та двох малолітніх синів.
  Сокіл тихо, але виразно, щоб чула вся громада, промовив: «Тут ми зупиняємось надовго. Підберемо зручне місце і збудуємо наше село». Перед їх очима, з висоти горба відкрилася панорама місцевості незайманої природи. Внизу розкинулись ще покриті снігом великі долини. Зліва, не так далеко, стояв дубовий ліс. Це була та обітована земля, щоб сховатись надовго в цій глухомані від панського свавілля. Україна в той час стогнала під панським яром Польщі.

  Один з польських панів у нашому краї найняв до себе на службу сотника Сокола зі своїм загоном. За гострий розум, яскравий військовий талант, чесність, відвертість та незалежність господар цінував його, хоч дві останні риси характеру йому не подобались.
  Сокіл не терпів неправди, жорстокості до підлеглих і часто дорікав пану за це. Поміщик змушений був терпіти, зважаючи на його більш вагомі заслуги.

  Не один раз його сотня виїжджала в дикий степ і поверталась відтіль з відбитими у татар табунами коней. Не один раз козаки відбивали напади як татар, так і наскоки своїх же неспокійних сусідів, котрі не гребували поживитись чужим добром. Сотник Сокіл справно ніс службу і в будь-який час був готовий захистити панську родину.

  У різних панських землях назрівали селянські бунти. Пан вирішив силою та жорстокістю провести селян до покори. Сотнику був даний наказ негайно приступити до каральної акції (непокірних відшмагати, ватажків скарати на смерть). Сокіл відмовився виконувати наказ і його взяли під варту. Козаки, дізнавшись, що чекає сотника, пішли на маєток пана, але той утік. Сотник Сокіл очолив козаків та селян на боротьбу.
  Відважний отаман загинув у тривалій та нерівній боротьбі, а село,яке він заснував назвали на його честь

1. Словникова робота.

Сотник -  На Україні в XVI—XVIII ст. — особа, яка очолювала сотню (у 5 знач.), обиралася спочатку козаками, а згодом призначалася гетьманом або царем. На чолі сотні стояв сотник, якого обирало козацьке населення полку або призначав гетьман, а іноді й полковник.

Отаман - виборний або призначений ватажок козацького війська.

2. Бесіда за прочитаним твором:

• Як  ви сприйняли легенду? Повірили в її зміст, сприйняли як чудовий художній твір, не зрозуміли змісту?
• Якими рисами характеру був наділений Сокіл?
• Чому пан терпів докори сотника Сокола?
• Що поміщик віришив зробити з людьми, які підняли бунт проти  нього?
• Чи підтримав сотник ідею пана?
• Чому на честь Сокола люди вирішили назвати селеще?
• Визначте тему, ідею та основну думку легенди.

Розгляньте малюнки

Виразне читання легенди вчителем

                                                           Дівочі гори

Недалеко від Сахнівки, є таке село під Корсунем-Шевченківським, над самою Россю здіймаються ввись гори. Одну з них в народі зовуть Дівочою, другу Пастушкою.

Колись, ще в сиву давнину, на одній із гір було городище. Люди займались рибальством, полюванням. І жила серед них дівчина-сирота – красуня небачена. Громада пастушкою її влаштувала. Одноплемінці поважали її, любили.

Якось через село проїжджали купці. Запримітили вони дівчину, і слава про неї полинула в далекі краї. Почув про те хан. Вирішив взяти дівчину за дружину.

Прийшли гонці. Принесли в село золото, срібло.

- Наш хан хоче мати Пастушку за дружину, - сказали.

- А ви запитували: чи вона воліє? – відповіли їм.

- У нас дівчат не запитують.

- А у нас такий звичай – дівчина іде до свого лади тільки з любові.

Згодились гінці. Мовляв запитайте її: яка дівчина встоїть перед златом-сріблом.

- Чи хочеш ти стати царівною, дружиною хана?

- Ми кохаємось з сільським ковалем. Мені золото, срібло не потрібно.

Повернулись гінці ні з чим. Розлютився хан. І вирішив силою взяти Пастушку собі за дружину. Військо хана стало під городищем.

Зібрала старійшина раду. Вирішили битися. Але де взяти зброю?

Сільські ковалі клепали коси, серпи, рала, а не мечі.

- Я перекую серпи на мечі, - сказав тоді коваль.

Сили були нерівні.

І тут до старійшин увійшла Пастушка. Вислухала все і тихо промовила:

- А чи в силі ми протистояти ханському війську? Нас жменька, а їх тисячі…

Мовчали воїни. Мовчали старійшини. Всі знали – не вистояти їм проти ханської сили. Всі поляжуть кістьми.

- Хан хоче лише одного: мати мене за дружину… І він піде геть, коли виконаємо його умову…

- Але ж у нас повелося: до лади іти тільки з коханням…

- А якщо всім загрожує смерть?

Мовчали люди, всі знали – так воно і буде.

- Піду до нього, - сказала Пастушка. Прощай, ладо. Не згадуйте лихом, люди…

І пішла, мов зіронька покотилася по небосхилу.

Вийшов до неї хан у золоті, самоцвітах.

- Ось я прийшла, - гордо мовила дівчина, - я виконала твою умову. Виконай свою – не руйнуй селище, не проливай кров.

- Зроблю, як накажеш…

- Присягнись богом, що підеш звідси, не причинивши зла. Накажи своїм воїнам збиратися назад.

Той присягнувся і наказав…

- А тепер слухай: я не люблю тебе.

Хан умовляв її, обіцяв золото, срібло… Вона стояла горда.

Розлютився хан і вигукнув:

- Ти станеш моєю дружиною зараз же.

Ступив до неї. Відсахнулася дівчина – і кинулася в урвище.

Вдарив грім, розкололась гора навпіл, поглинувши і ханське шатро, дорогі килими, золото-срібло.

Відтоді одну з гір називають Дівочою, а другу Пастушкою..

У серпневі ночі часто можна бачити дівчину. Вона спалахує зорею край неба і кидається униз, а слідом за нею котиться-лине передзвін ковальських молотів. То коваль кує зброю, щоб ніколи не забирали наречених…

3. Словникова робота.

Хан (тюрк.): 1. Титул монарха, феодального правителя в багатьох країнах Сходу в середні віки. 2. Родовитий дворянський титул у деяких країнах Сходу, а також особа, що має цей титул.

Гонець - особа, яку посилають з терміновим дорученням, повідомленням; посланець.

4. Робота над текстом легенди «Дівич гора»

Виразне читання ланцюжком

Бесіда:

- Чи сподобалася вам легенда? Чим саме?

- Про яку подію йдеться в легенді?

-Як ви розумієте слова «любов», «кохання»?  Чи можуть вони виступати синонімами?

      5. Художній переказ 

Перекажіть твір від імені дівчини.

V. Підсумок  уроку. Рефлексія. Оцінювання.

Інтерактивна вправа «Незакінчене речення»

1. Ми повинні знати минуле свого народу для того, щоб…
2. З легенд і переказів рідного краю я дізналась (дізнався)…
3. В майбутньому ці знання я зможу застосувати…

Слово вчителя.

               Наш урок закінчився. Гадаю, що ви ще більше дізнались про перлини народної творчості рідного краю. Сподіваюсь, що коштовні фольклорні перлини не загубляться в плині літ, не відійдуть у минуле. У них так багато зовнішньої краси і внутрішньої мудрості.

VI. Домашнє завдання

Написати твір-роздум «Легенди й перекази у моєму житті».