Урок літератури рідного краю "Іскра душі Юрія Рогового"

      

Тема уроку.    Іскра душі Юрія Рогового.

                       Урок літератури рідного краю.

Мета уроку: ознайомити учнів із творчістю земляка Ю.Рогового, вчити аналізувати художні твори; виробляти вміння поціновувати поезію, формувати читацькі смаки, активну життєву позицію; виховувати любов до рідного краю, почуття гордості за своїх земляків.

 

Обладнання: виставка творів Ю.Рогового, його портрет, роз друки творів.

Епіграф:     Все, що для серця миле,

  Знайду на землі я твоїй.

  Рідна земле моя, Україно,

  Поклонюся красі я твоїй.

                Ю.Роговий

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя.

Сьогодні один з багатьох уроків літератури рідного краю. Починаючи з 5 класу, ми знайомилися із творами наших земляків. Знаходили в них обриси й звичаї нашої землі, справжній чарівний і неповторний світ нашого краю. І завжди, хоч би про що ми говорили, у центрі розмови рідна земля і людина. Земля з її багатствами – калиновими гаями, барвінковими галявинами і Чумацьким Шляхом, і людина – проста, звичайна, з чорно -білими смугами життєвої долі, якій так мало , здавалося б, треба для щастя, а насправді – так багато. Сьогоднішній урок присвячений  ще невідомому для вас письменнику-земляку Ю.Ф.Роговому.

ІІ. Сприймання навчального матеріалу.

Учнівське повідомлення.

Юрій Роговий народився  14 жовтня 1957 року в селі Устимівка Глобинського району Полтавської області в сім’ї видатного письменника , журналіста і вчителя Феодосія Кириловича Рогового. Там же закінчив 8-річну школу, атестат зрілості одержав у середній школі села Пироги того ж району. З 1975 по 1980 рік навчався на природничому факультеті Полтавського педагогічного інституту. З 1980 року працював в Пирогівській середній школі учителем біології та хімії. Захоплювався орнітологією (міграції, екологія, кільцювання) і досяг у цьому неабияких успіхів. Має понад 30 різних публікацій в орнітологічній літературі України, Росії,  Німеччини, інших країн.

Вірші почав писати ще в школі. Згодом перейшов на прозу, публіцистику, критику. Друкувався в багатьох газетах, а також у журналах «Київ», «Дзвін», « Кур’єр  Кривбасу » та інших.

 Упорядкував літературну спадщину, спогади про лауреата Національної державної  премії України імені Тараса Шевченка Феодосія Рогового «Моє життя ― то творення любові». Книга під такою назвою вийшла у видавництві «Книжковий світ» у 1999році. Тут же видрукувана книга «Довга дорога до « Свята…» Слово для Батька». У 2001 році вийшла збірка лірики «Іскра небесна».  «Серед білих снігів» ― четверта книга талановитого полтавського письменника і вчителя . У 2007 році побачила світ збірка оповідань «Святвечір», а у 2010 році виходить збірка «Березневий сніг». Нині Ю.Роговий  на пенсії за вислугою років, продовжує творчо працювати, присвятив себе Слову.

Учитель. У руках у мене збірка. Це художньо-документальна повість «Довга дорога до «Свята…»(Слово для Батька)» ― твір незвичайний. Незвичайний уже тим, що подібного в українській літературі, здається, ще не було. Це художньо-документальна повість Сина про Батька, видатного письменника Феодосія Рогового. Написана вона зі всією пристрастю одвертості і нестихаючим болем за долю нашого красного письменництва, трагічну долю таланту, загубленого нещадним тоталітарним режимом. Глянемо на все це крізь вірну синівську сльозу і його щемливе слово, бо краще вже ніхто не може сказати: « Якось в одному з останніх інтерв’ю Ф.К.Роговий сказав, що повинен написати за життя п’ять романів ― так йому віщувалося уві сні. Встиг написати три.  Четвертий ― «Гріх без прощення» ― залишився незакінченим. П’ятий ― «Скажи мою кончину, Господи» ― лише в задумах. Тож хочеться запитати у всіх нас ― скільки має прожити на білому світі чесний і правдивий український письменник, щоб встигнути написати свої, Богом відпущені, п’ять романів? Скажи, Господи.»

Слово «Батько» автор скрізь пише тільки з великої літери. І то цілком заслужено…

Учень .Я хочу поділитися враженнями від прочитаної збірки «Іскра небесна»

У передмові сказано, що Ю.Роговий зростав «у красивому козацькому історичному краї,  де все дихає щедротним українським словом, напоєним поезією з вуст співучих трударів, мелодією їхнього  щирого серця». Збірка «Іскра небесна» створена, коли «сімнадцята осінь настала». Ці поезії наповнені натхненням істинної любові.

(Учень читає вірші «Сонячна гра», «Гуси летять», «Над селом рожевий місяць».)

Кожен рядок, кожне слово про все, що відчуваємо і ми. Ця іскра розпалює в душі кожного, хто читає поезії любов, тепло, доброту. Люди ж мають тягнутися до чистого, святого, що не продається і не купується.

Учитель. Не менш цікавою є і проза Ю.Рогового.  «Серед білих снігів», вона включає 15 творів, вони різні за тематикою, але ріднить їх одне: усі персонажі – хліборобського роду або ж вихідці із села чи мають козацько-селянське коріння. Западає в пам’ять багатство мови, зображення рідної природи. Прослухайте оповідання «Над річкою, над Сулою».

-Як автор зображує природу в оповіданні?

-Які морально-етичні проблеми порушив автор? (Батько-син, брат-сестра)?

- Які риси притаманні Карпові Єлисеєвичу?

Це одне з оповідань збірки. Я впевнена, що і решта оповідань зацікавить тих, хто не байдужий до рідного українського слова, що живе в устах наших земляків.

Учнівське повідомлення.

2007 рік. Збірка оповідань «Святвечір». Автор згадує: «Оповідання , вміщені у цій книзі, з’явилися на світ у різні роки. Частину з них ( у машинному варіанті) читав Анатолій Дімаров : «…шість оповідок - це вже справжня проза…». Добре розуміючи, що у кожного читача свій смак і вподобання , випускаю «пташенят» між люди, а там уже як складеться.»

(Прочитати оповідання «Хата», обговорити , що таке «хата» в житті кожної людини).

Учитель. Висновок напрошується один: маємо шанобливо доглядати,берегти своє «гніздечко», яке назавжди запам’ятовує своїх господарів.

Є у Юрія Рогового іще одна цікава збірка поезій 2010 року «Березневий сніг»― тривірші-хоку.

Автор згадує: «Хоку я вперше прочитав на початку далеких сімдесятих років уже минулого століття. Це була книга японських тривіршів у перекладі Омеляна Масикевича, із його ж вступним словом та примітками, проілюстрована Валентиною Ульяновою. Книга вийшла у видавництві « Дніпро» у 1971 році. Її придбав наш Батько в Києві, таку ж купив і Григір Тютюнник. Вони обоє полюбили ці маленькі вірші, які давали волю фантазії та мислі: недаремно сама вступна стаття називалася « Слову тісно, думці просторо». Звичайно. Говорити про хоку простіше носіям тієї мови, які породили ці вірші. Та сам принцип побудови – 5-7-5 складів ― цікавий і незвичайний, особливо для людей, які люблять лаконізм і роздумування.

 Хоча далеко не всі читачі схвалюють таку творчість, та то вже справа смаку.

 Трудність цієї форми полягає в тому, що важко втримати відмінність хоку від афоризму: десь підсвідомо хочеться записати завершену думку, оформити її словами, у той час, як хоку повинне лише окреслювати цю думку, картинку, над якою можна, чи вірніше, треба роздумувати довго і не завжди однозначно.

 «Приводом для написання хоку є якийсь факт, явище, подія. Це малюнок узагальненого характеру, переданий кількома штрихами. Поет, зважаючи на стислість форми, не розкриває повністю образу, а швидше натякає про нього, цим самим примушує читача домальовувати картину, штовхає до роздумів, активізує уяву. Без домислювання неможливо сприйняти віршів цього жанру». Так пише про хоку О. Масикевич у передмові до книги « Місяць над Фудзі» ( 100 японських хоку).

 Інколи, читаючи «хоку», особливо в Інтернеті, ловиш себе на думці, що написані вони поспішно, часто без дотримання отих певних складових рамок, які вирізняють саме ці вірші. Хоча треба постійно пам’ятати, що написати  «справжні» хоку може лише людина східної культури та її мовної стихії. Мабуть, ті ж таки кращі представники цього японського напрямку: перш за все Басьо, Бусон, Кікаку, Іссо та інші.

 Дуже хочеться сподіватися, що читач знайде в цій книжечці співзвучне собі слово, яке або зачепить струни його душі, або спонукає до власної творчої роботи».

У збірочці 200 тривіршів-хоку.

Ось деякі з них:( читає учень).

 

1. Мерзлі дерева

Що страшнішим є

від чорних-чорних дерев

у теплім травні?..

 

 

6.   Сумніви

     Як забіліли

     вишні! Невже мене ще

     хтось-таки  коха?

8. Гроза кохання

    Навіть блискавки

    малюють на небесах

    ім’я кохане.

17. Сльоза

    На шибці сльоза.

    Невже я знову тебе

    Чимось образив?

21. Пізня весна

   Бджілка чухає

   потилицю: «Що вони

   собі думають?»

26. Весна

    Сніжинка впала.

    Оглянулась навколо:

   «Чому я сама?»

28. Кохання

     Брудні калюжі

     заповнили місто.

     В них бачу небо.

77. Доля

    Листок за гілку,

    рятуючись , вхопився.

    Вітер – помітив.

 

83. Мамині очі

     В онуків моїх

     очі мамині. Отож,

     чи бачить мене?

 

92. Втікачі

    Прокинувсь рано,

   ручку дістав і папір,

   а вірші втекли.

 

 

 

100. Нетерплячка

      Вибіг за село

     хлопчина у веснянках:

    чи не йде вона?

 

119. Спомин про Басьо

       Жабка зелена,

   втомившись плигати, над

   ставочком дріма.

 

122. Дичка

       Груша рясніла,

      ніби скупана цвітом.

      Все одно – дичка.

 

138. Вічне

       Хто би там не був,

       а моя Україна ―

       була і буде!

 

143. Очікування

       Весна ще десь спить.

      Душа все одно дзвенить

      прийдешнім теплом.

 

159. Мудрість

       Кажуть, що роки

       мудрість людині несуть.

       Старі ― мудреці?

 

176. Квітка

        Квітка радіє

       сонцю, небу і бджілці,

       бо вічна вона.

 

186. Танення

      Скоро вже струмки

      збудять приснулу землю

       цвірчанням своїм.

 

200. Бажання

      Хотів колись я

      землю-небо пізнати –

      людину ніяк.

Учитель. До 50-х роковин руйнації Посулля написана (віднайшла рукопис в інтернеті) «Посульська  Тризна»(художньо-документальний колаж) . 

В анотації до твору сказано:

          « У цій маленькій книжечці автор намагався вмістити велику трагедію українського Посулля, а загалом і всього Подніпров'я.

Бездумне зведення ГЕС на Дніпрі призвело до знищення безмежного материка первісного українства, яке тисячі років берегло в собі генетичну пам'ять цілого народу. Виселивши і розпорошивши носіїв найглибинніших пластів народної самоідентифікації, партійні безбатченки, прикриваючись лозунгами уявного „комуністичного майбутнього” та антиприродного „прогресу”, звершили непрощенний злочин проти України і народу – гріх без прощення.

Автор ілюструє це на прикладі двох споконвічно українських родин хліборобів-порічковиків: Рогових та Копилів.

Така ж доля спіткала десятки тисяч родин вздовж усього Дніпра та його притоків.

Не забуваймо цього! Зруйновані хати і спаплюжені людські душі благають нас про це».

На уроках літератури рідного краю ми розглядали цю глобальну проблему в романі  «Свято останнього млива» Феодосія Рогового. Син продовжує думку батька, глибоко шануючи кожне його слово.

Батько і син – гордість літератури Глобинщини, нашого рідного краю, в якому ми народились і живемо. Хочеться звернути на оптимізм автора. Не залишайтеся байдужими до рідної мови, до проблем рідного краю, до людей, до тварин, до всього рідного, живого.

ІІІ. Домашнє завдання. Написати твір-роздум «Що я відкрив для себе в творчості Юрія Рогового».