Урок літератури рідного краю "Скільки літ, скільки зим..."

                             КЗ «Долинська  ЗОШ  І – ІІІ ступенів»

                                  Воздвижывської ОТГ

                                        Гуляйпільського району

 

                          

                            Мій конспект

      Лiтература

                      рідного краю

                                                   11 клас

              На допомогу вчителю

 

 

 

 

                             Вчитель:Галушка Л.П.                                                                                                                                                   

 

                                  2019

 

 

Урок літератури рідного краю

(авторський урок)

Тема уроку: «Скільки літ, скільки зим…» (Сторінками життєвого і творчого  шляху

 Олександра Олександровича Михайлюти)

Мета уроку: Ознайомити із життєвим і творчим шляхом письменника – земляка,  публіциста, кінодраматурга О. О. Михайлюти. Через аналіз творчої спадщини ввести учнів у світ життя його героїв; навчити визначати головне, робити самостійні висновки; вдосконалювати навички свідомого аналізу подій, героїв.

Розвивати індивідуальні та пізнавальні інтереси дітей, творчу активність та здібності, вміння логічно мислити та аналізувати.

Формувати на матеріалі творчості Олександра Михайлюти морально – етичні почуття совісті, доброти, сумління, гідності, чуйності, любові до рідної землі і краю, гордість за приналежність до української нації, її історії.

Тип: урок вивчення нового матеріалу.

Урок – прес - конференція

Обладнання: портрет О.О. Михайлюти, збірки його творів, музичні записи.

Епіграф: «…Ви – література з великої літери…»

                 Микола Вінграновський

Хід уроку

І. Організація класу

Вступне слово вчителя:

• Вітаю усіх присутніх на нашому уроці. Дуже приємно, що до нас у гості завітали вчителі – філологи нашої школи, шкільний та сільський бібліотекарі. Хочу усім побажати  радісний і теплих зустрічей. Зустрічей з автором прекрасних творів. Приємних вам вражень, а дітям – нових знань.

Земля українська щедра, родюча, тому неодноразово зазіхали на неї воро­ги. Полита вона потом і кров’ю наших пращурів. А ще багата во­на талантами…

  Наша Запорізька область знаменита не лише коза­цькою славою, а й відомими людьми: письменниками, художниками, композиторами, співаками…  Ми повинні бути гордими, що багато із них народились і виросли в нашому Гуляйпільському районі. Саме наш край - батьківщина багатьох майстрів крас­ного письменства. Сьогодні і йтиме мова  про одного з них,  хто прославив наш край, його історичне минуле та сучасність.

(Звучить пісня С. Галябарди «Яворина»)

Я любив вас усіх,

Та найбільше любив Україну.

Певно в цьому і є

та найбільша провина моя…

  Цю пісню Степан Галябарда присвятив Назарію Яремчуку. Та хіба тільки йому?..Вона ж і про нашого земляка Олександра Михайлюту. Зворушливими словами, сповненими відчаю, суму та ностальгії, прагненнями на оновлення життя увійшов в українську літературу маловідомий, унікальний за своєю суттю і творчим задумом письменник – Олександр Олександрович Михайлюта. Є люди, зірка слави яких загорається ще в молодості. До таких належить і Олександр – людина, яку Бог щедро обдарував талантами: письменник, публіцист, кінодраматург, волонтер. Він їздить по всій країні і пропагує здоровий спосіб життя, але божественний дар художнього слова переважає. Його творчість є мірилом духовних цінностей, що очищають наші душі, дають сили й терпіння вижити у цей складний час, заставляють задуматись, чи так ми живемо, чи не розминулись із совістю і правдою, чи завжди пам’ятаємо своє коріння.

  Для Михайлюти – письменника і Михайлюти – громадянина могутнім і невичерпним джерелом духовності, моральності і культури є любов до рідного краю, його безцінних багатств, глибока шана вікових традицій свого народу.

  Його художнє слово, у якому гармонійно сплелися віхи нашої історії і сучасна філософська думка, сягає духовних пластів української літератури. Творчий доробок митця складає 16 книг прози і публіцистики. Працює письменник у різних жанрах. Він автор публіцистичної книги «Ми не раби» (1990), художньо – документальної оповіді про Голодомор 1932 – 1033 рр. «Алілуя», кіноповісті «Нестор» (1994), книги повістей і оповідань «Секретний ешелон» (1995), «Літаючий мерседес» (1997), «Вольниця» (1998). Автор відеофільму «Рана» (1990), сценарію художнього фільму «Секретний ешелон», який знято на Одеській кіностудії.

  Творча спадщина Михайлюти привертає до себе увагу літературознавців, мистецтвознавців та журналістів. Тому й епіграфом нашого уроку є слова  Миколи Вінграновського, який високо оцінив творчість нашого земляка, написавши в листі ще в 1996 році таке: « Одначе, я не хочу сказати, Олександре, є закономірність. Ви є виключенням із цієї – дорогої мені – закономірності. Ваш «Секретний ешелон», як на мене, то є наша та література, ім’я якій і Григір Тютюнник, і Віктор Міняйло. Ви – література з великої літери. І мені лишається тільки обійняти Вас».

Автор сценарію фільму «Михайлютине літо» Іван Іваницький так аргументував необхідність  зйомок такою фразою: « В Україні – близько 40 тисяч журналістів, багато – талановитих, але Михайлюта – один…»

   А тема нашого уроку «Скільки літ, скільки зим…». Але не тому, що в листопаді минулого року Державна телерадіокомпанія «Всесвітня служба УТР» випустила в ефір документальний фільм із циклу «Скільки літ, скільки зим» під назвою «Михайлютине літо» про творчу й громадську діяльність письменника. Таку назву теми для цього уроку я обрала саме тому, що особисто знайома з Сашком, навчалася з ним в одній школі (він на два роки молодший), рідненькій нашій Гуляйпільській СШ №3. Мені знайомі ті зарічанські вулички, стежки – доріжки, які він топтав кожного дня через кладку річки Гайчур, ідучи до школи, його сім`я, друзі, однокласники. 

   Щирий, стриманий, акуратний, завжди врівноважений – саме таким пам’ятаю нашого секретаря шкільної комсомольської організації. А я зажди була активісткою, тому часто зустрічалися і на різних учнівських засіданнях, готували разом вечори, просто розмовляли у коридорах. А після закінчення школи, як буває, дороги наші розійшлися. Сашко поїхав на навчання до Києва. Тому рада за нього, його успіхи, за подаровану можливість  познайомити вас, шановні діти і присутні, з творчістю нашого славетного земляка, через художнє слово  доторкнутися до струн душі героїв його творів, вчити вас так само любити свою землю, рідний край, свій рід, свою Україну.

ІІ Актуалізація опорних знань.

• Домашнім завданням до сьогоднішнього уроку вам було дослідити життєвий і творчий шлях О. О. Михайлюти. Як ви справилися з цим, побачимо під час нашої прес – конференції.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу.

1. Вчитель:

• Дозвольте розпочати  роботу нашої прес – конференції. На ній присутні: за першим столом – «представники ЗМІ», за другим – «дослідники – біографи», за третім – дослідники – літературознавці». Надаю вам слово.

2. Дослідник – біограф:

• Шановні присутні, розпочинаємо прес – конференцію, присвячену вивченню життєвого і творчого шляху письменника, публіциста і кінодраматурга Олександра Михайлюти. Ми серйозно готувалися до зустрічі з вами і будемо намагатися у ході нашої розмови давати ґрунтовні відповіді на запитання. Тож запрошуємо вас до співпраці.

Представник ЗМІ:

• Розкажіть про дитячі і юнацькі роки Олександра Олександровича.

Дослідник – біограф:

• Мене звуть Аліна. Завданням нашої групи було дослідити життєвий шлях              письменника. Тож насамперед давайте уявно помандруємо з нашої школи аж у Гуляйполе, пройдемо через усе місто і попадемо на його околицю. А звідти попрямуємо до річки Гайчур, яка тече за городами вулиць Піщаної та 9 Січня. Там перейдемо через кладочку, а потім стежкою – стежкою понад берегом… Так і попадемо у Заріччя, дуже гарне, невеличке ошатне село, в якому 20 січня 1958 року народився Олександр Олександрович Михайлюта у звичайній трудовій родині.

   Він був другою дитиною у батьків. Сім`я берегла давні українські традиції. Від матері хлопчик перейняв любов до українських народних звичаїв, повір’їв, до казок та пісень. Від батька йому дісталась горда вдача та сильний характер. Сашко був першим помічником удома у тяжкій чоловічій роботі.

 

 

        Батьки О. О. Михайлюти

 

Доповнення вчителя : 

• Навчався у третій Гуляйпільській середній школі. Вчився хлопець добре. Швидко завоював авторитет серед учнів і був лідером у школі, активістом учнівського самоврядування того часу. Від природи допитливий, хлопець любив щось доводити, відстоював власну думку, сперечався. Мав багато друзів, був закоханий у книгу. Рано почав писати. Мамина наука і казки були тим цілющим джерелом, яке надихало хлопця на творчість, давало духовну наснагу.

Представник ЗМІ:

• На нашій прес – конференції присутні і літературознавці.

Скажіть, будь ласка, коли ж Олександр написав свій перший твір? В якому жанрі він розпочинав?

Літературознавець:

• Літературну діяльність розпочав з поезії , дебютувавши у п’ятнадцятирічному віці на сторінках нашої районної газети «Зоря комунізму» віршем «Весілля».

З цього короткого, з десяток разів правленого, гуляйпільського «Весілля» і почалася дорога Сашка у світ поезії, художньої прози, журналістики та кінодраматургії.

Представник ЗМІ:

• Як вплинуло захоплення літературою на подальшу долю митця? Де він навчався, де працює? Дякую.

Літературознавець:

• Воно стало його професією, смислом усього його подальшого життя. Адже після закінчення школи хлопець поїхав до Києва. Там вступив на факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який закінчив у 1980 році. Спочатку повернувся в рідне Гуляйполе і працював кореспондентом районної газети. Потім він переїздить до Запоріжжя, обіймає посаду завідуючого відділом обласної газети «Комсомолець Запоріжжя», працює власним кореспондентом газет «Молодь України», «Голос України», політичним оглядачем Пресового Агенства Новин, керував у Запоріжжі науково – редакційним підрозділом з підготовки та випуску серії книг «Реабілітовані історією».

Доповнення вчителя:

• Про свою багатогранну роботу у нашому запорізькому краї Олександр згадує так:

«… без обласної молодіжки я не відбувся б як публіцист. Узагалі – запорізька школа журналістики була найсильнішою в європейській частині СРСР».

А тепер згадаємо, що таке публіцистика?

Відповіді учнів.

            Літературознавець:

• Згодом із сім’єю Михайлюта переїхав до Києва на постійне проживання. Там він виконував обов’язки прес – секретаря фракції Верховної Ради України «Реформи і порядок», працював у різних літературних виданнях.  А в 1997 році, вже знаний в Україні журналіст Олександр Михайлюта очолив оргвідділ Національної Спілки журналістів України. Наступного року він був обраний секретарем Спілки, директором Журфонду України. З 2002 року він деякий час секретарював у Національній Спілці письменників України.

 

  Працював головним спеціалістом у секретаріаті першого заступника Голови Верховної Ради України, з 1994 по 2004 рр. був помічником – консультантом народного депутата. А ще почергово працював головним редактором журналів «Епоха», «Кияни», «Журналіст України».

 

 

Доповнення вчителя:

• З 1983 року О. О. Михайлюта став членом Національної Спілки журналістів України, а з 1995 року – Національної Спілки письменників України.

Представник ЗМІ:

• Розкажіть про громадську діяльність нашого земляка. Чи вона така ж багатогранна, як і письменницька? Дякую.

Літературознавець:

• Так.  Михайлюта один із організаторів запорізького товариства «Меморіал» (1990) та Організації солдатських матерів України.

У 1998 році він брав активну участь у відзначенні 110 – ї річниці від дня народження Н. І. Махна, створенні організації «Товариство Нестора Махна

«Гуляй – Поле».

Олександр Михайлюта – учасник Помаранчевої революції 2004 року в Києві.

У 2002 р. він очолив Центральну раду Всеукраїнської громадської організації «Професійна спілка «Журналіст України».

Представник ЗМІ:

• Де нині працює письменник?

Доповнення вчителя:

• Сьогодні Михайлюта – головний редактор журналу «Райони України». Його дружина – Валентина Петрівна – теж наша землячка. Колись Олександр і Валентина були однокласниками. Нині – сім`я. Вона - кандидат філософських наук, доцент Київського інституту журналістики. 

                            

 

Представник ЗМІ:

• Яка літературна спадщина О.О. Михайлюти?

Літературознавець:

• Прозаїк і журналіст О. О. Михайлюта – автор 16 книг прози і публіцистики, понад 2000 публікацій у засобах масової інформації та колективних збірниках, автор відеофільмів «Рана», «Гдє так вольно дишіт чєловєк…», «Загадка Дивина», повісті «Секретний ешелон», за яким у 1993 році на Одеській кіностудії знято повнометражний фільм, який демонстрували провідні телеканали України.

Вчитель:

• Громадянську і творчу зрілість Олександра Михайлюти помітив іще Олесь Гончар

у далекому 1990 році, написавши публіцисту відгук на першу книгу «Ми не раби», зокрема видатний майстер слова відзначив актуальність розповіді «Розтерзаний факультет», у якій ідеться про молодих учених і студентів, які 1972 року під час усезагального шельмування його роману «Собор» не побоялися виступити на захист твору і його автора. «А загалом Ваша книга читачам, ‑ зазначив Олесь Гончар, ‑ гадаю, дуже потрібна...Честь праці!». Нагадаємо, що і книга «Ми не раби» тиражем 25 тисяч примірників і лист Олеся Гончара прозвучали ще за тоталітарного режиму як заклик до оновлення, до справедливості.

     Я вже згадувала на початку уроку про те, як видатний учень Олександра Довженка,                      лауреат Шевченківської премії Микола Вінграновський після виходу книги прози Олександра Михайлюти «Секретний ешелон» (1995 року) захоплено констатував: «…Ви є виключенням із цієї ‑ дорогої мені ‑ закономірності. Ваш «Секретний ешелон», як для мене, то є наша та література, ім’я якій і Григір Тютюнник, і Віктор Міняйло. Ви ‑ література з великої літери...».

   Нарешті публіцист першої гільдії Степан Колесник у своєму нарисі про колегу (2012 року) звертає увагу: «Олександр Михайлюта конкретно говорить, пише і дбає про захист інтересів народу...».

   Михайлюта є автором гостропубліцистичних та високохудожніх книг «Ми не раби», «Алілуя» (перша книга в Радянській Україні про голодомор 1932-1933 рр.), «Секретний ешелон», «Літаючий мерседес», «Вольниця», «Ложа преси», «Химерія», «Ясновидець Дід Петро», «Біліє хата наша при дорозі», «Відкриття Миколи Руденка», «Святий Петро із Дивина» та ін., про які схвально відгукувалися газети «Літературна Україна», «Голос України», «Урядовий кур’єр».

Представник ЗМІ:

• А які теми найчастіше звучать у його творах?

Бібліотекар:.

• Найбільше хвилюють письменника теми любові до батьків, рідного краю та його історичного минулого, захист української мови. Часто досліджує та описує історичні постаті, людей праці.

Я хочу вам показати деякі художні твори О. О. Михайлюти. Ось вони перед вами. Це – «Ми не раби», «Святий Петро із Дивина» та «Відкриття Миколи Руденка».

 

 

 

    

 

 

Твір «Святий Петро із Дивина» написано на реальних фактах і подіях життя незвичайної людини - П.Д. Утвенка (Діда Пет­ра),

 

 

 

колишнього партизана і фронтовика, кавалера орденів Слави і двох медалей "За відвагу", який у Другу світову "замикав" своїм біополем німецькі танки, а після війни зцілив понад 300 тисяч людей, кому офіційна медицина просто безсила була допомогти. Так ще ж народному лікарю забороняли приймати хворих. До слова, в його скромній селянській хаті побували і зцілилися і керівники держави, і Маршал авіації А.Савицький (батько зна­менитої радянської космонавтки), і народні депутати...

   Публіцистичне видання «Святий Петро із Дивина» Олександра Михайлюти про феноменальну особистість планетарного масштабу ‑ народного цілителя, провидця, наділеного Космосом неймовірними здібностями, Петра Дементійовича Утвенка з села Дивин Брусилівського району Житомирської області. Він жив ‑ як старець, а чинив ‑ як Бог. Дослідники занесли ім’я славетного українця до переліку найзнаменитіших пророків, відомих людству. Ім’я Петра Утвенка (Діда Петра) стоїть в одному ряду з китайським провидцем і науковцем Конфуцієм, зі святим Антонієм, Оленою Блаватською, Євангелією Димитровою (Вангою), ясновидцем Вольфом Мессінгом, пророком Заратустрою, пророком Мухамедом, святими Серафимом Саровським і Сергієм Радонезьким...

Україна і світ ще мають осягнути значення Петра Утвенка, Святого Петра із Дивина, вшанувати його пам’ять належним чином та прилучитися до його невичерпного джерела духовності і добротворення.

    Нині вся Україна потягнулася до цього незвичайного села Дивин на Житомирщині, до джерел Дідо­вої духовності, моральності і енергетики. Діда вже нема на землі, але люди їдуть і їдуть на могилу великого Знавця. Михайлюта був особисто знайомий з дідом Петром, і що П. Д. Утвенко нікому не дозволив написати про нього (ще за життя вийшло перше видання),- окрім Михайлюти.

 «Ми не раби» - гостропубліцистичний твір,  який  розкриває маловідомі на той час сторінки нашої історії – голод 30 – 40 рр. за часів тоталітарного режиму. Вона вийшла ще у 90 –ті роки минулого (ХХ) століття тиражем у 25 тисяч примірників і була розкуплена. Автор розповідає про трагічні долі робітників, колгоспників, інтелігенції, партійних та комсомольських працівників, їхніх сімей, які постраждали від репресій. У ній автор закликає до оновлення та справедливості.

   Тут уже згадували повість «Секретний ешелон», за змістом якої знято художній фільм, першу і єдину картину про маловідомі факти боротьби колишнього фронтовика проти сталінських репресій 1948-го року на Східній Україні. Фільм уже 20 років не сходить з телеекранів.

   Науково-публіцистичне видання «Відкриття Миколи Руденка» Олександра Михайлюти присвячене публіцистичній творчості видатного українського мислителя, літератора, правозахисника, Героя України, лауреата Шевченківської премії, дійсного члена Української вільної Академії Наук (СІМ) Миколи Даниловича Руденка.

   Автор показує громадянську позицію Миколи Руденка, його складний шлях в інтер’єрі жорстокого XX століття, як послідовного борця за справедливість, як геніального дослідника школи фізичної економії на засадах антропокосмізму Превентивна публіцистика Миколи Руденка ‑ це глибокий аналіз першопричин тупикового напрямку розвитку СРСР («Капітал» К.Маркса) та роздуми щодо місця і ролі України в світі зокрема і людини у Всесвіті взагалі, це окреслення ідеї гармонії з Природою, що дозволить подолати виклики XXI століття. 

Представник ЗМІ:

• Яке місце займає тема Гуляйполя у творах та кіноповістях О. О. Михайлюти? Дякую.

Бібліотекар:

 

• Є у Олександра Михайлюти  роман «Гуляй - Поле». Він розповідає про незвичайну долю трьох поколінь: емігранта з Китаю ‑хуацяо ‑ Юя Хунцзяня (Юлія Хуненка), який потрапив на Донбас напередодні жовтневого перевороту 1917-го року в Росії, воював поруч із легендарним Батьком Махном за Гуляйполівську республіку, виконував надтаємне завдання часу... Його син Онисим Орель вижив у замовчуваній катастрофі радянського лінкора «Новоросійськ» у Севастополі 1955-го і після клінічної смерті набув надзвичайних здібностей. Онук Юя ‑Андрій Білей є винахідником електростанції майбутнього ГРАВЕС... Події твору відбуваються в степах України, Москві, Пекіні, Осло. Пригодницька лінія ‑захоплююча, сповнена містики і неординарних екскурсів до загадок минувшини та пошуків шляхів виживання людства у глобальному світі. Читач отримає можливість зблизька придивитися до Нестора Махна, Мао Цзедуна, Джона Кеннеді, Індіри Ганді та багатьох інших реальних персонажів, знакових для XX століття.

 

Вчитель:

• Дійсно, тема Гуляйполя займає особливе місце у творчому доробку                         О. О. Михайлюти. Сам письменник про це згадує так:

   «Скажу, що моя публіцистика   ідеєю непокірного, гордого, вільнолюбивого Гу­ляйполя просто палахкотить. Адже наш край зазнав, як не зазнав жоден інший край у світі, кількох жорстоких ударів: у 1905-му тут уперше в Російській імперії запровадили надзвичайний стан через бунтів­них селян, у 1921-1922 ,1932-1933, 1947-му тут лютував голод, спричинений здебільшого штучними чинниками. А репресії 1937-го та 1948-го років! І все це лише за те, що гуляйпільці прагли жити за закона­ми справедливості, хотіли встановити місцеве самоврядування і за свою тяжку хліборобську працю отримувати гідну зар­плату. Тому про все це я писав і друкував, задовго до того, як офіційні особи починали про це говорити. Скажімо , художньо-документальна повість "Алілуя" про Голо­домор вийшла тиражем 10 тис. примірників ще 1990 року. У Києві ж цю тему по­чали піднімати аж після 2005 р. І я не можу погодитися з тим, що тема Голодомору подається як суцільна пригніченість і без­порадність українців. Я знайшов людей, які й тоді, у лихі сталінські часи, боролися за життя, чинили спротив геноциду. Саме на їхніх прикладах слід учити молодь патріотизму, а не на плачах.  "Наша свобода,- учив колись славний  запорозький кошовий Кость Гордієнко, - на кінчику наших шабель!". Саме так…»

   А ще він написав повість "Біліє хата наша при дорозі". Це щемна оповідь, присвячена рідній матусі, а також "усім, хто зазнав поневірянь у лихому ХХ столітті, а передусім - Овдію та Уляні Білим та їхнім дітям: Миколі, Григорію, Тимофію, Галині, Марії, Тетяні, Ользі, Марійці, Олександру".

   "Нехай світ стає кращим", - стукає автор у серця читачів.
   Автор узявся за цю повість, на мою думку, через велику любов і велику печаль. Бо не може людина, яка володіє пером, носити в собі невисловленими найсвятіші почуття до найдорожчої людини - матері. Не може не розповісти світові про тяжку долю страдниці, мадонни ХХ століття, на долю якої випали суцільні випробування: голодомори, сталінщина, Друга світова війна…

Письменник згадує:

  "Біліє хата..." - одна з найдо­рожчих для мене книг. Адже це, власне, книга про маму, якої я вже ніколи не по­бачу в своєму Заріччі, бо вже душа її на­лежить Вічності... Та доля звичайної сільської жінки була настільки неспра­ведливо тяжкою, що як письменник я не міг про все це не написати. Настав час оцінок і осмислення... Там є роздуми і узагальнення. Коротко: боротьба роди­ни колгоспної рабині за виживання в  контексті лихоліть ХХ сторіччя.  Там є кілька негативних персонажів, прототи­пи яких легко вгадають оточуючі. Зло слід називати. Тоді воно не множитиметься. Хоча тепер у мене нема до тих персонажів жодної ненависті. Мама пішла, і вона їх простила... Прощаю і я. Напевне, так і належить робити. З огляду на Боже милосердя...»

Саме звідси виникла і назва нової книги «Прощені і блаженні». Там буде і ця бентежна повість «Біліє хата наша при дорозі», і повість «Секретний ешелон», де також чимало вороже налаштованих одне одному людей, наших українців, через обставини, в яких кожен мав вижити в страшному 1948 році, і книга про доброго мага і захисника України «Ясновидець дід Петро».

 «Хочу, - писав Михайлюта,- щоб люди ніколи не чинили зла одне одному. Бо сказано у Біблії: «Блаженна людина, яка завжди перебуває у благословенні; хто робить жорстоким серце своє, той не омине біди» ( Притчі, глава 28, вірш 14).

   У творчому доробку Михайлюти є і кіноповість «Нестор». Про ідею її написання автор згадує:« Доки я не виклав її на папір, вона ( ця тема) справді боліла мені. Адже про Махна було стільки понадруковувано, поназнімано нісенітниць і відвертої брехні, що хтось мав розрубати це пропагандистсь­ке павутиння обману громадської дум­ки. Мова ж не лише про Нестора Махна, а й про майже 100-тисячне військо під його орудою. Скажіть, історія ще якої країни знає такий сплеск народного по­встання проти кривди? Ніяка! Тільки Гуляйполе здатне було на таке. Та воно здатне ще на багато чого, що рухає люд­ство до правди. Навіть тепер мало хто згадує той факт, що 1918 року Німеччина за умовами Брестського миру конкрет­но поглинала значну частину території Росії. Якби відважний загін у 30-40 чо­ловік на чолі з Махном не дав перший бій окупантам, якби вони не підняли до зброї Гуляйполе, а потім і десятки на­вколишніх волостей, навряд чи розмов­ляли б ми тепер на цій землі українсь­кою і російською мовами. Де тоді були більшовики? До речі, й "червону Москву", з її партійними і урядовими органами врятував наш земляк Махно, зупинивши нищівний для Москви рейд генерала Денікіна вже під Тулою. Можливо, то була найбільша помилка легендарного Бать­ка. Але так чи інакше, факти засвідчують про силу і значення Гуляйполя у світовій історії, які й донині чомусь замовчують. Я ж вважаю, що Гуляйполе давно заслу­жило статус міста - героя. Згадалися як­раз слова покійного народного депутата А.Єрмака. Він часто казав, що під час Великої Вітчизняної 8-10 фронтовиків, уродженців опального району, були пред­ставлені до звання Героя Радянського Союзу, але нікому Кремль не дав, бо Сталін панічно боявся Гуляйполя. Отож, кіноповість уже більше десяти років чекає екранізації, а в державі усе не ви­стачає грошей… Усе ж я знаю, що цей фільм з'я­виться як не тепер, то через 100 років, принесе славу і прибутки, не менші голлівудських, його творцям. Бо ця кіно­повість намолена Гуляйполем, як ікона в храмі».

 

                       

 

                      

Представник ЗМІ:

• Як оцінено творчий доробок О. О. Михайлюти? Дякую.

Вчитель:

•      Творчість О.О.Михайлюти високо оцінювали класики української літератури Олесь Гончар, Микола Вінграновський, Борис Олійник…Належно оцінена вона і громадськістю та державою. Зокрема, за статтю на захист рідної мови він удостоєний мистецької премії журналу «Дніпро» ще 1989 року, за книгу публіцистики «Помаранчевий репортаж» ‑ золотої медалі «Незалежність» Київської організації Національної спілки журналістів України, за літературний сценарій «Україна: погляд у майбутнє» ‑ премії Міжнародного фонду «Україна - XXI століття»; за вагомий внесок своєю творчістю у розвиток демократії ‑ Почесної Грамоти Кабінету Міністрів та Верховної Ради України «За особливі заслуги перед українським народом» (2005), Подякою Київського міського голови.

            Від вдячних читачів на свою адресу письменник отримує чимало листів. Ось                уривок одного з них: «Маю за честь бути знайомим з автором книги про Петра Дементійовича Утвенка - «Святий Петро із Дивина» Олександром Михайлютою! Вважаю, що дана книга заслуговує на Шевченківську премію! Удачі Вам,  Олександре Олександровичу!»

 

ІУ. Підсумки уроку.

УІ. Домашнє завдання.

Написати творчу роботу, в якій висловити свої враження від уроку.