Урок літератури рідного краю за романом В. Речмедіна "Пора пізніх доріг"

       Урок літератури рідного краю

 

 

    

         За романом В. О. Речмедіна

                                  «Пора пізніх доріг»

 

 

 

 

 

 

 

               

     Авторська розробка Задніпрянець Т. Л.

 

 

                                      Погребище – 2021р.

 

 

 

Тема.                     Валентин Остапович Речмедін.

            Безмежно мудра сила  материнської любові 

                     (найціннішого людського оберегу)

                            ( за романом «Пора пізніх доріг»)

Мета:

поглиблювати знання про історію рідного краю, його найвидатніших діячів літератури; поглиблювати відомості про життя та творчість митця Надросянського краю – письменника В. О. Речмедіна; розвивати інтерес до його творчого доробку та спадщини;  виробляти особистісне ставлення до літератури рідного краю, розвиваючи вміння висловлювати свої думки про автора твору, героїв, художні образи; розвивати логічне та образне мислення, культуру мовлення та читання;  виробляти вміння будувати монологічне висловлювання, вступати в дискусію з проблемних питань твору, узагальнювати, систематизувати знання та робити висновки; розвивати вміння висловлювати свої враження відпрочитаного; розвивати комунікативно-мовленнєві вміння школярів; формувати в дітей самостійне судження, вчити їх давати об'єктивну характеристику героям, художнім образам і явищам; плекати працелюбність, милосердя, гуманне ставлення до людини; викликати в учнів щире прагнення захищати світлі набутки матеріального й духовного життя нації, оберігати й примножувати їх, продовжуючи традиції роду, родини, краю; виховувати почуття прекрасного, вміння насолоджуватися художнім твором.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: портрет В. О. Речмедіна;

фотовиставка його творів;

роман «Пора пізніх доріг»;

виставка робіт «Дороги, дороги…»;

ілюстрації

 

 

І. Настановчо-мотиваційний етап.

 

1. Емоційно насичене вступне слово-огляд.

 

       Наша сучасність – світанок XXI століття. Яким воно буде, вирішувати нам, сучасній молоді. Державі потрібні виховані люди, які мають активну життєву позицію, тверді переконання і вміють висловлювати свою думку. Стати такими нам допомагає художнє слово. Саме воно формує і збагачує, навчає і розвиває, зацікавлює і хвилює наші душі. Вивчаючи твори українських класиків, ми долучаємось і до літератури рідного краю.

   

     Це джерело настільки багатюще та невичерпне, що диву даєшся, хочеться припасти до нього і спрагло пити, збагачуватися духовно.

 

     Життєва дорога кожної людини починається з маленької чарівної стежечки –  дитинства. Ведуть цією стежиною дитину батьки, навчаючи жити у світі природи і світі людей. Ось дитина поволі зростає і вже починає крокувати самостійніше, упевненіше. І нарешті виходить на широкий шлях і покидає батьківську домівку…

    Кожен із нас проходить таким шляхом: від весняної дороги дитинства до зимової – старості. І , йдучи, мимоволі залишає сліди…

2. Бесіда за епіграфами : (1 частини) -

 

      Дорога… Вічна дорога життя. Довірся їй, як долоні Бога… Дорога бере тебе в обійми, штовхає, сонного, на перон, цілує в чоло і щоки, тормошить і бризкає райдугою з вікон…

      Ошелешений, відкрий їй серце, палітрі фарб відкрий очі. Дорога допоможе  і дасть зігрітися. Дорога почує все, що ти їй сказав!

                                                                      Ю. О. Бортульова.

 

       Перший обов’язок людини: залишити після себе на землі хороший слід — як не дерево, то будинок, як не квіти, то пісню.

                                                                                   В. Речмедін.

 

 

3. Фотоекскурсія «Дороги, дороги…».
   • Яка з картин асоціюється у вас із порою дитинства? Чому?

Відповідь умотивуйте, описуючи зображене.

 

        

 

ІІ.  Активізація мотиваційних резервів учнів. Навчальна рефлексія.

 

ІІІ. Операційно-пізнавальний етап.

 

1. Актуалізація опорних знань і висунення гіпотез.
   • Чому, на вашу думку, у творах художньої літератури письменники вдаються до співставлення життєвих доріг людини з порами року ( М. Стельмах – з 4-ма бродами у романі «Чотири  броди)?

           2.  Постановка проблемного запитання:

Чому роман В. О. Речмедіна  має назву «Пора пізніх доріг»?

 

3. Уведення учнів у життєвий світ та творчу лабораторію митця. Презентація роботи груп – повідомлення.

 

• Біографи, які підготували відомості про життєвий шлях поета, з творчістю якого ознайомимося на уроці;

• Бібліографи – розкажуть про творчі здобутки;

• Літературознавці – допоможуть визначити основні мотиви творчості та нададуть відомості з теорії літератури;

• Журналісти – які складуть запитання для бесіди за романом, який ви прочитали.

 

 

Біографи:

Нелегка дорога його життя, були на ній бої, рани і втрати, але не втрачено ані краплі юнацької лагідності. Це - суттєво для розуміння характеру В. Речмедіна й характеру народу, сином якого він є.

Світ, який він побачив уперше, був чарівним світом українського Поділля. Тут, у селі Андрушівці, Погребищенського району, в сім'ї сільського вчителя виросли чотири сини. Один за одним ішли вони в життя з батьківських порогів. Склалося так, що в Уманському кооперативному технікумі вивчився Валентин Остапович на... журналіста. Нічого дивного в цьому немає: роки навчання допомогли усвідомити своє справжнє покликання, викристалізувалась мета, а потім - самоосвіта, вірші, захоплюючий, манливий світ літератури відкрився перед ним. По закінченню технікуму найменше думав Валентин Остапович про справи торговельні, життєвий вибір зроблено - він став журналістом.

Потім - робота у вінницькій газеті «Молодий більшовик », у київській - «Комсомолець України», у львівській - «Ленінська молодь» - і перші фашистські бомби на львівське передмістя, евакуації. У Валентина Остаповича хворе серце, ще перед війною одержав «білий» білет - документ про звільнення від військової служби. Він став бійцем 8-ї танкової дивізії 6-ї армії. Наполіг, ублагав, щоб танкісти прийняли до своїх лав.

Так комсомольський журналіст став кореспондентом армійської газети «Звезда Советов».

Потім - бій під Зеленою Брамою (Кіровоградська область), оточення. З останніми гранатами політрук кидається під ворожий танк... Розповідати, що було далі - значить переказувати зміст роману  « Коли закипала кров ».

 

 • Бібліографи :

       

 

           

 

Перу В. Речмедіна належить цілий ряд романів:

• «Весняні грози »,
• "На верховині",
• «Твій побратим »,
• «Ходімо зі мною, сину !»,
• «Вогонь батькових ран »,
• «Народження Афродіти »,
• «Пора пізніх доріг »,
• "Навперейми долі»,
• «За весною весна »;
•  «Дівчина в терновому віку » (про сестру нашої фольклористки Насті Андріанівни Присяжнюк – Мотрю);
• збірок оповідань - «Вітер з берегів юності »

    «Відчинив у світ я двері...».

• Важливою гранню його творчості є бойова публіцистика. І вже роман «Коли закипала кров » - особливий, серцевинний у доробку письменника.

• За роман "Ходімо зі мною сину" - письменник удостоївся літературної премії імені Олександра Бойченка.

  Роздумуючи про його творчість, неможливо оминути цього твору, першим редактором якого був відомий майстер української прози Іван Юхимович Сенченко.

  Великий життєвий шлях пройшов В.Речмедін - шлях журналіста, письменника, чутливого на все нове й справжнє, вихователя молоді. Ось віхи цього шляху: журналістська праця у Вінниці, Києві, Львові, а після війни, знову у Львові та Києві, відповідальна робота на посадах заступника редактора «Літературної України », редактора газети «Культура і життя», заступника редактора журналу «Вітчизна». Збагачувався життєвий і художницький досвід, кристалізувалися засади поетики, щось неминучо відкидалося, основоположні, сказати б, величини - пристрасть журналіста, доброта, сердечність і те ставлення до слова як до зброї, що виробилось у партизанській друкарні.

 

4. Літературний портрет «Ніжний півець мужності» 

1.     ведучий. Ім'я Валентина Речмедіна по особливому дороге і близьке надросянцям і загалом читачам вінницького Поділля. Бо ж письменник народився і провів своє дитинство та юність у живописному селі Андрушівці нашого району, що в глибинці поміж лісами і дібровами. Звідси і розчинив двері у світ.
2.    ведучий. Потім було навчання в Харківському інституті журналістики, робота в редакціях декількох газет. Згадуючи той далекий час письменник писав: "... Довкола вирувало життя, квітнула оновлена Вінниччина, було молоде читацьке море, і серед нього ми, працівники газети. Я люблю їздити в різні кінці області, писати про великий урожай про відкриття першого цегельного колгоспу в с. Люлинці на Плисківщині. Я любив з головою поринати у людський вир, бувати на місці цікавих подій. Ходив крутими берегами Смотрича, блукав над швидкоплинним Дністром, а звідтіля їхав до рідних порогів, до сивих Погребищ."
   1.     ведучий. Гідну славу, як майстру прози приніс письменнику перший роман "Коли закипала кров", що вийшов у світ 1958 року. Сюжетна канва охоплює події Великої Вітчизняної війни, яка не обминула й Валентина Речмедіна. Бо ж він у свої 25 років ступив на вогненні стежки війни і пройшов ними до останнього фронтового залпу. Тому-то і згадки про грізні воєнні роки боляче обпікали його, пронизуючи невгамовною пам'яттю про пережите.

 

3.           ведучий. Кривавий червень сорок першого застав письменника у Львові. Попросився добровольцем на фронт. Згодом, прориваючись з ворожого оточення, письменник добувається до рідної подільської сторони, де вже хазяйнували фашисти. Доля привела його до партизанського загону. Тут він стає редактором підпільної газети "Партизанська".
4.  ведучий. А з роками той стогін окупованого народу, велич і красу народних месників, їхню мужність і одержимість в бою з ворогом знайшли своє місце, у вже згадуваному вище романі "Коли закипала кров".

Аби глибше перейнятися всіма тими стражданнями і відчути вогненну романтику партизанської юності, давайте перегорнемо сторінку роману.

1.    ведучий. На його першій сторінці знаходимо слова: "Пам'яті Марини Федорівни Ващенко, героїчної партизанки, соратниці у великій бурі". Так поряд з народними месниками була й вона - сільська вчителька, мужня, хоробра, віддана великій справі жінка. За сюжетом це Олена Явір, яка розклеювала листівки в селах де господарювали вороги. Її вистежили і схопили, але ця героїчна жінка не тільки вистояла під тортурами, не зрадила друзів, але дивувала і лякала фашистів.
2. ведучий. Читає уривок з роману "Коли закипала кров" - ( ст.269 - від слів "Встати..." до слів "Політичний боєць")
   1. ведучий. Після переможних салютів, письменник працює на журналістській ниві в Чернівецькій, Львівській, Вінницькій областях, кореспондентом "Культури і життя", і звичайно, пише свої чудові твори. І ось з-під пера митця виходить твір "Дівчина в терновому вінку", знову про жіночу долю. Зовсім ще юна дев'ятнадцятирічна дівчина Мотря Присяжнюк піддалася впливу революційних ідей і зі своїми друзями здійснюють ряд терористичних актів у м. Погребище, грабують панські замки, здійснюють вибух у цукровому заводі. Дівчина впевнена, що все це робиться для покращення долі бідного селянства. І ось зрада. Мотря потрапляє до рук жандармів. Тюрма. Суд. Вирок "Покарання через повішання".
   2.   ведучий. Вона ще ж така молода. Ще б жити і жити. А тут... Ні, вона вистоїть, не впаде, не втратить своєї гідності.

(Читає уривок з роману ст.. 199 слова "Мотря вдивляється ..."..ст. 200 до слів "Грізним судилищем").

І ведучий. Валентина Остаповича любили всі. Він просто таки заворожував своєю порядністю і щирістю. Письменник залишався скрізь і в усьому справжньою і доброю людиною! Шанував і любив свою стареньку матір, називав її лагідно і сердечно "матуся". У свій черговий твір "Пора пізніх доріг" присвятив святій, самозреченій любові матерів.

 

II ведучий. Колись давно Марта ледь врятувала свого найменшого сина Гриця, жертвуючи своїм здоров'ям. А потім все жаліла його, не заставляла до важкої роботи, все найкраще, найсмачніше йому. Виріс. І в кого такий вдався - самовпевнений, нахабний, не поважає матір, братів. А коли Марта зістарилась, син побудував нову свою хату, прямо перед вікнами старенької материної. Затулив їй сонце. Але Марта всеодно любить його. Бо вона ж - Мати. Марта захворіла, поз'їжджалися всі старші сини, лише немає самого молодшого. Мати зве його. І тут настає каяття... (читає уривок з твору "Пора пізніх доріг" ст. 206 від слів "І раптом ті голоси ..." до ст.. 207 "Спасибі Грицьку!...")

 

1. ведучий. Валентин Речмедін ніколи не забував рідного порога. Дуже часто він приїжджав на свою батьківщину, де за його участю відбувалися літературні торжества. Тут його добре знали і щиро гордилися славним земляком. А стареньких батьків своєї дружини Марії Семенівни забрав до себе у Київ і дбайливо їх доглядав. Любив усе просте й невишукане - простий одяг, просту їжу. І гордився тим, що був вихідцем із славного хліборобського роду.
2.    ведучий. (Вірш про любов до Батьківщини "Сила отчого краю" Юлія Паневіна-Островська).

На світі багато нас, різного люду.

У кожного є своя мова і рідна земля.

 Куди б не поїхала, скрізь відчувать її буду,

До себе манить і притягує навіть здаля.

А звідки ця сила у отчого дому береться,

 Чому навіть в снах Ти у ріднім краю?

 Немало на світі хороших людей віднайдеться,

Та всюди згадаєш домівку свою.

Тепер зрозуміло в чім сила великого роду,

 Чому Тебе тягне до себе Твоя далина?

 Тому, що Ти часточка свого народу,

Ти дух його, сила, багатство, із нас всіх одна!

Тому, що Твоє тут глибоку коріння,

 Із прадіда-діда почато тут Твій родовід,

Земля проронила у душу насіння

Добра, красоти. Це любові дочірньої плід.

 

І ведучий. Він любив Україну, любив життя. Шкода, що так зарано воно обірвалося. А хотілося ще так багато написати.

..Мабуть за нелегку працю письменникам даровано не зникати з-поміж нас, завершивши свій земний шлях. Залишитися книжками - плодом важкої праці мозку і серця.

 

 

ІV.  Осмислення змісту художнього твору, його композиційної будови, жанрово-стильової манери письма.

 

1. • «Журналістська пошта» -  запитання і завдання до аудиторії:

 

• Хто з українських письменників був учителем В. Речмедіна? (Олійник Анатоль Андрійович).
• Який епізод прочитаного твору, де описано безмежну материнську любов,  вас найбільше вразив?
• Хто із синів головної героїні Марти Долинної - Тиміш, Василь, Ілько чи Гриць, на вашу думку, був їй найближчим?
• Якими були професійні дороги синів жінки?
• Яким чином розійшлися дороги Тимофія і Тетяни?
• Складіть порівняльну характеристику образів Зої і Тетяни.
• Чи випадковим є сюжетний елемент – смерть позашлюбного сина Тимофія?
• Які стосунки мав Тимофій із сином Павлусем? А з сином Герою?
• Хто став «душею хати»  Тимофія? Як її присутність міняла атмосферу сімейних стосунків Зої і Тимофія?
• Як склалася життєва доля Василя? Хто «витяг» його із життєвого дна?
• Чому, на вашу думку, Гриць відрізнявся від інших синів Марти?
• Що стало «стіною» між матір’ю та сином? Як про це написано в романі?
• Що символізує собою СТІНА?
• Які проблеми порушено в романі? Які ви визнали б найважливішими?
• Які особливості композиції роману?
• Чи можна В. О. Речмедіна вважати майстром прози? Аргументуйте відповідь.

 

2. Літературознавці

    Словникова робота, заповнення понятійно-термінологічного "поля": СИМВОЛ – СТІНА, ПРОБЛЕМАТИКА

 

V. Корекційно-рефлексивний етап. Встановлення логічних зв'язків, закономірностей у розглядуваному творі (творчості).

• Чи стосується назва твору до образу Грицька? Інших образів синів? Як саме?
• Якими були «пізні» дороги Марти Долинної?
• За що подякувала перед смертю мати Грицькові?

 

 

VІ. Самоаналіз і самоусвідомлення рівня збагачення власного ментального досвіду (творча рефлексія).

      1. Твір-есе (усний чи письмовий)

«Щоб не стали життєві дороги пізніми…»

  2. підсумкова бесіда за епіграфом (2 частина): поясніть вислів:«…Ошелешений, відкрий їй (дорозі) серце, палітрі фарб відкрий очі. Дорога допоможе  і дасть зігрітися. Дорога почує все, що ти їй сказав!»

      ( «Перший обов’язок людини: залишити після себе на землі хороший слід — як не дерево, то будинок, як не квіти, то пісню».

В. Речмедін «Твій побратим» 1962 р.)

 

VІІ. Оцінювання

 

VІІІ. Узагальнення, систематизація здобутих знань та представлення системи завдань для наступного уроку ЛРК

 

 

Література

1. Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
2. Письменники Радянської України: Біобібліографічний довідник / Упорядники Олег Килимник, Олександр Петровський. — К.: Радянський письменник, 1970.
3. Речмедін, А. П.: Сівач краси і добра. Родовід, життя, творчість письменника Валентина Речмедіна (Книга-Вега, Вінниця, 2004).
4. З-над Божої ріки. Літературний словник Вінничччини.