Урок "ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО. «ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ...», «Я...»

Тема: ВАСИЛЬ СИМОНЕНКО. Творча біографія митця. Аналіз віршів «ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ...», «Я...»

Мета: поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях В. Симоненка, охарактеризувати стильові особливості його поезії; розвивати вміння аналізувати твори й робити висновки, дискутувати; формувати патріотичні почуття, толерантність.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет В. Симоненка, міні-виставка творів поета.

Теорія літератури: віршовані розміри.

Перебіг уроку

І. Організаційний момент

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ШКОЛЯРІВ

«Жити спішити треба, кохати спішити треба». Про що свідчать ці слова Василя Симоненка — про велику любов до земного життя чи про передчуття невблаганності долі, що відміряла йомутакий короткий шлях у житті? Адже поет прожив лише 28 років, залишивши по собі неповторно високу лірику.

IV. ОГОЛОШЕННЯ ТЕМИ Й МЕТИ УРОКу

V.Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Виступ учнів із доповіддю про життєвий і творчий шлях В. Симоненка

Народився Василь Андрійович Симоненко 8 січня 1935 р. в селянській сім'ї в Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Дитинство припало на роки війни, було трудним, голодним, зростав Василь без батька, який залишив сім'ю. Мати тяжко працювала, заробляючи на шматок хліба. Допомагали дідусь і бабуся.

Бабуся й дідусь дуже любили свого кмітливого внука, їхню любов та турботу пам'ятав Василь до останніх днів свого короткого життя. Може й не дивно, що дідова смерть глибоко потрясла тодішнього восьмикласника, викликала більші роздуми про суть життя, які згодом вилилися у вірші «Дід умер» та оповідання «Дума про діда».

Ходив до школй далеко, аж за дев'ять кілометрів, «як на мої чотирнадцять років, то це не так уже й мало»,— згадує письменник в оповіданні «Дума про діда».

1952 р. Василь Симоненко вступив на факультет журналістики Київського університету, де водночас із ним навчався Ю. Мушкетик, В. Шевчук, Т. Коломієць.

Студентське життя було багате на дружбу, на цікаві особистості, творчі суперечки, мрії про майбутнє. Щоб якось полегшити своє матеріальне становище, а ще, мабуть, щоб набути газетярського досвіду, практики журналістської роботи, В. Симоненко працює секретарем в університетській багатотиражці.

У роки навчання продовжує писати, але з друком своїх творів не поспішає.

По закінченні університету Василь працює в газеті «Черкаська правда», потім — у «Молоді Черкащини», власним кореспондентом «Робітничої газети». Як журналіст, він сміливо вторгався в різні сфери життя, різко критикував вияви бюрократизму, неуваги до трудівників, теплим словом відгукувався про добрих людей.

Як відомо, напровесні 1960 р. в Києві, з волі пробудженого «відлигою» юнацтва був заснований Клуб творчої молоді. На суспільно-політичній арені з'явилася ініціативна й динамічна громадська інституція, яка ставила своєю метою об'єднати духовні й фізичні зусилля молодого покоління для розбудови оновленої України. Пізніше, у літературі поетів, які належали до цього Клубу, почали називати піістдесятниками. Хоча на той час Симоненко жив і працював у Черкасах, проте з Аллою Горською й Іваном Драчем, Ліною Костенко й Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком і Василем Стусом, Миколою Вінграновським і Михайлом Брайчевським він став душею й окрасою цього Клубу. Охоче роз'їжджав по Україні, як загальновизнаний поет брав участь у літературних вечорах і творчих дискусіях, виступав перед робітничою та сільською молоддю, прагнучи пробудити в душах ровесників жагу до національного відродження.

Саме за участю В. Симоненка на основі незаперечних речових доказів для людства були відкриті братські могили жертв сталінізму на Лук'янівському й Васильківському кладовищах, у хащах Биковнянського лісу. За його участю тоді ж був написаний і відправлений до Київської міськради Меморандум із вимогою оприлюднити ці місця печалі й перетворити їх у національні меморіали.

Смерть дватцятивосьмирічного лицаря української поезії уже три десятиліття оповита туманом загадок, легенд, міщанських пліток.

Навколо причин смерті В. Симоненка ходило чимало чуток. Пізніше В. Онойко згадував, що після звістки про затримання Симоненка за ним дозволили приїхати тільки після того, як у справу втрутився секретар Смілянського міськкому партії. Василь «сів на переднє сидіння поруч з шофером, повернувся до нас і закотив рукава сорочки:

— Ось, подивіться...

Ми жахнулися: усі руки були в синцях.

— А на тілі, здається, ніяких слідів. Хоча били. Чим били, не знаю. Якісь товсті палиці, шкіряні і з піском, чи що. Обробили професійно. І цілили не по м'якому місцю, а по спині, попереку. Коли везли туди (до камери), погрожували: ну, почекай, ти ще будеш проситися, на колінах повзатимеш».

Далі були побої в районному відділку міліції. Побої особливо жорстокі, біль яких невгамовно мучив Симоненка до самої смерті. Трохи більше як через рік після цього — 14 грудня 1963 р.— він помирає.

Проте офіційною версією смерті 28-річного поета так і залишилося повідомлення про рак.

Після смерті в 1964 р. вийшла друга збірка поезій «Земне тяжіння». У 1965 р. вийшла збірка його новел «Вино з троянд». Через три роки по смерті вийшли «Поезії», де вміщено вірші з попередніх збірок і ще 20 не опублікованих творів. А потім — мовчанка, наче й не було В. Симоненка і його творчості.

Тільки у 1981 р. вийшла збірка «Лебеді материнства», а в 1984 р. ще одна збірка «Поезії», яку видали друзі поета. У другій половині 1980 — на початку 1990 рр. у журналах опубліковано невідомі твори поета. Він прийшов до нас провісником нової доби України. Короткий спалах його життя став незгасною зіркою його поезії.

Патріотична лірика, любов до рідної України посідає визна­чальне місце у творчості Симоненка. І не даремно. В. Симоненко знайшов проникливі, яскраві образи, щоб передати силу любові до Батьківщини, до рідної української землі.

Україна для поета — найдорожче у світі. Він називає її «дивом», своєю «молитвою, віковою розлукою» — бо ж вічно вона знемагала в боротьбі проти сильніших ворогів, часто майже безнадійній. Як і в інших поезіях, Симоненко говорить, що живе й творить лише заради України:

Ради тебе перли в душі сію, Ради тебе мислю і творю. Хай мовчать америки й росії, коли я з тобою говорю.

2. Теорія літератури. Віршові розміри (повторення)

Віршовий розмір або метр — поширений у силабо-тонічній версифікації термін для позначення особливостей ритмічної одиниці, покладеної в основу певного віршового твору, власне — міра вірша, його загальна схема, з якою узгоджуються його елементи (ямбічний розмір, дактилічний розмір тощо).

Ямб — двоскладовий віршований розмір з наголосом на другому складі (     ).

Хорей — двоскладовий віршований розмір з наголосом на першому складі (     ).

Дактиль — трискладова стопа з наголосом на першому складі (     ).

Амфібрахій — трискладова стопа з наголосом на другому складі — наголошений серед ненаголопіених — у стопі (      ).

Анапест — віршований розмір з трьох складів із наголосом на останньому (     ).

Пірихій — допоміжна стопа, що складається з двох коротких складів, може заміняти ямб або хорей, але самостійно не вживається й на визначення віршового розміру не впливає.

3. Робота в групах

І група аналізує «Задивляюсь у твої зіниці...», II група — вірні «Я...».

Орієнтовний план аналізу поетичних творів

1. Вид поезії.

2. Тема твору.

3. Філософічність, психологізм поезії.

4. Ліричний герой. Хто він і який?

5. Який образ є внутрішнім стрижнем твору?

6. Чи є в поезії символи? їх зміст і значення.

7. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору?

8. Віршовий розмір, особливості рими.

9. Своєрідність художньої форми, художня деталь.

10. Яке почуття домінує у вірші (сповідь, сум, щирість...)?

11. Як досягає автор динаміки образу?

12. Авторська оцінка зображуваного.

13. Цілісність твору. Провідна його думка.

14. Духовно-естетична цінність поезії.

Матеріал для вчителя

«ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІ...»

У поетичній спадщині В. Симоненка чимало віршів адресовано Батьківщині («Україні», «Задивляюсь у твої зіниці...», «О земле з переораним чолом...», «Земле рідна» та ін.). Національна самосвідомість, діалог з народом, поставленим у злиденні, варварськіумови буття, звертання до джерел козацького минулого — то визначальне підґрунтя майже всієї громадянської лірики.

Поезія В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці...» починається рядком, який налаштовує на зустріч із коханою ліричного героя. Але ця кохана — Україна, мати, з якої герой не полишає дивуватися, якою пишається, заради якої творить. Гордо й відверто заявляє поет, що Батьківщина для нього — найважливіша, хоч і говорить він про це рідко через напружений сучасний темп життя, через те, що йому треба боротися з ворогами, бо «ще не всі чорти живуть на небі, Ходить їх до біса на землі». Але йому потрібні й друзі, бо без них він не уявляє свого життя. У цій поезії громадянські мотиви поєдналися з особистими, що свідчить про глибокий патріотизм автора, злиття в його душі найсвятішого образу матері з образом батьківщини.

Поезія написана у формі монологу ліричного героя, зверненого до матері-України, у вирі буденної суєти, ліричний герой наче на хвилину зупинився, щоб звести подих, щоб подивитися в материні очі. Побачити все, що приховане в них тільки для сина. Набратися натхнення й сили для подальших битв. Вируюче життя земної кулі постійно перебиває тихий діалог сина-патріота й матері. Тому в поезії стільки звертань: «Україно!», «мамо горда і вродлива», «нене».

Починається поезія з неповторного олюдненого портрета, точніше з очей матері-України:

Задивляюсь у твої зіниці,

Голубі й тривожні, ніби рань.

Та за цією красою — тяжкий життєвий досвід, сторінки рідної історії:

Крешуть в них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Ліричний герой схиляє голову перед матір'ю. Україна XX ст. постає перед зором свого сина:

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік.

Ця поезія складається з 8-ми строф, але донедавна друкували з них лише 4. Третя строфа, у якій іде мова про щиру інтимну бесіду сина з матір'ю, про щастя бути наодинці з Батьківщиною, повернулася до твору лише нещодавно.                          Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю —

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю!

Задля Батьківщини творчість поета — ті самоцвіти-перли, які віддає він людям, його інтелект працює тільки для неї. Риторичні оклики, звертання підкреслюють схвильованість ліричного героя.

О дійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

ВІРШ «Я...»

Протягом п'ятнадцяти років забороняли видання творів В. Симоненка: підготовлене видавництвом «Молодь». «Вибране» поета «розсипали й по-живому шматували». Нарешті з горем та інквізиторським редагуванням 1981 р. вийшли його «Лебеді материнства». Поета народжують гнів і любов. Гнів і любов народили Василя Симоненка. Великий, праведний гнів проти приниження людини, знищення її людської гідності. Тому, можливо, центральною у творчості поета вважається патріотична тема — любові до України, її безталанного народу (і в цьому — пряме продовження шевченківських традицій), поєднана з ідеєю самоцінності, неповторності людського «я». Сонет «Я» написано 1955 р., задовго до відомого однойменного вірша «Я...»: «Ми — не безліч стандартних «я», А безліч всесвітів різних».

Вірш «Я...» В. Симоненка — лірична сповідь поета про своє «я» — горде, безкомпромісне, гідне звання людини. Бездушне чиновництво намагалося зробити з народу «сіру слухняну масу», бездумного «гвинтика» великої машини, що їде в якесь міфічне «світле майбутнє». Кращі представники нації протестували проти цього, боролися, бо кожна людина — неповторна, і «ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних». Тож треба навчитися поважати себе, тому що «тільки тих поважають мільйони, хто поважає мільйони «я». Людина — це цілий світ. «На світі безліч таких, як я, але я, їй-богу, один».

VI. Підбиття підсумків уроку

У яких же «гріхах» можна було звинувачувати людину, поета, який помер у 28-річному віці й створив книгу дивовижно чистої лірики, що гідна стати здобутком української класики? Хіба що в пронизливій любові до людини, до свого народу, до України, якій у всі часи належатиме творчість її вірного сина як неоціненний духовний скарб.

Василь Симоненко прожив 28 років. Та він назавжди увійшов в історію рідної культури своїм болем за долю України, тривогами за Всесвіт, ліричним звучанням своїх інтимних творів, у яких зворушує краса й щирість почуттів.

Отже, патріотизм, вірність рідній Україні, безмежна любов до свого народу, його культури — ось основні мотиви лірики Василя Симоненка.

VII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів

VIII. Домашнє завдання

Вивчити біографію поета. Навчитися  аналізувати поезії В. Симоненка.