Урок літератури рідного краю за збіркою М.Тимчака „Сніги” «Нехай пречисте слово калинове покличе нас погублених з пітьми»

                    «Нехай пречисте слово калинове покличе              

               нас погублених з пітьми»

 

    Урок літератури рідного краю за збіркою             М.Тимчака „Сніги”

 

Мета:      зацікавити учнів особою письменника – земляка та його багатогранною творчістю; схарактеризувати лірику М.Тимчака, її особливості; розвивати естетичні та художні смаки учнів; виробляти вміння вирізняти й оцінювати справжню поезію; виховувати любов до рідного краю, материнської мови, почуття власної гідності, гордості за свій народ, його історію. 

Тип уроку:  урок – відкриття .

Обладнання:  світлини М.Тимчака, виставка книжок та фотографій художніх робіт поета, роздруківки текстів віршів, що розглядаються на уроці.

Епіграф:               Таке моє родиме щастя:

Не вмію жити в заборолі,

Та і в чорнобилевій долі

Я маю те, чого не вкрасти.

                       М.Тимчак

 

                                  Хід уроку

 

Звучить запис пісні М.Тимчака „Пісня в дорогу”

     Вступне слово вчителя. Щойно прозвучала пісня на слова нашого рівненського поета М.Тимчака. Ви вже здогадалися, що мова сьогодні на уроці піде про цю талановиту людину.

     Поділля і Полісся, Тернопільщина і Рівненщина – це прадавня земля хлібів і лісів, озер і річок. Вона давала і дає силу й наснагу майстрам слова. Серед них – поет, художник, різьбяр, композитор, виконавець своїх пісень Микола Михайлович Тимчак. Сьогоднішній урок, тема якого „Нехай пречисте слово калинове покличе нас погублених з пітьми” – це зустріч з чудовою поезією нашого земляка. Ми з’ясуємо, що ж є джерелом творчого натхнення поета, де витоки його таланту, що живить гаряче синівське почуття відданості рідній землі.

Наш урок – це урок відкриття. До нього готувалися всі учні завчасно. Отже, кожен з вас має шанс на відкриття. Хтось відкриє для себе цікаві сторінки з біографії нашого земляка, хтось – його нові поезії. Але, сподіваюся, що у всіх вас виникне бажання якомога більше дізнатися про життя і творчість поета, поглянути на вчорашній і сьогоднішній день України через призму його поезій. Маю надію, що всі ви перейметеся почуттями краси й добра, які бринять у кожному творі М.Тимчака.

Мої помічники сьогодні на уроці – це літературознавці, літературні критики. Вони мали завдання якомога більше довідатися про життя і творчість нашого земляка, поета М.М.Тимчака. А ми поки що уважно прочитаємо епіграф до уроку і витлумачимо його. (Тему та епіграф уроку учні записують в зошити).

•       Хто хоче прокоментувати рядки, взяті за епіграф ?

Учні висловлюють свої думки, а вчитель узагальнює.

Учитель.  Наведена строфа – це поетичне кредо автора. Цими рядками Микола Тимчак звертається до своїх читачів у збірці „Сніги”. Він говорить , що у нього, як у мільйонів українців, не можна вкрасти материнської мови, пісні, історії, Батьківщини. Микола Михайлович відкритий перед людьми, перед своєю совістю.

 

                     Я не обвішаний замками,

                     В душі ні защіпки не грію.

 

А зараз я надаю слово літературознавцям, які розкажуть про дитинство і юність поета. (Учні у вигляді нотаток записують основне у зошити).

1-й літературознавець.   Микола   Михайлович Тимчак      народився 1 березня  1956 року в селі Велика Березовиця Тернопільського району Тернопільської області. У сім'ї було п’ятеро дітей. Микола – наймолодший. Батьки докладали багато зусиль, щоб їх діти отримали хорошу освіту. У спадок своїм дітям батьки передали любов до книги, до малювання, до пісні, до мови. Батько, Михайло Григорович, дуже гарно малював, співав. А мати, Анастасія Миколаївна, писала вірші, дуже гарно співала, любила вишивати. Ось тому  наймолодший їх син Микола увібрав у себе любов батьків і до поезії, і до малювання, і до пісні.

Навчався Микола Михайлович у Тернопільській середній школі № 8. Закінчивши десятирічку, вступає у Рівненський педагогічний інститут на філологічний факультет. Після закінчення інституту працював учителем української мови і літератури у Дубенському районі на Рівненщині, потім заввідділом  Дубровицької районної газети, вихователем і викладачем Дубенського культосвітнього училища, заступником голови Дубенської районної держадміністрації. Обирався депутатом місцевої та обласної Рад народних депутатів.

2-й літературознавець.  М.М.Тимчак – член Національної Спілки письменників України, поет, художник, скульптор, автор і виконавець пісень. Лауреат обласної літературної премії імені Валер’яна Поліщука та республіканської премії в галузі літератури й мистецтва імені Миколи Островського. Його твори перекладалися японською, болгарською, білоруською, тувинською, російською та іншими мовами. Він був учасником першого фестивалю „Червона рута”, української авторської пісні та співаної поезії фестивалю          „Оберіг – 89”, учасник ХІІІ Всесоюзного фестивалю молодих поетів у місті Владивостоці, після якого був рекомендований керівництвом фестивалю до вступу у Спілку письменників СРСР ще до виходу першої книжки „Співаниця”, брав участь у міжнародному фестивалі української поезії „Золотий гомін”, Всесвітньому форумі українців 1992 року.

3-й літературознавець.  Микола Тимчак дуже талановита людина. Ми захоплюємося багатогранним талантом нашого земляка. Адже, як було вже сказано, він і поет, і художник, і скульптор, і композитор, і виконавець своїх пісень.

Роботи Миколи Тимчака (різьба по дереву) закуплені музеями Києва і Крем’янця . Він є автором пам’ятника на козацькому редуті між селами Плоска і Семидуби Дубенського району Рівненської області, архітектором каплиці, що споруджена на цьому святому місті. Його руками і за його проектами споруджені пам’ятники борцям за волю і незалежність України у селах Верба і Мирогоща на Дубенщині, Ужинець на  Млинівщині .

У місті Дубно відкриті меморіальні дошки Миколі Лисенку, Тадеушу Чацькому, війську Богдана Хмельницького та іншим видатним людям, автором яких є Микола Тимчак.

Поет створював з побратимами товариство „Просвіта” у Дубні і районі, сприяв відродженню козацтва і створенню Союзу українок. Нині Микола Тимчак перебуває на творчій роботі .

Учитель. А як же склалася літературна доля поета ?

4-й літературознавець.   У 1987 році вийшла перша книжка поета „Співаниця”. Збірка оформлена самим автором. На її обкладинці зображений старовинний музичний інструмент – ліра, з яким і пов’язана назва збірки. Передмову до збірки написав І.Драч, який відмітив повноту сприймання поетом краси світу – від найдрібнішої бадилини до безмежжя зоряного неба. „У молодої талановитої людини органічно переплелися в нероз’єднаному шлюбі Краса і Біль”,– так висловився І.Драч про основні компоненти поетичної творчості М.Тимчака.

Учитель.   Розповідь літературознавців продовжать літературні експерти.

1-й літературний критик.   Темою сьогоднішньої нашої розмови є збірка поета „Сніги”. Отже, я попробую дещо сказати про цю збірку М.Тимчака. По-перше, збірка була видана у   2004 році. Вона поєднує поезію для дорослих  „Сніги” та для дітей „Бавило” і „Джмеликова кульбабка”. У цій книзі вміщено фотографії художніх робіт автора, проекти та реставраційні роботи, які розкривають багатогранність цієї обдарованої талантами людини.

Збірка оформлена самим автором. На її обкладинці зображений колючий дріт – символ поневолення нашого народу, сонце – це світло правди, слави і любові. А гусяче перо символізує поетичне слово поета, який понад усе любить свою Батьківщину, її історію, її мову, пісню.

Учитель.   В багатьох поезіях цієї збірки ми зустрічаємо слова „сніг”, „сніже”, „снігом сибіровим”,   „я – сніг”. Чому ? Яка ваша думка ? Чому автор назвав поезію „Сніги” ?

(Учні висловлюють свої думки).

Учитель.   Що є головним чинником поетичного духу    автора ?

2-й літературний критик.  Любов – це головний чинник поетичного духу автора. Вона тче своє мереживо сильними і вибраними нитками українського слова, сповненими силою волі і почуття власної гідності, окрилене вірою в щасливе майбутнє свого народу в самостійній Україні.

3-й літературний критик.   Його поезія – злива думок і почуттів людини, яка обрала нелегке, зате найсправедливіше кредо: писати, як жити, і жити, як писати. Виваженість, безкомпромісність, відчуття обов’язку завжди жити правдою – основні грані його душі й мистецтва. Обрати поезію як долю, як життя – велика відповідальність. Це означає мати душу, відкриту великому болю, що навколо, це означає не схибити громадській чесності та мужності.

Учитель.  Що ж є джерелом творчості М.Тимчака ? Які будуть ваші думки ?

4-й літературний критик.   Я вважаю, що джерелом творчої наснаги, звідки черпає поет сили для моральної стійкості, боротьби з ницістю, бездуховністю, є його свята материнська земля.

Справжній поет і любить, і ненавидить завжди щиро. Він не може мовчати, не може не говорити про наболіле, не може не співпереживати, коли панують на світі зло, кривда, ницість. Стояти осторонь і спостерігати все це крізь рожеві окуляри поет не може і не має права.            В одному із віршів збірки „Сніги” поет говорить:

 

Ти мене, кохана, не примусь

В чотирьох відзимувати стінах.

 

Учитель.   А зараз ми попробуємо поміркувати над поетичними творами М.Тимчака із збірки „Сніги”. Нехай кожен у своїх міркуваннях відштовхнеться від конкретної поезії цієї збірки, яка знайшла відгук у душі, схвилювала, спонукала до роздумів, підвела до певних висновків.

Крім того, крізь призму поезій до нас проступає образ автора, його громадянська позиція. Поділіться своїми відкриттями.

1-й учень.   Збірку відкриває вірш „Перемовчав”. Уже в самій назві відчувається, що М.Тимчак кається, що, можливо, змушений був мовчати, коли потрібно було говорити на весь голос правду. А роки спливають, і треба ще багато зробити для свого народу, щоб залишити після себе слід на землі.

Він говорить:  

 

Перемовчав.

Ріка життєва скресла.

Уперто човен шарпає ланцюг,

Спасибі долі, що не вкрали весла,

Бо надовкола стільки волоцюг.

 

Поета не лякають випробування, без яких жодна потенційно сильна особистість не загартується.

 

Запоєм правди не зіпився розум,

Не впав під плотом слави і брехні,

З потойбік чую: просять перевозу.

Рушаю. Боже, поможи мені.

 

2-й учень.   Цю тему автор продовжує в наступному вірші „Білий сніг, неначе Біла Русь”. Микола Тимчак вирушає в активне життя, бо не вміє жити „в заборолі”, не уявляє свого життя поза політикою, не може не думати про біди, страждання свого народу, які були впродовж всієї багатостраждальної історії держави України. Поета хвилює тяжка історія його народу. Кожен його вірш – це крик душі автора, це застереження , порада, заклик. У цьому вірші він пише:

 

Сірою куріпкою злечу,

Вітер мені крила не підріже.

У самотнім небі закричу:

Стань з колін, мій світоньку, мій сніже !

 

(Учень читає вірш напам’ять).

3-й учень.   Тема історичної та соціальної пам’яті є домінуючою у поезіях Миколи Тимчака. Зворушує нас його вірш „Кажуть, що тіло людське без води”. Поета хвилює те, що наша Україна має страшну екологію, яка призводить до винищення роду українського. Він говорить: 

 

            Чисті джерела забовтали ми назавжди –

            Отже, нечистими будем в собі вже навіки.

 

Треба, щоб народ покаявся у своїх гріхах, подумав про майбутнє своєї неньки України.

 

           Благословен, хто розгойдує дзвін каяття.

           Жаль, що так мало дзвіниць вберегли собі люди.

 

   Ці рядки спонукають до каяття за безпам’ятство, за безісторичність, бездушність нашу. Поет не може мовчати, а говорить на повний голос про ту славу, яка лежить у могилах.

 

               Довго німілося – нині сказати пора,

               Що то за слава лягла попід нами в могили.

 

Учитель.   А що ж нас може врятувати від бездуховності, безпам’ятства, бездушності, брехні,   бруду ?  Що про це у вірші каже нам автор ?

3-й учень.    Поет М.Тимчак на це питання відповідає риторичним запитанням:

 

              Чи ж ми забули, що є у нас чиста душа,

              Та, що народжена рвати над ріками греблі.

 

4-й учень.   Мені дуже сподобався вірш автора „Сірим осіннім пейзажем села Пляшеви”. З цього вірша, як і з багатьох інших, до нас промовляють минулі і майбутні віки. Поет звертається до трагічних сторінок в історії українського народу, але не для того, щоб ми зачудовувалися подвигами лицарів козацьких часів чи лили сльози на давно схололі кості. Минуле згадує М.Тимчак, бо це підвалина майбутнього.

Поет звертається із закликом до свого народу:

 

             Свійський народоньку, в небо себе підійми,

             Кинувши в багнища череси з грішми і лахи !

 

Поет глибокий знавець історії. У своїх віршах він акцентує особливо трагічні й болючі моменти українського минулого. Поет закликає боротися з ворогами.

Учень читає вірш напам’ять.

5-й учень.     Не може не зворушити нас і вірш „Має піхота правило: йти на мостах не в ногу”, де поет підкреслює, що нам історія подарувала рабство, зневагу, „вихитані собори”, бездуховність.     „Лєвой! – кричала, - Лєвой ! – і жодної    правоти !”.

                 Перехрестившись, падали вихитані собори –

                Янголи вилітали з-під куполових блях. 

 

Звучить заклик автора:

 

                 Правою, роде, правдою кличмо себе докупи,

                  Доста вже нашим пульсам гупати врізнобій.

 

(Учень читає вірш напам’ять).

6-й учень.   Я думаю, що вірш М.Тимчака „Щастя” не залишить нікого байдужим. Я цікавився історією написання цього вірша. А історія така:

Їдучи одного разу в нічному поїзді, Микола Михайлович у вагоні задрімав. А коли прокинувся, то виявилося, що хтось украв у нього черевики, а надворі була зима. Виручили добрі люди: дали тапочки, щоб  дійшов до взуттєвого  магазину і купив собі взуванку. Здавалося б, чому, розповідаючи про цю подію, поет назвав вірш „Щастя” ? Але щастям М.Тимчак вважає не матеріальне, а духовне. У нього не можна вкрасти материнської мови, пісні, історії, Батьківщини. Хоча , як говорить автор, уже злодії приглядаються  до „злота мови над устами”.

 

                         Я не обвішаний замками,

                         В душі ні защіпки не грію.

                         Вже приглядаються злодії

                         До злота мови над устами.

 

Щастя М.Тимчака в тому, що він не вміє жити           „в заборолі” і гордиться тим, що в нього є те, чого вкрасти неможливо.

Учитель.   Звичайно, кожен з нас повинен пишатися своєю прекрасною мовою, берегти її, як зіницю ока. Але не всі українці визнають свою мову, зраджують їй. Микола Михайлович задумується над долею своєї мови. Адже скільки довелось боротися українцям за свою мову, скільки разів її забороняли, але вона вижила. То чому ж сьогодні ми знову і знову піднімаємо питання про роль мови в нашому суспільстві, чому ми повинні були приймати закон про державність української мови ? У своїй поезії М.Тимчак утверджує людські ідеали, ідучи від супротивного, осуджуючи духовне убозтво сучасних манкуртів, які Бога прогнали з церкви, а з душі – материнську мову.

У вірші „В моїй хаті гуртожитській – п’ять на три” поет закликає тих, хто цурається своєї мови, не хоче її опанувати, полюбити її і гордитися цією мовою. Тільки так ми зможемо називатися українцями.             До словечка, до слів’ятка   притулися,

             Може, так хоч мови рідної навчишся.

 

6-й учень.   Читаючи всі поезії Миколи Тимчака, важко визначити, який вірш кращий, а який не дуже. Кожен розкриває важливу проблему нашого життя. Все болить поетові. А головне так майстерно зумів про все це сказати автор. Ось, на мою думку, вірш, який говорить нам про наші святі обереги, обереги українського народу. У вірші „Горина” поет  називає берегинею свого „калинового роду” червону нитку, яку використовують для вишиття.  Але знову важка історія нашого народу.

 

                 Із дикого поля стріла чорнопера летіла

                 На посвісти руських багать серед ночі Купала –

                 Святешня сорочка ураз прилипала до тіла,

                 Крізь неї на грудях розвогнена кров проступала.

 

Матері виторочили з сорочок від крові червоних лляні ниточки і вишили ними для кожного руського сина сорочку, аби „як забудеться, хто він , щоб нитка-горина безпам’ятне серце слов’янським вогнем пропалила”. Ми маємо дорожити цією берегинею нашого народу, а не збувати її за гріш, не міняти її    „ за свисточки”. Миколі Михайловичу мама теж вишила сорочку, а може, й не одну, яка зігрівала йому душу, і він за це дякує їй.

             Спасибі, що маю в серці гарячу горину

             І вишиту вами мою невпокорену душу.

 

Учитель.  У багатьох поезіях М.Тимчака ми знаходимо довічні святині нашого народу. Це і пісня, і вишитий рушник чи сорочка, і коровай, і писаночка-мова. Ми їх ніби не помічаємо, але до тих пір, поки не втратимо. На цю тему написані прекрасні вірші поета „Квітчастими лляними рушниками”, „Пісня в дорогу” та інші.

 Наш земляк звертається у вірші „Пісня в дорогу” до кожного з нас: „Будьте патріотами, бережіть, захищайте рідну землю, пісню, мову, доки не пізно, доки  не стали черствими ваші серця”. Хто ж це зробить, якщо не ми ? 

 

                       Нехай пречисте слово калинове

                       Покличе нас погублених з пітьми.

                       Зіходьмося до матері, братове,

                       Та й защедруймо !

                       Хто ж , якщо не ми ?

                      ...........................................................

                       Цнотливий мир садімо на престолі,

                       Зацитькавши Чорнобиль під грудьми.

                       Допоки нас не вписано в „моголи”,

                       Шануймося !

                       Бо хто, якщо не ми ?

 

Недаремно цей вірш автор поклав на музику. Він і сам виконує цю пісню.

  (Учень читає вірш напам’ять).

Учитель.   Кілька поезій у збірці „Сніги” присвячені нашому пророкові, генію людства Т.Г.Шевченку. Адже Тарас Шевченко для Миколи Тимчака – це приклад служіння своєму народові. У вірші „Порозступайтеся, одійдіте” поет звертається до боговідступників, до тих, в кого згасла віра і надія. Він просить їх не заважати іншим, хто ще не втратив цієї віри й надії, приходити до Тараса, черпати в нього сили, вчитися у нього любити свою Україну.

 

Порозступайтеся, одійдіте

Всі, в кого віра й надія згасла.

Не заважайте дітям

Приходити до Тараса.

Не розчепірюйте лікті,

Боговідступники в рясах,

Не заважайте дітям

Приходити до Тараса.

 

До Кобзаревого світла,

До Кобзаревої днини.

Дайте дорогу дітям

Вийти до України.

 

Поет часто пов’язує тему Кобзаря з темою України. Нині ми часто чуємо вислів: „ Україна – Шевченко, а Шевченко – це Україна”. Шевченко втілює останню надію на відродження духовності нашого народу.  Згодом цей образ Кобзаря митець відтворить у пластиці – різьбою по дереву в роботі „Дума про Шевченкову свічку”. Демонструється фотографія роботи М.Тимчака  „Тарасова свічка” (дерево) 1980 р.

 

                             

 

 

 

      Ми з вами подорожували сторінками збірки „Сніги” нашого земляка поета М.Тимчака. Всього охопити за один урок неможливо. Бо варто було б сказати і про поезії автора, в яких звучить біль за Чорнобиль, біль за долю дітей-сиріт („Пісня покинутого немовляти”, „Дім пологовий” ) і вболівання за молоде підростаюче покоління, яке часто шукає утіх у пияцтві, наркотиках      ( „Не обтрушуй іній попелів на свої духовні образи” ).  Але я надіюсь, що твори поета, про які ми сьогодні говорили, викликали у вас почуття світла, добра, любові. До багатьох поезій хочеться знову повернутися, відчути велич буття земного.

•       Яке уявлення склалося у вас про Миколу    Тимчака – людину і поета ?  Що нового ви відкрили для себе?  Чим збагатилися?
•       У чому особливість лірики поета? Визначте основні мотиви  збірки.
•       Яка з поезій вам найбільше припала до душі?

Учитель.   У цьому році М.М.Тимчаку виповнюється 50 років. Побажаймо ж нашому талановитому землякові невичерпної творчої наснаги. Нехай його поетична свічка горить довго-предовго. Нехай радує нас поет новими, яскравими творами про його довічну любов до України, її історії, її духовних надбань.

На цьому урок закінчено. Дякуємо всім за творчу роботу, за активність, за небайдужість до поезії.

Домашнє завдання. Пропоную написати вдома невеличкий твір-роздум „Моє враження від уроку, присвяченого творчості М.Тимчака”. (Звучить запис пісні М.Тимчака „Пісня у дорогу”).