Урок "Микола Куліш. Життєвий і творчий шлях митця. Зв'язок із театром Л.Курбаса. Національний матеріал і вселюдські, «вічні» мотиви та проблеми у п'єсах.

 

Херсонський професійний ліцей харчової промисловості

 

 

 

Методична розробка уроку

з української літератури

на тему:

«Розвиток націо­нального театру, драма­тургії 1920-1930-х рр. Микола Куліш. Життєвий і творчий шлях митця. Зв'язок із театром Л.Курбаса. Національний матеріал і вселюдські, «вічні» мотиви та проблеми у п'єсах».

 

 

 

                                                                                                                         Підготувала викладач

                                української мови та літератури

                                                                        вищої категорії

                                                                                                                 Ейсмонтович Оксана Михайлівна

 

 

 

Херсон-2013

 

Тема: Драматургія. Розвиток націо­нального театру («Березіль» Леся Курбаса, Харківський театр ім. І.Франка), драма­тургії 1920-1930-х рр. (від ідеологічних агіток до психологічної драми). Микола Куліш. Життєвий і творчий шлях митця. Зв'язок із театром Л.Курбаса. Національний матеріал і вселюдські, «вічні» мотиви та проблеми у п'єсах.

 

Мета: повторити й поглибити вивчений матеріал про розвиток української драматургії й театру; ознайомити з основними тенденція­ми української драматургії 1920-1930 років; донести до розуміння учнів новаторську суть театру Леся Курбаса та драматургії Миколи Куліша; показати велич і трагедію життя і творчості письменника-драматурга; удоскона­лювати вміння конспектувати лекцію, прово­дити аналогії між явищами, фактами, подіями; виступати з повідомленнями; виховувати лю­бов до театру.

 

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

 

Методи навчання, прийоми: розповідь, робота в парах, захист слайдової презентації, складання опорного конспекту, схема – карта життя драматурга, «мозкова атака», використання відеосюжету про М.Куліша.

 

­Форма організації навчальної діяльності учнів: захист учнівських проектів.

 

Основні терміни і поняття: драматургія, театр.

 

Міжпредметні зв’язки: історія України.

 

Наочність: підручник «Українська література. 11 кл. за ред.. Р.В. Мовчан. – К.: Ірпінь, 2001», слайдові презентації, портрет і твори письменника, музика Д.Шостаковича -”Прелюдія № 5”.

 

Технічні засоби навчання: мультимедійна система, комп’ютер.

 

 

 

 

 

Перебіг уроку

 

І. Організаційний момент.

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності учнів.

За період 20-30-х рр. XX століття українська культура пережила своє становлення, розквіт і трагічний фінал.

 

У XX столітті значного розвитку досяг національний театр. Перші спроби підготовки професійних акторів пов’язані з діяльністю драматичної школи, заснованої 1904 року в Києві при музичній школі М. Лисенка, де викладалися теорія і практика сценічного мистецтва.

На початку 20-х років в Україні діяло 74 професійні театри, численні самодіяльні театри на периферії та пересувні робітничо-селянські театри, що спеціалізувалися на агітках, прославляючи месіанізм пролетаріату.

 

Професійний театр розвивався в основному двома напрямками. Режисер Гнат Юра, спираючись на принципи романтичного та реалістично-побутового театру, схилявся до реалістично-психологічної системи, в репертуарі театру переважали п’єси національної драматургії.

     Натомість режисер Лесь Курбас постійно експериментував, випробував низку мистецьких шляхів – від психологічної драми до експресіонізму.

 

М. Куліш був обдарованою особистістю: талановитим військовим, громадським діячем, редактором, публіцистом, діячем української освіти, організатором літературного процесу в Україні. Перегорнемо сторінки віх життя і творчості драматурга, якому судилося прожити лише 45 років. Але за цей               час він встиг зробити незрівнянно багато.

 

 

Микола Куліш - людина складної, трагічної долі. На початку творчого життя Куліш не ставив перед собою великих і масштабних цілей. Проте досяг найбільших вершин. Від природи був щедро обдарованою особистістю: талановитим військовим, громадським діячем, редактором, публіцистом, діячем освіти, соціальним педагогом, прозаїком, полемістом, естетиком і теоретиком художньої культури, організатором літературного процесу в Україні. Але насамперед Микола Куліш – драматург, творчість якого відкрила нові напрямки в розвитку світового драматичного мистецтва ХХ і ХХІ століть.

 

Багатьма дорогами пройшов Микола Гурович Куліш – дорогами навчання, таврійського степу й України, дорогами війн, самовіддачі, духовного піднесення, дорогами творчості, відкриття, переслідувань. За недовге життя йому довелося пережити ледь не все, що тільки може випасти на долю людини. І на всіх дорогах, в усіх життєвих випробуваннях він залишався яскравою постаттю, що прагне справедливості, краси  і добра. 

Миколі Гуровичу Кулішу судилося прожити лише 45 років. Але за цей час він встиг зробити незрівнянно багато. За десять років всього письменницького стажу - десяток п'єс, і майже кожна була вдалим драматургічним матеріалом для блискучих спектаклів.

 

ІІІ. Повідомлення теми й мети уроку.

Сьогодні ми пройдемо стежками життя і творчості Миколи Гуровича Куліша, поглибимо вивчений матеріал про розвиток української драматургії й театру; ознайомимося з основними тенденція­ми української драматургії 1920-1930 років; визначимо велич і трагедію життя і творчості письменника-драматурга; новаторську суть театру Леся Курбаса та драматургії Миколи Куліша. Переглядаючи слайдові презентація складіть опорний конспект і схему життя та творчості М.Куліша.

 

ІV. Засвоєння нових знань. Захист учнівських проектів.

 

Проект І. Розвиток національного театру в 1920-1930-х роках.

У 20-ті роки в Україні діяли професійні теа­три, які, попри високу майстерність режисерів і акторів, по-різному бачили своє завдання в мис­тецтві. Перший, який очолив Гнат Юра, обрав психолого-побутовий напрям. Інший обстоював експериментальні вистави, поставлені Лесем Курбасом, прихильником експресіоністичного театру. Витоки обох театрів - Галичина, саме звідти була більшість членів колективів.

 У1920 р. театру, очо­люваному Гнатом Юрою, було присвоєне ім'я Іва­на Франка. Спочатку театр функціонував у Вінниці, згодом - у Харкові, а потім у Києві. Коли столицю перенесли до Києва, театр ім. І.Франка став провідним українським театром. Хоча Г.Юра побував у складі Молодого театру Л.Курбаса, це не вплинуло на творчу манеру режисера.

Взірцем для нього став реалізм Московського художнього театру, який відтворював зрозумілі картини ре­ального життя і не вимагав розгадування симво­ліки. Г.Юра був ближчим не до західноєвропейсь­кої, а української ментальності - емоційної, сен­тиментальної і конкретної. Тому його мистецтво близьке до театру корифеїв, традицію якого він утвердив у нових політичних умовах. По суті, це було мистецтво українського села, а Україна в 20-ті роки залишалася селянською. Тому позиція те­атру Івана Франка була близькою і зрозумілою пересічному глядачеві. Завдяки прекрасному ми­стецькому складу (сюди в різні роки входили А.Бучма, Н.Ужвій, Ю. Шумський) театр здобув ве­лику популярність.

 

«Молодий театр»  -  «Кийдрамте»  -  «Бе­резіль» - такий ланцюжок розвитку мистецького антиподу театру ім. І.Франка - експерименталь­ного театру Леся Курбаса. Лесь Курбас народився на території сучасної Тернопільщини, навчався у Львівському, а згодом Віденському університетах. У Відні вивчав філософію, відвідував драматич­ний відділ консерваторії.

 

Початком режисерської роботи на бать­ківщині стала серія вистав під назвою «Театральні вечори» у Тернополі. У 1915 р. Курбас переїж­джає до Києва, де стає актором театру М.Садовського, а вже у вересні 1917 р. організовує «Моло­дий театр». За короткий час Курбас поставив більше 15 п'єс українських і зарубіжних авторів. Проте найповніше талант режисера виявився у творчо­му об'єднанні «Березіль», створеному в 1922 р. За чотири роки (до переїзду в Харків у 1926 р.) «Бе­резіль» Л.Курбаса став зразком експресіоністич­ного театру, класичність якого визнали в Європі. У Харкові мистецьке об'єднання «Березіль» реор­ганізувалося в театр, який на той час стає цент­ральним в Україні. Саме в Харкові перетинаються життєві й творчі шляхи Л.Курбаса та М.Куліша. Співпраця талановитих митців стала новим ета­пом розвитку театру.

 

Заслуга Л.Курбаса в тому, що він європеїзував український театр, який до того був національно-етнографічним, побутовим; створив експеримен­тальний театр українського модернізму. Театр Курбаса - це театр дії, який спирався на активну позицію глядача. Мистецтво, за Курбасом, повин­не вдаватися до образного перевтілення. Велику роль режисер відводив умовності в постановці п'єс. Замість звичних декорацій використовував, наприклад, двоярусні станки, які могли підлягати реконструкції прямо на сцені. Актори зверталися безпосередньо до глядачів і йшли до них у залу. Та найголовнішим було те, що Курбасові вдалося синтезувати глибокі національні традиції з най­новішими формами. Його вчення випередило час і збіглося з науковими досягненнями сучасної філософії і психології.

Драматургом-новатором був Микола Куліш, «талант світового масштабу. В сучасній йому дра­матургії він не мав собі рівних» (Ю.Смолич).

Тво­рець необарокової драми, корені якої сягають традицій Шекспіра і Лопе де Вега, вертепної дра­ми, прожив коротке, але яскраве життя. За десять років активної драматургічної діяльності він створив десять п'єс, кожну з яких можна назвати шедевром.

 

Проект ІІ. Дитинство і навчання в Олешках.

Назвали Куліша на честь Святого Миколая, то­му що народився майбутній драматург у перед­день одного з найулюбленіших свят дітвори - 18 грудня 1892 р. в с. Чаплинка на Херсонщині в бідній селянській родині.

 

    Проте від дитинства в нього залишилися суперечливі і гіркі враження та почуття. Антоніна Куліш, дружина митця, у своїх мемуарах детально виклала один із драматичних моментів його дитячих літ, записаний зі слів письменника, що засвідчує, що мати його неодноразово била за брехню та інші провини.

 Свої враження від дитинства загалом Микола Куліш лаконічно узагальнив у відомій автобіографії, написаній 1921 року російською мовою.

“ Початок мого дитинства -  самотність у хаті й схильність до блукання. Базар вабив мене недогризками, ярмарок – каруселями, церква – процесіями та хоровим співом; весілля своїми обрядами і музикою; похорони – поминанням й бубликами, та ще й те, що на похоронах мене не били ” .

 Із п’яти років хлопчик почав працювати у наймах. А з 9 років  - Микола Куліш навчався у церковно-парафіальній чотирикласній школі, де він проявив себе як здібний учень з надзвичайно гарною пам’яттю. Чаплинські інтелігенти (особливо енергійний шкільний вчитель Володимир Пилипович Губенко, який довго переконував батьків Миколи Куліша, що їхній син дуже здібний) вирішили допомогти обдарованому хлопцеві і зібрали кошти — близько 100 карбованців — щоб він міг продовжувати освіту в міському училищі повітового містечка Олешки.

 «У школі він так швидко, як ні один з його то­варишів, розумів усе, чого вчителька їх навчала. Коли у другому класі йому нічого було робити поміж однолітками - читав і писав він краще четвертогрупників - його перевели до третьої групи. За час навчання перечитав усі книжки зі шкільної бібліотеки. Учителі, побачивши, як ди­тина прагне науки, допомогли йому виїхати до міста, до школи другого ступеня (так називала­ся в той час міська школа, де навчали більше ма­тематики, географії, фізики, історії».

 

Мати Миколи Куліша померла досить рано – 1906 року. Батько починає часто випивати, згодом одружується і слабкі сімейні зв’язки між батьком та сином поволі обриваються.

Коли закінчилися гроші, Микола позбувся даху над головою і шматка хліба. На щастя, хлопчика прийняли до сирітського притулку й він зміг і далі продовжувати навчання. Та в цьому притулку завідуючою була ” стара карга ”. Вона знущалася з хлопчика, а він не міг і не бажав терпіти.

Спрага знань повела Миколу у п’ятикласну приватну чоловічу гімназію, де він захопився музикою, літературою, створив драматичний гурток з ровесників і сам для нього писав репертуар. А крім цього, читав однокласникам сатиричні вірші і редагував усі стінгазети та рукописні журнали чи альманахи, які виходили в цьому навчальному закладі, малював карикатури.

Коли гімназію закрили, здав екстерном гімназійний курс та поїхав на Кавказ. Юнак мріяв поступити до вищого навчального закладу, і в 1914 р. Куліш вступає на історико-філологічний факультет Одеського університету. Оселяється на квартирі родини Невеллів, свого гімназійного приятеля, де й познайомився зі своєю майбутньою дружиною Антоніною Невелль.  Але Перша світова війна перекреслила всі плани.

В Олешках юнак почав писати: спочатку вірші, фейлетони, епіграми, гострі статті, сатиричні поеми, які розміщав в учнівських часописах «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество». За часів навчання в Олешківському міському училищі Куліш створив учнівський драмгурток, в якому був і режисером, і актором, і драматургом.

Саме в Олешках Куліш і знайомиться з відомим письменником і перекладачем Іваном Дніпровським, який згодом написав багато спогадів про Куліша. Їхню дружбу розірве Іванова смерть від туберкульозу у грудні 1934 р. Про­те починається Перша світова війна, і Куліш іде на фронт.

 

Проект ІІІ. Перша світова війна. Період громадянської війни та Української    революції.

У серпні 1914 року М.Куліша мобілізували до війська. В армії несподівано для себе Микола Куліш робить військову кар'єру. Спочатку він служив рядовим у запасному батальйоні і перед відправкою на фронт захотів побачити свою наречену Антоніну, яка була вчителькою у селі за 72 версти від казарми. Тому він самочинно залишив казарму, через що отримав покарання від полковника, хоча й не дуже суворе.

Потім Куліша відправили до Одеської школи прапорщиків, після закінчення якої він вирушає на фронт. У 1915–1917 роках проводить на передовій. І тут продовжує писати твори. Здебільшого це були вірші й невеличкі драматичні сцени. Деякі його поезії друкувалися в армійській газеті, а одноактні п'єси розігрували солдати.

Перша світова війна погано відбилася на здоров'ї Миколи Куліша: у нього два поранення, контузія, посилення критичних настроїв. У 1917році, вже будучи офіцером, Микола Куліш під час Лютневої революції стає на її бік, пов'язуючи з цим свої надії на побудову гуманістичного і справедливого суспільства.

З початку 1918 — голова Олешківської ради робітничих і селянських депутатів. Куліш формує в Херсоні Перший український Дніпровський Полк. За гетьманського правління П. Скоропадського Миколу Куліша було ув'язнено на 5 місяців.

1919 р. був нелегким: Куліш хворіє тифом, потрапляє під розстріл денікінців, відступає разом із червоною армією. В Олешках застає радянську владу.

1921 р. стає свідком страшного голоду в степовій Україні. Враження лягли в основу п'єси «97», яка мала згодом вели­чезний успіх. «"97" виставлялася на харківській сцені без­ліч разів, і на 50-ту, ювілейну, виставу Миколу запросили приїхати... Микола вперше бачив свою п'єсу на сцені. Він сидів у ложі, його фотографу­вали з усіх боків. Після третього акту режисер проголосив зі сцени, що автор п'єси - в залі. Зірвалися оплески і не вгавали, а Миколу, який не хотів іти на сцену, артисти винесли на руках».

 

Проект ІV. Кулішеве кохання

Антоніна (Тося), донька Невеллів, 1915 р. стане дружиною Куліша. У цьому шлюбі народяться Ольга, чия гра на фортепіано надихнула батька на написання «Патетичної сонати», і син Володимир. Микола Куліш, як і його дружина, був музикальним, умів грати на скрипці, мандалині й геліконі, більше того, він разом із членами родини Невеллів організував невеличкий сімейний оркестр.

Після війни переїжджає до Одеси. Тут виникає  любовний трикутник. Куліш боляче переживає цю історію: хоча жінка й опікується вихованням дітей, облаштуванням побуту, проте душа чоловіка прагне бачити перед собою передусім Музу, яку Куліш зустрів в міщанській Одесі навесні 1924 р. під іменем Ладушка, або Олімпіада Костянтинівна Корнєєва (за чоловіком Маслова), яка працювала директоркою дитячого садка.

Вона бачила в Кулішеві насамперед поета, якому бракувало душевної підтримки, романтичної мрії.  Це було кохання, сповнене чар весни й південного аромату. Микола Куліш не зміг розірвати з родиною, але до останньої його п’єси лунатиме мотив поетичного, нездійсненого кохання-туги. Стосунки поступово обриваються...

 

Проект V. Перебування в Одесі, Зінов'євську і Харкові.

 

1922 р. Куліш переїжджає в Одесу. Працює інспектором Народної освіти в Олешківському повіті, редагує газету «Червоний Шлях» у Зінов'євську (тепер Кіровоград). У цей період він складає першу українську абетку  для дорослих — «Первинка», в якій автор використав твори класичної української літератури, а також деякі власні.

Відкриває українські школи, забезпечує їх кадрами. Організовуючи школи, дбаючи за учнів та вчителів, Микола Куліш багато подорожує південною Україною. Під час голоду 1921–1922 років Куліш усяко намагався допомогти учням. Вступив у Комуністичної партії більшовиків України, за свідченням дружини, насильно.

 

  Роки перебування в Одесі ( 1923-1925 ) – це роки безупинної боротьби між ретельним виконанням службових обов’язків, адже працював інспектором Одеської обласної народної освіти, і бажанням творити. Куліш міг писати лише тоді, коли було ідеально прибрано, підлогу вимито, а до його стола взагалі ніхто не мав права підходити, оскільки всі речі там лежали на раз і назавжди встановленому місці.

  У 1924 написав п'єсу “ 97 ”, у якій розповів про голод 1921-1922 р. на Херсонщині. Постановки цього твору на харківській сцені принесли Кулішу загальне визнання. За один тільки сезон у Харкові її поставили більше п’ятидесяти разів, чого не спостерігалося стосовно жодного драматичного твору.  

У 1925 р. переведений до Харкова як шкільний інспектор. Тут він поринає в літературну роботу. Драматургові здавалося, що тут йому створять усі умови для творчості.

 «У Харкові він познайомився з Хвильовим осо­бисто... Вони дуже здружилися і організували ВАПЛІТЕ. Миколу обрали президентом ВАПЛІТЕ. Тоді у нашу скромну квартиру заходили най­визначніші письменники.

Не було такої п'єси, якої б Микола не прочитував друзям-письменникам, особливо таким, як М.Хвильовий, Ю.Яновський, І.Дніпровський, М.Яловий і обов'язково Лесь Курбас. Микола дуже прислухався до зауваг своїх друзів. Часто виправ­ляв, додавав або скреслював, як йому радили».

 

Переїзд до Харкова і знайомство та дружба Куліша із Хвильовим, Тичиною, Остапом Вишнею, Яновським, Лесем Курбасом та його театром “Березіль” вчинили справжню революцію у творчості Куліша.  Але ейфорія перших днів і великі сподівання на розвій творчості швидко зникли, коли Микола Гурович глибше познайомився з темною стороною харківського мистецького і навколо літературного життя.                                 Він писав: ”Дрібниці, політиканство, заздрість, конкуренція, плітки, фальш і старість, старість, одягнена у мундир чиновний, - ось літературне поле. Є окремі гарні працівники, та вони мудро заховані у мушлі свого мислення і творчості ”.

З Хвильовим та Вишнею Куліш їздив на полювання качок, але сам не був мисливцем. Щоб не повертатися без пташатини, купував її на ринку. Мабуть, це з його поведінки скопіював Остап Вишня подібний випадок у своїх ” Мисливських усмішках ”.

 

Проект VІ. Курбас і Куліш. «Курбасе. Курбасе! Чи правильно ми жили, чи правильно мислили?»  

Лесь Курбас народився на території сучасної Тернопільщини, навчався у Львівському, а згодом Віденському університетах. У Відні вивчав філософію, відвідував драматич­ний відділ консерваторії.

Початком режисерської роботи на бать­ківщині стала серія вистав під назвою «Театральні вечори» у Тернополі. У 1915 р. Курбас переїж­джає до Києва, де стає актором театру М.Садовського, а вже у вересні 1917 р. організовує «Моло­дий театр».

 

За короткий час Курбас поставив більше 15 п'єс українських і зарубіжних авторів. Проте найповніше талант режисера виявився у творчо­му об'єднанні «Березіль», створеному в 1922 р. За чотири роки (до переїзду в Харків у 1926 р.) «Бе­резіль» Л.Курбаса став зразком експресіоністич­ного театру, класичність якого визнали в Європі. У Харкові мистецьке об'єднання «Березіль» реор­ганізувалося в театр, який на той час стає цент­ральним в Україні. Саме в Харкові перетинаються життєві й творчі шляхи Л.Курбаса та М.Куліша. Співпраця талановитих митців стала новим ета­пом розвитку театру.

 

Микола Куліш вважав Леся Курбаса видатним режисером і мислителем, ціну­вав як аналітика мистецтва і літератури і як одного з теоретиків української культури. Кур­бас для Куліша був митцем, який не просто давав сценічне життя його творам, а робив це надзви­чайно талановито. Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом, був одним із найглибших аналітиків його творчості.

 Дружба між Кулішем і Курбасем тривала 8 років — аж до смерті і мала великий вплив на становлення українського театру в першій половині  20 століття. Через те, що Лесь Курбас дуже шанував Куліша, його п'єси ставилися у театрі “ Березіль “ найчастіше. Про Курбаса говорили, що він міг поставити навіть таблицю множення. Безпосередньо Лесь Курбас поставив п'єси ” Народний Малахій ”,” Мина Мазайло ”,  “ Маклена Ґраса ”,  за його підтримки ставили п'єси «Комуни в степах» і «97». Якби не заборони, у цьому театрі також було би поставлено інші комедії — це було в намірах театру «Березіль».

 Літературний диспут 1925-1928 рр. був важливою подією. В лице партійним емісарам Москви Курбас, Хвильовий і Куліш заявили, що справжній мистець ні перед якою силою не поступиться своїм мистецьким суверенітетом.  Куліш запекло боронив Курбаса, назвавши його геніальним режисером. Він осудив радянських письменників, що вони задля кар'єри і власної безпеки бояться чіпати національну проблему. Найкращі твори Куліша назавжди були заборонені.  Вони не скорилися владі і за це були суворо покарані.

Лесь Курбас вважав Миколу Куліша провідним українським драматургом і неодноразово говорив про це у численних виступах, диспутах, статтях. Курбас був також одним із найретельніших аналітиків творчості Куліша. Відзначаючи особливість драматичної манери, режисер акцентував увагу на тому, що вона «романтична в реалістичному».

Куліша різко засудили за п’єсу  «Комуна в степах» та виключили з партії, у Березолі зняли з постановки всі його вистави Куліша та найгірше те, що і Курбас змушений був кинути театр та переїхати до Москви. Обидва вони не змогли протистояти системі і не змогли нічого зробити. Та хоча би не зрадили своїм ідеалам   та одне одному.    

Увесь смисл у вірі, і добре , коли людина вірить.

Проект VІІ. Вирок. Соловки. Табір Сандормох.

Восени 1933 року Кулішеві з Курбасом ще вдалося поставити у “Березолі”              ”Маклену Ґрасу”. Ця п’єса виявилася останньою Кулішевою художньою річчю, яку побачила публіка. Та правляча верхівка прекрасно збагнула підтекст драми, те, що твір не про Польшу, а про Україну, що демонським грачем у ній виступає компартія. Після сьомої вистави п’єсу заборонили, а “ Березіль ” ліквідували.

Зі спогадів Антоніни:

1 грудня 1934 року радіо оповістило про вбив­ство Кірова в Ленінграді. Тієї ж ночі в будинкові "Слово" заарештували Остапа Вишню, Г.Епіка, О.Слісаренка, В.Підмогильного, В.Поліщука, М.Во­роного. ..і ще багатьох інших. Вранці повідомили телеграфічно, ...що в санаторії в Ялті помер Іван Дніпровський... Микола пішов клопотати, щоб тіло Дніпровського привезли до Харкова й тут поховали... Пішов - і більше не повернувся мій Микола до хати!.. Підійшли два енкаведисти на Сумській вулиці і запитали:

• Куліш?
• Так.

І взяли його з собою.

...Через деякий час Микола написав мені з Києва... 24-го квітня я добилася побачення з ним...

Укінці, на прощання... Микола сказав:

- Скажи... що тут не тортують, не му­чать. Це все брехня...

 

І глянув мені в очі, я зрозуміла його слова, зро­зуміла, що його допитували, мучили, що кожне слово його тут вимучене. Про це говорив увесь його вигляд.

...Зразу ж після мого повернення з Києва нас викинули на вулицю, і ми пробули чотири дні під парканом "Слова". Ніхто не наважувався прийня­ти нас на ніч, знайомі обходили нас здалеку дру­гим боком вулиці. Дітям забороняли вчитися, а мені не давали ніде працювати - боялися.

 

5 травня 1935 року Миколу вивезли на заслан­ня. Пізніше прийшов коротенький лист з Медвежої гори, а ще пізніше з Біломорського каналу, де Микола тяжко працював. Після того я почала діставати листи з Соловків, хоч і дуже рідко, бо листи або пропадали, або НКВС не відсилало їх зовсім. Все ж я знала, що Микола ще живий. 1937 року дістала я від Миколи останній лист, дато­ваний 15-м червня, а після цього не мала нічого. Останній пакунок повернувся з написом: "Повер­тається назад, бо адресата немає"».

3 грудня 1934 року,  після похорону свого друга Івана Дніпровського, Миколу Куліша було заарештовано органами НКВС і звинувачено в приналежності до терористичної організації. Під час судового процесу в   “Справі боротьбистів“ у березні 1935 Куліша засуджено до 10 років Соловецьких таборів із конфіскацією майна, і камера-одиночка йому були гарантована.  На Соловках утримувався в суворій ізоляції. Його вивезли етапом десь на переломі 1937 — 38 року. На всі запити Кулішевої дружини відповідні вищі установи в Москві відповідали — “не знаємо”.               

Миколу Куліша, як і Курбаса, Підмогильного, Зерова, було розстріляно в листопаді 1937 р за постановою особливої трійки НКВС по Ленінградській області   від 9 жовтня 1937 р. Усього вихідців з України було 240 із 1111 осіб, розстріляних в урочищі Сандормох на честь 20-ї річниці жовтневої революції. Всі вони, як і колись, знову були разом... Реабілітований посмертно 4 серпня 1956 за відсутністю складу злочину.

 

«Били мого Миколу й нищили, примушуючи співати на їхній лад, але він був упертий і силь­ний волею: не здавався й не каявся, а продовжу­вав писати. Коли вже почався голод в Україні, Микола поїхав, щоб самому побачити, що діється. Через два тижні повернувся до Харко­ва і був такий сумний та пригнічений, що я на­лякалася.

• Уяви собі - по дорогах лежать пухлі й мерт­ві люди... Навіть псів по селах не стало. І ця Україна цвіте, збіжжя красується на полях? Так нема кому його сіяти і збирати! Багатюща країна, земля - як золото, трудолюбивий і здібний народ, що з ним зробили?! - Микола пла­кав, стогнав і захворів. Коли він зривався і кри­чав, я його заспокоювала, а він відповідав:
• Про це не лише писати треба, а кричати, бити у дзвони на сполох!

 

За творами письменника знято телефільми: «Закут», «Мина Мазайло», «Народний Малахій». Йому присвячено стрічки: «Микола Куліш» (1970), «Микола Куліш» (1991), документальні кінокартини «Пастка», «Тягар мовчання» (1991).

Оцінювання проектів учнів.

V. Підбиття підсумків уроку. Рефлексія.

Переглядаючи відеосюжет «Тягар мовчання», подумайте, в чому трагедія М.Куліша?

• За яких умов життя Куліша склалось би інакше?
• Для чого ми вивчаємо епоху 20-30-х рр.?
• Які уроки ми маємо взяти з сьогоднішнього теми?
• Що повинні ми пам’ятати завжди?

 

«Не зорі падають на землю, зірки ідуть на небеса» - писав Юрій Рибчинський. Це про них – письменників «розстріляного відродження.

Уривок з поеми Ю.Клена ” Прокляті роки ” (на фоні музики Д.Шостаковича  – ”Прелюдія № 5”)

    Помолімося за полонених,
Які у морі бурянім пливуть,
Та ще за страждущих і угнетенних,
Які шукають марно світлу путь,
За всіх в снігу зажива погребенних,
Які шляху додому не знайдуть.
Над ними, Господи, в небесній тверді
Простри свої долоні милосердні!

Ще помолімося за всіх, кому
Вже не судилося узріти світла,
Що їх я думкою не обійму;
За всіх, кому зруйновано їх житла,
Кого безжально кинули в тюрму,
Щоб радість їм ніколи не розквітла.
О, тільки дотиком легеньким рук
Позбав їх, Господи, страждань і мук!

Тож ревно помолімося за всіх,
Кого сувора доля не пригорне,
Хто не зазна ні радості, ні втіх,
За всіх, кого нещадно чавлять жорна,
Кому завмер у горлі криком сміх,
Чиї неясні дні, як ночі, чорні.
Ти, Боже, їх у темряві не кинь,
Благослови їм шлях серед пустинь.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Незакінчені речення.

•      На уроці я більше дізнався про...
•      Уперше довелося почути про...
•      Найбільше мене вразило...
•      Сьогодні я переконався, що...

 

VІ. Інструктаж домашнього завдання.

Для всіх: прочитати комедію «Мина Мазайло», заповнити анкету Мини, Мокія, дядька Тараса і тьоті Моті.

 

Індиві­дуальні: 1. Підготувати повідомлення про причини та перебіг українізації в УРСР. 2. Підготувати розлогу відповідь на запитан­ня: «Що я дізнався про красу і багатство рідної мови з комедії "Мина Мазайло"»?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступне слово вчителя

     Немає, мабуть, в українській літературі твору, який викликав би більше суперечок і абсолютно протилежних відгуків, як «Мина Мазайло». На театральному диспуті 1929 року М.Хвильовий доводив, що «тільки епохальні п’єси можуть викликати таку велику дискусію і що тільки обмежені  люди не розуміють, що саме такі п’єси  і роблять в театрі епоху».

Мотивація навчальної діяльності.

«Мозкова атака»

Вправа з розширенням семантичного поля асоціацій («Ялинка»).

• Які асоціації у вас виникають до слова «комедія»? Складіть асоціативний ряд до цього слова.

(Учитель записує на дошці або в кінці виконання завдання демонструє слайд.)

Коме́дія (грец. komodia, від komos — весела процесія і ode — пісня) — драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності чи людині.

 

 

Слово вчителя.

Через тридцять років після написання М. Кулішем «Мини Мазайла» літературознавець Ю. Лавріненко висловить думку: ««Мина Ма­зайло» — класичний зразок політичної комедії «дискусійного» жанру. Діалоги, репліки діють (як каже одна Кулішева ремарка в п’єсі), «мов шаблі». Багатство специфікованої за персонажами мови надзвичайне. Багатогранне Кулішеве слово раз у раз розривається, мов бомба, зрушу­ючи дію на сцені і регіт в залі. Персонажі схоплені в таких найсуттєві­ших і оголених їх рисах, що цілий ряд типів остався в пам’яті глядача, немов маски старого вертепного українського театру... Як завше, Куліш виявив тут себе також майстром гротеску і пародії (напр., пародія на радянський тип дискусії в третій дії п’єси)».

На сьогоднішньому уроці ми теж поміркуємо, посміємося над не­вмирущими типами комедії М. Куліша, подивуємося майстерності авто­ра в їх творенні.

 

Випереджувальне завдання.

1. Усне повідомлення групи теоретиків «Засоби зображення комічного».

 

П’єса посідає особливе місце в розвитку драма­тургічного таланту М.Куліша, вона стала вершиною його комедіографії і його літературної слави.

Вирізняється оригінальним сюжетом, у якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтим­ний аспекти, яскравими характерами (Мина Мазай­ло, Мокій, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародійни­ми, карикатурними, фарсовими сценами. У творі ак­тивно використано широкий спектр живої колорит­ної мови, що рельєфно відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Ко­медія характеризується широкою палітрою інтонацій та мелодійних візерунків - веселих, ніжних, мажор­них, романтичних, елегійних, сумних, трагікомедійних і навіть фантасмагорійних.

 

Микола Гурович Куліш обрав для свого твору жанр комедії.

 

 

Робота в групах.

     Як козаки придумували своїм побратимам прізвиська чи прізвища?

 

     «Так запорожці – матері їх ковінька, нехай здорові будуть! – таке прізвище приложили. Не знаю, як і неньці сказать: Кобзою прозвали, от що! Вже були почали Підковою звать, бач, підкови розгинаю, а тут мені на лихо нечиста сила кобзаря принесла; співав, собачий син, співав, та й поклав кобзу, а я не доглядівся, де вона, сів на неї та й потрощив диявольську личину; от мене й прозвали Кобзою. Отаке, бач, прилучилось. Не журись, козаче, не прізвище прославляє чоловіка, а чоловік – прізвище…» (Уривок із роману О.Стороженка «Марко Безсмертний»).

 

3.Дослідницьке завдання. З’ясувати, як утворилися козацькі прізвища: Непийвода, Затуливітер, Вирвизуб, Неїжхліб, Дармограй.

 

4. Усні повідомлення учнів. «Дослідники».

а) Історична довідка. У житті буває, що зустрічаються прізвища, які ображають гідність їх носіїв. У такому випадку закон передбачав і передбачає право на його заміну. Коли М.Куліш писав драму «Мина Мазайло», то зайшов до РАГСу, щоб пересвідчитися, як саме можна поміняти прізвище, адже знав, що за царизму це зробити було не просто: право на зміну прізвища мали тільки дворяни і документ підписував сам цар, який уважно до цього ставився. Розповідають курйозний випадок, коли молода сім’я дворян, в якій у чоловіка було німецьке прізвище Зас, а у дружини – російське Ранцева, попросила дозволу носити подвійне прізвище. Імператор збагнув неблагозвучність поєднань прізвищ і дозволив варіант «Ранцева-Зас», чим врятував носіїв прізвища від ганьби.

 

б) Жанр твору. «Літературознавці».

«Мина Мазайло» – не «філологічний водевіль», а сатирична комедія. Микола Куліш був закоханий у красу і виразність рідної мови, слово – ніби покладене на долоню – мінилося перед ним і сяяло веселкою, чуйне вухо драматурга сприймало найтонші звукові нюанси слова, і  найбуденніше, воно звучало поезією слова або, навпаки, соковитим ляпасом. У зв’язку з цим знаходиться і типологія образів, кожен із яких є конретною особою, яка має символічне узагальнення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

в) «Критики».

 

Особливості п’єси:

• Драму не можна перекласти іншою мовою, оскільки при перекладі втрачається обігрування українських та російських слів.
• У творі немає позитивних персонажів. Дядько Тарас половинчастий у своїх думках і вчинках, надто легко здає свої позиції. Мокія рідна мова цікавить лише з фахової точки зору.
• Прізвище Мазайло не є ганебним, хоча й містить суфікс згрубілості, але носій таких тонкощів не розуміє. Мина все-таки зробив непогану кар’єру, має сім’ю і живе в достатку.
• У п’єсі «Мина Мазайло» є натяки на облудність скороминучої радянської українізації: «І тобі, Мокію, раджу не вірити українізації. Серцем відчуваю, що українізація – це спосіб зробити з мене провінціала… а вся велетенська країна перетвориться на суцільну тюрму чи концтабір, бо тільки в цих закладах немає імен та прізвищ…»
•   Тільки в художньому творі Мина може зазнати фіаско, бо більшовики насправді підтримували перевертнів, уміло використовували їх для боротьби зі справжніми патріотами тієї ж нації, до якої вони належали.

 

   5. Робота з текстом твору

1. Яким перед нами постає Мина Мазайло? Чи поділяєте ви думку головного героя, що всі його життєві негаразди через прізвище? Доведіть.

2. Наскільки, на вашу думку, Мокій чужий націоналізму та далекий від інтернаціонального пафосу комсомольців? Обґрунтуйте. Що захоплює і чарує у ньому Улю?

3. Для чого М.Куліш уводить у драму епізод з телеграмою? Чи дає цей епізод хоч схематичне уявлення про тьотю Мотю?

4. Якою постає Мазайлиха з перших сторінок п’єси ?

5. Доведіть, що в образі дядька Тараса прослідковуються риси  невиправного романтика, який живе минулим, а не сьогоденням, котре вимагає активної позиції й відсутності віками нав’язаного страху.

6. Чим відрізняється Уля Розсоха від інших жіночих образів?

7. Яке ваше враження від Рини? Чи подобається вам її ім’я? Чому? Утворіть пестливе. Чи можна вважати батьків, які вибрали саме таке ім’я для доньки, інтелектуалами?

 

  6. Складання інформаційного ґрона до образів комедії «Мина Мазайло».     

    

 

 

 

 

 

7.Дослідницька робота. Заповнити таблицю.

Проблема батьків і дітей	Мовна проблема	Проблема вміння відстоювати свою думку	Засоби комічного

 

8. Метод «Мікрофон»: обговорення засобів сатиричного викриття безду-ховності обивателів, які зрікаються своєї мови.

 

 

1. Закріплення вивченого

     Скласти стисле усне висловлювання на тему: «Художнє втілення проблеми українізації у комедії М.Куліша «Мина Мазайло».

     Орієнтовна відповідь. Українізація – короткочасний і малодосліджений період в історії нашої країни. Це була слабка спроба протиставити хоч щось повальній русифікації, яка тривала в Україні кілька століть, починаючи з царських часів і до радянських. Віками утверджувана думка про другосортність української нації, мови привела до незворотних процесів. Микола Гурович Куліш обрав для свого твору жанр комедії, бо що, як не сміх, може найдошкульніше вдарити по Мазайлах, які роду свого цураються. Твір іскрометний, пересипаний такими мовними перлами, що запам’ятовуються назавжди. Разом із тим не можна не відчути того болю й смутку автора, який прозирає між рядками, адже саме серед українців знаходяться найзапекліші вороги української мови, національної історії.

2. Підсумок уроку

Дати розгорнуту відповідь на питання: Чому говорять, що М.Куліш перекинув місток між епохами?

3. Домашнє завдання.

     Скласти цитатну характеристику до образів твору; написати розгорнуту відповідь «Актуальність п’єси Миколи Куліша «Мина Мазайло».