Урок "Моє село - частинка України"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Усний журнал

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Мета: познайомити учнів із історією рідного села, з відомими людьми села; викликати в дітей почуття любові до рідного села, бажання зробити                                          щось особисто для його процвітання.

 

Обладнання: оформлена на великому форматі обкладинка журналу «Моє село – частинка України» з ілюстрованими сторінками та назвами кожної з них.

 

Учитель. Буває, часом сліпну від краси.

Спинюсь, не тямлю що воно за диво, -

Оці степи, це небо, ці ліси.

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє все зветься Україна.

 

Учениця. Де Орчик плине плюскотливо,

і  вільхи дивляться у воду, як у скло,

Неначе видиво, неначе справжнє диво,

Стоїть Грякове, давнє і чудове,

Багате на традиції і звичаї село.

Шляхи козацькі і чумацькі

Через Грякове прлягли.

Тут, «на граки» прямуючи,

По-братськи ділили юшку й сон вони.

Й цілющу синь води

І степових криниць пили

Тут історичних місць чи мало.

Духмяних море трав. І ліс у тім

Село красиве, і ще кращим стало,

І молодять його хрестини

Й шум бучних весіль.

Учитель. Ці поетичні рядки належать перу нашої талановитої землячки, заучу Гряківської школи Іващенко Ларисі Іванівні.

 

Учитель. Святою для кожної людини є земля, де вона зробила перший крок, вимовила перше слово, почула мамину пісню – колисанку, пішла стежкою до школи. То маленька батьківщина кожної людини. Для нас – це село Грякове. Сьогоднішня зустріч присвячується рідному селу.

 

Учитель. Шановні гості! Разом із дітьми запрошуємо вас до мандрівки, яка має назву «Село моє-краплинка рідної країни».

 

Тож відкриємо першу сторінку, яка має назву «Знайомся і пам’ятай»

 

Село! I серце одпочине. Село на нашій Україні- неначе писанка село". Здається Т. Шевченко написав ці слова саме про наше село Грякове.

Дуже мальовниче наше село, з багатою флорою і фауною, порізане ярами, балками, долинами. Біля річки Орчик ростуть вільхи.

Це - невідємна частина нашої Батьківщини, Незалежної  України. А для кожного з нас - це рідне місце, де ми виросли, ходили босоніж ранковими росистими травами, вдихали і вдихаємо пахощі духмяних цілющих трав та рослин.

Села, як і люди мають свої біографії.. У кожного вона своя, неповторна. Свою біографію має і наше село.

Учень. Кожен із нас має найрідніший куточок на землі місце, де народився, пішов до школи. Не важливо, чи все життя ми будемо жити тут, чи кудись поїдемо, але пам’ять про цю маленьку батьківщину ми повинні берегти в серці. Такий любий серцю куточок є і в мене - це мое рідне Грякове.

На перший погляд - це звичайне українське село. Та це, насправді, не так. Грякове має своє неповторне обличчя, свою самобутню історію.

За свідченням старожилів Грякове було засноване на початку 18 століття. Але ж люди в нашій міцевості появилися значно раніше. Їх приваблювала чудова природа, багаті на рибу та звіра місця, повновода тоді річка Орчик.

Учениця. Звідки ж пішла назва Грякове? Існує кілька припущень:

Ще в 1773 рощ згадується хутір Граковий, що належав ніби-то поміщику Миколі Івановичу Гракову. Є й іще припущення.

      Старожили      повідомили       легенду,    в   якій говориться,    що  село заснували  чумаки.  Недалеко  від  теперішнього Грякового  ріс невеликий,   але   густий дубовий ліс.

Існування  його  підтверджують       згадки  про Граковий   ліс. Там    любили    поселятися    граки. Чумаки, щоб  не збитися зі шляху,    як   орієнтир  використовували  їхній  лемент.

 Вони   говорили:  ”Їхати на граки”. І    з того часу наш рідний серцю  куточок   став носити назву Гракове,  а   згодом   змінилася    назва   на   ГРЯКОВЕ.

Учень. Мальовничі куточки села носять і милозвучні назви. При в’їзді в село знаходиться пам’ятка історії природи - Виноградна гора.

Старожили розповідають, що цю красиву назву вона одержала десь в середині XIX століття. Ці землі колись належали панам Зарудним. Існують перекази, що Зарудні побудували на самому високому місці гори красиву альтанку. Кругом посадили троянди, а на схилі зробили тераси і посадили виноград. Ці тераси збереглися і до цього часу.

Учениця. На виноградній горі до цього часу є багато рослин, яких немає ніде в околиці. Ціла зелена аптека туг буяє літньої пори, дух забиває  від запахів трав та лікарських рослин. Це і материнка, сон-трава, деревій, чебрець, звіробій. Це і кущі шипшини, глоду, барбарису, ожини.

Такі рослини, як сон-трава і горицвіт  занесені у Червону книгу. Їх залишилося дуже мало і тому їх треба оберігати, щоб не привести до повного винищення.  

Учень. Бурхлива річка та глибока,

Що й дна нікому не дістать.

За нею дужі та високі

Сосни замріяно шумлять.

А там, за річкою, аж далі,

Село веселе простяглось,

Густими щедрими садами

Аж ген за обрій розрослось.

В нім люди вільно і щасливо,

В добрі та злагоді жили.

 

Учитель. Перегорнемо сторінку журналу. Вона має назву «Уславляй і шануй».

Ведучий.

Багато наших односельчан показали себе на фронтах війни справді сміливими людьми і вмілими командирами. Так, Симоненко Микола Іванович одержав звання Героя Радянського Союзу. Шило Панас Митрофанович, генерал-лейтенант, під час війни був відповідальним по забезпеченню міста Ленінграда боєприпасами і продовольством. Яременко Володимир Федорович під час війни командував артилерійською бригадою, дослужився до чину генерал-майора.

В цей день ми в скорботі схиляємо голови перед пам’яттю загиблих в роки Другої світової війни  та вшановуємо живих. А їх залишилось так мало. В нашому селі лише один – Шатравка Микола Володимирович.

17 вересня 1926 року в селі Грякове народився Шатравка Микола Володимирович. У 8 років пішов до школи. Закінчив чотири класи і змушений був допомагати сім’ї. тож пас у колгоспі коней, а потім косив пшеницю— був жаткарем. Осінню 41-го в

село ввійшли німці."Від німців ховалися у погребах. Сестру Шуру все ж забрали в Германію. Та з півдороги вона втекла” -  згадує Микола Володимирович.

—”А в1943-му, осінню забрали мене в  в Пісочин Харківської обл. , де формувалися підрозділи для відправки на передову, але в зв’язку з віком, тільки 17 виповнилося, завернули у м. Зміїв. Там прискореними темпами навчали воєнним азам. Потім перекинули на Урал, в Молотовську  обл., де рік навчалися в ”учєбці”. А далі була Східна Прусія, де мене і ранило в ноги.” Операція в прифронтовому госпіталі не допомогла, тому  Миколу Володимировича відправили до підмосковного міста Іваново. Там зробили другу операцію. Два місяці був на витяжці, потім гіпс, костилі. Прийшлося заново вчитися ходити. Літом 1945 на костилях повернувся додому. Та не сиділося вдома молодому, хоч і скаліченому, ветерану. Спочатку на костилях потім з паличкою працював Микола Володимирович у колгоспі. Інвалід Великої Вітчизняної війни ІІ групи має 55 років трудового стажу.  З дружиною Ганною  виховали двох дітей. Мають внуків. Не забувають школярі відвідати старенького ветерана, привітати зі святом.             

Ведучий

 …І думалося, що остання ця війна, що не допустить людство більше такого знущання над собою. Квітень 1986 року знову підняв по бойовій тривозі військових і цивільних. Ворог був невидимий і ще страшніший. Ім’я йому – некерований атом…

Ведучий

Не тільки Чорнобиль, а й Афганістан побілив скроні молодих хлопців,щедро обсипав груди бойовими орденами.

Серед них були інаші односельчани:

Чорнобильці:

Кашуба Сергій Іванович

Масленко Сергій Олександрович

Черняк Леонід ____________________

Шило Леонід ______________________

Афганці:

Шатравка Олександр Володимирович

Куліш Микола Миколайович

Кришталь Сергій Миколайович

Скляренко Анатолій Григорович

Лискун Сергій Миколайович

 

Ведучий. Сьогодні на Сході України йдуть військові дії, точаться криваві бої.  Там вирішується доля і майбутнє України. Весь народ нашої держави об‘єднався нині проти російського агресора.  Сили АТО намагаються протистояти терористам. Були мобілізовані і випускники нашої школи:

Гусар Анатолій Михайлович

Якименко Сергій Юрійович

Мосєйко Степан Олександрович

Пилипенко Олександр Сергійович

Коломієць Максим Сергійович

Іщенко Андрій Георгійович

Ващенко Юрій Леонідович

Котеба Олексій Вікторович

Котеба Олександр Вікторович

Усенко Микола Павлович

Волох Віктор Григорович

 

Найважливіше - дайте воїну відчути те, що не лише він захищає, а й сам отримує захист від нас! Духовний захист завжди сильніший за будь-який інший.

Вишитий оберіг дає їм можливість знати, що там на мирній землі, про них думають і дбають, адже сила духу української жінки, берегині і захисниці своєї родини - безмежна!
Для кожного воїна важливо розуміти, що не лише йому, не лише його побратимам, а й там, в тилу, потрібна сильна Україна!

Україна! Рідний край! Золота чарівна сторона. Скільки ніжних слів придумали люди, щоб висловити свою гарячу любов до землі, де народились і живуть. Людина має завжди пам’ятати, звідки вона родом, де її коріння, глибоко знати історію свого народу, його мову, звичаї, обряди, обереги. І де б не була людина, тужить за нею рідна земля. На сьогоднішній день на цілісність нашої держави посягнули вороги, і багато наших земляків мобілізовано до лав українського війська. (Слайд 1.) Учні і батьки нашого класу не залишаються осторонь подій, які зараз відбуваються в нашій рідній країні. На спільних класних зборах за результатами більшості голосів ми розпочали роботу над проектом «Дарунок – оберіг для воїна — захисника». Разом визначили тему, мету, склали план роботи, розподілили обов’язки. І сьогодні настав день, коли ми можемо звітувати про підсумки своєї роботи.

 

«Українські військові та добровольці, які беруть участь в АТО на Донбасі, залишаються завжди вірними присязі українському народові, вони готові віддати життя за мир і спокій в Україні. Ну хіба це не герої?» — такими словами почала розповідь класний керівник Кузнєцова Л.М. про учасника бойових дій в зоні АТО Гап’яка Михайла Богдановича. Активним, наполегливим, товариським, сміливим саме такі риси ввібрав у себе наш захисник. Мобілізований для захисту України у серпні 2014 року. Пройшовши підготовку у м. Чугуєві Харківської області продовжує виконувати військовий обов’язок в с. Дебальцеве Донецької області.

 

Я хочу розповісти про свого дядька учасника АТО Чижа Віктора Станіславовича. Народився він у багатодітній родині. Ріс допитливим хлопчиком, відповідальним, трудолюбивим, чесним. У 1988 році закінчив навчання в школі. Згодом був призваний до армії. Після служби повернувся до села, працював трактористом. Одружився, виховує двох синів. Він гарний батько, турботливий чоловік, справжній син України. І де б не перебував, яку б йому справу не доручали, все робить відповідально і як слід. На даний час перебуває на території Луганської області, є учасником бойових дій.
Учитель. (Слайд 23.) Наступним кроком роботи над проектом було створення власних оберегів для воїнів. Ми знали, що вироби зроблені дитячими руками мають чудодійну силу і оберігатимуть постійно, нададуть сили, впевненості, а при віддалені від домівки – ще й зігріють спогадами про батьківську хату, про рідних. Тож кожна дитина, виготовляючи оберіг, думала тільки про хороше, світле, а головне – про мир в Україні.
(Слайд. 24.) Дитячі малюнки, обереги були передані під час зустрічі 

Зараз наша Україна
У тривозі, у біді.
Чим же ми, маленькі діти,
Можем їй допомогти?
Зробим разом обереги,
Підготуємо листи.
І як маленькі волонтери
Радість будемо нести.
І нехай в тяжку хвилину
Відважний, мужній наш солдат,
Згадає матір, Україну
Як лист читатиме малят.
І хай зігріють їхню душу
Ці теплі спогади про дім.
Про матір, сина і дружину
І доньку, що в садок водив.
Ми вірим: день такий настане.
Солдат повернеться з війни.
І в нашій рідній Україні
Настане довгожданий мир!

 

орогі діти! Ви – майбутнє України. Тож своїми знаннями, працею, здобутками підносьте її культуру. Любіть рідну землю, бережіть волю і незалежність держави, поважайте наш народ, його мову. Ми – єдина країна! Незважаючи на всі негаразди, що відбуваються зараз, всі ми прагнемо одного – миру, спокою, міцної та квітучої держави, чистого неба над головою.

 

 

Учитель. Відкриємо останню сторінку нашого журналу «Відомі люди села».

 

Учень. Земля Гряківська! Давала ти не раз

Людей славетних і великих світу.

Труда героїв ти зростила теж

Село – колиска, мудрості коріння.

                            Тут колисало і дало без меж наснаги творчої,

І сили, і горіння.

 

 

Учень. І не могло б так буть,

Щоб ця багата земля,

Де Бог дарує благодать,

Була б на добрі люди небагата,

Бо віддавати краще, аніж брать!

Достойні ж будьмо ми землі цієї!

Хай кожен день прожитий, кожна мить

Прикрасить світ від користі твоєї,

Щоб в цім селі нам будувать і жить!

 

(Діти виконують пісню «Грякове»,сл. Л. Іващенко)

 

 

Учениця. Із казки дитинства, що крила дала,

Увись моя мрія злітає.

Матусина пісня мене сповила,

Мій зоряний батьківський краю.

І Орчик блакитний, і хлібний покіс

На щедрому отчому полі,

Зелені луги, соснові ліси

Єднають навік наші долі.

Лелеки летять в небеса голубі,

Тополі дитинства вітають,

У вічній любові клянуся тобі

Мій зоряний, гряківський краю!