Виховна година в 6 класі на тему "Життя не вічне - вічні цінності людські"

Виховна година в 6 класі  на тему «Життя не вічне – вічні цінності людські»

Мета: узагальнення й поповнення знань учнів щодо важливості існування у житті кожної людини та людства загалом нетлінних вічних цінностей; формування усвідомленого плекання таких цінностей впродовж усього життя; виховання творчої особистості з критичним мисленням на основі одвічних людських цінностей.

Обладнання: сценарій виховного заходу, пісні та поезія українських класиків, костюми та декорації.

Форма проведення: свято.

Перебіг виховної години

На сцену виходять ошатно вбрані ведучі.  

Ведучий. Доброго дня, шановні гості! Ми раді вітати вас на нашому святі «Життя не вічне – вічні цінності людські»!

Ведуча. Отже, розпочнімо одразу з найголовнішого. Які ж цінності є найважливішими і визначальними для кожної людини, кожного з нас і для людства загалом?!

Ведучий. Звичайно, це – власне життя.

Ведуча. Любов.

Ведучий. Здоров’я і родина.

Ведуча. Матір і правда.

Ведучий. Добро і справедливість.

Ведуча. Милосердя і співчуття.

Ведучий. Мир і радість.

Ведуча. Віра і батьківщина.

Ведучий. Цей список, звичайно ж, можна продовжувати, але зосередимось сьогодні саме на цих – найважливіших для кожної людини.

Ведуча. До вашої уваги мужнє юне тріо, яке поетично розповість про свої власні і загальнолюдські цінності словами Василя Симоненка.

Учень 1.

* * *

Скільки б не судилося страждати,

Все одно благословлю завжди

День, коли мене родила мати

Для життя, для щастя, для біди.

День, коли мої маленькі губи

Вперше груди мамині знайшли,

День, що мене вперше приголубив

Ласкою проміння із імли.

Як мені даровано багато,

Скільки в мене щастя, чорт візьми!

На землі сміятись і страждати,

Жити і любить поміж людьми!

Учень 2.

* * *

Люди — прекрасні.

Земля — мов казка.

Кращого сонця ніде нема.

Загруз я по серце

У землю в’язко.

Вона мене цупко трима.

І хочеться бути дужим,

І хочеться так любить,

Щоб навіть каміння байдуже

Захотіло ожити

І жить!

Воскресайте, камінні душі,

Розчиняйте серця і чоло,

Щоб не сказали

Про вас грядущі:

— Їх на землі не було...

Учень 3.

* * *

Я закоханий палко, без міри

У небачену вроду твою.

Все, що в серці натхненне і щире,

Я тобі віддаю.

Ти дала мені радісну вдачу,

Кров гарячу пустила до жил.

Я без тебе нічого не значу,

Ніби птиця без крил.

Кожну хвилю у кожну днину

Гріє душу твоє ім’я,

Ненаглядна, горда, єдина,

Україно моя.

Ведучий. А знаєш, мабуть, найбільше творів мистецтва у світі присвячено коханню.

Ведуча. Так. Я з тобою згодна. Зокрема й Україна багата витворами мистецтва цієї тематики. І не дивно, бо ж у народному серці завжди жила любов. Її спробують відчути й поділитися нею й наші дівчата, виконуючи народну пісню «Місяць на небі» (Кілька дівчаток виконують вказану пісню).

Місяць на небі, зіроньки сяють,

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,    |

А козак чує - серденько мре.     | (2)

Пісня та мила, пісня та люба

Все про кохання, все про любов.

Як ми любились - тай розійшлися, |

Тепер зійшлися навіки знов.      | (2)

Ой очі, очі, очі дівочі...

Темні, як нічка, ясні як день

Ви ж мене, очі, плакать навчили, |

Де ж ви навчились зводить людей? | (2)

Місяць на небі, зіроньки сяють,

Тихо по морю човен пливе.

В човні дівчина пісню співає,    |

А козак чує - серденько мре.     | (2)

Ведучий. Не варто розкидатися словами! Бо ж кожне добре слово здатне зцілювати сердечні та душевні рани, і навпаки – зле – іноді вражає глибше й страшніше будь-якого меча. Слово – то сила! Слово – то енергія! Слово – то цінність!

Учень 1.

Вірш «Слово» Миколи Руденка

Ані хвали, ні пишних нагород,

Ні ювілейних величань не треба, -

Даруй мені, природо, клаптик неба,

Де владне Слово поселив народ.

Там чесні душі обминає тлін,

Там вічність пломеніє малиново...

Дозволь мені ввійти у тебе, Слово,

Отак, як входить било в мідний дзвін.

Чи боляче - ніколи не питай.

Не дай згадати про біду та хворість.

Ти мною бий об ковану прозорість

І мною над землею калатай.

Дай прорости у ярих зернах рим

І знов посіятись у землю Словом,

Щоб стати пастушком білоголовим

Десь у лугах над річищем старим.

Нехай шукають кам'яні лоби

В нещирих лестощах примарну втіху.

В торбинці повно сліз і повно сміху, -

І заздрить Сонце на мої скарби.

І, відшмагавши батіжком зорю,

Чесноти замісивши із гріхами,

Обліплений рудими реп'яхами,

Я заново цю землю сотворю...

Учениця 2.

Вірш «Якби ти знав…» Івана Франка

Якби ти знав, як много важить слово,

Одно сердечне, теплеє слівце!

Глибокі рани серця як чудово

Вигоює — якби ти знав оце!

Ти, певно б, поуз болю і розпуки,

Заціпивши уста, безмовно не минав,

Ти сіяв би слова потіхи і принуки,

Мов теплий дощ на спраглі ниви й луки, —

Якби ти знав!

Якби ти знав, які глибокі чинить рани

Одно сердите, згірднеє слівце,

Як чисті душі кривить, і поганить,

І троїть на весь вік, — якби ти знав оце!

Ти б злість свою, неначе пса гризького,

У найтемніший кут душі загнав,

Потіх не маючи та співчуття палкого,

Ти б хоч докором не ранив нікого, —

Якби ти знав!

Якби ти знав, як много горя криється

У масках радості, байдужості і тьми,

Як много лиць, за дня веселих, миється

До подушки горючими слізьми!

Ти б зір свій наострив любов'ю

І в морі сліз незримих поринав,

Їх гіркість власною змивав би кров'ю

І зрозумів весь жах в людському безголов'ї,

Якби ти знав!

Якби ти знав! Та се знання предавнє

Відчути треба, серцем зрозуміть.

Що темне для ума, для серця ясне й явне…

І іншим би тобі вказався світ.

Ти б серцем ріс. Між бур життя й тривоги

Була б несхитна, ясна путь твоя.

Як той, що в бурю йшов по гривах  хвиль розлогих,

Так ти б мовляв до всіх плачучих, скорбних, вбогих:

"Не бійтеся! Се я!"

Ведуча. Знаєте, зло ніколи не дрімає, а в середовищі зла завжди – брехня, зрада, підступ, зневага, ненависть і сварка. Учні 6-го класу презентують фантастичну п’єсу про казкових істот темного світу і стосунки між ними під назвою «Різдвяна комедія». Тож будьмо пильні, аби й між нами, людьми, не було подібного, а панували лише вічні добрі цінності!

Різдвяна комедія

Ніч перед Різдвом. Темрява. На краю невеличкого села стоїть маленька приземкувата хатинка, в якій живе Відьма. В цю ніч вона не спить, а чаклує.

За допомогою до своєї родички прийшов Чорт та й каже:

  Добрий день, тітонько Відьмачко!

  Що робите? Як живете?

  Чи не могли б, як ваша ласка,

  Помочь мені в бєдє?

Відьма Ой Чорте, Чорте,

  Миленький, рогатий!

  Як не помочь тобі патлатий?

  А в чому ж вся твоя біда?

Чорт  Та що ж мені робить, скажіть,

  Коли хвоста порвав ведмідь?

  Що вдіяти тепер не знаю,

  І день, і ніч сиджу й гадаю.

Відьма Та випишу тобі рецепт, стривай!

  І часу ти не гай!

  Три рази плюнь,

  Вкинь око дракона

  Й трави цієї.

  Й не забудь

  Опівночі це все зробить.

Чорт Спасибі, тітонько! Прощай.

Відьма Мене не забувай!

Тиша. Відьма чаклує. Аж тут заходить сільський староста.

Староста Гей! Гей! Тихо одначе…

Відьма Не дуже ти кричи, козаче!

  Що привело тебе до мене, враже?

  А може, що в житті тобі не в’яже?

Староста Ой Відьмо, Відьмочко, Відьмусю!

  До тебе я ходити мусю,

  Бо закохався я в Марусю.

  Зроби щось, милая Відьмусю!

  Допоможи, спаси, врятуй,

  Чи чуєш ти, чаклуй, чаклуй!

Відьма Ну, добре. Раз такеє дєло,

  Допоможу тобі я смєло.

  Та мусиш дещо ти зробить,

  Тоді Марусенька буде любить.

Староста Зроблю, Відьмачко. Кажи давай!

Відьма Та ти не поспішай!..

  Тобі потрібно з’їсти жабу

  Й поцілувати стару бабу − 

  Тоді Марусенька навік твоя.

Староста Та згоден, згоден, згоден я.

Відьма Ось, на – тримай цю жабу

  Та не забудь цьомнути бабу.

Староста Ну, все. Біжу, Відьмачко, мила.

  Спасибі за все, що ти зробила!

Відьма Ой, скільки посєтітєлєй сьогодні!..

Непомітно заходить інша Відьма.

Відьма 2 Це тут живе Відьмачка?

  Вроді, да. 

Відьма Привіт, сестричко мила, дорога.

  Яка привела тебе біда?

Відьма 2 Та не біда. Провідать захотіла.

  Та й сіла на мітлу і прилетіла.

  Ти знаєш, в світі робиться таке,

  Яке й на розум не легке.

  В чорта замість хвоста

  Та й виріс баобаб,

  А староста сільський

  Вже спокушає баб.

Відьма Я знаю, сестро, те,

  Що їм як по заслузі:

  Мені врагами все ж були,

  А клялися, що друзі.

Ведучий. Найбільшою цінністю для дитини є її мама. Тому кожній нашій матері нині присвячується «Пісня про матір» Бориса Олійника у виконанні учня нашого класу.

Посіяла людям літа свої, літечка житом,

Прибрала планету, послала стежкам        споришу,

Навчила дітей, як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко - і тихо пішла за межу.

- Куди ж це Ви, мамо?! - сполохано кинулись       діти.

- Куди ж Ви, бабусю? - онуки біжать до воріт.

- Та я недалечко... де сонце лягає спочити.

Пора мені, дітки... А ви вже без мене ростіть.

- Та як же без Вас ми?... Та що ж ви намислили,       мамо?

- А хто ж нас, бабусю, у сон поведе по казках?

- А я вам лишаю всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах, і золото на колосках.

- Не треба нам райдуг, не треба нам срібла і       злота,

Аби тільки Ви нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим усю Вашу вічну роботу, -

Лишайтесь, матусю. Навіки лишайтесь. Не йдіть!

Вона посміхнулась, красива і сива, як доля,

Махнула рукою - злетіли увись рушники.

- Лишайтесь щасливі... - і стала замисленим       полем

На цілу планету, на всі покоління й віки.

Ведуча. Доля −  безумовна цінність, особливо, якщо вона благодатна і щедра на радощі. Але все ж таки, мабуть, вона обирає нас, а не ми – її. Так сама було й у Тараса Шевченка… «Доля». Читає учень нашого класу.

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького, за руку

І в школу хлопця одвела

До п'яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде»,— ти сказала.

А я й послухав, і учивсь,

І вивчився. А ти збрехала.

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

Ведучий. Доброї долі усім вам, дорогі гості!

Ведуча. Збережімо святі одвічні людські цінності у наших душах і серцях, аби залишатися живими, аби бути спроможними творити і любити!

Ведучі разом. Дякуємо за увагу!