Урок мовленнєвого розвитку. Михайло Стельмах "Гуси лебеді летять "

Михайло Стельмах «Гуси-лебеді летять». 

Характеристика образу Михайлика за поданим планом (зв'язна розповідь учнів).

Орієнтовний план

1. Михайлик — головний герой повісті.

2. Любов хлопця до природи і прекрасного.

3. Потяг до знань.

4. Риси характеру Михайлика:

а) працьовитість;

б) кмітливість і спостережливість;

в) допитливість;

г) доброта і милосердя;

ґ) талановитість.

5. Вплив рідних на формування особистості героя.

6. Ставлення до Михайлика авторське та моє.

Михайло Стельмах. «Гуси-лебеді летять».

Опрацювання художніх засобів твору.

— Продовжіть письмово подані речення.

До художніх засобів епічного твору належать:

- Мовні художні засоби вживаються для того, щоб ...

- У повісті «Гуси-лебеді летять» автор використовує такі художні засоби:

Робота над мовою повісті. Мова повісті «Гуси-лебеді летять» надзвичайно лірична, поетична, образна, народна. Письменник майстерно описує картини природи. В них автор часто використовує уособлення.

— Знайдіть його тексті, запишіть («Місяць кивне головою», «сонце посміхнеться і на промінні спустить ... ключі», ключі сонце «носить на шиї або ув'язує на руці», «качка погоджується».)

Образності надають мові й щедрі порівняння та метафори.

(Старі очі, мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники; покотилась моя стежина, мов клубочок; м'ячем вилітаєш на сніг; перший льодок запах чорнобривцями; озиваються розбуджені дзвони на дзвіниці; весело поблискує струг.)

У творі багато прислів'їв і приказок, влучних народних висловів, фразеологізмів.

— Знайдіть і випишіть їх. (Лебеді принесли на крилах весну і життя. Ох, рятуйте мою душу. На тихі води, на ясні зорі. Давно плаче попруга з мідною пряжкою. Дурно-пусто перепало мені. Мов кум королю. Витягати на світ Божий. З місяця звалився. Гайнути, де перець росте. Перелогом лежала одна душа. Коли неспокійна совість, то нічим її не обманеш.)

Михайло Стельмах — неперевершений майстер художньої деталі при змалюванні портрета.

— Знайдіть і зачитайте влучні художні деталі в описах діда Дем'яна:

(Очі у діда, «мов сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники. Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерева, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт»);

жінки з Херсонщини («Жінка ... потрісканими пальцями поправляє хустку, а в її чорних очах закипають темні сльози»;

вчительки («... посміхнулась Настя Василівна, і посміхнулись її довгасті ямки на щоках»; «Сміх у неї приємний, м'який і аж угору підіймає тебе»);

Мар'яни («... і на порозі, наче весняночка, стала розрум'янена і осяйна Мар'яна»),

Михайло Стельмах використовує у творі слова із суфіксами пестливості, здрібнілості, аби підкреслити ними споконвічну опоетизовану любов людини до праці, до природи та її краси, до ближніх. (Льодок, гуси-лебедята, санчата, самісінька маківка, ночовочки, вузлики, тихенько, легенький туман, картузик, ручата, зернята, точнісінько, як мама, зітхнула, сорочечка, дитятко.)

Гумор весь час перемежовується з лірикою — таким постає життя у світосприйманні хлопчика.

(«І що це за мода пішла: не встигнеш босоніж вискочити з хати, як одразу сварять, а то й духопелять тебе і називають махометом, вариводою, лоботрясом».)