Урок мовленнєвого розвитку "Твір-опис за картиною Катерини Білокур ”Рідне поле“"

Тема уроку. РМ.Твір-опис природи за картиною Катерини Білокур ”Рідне    поле“

 

Мета уроку: навчити складати твір-опис за жанровою картиною; удосконалювати навички усного та писемного мовлення учнів; збагачувати активний словник школярів; виховувати шанобливе ставлення до краси мистецтва, творчості художниці-землячки Катерини Білокур.

 

Обладнання: репродукція картини Катерини Білокур ”Рідне поле“

 

Епіграф: ”Як тебе прославити, рідна земле? Не одною квіткою змалювати, не одним кущем чи деревом, а всю тебе показати—широку, прекрасну й родючу!“  Катерина Білокур

 

Хід уроку

І. Мотивація навчальної діяльності.

 Бесіда

1.Чи бували ви колись у виставочних залах?

2.Які картини вам подобаються і чому?

3.Чи пробували ви колись гарно розказувати про побачене на картині?

ІІ. Повідомлення теми, мети уроку.

Учитель. Діти. Сьогодні ви навчитесь складати твір-опис за картиною, підбирати робочі матеріали, користуватися образотворчою лексикою, доцільно використовувати мовно-виражальні засоби.

ІІІ.Опрацювання навчального матеріалу.

Учитель. Діти. Погляньте на епіграф нашого уроку (зачитує).

Ви зрозуміли, що час познайомитись з художницею Катериною Білокур та її картинами, що стали її життям і втіленням любові до рідної землі.

(Учень читає виразно вірш Г.Чубач ”Діти Катерини Білокур“)

Богданівка—не Богом дане,   Усі вони у світ широкий

Не чортом прокляте село,   Зітхають крильцями бджоли.

А та земля, що на світанні   Лиш чорнобривчик кароокий

Найбільше квітів розцвіло.   Ще не говорить, бо малий,

І гомонять вони, як люди,   Але і він— уже сміється,

І мова їхня—голосна.    І тулить личко до листка,

Таких квіток ніде не буде,   І сам собі таким здається,

Хіба що вицвітуть у снах.   Як хтіли пензель і рука.

Такі—не хиляться, не в’януть.  Його сестра струнка жоржина,

Таких морози не приб’ють.   Усім розказує про те,

І навіть росами тумани    Що мама їхня—Катерина,

Перед світанком не заллють.   Що серце в неї золоте.

На них немає ні пилинки.   В родинній злагоді-довірі,

Це їх не можна не любить.   Чи тепле літо, чи зима,

Це їх самотня добра жінка   Гуляють квіти на подвір’ї,

Колись навчила говорить.    А хтось казав:”Дітей нема!“

А то збираються і їдуть,   Вони вертаються, бо знають:

Щоб дивувать красою світ.   Яким не був би інший світ,

А їх очікують сусіди    А квітка мальва спочиває,

Та бур’янець коло воріт.   Коли схиляється на пліт.

 

Учитель. Діти! У вірші ми почули про село Богданівку, в якому 7 грудня 1900року народилась Катерина Білокур. Це село на Полтавщині. На жаль, художниці уже немає серед живих, прожила вона 61 рік, але залишила для нас свої неповторні полотна, оцих яскравих дітей, що квітнуть розмаїттям. Її картини вражали своєю красою Полтаву, Київ, Москву, Париж. Вона мала почесне звання—народна художниця України. Давайте послухаємо, як про неї говорить теж наш земляк, письменник Олесь Терентійович Гончар.

(Учень виразно читає уривок).

Чарівниця

Настав час, коли полтавська Богданівка стала мистецькою столицею Катерини Білокур. Звідси, з біленької селянської хати, рушила у великі світи творчість народної художниці, пішла до людей її малярська поезія, сповнена якоїсь майже магічної сили, майже фантастичної краси. Спершу її картини побачила Полтава, потім Київ, Москва, потім вони з’явилися в Парижі, біля них товпились відвідувачі на міжнародних виставках: хто ж авторка цих незвичайних полотен? Звідки такий вроджений артистизм в простої української жінки, таке естетичне чуття, багатство і сила уяви?

 Дочка України, народний художник республіки, Катерина Білокур привернула на виставках загальну увагу до своєї праці, вразивши найвибагливіших поцінувачів яскравою самобутністю, поетичною силою своїх творів. Вона мовби розповіла світові, який талановитий її народ, як розвинуте в нього від природи естетичне почуття. Яка сприятлива його душа до всього прекрасного в житті.

 

Учитель. Чимало згадує про себе і сама художниця.(Спогади читає учитель).

”Моє єство, мій розум, моя велика любов до малювання випирала з моїх грудей, не давала мені спокою ні вдень, ні вночі, і я йшла в поле і, озирнувшись навкруги (щоб не було близько людей), я там плакала. Плакала страшно, дико!І де не було віддалік живої душі, а я здіймала руки вгору і просила в кого-то ради і допомоги, і, певно, то були приступи божевілля з великого горя, що мені вчувалося, що хтось мені шепче: ”А ти не плач, Катерино, що нема в тебе вчителів. Певно. Багато є тих, що учаться,—і їм ніколи. А ти дивись, як у матері-природи, дивись, яка травка-билинка,—так її й малюй, як який листочок-цвіточок,—так і його виконуй!“.

 

”Скільки в голові моїй снується чудових невидимих, буйних картин! І так вони в мріях і залишаються, бо в дійсності приходиться дрижать над кожною унцією олії, фарби і над кожним міліметром полотна.“

Учитель. Це вічний брак елементарних художницьких знарядь і матеріалів, без яких професійна праця, здавалося б, неможлива. Вимолювала фарби, пензлі, розчинник для фарб—цими проханнями рясніють її листи.

Іще кілька спогадів:

”...Куди я не йду, що не роблю, а те, що я надумала малювати, слідом за мною. Та й спати ляжу, а воно мені вчувається, а воно мені ввижається, та нібито щось до мене промовляє, щоб я його не цуралась, щоб я його малювала, та чи на папір, чи на полотно виливала,“—ці слова художниці розкривають характерні риси її творчості: постійний пошук краси, вміння бачити мальовничість і незвичайність, невсипущу працьовитість у звичайному і повсякденному, жагуче прагнення стати митцем, відданість улюбленій справі. А починалося все з дитинства:

”То, було, вкраду в матері білого полотна, та візьму вуглину, та залізу куди-небудь у затінок, щоб мене ніхто не бачив і не чув, та й почну виводити чорним по білому і хати, і млин, і ставок, і дерева. А іноді таке на мене найде, що почну малювати щось таке, як ото кажуть, фантастичне, то смішне, то страшне, а іноді дивовижне, таке привабливе, що й надивитись не можна! І розвішаю я ті твори свої в тім затінку, і дивуюся з них, і плачу над ними, і регочусь, як божевільна, що зуміла таке витіять.“

ІУ. Робота над твором-описом природи за картиною.

Учитель. Розглянемо репродукцію картини. Яке враження  справила на вас картина?

—Що ж саме зображено на картині? Погляньте , перед нашим поглядом—земля, вкрита безліччю квітів...Тут і жоржини, кручені паничі, волошки, ромашки, троянди. Анумо уважно розгляньте, які квіти я ще не назвала? (Діти називають).

—Тішать око світлі і темно-лілові кольори. Тут квіти, що ростуть весною, влітку, восени. Кожна квітка і травинка виписана окремо й ретельно. Яким же настроєм перейнята картина? (Учні відповідають).

—Так. Дійсно. Ця картина перейнята світлою радістю, приємністю, сповнена любові до рідної землі. Діти! А як намальовані квіти за формою, усе суцвіття що нагадує? (Учні відповідають).Так. Вінок. Намальовані квіти—вінком так вони вгору пішли, а в півколі того вінка—поле. Рідне поле, яке намагалась втілити в головну думку своєї картини художниця. Поле зелене, молоде, буйне, безмежне, що вдалині сходиться з погідним небом. Поринувши у красу зображеного К. Білокур, чи не виникають у вас якісь бажання? (Дивлячись на картину, хочеться піти туди, на поле, вдихнути ароматний запах квітів і відчути себе навіки воєдино і нероздільно з усім цим. Хочеться взяти пензлик і намалювати свою картину або хоча б деякі квіти).

—А що, крім квітів, зображено ще на передньому плані картини? (Тин, а на ньому біла хустина).

—А яку роль відіграє хустина в реалізації задуму художниці? (Вона говорить про присутність людини, можливо це хустка художниці, сільської жительки, що всією душею творить, возвеличує, прикладає свої руки, щоб була на рідній землі саме така краса і багатство. Кинула свою хустину на тин і розчинилась душею і думками).

—Чому картина має таку назву?

—Який авторський настрій у картині?

—Діти. Ми можемо зробити такий висновок після розгляду картини, що цей твір К.Білокур—своєрідний гімн людині, закоханій у свою землю, сіячеві, трудівнику. Це свято квітування життя, краси. Дивлячись на картину, ми всюди відчуваємо ”очі“ художниці, чіткий, спостережливий, мистецький погляд, що прозирає за зовнішнім внутрішню суть, душу. Душу світлу, очищену, прекрасну.Ось так з геніальною безпосередністю вводить нас художниця у світ своїх мистецьких осяянь.

V.Робота над твором-описом.

1.Повторення про три типи мовлення.

2.Ознаки художнього стилю.

3.Складання плану.

План

1.Чарівниця з Богданівки.

2.Опис зображеного на передньому і задньому плані картини.

3.Розмаїття кольорів як засіб увиразнення основної думки твору.

4.Почуття, які викликала у мене ця картина.

 

4.Підбір робочих матеріалів.(Самостійна робота з наступним озвученням).

Квіти—буйне плетиво квітів, намальовані вінком, особливі, яскраві, тендітні пелюстки, видно кожну прожилку на них.

Тин—одинокий, сіро-коричнева лоза, підпирає кущі жоржин.

Поле—зелене, безмежне, багате, буйне, пахне дощем і сонечком, сходиться з небом.

Небо—світле, погідне, вкрите хмаринками.

Хмари—легкі перинки, купочки легеньких хмаринок.

 

VI.Звернення до епіграфа уроку.

—Чи вдалося художниці здійснити свій задум?

 

VІІ.Зачитання зразка твору-опису.

 

VІІІ.Самостіцна робота над твором-описом на чернетках.

 

ІХ.Домашнє завдання.

Дописати, відредагувати, переписати у зошити.