29 липня о 18:00Вебінар: Формування та розвиток лідерських якостей сучасних учнів

Урок Музика, театр, образотворче мистецтво, архітектура XVIII — першої половинні XIX ст.

Про матеріал

Тема: Музика, театр, образотворче мистецтво, архітектура XVIII — першої

половинні XIX ст.

Мета: проаналізувати стан розвитку культури, показати, як російський царизм

використовував культурне мистецтво для звеличення Російської імперії серед українців; продовжувати формування умінь і навичок складання текстуальних таблиць, рецензування виступів однокласників; робити порівняння історичних процесів; виховувати шанобливе ставлення до визначних діячів української культури першої половини XIX ст.

Формувати групи компетентностей:

- Соціальну та громадянську компетентності для аналізу впливу українських митців на становлення всеросійської культури та доведення думки про існування української культури як окремого мистецького феномену в умовах відсутності власної державності;

-Математичну компетентність шляхом побудови логічного ланцюжка подій;

-Інформаційну компетентність для виявлення джерела й авторів інформації;

-Компетентність спілкування державною мовою для можливості вести аргументовану дискусію на відповідну тематику, давати повні усні та письмові відповіді.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручники, зошити, ілюстративний матеріал, мультимедійна

презентація, відеоматеріали.

Предмети, що інтегруються: українська література, мистецтво.
Перегляд файлу

Дата __________      Номер  уроку ___________               Історія  України  9  клас

 

Тема: Музика, театр, образотворче мистецтво, архітектура XVIII — першої

половинні XIX ст.

Мета: проаналізувати стан розвитку культури, показати, як російський царизм

використовував культурне мистецтво для звеличення Російської імперії серед українців; продовжувати формування умінь і навичок складання текстуальних таблиць, рецензування виступів однокласників; робити порівняння історичних процесів; виховувати шанобливе ставлення до визначних діячів української культури першої половини XIX ст.

Формувати групи компетентностей:

- Соціальну та громадянську компетентності для аналізу впливу українських митців на становлення всеросійської культури та доведення думки про існування української культури як окремого мистецького феномену в умовах відсутності власної державності;

-Математичну компетентність шляхом побудови логічного ланцюжка подій;

-Інформаційну компетентність для виявлення джерела й авторів інформації;

 -Компетентність спілкування державною мовою для можливості вести аргументовану дискусію на відповідну тематику, давати повні усні та письмові відповіді.

Тип  уроку: комбінований.

Обладнання:  підручники, зошити, ілюстративний  матеріал, мультимедійна

презентація, відеоматеріали.

Предмети, що інтегруються: українська література, мистецтво.

 

Хід  уроку:

І. Організація  навчальної  діяльності.

Психолого-емоційне налаштування учнів.

Музичне введення до уроку. Д. Бортнянський. Концерт «Да воскреснет Бог»

https://www.youtube.com/watch?v=H4Yu8WrfJk4

 

ІІ. Актуалізація  опорних  знань

Бесіда за запитаннями.

  1. Дайте визначення поняття «культура».

Метод «Фішбоун». Причинно-наслідковий аналіз

Можна учням роздати рибячі кістки, а голову ви вивішаєте самі з темою аналізу. Учні мають працювати в парах один пише причину інший до неї наслідок.

Проаналізуйте особливості розвитку культури в першій половині XIX ст.

  1. Назвіть структуру системи освіти в Україні в першій половині ХІХ ст.

Робота з картою

Покажіть на карті міста України, у яких знаходились:

а) вищі навчальні заклади; б) середні навчальні заклади; в) професійні навчальні заклади.

  1. Дайте характеристику досягнень українських учених М. Максимовичу, М. Остроградському, Т. Осиповському.
  2. Назвіть імена відомих українських істориків та їх внесок у вивчення історії України.

Метод «Портретна галерея». Робота з ілюстраціями

Вчитель демонструє портрет письменника учні мають назвати його та вказати твори, які він написав.

Метод «Гронування»

Перелічіть особливості розвитку української літератури в другій половині XVIII ст.

 

ІІІ. Вивчення  нової  теми.

Словникова робота.

Повторення термінів класицизм та романтизм.

  1. Музичний фольклор кобзарів, бандуристів, лірників.

Словникова робота.

Робота з мультимедійною презентацією.

У першій половині XIX століття музична культура України розвивалась у досить складних умовах. Основними концертними осередками були поміщицькі маєтки. Деякі великі власники земельних угідь, як М. Овсянико-Куликовський, В. Тарновський, Г. Галаган, Д. Ширай та інші, мали свої симфонічні оркестри, оперні та балетні трупи. Артистичний склад формувався переважно з кріпаків. Нерідко для керівництва музичною справою поміщики запрошували відомих музикантів, композиторів із-за кордону.

Музичні центри в панських маєтках відіграли певну історичну роль. Деякі оркестри продовжували своє існування і після скасування кріпацтва. Вони влилися в музичну культуру великих міст і збагатили її.

Найбільші міста України - Київ, Харків, Одеса, Полтава, Львів - мали свої музичні традиції. У першій половині XIX століття їх культура розвивалась не так інтенсивно, як у наступні 60- 70-ті роки. Проте саме тут зароджувались і дали перші паростки демократичне мистецтво, література, наука. З відкриттям театрів, появою оперних труп, організацією концертного життя (хоч і не періодичного) починається новий етап культурного розвитку.

У розвитку музики значну роль відіграло відкриття університетів у Харкові та Києві. При харківському вузі були музичні класи, де велась регулярна підготовка професіональних кадрів. У Львові була відкрита консерваторія, і цей факт яскраво позначився на розвитку музичного життя міста.

Велике значення для дальшого розвитку музичного мистецтва мала нова українська література, засновником якої став Іван Котляревський. Його "Наталка Полтавка" і "Москаль-чарівник", як і твори Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки та інших, зробили великі культурні зрушення.

В українській музиці становлення музичної культури пов'язане, насамперед, з іменами С. Гулака-Артемовського, П.Ніщинського, М. Аркаса. В музиці цих композиторів б'є джерело народного життя, але в силу цілого ряду об'єктивних причин, професійні якості їх творчості ще не піднялися на рівень європейської культури. Більшість з композиторів того часу, не маючи відповідної професійної підготовки, залишалися на аматорському рівні. Їх музична мова спиралася передовсім на мелодику побутового романсу, інтонації народної пісні, традиції побутової комічної опери. Як вірно відзначив відомий дослідник Зиновій Лисько, "усе, крім мелодики, для їх творчості було справою другорядною". 

Розвиток музичної культури України продовжувався в тому ж напрямку, але вже на засадах професійної творчості. У першу чергу ці; було пов'язано з діяльністю Миколи Віталійовича Лисенка (1842-1912). Його творчість відкривала новий етап - створення української національної музичної школи та прагнення піднести її на рівень європейської культури. М. Лисенко був одним із тих небагатьох українських композиторів, хто отримав професійну музичну освіту. Коло його інтересів було щонайширше. Діяльність М. Лисенка охоплювала всі галузі професійної музичної культури. У своїй особі він поєднував творчість композитора, піаніста, педагога, фольклориста, музичного теоретика, громадського діяча.

Закінчивши Київський університет з дипломом кандидата фізико-математичного факультету, М.Лисенко їде в Німеччину, до Лейпцигу, який був одним із визначних музичних та навчальних центрів Європи. Тут він навчається в консерваторії у провідних німецьких музикантів. Успішно закінчивши чотирирічний курс Лейпцигської консерваторії, М. Лисенко в 1869 р. повертається до Києва, з яким пов'язана майже вся його творча діяльність.

Інтерес до народної музики виникає у М. Лисенка ще з раннього дитинства. Вона оточувала малого хлопця, вливалася в його багату мистецьку душу. Потім, в гімназії та університеті, його інтерес до народної пісні поглиблюється. Лисенко записує фольклор, вивчає його. Він науково підходить до народної мелодії і слів - прагне точно зафіксувати ладо-інтонаційну будову, метроритм і музичну форму.

Микола Віталійович збиранням народних пісень займався все-своє життя. У його фондах є понад шістсот зразків. Він по праву вважається одним з найвизначніших музичних науковців-фолькло-ристів дожовтневого часу.

Було надруковано п'ять випусків обрядових пісень (два збірники "Веснянок", "Купальська справа", "Колядки та щедрівки", "Весілля" (1896-1903 рр.), збірку танків і веснянок "Молодощі" (1876 р.) та "Збірник народних українських пісень в хоровому розкладі, пристосованих для учнів молодшого і підстаршого середнього віку в школах народних" (1908 р.). В цілому Лисенкові фольклорні збірники (всього понад 600 зразків) охоплюють майже всі пісенні жанри: обрядові,, побутові, історичні та думи. Значне місце займають пісні з соціальною тематикою.

Усі народні пісні Лисенко залишав недоторканими як з боку мелодій, так і тексту. У фортепіанному супроводі до сольних зразків він прагне повніше виявити ладо-гармонічну природу, закладену в самій мелодії. У більш ранніх обробках (перший і другий випуски) помітне прагнення до концертності акомпанементу з досить великими фортепіанними вступами й заключеннями. В піснях пізнішого. часу супровід стає значно простішим, в ньому переважає мелодичне начало. Саме ця простота підкреслює виразовість народної мелодії.

У доробку класика української музики Миколи Віталійовича Лисенка - понад 100 романсів. Показовим є те, що творчий шлях митця починався з сольної вокальної музики і до неї він звертався протягом майже всього життя. Проте найбільше солоспівів композитор написав у 60-80-ті роки, а потім у другій половині 90-х і у 1900-ті роки. Два періоди в романсовій творчості Миколи Віталійовича - це два етапи його мистецьких пошуків. У 60-80-ті роки Лисенко звертається до поезій Тараса Шевченка. З-під пера молодого музиканта з'являються романс за романсом. Вже перші двадцять творів у цьому жанрі, що були написані в консерваторський період (за два роки), засвідчили появу нової, оригінальної мистецької постаті.

Чим приваблює Лисенка поезія великого Кобзаря? Передусім - своєю глибокою народністю, правдивістю зображення подій, палким революційним пафосом. Для ранніх романсів Лисенко відібрав тексти, в яких йдеться про важку жіночу долю, пригноблення бідних багатими.

У романсі "Ой, одна я, одна" передана скарга дівчини-сироти, яка не зазнала щастя, не відчула тепла батьківської хати і не має майбутнього. Мелодія романсу, хоч не парадокс, а Лисенка, проникнута духом народної музики. Поштовхом для такого музичного прочитання була сама поезія Шевченка. Як приклад романсу на слова Шевченка можна назвати ще романс "Садок вишневий".

На вірші Г. Гейне було в 90-х рр. написано багато романів таких як "Чого так поблідли троянди ясні", "У мене був коханий, рідний край", "Не жаль мені".

Романс "Безмежне поле" на вірші І. Франка - сповнений драматизму й героїки став ключовим твором багатьох виконавців. Романси були творчою лабораторією композитора, у якій викристалізувалася музична мова митця, його мелодика, гормонія, фактура та остаточно сформувались музичні форми, композиційні та жанрові особливості, Від солоспівів Лисенко бере початок українська класична камерно-вокальна музика. Вони становлять одну з найкращих сторінок культури нашого народу.

Великий внесок М. Лисенко зробив, насамперед, у галузь оперного мистецтва України. Його опера "Тарас Бульба" і нині є зразком національної історико-героїчної музичної драми. Написана за однойменним твором М. Гоголя, вона присвячена сторінкам героїчної історії України. її головним персонажем є народ та його кращі представники. Яскраві національні персонажі, картини Запорізької Січі, героїчні мотиви "Тараса Бульби" переплетені з ліричними почуттями Андрія до доньки польського воєводи Марильці. Одним з кращих персонажів опери є глибокий образ матері Остапа та Андрія. Твір М. Лисенка став явищем для всієї української музики XIX ст. Але за життя композитора опера не була поставлена. Автор, який працював над нею десять років (1880-1890) не вважав свій твір закінченим, розуміючи, що грандіозний задум потребує вдосконалення та високої професійної майстерності. У 1940 р. оперу М. Лисенка відредагували і переробили видатні українські композитори Л. Ревуцький та Б. Лятошинський. В їх редакції "Тарас Бульба" сьогодні живе повнокровним життям на провідних музичних сценах України.

Серед оперної спадщини М. Лисенка надзвичайно яскравими є лірико-комічна опера "Різдвяна ніч" та лірико-фантастична "Утоплена", написані за творами М. Гоголя. Популярною залишається народно-побутова драма "Наталка-Полтавка" з її комічними образами Возного, ліричними - Наталки та Петра (особливо відомий їх дует "Сонце низенько").

Перегляд відео Обробка слів: І. Котляревський Обробка мелодії: М. Лисенко.

https://www.youtube.com/watch?v=0DkXsnKNRgs

Класичними вважаються також дитячі опери М.Лисенка "Коза-дереза", "Пан Коцький", "Зима і весна". В оперному жанрі композитор продовжував традицію своїх попередників розвивати європейський професійний оперний жанр на національних засадах. Мова М. Лисенка ґрунтується на фольклорних джерелах. Усі оперні форми - арії, ансамблі, увертюра перейняті народно-пісенною інтонацією, гармонічними барвами національної музичної культури.

Те ж саме притаманне й іншим жанрам творчості композитора фортепіанним і вокальним творам. Як фольклорист він зібрав та обробив величезну кількість українських пісень і дум. Як теоретик М. Лисенко стверджував вагомість народної творчості і надавав її вивченню наукового рівня. Талановитими послідовниками М. Лисенка стали його молодші сучасники - К. Стеценко. Я. Степовий, О. Кошиць, М. Леонтович.

Докорінно змінилося музично-концертне і театральне життя. Створюються оперні театри у Києві, Харкові, Львові. У великих і малих містах України організовуються симфонічні концерти, музичні товариства, відкриваються філіали Російського музичного товариства (РМТ), а також товариства "Бонн" (спочатку у Львові й інших містах Західної України, потім у Києві). Українське мистецтво в умовах самодержавства не мало широких можливостей для свого розвитку. Але прогресивні російські діячі всіляко підтримували розвиток української демократичної культури. Дуже важливими були творчі взаємини між С. Гулаком-Артемовським і М. Глінкою, П. Сокальським і О. Даргомижським, М. Лисенком і М. Римським-Корсаковим, П. Чайковським. Вплив російської класичної музики на формування українського національного мистецтва величезний.

Безпосередній поштовх для широкого розвитку цілого ряду музичних жанрів, зокрема музично-сценічного, зробила українська театральна культура. У 70-80-ті роки минулого століття вона досягає високого професіоналізму. Діяльність українських музично-театральних труп з найвидатнішими її представниками М. Кропивницьким, М. Садовським, М. Старицьким, П. Саксаганським, М. Карпенко-Карим, М. Заньковецькою замінила певною мірою відсутній у той час український оперний театр. Для їх вистав почали писати музику багато українських композиторів. Передусім ці трупи сприяли творчій праці М. Лисенка на ниві театрального мистецтва.

Відомими сучасниками М.Лисенка були М.Калачевський та Петро Сокольський (1832-1887), який продовжив розвиток української опери на основі національних традицій. П.Сокальський належав до різнобічних культурних діячів. Вчений (магістр-хімік), публіцист з широкого кола питань, він водночас був композитором і дослідником народної музики. В його композиторському доробку історичні опери "Мазепа" (за О.Пушкіним), "Облога Дубна" (за "Тарасом Бульбою" М. Гоголя), лірико-побутова опера "Майська ніч" (за М. Гоголем), оркестрові та фортепіанні п'єси салонного типу, а також ґрунтовна праця "Русская народная музыка".

Михайло Калачевський (1851-1897) відомий в історії української музики як один з перших авторів симфонії, які грунтуються на українських народних піснях. Як і його колеги-композитори, музика не стала для М. Калачевського сферою професійної діяльності. Він займався адвокатурою, хоча теж, як і М. Лисенко, закінчив Лейпцигську консерваторію. Його симфонія, яка має назву "Українська симфонія", написана як екзаменаційна робота до закінчення консерваторії. Вперше вона була виконана в 1876 р. під керуванням автора в Лейпцигу і мала великий успіх. її основні теми основані на мелодіях українських ліричних та жартівливих пісень: "Йшли корови із діброви", "Дівка в сінях стояла" та ін.

Українська музика XIX ст. теж прямувала шляхом розвитку професіонального мистецтва. Як і у світовій музиці, розвивалися оперні, симфонічні, інструментальні жанри. Найбільш яскраві постаті української музики - М. Лисенко і С. Гулак-Артемовський. Виникає також школа західноукраїнських композиторів, серед яких вирізнялися О. Нижанківський, М. Вербицький. Міцно спираючись на народні джерела, українська музика виходила в європейський простір як самобутня національна культура.

Словникова робота.

Кобзарі — українські народні співці й музиканти, які супрово­джували свій спів грою на кобзі.

Бандуристи — українські народні співці й музиканти, які супро­воджували свій спів грою на бандурі.

Лірники — українські народні співці й музиканти, які супрово­джували свій спів грою на лірі.

Помітне місце в культурному житті України належало музичному фольклору і музиці в цілому. Із середовища простого народу вийшли талановиті співці-кобзарі, бандуристи і лірники, які поширювали надбання народної творчості по всій Україні. Найвідомішими кобзарями стали А. Шут, І. Крюковський, Ф. Гриценко (Холодний), О. Вересай.

Інтеграція мистецтва.

Пропоную вам переглянути виступ сучасного бандуриста Віктора Пашника з твором Т. Шевченка «Вітер віє»

Перегляд відеоматеріалів. https://www.youtube.com/watch?v=lNeytxv7Usw

  1. Образотворче та графічне мистецтво.

Самостійна робота за підручником.

Ознайомитися з статею «Сучасні українські історики…» стр. 91

Обговорення прочитаного

У першій половині XIX сторіччя посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв - єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів. Академія з її сталими художніми канонами визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів. Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них - відомий російський портретист В. Тропінін. Подільське село Кукавка - маєток його пана, графа І. Моркова, стали для художника справжньою школою життя та творчості. "Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії... Я там без перепочинку писав з усього і усіх..." - стверджував майстер. У створених ним образах подільських селян ("Дівчина з Поділля", "Українець", "Пряля") відбився не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його уявленням про красу та людську гідність. В. Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення.

Одним із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, художні образи яких базувалися на засадах життєвої правди й реалізму, був В. Штернберг. Літні вакації 1826- 1838 рр., він, студент Академії, проводив у Качанівці, у маєтку відомого мецената Г. Тарновського. Сюди, пізніше, В. Штернберг привіз свого друга Т. Шевченка. Написана за законами академічного живопису картина "Садиба Г.Тарновського в Качанівці" органічно поєднала забарвлену романтичною таємничістю природу з реаліями життя пересічної людини, до якої художник завжди виявляв "чувства добрые" та повагу.

Романтичного настрою сповнений і "Портрет дружини" А. Мо-крицького. В образі замріяної жінки художник втілив ідеали часу, що увібрали в себе поняття духовності, гармонії почуттів, єдності людини з природою. А. Мокрицький входив до кола представників передової української та російської інтелігенції і був товаришем Т. Шевченка. Він відіграв значну роль у долі Великого Кобзаря - сприяв його викупу з кріпацтва.

Близькими до Великого Кобзаря були й художники І.Сошенко та М. Сажин, чиї твори репрезентують романтичну лінію пейзажного живопису. Ці майстри прокладали шляхи для безпосереднього, правдивого відтворення дійсності.

Обличчя української культури середини XIX ст. визначила творчість Тараса Григоровича Шевченка. Його поетичне слово й художня спадщина не лише стверджували засади реалізму, критичний погляд на навколишнє життя, а й визначали менталітет самого народу, його національну самосвідомість. Шевченко - художник працював у техніці олійного живопису і займався офортом. Широковідомі його графічні аркуші з серії "Живописна Україна", виконані після приїзду Т. Шевченка на батьківщину в 1843-1844 рр. У даних графічних аркушах показано історію України, її краєвиди, сільське життя. Вони є своєрідним маніфестом подальшої творчості митця, визначальним критерієм якої стали реалізм і народність.

Перегляд творів мистецтва. Робота з ілюстраціями.

Інтеграція мистецтва. Аналіз одного з творів мистецтва.

  1. Театр

Метод пояснення «Ментальна карта»

З 40-х рр. XIX ст. театральна справа в Україні набуває більшої систематичності. Активізується створення національних труп та оригінального драматургічного репертуару. Якщо в першій половині XIX ст. Україна висувала лише окремих талановитих митців, які в складі російських труп, театрів зрідка виступали й українською мовою (М. Щепкін, К. Соленик, С. Гулак-Артемовський та ін.), то з кінця 50-х років почали складатися спочатку аматорські, а потім професійні театральні гуртки й трупи, засновниками яких були П. Ніщинський, М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Садовський, П. Саксаганський, П. Маркович, а в Галичині - О. Бочинський, А. Моленицький та ін. Обмежений лише кількома класичними п'єсами І. Котляревського та Г.Квітки-Основ'яненка, український репертуар збагачується різножанровими творами Т. Шевченка, Я. Кухаренка, С. Писаревського, Л. Глібова, О. Стороженка, М. Стеценка, С. Гулака-Артемовського, Р. Моха, І. Гушака, П. Свєнціцького, К. Устинови-ча, О. Огоновського, Ф . Царевича та ін.

Спираючись на кращі традиції своїх попередників, насамперед І.Котляревського, Т.Шевченка, українська драматургія другої половини XIX ст. уславилася цілою низкою імен як драматургів, так і акторів, чий талант підніс українську культуру, сприяв розвитку національної свідомості та національно-духовному відродженню українського народу. Серед них Іван Нечуй-Левицький ("Маруся Богуславка"), Марко Кропивницький (1841-1910, "Дай серцю волю, заведе в неволю"), Михайло Старицький ("За двома зайцями", "Сорочинський ярмарок", "Різдвяна ніч"), Іван Карпенко-Карий, "Наймичка", "Безталанна", "Сто тисяч", "Мартин Боруля"). Значним був драматургійний доробок П.Мирного ("Лимерівна", "Повія"), І. Франка ("Украдене щастя", "Учитель", "Кам'яна душа"), Б. Грінченка ("Степовий гість", "Ясні зорі"), Л.Українки ("Лісова пісня", "Бояриня").

Починаючи з першої аматорської трупи у 60-х рр. в Єлисавет-граді, українські актори створили високо професійні театральні колективи, яких на початок XX ст. в Україні було близько 20, а разом з аматорськими - майже 300. Біля витоків українського професійного театру стояли видатні українські актори М. Кропивницький, М. Садовський, І. Тобілевич, Л. Квітка, М. Заньковецька, М. Старицький, П. Саксаганський. Завданнями українського театру були: боротьба проти русифікаторства; формування шанобливого ставлення до українського народу та його культури; порушення соціально значущих питань тощо.

У 1864 р. у Львові було засновано український театр "Руська бесіда", який очолив О.Бачинський.

Український театр кінця XIX - початку XX ст. за своєю тематикою залишався переважно побутовим. Але тісний зв'язок з народною культурою робили його дуже популярним. Академік М. Грушевський так оцінив значення українського театру на межі століть: "Для широкої публіки при нестачі книжок український театр мав велике значення. Українські трупи почалися з одної, але з часом множилися, ставали все розповсюдженим явищем і, не вважаючи на убогість репертуару і на високі прикмети більшості п'єс (цензура театральна була надзвичайно сувора), вони підтримували пам'ять народного слова і любов до нього винародовленої міської людності".

Валеохвилинка.

Варіант І. Кольоротерапія + музикотерапія (краєвиди України + музичний супровід )

Варіант ІІ. Аромотерапія + музикотерапія. (Куштування узвару під музику)

  1. Архітектура та містобудування.

У цей час в архітектурі та образотворчому мистецтві утвердився новий художній напрям — класицизм, що ґрунтувався на античних традиціях. Бурхливість і динамізм бароко змінилися врівноваженістю й простотою. Основним принципом архітектури стало застосування античної ордерної системи на тлі простих і чітких геометричних форм.

   Ознаками класицистичної архітектури були імпозантність та офіційна сухість. Зовнішня сухість поєднувалася з внутрішньою зручністю, високими стелями, гарною вентиляцією, багатим освітленням. Класицизм поширився й на культові споруди. Серед них можна назвати 89-метрову дзвіницю Успенського собору в Харкові, збудовану в 1821— 1841 рр. на честь перемоги над Наполеоном, Преображенський собор у Білій Церкві, Покровський собор в Ізмаїлі, Преображенську церкву в с. Великий Бурлук на Харківщині.

   Перша половина XIX ст. стала тріумфом містобудівного мистецтва. У центрі міста створювали головний майдан геометрично правильних форм, який оточували величезні адміністративні споруди. На перетині центральних вулиць і навколо храмів теж були невеликі майдани. Від головного майдану розходилися здебільшого прямокутні квартали. Хоча, зважаючи на особливості вже існуючої забудови та ландшафту, архітектори вдавалися і до радіально-кільцевого й діагонального планування. Будівництво адміністративних, освітніх, громадських і приватних споруд навколо майдану здійснювалося за визначеним планом. Так поступово формувалися архітектурні ансамблі.(цілісна група споруд, об'єднана спільністю форм і стилю)

   Середина XIX ст.— час стилізованих реставрацій. Архітектурні пам'ятки ретельно вивчали, брали до уваги аналогічні споруди й відновлювали чи добудовували їх, дотримуючись визначеного стилю. Так у Києві в 1851-1852 рр. добудували дзвіницю Софійського собору.

   Ще на початку XIX ст. в Україні було заборонено споруджувати оригінальні українські храми. Споконвічні українські традиції будівництва дерев'яних церков зберігали лише народні майстри Лемківщини, Гуцульщини й Буковини. На Східній Україні, за поодинокими винятками, і дерев'яні, і муровані церкви зводили в стилі російської народної архітектури — Російська імперія прагнула позбутися навіть спогадів про українські традиції церковного будівництва.

   Із 30-х років XIX ст. православні храми будувалися за офіційно затвердженим «російсько-візантійським» стилем.

   Прикладом «російсько-візантійського» стилю є Самсонівська церква на полі Полтавської битви, побудована в 1852-1856 рр. Вона рясно прикрашена пілястрами й кокошниками, увінчана п'ятьма шийками, на яких тримаються цибулястімаківки.

   Окрасою міст ставали споруди культурного призначення та приміщення навчальних закладів. Це насамперед будинок оперного театру в Одесі, споруджений 1809 р. в античному стилі за проектом архітектора Жана Тома де Томона. Перший київський театр спроектував відомий київський архітектор, який працював у місті ЗО років,— Андрій Меленський. За його проектами також зведені Миколаївська церква-ротонда, Аскольдова могила і пам'ятник на честь поновлення в Києві магдебурзького права. За проектом Вікентія Беретті у стилі класицизму були збудовані монументальне приміщення Київського університету та Інститут шляхетних дівчат.

Українські архітектори, використовуючи мотиви народної архітектури, створили визначні зразки українського модерну - будинок Полтавського земства (архітектори  В.Кричевський і К.Жуков, розписи С.Васильківського, М.Самокіша, М.Беркоса, М.Уварова), будинок товариства "Дністер" у Львові (І.Левицький), перший в Україні критий ринок - Бессарабський в Києві (Г.Гай), меморіальний храм під Берестечком на Волині (В.Максимов), "Народний дім" у Дрогобичі (О.Лушпинський).

Шедевром монументальної скульптури став пам'ятник Б.Хмельницькому в Києві (автор - російський скульптор М. Мікешин).

Віртуальна подорож «Архітектура України»

 

ІV. Висновки  та  узагальнення.

Інтерактивне опитування. Робота з мультимедійною презентацією.

 

V. Домашнє  завдання.

Вивчити  §13.

 

 

1

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Зелінська Світлана Анатоліївна
    Дякую за творчість та креативність!
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
doc
Додано
6 липня 2018
Переглядів
3193
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку