Урок "Н.І.Філоненко « У життя свої закони, або примарне щастя найвродливішої жінки світу Софії Потоцької»"

                                                  Література рідного краю. 11 клас

Тема. Н.І.Філоненко « У життя свої закони, або примарне щастя найвродливішої жінки світу Софії Потоцької»

Мета: познайомити учнів із життєвим шляхом Н.І.Філоненко та її художньо- документальним романом «У життя свої закони , або примарне щастя найвродливішої жінки світу Софії Потоцької», викликати в учнів інтерес до її творчості, заглибитись у зміст твору; розвивати вміння учнів орієнтуватися в прочитаному і аналізувати художньо-документальний роман; виховувати духовність, людяність, повагу до високого людського почуття- кохання

Обладнання: портрет Н.І.Філоненко, художньо- документальний роман « У життя свої закони, або примарне щастя найвродливішої жінки світу Софії Потоцької», комп’ютер, картки

                                                                Хід уроку

I Мотивація навчальної діяльності учнів

(Лунає соната Бетховена)

Вступне слово вчителя

Її ім’я шепочуть срібні струмочки, її очі кольору непроглядно- полум'яної ночі пам’ятають Женевське озеро та ставки, її печаллю промовляє фонтан  «Три сльози» і все це відбувається сьогодні й триватиме завше в Україні, де є місцина, яку тривіально називають восьмим дивом світу. « Забуть тут пам’ять про нещастя… якщо ти щасливий, буть ще щасливішим». Кожен, хто побуває у Софіївці, в назві якої- ім’я жінки неминуче приречений стати саме таким. Адже відчує незнищенну енергетику незгасного кохання… Хто ж вона- ця загадкова жінка, для якої було споруджено один із найкращих парків світу і названо в її честь?

II Оголошення теми , мети уроку

Запис теми уроку в зошит

1.Метод « Гроно очікувань» 

 Перед вами лежать картки, запишіть , будь  ласка, на них завдання нашого уроку

(На дошці намальована галузка винограду. Учні записують свої очікування на синіх кружечках (умовних виноградинках) і чіпляють до галузки. Утворюється гроно очікувань)

III Вивчення нового матеріалу

1.Інтерв’ю ( випереджувальне завдання)

Заздалегідь підготовлені учні презентують інтерв’ю. Решта учнів роблять записи в зошитах

Кореспондент. Дозвольте представити вам Ніну Іллівну Філоненко

Прошу розкажіть, будь ласка, про себе

Філоненко Н.І.  Я народилася 07.08.1931 року в с.Зоряне Христинівського району, Черкаської області. До війни вдалося закінчити лише два класи місцевої школи. Після Перемоги 1945 року відразу пішла до школи, в п’ятий клас. Довелося пройти через холод і голод. Але було велике бажання вчитися- семирічку закінчила з Похвальним листом. Часи були важкі. Не дуже роздумувала, куди йти вчитися. Головне- швидше здобути якийсь фах, щоб заробляти на прожиття. Вступила без іспитів до Брацлавського бухгалтерського технікуму, що на Вінниччині. Після закінчення 1951 році одержала призначення на посаду бухгалтера в Житомирську область. Невдовзі перше кохання, одруження, народження доньки, Тетяни. Поселилися з сім’єю в м.Малин. Працювала бухгалтером.

Кореспондент. Пані Ніно, що спонукало Вас узятися за перо? За професією Ви бухгалтер?

Філоненко  Н.І. робота не приносила  мені задоволення. Хотілося вчитися далі, відчувала в собі нереалізовані можливості. Закінчую Малинську вечірню школу, де здобуваю атестат. Наступний крок- Київський державний університет ім.. Т.Г.Шевченка. Після закінчення філфаку вчителюю в с.Шевченково, згодом- у Малині. У 1980 році моя праця була відзначена нагородою- значком « Відмінник народної освіти  УРСР». Багато працюю, пишу поезії, оповідання, нариси. Все це друкувалося в місцевій пресі.

Кореспондент. Чому саме Ви звернулися до теми дендропарку «Софіївка»?

Філоненко Н.І. Кожне літо возила учнів до «Софіївки». Хотілося більше дізнатися про історію її створення, про сім’ю Потоцьких- і вже не було мені спокою ні вдень, ні вночі…

Праця над романом тривала майже десять років. Але ще більше хотілося заглянути в душі цим всевладним розкішним магнатам, особливо жінці- Софії Потоцькій, на честь якої створено це зелене диво. Що там? Задоволення? Радість? Щастя?

Кореспондент. Дякую за інтерв’ю. Бажаю нових творчих злетів.

2.Колективна робота. Визначення теми та ідеї художньо-документального роману «У життя свої закони…»

Тема- показ реальних осіб, що жили на межі XVIII і XIX століть,- відомого магната, графа Станіслава Потоцького та його чарівної дружини Софії.

Ідея-  нелегкий шлях  до  досягнення мети, незважаючи, що шлях до неї лежити через кохання, зраду, владу грошей.

3.Повідомлення учнів про історію заснування, будівництва, розвитку та збереження дендропарку «Софіївка»

Надзвичайно кохаючи свою дружину Софію, польський магнат Станіслав Щенсний Потоцький в 1796 р.розпочав будівництво парку. Хоч всі будівельні роботи не були ще завершені, парк відкрили втравні 1802 р.в день народження Софії і назвали на її честь «Софіївка». Парк, що займає площу 17 га. , називають поемою з каменю, води, рослин, архітектурних споруд і скульптур. Автором топографічного та архітектурного проекту і керівником будівництва парку був військовий інженер Людвіг Метцель. Його незмінним помічником був німець Олива, досвідчений садівник. Вони матеріалізували в паркових композиціях «Софіївки» образи Гомерової « Одісеї». Завдяки титанічній праці талановитих кріпаків були споруджені ставки, підземна річка, водоспади і водограї, різноманітні гроти. В парку висаджували дерева місцевих порід і екзотичні рослини, завезені з різних країн світу. Прикрасили сад мармуровими статуями грецьких богів і богинь, філософів та поетів.

Дендрологічний парк "Софіївка" Національної академії наук України, який знаходиться в м. Умані Черкаської області, широко відомий далеко за межами України як одне з найвидатніших творінь світового садово-паркового мистецтва кінця XVIII - першої половини XIX ст. і стоїть в одному ряду з такими шедеврами паркобудівниитва Європи, як сад Бальбі у Флоренції (Італія), парк Сан-Сусі у Потсдамі (Німеччина) і палацовий парк у Версалі (Франція).

В історії заснування, будівництва та розвитку "Софіївки" ми виділяємо шість окремих періодів, з якими ви зможете познайомитися самостійно.

Період перший, 1796-1831. Заснування.

Станіслав Щенсний Потоцький

Софія

Історичні події періоду

Людвіг Метцель, початок будівництва

Софіївка у перші роки існування

Останні роки періоду Потоцьких

Період другий, 1831-1859. Царицин сад.

Період третій, 1859-1929. Училище садівництва.

Період четвертий, 1929-1955. Державний заповідник.

Період п’ятий, 1955-1980. Академія Наук.

Період шостий з 1980 по теперішній час. Відновлення.

Щоб осягнути історію "Софіївки", потрібно хоча б коротко ознайомитись з історією Уманщини і життям її тодішнього власника графа Станіслава Щенсного (Фелікса) Потоцького.

Уманщина з 1609 р. належала Польщі і була подарована польським королем графу Калиновському, який передав її в придане одній із своїх дочок - Гелені. Вона в 1726 р. продала її Станіславу Потоцькому, а той у 1732 р. подарував її своєму племіннику Францишеку Салезію. Магнат Францишек Потоцький, онук коронного гетьмана Польщі, або Речі Посполитої, був надзвичайно багатим. Його резиденція знаходилася в м. Кристинополі (нині Червоноград Львівської обл.) і за багатством не поступалася резиденції польського короля.

У нас, на жаль, немає портрета Метцеля. Знаємо лише, що на його могилі на цвинтарі Повонті у Варшаві викарбувані слова: "Людвіг Метцель, бувший державний радник, шеф інженерів сухопутних та водних шляхів сполучення, нагороджений орденом Воєнного хреста, член Варшавського наукового товариства. Народився у Гданську в 1764 р., помер 21 листопада у Варшаві. Тут покоїться прах будівничого "Софіївки".

4. Мандрівка сторінками роману за характеристикою персонажів

1 Дуду – 2 Кароль Лясопольський – 3 Пані Віттова – 4 Король Станіслав Понятковський – 5 Григорій Потьомкін – 6 Граф Потоцький – Гертруда – Жозефіна – Софія

                                                              Дуду

Вона пам’ятає аромат дитинства. Біля їхньої бідняцької хатини росли великі кущі бузку. Невеликі достатки мала сім’я. Часто доводилося знатися зі злиднями. Приблизно в 1775 р. помер її батько, торгівець худобою Костянтин. До того ж під час великої пожежі в Стамбулі згорів їх будинок. Тоді мати вирішила продати свою п’ятнадцятилітню Дуду, саме так називали рідні і близькі Софію.

                                                  Кароль Лясопольський

Покупцем виявився Кароль Боскамп – Лясопольський, посол Речі Посполитої у Туреччині. Він опинився в полоні краси юної гречанки. Відтак дівчина – в апартаментах дипломата, який водночас не шкодує коштів для освіти, зокрема вивчення європейських мов та опанування світськими манерами. « Софія Потоцька вважала період життя в посольстві першою сходинкою до свого тріумфу, а ще усвідомила одну істину, що життя круто змінюється тоді коли того найменше чекаєш. Саме так сталося тоді, в Стамбулі.» Дійсно для Софії життя круто змінюється. Невдовзі Кароля викликають до Варшави

«…я повинен їхати,- нарешті промовив Лясопольський. Дуду не впізнала його голосу. Не стала питати про подробиці, лише в голові роїлися думки про подальше своє життя. Чи залишиться в посольстві? Хто буде тепер її повелителем? Але закоханий дипломат запрошує Софію до себе і вона мчить до ще не знаного міста на берегах Вісли.»

                                                           Пані Вітова

Дорога пролягала через Кам’янець – Подільський, саме там юна Софія познайомилася з сином коменданта Юзефом Віттом, який до нестями закохався в красуню. «… Вона сиділа так граціозно, краса її була такою витонченою, досконалою, рухи і мова такі природні, невимушені… Серце юнака стріпувалось радістю і стискувалось болем одночасно…» Згодом він їй освічився « …14 липня 1779р. ксьондз Антоніх Хмельовські благословив у Заньковецькому костьолі передмісця Кам’яця- Подільського шлюб Софії Глявані з Юзефом Віттом. Молодята протягом року прожили в Кам’янці – Подільському, а в травні 1780 р. виїхали за кордон...»

                                        Король Станіслав Понятковський

Нарешті Варшава! Софія Вітт переможно посміхається. На балу, який організував король, Софію Вітову було визнано найпривабливішою. Ця подія додала їй ще більшої впевненості в собі, зміцнила прагнення домагатися поставленої мети :йти далі, підійматися  на найвищу сходинку, із тієї хвилини майор Юзеф Вітт став просто чоловіком славетної Софії. Згодом народжується первісток, маленький Ян і молоде подружжя змушене повернутися до Кам’янця- Подільського.

                                                 Григорій Потьомкін

Софія ж нудилась, повертаючись у своє гніздо. Перебування за кордоном, той галасливий успіх, який вона здобула там, паморочив їй голову. Її серце стискувалося від бажання володіти найпримарнішим багатством, бути головною повелителькою всіх знатних чоловіків, засліпити своєю красою всіх вродливих, досягти омріяних висот, вона мусить видертися на самий «верх», чого б це їй не коштувало. І вона це зробить! Вона покидає чоловіка і маленького сина і мандрує до Константинополя. По дорозі знайомиться з  Катериною II та потрапляє до військового табора до Г.О.Потьомкіна, який закохався в красуню. Рівно через два місяця він помер, але життя продовжувалося і саме в цей час Софія зустрілася вперше зі Станіславом Потоцьким. Це чергова і остання сходинка до примарної мрії. 

                                      Граф Потоцький – Гертруда

Станіслав Щенсний, єдиний син Салезія Потоцького, народився у 1751 р. (за іншими відомостями у 1752 р.). Вихователем його був ксьондз Вольф, для свого часу дуже освічена людина. Він намагався виховати у юного графа високу мораль, зокрема почуття милосердя і турботи про селян, які своєю працею будуть створювати його багатства. Батько і мати Щенсного були дуже суворі, а мати навіть деспотичною по відношенню до сина. Батьки плекали мрію, що дружиною їхнього сина буде якщо не королівська дочка, то, у всякому разі, дочка багатого князя чи графа. Всупереч мріям батьків Станіслав Щенсний полюбив Гертруду, дочку графа Я. Комаровського, який володів лише кількома селами. З нею Щенсний таємно від своїх батьків хотів обвінчатисяв. Це заміжжя коштувало Гертруді, тоді уже вагітній, життя. За наказом Салезія Потоцького Гертруду викрали і перевозили, щоб позбавити волі, у монастир. Дорогою, щоб вона криком не зрадила своїх викрадачів, її накрили подушками, під якими вона задихнулася. Труп Гертруди вкинули в ополонку на ставку. Дізнавшись про це, юний Потоцький намагався покінчити життя самогубством, але його врятувала няня. Батько Гертруди розпочав судову справу, яка загрожувала Салезію Потоцькому вигнанням із Польщі. Не витримавши сорому, що чекав на них у майбутньому, на початку 1772 р. раптово померла мати Щенсного, Ганна, а 11 жовтня того самого року помер і батько.

20-річний С. Щ. Потоцький залишився єдиним господарем величезного маєтку.

                                                  Граф Потоцький – Жозефіна

Знову Всевишній готує молодому графу нове випробування – зустріч з Жозефіною Мнішек, яка згодом стане його дружиною. Але Станіслав так і не пізнає щастя в коханні. На деякий час молоді люди вирішують розлучитися. Потоцький відбуває в м. Яси і саме ця поїздка кардинально змінить його життя.

                                                     Граф Потоцький – Софія

Саме в Ясах він знайомиться з Софією Вітт, в яку закохується до нестями «… оце так красуня! Такої вроди йому ще не доводилося бачити: нараз забув, чого приїхав у Яси...»  «Віднині скрізь і всюди їх бачили разом. Графу Потоцькому здавалося, що досі – він взагалі не жив, а лише існував. Боже! Скільки років змарновано! Але тепер він своє надолужить. Кожна хвилина життя разом з коханою приноситиме радість. Він кине до її ніг все своє багатство, він усе зробить заради неї, своєї королеви!

Срфія поволі звикала до думки, що граф Потоцький – саме той, хто допоможе їй зійти на ту примарну найвищу сходинку…» На цьому припиняються пошуки Софії, він – граф, а вона Софія – графиня. На день народження уже дружини графині Софії граф вирішує подарувати особливий подарунок, він промовив: « Моя велична графиня, моя найдорожча і найпрекрасніша! Я хотів би подарувати тобі всі зорі з неба, всі квіти- та це не під силу людині. Але твоя врода надихнула мене, і я знайшов спосіб увіковічнити її. Мій дарунок- нетлінний! Він переживе всіх нас… Він розповідатиме прийдешнім поколінням про твою незрівнянну вроду, про моє безмірне кохання… Ось він цей дарунок! Прийми його! Це парк, який буде  названий на твою честь « Софіївкою».

5. Бесіда за питаннями :

- Чи пізнали щастя наші герої?

- Які ж вони, ці неписані закони людського життя?

- Як потрібно жити, щоб не збочити, не порушити їх?

6. Читання епілогу.

7. Дискусія. Чи засуджуєте ви вчинок Софії?

IV. Підсумок. Інтерактивна вправа « Мікрофон»

• Продовжіть фразу

« Найбільше в романі мене вразило…»

«Після знайомства з героями твору я зрозумів(зрозуміла)…»

Вчитель.

Врятує світ краса –

Завжди так говорять.

Тепер врятує світ лиш доброта,

Бо однієї вже краси

Занадто мало.

Бо стільки всюди зла –

Людина вже не та

Тож люди на землі

Спішіть добро творити!

Щоб нам не згинути у морі зла,

Щоб кожен міг

Серед краси прожити -

У царстві справедливості й добра!

Оцінювання учнів

V. Пояснення домашнього завдання

  Дайте відповідь на питання « Чи в грошах щастя?»