Урок на тему: Бій під Крутами.

Тема: Бій під Крутами.

Цілі уроку:

Навчальна.  ознайомити учнів із трагічною сторінкою історії України – битвою під Крутами; розкрити значущість події; виховувати небайдужість до минулого українського народу. привертають увагу суспільства, та в яких завжди переплітається правда із вимислом, міфами та спробами політичних спекуляцій.

Розвивальна.  Розвивати уявлення про події та вміти аналізувати історичні довідки та карти

Виховна . Виховувати шанобливе ставлення учнів до минулого та теперішніх подій які відбуваються на Сході України

Хід уроку

1. Організаційний момент
2. Мотивація навчальної діяльності

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

“На порох стерти, перебити!” —

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішаться кати:

Коли стають до зброї діти,

Народ цей — не перемогти!

Ці рядки український поет Микола Луків присвятив подвигу української молоді – студентам і гімназистам – які 29 січня 1918 року прийняли нерівний бій з більшовицькою навалою біля станції Крути та поклали найдорожче на вівтар свободи – власні життя.

Розповідь вчителя

Сто років тому відбулась одна з найтрагічніших подій в історії нашої країни. Українські студенти віддали своє життя, аби захистити Київ від наступу більшовиків. Сьогодні складається враження, що історія повторюється. Принаймні так вважає більшість українців. Однак факт залишається фактом, цей бій залишив неабиякий слід в нашій національній пам’яті.

Робота з історичними документами

Матеріал взято з сайту Радіо Свобода

https://www.radiosvoboda.org/a/29000668.html

Сто років тому близько 400 курсантів і студентів стримали наступ на Київ майже чотиритисячної армії більшовиків. Бій на залізничній станції «Крути» тривав понад п'ять годин. Затримка просування армії Муравйова дала можливість укласти Берестейський мирний договір, що означав міжнародне визнання української незалежності. Чому ж молоду державу захищали необстріляні студенти-добровольці, а не військо? Як відбувався нерівний бій? І чи є докази порушення більшовиками Женевської конвенції щодо поводження з полоненими? Відповіді на ці запитання Радіо Свобода шукало у мемуарах учасників боїв під Крутами.

Як все почалося?

Борис Монкевич, учасник бою під Крутами:

Борис Монкевич

​– Озброєні сили більшовиків, заволодівши вже східним шматком України, йшли до нашої столиці Києва двома сильними арміями.

​Українське «правительство» опинилося майже безборонним, з відкритими кордонами, оскільки ще в грудні наказом військового міністра було оголошено загальну демобілізацію української залоги столиці.

Очевидний брак організованої оборони краю був доконаним фактом, і всі стали перед питанням: «Що ж далі?». І вже в останній час перед лицем небезпеки уряд кинув розпучливий клич до всіх, у кого ще жевріла в серцях надія, в кого ще не опали безсило руки. І молодь одразу на цей поклик боронити батьківщину зголосилася. Без вагання вони покинули свої родини, залишили стіни своєї рідної альма-матер.

Ще в грудні наказом військового міністра було оголошено загальну демобілізацію

Народний університет створив у себе курінь студентів Січових стрільців. У цей курінь записується багато учнів гімназії (майже всі учні 7 і 8 класу) імені Кирило-Мефодіївського братства, записуються студенти Володимирського університету, учні гідротехнічної школи, учні київської військової, тоді вже українізованої лікарської школи.

Михайло Михайлик, учасник бою під Крутами:

В курені переважно була молодь, що не була при війську, а частина навіть не вміла стріляти

​– Студентський курінь, наспіх зорганізований у Києві, налічував до 300 душ. В курені переважно була молодь, що не була при війську, а частина навіть не вміла стріляти... Ось ці сили мали обороняти найважливіший відтинок фронту – шлях на Київ.

Аверкій Гончаренко, командувач силами УНР у бою під Крутами:

На оборону отаман Капкан вислав Першу українську юнацьку військову школу імені гетьмана Богдана Хмельницького

Аверкій Гончаренко

​– На оборону цього надзвичайно важливого залізничного вузла командуючий військами отаман Капкан вислав Першу українську юнацьку військову школу імені гетьмана Богдана Хмельницького, у складі якої було чотири сотні – по 150 юнаків, 18 кулеметів та 20 старшин.

Щедро наділений «повновластю» з наказом за всяку ціну не віддати Бахмача, щоб не допустити більшовиків до Києва, з глибоким смутком і жалем вертався я до школи.

Молодий цвіт нашої армії – юнаків – кидали майже в безнадійну ситуацію, тоді як серед шаліючої анархії десятки тисяч озброєного, випробованого в боях вояцтва безжурно демобілізувалося.

Тепер лише ідейні горстки стали до боротьби за рідний край

Його не зуміли завчасу, використовуючи для цього національне піднесення, взяти в карби військової дисципліни, а навпаки, на мітингах деморалізували накликуванням до поділу землі. Тепер лише ідейні горстки стали до боротьби за рідний край.

Про підготовку і спорядження студентського куреня

Борис Монкевич:

Вправи офіційно не провадились

– Не було ладу й порядку в організації цього куреня. Вправи офіційно не провадились, а як провадились, то з ініціативи якого-небудь ройового. І тільки за кілька днів перед відʼїздом куреня на фронт було приділено час для муштрових вправ старшини Богданівського полку, але за такий короткий час не багато їх навчили.

Ігор Лоський, учасник бою під Крутами:

Ігор Лоський

​– Розгардіяш, який панував тоді у Києві, відбився навіть у такій дрібниці: як було одягнено й озброєно студентську сотню. Кожний одержав з одягу – штани, подерту шинелю і якусь арештантську шапку. Можна собі уявити, як ґротескно виглядала сотня.

Пересічний вигляд був такий: власні черевики, солдатські штани, завʼязані в долині мотузком, гімназійна чи студентська куртка або цивільна камізелька і згори шинеля, в якій найменше бракувало однієї поли. Не ліпше виглядала зброя: старі, поржавілі рушниці.

Про відʼїзд добровольців на фронт і звістку про «підсилення»

Ігор Лоський: Посадка відбулася цілком спокійно, якщо не рахувати того, що в останню хвилину прибігла до потягу пані Лукасевич (дружина небіжчика Євмена Лукасевича) шукати свого сина Левка, тоді учня 6 класу, який «нелегально» вступив до куреня. Бідна мати гірко плакала, вмовляючи сина лишитися, але безуспішно.

Молоденький Соколовський весело заспокоював сестру, не передчуваючи, що за пару днів лежатиме на станційній платформі з пробитою московським багнетом головою

Спокійніше вела себе сестра іншого шестикласника – Соколовського. Ледве стримуючи сльози, вона хрестила брата і всіх відʼїжджаючих... Молоденький Соколовський весело заспокоював сестру, не передчуваючи, що за пару днів лежатиме на станційній платформі з пробитою московським багнетом головою. Під спів «Ще не вмерла Україна» ешелон рушив на північ.

Через день після відʼїзду з Києва було вирішено, що юнаки проїдуть далі на Бахмач, де лишився невеликий відділ на чолі зі старшиною Богданівського полку, тепер полковником Семеном Лощенком, а студентська сотня лишиться в Крутах і буде продовжувати військові вправи. Але виявилось, що Бахмач уже зайнятий червоними і що скоро можна їх сподіватися в Крутах. Отже, довелося всім розташуватись у Крутах.

Аверкій Гончаренко:

– 25 січня 1918 року дістав я повідомлення, що до мене вислано з Києва студентську сотню. Справа військової підготовки цієї сотні була мені добре знана, бо в ній був мій брат з третього курсу медицини Університету Святого Володимира. Від нього я довідався, що науку провадилось там сім днів, уміють вже стріляти та що в Києві – ціле пекло.

Перегляд відео

https://www.youtube.com/watch?v=Bd3t87R4Cd8&t=37s

Ілюстрації