Презентація "Західноукраїнські землі у 20-30-х роках ХХ ст."

1920-1930-ті роки

ПОЛЬЩА загарбання Східної Галичини; Рішенням ради Антанти (14.03.1923р.) Сх. Галичина включена у склад Польщі Закарпаття за умовами Сен–Жерменського договору 10.09.1919 р. включене до складу ЧЕХО- СЛОВАЧЧИНИ Північна Буковина за умовами Сен–Жерменського договору 10.09.1919 р. Включене до складу РУМУНІЇ

Пацифікація Полонізація Асиміляція Пацифіка́ція (пол. Pacyfikacja Małopolski Wschodniej) - репресивна акція, проведена польською владою у вересні-листопаді 1930 року за наказом Юзефа Пілсудського, із застосуванням поліції та армії проти українського цивільного населення Галичини. Пацифікація була проведена у відповідь на «саботажну акцію» ОУН і супроводжувалась масовими арештами, побиттям людей, закриттям і руйнуванням українських установ в Галичині. Наслідком акції стала подальша значна радикалізація українського руху опору на західно-українських землях Полоніза́ція (ополячення, спольщення; пол. polonizacja) - процес насаджування польської мови та культури населенню, що належить до іншої етнокультури, з метою асиміляції Асиміляція - втрата власної мови, культури і самосвідомості представниками народу, які знаходяться в середовищі іншого народу

Територія східної Галичини поділялася на три воєводства: Львівське, Тернопільське, Станіславське

За рішенням Ради послів від 14.03.1923р. Східна Галичина визнавалася частиною Польщі з наданням їй статусу автономії Польща стосовно українських земель здійснювала політику полонізації та асиміляції, нехтування прав і свобод, заборони культури і мови. І ІІ

Українцям заборонялося займати керівні посади в органах управління, в армії, поліції, судах Польський уряд штучно поділяв українців на лемків, бойків, поліщуків, волинян, гуцулів, русинів, старорусинів 1920 р. Східна Галичина офіційно називалася «Східна Малопольща». Прийняття «кресового» закону 1924 р. та поширення «утраквістичних» шкіл ІІІ ІV V

1921—1923 рр Намагання показати світовій громадськості, що уряд дотримується прав національних меншин. Конституційно було закріплено право українців на власну бмову й отримання початкової освіти українською мовою. Східній Галичині було надано автономних прав 1923—1926 рр. Після визнання країнами Антанти належності Східної Галичини Польщі польський уряд узяв курс на асиміляцію українського населення. Було заборонено вживання термінів «Україна» і «українці». Українці зазнавали відкритої дискримінації в усіх областях. Роздача українських земель польським осадникам. Переслідування українських політичних партій і діячів 1926—1937 рр. Спроби пошуку порозуміння з українством. Регіоном для цього мала б стати Волинь. Створення двомовних (утраквестичних) шкіл, призначення українців на високі державні посади тощо. У той же час проводилися акції пацифікації 1930 р. (умиротворення). Створення табору для політв’язнів у Березі-Картузькій (1934 р.) 1937—1939 рр. Повернення до жорсткої антиукраїнської політики Політика Польщі щодо українських земель (1921—1939 рр.)

Між української стороною та польською адміністрацією протягом 1919 -1933 років стосунки залишались напруженими, деякі історики характеризують цей період як «взаємне невизнання»

Польща «А» Польща «Б» Корінні польські землі Західноукраїнські та західнобілоруські землі Підтримка розвитку економіки Гальмування розвитку економіки 85% підприємств були дрібними Засилля іноземного капіталу Високі залізничні тарифи Розвиток кооперативного руху

Закриття українських громад Переслідування лідерів українського руху Домашній арешт українських депутатів Посилення «взаємного невизнання»; Посилення українського націоналістичного руху

Партії Лідери Провідна ідея УНДО (Українське національно – демократичне об'єднання, 1925 Д. Левицький Самостійність України Радикальна партія Л. Бачинський І. Марчук Незалежність, самостійність України КПЗУ ( Компартія Західної України), 1919 - 1938 Від ідеї возз’єднання з УРСР до самостійності ОУН ( Організація українських націоналістів), 1929 Є. Коновалець «інтегральний» націоналізм» - досягнення незалежності будь-якими методами Український союз хліборобів - державників В. Липинський Незалежна монархічна українська держава

Східна Галичина була аграрно-сировинним придатком Польщі Суспільно – політичне життя характеризувалось наростанням конфронтації між українцями та польською владою Східна Галичина у міжвоєнний період перебувала у складі Польщі

Денаціоналізація, “румунізація” У північній Буковині проживають “аж ніяк не українці, а слов'янізовані румуни ” Колоніальна економічна політика “Не буде перебільшенням, якщо скажемо: гуцули в даний момент – у стадії вимирання” “Царський батіг був поганий, та в порівнянні з румунським гнітом, він був іграшкою” Вайда-Воде, прем'єр Румунії

Учасники Татарбунарського повстання

Мета: захист інтересів українського населення; захист від румунізації; створення Соборної України; легальна діяльність Тактика: “органічна робота”, компроміс з існуючим режимом Соціальна база: інтелігенція, селянство

світова революція; радикальні соціальні перетворення; побудова комунізму; приєднання до УСРР Соціальна база: робітники, найбідніше селянство, інтелігенція Методи боротьби: нелегальні, збройні повстання Лідери: С. Канюк, В.Гаврилюк, Ф.Стасюк Мета:

Мета: одержавлення економіки; аграрні перетворення; приєднання до радянської України; побудова комунізму Соціальна база: робітники, селянство, інтелігенція, молодь Методи боротьби: легальні, захист соціальних прав робітників

Мета: Об'єднання українських земель у Соборну Українську Державу Соціальна база: радикальна молодь Лідери: О. Зибачинський, І. Григорович, Д. Квітковський Відомі організації: “Мазепа”, “Залізняк” Ідейне підґрунтя: Інтегральний націоналізм

1919 р. - Сен-Жерменський договір. Міжнародне визнання входження Закарпаття до складу ЧСР; 11 жовтня 1938 р. - надання автономії Закарпаттю. Створення першого автономного уряду на чолі з А. Бродієм; 28 жовтня 1938 р. - створення автономного уряду на чолі з А. Волошиним Підкарпатська Русь, Карпатська Україна, народовці, русини, русинський рух

Після розпаду Австро-Угорської імперії, наприкінці 1918 р. стала актуальною проблема про об`єднання Закарпаття з українською державою. 21 січня 1919 р. в Хусті було проголошено возз`єднання Закарпаття з Україною, проте, умови зовнішньої політики не сприяли цьому. Представницький орган влади 8 травня 1919 р. проголосив про злуку Закарпаття з Чехо-Словаччиною. Це було необхідно для одержання автономії. (Але ЧСР недотримала свого слова)

У ЧСР Закарпаття вважали занедбаним аграрним краєм , який забезпечував Чехо-Словаччину дешевою робочою силою та сировиною. Промисловість практично не розвивалась. Був незначний розвиток у лісовій та лісохімічній галузях. Робітники у неналежних умовах праці, отримували низьку заробітну плату. Загалом ЧСР не була зацікавлена в економічному розвитку Закарпаття, але певну підтримку таки надавала

Становище української школи після років мадяризації дещо поліпшилось, збільшилась кількість шкіл. Але влада Чехо-Словаччини від 28 червня 1925 р. визнала українську мову «чужою» для населення Закарпаття Як наслідок, вводилась заборона викладання українською мовою у школах, натомість викладали чеською Процес деградації української освіти посилився після окупації 1939 р. краю Угорщиною. Згодом не залишилося жодної української школи

На Закарпатті не було ні свободи слова, ні свободи друку «Неповага до руського народу та руської мови були помітні повсюди. Всюди були чеські написи, але руських - майже ніде…»

Закарпаття не мало власних партій, а якщо партії і були, то лише під керівництвом Чехо-Словацьких. Найвпливовіші: Аграрна Комуністична Людова Соціал-демократинчна Політика місцевих партій поширювалась на різні течії: москвофіли, русини, українці.

Карпатські українці – частина російського народу; право автономії у складі Чехословаччини або Угорщини Соціальна база Підтримувалися чехословацькими аграрною, народно-соціалістичною, народно-демократичною партіями Окремі представники греко-католицького духовенства, інтелігенції Просвітницьке “Общество им. Духновича” Основна ідея

Ідейні засади Русини – самобутня європейська нація Мета Автономія Закарпаття, у перспективі - незалежність Соціальна база: мадяризовані священики. Народної підтримки не було

Провідна ідея Єдність українців по обидва боки Карпат Соціальна база - більшість населення краю. Провідна сила - Християнсько-народна партія Мета: пробудження національної самосвідомості населення, автономія в ЧСР, приєднання до Соборної України Августин Волошин

8 жовтня 1938 р. було утворено перший автономний уряд на чолі з А. Бродієм (затверджений центральною владою 11 жовтня 1938 р.).  22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Карпатської України, після чого Чехо-Словаччина перетворилася на федеративну державу чехів, словаків і карпатських українців

А. Бродія було усунуто з посади голови уряду. Прем'єр-міністром Карпатської України обрано Августина Волошина. 2 листопада 1938 р. значна частина Карпатської України були приєднані до Угорщини. 10 листопада столицю Карпатської України перенесено до Хусту Герб Карпатської України

У січні 1939 року була заснована політична організація закарпатських українців, що відстоювала інтереси українського населення-Українське національне об'єднання (УНО). 15 березня 1939 р. на засіданні Сейму було оголошено про самостійність Карпатської України

Було ухвалено закон, що містив такі пункти: Карпатська Україна - незалежна держава; Назва держави - Карпатська Україна; Карпатська Україна - це республіка з президентом, вибраним Соймом Карпатської України; Державна мова - українська; Барва державного прапора Карпатської України є синя і жовта

Український політичний, культурний, релігійний діяч Закарпаття, греко-католицький священик. 1917-1938 - директор вчительської семінарії в Ужгороді; автор ряду підручників.  26 жовтня 1938 р.Волошин був призначений новим прем'єр-міністром автономного уряду Карпатської України.  15 березня 1939 р. став президентом Карпатської України У травні 1945 р. заарештований радянськими спецслужбами. Помер у московській Бутирській в'язниці 19 липня 1945 року. 15 березня 2002 р. Надано посмертне звання» Герой України» з удостоєнням ордена Держави

Політика Августина Волошина: Допомого найбіднішому населенню, скасування деяких податків; Налагодження зовнішньо-економічних стосунків з іншими державами; Надання можливості закарпатцям виїжджати за кордон на заробітки; Повна Українізація суспільства; Існування єдиної політичної партії – УНО

У листопаді 1939 р. як напівмілітарна структура із добровольців була створена Карпатська Січ, голова якої був Степан Росоха. На чолі організації стояла Головна команда: командант Дмитро Климпуш, заступник Іван Роман і штаб з осідком у Хусті. Бойовики Карпатської Січі підтримували тісні зв`язки з німецькою службою безпеки, групи січовиків готувалися до війни з Польщею на боці Гітлера. Частина січовиків виконувала допоміжну службу в поліції чи прикордонній сторожі. Проводилася також культурно-освітня праця серед населення (артистична група «Летюча естрада», видавався тижневик «Наступ» під редакцією С. Росохи)

Старши́на Карпатської Січі. Зліва направо: Іван Рогач, Іван Роман і Тацинець Федір 

Загалом були переваги і недоліки перебування Закарпаття у складі Чехо-Словаччини. Перевагою була певна економічна підтримка населення а саме надання безземельним селянам частинку власної землі, будувалися дороги, мости. Відбулося розширення мережі шкіл. Недоліком був, перш за все, колоніальний характер політики. 80 % урядовців були вихідцями з Чехії, звужено викладання українською мовою, великий вплив здійснювали чеські політичні партії, самостійної української партії не було. У той час на Закарпатті панували три течії: москвофільство, русинство і безперечно українська течія, найпослідовніше якої дотримувалася Християнсько-народна партія на чолі з Августином Волошином