Урок на тему "Написання твору-роздуму на тему, пов’язану із життєвим досвідом учнів, у художньому стилі (за колективно складеним планом) (ГР3)"

Двадцять третє лютого

Класна робота

Написання твору-роздуму на тему, пов’язану із життєвим досвідом учнів, у художньому стилі (за колективно складеним планом)

Сонце, весна і канікули, або Говорити правду не завжди легко

План

1. Чи була в моєму житті хвилина неправди?

2. Чи виправдовую я себе за обман?

3. Чому я так вчинив, чим керувався?

4. Висновок. Говорити правду не завжди легко!

Зразок тексту

  Одного разу я з друзями загрався. Це було справді захопливо: ми розділилися на дві команди, ганяли м’яча, потім у «вибивного», а за тим уже й не пригадую, що було далі…. Давно це сталося, щось та призабув.

 Невдовзі почувся голос тата, дзвінко та вимогливо він кликав мене додому, але як же покинути гру та хлопців? Адже все так гарно складалося, сонце, весна, канікули, друзі – і ніяких уроків на завтра! До двору я так і не пішов, гамір, веселощі швидко забили мені думки про батьків голос…

 Вечір усе ж нас утомив – і ми почали нехотя розходитися по домівках, де на нас чекали справи, яких ми так і не доробили: хтось не домів двір, хтось не помив посуд, хтось забув підбити цвяхами ящики під картоплю...

 Утомлено я волочив ноги до двору. Мене зустрів татів холодний погляд, і мені швидко стало все зрозумілим, навіть більше! Рука в нього була перебинтована: він кликав мене, щоб я допоміг йому перев’язати рану, а я…, а я…зробив вигляд, що нічого не чув!

 Багато років проминуло від тієї весни, але гіркота від мого вчинку та неправди й досі тягарем лежить на моїм сумлінні. Особливо, коли бачу шрам на татовій натрудженій руці…

 Чому я так вчинив, чому  «не почув», чому не прийшов на поміч такій рідній мені людині? Важко сказати, можливо, надто юний був, а може, й невихований так, як слід було б! Шкребе ще й від того, що і дотепер я так і не набрався сміливості сказати правди батькові, а він так ніколи і не допитувався, як воно було насправді!

 Звичайно, з висоти мого віку можу сказати, що я зробив не так, як мене вчили, не так, як хотілося, не так, як треба було б учинити в такій ситуації. Хоча спершу намагався сам себе виправдати, мовляв, я ж не знав, чого мене кличе тато, гадав, що знову хочуть мене загнати до двору, аби працювати, а в мене ж канікули, друзі, м’яч…Виправдання занадто слабкі. Скажу чесно, заспокоєння в «таких аргументах» небагато, та назад колесо життя не прокрутиш!

 Говорити правду, друзі, не так легко і просто! Але треба набиратися сміливості та казати її, а інакше вам своє сумління не заспокоїти. Кігтястою кішкою  воно буде вам роздирати душу, не давати спокою та морального затишку!

Колись я неодмінно розкажу тобі правду, мій тату, попрошу вибачення за скоєне - і сподіваюся почути теплі твої слова: «Нічого страшного, ти був надто маленьким, в тебе була весна, і…канікули, і..м`яч!»