Урок на тему " Основні жанри хорової музики. Знаменне багатоголосся, кантова та партесна музика. М.Дилецький та його "Граматика мусикійська".

Основні жанри хорової музики. Знаменне багатоголосся, кантова та партесна

музика. М.Дилецький та його «Граматика мусикійська».

План

1.Поняття музичного жанру, типи жанрової класифікації.

2.Основні хорові жанри.

3.Розвиток знаменного багатоголосся.

4.Кантова та партесна музика.

5.М.Дилецький та його «Граматика мусикійська».

Поняття музичного жанру – одне із найбільш складних. Жанр – вид (рід) музичного твору, що визначається сукупністю характерних прикмет. Існують різні типи жанрової класифікації музичних творів, які визначаються:

- конкретним життєвим (побутовим) призначенням твору (пісня, марш, вальс);

- умовами виконання (опера, балет, камерні твори);

- специфікою виконавських засобів (вокальний та інструментальні жанри);

- загальним характером твору аналогічно другим видам мистецтва (ліричний, епічний, героїчний та інші жанри).      

Найбільш загальною жанровою класифікацією є розділення всієї музики на вокальну та інструментальну. Вокальна музика може бути сольною, ансамблевою, хоровою. В свою чергу хорова творчість має свої жанрові  різновиди, які називаються хоровими жанрами. В сучасній творчій практиці існують такі  хорові жанри:

         -     хорова пісня;

         -     хорова обробка (народної пісні або оригінальних творів);

         -     хорова мініатюра;

         -     хори крупної форми;

   -     оперно-хоровий жанр;

   -     кантатно-ораторіальний жанр.

Хорові жанри можуть бути розділені на 3 групи. До першої групи відносяться «чисто хорові» жанри, де визначне значення хору – очевидно (хорова пісня, хорова мініатюра, хор крупної форми). До другої групи входять «синтетичні» жанри, в яких хор один із учасників виконання (кантатно-ораторіальний і оперно-хоровий жанри). Третю групу складають «допоміжні» жанри, які об’єднують твори, що не являються як правило наслідком оригінальної хорової творчості (хорові обробки, хоровий переклад). Пропонована класифікація дозволяє об'єднати і систематизувати твори, які різні за змістом, стилем, часом створення та специфікою виконання  - як старовинною, так і сучасною хоровою музикою.

Слід зазначити, що вид хорової музики - а саppella або із супроводом не є головним моментом при визначенні жанру.

Хорова пісня – найбільш масовий і широко доступний жанр хорової музики. Твори цього жанру невеликі за розміром, написані в куплетній формі. Музична мова доступна і пов’язана з широко побутовими в народі інтонаціями. Зміст таких пісень завжди конкретний, пов'язаний з найбільш близькими всім людям темами, почуттями та образами.  Хорові пісні виконуються як а саppella так із супроводом, нерідко за участю солістів.

Слід розпізнавати поняття: хорова пісня та масова пісня. В першому випадку мова йде про склад виконавців (хор), а в другому про широту розповсюдження, про популярність твору. Хорова пісня не завжди буває масовою, так як і не кожна масова пісня обов’язково є хоровою. Хорова пісня – це жанр, поняття масовості вказує на особливості його побутування. Хоровою масовою піснею називають твір, який хоровий по своїй природі, що отримав широке всенародне поширення. Іноді такі твори називають «масовими хорами». Пам'ятаймо: хоровий спів ґрунтується на співочій культурі.

Жанр хорової обробки (народної пісні або оригінальних творів) пов'язаний з творчим освоєнням народного пісенного мистецтва професійної музики. Створення обробки – серйозний творчий процес, що потребує від автора не меншої майстерності, чим створення оригінального твору. Опрацьовуючи народну пісню, композитор за допомогою музичних засобів глибше розкриває її зміст, передає настрій та характер, зберігає першоджерело пісні з використанням нових тембрів, фарб і гармонійних засобів, проявляє свою авторську індивідуальність. Видатними майстрами хорової обробки є українські композитори М. Леонтович, М .Лисенко, Я.Степовий, О.Кошиць та інш. У відповідності з народними виконавськими традиціями хорові обробки пишуться в куплетній або куплетно-варіаційній формі і в умовах концертного виконання часто звучать a cappella. В залежності від ступеня творчого впливу на фольклорний матеріал розрізняють три основні типи хорових обробок:

• проста обробка-виклад в куплетно-віріаційній формі із збереженням мелодії і жанру пісні. Наприклад, «Ой з за гори кам’яної» - українська народна пісня в обробці М.Леонтовича;
• розгорнута обробка – наявність оригінального композиторського задуму при збереженні мелодії в незмінному вигляді (можуть бути різні варіанти: однокуплетна, багатокуплетна з повторенням або без повторення куплетів, більш складна структура);
• вільна обробка – активний творчий розвиток фольклорного матеріалу, що включає і мелодичні перетворення. Цей тип обробки близький оригінальним творам, що засновані на матеріалі народних пісень. З них найбільш характерною та розповсюдженою є розгорнута обробка. Але можна зустріти хорову обробку і оригінальних творів – наприклад пісень українських композиторів, що стали народними.

До жанру хорової мініатюри відносять невеликі хорові твори ліричного характеру без супроводу, написані в простих формах (період, проста двохчастинна і трьохчастинна, строфічна). В хоровій практиці мініатюра найбільш характерна для творів a cappella (творчість М.Леонтович, ). Твори з супроводом зустрічаються значно рідше, але не виключно. Особливу різновидність складають хорали та мадригали – твори переважно старовинної західної музики. Іноді до жанру хорової мініатюри відносять деякі хорові пісні, обробки та переклади. Для більш правильної і чіткої  класифікації треба мати на увазі:

• по-перше, мініатюрі не властива куплетність, що характерна для пісенної форми;
• по-друге, до цього жанру можуть бути віднесені тільки самостійні, оригінальні хорові твори, а не їх обробки. Хоровій мініатюрі як жанру властива камерність, «акварельність» музичних кольорів. 

Хори крупної форми являють собою масштабні хорові композиції як a cappella, так і з супроводом, що характеризуються значним змістом і мають складну структуру (складні двох- і трьохчастинні, рондо, варіації, соната). Важливе місце займають твори культової музики: мотети західно-європейських авторів та хорові концерти українських та російських композиторів. Чудові приклади розгорнутих хорових композицій a cappellа зустрічаємо в творчості М.С.Березовського, Д.С.Бортнянського та інш.

Поняття кантатно-ораторіального  жанру до певної міри умовне. Воно об’єднує велику кількість творів різних за характером, структурою, складом виконавців, маючи свої приватні жанрові характеристики (ораторія, кантата, поема, сюїта та інш.). Загальним для творів цього жанру є, перш за все їх масштабність, яка пов’язана з широтою, значною тематикою та змістом і пропонує використання, як правило, багаточастинних циклічних побудов, а також широкий та різноманітний склад виконавців, серед яких хор є головним та ведучим, але не єдиним учасником. До творів кантатно-ораторіального жанру можуть бути віднесені хорові симфонії, які дуже близькі ораторії, поемі, сюїті.

Хорові епізоди, що звучать в операх, відносяться до оперно-хорового жанру. Використання хору в опері аналогічно його ролі в кантатно-ораторіальному  жанрі і за складом виконавців (хор, оркестр, солісти, в опері кількість солістів, як правило більше і їх роль значна), і по масштабності композиції, і по звучанню хору з супроводом. Оперно-хоровий  жанр займає особливе місце в українській музиці. Це пов’язано з  ведучою лінією розвитку української опери як опери комічної,  історико-героїчної, де роль народу завжди велика (опери С.Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм», М.Лисенка «Тарас Бульба» та інш.)

З другої половини XV ст. починає підноситись освіта та культура. Найважливішою галуззю професійного музичного мистецтва залишається церковна творчість. Традиція давньоруського київського розспіву розвивається і надалі, проте його тепер частіше називають знаменним розспівом (назва походить від особливого способу запису, шо отримав назву «знам'я», в тодішній мові це слово означало «знак»). З XVI ст. в Києві виникає новий запис нот, так зване «київське знам'я», що пишеться на п’яти лінійках. Відома система  осьмогласія зберігається й надалі, як основний принцип використання музики в богослужінні. Разом з тим з'являється важливе писемне джерело, завдяки якому нащадки змогли пізнати найдавнішу музику нашої Батьківщини. Всі наспіви, що виконувалися в церкві в будні, а також у святкові дні, за календарем  - від вересня до серпня, збиралися поступово в одну велику, гарно прикрашену рукописну книгу, що отримала назву Ірмолай. Кожен монастир, храм мав свого освіченого монаха-переписувача, котрий протягом багатьох років старанно збирав до Ірмолая мелодії богослужіння. У початковий період поширення музичної грамотності та професіоналізму на Україні важливу роль відіграли братства.

Вони виникли в першій половині XV ст. серед міського населення України і поступово з'явилися в усіх великих  містах України. В кінці XVI ст. існувала досить густа їх мережа. Вони залучали до своїх рядів все нових і нових «братчиків» з міщан, селян, козацтва й окремих представників української шляхти. Піднімаючись на захист православної віри, братства ставили собі за мету заснування шкіл з словяно-руською мовою викладання. Деякі з братських шкіл згодом розширили свою програму й перетворилися на середні школи, так звані колегіуми. При багатьох братствах існували великі церковні хори, що славилися мистецьким співом. Підготовка в братських школах грамотних і музично освічених регентів, учителів співу і навіть композиторів відіграла велику історичну роль у розвитку музичного професіоналізму на Україні.

Паралельно з високопрофесійною культовою музикою – партесним і хоровим концертами, провідними фольклорними жанрами X-XVII століть на Україні сформувався і набув розповсюдження кант, що представляв демократичну культуру широких верств населення.

Кант – це триголосна, куплетної будови хорова акапельна  пісня написана для чоловічого складу. За змістом поетичного тексту і характером музики канти можна розділити на ліричні, гумористичні, сатиричні й урочисті. Їх створювали як музиканти-професіонали, так і любителі музики – учні братських шкіл, мандрівні дяки. Кант став одним з джерел формування сольної пісні-романсу. 

Музична побудова канта має ряд характерних ознак:

- мелодика пов’язана з народнопісенними і народнотанцювальними джерелами;

-фактура гомофонно-гармонічне триголосся, в якому два верхні голоси розвиваються паралельними терціями, а бас утворює гармонічну основу;

-склад виконавців – чоловічий хор а саppella;

-форма симетрична, куплетна.    

Партесний спів виник на основі прагнення до більшої яскравості, виразності,гармонічної повноти звучання церковної хорової музики. Він являв собою гомофонно-гармонічне багатоголосся з деякими елементами поліфонії. У багатьох партесних творах, зокрема в їх ритміці і мелодиці виявляється народнопісенний вплив. Слід відзначити, що тексти партесних творів виконувалися й записувалися близькою народові словяно-руською мовою.

Основним жанром професійної музики XVII першої половини – XVIIIст. на Україні був партесний концерт. Це одночастинний, досить великий за обсягом твір. На Україні він з'являється наприкінці XVIст. За характером музики, образним змістом партесні концерти умовно можна поділити на дві групи: перша- урочисті, світлі, друга  лірико-драматичні, скорботні. Характерною рисою партесних концертів є їх багатоголосність (8-12-голосся). Виконавцями партесних концертів були чоловіки і хлопчики. У хорових побудовах переважає гармонічний склад. Партесні концерти писали не тільки на духовні, а й світські сюжети.

Видатним теоретиком партесного співу і автором багатьох партесних творів другої половини XVII ст. був Микола Павлович Дилецький - найвидатніший український композитор, регент і педагог. Він підсумував і узагальнив майже столітній досвід богослужебного багатоголосся східної православної церкви, дав теоретичне обґрунтування основ гармонічного партесного співу та його вершинного жанру – партесного концерту. Створюючи підручник теорії музики та композиції, методики музичних предметів та диригування, М.Дилецький вперше дає естетичне визначення музики як мистецтва. Пояснюється це посиланням на тризвуки до-мі-соль і ре-фа-ля, на виражальні можливості мажорного і мінорного ладів. Теоретичне вчення М.Дилецького ґрунтується на пятилінійній системі запису нотних знаків зі збереженням давньої назви «київське знам'я».