Урок на тему: "Українське мистецтво і релігійне життя (1917-1921 рр.)"

10-й клас Історія України Презентація на тему: «Українське мистецтво і релігійне життя (1917 – 1921 рр.)» Автор: вчитель історії і правознавства ЗЗСО «КСЛІ» Гук Олександр Іванович

Актуалізація опорних знань Назвіть основні літературні течії в Україні в 1917—1921 рр. Яких відомих українських митців початку ХХ ст. ви можете назвати? Пригадайте особливості релігійного розвитку на українських землях на початку ХХ ст. Гук О.І.

Образотворче мистецтво Українська академія мистецтв 18 грудня 1917 р. Микола Бурачек – перший Президент Української академії мистецтв Фундатори Української академії мистецтва. Стоять (зліва направо): Георгій Нарбут, Василь Кричевський, Михайло Бойчук Сидять: Абрам Маневич, Олександр Мурашко, Федір Кричевський, Михайло Грушевський, Іван Стешенко, Микола Бурачек. 1917 рік Гук О.І.

у 1918—1921 роках — викладач Київського інституту театрального мистецтва; його пейзажі тонко передають колірне багатство природи, її мінливість, позначені впливом імпресіонізму; еволюція його творчості – шлях від пейзажів, що фіксують мінливість світу ( «Золота осінь», Ганок взимку»), до композицій, де образ землі є синтезом тривалих спостережень і глибоких узагальнень; оформлював театральну виставу «По дорозі в казку» Олександра Олеся. Образотворче мистецтво Імпресіонізм Микола Бурачек ( 1871 – 1942) Гук О.І.

До кращих творів цього періоду відносять картини «Соняшники» і «Дахи Софійського собору в Києві» Картини Миколи Бурачека «Березень» (М.Бурачек, 1917 р.) Гук О.І.

Картини Миколи Бурачека “Золота осінь”, 1916 р. Гук О.І.

Картини Миколи Бурачека “Університет”. Листівка Гук О.І.

Картини Миколи Бурачека “Дахи Софійського собору в Києві”, 1917 р. Гук О.І.

живописець, малювала пейзажі, натюрморти, портрети; у 1919—1920 роках працювала художником в археологічному та етнографічному музеї Харкова; Комісія з Третьяковської галереї купувала її картини; 1924 року емігрує до Франції (Париж). Образотворче мистецтво Імпресіонізм Зінаїда Серебрякова (1884 – 1967) Автопортрет біля туалетного столика,1909 р. Гук О.І.

Картини Зінаїди Серебрякової “Автопортрет в костюмі П'єро” “Дівчина зі свічкою” Гук О.І.

Картини Зінаїди Серебрякової “За сніданком”, 1914 р. Гук О.І.

Картини Зінаїди Серебрякової «Вибілювання полотна» , 1917 р. Гук О.І.

Картини Зінаїди Серебрякової «Жнива» , 1915 р. Гук О.І.

графік, живописець, педагог, теоретик мистецтва; увійшов до історії українського мистецтва як один із фундаторів національного кубофутуризму; 1918 року брав участь у виготовленні ескізів українських грошових знаків; в 1919 р. — співробітник Всеукраїнського відділу мистецтва Народного комісаріату освіти УРСР, керував оформленням революційних свят у Києві; автор знакових картин цього часу - «Пляшки», «Паровоз», «Спогади про Кавказ». Образотворче мистецтво Модернізм Олександр Богомазов ( 1880 – 1930) Автопортрет 1911 року Гук О.І.

Картини Олександра Богомазова «Пожежа в Києві». 1916. Національний художній музей України, Київ Гук О.І.

Картини Олександра Богомазова «Спогади про Кавказ». 1916. Приватна колекція. Київ Гук О.І.

Картини Олександра Богомазова «Паровоз». 1915. Приватна колекція Гук О.І.

Картини Олександра Богомазова Натюрморт “Пляшки”. 1915 р. «Ліс. Боярка». 1915 р. Приватне зібрання, Москва Гук О.І.

маляр, архітектор, графік, перший художник національного кіно; був обраний першим ректором Державної Академії Мистецтва в Києві; виконав проект прийнятого Центральною Радою українського державного герба; в архітектурі його вважають творцем нового українського стилю – українського модерну (його назвали «батьком української архітектури»); став новатором у галузі української книжкової графіки, блискуче оформивши твори М.Грушевського, В.Винниченка та ін. Образотворче мистецтво Модернізм Василь Кричевський ( 1873 – 1952) Гук О.І.

Твори Василя Кричевського Малий державний герб УНР В. Кричевського Великий державний герб УНР за проектом В. Кричевського. 1918 Велика державна печатка УНР В. Кричевського. 1918 Гук О.І.

Твори Василя Кричевського Державний кредитовий білет УНР В. Кричевського. 1918. Лицева сторона Державний кредитовий білет УНР за проектом Кричевського. 1918. Зворотна сторона Гук О.І.

художник і педагог, був одним із засновників і першим ректором Української академії мистецтв; у свої творчості залишався вірним реалістичній манері, вбачаючи основну вартість митця в постійній вимогливості до удосконалення живописної майстерності; послідовно відстоював національні традиції, розробляючи українську тематику засобами, перенятими під час закордонних поїздок; один з найвідоміших творів – триптих «Життя». Образотворче мистецтво Реалізм Федір Кричевський ( 1879 – 1947) Автопортрет Гук О.І.

Картини Василя Кричевського «Сім'я». Центральна частина триптиха «Життя» Портрет Л.Я. Старицької на золотому тлі. 1914 р. Гук О.І.

митець, був одним з перших професорів Української академії мистецтв; писав спираючись на досягнення імпресіонізму, міські пейзажі, зокрема київські: «Весняна Симфонія», «Осінь. Дніпро», «Міський Пейзаж», «Дахи Києва»; його мистецтво визначало художні новації часу — ті пошуки в живописі, в основі яких превалював декоративний початок; в 1920 р. емігрував до США. Образотворче мистецтво Модернізм Абрам Маневич ( 1881 – 1942) Автопортрет Весна на Куренівці Гук О.І.

Картини Абрама Маневича «Міський Пейзаж» Гук О.І.

Картини Абрама Маневича «Вид на Київ» Гук О.І.

Картини Абрама Маневича «Дахи Києва» Гук О.І.

Картини Абрама Маневича «Весна в Куренівському районі Києва» Гук О.І.

художник-авангардист (кубофутурист, конструктивіст), сценічний художник, дизайнер театральних костюмів; з 1917 р., працює у галузі мольбертного та монументального живопису, графічного мистецтва та костюмного дизайну; у період 1918–1921 рр. працює для балетної студії Броніслави Ніжинської і створює метеоритної сили костюми до «Ассирійських танців»; оформлював масові революційні свята, спектаклі, створював архітектурні проекти; з 1920 р. — професор Академії мистецтв України. Образотворче мистецтво Модернізм Вадим Меллер ( 1884 – 1962) Гук О.І.

Картини Вадима Меллера Кубофутуристична абстрактна композиція. 1918. Національний художній музей України, Київ Ескiз декорацiї до вистави Алло, на хвилi 477 Гук О.І.

Картини Вадима Меллера Дизайн костюмів до спектаклю «Маски». 1919 р. Гук О.І.

Картини Вадима Меллера Ескізи костюмів Гук О.І.

живописець, педагог і громадський діяч; в 1911—12 роках брав участь у виставках мюнхенського «Сецесіону»; твори користувалися незмінним успіхом в Європі, їх відзначала художня критика, друкували журнали; картина «Карусель» була придбана з самої виставки для Музею образотворчих мистецтв Будапешта; в 1917 р. був одним із найактивніших ініціаторів створення Української академії мистецтв, очоливши одну з майстерень живопису. вбитий у Києві пострілом у потилицю. Образотворче мистецтво Модернізм Олександр Мурашко ( 1875 – 1919) Автопортрет. 1918 р. Гук О.І.

Картини Олександра Мурашка Ескіз до картини «Карусель» «Жінка в чорному», 1917 р. Гук О.І.

Картини Олександра Мурашка «Жінка з квітами», 1918 р. «Автопортрет»,1918 р. Гук О.І.

художник-графік, ілюстратор; у вересні 1917 р. став професором графіки новоствореної Української Академії Мистецтв, а згодом і її ректором; за радянських часів плідно працював над оформленням книжкових видань, журналів, виступав з нищівними політичними карикатурами на білогвардійців його життя урвалося весною 1920 р., під час окупації польськими військами Києва. Образотворче мистецтво Символізм Георгій Нарбут ( 1886 – 1920) Б. Кустодієв. Портрет Г. І. Нарбута Ілюстрація до «Енеїди» І. Котляревського Гук О.І.

Твори Георгія Нарбута Виконав ескізи банкнот номіналами в 10, 100 і 500 гривень. В ескізі 10-гривневої купюри він використав орнаменти українських книжкових гравюр XVII століття, 100-гривневої - зображення робітника з молотом та селянки з серпом на тлі вінка з квітів і плодів, 500-гривневої - алегорію «Молода Україна» у вигляді опроміненої дівочої голівки у вінку (завдяки їй купюра отримала іронічне народну назву «горпинками») Банкнота 500 гривень. Реверс («горпинка») Банкнота 100 гривень 10 гривень УНР Гук О.І.

Твори Георгія Нарбута 18 липня 1918 р. затверджено спроектовану ним малу Державну печатку — зображення козака з пищалем на плечі на восьмикутному тлі, у верхній частині якого було розміщено володимирський тризуб Проект герба Української держави Гук О.І.

живописець і педагог, талановитий і темпераментний представник постімпресіонізму; з 1913 р. жив у Львові, куди переїхав за допомогою митрополита А. Шептицького, де крім творчої роботи, займався і педагогічною діяльністю: мав надзвичайно багато учнів (кілька десятків); в 1923 р. заснував у Львові мистецьку школу, що стала відомим осередком малярської культури у Західній Україні; в 1921 р. відбулася його перша львівська збірна виставка. Образотворче мистецтво Модернізм Олекса Новаківський ( 1872 – 1935) Автопортрет Гук О.І.

Картини Олекси Новаківського “Флокси”, 1917 р. “Натюрморт”, 1916 р. Гук О.І.

Картини Олекси Новаківського “Цвіт каштану”, 1917 р. Портрет митрополита Андрея Шептицького Гук О.І.

Картини Олекси Новаківського «Українська Мадонна», 1920 р. «Революціонерка» Гук О.І.

живописець, художник театру і книги; експонувати свої роботи почав з 1914 р.; у 1916 році відбувся його дебют як театрального художника; 1917—1919 рр. працює головним художником Молодого театру Леся Курбаса; оформив більшість вистав театру, зокрема «Осінь», «Кандіда», «Затоплений дзвін», «Різдвяний вертеп» тощо; займався художнім оформленням книжок і журналів; входив до літературних об'єднань «Біла студія» і «Фламінґо». Образотворче мистецтво Модернізм Анатолій Петрицький ( 1895 – 1964) Світлина 1919 року Гук О.І.

Картини Анатолія Петрицького Дизайн костюму до вистави Сорочинський Ярмарок  Дизайн костюму Гук О.І.

Картини Анатолія Петрицького Портрет Ольги, 1920 р.  Портрет старого, 1913 р.  Гук О.І.

художник, з 1901 по 1917 рік очолював групу по реставрації Ісаакіївського собору; виставлявся у Товаристві акварелістів і Товаристві художників імені Киріака Костанді; з 1918 року у Києві, член Асоціації художників Червоної України; у 1918–1920 роки працював переважно в техніці графіки: ілюстрував книжки, виконував портрети, плакати; згодом перейшов до актуальної тематики; став першим народним художником Радянської України. Образотворче мистецтво Реалізм Григорій Світлицький ( 1872 – 1948) Гук О.І.

Картини Григорія Світлицького “Поїзд на станції”, 1916 р. Гук О.І.

Картини Григорія Світлицького “Дачники” Гук О.І.

Картини Григорія Світлицького “Місячна ніч” Гук О.І.

Картини Григорія Світлицького “Сільська вулиця при місячному сяйві” Гук О.І.

маляр-імпресіоніст, живописець, художник-монументаліст, графік; з київського періоду його життя походять картини: «Дівчина і пава» , «Івасик і відьма», «Вітер», «Катерина», «Похмурий день» та ін.; брав участь в перших виставках, що були організовані урядом УНР; працював у Секретаріаті народної освіти Української Центральної Ради і міністерстві освіти, згодом і міністром освіти в урядах УНР; став одним із засновників українського національного стилю. Образотворче мистецтво Модернізм Петро Іванович Холодний ( 1876 – 1930) Гук О.І.

Картини Петра Холодного “Дівчина і пава”, 1915 р. Гук О.І.

Картини Петра Холодного “Маки”, 1919 р. Гук О.І.

Картини Петра Холодного “Переправа”, 1920 р. Гук О.І.

художник, маляр-монументаліст; в 1917 р. його обирають ректором Української академії мистецтв; засновник власної художньої школи, учасникам якої були зрозумілі традиції народного мистецтва; його група розписала агітпароплав «Більшовик», Луцькі казарми в Києві, оформляла свято 1 травня 1919 року, декорувала Київський оперний театр; працюючи в Києві, реставрував кілька творів у збірці В. I. Ханенка, запропонував метод закріплення фресок у хрещальні Софійського собору. Образотворче мистецтво Монументалізм Михайло Бойчук ( 1882 – 1937) Гук О.І.

Картини Михайла Бойчука Фрагмент фрески Гук О.І.

митець-монументаліст, навчався у Києві в Художньому Училищі (1916–1917) і в Київському Інституті Пластичних Мистецтв; учень і послідовник М. Бойчука; входив до авангардистської Асоціації революційного мистецтва України; працював у ділянках монументального і станкового малярства, станкової та книжкової графіки; автор статей на мистецькі теми у журналах «Нове Мистецтво», «Критика», «Авангард»; брав участь у стінописах Межигірського Художнього Керамічного Технікуму. Образотворче мистецтво Монументалізм Василь Седляр ( 1899 – 1937) Гук О.І.

Картини Василя Седляра Ілюстрації до "Кобзаря" Гук О.І.

художник, в 1905-1916 рр. жив і працював у Чернігові; в народному дусі оформлював тканини та керамічні вироби; низка пейзажів, перетворені в орнамент квіти натюрмортів, декоративні панно свідчать про глибоке розуміння народного мистецтва; монументальні панно «Чорне і біле», «Казка», «Хризантеми» стали вагомим внеском майстра у відродження українського декоративного панно; один з восьми професорів новозаснованої Київської Академії мистецтв. Образотворче мистецтво Модернізм Михайло Жук ( 1883 – 1964) Гук О.І.

Картини Михайла Жука Панно “Біле і чорне” Гук О.І.

Картини Михайла Жука “Казка”, 1914 р. “Хризантеми” Гук О.І.

Картини Михайла Жука “Портрет невідомої”, 1919 р. Гук О.І.

живописець, письменник, графік; 1917 року повернувся до Києва; у 1919 році спільними зусиллями художників створено Першу Професійну Спілку художників міста Києва і він бере активну участь у роботі Спілки; працював у книжковій графіці, монументальному живописі (розписав Борисоглібську церкву, Успенський собор Києво-Печерської лаври), писав портрети та пейзажі; створював ілюстрації до «Кобзаря», написав ряд робіт, присвячених Т.Шевченку. Образотворче мистецтво Реалізм Іван Їжакевич ( 1864 – 1962) Гук О.І.

Картини Івана Їжакевича “Покровський монастир” Гук О.І.

Картини Івана Їжакевича “Онуфрієвська вежа”, 1913 р. Гук О.І.

Картини Івана Їжакевича “Церква Спаса на Берестовому”, 1913 р. Гук О.І.

художник-баталіст, майстер анімалістичного жанру і графік; від 1919 року жив у Криму; для його творів властива багатофігурність і динамічність композиції, намалював кілька картин на теми громадянської війни: «Атака Будьоннівської кавалерії», «Перехід Червоної Армії через Сиваш»; виконав кілька тисяч книжкових ілюстрацій, застосовуючи в них малярські засоби; ілюстрації були розміщені у різних журналах, найбільше в «Нива», «Солнце России», «Мисливець та рибалка». Образотворче мистецтво Реалізм Микола Самокиш ( 1860 – 1944) Гук О.І.

Картини Миколи Самокиша “Запорожці біля корчми”, 1917 р. Гук О.І.

Картини Миколи Самокиша “Трійка”, 1917 р. Гук О.І.

Картини Миколи Самокиша «Бій за прапор. Атака », 1922 р. Гук О.І.

Картини Миколи Самокиша «Атака Буддьонівської кавалерії », 1923 р. Гук О.І.

Картини Миколи Самокиша «В Алупці», 1923 р. Харківський художній музей Гук О.І.

Картини Миколи Самокиша «Перехід Червоної армії через Сиваш», 1935 р. Сімферопольський художній музей Гук О.І.

скульптор, з 1912 по 1914 рр. викладає у своїй власній Школі мистецтв у Парижі; 1920 р. бере участь у Дванадцятому бієнале у Венеції, а 1921 р. засновує власну Школу мистецтв у Берліні; у своїх творах вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целулоїд; запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції, а реалістичні тенденції знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів. Скульптура Кубізм Олександр Архипенко ( 1887 – 1964) Гук О.І.

Роботи Олександра Архипенка Жінка, що вкладає волосся ("Lady combing her hair"). 1915 р. Одним з перших почав використовувати експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою, наприклад, є пустота між піднятою рукою в цій скульптурі Гук О.І.

Роботи Олександра Архипенка «Жінка з віялом», 1914 р. Скульптура-картина. Дерево, листовий метал, пляшки скляні та металеві воронки «Блакитна танцівниця», 1913 р. Бронза Гук О.І.

Роботи Олександра Архипенка «Торс жінки». 1920 р. «Оголена жінка, що стоїть». 1921 р. Гук О.І.

скульптор, кінорежисер, драматург, сценарист, художник кіно; більшовицький переворот зустрів у Ромнах, де в кінці жовтня 1918 р. створив пам'ятник Тарасу Шевченку; у Ромнах викладав малювання у 6 школах, вів міський драмгурток; був головним режисером Роменського пересувного робітничо-селянського театру; організував Товариство охорони пам'яток старовини; автор пам’ятника княгині Ользі у Києві, зруйнованого в 1919 р. Скульптура Монументалізм Іван Кавалерідзе ( 1887 – 1978) Музей-майстерня І.Кавалерідзе Гук О.І.

Роботи Івана Кавалерідзе Пам'ятник Тарасу Шевченку в Ромнах. Зроблений з бронзи (скульптура Шевченка) та бетону (п'єдестал). Це перший в Україні памятник Т.Г.Шевченку Гук О.І.

скульптор, який в 1918 році — переїхав в Україну до Києва, а в 1920 році до Харкова , а вже згодом працював у Київському художньому інституті; брав участь у виставці Єврейського товариства заохочення мистецтв у Петрограді та Москві в 1918 р.; беручи участь у здійсненні ленінського плану «Монументальної пропаганди» створив для Києва у 1920 році: погруддя Тараса Шевченка, яке було встановлене на місці пам'ятника Олександру ІІ, біля колишнього Купецького саду; погруддя Карла Маркса в 1920 р. Скульптура Монументалізм Бернард Кратко ( 1884 – 1960) Погруддя на могилі Гук О.І.

Роботи Бернарда Кратко “Червоноармієць”. Гіпс. 1919 р. Київ Меморіальна дошка декабристам Гук О.І.

архітектор і громадський діяч, один із засновників українського стилю; після успішного закінчення Інституту цивільних інженерів працював земським інженером спочатку Полтавської, потім Київської губернії; 1918 року став головою Товариства українських архітекторів; був фундатором і ректором Українського архітектурного інституту в Києві; до основних робіт митця відносять комплекс споруд Української сільськогосподарської академії у Голосієвому в Києві, лікарню у Лубнах та ін. Архітектура Український стиль Дмитро Дяченко ( 1887 – 1942) Гук О.І.

Роботи Дмитра Дяченка Корпус Лісотехнічного інституту (1925—27) в Києві Гук О.І.

Архітектура Монументальна пропаганда Декрет РНК УРСР від 7 травня 1919 р. «Про знесення з майданів та вулиць пам’ятників, збудованих царям та царським посіпакам» Пам’ятники, збудовані царям та царським посіпакам, що не становлять вартості ні історичного, ні з художнього боку, зносяться з майданів та вулиць і почасти переносяться до музейних склепів, а почасти утилізуються. Всеукраїнському комітетові охорони пам’ятників мистецтва та старовини наказується цей декрет здійснити. Пам'ятник княгині Ользі та Кирилу, Мефодію і Андрію Первозванному Гук О.І.

Архітектура Монументальна пропаганда М.Гельман, М.Шехтман. Пам'ятник Карлу Марксу в Одесі. Бетон. 1920 р. Гук О.І.

Музичне мистецтво Популяризація творчості українських композиторів Кирило Стеценко – організатор і керівник Першого українського національного хору Гук О.І.

Музичне мистецтво Кирило Стеценко ( 1882 – 1922) композитор, хоровий диригент і музично-громадський діяч; з 1917 р. працював у Києві в музичному відділі Міністерства Освіти, в червні 1919 р. урядом УНР призначений головноуповноваженим по організації народних хорів і капел; організував Перший київський народний хор, дві мандрівні капели, на основі яких згодом виникла капела «Думка», з якою подорожував по Україні; давав поштовх заснуванню подібних колективів у містах і селах він віддавав перевагу хоровим, вокально-інструментальним, оперним жанрам, обробкам народних пісень. Гук О.І.

Державний симфонічний оркестр імені М. Лисенка Музичне мистецтво Листопад 1918 р. «Симфонічний оркестр ім. М. Лисенка створювався ще так недавно, а вже визначилось його цілком серйозне і свідоме відношення до своєї художньої справи. Оркестр не задовольняється випадковою концертною програмою, складеною з нашвидку відновлених у пам'яті заграних речей. Він хоче дати цільну програму, об'єднану визначеним стилем, визначеною творчою манерою». («Последние новости», 1919, 21 січня) Олександр Горілий – засновник Державного симфонічного оркестру імені М. Лисенка Гук О.І.

Державний симфонічний оркестр імені М. Лисенка Музичне мистецтво Сторінка журналу "Музичний вісник" з анонсом концерту Державного симфонічного оркестру імені М. Лисенка (1919 р.) Гук О.І.

Музичне мистецтво Кирило Стеценко ( 1882 – 1922) композитор, диригент; в 1916-1920 рр. жив у Києві по вул. Басейній; автор ряду творів на українську тематику, зокрема - симфонічна картина-балет «Запорожці», «Подражаніє Ієзекіїлю» (за віршем Т.Шевченка), музика до драматичної вистави «Гайдамаки» та містерії «Великий льох» за поемами Т.Шевченка; вплив фольклорних джерел відбився в оркеструванні і редагуванні опер «Наталка Полтавка», «Чорноморці», інструментації сцен із опери «Тарас Бульба» М.Лисенка, кантат «Шевченкові» і драматичних картин «Гайдамаки» К.Стеценка. Гук О.І.

Музичне мистецтво 1918 р. Фелікс Блуменфельд - ректор інституту в 1919-1920 рр. Три факультети: педагогічний; диригентський; драматичний. Гук О.І.

Музичне мистецтво Василь Ємець – керівник капели Гук О.І.

Музичне мистецтво 1918 р. Засновано Олександр Кошиць – керівник Української державної капели Гук О.І.

Українська республіканська капела Музичне мистецтво 1919 р. Керівники Української республіканської капели 1919-1920 рр. – закордонне турне по Чехо-Словаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Англії, Голландії; виступи капели за кордоном привертали увагу до українського народу та до його історії; під час гастролей капела мала дуже багато схвальних відгуків у пресі; колектив залишився в еміграції. Олександр Кошиць Кирило Стеценко Гук О.І.

Музичне мистецтво 1919 р. Нестор Городовенко – керівник Державної української мандрівної капели Гук О.І.

Музичне мистецтво Українські композитори Микола Леонтович ( 1877 – 1921) композитор, хоровий диригент; автор широковідомих обробок українських народних пісень для хору «Щедрик», «Дударик», «Козака несуть»; ряд його творів включили до свого репертуару професійні та самодіяльні колективи України; на одному з концертів великий успіх мала «Легенда» Миколи Вороного; викладає у Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка; засновує першу в Тульчині музичну школу; в 1919—1920 рр. працює над першим великим симфонічним твором —оперою «На русалчин великдень». Гук О.І.

Музичне мистецтво Українські композитори Борис Лятошинський ( 1895 – 1968) композитор, диригент і педагог, вважається одним з основоположників модерного напрямку в українській музиці; закінчив у 1919 року — Київську консерваторію у класі композиції Р. Глієра; з 1920 року викладає музично-теоретичні дисципліни на виконавських факультетах Київської консерваторії; його твори в цей період виявляють впливи «сучасництва» з його загостреними засобами музичної мови, з тяжінням до нервової, напруженої ритміки. Гук О.І.

Музичне мистецтво Українські композитори Лев Ревуцький ( 1889 – 1977) композитор, педагог, музичний і громадський діяч; в 1916 р. паралельно закінчує консерваторію та Київський університет (факультет права); в 1919—24 рр. викладав у школі і керував сільськими хорами в Іржавці і Прилуках і пише кантату «Хустина»; автор великих музичних форм, створює симфонію в 1916-1920 рр.; серед вокальних творів відзначаються прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії. Меморіальна дошка Левка Ревуцького на будинку по вул. Софійській, 16 в Києві Гук О.І.

Музичне мистецтво Українські композитори Яків Степовий ( 1883 – 1921) композитор, педагог і музичний критик; один із фундаторів національної композиторської школи і продовжувач традицій Миколи Лисенка, музично-просвітній діяч, пропагандист світової класики в Україні; в 1917 р. став викладачем Київської консерваторії і керівником Музичної драми та Державного вокального ансамблю; майстер солоспівів, хорових і фортепіанних творів, автор музичних збірок для дітей, серед яких «Барвінки» на слова різних поетів, «Пісні настрою» на слова О. Олеся та ін. Гук О.І.

Музичне мистецтво Українські композитори Григорій Верьовка ( 1895 – 1964) композитор і хоровий диригент, педагог; в 1918–1921 рр. навчався в Київському музично-драматичному інституті імені Миколи Лисенка по класу композиції у Болеслава Яворського, диригування — в Олександра Орлова; під час радянсько-української війни в 1919 р. працює як організатор і керівник самодіяльності, викладав хорове диригування у музично-навчальних закладах Києва; як композитор працював переважно в царині хорової масової пісні, займався обробками народних пісень. Гук О.І.

Музичне мистецтво Українські співаки Олександр Мишуга ( 1853 – 1922) оперний артист і вокальний педагог; співав у Мілані, Турині, Варшаві, Кракові, Києві, Санкт-Петербурзі, Берліні, Лондоні; він був блискучим Герцогом у «Ріголетто» Верді, зворушливим Йонтеком у «Гальці» Монюшка, вражаючим Фаустом в опері Гуно; викладав у Музично-драматичній школі М. Лисенка в Києві, якій надавав значної фінансової підтримки; на схилку літ усе своє майно і гроші заповів Вищому музичному інститутові ім. М. Лисенка у Львові, де заснував кілька стипендій для малозабезпечених студентів. Олександр Мишуга — Фауст в опері «Фауст» Шарля Гуно Гук О.І.

Музичне мистецтво Українські співаки Михайло Микиша ( 1885 – 1971) співак (тенор) та педагог; співав у театрі Миколи Садовського, у Київській міській опері; з 1919 року — керівник новоствореного українського театру «Музична драма»; мав сильний, виразний, широкого діапазону голос, здобув славу виконавця гостродраматичних ролей; велике місце у репертуарі співака займали твори М. Лисенка. Михайло Микиша (справа) зі своїм учителем — Олександром Мишугою Меморіальна дошка у Києві Гук О.І.

Музичне мистецтво Українські співаки Марія Литвиненко-Вольгемут ( 1892 – 1966) співачка (сопрано), педагог; виступала в оперних театрах Петрограда, Вінниці, Харкова і Києва; мала сильний чистий голос, високорозвинену вокальну техніку; створила яскраві зразки, позначені національним колоритом: Оксана, Одарка («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Панночка, Наталка, Настя («Утоплена», «Наталка Полтавка», «Тарас Бульба» Лисенка), українські народні пісні; виконувала партії класичного репертуару. Наталка. "Наталка Полтавка" І. П. Котляревського - М. В. Лисенка. 1912 р. Гук О.І.

Український національний театр Театральне мистецтво Вересень 1917 р. Троїцький народний будинок у Києві (фото початку ХХ ст.), у якому було відкрито Український національний театр Іван Мар’яненко ( Петлішенко) – директор і режисер театру Перший український театр Гук О.І.

Державний народний театр Театральне мистецтво 1918 р. Панас Саксаганський ( Тобілевич) – керівник Державного народного театру Репертуар: побутовий; історично-побутовий; класичний. Троїцький народний будинок, в якому відбувалися вистави театру Гук О.І.

Актори Державного народного театру Ганна Затиркевич-Карпинська ( 1855 – 1921) театральна акторка; у Києві грала в Театрі Миколи Садовського , Державному народному театрі під керівництвом Панаса Саксаганського; чудово грала у п’єсах С. Васильченка, М. Кропивницького, П. Мирного, І. Котляревського; зіграла близько 130 ролей, створила образи задирикуватих, веселих, балакучих та енергійних жінок; особливо яскраве враження на глядачів справляла її баба Риндичка з водевілю «По ревізії» Марка Кропивницького. Гук О.І.

Актори Державного народного театру Іван Замичковський ( 1869 – 1931) театральний актор; до 1917 р. виступав у різних українських театральних трупах; в 1919—25 рр. грає у театрі ім. Т. Шевченка; до його найкращих ролей відносяться: Мартин Боруля («Мартин Боруля» Карпенка-Карого), Микита («Дай серцю волю, заведе в неволю» Кропивницького), Городничий («Ревізор» Гоголя), Ромашка («Диктатура» Микитенко) та інших; своєю творчістю розвивав реалістичні традиції демократичного національного театру.. Гук О.І.

Актори Державного народного театру Марія Заньковецька ( Адасовська) ( 1854 – 1934) театральна актриса; уславляла своєю грою звичайних простих людей, розкриваючи безмежність їхніх душах; маючи чудовий голос — драматичне сопрано, незрівнянно виконувала у спектаклях українські народні пісні; у 1918 році організувала народний театр «Українська трупа»; визнаючи її сценічні заслуги, в червні 1918 р. гетьман Скоропадський затвердив ухвалену Радою міністрів постанову про призначення їй довічної державної пенсії. М.Заньковецька в ролі Зосі у виставі за п'єсою І.Карпенка-Карого “Сава Чалий” Марія Заньковецька на поштовій марці 2004 року Гук О.І.

Репертуар: від «Царя Едіпа» Софокла до «Гайдамаків» Т.Шевченка; творення українського стилю, орієнтуючись на модерністські течії європейського театру. Молодий театр Театральне мистецтво 1917 р. Будинок на Фундуклеївській, 82, де був заснований “Молодий театр”, 1917 р. Лесь Курбас – засновник і режисер “Молодого театру” Гук О.І.

Український державний драматичний театр Театральне мистецтво 1918 р. Репертуар: реалістично-психологічні п’єси українських і зарубіжних драматургів. Перший український театр незалежної України Олександр Загаров ( Фессінг) – режисер Українського державного драматичного театру “… новий театр тішився особливою опікою самого гетьмана. ” Д.Дорошенко Гук О.І.

Актори Українського державного драматичного театру Любов Гаккебуш ( 1888 – 1947) драматична актриса, педагог; 1917 року дебютувала на сцені Державного національного театру в Києві у ролі Панночки («Осінь», О. Олеся); працювала у театрі Леся Курбаса «Березіль», Донецькому українському музично-драматичному театрі, театрах Вінниці, Одеси, Києва; з 1919 року вела педагогічну роботу у різних театральних студіях, у Харківському музично-драматичному інституті. Гук О.І.

Актори Українського державного драматичного театру Ганна Борисоглібська (Сидоренко-Свидерська) ( 1868 – 1939) актриса; створила велику галерею яскравих сценічних образів в театрі: Риндичка, Текля, Гапка, Варвара («По ревізії», «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», «Зайдиголова», «Чмир» Кропивницького), Секлета, Вустя («За двома зайцями», «Ой не ходи, Грицю…» Старицького та ін.; після Жовтневого перевороту була одним із організаторів у Києві Першого Державного українського театру імені Т. Шевченка; у 1920–1925 рр. перебувала на Західній Україні. Гук О.І.

Актори Українського державного драматичного театру Іван Мар’яненко ( Петлішенко) ( 1878 – 1962) актор, режисер, педагог; від 1915 р. очолював Товариство українських акторів; з 1917 р.— директор і режисер Національного зразкового театру, з 1918 р. — актор Державного драматичного театру, а в 1919–1923 рр. — комісар Першого театру Української Радянської Республіки ім. Шевченка; грав у виставах: «Блакитна троянда» Лесі Українки, «Казка старого млина» С. Черкасенка (обидві — в 1915 р.), «Оборона Буші» М. Старицького (1917). Гук О.І.

Актори Українського державного драматичного театру Олександр Сердюк ( 1900 – 1988) актор театру (героїчного й характерного плану) та кіно; закінчив в 1919 р. Державний музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка; в 1919—1922 рр. дебютував у Театрі ім. Т. Шевченка (Київ); з 1922 р. працює у театрі «Березіль», вважається учнем Л.Курбаса; образи, створені актором, відрізняються реалізмом, монументальністю. Гук О.І.

Театральне мистецтво 1918 р. Гук О.І.

Театральне мистецтво 1919 р. "Ткачі" Г. Гауптмана Перша вистава Режисер О.Загаров з великим успіхом ставив п'єси М.Гоголя, Лесі Українки, європейських класиків Гук О.І.

Новий драматичний театр ім.І.Франка Театральне мистецтво 1920 р. Гнат Юра – засновник і режисер театру Перша вистава «Гріх" Володимира Винниченка Гук О.І.

Театральне мистецтво Балетна школа, м. Київ Броніслава Ніжинська – засновниця і керівник балетної школи Серж Лифар – один з учнів балетної школи, відомий як один із найвидатніших танцівників XX сторіччя. Сучасники називали його «богом танцю», «добрим генієм балету XX століття» Гук О.І.

Театральне мистецтво Микола Куліш ( 1892 – 1937) письменник, режисер, драматург, громадський діяч, педагог; у липні 1919 року, перебуваючи в Херсоні, формує Дніпровський селянський полк у складі Червоної Армії; за гетьманського правління його було ув'язнено на 5 місяців; після демобілізації керував органами народної освіти в Олешківському повіті, редагував газету «Червоний Шлях» у Зінов'євську; в цей період він складає першу українську абетку для дорослих — «Первинка», в якій автор використав твори класичної української літератури, а також деякі власні. Драматурги Микола Куліш-прапорщик серед друзів під час відпустки. Олешки. 1918 р. Гук О.І.

Театральне мистецтво Іван Кочерга ( 1881 – 1952) драматург; 1910 р. пише першу п'єсу (російською мовою) «Пісня в келиху»; вперше поставлена в Харківському Народному театрі лише 1926 р. в перекладі П. Тичини під назвою «Легенда про пісню»; нова п'єса — «Дівчина з мишкою» (рос. мовою) мала помітний, хоч і скандальний успіх; п'єси російською мовою «Зубний біль сатани» та «Викуп (Весільна поїздка Марусі)» завершують певний етап драматургічного розвитку, в цей період творчого життя письменник починає писати українською мовою. Драматурги Обласний музично-драматичний театр ім. І. Кочерги в м. Житомирі Гук О.І.

Театральне мистецтво Микола Садовський ( Тобілевич) ( 1856 – 1933) актор, режисер і громадський діяч, корифей українського побутового театру; засновник першого українського професійного театру, який діяв в Києві до 1919 р.; артисти київського міського театру на чолі з керівником у січні 1919 майже повним складом переїхали до Кам'янця-Подільського; у революційні роки працював головним уповноваженим у справах народних театрів; з 1920 року опиняється в Галичині, а з 1921 р. — очолював театр «Просвіти» в Ужгороді. Драматурги Гук О.І.

Театральне мистецтво Людмила Старицька-Черняхівська ( 1868 – 1941) письменниця і ддраматург; у травні 1917 року брала участь у заснуванні Товариства (комітету) «Український національний театр», входила до його президії; склала лібрето опер «Тарас Бульба» і «Черевички», які ставилися в оперному театрі, написала п’єсу «Останній сніп»; як представниця Міністерства освіти виступила з промовою на урочистому відкритті Кам'янець-Подільського державного українського університету. 1919 року стала співзасновницею і заступницею голови Національної ради Українських жінок у Кам'янці-Подільському. Драматурги Гук О.І.

Кіномистецтво Сергій Ценін – в 1917-1918 рр. режисер студії “Светотень” Гук О.І.

Демонстровані фільми: «Берестейська мирна конференція»; «Похорон жертв більшовиків»; «Похорон юнаків, замордованих під Крутами». Благодійний показ творів українського кінематографа Кіномистецтво 18 червня 1918 р., м.Київ Вперше фільми демонструвалися українською мовою Збір коштів на побудову пам’ятника загиблим під Крутами та Бахмачем Мета Гук О.І.

Кіномистецтво "З усіх мистецтв для нас найважливішим є кіно». Володимир Ленін Всього в 1919-1920 рр. було створено близько 30 агітфільмів “Життя червоних курсантів” “Павуки і мухи” “Червоні по білим” “Мир – хатам, війна - палацам” Дзиґа Вертов ( Давид Кауфман) – один з засновників і теоретиків документального кіно Михайло Кольцов (Фрідлянд) - на початку 1918 року очолював групу кінохроніки Наркомату освіти Гук О.І.

Постанова Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 18 січня 1919 р. «О передаче всех театров и кинематографов в ведение отдела просвещения» 1. Все театры и кинематографы передать в ведение отдела просвещения. 2. Возложить на отдел просвещения обязанность разработать инструкцию местным Советам о порядке заведования театрами и кинематографами. Всеукраїнський кінокомітет Кіномистецтво 1919 р. Олександр Аркатов – у 1919 р. голова Всеукраїнського кінокомітету Гук О.І.

Кіномистецтво Націоналізація кіностудій Гук О.І.

Кіномистецтво Віра Холодна ( 1893 – 1919) Українські кіноактори кіноакторка, яка знімалася у фільмах на світанку епохи німого кінематографа; уславилася в фільмах: «Міражі», «Життя за життя», «Мовчи, смуток, мовчи» та ін.; її героїні викликали хвилю співчуття, що обумовило її надзвичайну популярність як кіноактриси; у квітні 1918 року в складі кіноекспедиції відбула з Москви в Одесу; знімалася на фірмі «Мирограф», виступала з естрадними номерами. Пам'ятник Вірі Холодній в Одесі Кадр з фільму “Життя за життя” Гук О.І.

Церковне життя Митрополит Київський Володимир – послідовник традицій Російської православної церкви Отець Василь (Липківський) - один із лідерів руху за утворення Української автокефальної православної церкви Андрей Шептицький – митрополит Української греко-католицької церкви Гук О.І.

Церковне життя Політика Центральної Ради «…у провідних українських кругах панує повна релігійна толеранція, але нема знов і намірів спеціально котроюсь конфесією опікуватись – чи православною, чи уніатською» Михайло Грушевський Гук О.І.

Початок процесу боротьби за автокефалію Церковне життя 1917 р. Архієпископ Олексій Дородніцин – очолював Всеукраїнську православну церковну раду Гук О.І.

Всеукраїнський православний собор Церковне життя 1918 р. Делегати собору відкинули ідею автокефалії Української церкви Гук О.І.

Церковне життя Політика Гетьмана П.Скоропадського Олександр Лотоцький – міністр сповідань з 24 жовтня по 14 листопада 1918 р. Гук О.І.

Церковне життя Політика радянської влади Радянський антирелі-гійний плакат Гасло, яке стало основою радянської антирелігійної пропаганди Гук О.І.

Церковне життя Політика радянської влади «Повне відокремлення церкви від держави ось та вимога, яку пред'являє соціалістичний пролетаріат до сучасної держави і сучасної церкви… Ми вимагаємо повного відокремлення церкви від держави, щоб боротися з релігійним туманом чисто ідейною і тільки ідейною зброєю, нашою пресою, нашим словом». В.Ленін, стаття «Соціалізм і релігія», опублікована в 1905 році. “Павук і мухи”. Більшовицький антирелігійний плакат Гук О.І.

Церковне життя Політика радянської влади Декрет РНК „Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви” 20 січня 1918 р. Більшовицький плакат Гук О.І.

Церковне життя Політика радянської влади Більшовицька антирелігійна агітація Гук О.І.

Церковне життя Політика радянської влади Більшовицька антирелігійна агітаційна продукція Гук О.І.

Церковне життя Проголошення автокефалії І Всеукраїнський собор УАПЦ, 1921 р. Гук О.І.

Церковне життя І Всеукраїнський православний церковний собор Василь Липківський – на соборі обраний першоієрархом (митрополитом) Української автокефальної православної церкви (УАПЦ) «Все, що сталося, було підготовлено найкращими силами України» Три основні засади УАПЦ: автокефалія; соборноправність; українізація. Софійський собор (сучасний вигляд). Переданий Київським губвиконкомом для здійснення культових обрядів УАПЦ Гук О.І.

Підсумки уроку в 1917-1920 рр. кожен політичний режим прагнув використати культурно-мистецький підйом у своїх інтересах; державна підтримка мистецтва зумовила досить швидкий розвиток культури; багатьом молодим учасникам шляхом розвитку сучасного мистецтва вбачався революційний. Гук О.І.