Тема: Валер’ян Підмогильний. «Місто». Зображення «цілісної» людини в єдності біологічного,духовного, соціального

Мета: охарактеризувати маргінальний образ українського інтелігента, розкрити світоглядну й психологічну еволюцію його характеру, пояснити роль жіночих образів у романі; розвивати критичне мислення, уміння аналізувати світоглядну і психологічну еволюцію характеру головного героя;

виховувати почуття гуманності, людяності, уміння вибудовувати стосунки з людьми, цілеспрямованість, уміння презентувати себе в суспільстві, порядність у ставленні до оточуючих людей.

Очікувані результати:  учні характеризують маргінальний образ українського інтелігента, аналізують світоглядну й психологічну еволюцію його характеру, пояснюють роль жіночих образів у романі; висловлюють власне ставлення до порушених проблем, діляться враженням від художнього твору в цілому.

 

Перебіг уроку

 

І. Мотивація навчальної діяльності школярів.

  Оголошення теми й мети уроку

«Роман про людину, про місто, про життя, про незгасність вогню, сповнений скептицизму переможця й оптимізму приреченого».

                                                                                               Ю. Шерех

ІІ. Актуалізація опорних знань

? Чому «Місто» - урбаністичний роман?

?  Хто такий маргінал? У чому виявляється маргінальність Степана Радченка?

?  У чому ви вбачаєте модернізм роману?

?  Як відгукнулася критика на роман Валер’яна Підмогильного «Місто»?

ІІІ. Формування вмінь та навичок

Учитель. Сьогодні на уроці ми дослідимо спробу Степана Радченка підкорити місто, простежимо зміни в його житті та в душі, поміркуємо,чи ж справді це «цілісна» людина.

       Словникова робота: цілісний – який має внутрішню єдність, сприймається як єдине ціле.  Цілісність – внутрішня єдність об’єкта, його відносна автономність, незалежність від зовнішнього середовища.

         

 1. Робота з епіграфами роману «Місто».

Валер'ян Підмогильний до свого роману бере два епіграфи:

 

     «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?»

                                                                                      А. Франс. «Таїс»

 

     «Шість прикмет має людина: трьома подібна вона на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п'є: як тварина — вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє».

                                                                                    Талмуд

Соломія Павличко з цього приводу зазначала: «Він (автор) зробив тіло головним героєм «Міста» й висунув ідею двоїстості людини, яка складається з ангельського й тваринного начал. Герої Підмогильного страждають від роздвоєності між душею (розумом, інтелектуальною сферою) і тілом, статевим потягом. Гармонія між цими двома сферами дається важко. По суті вона, на думку автора, –  неможлива».

 

 ?   Яке начало керує Степановими вчинками?

(Епіграф, узятий з роману Анатоля Франса «Таїс»: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» – висуває тезу про двоякий характер людини. Тілесне начало не раз керуватиме Степановими вчинками, водночас герой усвідомлюватиме важливість духовного начала людини.)

?   Що підказується епіграфом з Талмуда? За допомогою чого духовне начало стає домінуючим у Степана?

(Розв’язка проблеми людини підказана епіграфом з Талмуда – людина подібна до тварини, але й до янгола, бо «священною мовою розмовляє». Літературна творчість дає змогу реалізуватись Степанові як особистості, духовне начало стає домінуючим і гармонізує внутрішній світ героя.)

Учитель. Роман «Місто» побудований на основі поширеної у світовій літературі фабульної моделі: молодий хлопець з провінції приїжджає у велике місто, щоб тут реалізувати себе. Як Париж притягує до себе честолюбних Растіньяка й Жоржа Дюруа, так і Київ стає для Радченка місцем, де має змінитися його доля. Спільним для цих персонажів є те, що вони зазнають впливу міста, підкорюючи його собі.  У цих змаганнях з містом їхні погляди й характери зазнають змін і деформацій, які залежать не стільки від впливів міста, скільки від вибору героєм життєвого шляху.  Твір Підмогильного сюжетними мотивами нагадує західноєвропейський «роман кар’єри»: у цьому жанровому різновиді роману герой з нижчих верств пробивається до вищих прошарків. Однак зростання й еволюція Радченка змальовується у трьох сюжетних вимірах: у соціальній площині, в особистісно-внутрішній сфері, а також у творчій царині, себто Степан  реалізується як мистецька особистість.

 

2. Учнівське  повідомлення «Зростання й еволюція Радченка  у соціальній площині».

Новаторство письменника проявилось і в створенні образу головного героя. Радянська література того часу була наповнена шаблонними постатями, які чітко розподілялись на позитивних та негативних. Окрім того, навіть герой з більшим спектром почувань і думок зображувався уже сформованим. Це явище було характерне й для класичної української літератури ХІХ ст. Натомість світова література знала іншого героя, який немов «твориться» під час розгортання романної дії, історія еволюції якого стає частиною сюжету. Такий прийом був покладений в основу багатьох романів, зокрема й  Оноре де Бальзака. В.Підмогильний так само змальовує образ Степана Радченка в розвитку, що надає героєві динаміки, руху, за становленням і формуванням особистості якого цікаво спостерігати читачеві.

На початку твору Степан — один з багатьох сільських парубків, «сільських активістів», які прибувають у Київ. Його вирізняють риси характеру, які притаманні йому як майбутньому завойовнику міста. Він рішучий, наполегливий, уміє зосередитись на поставленій меті. Не бракує йому й здібностей до навчання, а пізніше до літературної творчості. Завдяки своїй спостережливості та вмінню аналізувати Степан позбувається нав’язаних ззовні тодішньою ідеологією плакатних гасел і стереотипів, як-от: «Він –нова сила, покликана із сіл до творчої праці», « Він – один з тих, що повинні стати на зміну гнилизні минулого й сміливо будувати майбутнє», «Культурних сил треба нам – от що», «Змичка міста й села – це міцна запорука майбутніх міст-садів». Герой, утверджуючись у житті, швидко відкидає завдання, яке було спочатку перед ним поставлене: здобути освіту, щоб потім повернутись до села. Його захоплює велич міста, а тому в його свідомості село втрачає будь-яку привабливість. Подальший вибір він чинить, виходячи з власних інтересів. Пошук роботи здійснює з погляду меркантильних міркувань.

   Українізація для Степана — лише засіб заробляти гроші, а не масштабне культурне перетворення країни. Навіть літературна творчість для нього спочатку — це лише спосіб здобути славу, утвердитись у місті, а, як пізніше виявляється, ще й можливість заробляти гроші. Таким чином проявляється індивідуалізм героя. Стосунки його з жінками так само демонструють цю характерну рису. Над ним панує біологічне начало, інстинкти, які, з одного боку, висвітлюють безпринципність героя, а з другого — дають йому життєву енергію. Як і поет Вигорський, Степан прагне насолоджуватися життям, але, на відміну від поета-скептика, який нудиться й презирливо ставиться до суспільства, Радченко цікавиться людьми, їхніми внутрішнім світом. Саме це рятує його від міщанського животіння, дає поштовх до розвитку особистості. Таким чином, еволюція героя змальовується як боротьба різних начал у його душі. Раціональне інтелектуальне начало здобуває перемогу, що дає поштовх для зростання Степана як людини і письменника. Однак невідомо, чи цей баланс остаточний, бо, хоча автор завершує роман на оптимістичній ноті, сама логіка розвитку характеру підказує персонажа, що попереду будуть нові випробування.

 

3. Учнівське  повідомлення «Зростання й еволюція Радченка  у творчій царині» (учнівська презентація).

Творча еволюція Степана Радченка проходить ніби паралельно з його становленням як особистості. Якщо перше оповідання він пише  із заздрощів: «Сміх і оплески, що були нагородою тим щасливцям, мало його не ображали, і кожен новий з них, з'являючись коло кафедри, ставив йому болюче питання, чому це не він. Бо він хотів бути кожним із них, однаково — прозаїком чи поетом.» Він вирішує стати письменником і, намітивши мету, – не бачить перешкод. «Бажання, виникши в ньому й прищепившись, скоряло його всього, зрушувало собі на користь всі його сили, заступало весь світ, роблячи його самого подібним на тетерю, що тільки власний спів чує. Молода пружина його думки, що допіру ще кволо ворушилась, напружилась і почала розтягатись, даючи рух сотням коліщат і підойм. Так, Степан мусив стати письменником.»

Поступово літературна творчість стає для Степана головною метою життя. Спочатку він не замислюється над цим, проте робить усе, щоб набути вищої письменницької майстерності,вдосконалює свої знання української мови:  «Діставши з бібліотеки найкращих підручників, він, закинувши решту, взявся того ж вечора споглядати їх і вивчати. Досі він знав самі російські граматичні терміни і з якимсь дивним хвилюванням вимовляв їхні українські тотожники, бачачи, що його мову теж уже розкладено на розділи й параграфи, підсумовано її закони й виведено правила. Він заглиблювався в них дедалі з більшим захопленням і насолодою; дрібні, звичайні слова здавались йому глибшими, змістовнішими, коли він розпізнавав їхні складові частини й таємницю їхніх відмін. Він полюбив їх, оцінував їхню роль й перейнявся до них пошаною, мов до значних осіб, що їх, через несвідомість свою, трактував досі за простих.»

  Автор часто акцентує увагу на самозакоханості Степана, він нехтує листом Виговського, коли бачить лише позитивні відгуки на його творчість:

« — це прекрасні оповідання, безперечно...» І лист зненацька став йому нецікавий, ніби він зразу ввібрав у себе весь його зміст».

 З кожним разом, перечитуючи свої твори, Степан ні на краплину не розчаровується у власноруч написаному: «Читав, тремтячи від захвату й страху, і те, що був створив, тепер з нього творило нову істоту, даючи спізнати щастя цілковитого з собою злиття, стираючи всяку подвоєність душі на внутрішнє і зовнішнє. Він ставав єдиний та могутній, і коли несподіваний дрож знімався в ньому, то тільки перед власною величчю.» Через захоплення літературою Радченко покидає інститут, адже його мрія змінилася, а отже, й інститут виявився йому не потрібним. «Ну навіщо йому той інститут? Степан Радченко гарний і без диплома».

Згодом Степан ставить собі ще одну ціль, а саме написати кіносценарій. «З властивим захопленням хлопець обмірковував якийсь час нове завдання і, вставши, був готовий його здійснювати. Згрібши на столі вже з місяць залежані книжки, він подався до бібліотеки і, відсторонивши штраф за перетримання щирою заявою про тяжку недугу, взяв потрібну йому кінолітературу.»

       Підвищивши вимоги до себе як до письменника, особливо після виходу збірки оповідань, Радченко довго не може обрати тему майбутнього твору. Він починає самовдосконалюватися ще з більшою наполегливістю, ніж раніше, його надихає Коцюбинський  і розмови з поетом Вигорським. «Ніколи ще не читав він так жадібно й не дізнавав такого глибокого з читаним злиття. В книжці, для нього не новій, він знайшов нове, п'яне зачарування величчю творчості, могутністю її різця й гущиною стопленої з її пориву фарби. Повіки його тремтіли, й пальці ворушились на столі. А кінчивши, муку відчув, муку спраглого, що, напившись, тільки роз'ятрив жагу, і важка споруда твору, що складалась перед очима його по цеглині, враз на нього ніби обвалилась. Похиливши голову на руки, він слухав луну рядків, що тихла, завмираючи, як далекий спів. І звідти, з тієї далини, з порожнечі, що з тиші створилась, війнув на нього мертвущий холод.

— Ніколи, ніколи я такого не напишу, — шепотів він.»

За випадковістю Радченко каже, що пише про людей, хоч це зовсім не так:«Пишу оповідання про…людей».

Усвідомивши, що люди – різні, Степан вирішує писати про них. «Люди – різні! Божевільно відмінні попри разючу зовнішню схожість».

«Навіщо ж ці твори, коли серце людське в них не б’ється?»

Але зробити це йому попервах не вдається, і хлопець переживає справжні муки творчості: «Але другого дня не написав нічого. Сидів, ходив, навіть лягав і марити пробував, але жодного слова на дальший розділ видушити з себе не спромігся».

З іншого боку, творча еволюція головного героя тісно пов’язана з його особистим життям: залицяючись до Надійки, Степан захопився письменництвом і написав своє перше оповідання; стосунки з Мусінькою забезпечили йому можливість написати з півдесятка оповідань на повстанські теми; знайомство з Зоською супроводжується переосмисленням з боку Степана власної творчості, вибором нової теми зображуваного, а також написанням кіносценарію; флірт з Ритою повертає Радченка до життя і надихає на творчу працю над омріяною «повістю про людей».  Він досягає успіху в письменництві і «тоді, в тиші лампи над столом, писав свою повість про людей».

 

Учитель. В. Підмогильний, формуючи нову модель психолого – реалістичного роману, експериментує з композицією: на традиційну оповідну з її зав’язкою, кульмінацією, розв’язкою (у романі «Місто» це сюжетна лінія становлення письменника) накладає кризову ( сюжетна лінія Степанових стосунків  із жінками), яка характерна для пригодницьких творів. Таким чином він динамізує психологічний роман.

 

4.  Учнівське  повідомлення «Роль жіночих образів» (учнівська презентація).

     В.Підмогильний не обмежився зображенням зростання Степана Радченка на шляху кар’єри. Роман насичений подіями внутрішнього життя, які виникають навколо любовних перипетій героя. Степан спочатку зустрічається з односельчанкою Надійкою, далі з міщанкою “Мусінькою”, потім з міською дівчиною Зоською, а наприкінці роману знайомиться з балериною Ритою. Герой здобуває жінок все з вищим і вищим соціальним статусом, а тому його любовні пригоди так само рухають сюжетну дію. Але крізь ці перипетії розкривається внутрішнє життя Степана, яке займає значне місце в сюжетно-композиційній структурі роману.

   Стосунки з Надійкою відрізняються від його зв’язку з “Мусінькою”, але вже інші вони у Степана з Зоською, і зовсім по-іншому розвиватимуться з Ритою. На початку знайомства кожна з його коханок дає щось нове для Степана, його почуття свіжі й він перебуває в гармонії з собою. Але з часом наступає розрив, який лише у випадку з жінкою купця був спровокований ззовні. Степан не егоїстична натура, як Жорж Дюруа, для якого зміна жінок випливала з кар’єрних міркувань. Герой Підмогильного в міру зростання як особистості розчаровується у своїх подругах. Він пізнає їх глибше і виявлені вади не дають йому змоги підтримувати далі стосунки.

    Зокрема, Надійка перетворюється на “сільську дівку”, яка зовсім не відповідає його ідеалу. Стосунки з Зоською розриваються, коли йдеться про одруження і Степан усвідомлює, що вона не відповідає його взірцю: “Йому здалося в ту мить, що його чекає десь одна, тотожна з його маренням, струнка, вродлива, прекрасна, що цілуватиме його весняної ночі в темному паркові, що ходитиме з ним близько заснулими вулицями, підводячи на освітлених ділянках радісні очі. І от він хотів перетяти до неї шляхи!” У нього виникає побоювання, що у шлюбі він втратить особисту свободу, загрузне в міщанському побуті, навіть поставить хрест на творчості. Але такі мотиви не виправдовують Радченка, його вчинок призведе до самогубства Зоськи. Якщо в романах Бальзака персонаж зустрічається з жорстокістю міста, то у романі Підмогильного сам герой несвідомо чинить зло.

     Надійка є в житті Радченка, коли він мешкає в столярні  Гні­дих, де за стінкою жили корови — це символ села. (Степан від­чував себе чужим у місті. Навіть у книжках зосереджувалося все чуже, усі небезпеки. Поступово Степан розуміє, що місто треба здобути, а не ненавидіти. А він — це нова сила, що покликана із сіл змінити місто, він має стати на зміну гнилизні минулого, будувати майбутнє. Переконаний, що має навчатись, щоб потім повернутися до села).

Мусінька (Тамара Василівна Гніда), коли мешкає в кухні Гні­дих. (Починає знайомитися з містом. Усвідомлює, що не повер­неться до села. Степан уже не відчуває себе причетним ні до села, ні до міста. Стан «непевної рівноваги між рудим френчем і сірим піджаком». Відчуває себе самотньо. Знайомиться з усім тим, що символізує причетність до міста: тістечка, магазини, кіно, міські жінки).

Зоська Голубовська, коли мешкає в кімнаті на Львівській вулиці, яку віддав Борис Задорожній. (Прагне увійти до міського товари­ства, а Зоська як спосіб зробити це. Прагнення стати справжнім городянином. Зоська — це типовий міський персонаж. Символі­зує утвердження Степана в місті).

Рита, коли мешкає в «справжній кімнаті» (простора, світла й окрема кімната у великому будинку десь в новому районі). (Степан від­чуває себе вже частиною міста. Він упевнений у собі. Прагне насолоджуватися всіма перевагами міського життя, компенсу­вати згаяний час. «Досі він любив жінок, випадково зустрінутих на його шляху, а сам ще не обирав». У стосунках з жінками він переходить від пасивного до активного вибору).

Висновок. Кімната символізувала фізичне утвердження в місті, зміцнення матеріального становища, а жінки — це немовби етапи внутрішньої еволюції Степана, етапи вживання його в міське се­редовище. Так Надійка його цікавить, доки він відчуває свою внутрішню причетність до села, «вона була від села, що зблякло в ньому». А Зоська виступає вже як повністю персонаж міста. Жінки для Степана водночас — це порятунок від самотності в чужому для нього середовищі. З цього приводу Соломія Павличко писала: «Жінки для Степана Радченка — талісман його успіху, по суті його жертва… жінка є лише об’єктом почуття й екзистенціального пошуку мужчини. Однак цей пошук абсурд­ний, як абсурдне саме життя… Для чоловіків це пошук самоствер­дження, а не кохання».

5.Розповідна стратегія роману.

Учитель.   Класичний роман кінця ХІХ — поч. ХХ ст. мав два основні варіанти побудови оповіді. Автор міг не втручатися в події, а розповідати про них нейтрально, немов спостерігаючи збоку, як Е.Золя у своїх натуралістичних романах. Друга стратегія включала авторське втручання у розповідь, коли всезнаючий автор вів за собою читача, коментуючи події, не приховуючи своєї оцінки. Значної майстерності в цьому  досягнув Оноре де Бальзак. Однак В.Підмогильному був ближчий досвід Гі де Мопассана. У романі “Місто” використана персонажна розповідна стратегія, коли читач орієнтується на судження та оцінки героя. Розповідь у романі «Місто» ведеться від третьої особи, але читач сприймає світ очима Степана Радченка. Ця викладова форма роману зумовлена намаганням автора, з одного боку, дистанціюватися від поглядів героя, подати їх неупереджено (для цього використана третьоособова форма розповіді), з другого – представити внутрішній світ персонажа  цілісно й вичерпно.

І все ж вдумливий читач побачить  головного героя очима інших. Таких поглядів декілька (Надійка, Левко, Зоська, „мусінька”, Вигорський, Максим Гнідий, Рита).

Заповнення таблиці.

Надійка	Ви такий знаючий!
мусінька	У тебе душа – грифельна дошка, досить пальцем провести, щоб стерти написане
Максим Гнідий	Ви наївний! Ви нічний злодій!
Зоська	Божественний! Ти гарний, але душа твоя погана.
Вигорський	Ви не були такий дотепний, коли ми вперше здибались.
Левко	Ач, який прибраний! Ач, який гарний! Красун та й годі.
Рита	Пустунчик

 

 

ІV. Закріплення знань, умінь та навичок

Інтерактивна вправа «Займи позицію».

• Степан – цілісна особистість.
• Степан Радченко – роздвоєна особистість.

       

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

 

Визначте ідею твору.

 

( Людина може досягнути висот у суспільстві, але душевно деградувати, стати черствою та егоїстичною.

Людина не має права з будь-яких причин нівечити чуже життя.

Людина має ставити перед собою таку мету, яка б принесла щастя їй і ближнім (або,принаймні, не зашкодила їм).

 

VІ. Підбиття підсумків уроку

       Як ми уже з’ясували постать Степана Радченка неоднозначна. Підсумуємо, яке у вас склалося враження про цю людину. Як повинна людина самостверджуватись у суспільстві? Використаємо прийом «незакінчене речення».

• Мене приваблює у Степанові (що саме)…
• У Степана варто повчитися (чого саме)…
• Вважаю, що Степан вчинив неправильно, негідно, коли…
• На мою думку, досягти успіху, ствердитись у суспільстві можна…

 

VІІ.  Домашнє завдання

          Підготувати письмові нотатки до усного твору – роздуму на тему: «Що важливіше : ким бути чи яким бути», опираючись на зміст роману В.Підмогильного  «Місто».

                                         Література

1.       Підмогильний В. Оповідання. Повість. Романи. –К., 1991.

2.       Мельник В. Суворий аналітик доби: Валер’ян Підмогильний в ідейно-естетичному контексті української прози першої половини ХХ ст. –К., 1994.

3.       Шевчук В. Полинова зоря Валер’яна Підмогильного // Українська мова і література в школі. –1991. -№2.

4.       Костюк Г. Валер’ян Підмогильний // Українське слово: Хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст. – К., 1994, 2001. — Кн. 2.

5.       Мовчан Р. Проза Валер’яна Підмогильного. Доля. Людина. Стиль // Дивослово. – 2000. - №1; Український модерністичний роман: “Місто”, “Невеличка драма” В. Підмогильного // Дивослово, 2001. — № 2.