15 квітня о 18:00Вебінар: Інтегрований STEM-тиждень як ресурс формування цілісності сприйняття світу

Урок «Наддніпрянська Україна в 1907—1914 роках»

Про матеріал
Розробка уроку з історії України для 10 класу на тему: «Наддніпрянська Україна в 1907—1914 роках»
Перегляд файлу

УРОК № ______       Дата ___________

 

Тема: «Наддніпрянська Україна в 1907—1914 роках»

 

Мета: навчити характеризувати земельну реформу Столипіна та її вплив на українські землі у складі Російської імперії; визначити особливості діяльності українських політичних партій у цей період; розвивати уміння аналізувати український національно-культурний рух у тогочасній Наддніпрянщині; охарактеризувати «українське питання» в III і IV Державних думах; сприяти розумінню учнями переваги політики реформ, їхньої користі для держави та усвідомлення ними, що нездатність влади йти на компроміс і задовольняти потреб народу штовхає його до радикальних дій; виховувати патріотизм.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, стінна карта «Україна у 1907—1914 рр.», атлас, ТЗН, презентація.

Основні терміни і поняття: Товариство українських поступовців, великодержавний шовінізм.

Основні дати: 1906—1911 рр. — здійснення земельної реформи П. Столипіна у Російській імперії 1908 р. — створення Товариства українських поступовців.             

Хід уроку 

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II.ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

Фронтальне опитування

1. Вкажіть дату початку Першої Російської революції.

2. Проти якого Російського царя були спрямовані вістря революції?

3. Першим великим виступом у збройних силах Російської імперії стало повстання на броненосці…

4. Коли було оприлюднено Маніфест, що дарував громадянські права та свободи?

5. Які суспільно-політичні організації не підтримували видання Маніфесту?

6. В листопаді 1905 року повстання моряків на головній базі Чорноморського флоту в Севастополі почалося на крейсері?

III. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Запитання та завдання

1. Назвіть основні причини Російської революції 1905-1907рр.

2. Якими були наслідки проголошення Маніфесту 17 жовтня?

3. Назвіть наслідки І Російської революції.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.Столипінська аграрна реформа та її наслідки для України.

Розповідь учителя

Революція 1905—1907 рр. зазнала поразки. Правлячі кола імперії зберегли владу. Однак вони дедалі більше усвідомлювали необхідність змін. Однією з головних причин революції було аграрне питання, розв’язати яке шляхом реформи запропонував голова Ради міністрів і міністр внутрішніх справ Петро Столипін (1862—1911). Реформа була започаткована Указом від 9 листопада 1906 р. і завершилася Законами від 14 червня 1910 р. та 29 травня 1911 р.

Головними причинами проведення земельної реформи П. Столипіна були:

* необхідність розв’язання аграрного питання, яке з економічного переросло в політичне;             

* потреба у послабленні конфронтації в суспільстві та прагнення відвернути загрозу нового революційного вибуху.

Метою реформи були підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, збільшення товарності селянських господарств, зміцнення соціальної підтримки самодержавства на селі та розв’язання проблеми аграрного перенаселення.

Земельна реформа передбачала:

* руйнування селянської «общини» та закріплення за кожним господарем у приватну власність землі, якою він користувався. Одержуючи надільну землю у власність, селянин міг вимагати виділення землі одним масивом, або відрубом. Він мав право переселитись На неї і створити власний хутір;

* надання селянам кредитної допомоги через Селянський земельний банк.

* заохочення переселення селян із регіонів із високою густотою населення до малозаселених районів Сибіру, Північного Кавказу й Середньої Азії.

Здійснюючи реформу, П. Столипін зіткнувся із сильним опором як із боку правих, що не були зацікавлені в руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо есерів та більшовиків), які, мріючи про нову революцію, не бажали зменшення соціальної напруги на селі. Чимало самих селян також опиралися реформі, побоюючись розорення й не бажаючи змінювати звичного життя.

Наддніпрянщина стала одним із тих регіонів, де земельна реформа відбувалася найбільш успішно. Протягом 1907—1915 рр. в індивідуальну власність закріпили землю: на Правобережжі — 48 %, на Півдні — 42 %, на Лівобережжі — 16,5 % селян. До 1916 р. в краї було створено 440 тис. хуторів (14 % селянських господарств). Ці показники перевищували дані по європейській частині Росії, де в індивідуальну власність закріпили землю 24 % селян, а виділилися на хутори — 10,3 %.

Під час здійснення реформи активно діяв Селянський земельний банк, який у 1906—1916 рр. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької. Станом на 1911 р. 42,4 % усієї проданої через банк землі припадало на шість губерній Лівобережжя та Півдня України.

Уряд заохочував переселення селян до малозаселених районів Сибіру, Казахстану, Північного Кавказу, Середньої Азії й Далекого Сходу. Протягом 1906—1912 рр. із Наддніпрянщини виїхало щонайменше 1 млн осіб. Це становило близько половини всіх переселенців із європейської частини імперії. Щоправда, із часом майже чверть із них повернулися додому. Одночасно із цим на Південь і Схід, де виникла потреба в робочих руках на промислових підприємствах, переселялися російські селяни, що ставали тут робітниками.

Земельна реформа П. Столипіна не змогла повністю розв’язати всі суперечності на селі. Вона не ліквідувала соціальної напруженості на селі, яка ще більше загострилася. До старої неприязні між селянами й поміщиками додалася ворожість між заможним і бідним селянством. Економічні наслідки реформи були більш вагомими: значно збільшилося виробництво товарного зерна, було освоєно нові території на сході країни, завдяки розоренню частини селян з’явилася нова робоча сила для промисловості. Від 1910 до 1913 р. посівні площі в Наддніпрянщині збільшилися на 900 тис. десятин і досягли 22,9 млн десятин. У 1913 р. було зібрано найбільший валовий збір зернових — 1200 млн пудів. Третина всієї продукції сільського господарства вивозилася за кордон. Частка України в загальноімперському експорті зерна перевищила 40 % (250—300 млн пудів щорічно).

Завершити реформу П. Столипін не встиг. 1 вересня 1911 р. його було смертельно поранено в оперному театрі Києва агентом охранки та есером Д. Богровим. Поховали реформатора в Києво-Печерській лаврі за його заповітом: передчуваючи загибель (на життя Столипіна та членів його родини було вчинено кілька замахів), він просив поховати його в тому місті, де загине.

2. Суспільно-політичне життя Наддніпрянщини у 1907-1914рр.

Розповідь учителя (учні складають структурну схему)

Переслідування учасників революції 1905—1907 рр„ що розпочалися після її поразки, призвели майже до повного розгрому українських політичних партій. Так, якщо на червень 1907 р. УСДРП мала близько 3 тис. членів, то вже через кілька місяців її кількість зменшилася в десятки разів. У 1908—1909 рр. єдиною ознакою існування; партії була легальна газета «Слово», що виходила в Києві за редакцією

В.Садовського, С. Петлюри, М. Порша та Я. Міхури, які також складали центральний комітет УСДРП.

Після поразки революції припинила діяльність УДРП. Один із її лідерів писав: «Демократично-ліберальна партія поступово вмирала і, нарешті, 1907 р. зовсім вмерла, хоч і без офіційних похорон, а просто перестала існувати». Така доля партії була обумовлена тим, що вона, орієнтуючись на легальні методи роботи, в умовах післяреволюційних переслідувань, за відсутності власної думської фракції, діяти не змогла. У цій ситуації члени ради УДРП Б. Грінченко, С. Єфремов, С. Чикаленко та інші вирішили на основі місцевих партійних осередків відновити колишню Загальноукраїнську безпартійну організацію. На з’їзді УДРП в 1908 р. ідею підтримали та назвали нову організацію, за пропозицією 0. Лотоцького, Товариством українських поступовців (ТУП). Поступовці виступали за перетворення Російської імперії на федеративну державу, надання Україні автономії, упровадження української мови в школах, створення українознавчих кафедр у Київському та Одеському (Новоросійському) університетах. Свої задуми вони намагалися реалізувати за підтримки російських ліберальних партій, що мали своє представництво в Думі. У 1911—1913 рр. ТУП використовувала загальноросійські з’їзди земств, учителів із питань організації народної освіти для проведення через них резолюцій про необхідність запровадження в школах Наддніпрянщини навчання українською мовою,

У квітні 1912 р. на з’їзді ТУП було затверджено «українську платформу», що містила такі вимоги:

* запровадження навчання в школах українською мовою;

* викладання української мови, літератури та історії як окремих предметів у середніх та вищих навчальних закладах;

* використання української мови в судочинстві, церкві та громадських організаціях;

* скасування заборон на привезення з-за кордону літератури, виданої українською мовою.

Для популяризації «української платформи» ТУП використовувала журнал «Украинская жизнь» та уклала угоду з російською Партією конституційних демократів (кадетів), які мали представляти її в Думі.

У Наддніпрянській Україні діяли осередки загальноросійських політичних партій. Усі вони мали власні позиції щодо національних прав українців. Представники партій російських лібералів, кадети та октябристи, обстоюючи єдність Російської держави, були категорично проти права українців на самовизначення й національно-територіальну автономію. Однак вважали, що будь-які репресії проти національних рухів ведуть лише до їх зміцнення, що всім народам необхідно надати демократичні права і національно-культурну автономію — право навчатися рідною мовою, використовувати її в суді та церкві, розвивати власну культуру тощо.

Праві чорносотенні організації «Союз руського народа», «Союз Михайла Архангела», «Клуб русских националистов» та інші категорично заперечували саме існування українців, а український рух вважали «німецькою інтригою», вигаданою для ослаблення Російської імперії. (ст..73 підручника Документ №1)

Суттєво різнилися погляди на український рух серед партій соціалістичного спрямування. Представники фракції меншовиків Російської соціал-демократичної партії не заперечували права українців на національно-культурну автономію. Проте, на їхню думку, будь-які національні рухи послаблювали єдиний революційний фронт проти царизму, а демократичні свободи і соціалістичні перетворення є достатніми для задоволення національних потреб українців.

Прибічники більшовиків у складі РСДРП у своєму ставленні до «українського питання» спочатку не відрізнялися від меншовиків. Однак напередодні Першої світової війни, коли національне питання стало набувати особливої ваги у світовій політиці, лідер більшовиків В. Ленін проголосив безумовну підтримку права України на самовизначення. Це він вважав доцільним для боротьби проти царизм та здійснення демократичних перетворень. Однак у наступний період здійснення соціалістичної революції національні рухи й національні утворення ставали перешкодою в боротьбі за встановлення світової; пролетарської республіки.

Партія соціалістів-революціонерів (есерів) була єдиною загальноросійською. партією, яка беззастережно підтримувала право українців на національно-територіальну автономію. Есери були прибічникам Перебудови Російської імперії у федеративну республіку та наданий права національного самовизначення всім неросійським народам

Політика, здійснювана російською владою в Наддніпрянщині, спричинила погіршення умов розвитку українського національно-культурного руху. У ній набували поширення прояви великодержавного шовінізму.

 Робота з термінами і поняттями

Великодержавний шовінізм — одна з агресивних форм націоналізму, що проповідує національну винятковість, зверхність однієї нації над усіма іншими, розпалює національну ворожнечу й нетерпимість.

У 1908 р. в Києві розпочав діяльність «Клуб русских националистов». За підтримки російської влади згодом його відділи з’явилися десятках міст і містечок Наддніпрянщини. Метою своєї діяльності Клуб» уважав «вести суспільну і культурну війну проти українського руху на захист основ Російської держави в Україні».

Циркуляр міністра освіти 1906 р., який дозволяв шкільним учителям використовувати українську мову для тлумачення окремих незрозумілих учням слів, було скасовано. Закривалися українські друковані видання, У 1907 р. з 18 українських видань у Наддніпрянщині «лишилося лише дев’ять. У наступні роки їх кількість зменшилася, тих, хто передплачував українську періодику, звільняли з посад як неблагонадійних осіб. Цензурні обмеження поширювалися на українські театральні вистави.             

Усіляко обмежувалася діяльність «Просвіт». Незважаючи на суто культурницьке спрямування роботи (читання лекцій, організація вечорів, заснування бібліотек, поширення українських книжок тощо), вони постійно зазнавали переслідувань із боку влади. їхня робота припинялася перереєстраціями. Так, сенат Російської імперії підтримав у 1908 р. рішення губернської влади Полтави відмовити в реєстрації місцевої «Просвіти». Він пояснив, що, допомагаючи культурно-освітньому розвитку української людності, «Просвіта» приховує в собі сепаратистські домагання й може призвести до небезпечних наслідків. 20 січня 1910 р. з’явився урядовий циркуляр, що забороняв реєструвати будь-які українські та єврейські товариства незалежно від поставленої ними мети. У ньому підкреслювалося, що об’єднання на основі національних інтересів призводить до посилення національної відокремленості та може викликати небажані для Російської імперії наслідки. Через урядові обмеження в 1914 р. в Наддніпрянщині залишалася лише одна «Просвіта» в Катеринославі.

Урядові обмеження поширилися навіть на проведення заході) у зв’язку з 50-річчям смерті Т. Шевченка в 1911 р. Було заборонені збирання коштів на спорудження пам’ятника поетові та проведенні вечорів пам’яті. Проявами «українського сепаратизму», на думку Тимчасового комітету у справах друку, були портрети Т. Шевченка, малюнок пам’ятника поету й карта України в «Народному календарі». Вживання назв «Україна» та «український народ» влада заборонила Повні видання «Кобзаря» Т. Шевченка конфіскували та не дозволили відправляти панахиду по великому поетові.

3. «Українське питання» в ІІІ та IV Державних думах.

Колективна робота з підручником і складання таблиці

ІІІ Державна дума

IV Державна дума

 

 

За відсутності часу може бути задана як домашнє завдання.

Запроваджені 3 червня 1907 р. зміни у виборчий закон викликали значні зміни й у складі Державної думи. У III Державній думі, що працювала 1 листопада 1907 — 9 червня 1912 р., переважали великі землевласники й консервативно налаштовані депутати. Із 442 депутатів дев’ять українських губерній представляли 95 депутатів. Української думської громади в її складі створено не було. Заходами депутатів- українців О. Лотоцького та В. Піснячевського виник лише невеликий гурток симпатиків України — в основному священиків — колишніх товаришів по семінарії та духовній академії. Однак, коли мова заходила про потреби України, вони здебільшого відмовчувалися.

29 березня 1908 р. уперше за історію Державної думи розглядалося «українське питання». Це був законопроект про запровадження в початкових школах української мови, за яким передбачалося з 1908— 1909 навчального року в районах етнічного розселення українців увести її вивчення та забезпечити викладання необхідними посібниками. При цьому вивчення російської мови залишалося обов’язковим. Однак законопроект було розглянуто лише частково, а потім передано до комісії з питань народної освіти, де він і загубився. Останню крапку в цьому питанні поставили в жовтні 1910 р., коли після тривалих обговорень і наступного голосування заборонили використання української мови в початковій школі.

Удруге увагу депутатів до «українського питання» було звернуто в грудні 1909 р. під час розгляду законопроекту про використання рідної мови в місцевих судах. Українські ультраправі депутати О. Бобринський та В. Шульгін, що відрізнялися вкрай шовіністичними поглядами, навіть організували «виступ від народу», запевняючи, що «вони, українці, самі не хотіли української мови в судочинстві». За результатами голосування українській мові було перекрито доступ і в суди.

Дещо інакшим було ставлення до «українського питання» в IV Державній думі (15 листопада 1912 — 6 жовтня 1917 р.). Із 442 її депутатів дев’ять губерній Наддніпрянщини представляли 96 депутатів. Під час передвиборчої кампанії лідери ТУП уклали угоду з кадетами, що вони захищатимуть у Думі права українців. За два роки роботи Думи до початку Першої світової війни «українське питання» в ній поставало двічі. У червні 1913 р. фракції кадетів і трудовиків звернулися із запитом до уряду про переслідування в Наддніпрянщині українських громадських організацій. Під час обговорення цього питання в Думі проблеми українства були широко висвітлені. На захист українців виступили кадети (П. Мілюков), трудовики (В. Дзюбинський), соціал-демократи (Г. Петровський). Це викликало обурення депутатів правої більшості, що підтримували урядову політику.

Удруге «українське Питання» постало 1914 р. з приводу урядових заборон відзначати 100-річчя від дня народження Т. Шевченка. 26 лютого, у день народження поета, фракції трудовиків, кадетів, октябристів, а згодом і соціал-демократів внесли запит, де звинуватили міністра Внутрішніх справ у тому, що, заборонивши відзначати ювілей Т. Шевченка, він перевищив свої повноваження. Як і раніше, обговорення цього питання вийшло за межі згаданої події та сприяло приверненню уваги громадськості до порушення прав українців. (ст..74 підручника Документ № 2)

V. Закріплення нових знань

Бесіда за запитаннями

1.Коли розпочалася земельна реформа П. Столипіна?

2.На з’їзді якої української партії в 1908 р. утворили ТУП?

3.Яка загальноросійська політична партія беззастережно підтримувала право українців на національно-територіальну автономію?

4.Що таке великодержавний шовінізм?

5.Скільки «Просвіт» діяло в Наддніпрянщині в 1914 р.?

6.Які українські питання обговорювалися IV Державною думою?

VI. Підсумки уроку

Слово вчителя. Оголошення оцінок за урок

VII. Домашнє завдання.

  1. Заповнити таблицю «Українське питання» в ІІІ та IV Державних думах.

1

 

docx
До підручника
Історія України (рівень стандарту, академічний) 10 клас (Кульчицький С.В., Лебедєва Ю.Г.)
Додано
8 жовтня 2020
Переглядів
703
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку