Урок" Народні повстання: закономірність буття чи порушення гармонії? ( за поемою "Гайдамаки" Т.Шевченка)"

«Сини мої, гайдамаки…»

Народні повстання: закономірність буття чи порушення гармонії?

( за поемою Т. Шевченка «Гайдамаки»)

Мета: допомогти учням усвідомити суть національно-визвольного повстання Коліївщини як етапу багатовікової боротьби українського народу за свою волю й незалежність, сприяти осмисленню трагічно-повчальних сторінок гайдамацького повстання: усвідомлення закону одвічного протистояння в природі, житті, людському суспільстві; визначення шляхів протистояння злу з метою уникнення кровопролиття;  допомогти учням зрозуміти значення  конкретної людини в боротьбі та можливі шляхи духовного вдосконалення при цьому; довести, що на шляху до щасливого майбуття людиною повинна керувати любов до своєї країни, народу, родини, при цьому кожен з нас має добре знати уроки історії; активізувати самостійну роботу учнів під час аналізу художнього твору, виховувати національну свідомість і самоповагу , почуття милосердя та гуманізму.

Обладнання: твори Т.Шевченка, критична література, аудіозаписи пісень на слова Кобзаря, відеоматеріали, політична карта України, мультимедійна презентація.

Тип уроку: урок-диспут з випереджувальними завданнями дослідницького характеру.

 

                               Перебіг уроку

 

І. Організація класу.

ІІ. Мотивація навчальної діяльності.

«Україна… В одному вже тільки цьому слові і для нашого уха, і навіть для уха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю… Україна — країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової, героїчної боротьби за волю, в результаті якої — велетенське кладовище: високі в степу могили, руїна та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена пісня… Тяжкий сон, подвійна неволя і темна ніч, як ворон. Поема жалю і смутку… краси і недолі…» - так характеризує нашу Батьківщину С.Васильченко в повісті про дитинство Т.Г. Шевченка «У бур’янах».

 Сам же Кобзар писав:

Україно, Україно! Серце моє, ненько!

 Як згадаю твою долю, заплаче серденько!

І тому закликав кожного з нас:

Свою Україну любіть. Любіть її…

 Во врем'я люте. В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Ми  сьогодні з вами, дорогі діти, перегорнемо ще раз славну сторінку історичного минулого українського народу, спробуємо усвідомити : хто ми є і які ми є?, щоб поважати самих себе. Для цього маємо збагнути суть «історичної програми» на всі віки, за словами Б.Лепкого, закладеної у творах Т.Шевченка.

Мабуть, сьогодні, як ніколи, актуальними є слова Ю.Мушкетика: « Кажуть, немає програми державотворення? Ось вона, тут! Читаймо і робімо, як тут написано,  - й збудуємо Україну».

ІІІ. Постановка пізнавального завдання.

Дома ви працювали в мікрогрупах: «Історики», «Дослідники: мовознавці та літературознавці», « Психологи», « Мистецька». Кожен з вас готувався до уроку, опрацьовував запропонований матеріал за інструктивними картками, щоб сьогодні разом ми змогли відповісти на основні запитання: що виносить нація з уроків історії, аналізуючи події сьогодення? Що ж таке Коліївщина і Шевченкові «Гайдамаки» - «кривава бійня», як писав сучасник поета П.Куліш, чи , за словами Г. Квітки-Основ’яненка, писанка напередодні Великодня про український народ як справжнього творця історії. Народні повстання – це закономірність буття чи порушення життєвої гармонії?

IV. Дослідницька робота в мікрогрупах .

• Учитель.  Пригадайте, діти, як розпочинається поема?

Все йде, все минає - і краю немає. 
Куди ж воно ділось? відкіля взялось? 
І дурень, і мудрий нічого не знає. 
Живе... умирає... одно зацвіло, 
А друге зав'яло, навіки зав'яло... 
І листя пожовкле вітри рознесли. 
А сонечко встане, як перше вставало, 
І зорі червоні, як перше плили, 
Попливуть і потім, і ти, білолиций, 
По синьому небу вийдеш погулять..

• Учитель. Давайте поміркуємо над цими словами. Чому автор розпочинає твір із зображення швидкоплинності часу?
• Психологи.

Хочемо сказати, що тільки в дитинстві ми безтурботно очікуємо щасливого майбутнього і не задумуємося над плинністю часу. Хоча бачимо, як наші батьки, бабусі й дідусі часто роздумують над минулим і з хвилюванням , навіть певним острахом заглядають в майбутнє. Мабуть, це закономірність людського життя.

• Історики.

Наукою доведено, що історичні процеси  мають здатність повторюватися, тому варто їх переосмислювати, вчитися на помилках предків. Російський критик, демократ Микола Добролюбов писав: « Майбутнє ніколи не буває для нас таким зрозумілим, як минуле, так само, як минуле не має над нами такої сили, яку має сучасне».

• Літературознавці.

Поет стверджує, що час пролітає дуже швидко, забираючи дещо назавжди з собою. Усе живе, рано чи пізно, помирає, тому кожен з нас має задуматись над найважливішими питаннями: як прожити це життя, щоб залишити після себе гідну пам'ять, щоб не мучилась потім наша душа, бо їй «почину і краю немає».

 Варто сказати, що подібний мотив зустрічали ми в інших творах Т.Шевченка : « Минають дні, минають ночі. Минає літо. Шелестить пожовкле листя…».

Також початок ліричного вступу до поеми «Гайдамаки» нагадує нам романтичні медитації В. Забіли, Петренка, Костомарова. Ніч, червоні зорі, безкрає небо, український степ –образи-символи , що підсилюють сприйняття живописних картин та створюють відчуття споконвічності, таємничості.

• Мистецька група.

 Хочемо пригадати слова видатного кінорежисера О. Довженка:

« Сучасне лежить на дорозі з минулого в майбутнє...».

• Учитель. Отже, ми зробили висновок, що кожен з нас зобов’язаний зберігати пам'ять про минуле і передавати нащадкам.

Що спонукає Шевченка розповісти про гайдамаччину?

• Мистецька група.

Інсценізація уривка поеми «Тарас. Слова» Б.Стельмаха

Звучить лірична музика. За столом у задумі сидить Тарас Шевченко. Пробує щось писати. Схиляє голову, потім дивиться у вікно, заплющує очі, посміхається, знову дивиться у вікно, пише.

Автор. У чужому місті сутінки чужі. Тарас вогню черкнув – розквітла свічка. Сидить сірома, руки опустив.

Тарас виконує відповідні дії. Звучання музики посилюється. У кімнату заходять Доля та Запорожець.

Автор. Зайшли в кімнату Доля й Запорожець… Гул віхоли за крижаним вікном над свічкою перетікав у пісню, а пісня  - у важкий Тарасів сон.

Юнак уві сні марить маковим цвітом. Крізь сон говорить.

Тарас. Утни, батьку, щоб нехотя

                 На весь світ почули

           Що діялось в Україні,

           За що погибала,

           За що слава козацькая

           На всім світі стала! 

  Піднімається, дивиться у вікно, потім починає щось писати, задумується.

Доля до Запорожця. Скликай усіх сюди товаришів,

                                     Усіх, що вмерли в болотах,

                                     Усіх, чий дух і погляд тут потах в імлі зневаги.

                                     Подай йому якийсь воскресний знак,

                                     Якесь знамення

                                     І запусти шалену карусель

                                     З іржанням коней, з брязкотом шабель

                                     В його натхнення! 

Підсвідома поетова уява творить картину: під брамою стоїть уся гайдамацька рать, реєстрові, а за ними – Гонта й Залізняк – то з українських балок і дібров прийшла підмога до юнака, що сидить біля свічки( зображення на екрані).

У цей час чути пісні, що долинають ніби з різних куточків України: «За світ встали козаченьки», « Максим козак Залізняк», «Ой Морозе, Морозенку», «Ой не ходи Грицю».  Пісні накладаються одна на одну, їх заглушують звуки канонади, трагічна музика, крик, спів півня. Усе це створю дух всенародної боротьби, який молодий Шевченко хоче відтворити у своїй поемі.

Доля й Запорожець у цей час виходять.

Тарас. Дивлюся, сміюся, дрібні утираю, - 
Я не одинокий, є з ким в світі жить; 
У моїй хатині, як в степу безкраїм, 
Козацтво гуляє, байрак гомонить; 
У моїй хатині синє море грає, 
Могила сумує, тополя шумить, 
Тихесенько Гриця дівчина співає, 
Я не одинокий, є з ким вік дожить. 

Шевченко( встає, виходить на середину класу) :

Сини мої, гайдамаки! 
Світ широкий, воля, - 
Ідіть, сини, погуляйте, 
Пошукайте долі. 

     Учениця. Перш за все, це дитячі спогади про героїчну сторінку. Розповіді діда Івана, який був очевидцем, а може, й учасником цих подій. Народні перекази, легенди, пісні про гайдамаків.

• Літературознавці.

Власне,  про це пише Т.Г.Шевченко у своїй поемі:

Давно те минуло, як, мала дитина, 
Сирота в ряднині, я колись блукав 
Без свити, без хліба по тій Україні, 
Де Залізняк, Гонта з свяченим гуляв. 
Давно те минуло, як тими шляхами, 
Де йшли гайдамаки, - малими ногами 
Ходив я, та плакав, та людей шукав, 
Щоб добру навчили. Я тепер згадав, 
Згадав, та й жаль стало, що лихо минуло. 
Молодеє лихо! якби ти вернулось, 
Проміняв би долю, що маю тепер. 
Згадаю те лихо, степи ті безкраї, 
І батька, і діда старого згадаю... 
Дідусь ще гуляє, а батько вже вмер. 
Бувало, в неділю, закривши мінею, 
По чарці з сусідом випивши тієї, 
Батько діда просить, щоб той розказав 
Про Коліївщину, як колись бувало, 
Як Залізняк, Гонта ляхів покарав. 

А далі :

Вибачайте, люде добрі, 
Що козацьку славу 
Так навмання розказую, 
Без книжної справи. 
Так дід колись розказував, 
Нехай здоров буде! 
А я за ним. Не знав старий, 
Що письменні люде 
Тії речі прочитають. 

Відомо також, що  гайдамацька пісня « Ой поїжджає по Україні козаченько Швачка» стала улюбленою піснею Тараса Григоровича.

• Історики.

Саме рідна Шевченкова Звенигородщина  була центром Коліївщини.  Показати на карті  Смілу, Лисянку, Чернігів, Черкаси, Жаботин, Корсунь, Богуслав, Медведівку. Епіцентром подій став Холодний Яр та Мотронинський монастир( відеофрагмент).

• Літературознавці.

Послухайте, як про це пише автор у «Гайдамаках»:

  Зайнялася Смілянщина, 
Хмара червоніє. 
А найперша Медведівка 
Небо нагріває. 
Горить Сміла, Смілянщина 
Кров'ю підпливає. 
Горить Корсунь, горить Канів, 
Чигирин, Черкаси; 
Чорним шляхом запалало, 
І кров полилася 
Аж у Волинь.

•                    Ще малим Шевченко ходив із сестрою Катериною до Мотронинського монастиря, де повстанці святили ножі, на цвинтарі, що поруч. Читав написи на гайдамацьких могилах.
•                    Також Шевченко, перебуваючи в Петербурзі, ознайомився з працями українських, російських і польських учених, письменників, в яких часто гайдамаки поставали розбійниками. Дуже ранила душу молодого поета повість М. Чайковського « Вернигора», у якій Гонта змальований зрадником.
•                                  Психологи.

Розуміємо, що Шевченко починає писати, щоб повернути гайдамакам славу, бо саме героями поставали вони в його дитячих спогадах, спростувати ганебні наклепи.

• Учитель.

Згадайте умови, за яких був написаний твір?

• Шевченко отримав вільну, почав звикати до свого нового соціального статусу, вступив до Академії мистецтв, але він так далеко був від рідної землі.

Отже, ви вважаєте, що туга за Україною, любов до рідної землі теж стали поштовхом до написання поеми. А чи не можна припустити, що Шевченко просто хотів реалізуватися в слові, осмислити свою національну належність і цим самим отримати певну винагороду за свій талант – славу, гроші? Мабуть, це цілком закономірно?

• Ні, Кобзар згадує Україну, козаків, тополі, дівчат, бо саме так почувається паном над панами. І це ми бачили в інсценізованому уривку. Спогади про рідну землю для молодого Тараса як еліксир, що загоює душевні рани.  Він не може проміняти їх ні на що. Тому й пише в поемі:

От де моє добро, гроші, 
От де моя слава, 
А за раду спасибі вам, 
За раду лукаву. 
Буде з мене, поки живу, 
І мертвого слова, 
Щоб виливать журбу, сльози. 
Бувайте здорові! 

• Учитель. Згадуючи все це, автор «сміється сльозами». Чому?

Мабуть, це реакція людини на події, що давно минули, зарадити їм чи змінити їх хід не можемо. Прикро згадувати період кровопролиття, та в той же час гордимося, що українці зуміли піднятися на боротьбу за волю. Живемо ж ми не одним днем, і хоча наше земне життя зрештою завершується, душа вічна, «жива», як писав Шевченко.

•               Учитель.  Г.Гейне зазначив: « Минуле – це батьківщина душі людини. Іноді нами оволодіває жаль за тими почуттями, які ми пережили».  Саме митці живуть за покликом душі,дуже часто слава так і не приносить матеріальної вигоди, але їм відкривається минуле й майбутнє, яке вони осмислюють, роблячи висновки для себе і нащадків.

 Сьогодні Україна, як і людство, переживає період суспільно-політичних катаклізмів. Які ж, на вашу думку,  треба обрати шляхи утвердження правди, справедливості, щоб уникнути кровопролиття?

• Мабуть, не треба доводити народ до межі терпіння. Адже з уроків історії нам добре відомо, що будь-яка нація піднімалася на боротьбу тоді, коли переповнювалася чаша терпіння, утиски чи несправедливість переходили межу.
• Учитель. Що ж порушує гармонію буття й провокує протистояння, викликає всенародний гнів, який виливається в Коліївщину?
• Історики.

Довідка про хід подій, що спричиняють народне повстання.

• Літературознавці.

Шевченко пише про злочинні дії конфедератів, «людей, що зібрались волю боронить»:

 Була колись шляхетчина, 
Вельможная пані; 
Мірялася з москалями, 
З ордою, з султаном, 
З німотою... Було колись... 
Та що не минає? 

Встає шляхетськая земля, 
І - разом сто конфедерацій. 
Розбрелись конфедерати 
По Польщі, Волині, 
По Литві, по Молдаванах 
І по Україні; 
Розбрелися та й забули 
Волю рятувати, 
Полигалися з жидами, 
Та й ну руйнувати. 
Руйнували, мордували, 
Церквами топили... 

•                    Учитель. Як бачимо,  Шевченко вказує на відсутність злагоди, порозуміння в польському сеймі XVIII століття як одну з причин народного повстання: «козаки шляхту тяжко покарали за те, що не вміла в добрі панувать».   Отже, якщо б государі, панство робили все по справедливості, то, може, й би не порушилась ота гармонія суспільної злагоди?

А сьогодні сейми, парламенти, верховні ради діють інакше? Хіба не вони своїми необдуманими рішеннями спонукають народ до гуртування, підводять до історичного порога?

Яка ж істинна причина народного гніву: релігійна, соціальна чи національна нетерпимість, можливо, політичні інтереси? А, може, матеріальне збагачення?

• Історики.

--------------------------------

• Літературознавці.

Шевченко в поемі вказує, що на повстання піднялись усі:

Зібралися; старий, малий, 
Убогий, багатий 
Поєднались, - дожидають 
Великого свята. 

Ото гайдамаки. На гвалт України 
Орли налетіли; вони рознесуть 
Ляхам, жидам кару; 
За кров і пожари 
Пеклом гайдамаки ляхам оддадуть. 

… осталися 
Діти та собаки, - 
Жінки навіть з рогачами 
Пішли в гайдамаки. 

• Учитель. Між убогими й багатими, як і між козацьким панством і простими запорожцями існувала соціальна нерівність. То що ж об’єднало їх у цей час?
• Історики.

Стала необхідність боронити свою віру, незалежність, добробут, сімейне щастя, Україну.

• Літературознавці.

Згадаймо, за що вмирали козаки в народних думах. Не випадково автор порівнює їх з орлами – вільними птахами, що не можуть коритися. А ще вони спритні, сміливі та витривалі.

• Учитель. Отже, порушення загальнолюдських  моральних законів спонукає до певної відповіді, супротиву, що згодом виливається в гучні варварські заклики: «Треба крові, брата крові». Що ж надихає народ на боротьбу?
• Літературознавці.

Пісня, яка безперервно ллється з уст самих повстанців та постійного співця  - кобзаря Волоха, репертуар якого складається як з героїчних пісень, так і з веселих, жартівливих.

• Психологи.

Варто зауважити, що пісня супроводжує українця в добру і лиху годину. Вона є індикатором менталітету нашої нації.

• Учитель.

Чи доречними є жартівливі пісні в момент освячення ножів, фактично освячення кровопролиття? Або ж бенкет у Лисянці серед трупів? Чи не безумство це? Виходить, що справедлива боротьба вбиває в людині кращі моральні  якості?

• Психологи.

Хочемо пригадати слова давньокитайського філософа Конфуція. Одного разу його запитали: « Чи правильно на зло відповідати добром?».  Мислитель подумав і відповів: «Як можна відповідати добром? На зло відповідають справедливістю. На добро відповідають добром».

Мабуть, це бенкет справедливості над злом.

• Літературознавці.

Згадаймо також, що це романтичний твір, тому тут так багато кривавих сцен, людських страждань, трагедійності. Звичайно,  гіпербола – один із визначальних художніх засобів. Про це писав літературознавець Олександр Білецький. Не можна також забувати, що війна велася з поневолювачами, українці захищали свою національну гідність, тому боротьба ця священна.

• Учитель. Хочу звернути вашу увагу на ще один епізод твору:

 …Поміж возами 
Попи з кропилами пішли; 
За ними корогви несли, 
Як на Великдень над пасками. 
"Молітесь, братія, молітесь! - 
Так благочинний начина. - 
Кругом святого Чигрина 
Сторожа стане з того світу, 
Не дасть святого розпинать. 
А ви Україну ховайте: 
Не дайте матері, не дайте 
В руках у ката пропадать. 
Од Конашевича і досі 
Пожар не гасне, люде мруть, 
Конають в тюрмах, голі, босі... 
Діти нехрещені ростуть, 
Козацькі діти;

…розкувать 
Козак сестру свою не хоче, 
Сам не соромиться конать 
В ярмі у ляха... горе, горе! 
Молітесь, діти! страшний суд 
Ляхи в Україну несуть -… 
Не плачте, братія: за нас 
І душі праведних, і сила 
Архістратига Михаїла. 
Не за горами кари час. 
Молітесь, братія!" 

• Як ви розумієте проповідь благочинного, чи може священик засуджувати покірність, благословляти на кровопролиття?
• Історики.

В усі часи церква підтримувала боротьбу людей за волю, духовне розкріпачення, національну гідність.

• Літературознавці.

У книзі «Шевченко як міфотворець» Г.Грабович пише: « Зі слів архімандрита, який служить відправу на цій церемонії, проступає, мабуть, прямий зв'язок між волею колективу та волею небес».

• Психологи.

Це «освячення ножів» як символів влади є своєрідним ритуалом для зміцнення духу повстанців, утвердження віри в перемогу.

• Учитель. Гомоніла Україна…

Учень-читець.

Гомоніла Україна, 
Довго гомоніла, 
Довго, довго кров степами 
Текла-червоніла. 
Текла, текла та й висохла. 
Степи зеленіють; 
Діди лежать, а над ними 
Могили синіють. 
Та що з того, що високі? 
Ніхто їх не знає, 
Ніхто щиро не заплаче, 
Ніхто не згадає. 

•                    Учитель. «Кругом пекло; гайдамаки /По пеклу гуляють», « Скрізь по селах шибениці;/навішано трупи - /Тільки старших , а так шляхта – Купою на купі»; «Покотились малі діти і каліки хворі» - можливо, правий був П.Куліш. Чи не забагато крові?
• Думки учнів.

А як же передати тоді біль кожного українця, муки під тягарем соціального, духовного та, зрештою, морального ярма.

А хіба ж був у них інший вихід. Хіба можна було так знущатися з українців на їхній же землі?!

•                    Учитель. На початку уроку ми говорили з вами про центральний образ у цьому творі – повсталий народ. Які ще образи можемо виділити в поемі, як вони допомагають читачеві усвідомити ідейне призначення «Гайдамаків».
• Літературознавці.

У поемі діють реальні історичні особи: Гонта, Залізняк, козаки та напівлегендарний Ярема, також природа.

• Учитель. Вашим домашнім завданням було створити цитатний макет для характеристики образів поеми. Визначте пріоритетні риси цих персонажів.

Учні показують макет і визначають, що пріоритетними рисами всіх персонажів є відвага, хоробрість, повага серед повстанців,  відданість справі визволення свого народу.

• Учитель.  Чому ж ми виділяємо ще один образ – природу?
•              Мистецька група. Це закономірно. Людина є частинкою природи.  Саме тому природа спостерігає за всіма цими катаклізмами. А згадаймо українські народні пісні чи то ліричні, чи героїчні. «Гайдамаки» - це теж національна пісня.
•              Літературознавці.  Ми вважаємо, що поема побудована за принципом художнього паралелізму. Природа все бачить: « Місяць горить, а не сяє..». «Дніпро на нас розсердився, плаче Україна. Земля стогне, гнеться». Природа, як господиня ,  намагається владнати все , але «не спинила весна крові, ні злості людської».
•                     Учитель.  Чому ж не може зупинитися людина, маючи все необхідне, що дає їй природа?

Учні. Мабуть, так влаштована людська натура. Звернемося до самого Шевченка: « Так було і в Трої, так і буде».

• Учитель.  А давайте спробуємо відповісти на це запитання, аналізуючи образ  Яреми.  Яким постає  юнак на початку твору?
• Літературознавці.

На початку твору читаємо:

Сирота Ярема, сирота убогий: 
Ні сестри, ні брата, нікого нема! 
Попихач жидівський, виріс у порогу; 
А не клене долі, людей не займа. 
Та й за що їх лаять? хіба вони знають, 
Кого треба гладить, кого катувать? 
Нехай бенкетують... У їх доля дбає, 
А сироті треба самому придбать. 
Трапляється, часом тихенько заплаче, 
Та й то не од того, що серце болить: 
Що-небудь згадає або що побачить... 
Та й знову за працю. Отак треба жить! 

•                    Учитель. Можливо, дійсно краще миритися з таким становищем, ніж зазнати ще більших страждань. Але ж зауважте, що Тарас Григорович називає його сиротою багатим. Як ви це прокоментуєте?
• Літературознавці.

Сирота Ярема - сирота багатий, 
Бо є з ким заплакать, є з ким заспівать: 
Єсть карії очі - як зіроньки, сяють, 
Білі рученята - мліють-обнімають, 
Єсть серце єдине, серденько дівоче, 
Що плаче, сміється, і мре, й оживає, 
Святим духом серед ночі 
Понад ним витає. 
Отакий-то мій Ярема, 
Сирота багатий. 

• Мистецька.

Інсенізація уривка з поеми «Гайдамаки».

Чути спів соловейка, десь гавкають собаки, здалеку доноситься журлива українська народна пісня.

Ярема. Нащо мені врода, 
Коли нема долі, нема талану! 
Одно було серце, одно на всім світі, 
Одна душа щира, та бачу, що й та, 
Що й та одцуралась. 

І хлинули сльози. 
Поплакав сердега, утер рукавом. 
Ярема. Оставайсь здорова. В далекій дорозі 
Найду або долю, або за Дніпром 
Ляжу головою. Я тобі не пара: я в сірій свитині, 
А ти титарівна. Кращого вітай…
Та й заплакав сіромаха, 
На кий похилившись. 
Плаче собі тихесенько... 
Шелест!.. коли гляне: 
Попід гаєм, мов ласочка, 
Крадеться Оксана. 
Забув; побіг; обнялися. 
Оксана.Серце! (плаче)

Ярема. Серденько, Оксано!  Пора мені. Годі, пташко! 
Оксана. Ще трошечки, 
Ще... ще... сизокрилий!
Ярема. Одпочинь, моя ти зоре! 
Ти з неба злетіла!
Послав свитку. Як ясочка, 
Усміхнулась, сіла. 
Оксана. Сідай же й ти коло мене. 
Сів, та й обнялися. 
Ярема. Серце моє, зоре моя, 
Де це ти зоріла?
Оксана. Я сьогодні забарилась: 
Батько занедужав; 
Коло його все поралась... 
Ярема. А мене й байдуже?
Оксана. Який-бо ти, єй же богу!
І сльози блиснули. 
Ярема. Не плач, серце, я жартую. 
Оксана. Жарти! 
Усміхнулась. 
Прихилилась головкою 
Та й ніби заснула. 
Ярема. Бач, Оксано, я жартую, 
А ти й справді плачеш. 
Ну, не плач же, глянь на мене: 
Завтра не побачиш. 
Завтра буду я далеко, 
Далеко, Оксано... 
Завтра вночі у Чигрині 
Свячений достану.

• Учитель. Чому доля приводить Ярему до гайдамаків?
•                    Психологи. Ярема , як уже зазначалося, мусить сам будувати свою долю. Він, як закохана людина, мріє про щасливе сімейне життя, однак  на перешкоді  стоїть  соціальна нерівність. Гайдамаччина – спосіб самоутвердження для Яреми, а також можливість поправити своє становище.
•                    Історики.

Ярема – сирота. За нього ніхто не заступиться. Найчастіше саме такі хлопці йшли в козаки і ставали славними вояками. Сирітство і безпомічність штовхають його на боротьбу.

• Літературознавці.

Ярема сподівається на долю, про яку мріяв: «Як жить вони будуть укупочці, як золото і долю добуде».

Свячений достану. 
Дасть він мені срібло-злото, 
Дасть він мені славу.

• Учитель. Давайте поміркуємо, невже це жага слави та грошей спонукає Ярему до завзяття в бою?

 А Ярема - страшно глянуть 
По три, по чотири 
Так і кладе.

•                    Учні. До Яреми у процесі боротьби  приходить усвідомлення своєї ролі в  повстанні. Він вивищується над гайдамаками. Його вчинками керує любов, яка за своєю суттю не може бути носієм зла. Хоча звістка про викрадення Оксани ляхами «вибиває нашого героя з колії». Ярема у відчаї кричить:

"Кари ляхам, кари!" 
Мов скажений, мертвих ріже, 
Мертвих віша, палить. 
"Дайте ляха, дайте жида! 
Мало мені, мало! 
Дайте ляха, дайте крові 
Наточить з поганих! 
Крові море... мало моря... 

• Учитель. Що рятує Ярему, не дає втрати себе як людину?
•                    Учні. Та ж любов, але герой вже добре розуміє, що щастя його сім’ї залежить від спокою та злагоди в суспільстві.  Саме тому Ярема поступається своїми інтересами заради спільних, загальноукраїнських.
• Учитель. Чи  закономірно й виправдано, що людина поступається власними інтересами заради спільних?

• Так, доволі часто окремій людині доводиться йти на жертви заради інтересів громади. Мабуть, так влаштоване наше життя: щоб досягти чогось більшого, приходиться жертвувати меншим.
• Психологи.

Людина, живучи серед інших, змушена пристосовуватись.  Часто ми  порушуємо моральні закони, інколи зраджуємо собі, і все це залежить від конкретних життєвих ситуацій.

•                    Учитель. Гадаю, що всі ви погодитесь зі мною, що найбільше випробування випало на долю Гонти, який в ім’я всенародної справедливості вбиває власних дітей. Чим можна  пояснити чи виправдати  цей вчинок ?
• Літературознавці.

Зауважимо, що це художній вимисел Т. Шевченка. Мабуть, автор хотів наголосити на тому,що спинити цю народну помсту уже не можливо. Ситуація стала некерованою. Вбивство Гонтою власних дітей – вирішальна крапка в цій історії, перехід на новий етап боротьби.

• Історики.

Хочемо підтвердити, оскільки Гонта не мав двох синів, у нього було дві доньки та син, які, крім того, не були католиками. Також варто сказати, що Іван Гонта вирізнявся добротою, співчуттям, часто під час повстання рятував дітей, жінок.

• Психологи.

Складно уявити навіть, що відбувалося в душі Гонти: у безжальній боротьбі між батьком і ватажком перемагає останній, який у відчаї йде на таку жертву, щоб не порушити присягу.

• Мистецька.

Людина може принести себе в жертву. Це, мабуть, геройство. Але чи пожертва дітьми подвигом. Думаю, що це виходить за рамки людської моралі.

• Літературознавці.

Напевне, треба врахувати те, що для батька принести в жертву дітей страшніше, ніж піти на саможертовність. В історії та й літературі знаходимо чимало таких прикладів. Згадаймо Захара Беркута з однойменної повісті І.Франка, який заради щастя тухольців готовий пожертвувати своїм сином, а біблійного героя Авраама, який теж готовий вбити власного сина, щоб довести свою віру в Господа.

• Учитель історії наводить ще приклади .

Звичайно, не нам його судити й прощати. Це розуміє й сам Гонта, який зі словами каяття звертається до синів. Зачитайте цей фрагмент.

Спочивайте, діти, 
Та благайте, просіть бога, 
Нехай на сім світі 
Мене за вас покарає, 
За гріх сей великий. 
Просіть, сини! я прощаю, 
Що ви католики. 

Сини мої, сини мої! 
На ту Україну 
Дивітеся: ви за неї 
Й я за неї гину. 

•                    Учитель. Діти, які висновки ми, нащадки славних героїв України, що живемо в 21 столітті, можемо зробити з цієї надзвичайно трагічної ситуації, яку переживає Гонта?
•                    Думки учнів……
• Учитель. А що мав на увазі поет, пишучи наступне:

Посіяли гайдамаки 
В Україні жито, 
Та не вони його жали. 
Що мусим робити? 
Нема правди, не виросла; 
Кривда повиває…

• Історики.

Шевченко вкотре вказує на підступну політику царської Росії щодо України. Катерина ІІ, монарх православної держави, у боротьбі українців з польською шляхтою за православ’я підтримує католиків.

•                    Учитель. Отож, інтереси правителів  ніколи не збігаються з інтересами народу. Що ви думаєте?

Думки дітей…..

•                    Учитель. На завершення нашого диспуту хочу звернути вашу увагу на слова з «Передмови» до поеми: "Слава богу, що минуло", - а надто як згадаєш, що ми одної матері діти, що всі ми слав'яне. Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються знову з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря - слав'янськая земля».

Чи не приниження це, не втрата національної гідності брататися з ворогами. Що хотів сказати нам Шевченко?

• Учні. Історичний шлях – це шлях удосконалення нації і кожної окремої людини. Головне на цій дорозі залишитися Людиною, яка буде здатна любити, прощати. Шевченко щиро вірив, що Україна буде вільною, що прийде час її відродження : « І буде син, і буде мати, і будуть люде на землі». Власне, люди, які будь-які непорозуміння зможуть вирішити мирно, без кровопролиття. Важко сказати сьогодні, що ми усвідомили уроки минувшини.
•                           Учитель. Кобзар завершує свою поему словами:

А Україна навіки, 
Навіки заснула. 

Все замовкло. Нехай мовчить: 
Така божа воля. 

Чи погоджуєтесь ви з автором, знаючи подальший хід історії, спостерігаючи за сьогоднішньою ситуацією в країні?

•        Думки учнів. Одне з певністю можемо стверджувати, що Україна вже не спить, і на це, мабуть, теж воля Божа.

V. Підсумок уроку

•        Учитель. Погоджуюся з вашими думками. Давайте підсумуємо наші висловлювання і визначимо провідні ідеї твору.

•   Учні. Насамперед, це , як стверджує автор нашого підручника С.Пахаренко, «заперечення принципу злопомсти». І це ми  намагалися довести сьогодні на уроці, цитуючи Конфуція. Тарас Григорович також вважав, що не можна відповідати злом на зло. Щоб підтвердити безглуздість цього принципу, автор уводить у твір епізод убивства Гонтою своїх дітей. «Зло породжує зло, - пише у своїй книзі «Шевченків міф України» Оксана Забужко, - і початковий лицар-месник (Гонта – авт.), увійшовши в порочне коло, парадоксальним чином впадає в той самий параліч волі, що й раб, який добровільно своєю волею поступився, - його вчинками керує інерція зло творення («не я вбиваю, а присяга»).
•                  Однак, варто також згадати вислови англійських поетів Шеллі: «Надмір зла породжує добро» ,  В. Шекспіра: « Зло в людях, як море, не припиняє бушувати, доки не виснажить самого себе» та античний афоризм : « Щоб перемагати, учись терпіти, щоб жити, учись умирати».
•                  За це масове кровопролиття, цю жахливу трагедію поет осуджує і поляків, і українців. Згадаймо: поляки в агонії кричали: « Уб’єм брата! Спалим хату!».  Сказали і зробили ( «сказали і сталось..»). Українці ж сліпо мстили: « Замучені руки розв’язались – і кров за кров, і муки за муки!».  Ця взаємна ненависть, це всеохоплююче зло згубило, зрештою, обидві сторони. А перемогу здобув спільний ворог – Російська імперія. Про це ми також сьогодні говорили: « Посіяли гайдамаки в Україні жито, та не вони його жали»..
•                  Інша провідна ідея поеми – возвеличення героїчного подвигу наших предків, які найшли в собі сили повстати, піднятись із колін і загинули за Україну, довівши, що ми не «бидло», не раби, а гідні сини своєї Батьківщини. Крім того, гайдамаки  дали усім прийдешнім поколінням урок звитяги, що базується на основному принципі – «гайда», тобто гнати все те , що нищить нас як націю. І хоч наші предки відповіли жорстокістю на жорстокість, це не заперечує їхнього подвигу.
•                  Ми, люди третього тисячоліття, покоління науки і прогресу, повинні зробити належні висновки з цього, щоб тільки шляхом  компромісів підходити до мирного врегулювання конфліктних ситуацій. Це також своєрідна настанова геніального українського Пророка.

 

•                    Учитель. Давайте   повернемося до ключового питання нашого уроку:  що ж таке Коліївщина і Шевченкові «Гайдамаки» - «кривава бійня», як писав сучасник поета П.Куліш, чи , за словами Г. Квітки-Основ’яненка, писанка напередодні Великодня про український народ як справжнього творця історії. Який висновок може зробити кожна наша група?
•                                                                Історики.

Історичне значення повстання полягає в тому, що воно сприяло формуванню національної свідомості, служило прикладом боротьби проти гноблення, подальшого розгортання національно-визвольного руху в Україні з метою відновлення козацької вольності.  Тому українські історики намагаються пояснити жорстокість руху пошуком об’єктивних причин і вбачають у Коліївщині ідейне підґрунтя.

• Літературознавці.
  •                   Український літературознавець Леонід Новиченко переконаний, що « «Гайдамаки» відкривали вже нову сторінку в європейському поетичному епосі своїм героїко-романтичним уславленням народу як справжнього творця історії».
  •                   Богдан Лепкий вважав, що « Гайдамаки» - це «великий, грізний , загравою пожеж освітлений, пурпуром крові облитий образ подій 1768 року».
  •                   Німецький критик Вільгельм Кунце, читаємо це у книзі «Вічний як народ», позитивно відгукнувся про Шевченкові «Гайдамаки», вказавши при цьому на новаторство поета, оскільки головним героєм поеми виступає не ідеалізована постать, а непереможний і безсмертний народ.
  •                   Український історик Петро Мірчук, що підписувався псевдонімом Залізняк,  зазначав, що в українських народних піснях, розповідях «Коліївщина являється величним зривом українського народу в обороні своєї волі і правди, проти польських займанців, за привернення  Гетьманщини як суверенної української держави; зривом захоплюючого героїзму його учасників та їхньої безмежної відданості ідеям, за які вони свої голови клали. В українській народній традиції немає й тіні сумнівів у правоті й чистоті ідей коліївського повстання: ідеї національної  волі й соціальної справедливості». (Григорій Клочек. Поезія Тараса Шевченка: сучасна інтерпретація.-Київ: Освіта, 1998. – С.92).
  •                   Цікаві міркування читаємо в книзі Матвія Шестопала «Євреї на Україні», зокрема у вступній статті професор Київського університету Василь Яременко цитує думки освіченої  Європи про проблеми співжиття з євреями: Гете: « Евреи имеют веру, благословляющую их на обкрадывание чужаков», Вольтер: « Эта маленькая нація не скрывает своїй непримиримой ненависти ко всем остальным народам».  Сам  учений зазначає, що « єврейство злигалося із владою або й само було владою, а український народ лише засіб і джерело збагачення». Саме тому Гонта після повернення з переговорів з М. Залізняком, пише Шестопал, звертається до козаків : « Мусимо і ми всі піти до Залізняка, щоб позбутися ляхів і жидів. Коли ж цього ми не вчинимо, ми від них загинемо».
  •                   Доречним буде цитування Богдана Лепкого, який писав: «..коли він ставив перед очі кривавий образ Коліївщини, то робив це тому, щоб показати, до якого лиха доводять людство суспільна і національна кривда. Кривавими малюнками «Гайдамаків» закликав своїх і чужих. Щоб спам’яталися, щоб перекреслили давні порахунки і почали життя нове, людське, чесне, справедливе».
• Мистецька.

Ми вважаємо, що вся поема «Гайдамаки» - це героїчна пісня Т.Шевченка. Спробуємо довести. Один із вступів до поеми не випадково автор називає «Інтродукція». У тлумачному словнику читаємо такі значення цього слова:1) вступ до музичного твору; 2) різновид оперної увертюри:  незавершений оркестровий розділ на початку опери, що безпосередньо вводить до її дії або прологу. Сьогодні уже говорили  про те, що Тарас Григорович знав багато народних пісень, у тому числі й гайдамацьких. А ще ми опрацювали дуже цікаву статтю Євгена Сверстюка «А що, якби Шевченко…». Тут читаємо: «  1847 року Шевченко вже готувався до виїзду в Італію. На цей раз він був обраний не за малярський хист і навіть не за поетичний, а як співак-артист. Добрий знавець української пісні, упорядник збірника «Українських народних пісень» Михайло Максимович каже, що він упивався Шевченковим співанням: « Художня натура Шевченка хоч як розкішно виявляла себе і в поезії, і в малярстві, але ще міцніше і краще виявлялася вона в співанні українських пісень народних». Найповніше свідчення про ті співи залишив нам П.Куліш в описі свого весілля, де Шевченко був старшим боярином: « Такого або рівного йому співу не чув я ні в столиці, ні на Україні. Від того співу заніміла розмова і між старшими, і між молодими. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, немов у темному лузі серед червоної калини».

Крім того, нами виписано всі пісні, які звучать у поемі. Їх ….. Це також свідчить про ліричність твору.

Отже, можемо зробити висновок, що назва вступу до поеми «Інтродукція» є невипадковою, а сам твір – національна оперна увертюра. Оскільки такі твори писалися спочатку для того, щоб публіка встигла зайняти свої місця у залі, можемо припустити, що автор своєю поемою нагадує нам про роль і місце кожного у своїй країні або ж застерігає від втрати свого місця у своїй країні.

• Літературознавці.

Варто додати, що «Гайдамаки», «Тарасова ніч», «Іван Підкова» - це тільки початок історичної тематики у творчості Тараса Григоровича, мабуть це і є тільки «увертюра».

•     Психологи.

Проаналізувавши думки наших однокласників, хочемо сказати, що поема «Гайдамаки» - це крик душі Шевченка, саме тому можна пояснити в ній усі ті криваві сцени. Однак варто наголосити все ж таки, що це революційно-романтична героїчна поема, що також пояснює принцип відображення народної стихії.

• Літературознавці

Зміст поеми надихав художників, композиторів на власні твори. Відомі ілюстрації до поеми О.Сластіона, І.Їжакевича, В.Касіяна, К. Брюллова, музичні твори М. Мусоргського, М.Лисенка, Я. Степового. Лесь Курбас у театрі «Березіль» здійснив модерну постановку «Гайдамаків». Окремі ілюстрації, фрагменти творів ми мали можливість сьогодні бачити й чути. Вважаємо, що такий інтерес до цієї поеми інших видатних людей є свідченням високопробності та невмирущості «Гайдамаків».  

Маємо ще один доказ на підтвердження вище сказаного. Опрацювавши книгу « Шевченкові афоризми», виписали …..афоризмів тільки з поеми «Гайдамаки».

Фантазія слів «гайдамаки» та «Коліївщина».

• Учитель.  Отож, народні повстання – це закономірність буття чи порушення гармонії?

Думки учнів.

Законами природи, самим життям передбачено протистояння і боротьбу протилежностей. Коли зло переходить допустиму межу, воно породжує інше зло, більше. Тому наше завдання – зміцнити кордон, що обмежує простір зла. На жаль, викорінити його зовсім неможливо.

У критичних ситуаціях людина не повинна втрачати самоконтроль, бо це тільки загострить ситуацію, збільшить кількість жертв, зрештою, знищить саму ж людину.

Але й стояти осторонь ми не можемо, якщо вирішується доля нації, держави. Будь-які випробування треба долати з гідністю. Долаючи труднощі, людство удосконалюється, вивищується духовно.

« Люби свого ближнього, як самого себе», - сказано в Біблії. Саме любов – це те найсильніше та найбільш надійне почуття, що може вберегти людину. Любов до жінки, чоловіка, дітей, до народу, країни, людства. Про це говорить Шевченко в «Передмові».

Любов до рідної землі невід’ємно пов’язана з національною гідністю, чого, на жаль, нам не вистачає, зате надмір іншого почуття – гоноровитості.

• Учитель.  «Народи живуть і діють не заради себе чи своїх матеріальних інтересів, а в ім’я - своєї ідеї, тобто того, що для них важливіше за все і що потрібне всьому світові , чим вони можуть прислужитися йому – вони живуть не для себе тільки, а для всіх».( В. С. Соловйов. Виправдання добра).

 Діти, вам будувати щасливе майбутнє, про яке сьогодні мріє кожен з нас. Пам’ятайте мудрі заповіти Тараса Григоровича, живіть за Божими законами, не порушуйте моральних норм, любіть життя, будьте гуманними.

VI. Оцінювання діяльності груп. Індивідуальне оцінювання учнів.

VII. Домашнє завдання.
Написати творчу роботу на тему: «Сучасні уроки «Гайдамаків», продовжити роботу над проектом « Шевченко в моїй родині».