Урок. "Наша історія цікава і повчальна. Літературний переказ оповіді В. Близнеця «Про заснування Києва».

Дата_________                                                          Вчитель Каруценко А. Я.

Тема уроку. Наша історія цікава і повчальна. Літературний переказ оповіді В. Близнеця «Про заснування Києва».

Мета уроку:

навчальна: дати узагальнену характеристику  тематичному розділу, проаналізувати зв'язок літератури та історії, ознайомити із творами літописної літератури; ознайомити учнів з історією виникнення і розвитку Києва; розширити уявлення про історичне минуле; навчати дітей працювати з художньо-пізнавальним текстом (структурувати текст, визначати події, основні назви), ставити запитання до тексту;

корекційно-розвивальна: розвивати мовлення, допитливість, уміння переказувати; зіставляти відоме і невідоме;

виховна: виховувати почуття патріотизму, гордості за наших предків та любов до рідного краю.

Обладнання: фотоілюстрації Києва, малюнки стародавнього Києва, підручник,  дидактичний матеріал.

Тип уроку. Урок отримання нових знань.

Хід уроку

1.                Організаційна частина

Знову день почався, діти!
Всі зібрались на урок.
Тож пора нам починати.
Кличе в подорож дзвінок.

II.    Мовленнєва розминка

1.               Звуконаслідувальна вправа.  Гра «Хто як розмовляє?»

Гуси стали ґелґотати по-гусячому кричати:… «га-га-га».

Кошенята замурчали:… «мур-мур-мур».

Коні заіржали: «і-го-го!».

Жабенята квакали: «ква-ква-ква».

Каченята крякали: «кря-кря-кря»

Визначення мови тварин – Хто вимовляє ці звуки? 

                   (Кінь, гуси, кошенята, каченята, жабенята)

2.               Гра «Помогатор»…(робота в парах з таблицею)

Допоможіть розшукати заховані слова.                                    

ІІІ. Повідомлення теми й мети уроку.

- Сьогодні ми розпочинаємо вивчати новий розділ української літератури – історичне минуле нашого народу. Епіграфом до уроку візьмімо слова Тараса Шевченка: 

Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми.
Все розберіть… та й спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? Яких батьків?

Робота з епіграфом.

-         Як ви розумієте зміст епіграфа?

-         Що ви знаєте про автора цих слів?

Отже, давайте з вами спробуємо помандрувати в історичне минуле, щоб дати відповідь на питання, які перед нами ставить великий Кобзар.

IV. Вивчення нового матеріалу.

•  Як ви гадаєте, від яких слів утворилося слово «літопис»? (літа, писати)
•  Що воно означає?

 Словникова робота.

Літописи – це перші рукописні книги, які в хронологічній послідовності описують події. Найдавніший літопис, який дійшов до нашого часу, - «Повість минулих літ». Його автор - преподобний Нестор Літописець, чернець Києво-Печерського монастиря.

«Повість минулих літ» - визначна памятка давнини. Але й сьогодні її цікаво читати. У ній розповідається про події, що відбувалися в Київській Русі.
 

V. Робота над літературним переказом В. Близнеця «Про заснування Києва».

1. Інформаційна хвилинка .  
Стисло розповідаю учням про автора оповіді Віктора Близнеця.
2. Попереднє читання твору вчителем.

3. Словникова робота.

Боричів узвіз – крута дорога, що вела на Поділ з вершини міста.

Поляни – східнослов’янське плем’я, яке жило в Середньому Подніпров’ї.

Фізхвилинка.

4. Бесіда за змістом прочитаного.

• Поляни жили разом з усіма іншими народами і не володіли своїми землями. (Ні)

• Був круг міста ліс та бір великий. (Так)

• І були мужі мудрими і тямущими. (Так)

• Кий був мірошником біля Києва. (Ні)

• Кий князював у своєму роду і ходив до царя грецького. (Так)

• Грецький цар не полюбляв князя Кия. (Ні)

• Кий разом із братами й сестрою жив і помер у Києві. (Так)

5. Самостійне читання твору учнями.

VІІІ. Підсумок уроку.

Наша урок підійшов до кінця. Чи сподобався він вам?

Хто були засновниками Києва?

ІХ. Домашнє завдання.

Підготуватися до виразного читання оповіді «Про заснування Києва».

Віктор Близнець

(1933 — 1981)

Віктор Семенович Близнець народився 10 квітня  1933 року в селі Володимирівці Компаніївського району Кіровоградської області. Саме там, за його словами, він “... побачив світ, далекі імлисті обрії, сиві полинові рівнини. ... Небо й степ – оце й заповнило душу, все моє життя.” Найдорожчою людиною був для письменника його батько. Працював він столяром, умів дуже гарно про все розповідати.   І був для своїх шістьох дітей “... першою книгою, першою школою, відкривав землю батьків, ... це було як причастя до святині, до таїни нашого земного бога”. 

Змалку малий Вітько тягнувся до книжки,  до знань. Та лиш хлопець пішов до школи, як почалася війна з фашистами. Довелось пережити голод, страх, знущання.

Після закінчення десятирічки 1952 року Віктор їде до столиці і успішно складає іспити на факультет журналістики  Київського університету імені Т.Г.Шевченка.  Після закінчення університету Віктор Семенович працював за фахом у різних газетах та журналах.

Кілька років Віктор Семенович працював над перекладом з давньоруської на сучасну українську мову  епосу “Повість временних літ”, що є для нас головним джерелом знань про життя наших далеких предків. Видано було цей переклад 1980 року з передмовою П.Загребельного, у художньому оформленні майстра гравюри Г.Якутовича.  Є у письменника твори для дорослого читача. Але все-таки найталановитішими і найпопулярнішими залишились його книжки для дітей. Усе написане Віктор Семенович пропускав через свою душу і серце. Герої його творів усвідомлюють себе особистостями, знають, що таке справжня дружба, готові захистити слабшого, живуть у злагоді з довкіллям.

Усі, хто знав Віктора Семеновича, згадують про нього як про людину дуже щиру, делікатну, з ніжною душею. Людину, закохану у дитинство, у людей, у природу. Про нього доречно сказати словами дослідниці його творчості А.Гурбанської  - “Чесний і совісний Близнець”.   
    Помер письменник 2 квітня 1981 року. В 1988 році письменникові посмертно було присвоєно звання лауреата літературної премії імені Лесі Українки.