4 червня кожного року світ відзначає Міжнародний день безневинних дітей - жертв агресії. Діти найбільш вразливі під час виникнення збройних конфліктів. Вони не лише втрачають радість дитинства через довгі і складні процеси вирішення конфліктів мирним шляхом, а ще й стають жертвами таких правопорушень і злочинів як: вербування і використання у військових діях, вбивства, сексуальне насильство, викрадення, напади на школи і лікарні та відмова в наданні гуманітарного доступу до дітей.
Маючи на меті спробу відчути біль і страждання дітей усього світу, які піддаються фізичному і морально-психічному насильству, 19 серпня 1982 на своїй надзвичайній спеціальній сесії Генеральна Асамблея, постановила відзначати 4 червня кожного року як Міжнародний день безневинних дітей - жертв агресії. Членами Генеральної Асамблеї ООН прийнято рішення про заснування цього сумного дня з акцентом на те, що під час війни гинуть не тільки військові. Міжнародний день безневинних дітей – це своєрідне привернення уваги до наявної проблеми та протест проти насильства та війни! Цей день підтверджує зобов’язання ООН забезпечити захист їх прав. Робота в цій галузі регулюється Конвенцією про права дитини.
ПИТАННЯ ЗАХИСТУ ДІТЕЙ, ЩО СТАЛИ ЖЕРТВАМИ АГРЕСІЇ, ДЛЯ УКРАЇНИ Є ДУЖЕ АКТУАЛЬНИМ, ПОЧИНАЮЧИ З 2014 РОКУ. В Україні цей день був запроваджений для ушанування пам’яті дітей, що загинули внаслідок російсько – української війни з 2014 року рішенням Верховної Ради України від 1 червня 2021 року. З початку російсько – української війни до 2021 року загинуло 240 українських дітей. Станом на 3 квітня 2023 року за даними дитячого фонду ЮНІСЕФ внаслідок війни загинула щонайменше 501 дитина і ще майже тисяча дістали поранення.
Виступ Президента України Володимира Зеленського на конференції «UA: Війна. Недоспівана колискова» з нагоди Міжнародного дня захисту дітей.І саме тому, коли ми кажемо: «Наші діти», ми маємо на увазі не лише українців і українок. Ми б’ємося разом за дітей – за абсолютно всіх дітей, за всі наступні покоління, за їхні права й свободи. Те, що ми називаємо «завтра», те, що ми хочемо збудувати й передати. Те, що ми називаємо майбутнім і можемо лише уявити, для них буде сьогоденням і реаліями, які вони обов’язково отримають у спадок від нас. Ми відбудуємо все, що зруйнували російські окупанти. Ми зробимо все, щоб кожна українська дитина змогла повернутися додому, в Україну, у своє місто, свій двір, у свій дім, свою кімнату, своє ліжко, у своє дитинство. Повернутись у нормальне життя, де не буде війни. І не буде понять «внутрішньо переміщені особи», і – що дуже боляче – «біженці», і не буде таких болючих понять, як «депортація». Де татова казка й мамина колискова лунатимуть не по відеозв’язку, а наживо. І де ніколи більше не буде нових щоденників Анни Франк і Єгора з Маріуполя. Де безпечно. Де вільно. І мирно. А значить, де Україна.