Урок патріотизму "Крізь пекло Афганської війни"

 

Урок патріотизму

з учнями 6 класу

 

 

«КРІЗЬ ПЕКЛО АФГАНСЬКОЇ ВІЙНИ »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ведучий 1
Війна… , яке коротке і страшне слово… . Це смерть, сльози матерів, наречених, що недолюбили своїх хлопців, це поминальний дзвін і тепло свічки.

Чи треба взагалі згадувати про війну? Деякі кажуть, що не треба, а ми думаємо, що треба.

Треба говорити про це лихо до тих пір, поки людство всього світу не скаже: “Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було”.
 

Ведучий 2

15 лютого – 31-а річниця виводу військ з Афганістану. І ми, молоде покоління, повинні знати про страшні сторінки  афганської війни, пам’ятати, що серед нас живуть люди, які в 20–30 років стали свідками і учасниками цих воєнних дій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, подвигом, героїзмом.

 

Ведучий 1

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для інтернаціонального обов'язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатонаціонального народу. В ім'я волелюбного афганського народу, в ім'я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя.

(відео «Сторінки історії»)

Ведучий 2  Війна… . Чорним смерчем пронеслась над просторами України, зачепила багато родин, які віддавали своїх синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

 

Ведучий 1

За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум'ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки, взаємопідтримки.

 

Учень 1

    Ти – вічний біль, Афганістан, ти – наш неспокій,

І не злічить глибоких ран в борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

 

 

Учень 2

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані,

Двадцятирічний мій земляк.

(відео про земляків)

Ведучий 1  . Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній нам'яті імена воїнів-афганців.

Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих,  хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Слайд СВІЧА

Ведучий 2

Хвилина мовчання, хвилина мовчання.

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання -у ній наша любов і горе

Як подвиг полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Прошу встати і вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Ведучий 2. Восени1988 року  розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

 

Ведучий 1   . Через афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

 

Ведучий 2: Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

(відео Назарій Яремчук)

 Ведучий 1 .    Афганська війна героїчна і трагічна, вона тривала вдвічі довше ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення.

Ведучий 2.    Закінчилась  війна.   Багато  молодих  воїнів

інтернаціоналістів  були  нагороджені орденами  і  медалями,  але найвищою нагородою тих,   хто  уцілів -  є   життя,   а  для   загиблих  - пам'ять.

Ведучий1    15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення  радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.

Ведучий 1
Війна… , яке коротке і страшне слово… . Це смерть, сльози матерів, наречених, що недолюбили своїх хлопців, це поминальний дзвін і тепло свічки.

Чи треба взагалі згадувати про війну? Деякі кажуть, що не треба, а ми думаємо, що треба.

Треба говорити про це лихо до тих пір, поки людство всього світу не скаже: “Ми не тільки не хочемо війни, ми зробили все, щоб її не було”.
 

Ведучий 2

15 лютого – 31-а річниця виводу військ з Афганістану. І ми, молоде покоління, повинні знати про страшні сторінки  афганської війни, пам’ятати, що серед нас живуть люди, які в 20–30 років стали свідками і учасниками цих воєнних дій. І ми маємо пишатися їхньою мужністю, подвигом, героїзмом.

 

Ведучий 1

25 грудня 1979 року радянські війська були введені в Афганістан для інтернаціонального обов'язку. Для тисяч радянських солдат, їхніх батьків, матерів, братів, сестер розпочалася жорстока, кривава війна в Афганістані. Потрапивши на палаючу афганську землю, мужні воїни-інтернаціоналісти всім серцем прийняли її біль, як свій, і до останнього подиху захищали інтереси її багатонаціонального народу. В ім'я волелюбного афганського народу, в ім'я миру, братерства на землі вони, не вагаючись, готові були віддати найдорожче – життя.

(відео «Сторінки історії»)

Ведучий 2  Війна… . Чорним смерчем пронеслась над просторами України, зачепила багато родин, які віддавали своїх синів до армії, не відаючи, через яке пекло їм доведеться пройти.

 

Ведучий 1

За кожним воїном-афганцем – своя доля, свій життєвий подвиг, свій крок у безсмертя. У страхітливому полум'ї війни народжувались молоді солдати і командири, які з перших днів служби в Афганістані пізнали ціну життя, ціну справжньої чоловічої дружби, ціну взаємовиручки, взаємопідтримки.

 

Учень 2

    Ти – вічний біль, Афганістан, ти – наш неспокій,

І не злічить глибоких ран в борні жорстокій.

І не злічить сліз матерів, дружин, дітей –

Не всі вернулися сини із тих ночей…

 

 

 

Учень 1

Хто ж відповість?

Як захлинався бій останній

І ущухав вогонь атак,

Упав юнак в Афганістані,

Двадцятирічний мій земляк.

(відео про земляків)

Ведучий 2  . Летять, відлітають у вічність роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній нам'яті імена воїнів-афганців.

Схилимо ж голови перед світлою пам'яттю тих,  хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя.

Слайд СВІЧА

Ведучий 1

Хвилина мовчання, хвилина мовчання.

Пекуча й терпка, як сльоза.

Хвилина мовчання -у ній наша любов і горе

Як подвиг полеглих,

Священна хвилина мовчання.

Прошу встати і вшанувати пам'ять загиблих хвилиною мовчання.

Ведучий 2. Восени1988 року  розпочалася операція «Тайфун». Радянська авіація завдала нищівного удару по кишлаках уздовж траси Кабул – Саланг, якою мали виводити війська. 15 лютого 1989 року останній  радянський солдат залишив афганську землю.

 

Ведучий 1   . Через афганську війну пройшли 700 тисяч чоловік. І серед них 30% були українці. Звання Героя Радянського Союзу було присвоєно 72 військовослужбовцям, з них – 12 українцям. 15 тисяч воїнів загинуло у радянсько-афганській війні.

 

Ведучий 2: Статистика свідчить : 160 тисяч наших співвітчизників, українців, брали участь у цій війні. 3360 не повернулися; з них 3280 загинуло, а 80 пропало безвісти чи потрапило в полон. Понад 8 тисяч були поранені, 3560 стали інвалідами. 550 вдів. 711 сиріт. Такий рахунок Афгану.

(відео Назарій Яремчук)

 Ведучий 1 .    Афганська війна героїчна і трагічна, вона тривала вдвічі довше ніж Велика Вітчизняна. Ніким і нікому не оголошена, вона потребує глибокого осмислення.

Ведучий 2.    Закінчилась  війна.   Багато  молодих  воїнів

інтернаціоналістів  були  нагороджені орденами  і  медалями,  але найвищою нагородою тих,   хто  уцілів -  є   життя,   а  для   загиблих  - пам'ять.

Ведучий1    15 лютого - особливий день для афганців. Цього дня закінчилась нарешті війна. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення  радянських військ з Афганістану. Вони пройшли пекло цієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони і є тією пам’яттю, що пише історію.