Урок-подорож в минуле з позакласного читання у 2 класі до дня Покрови "Про козаків і їх нащадків"

ВІДДІЛ ОСВІТИ ВИКОНКОМУ ДОВГИНЦІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ У МІСТІ  РАДИ

                     КРИВОРІЗЬКА  ЗАГАЛЬНООСВІТНЯ  ШКОЛА  I-III  СТУПЕНІВ  № 94

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         ДО ДНЯ ПОКРОВИ

                   УРОК –ПОДОРОЖ  В МИНУЛЕ

 

 

« ПРО КОЗАКІВ,

ТА Й НЕ ЛИШЕ…»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вчитель: Цвинда З.І.

 

 

 

 

   м. Кривий Ріг

 

ТЕМА:  ПРО КОЗАКІВ, ТА Й НЕ ЛИШЕ

Мета: поглиблення і уточнення знань про козацьку добу, про те, яким був козак, хто був козаком, кого і як приймали в козаки, яким був козацький одяг.

Словник: оселедець, вуса, кунтуш, жупан, люлька.

Хід уроку

Організація дітей.

(Звучить козацький марш).

• Діти, чи знайома вам ця мелодія?
• Які почуття вона у вас викликає?
• Який характер носить ця мелодія?
• Які рухи можна під неї виконувати?

(Звертається увага дітей на козацькі речі. Запитується їх назва, призначен­ня. Що їх єднає? Кому вони можуть належати?)

 Правильно. Козакам. Отже, сьогодні ми будемо говорити про українське козацтво. Тема нашого заняття: "Про козаків, та й не лише".

• Де жили козаки?
•  Козаки жили на Запорізькій Січі.
• А чому, на вашу думку, Січ називалася Запорізькою?
• Тому, що вона була за Дніпровськими порогами. За порогами — запо­різька.
•  Діти, а як звалася козацька оселя? Правильно. Курінь.
• А можливо, хто з вас знає, що було козацькою їжею? Вірно, куліш, який вони варили у велико­му, як ви бачите на малюнку (показ малюнка) казані і їли дерев'яними  ложка­ми з глиняного посуду (показ малюнка).

—Діти, а звідки ми знаємо про козаків? Так, з пісень: "Ой на горі та женці жнуть", "їхав козак за Дунай", "Ой Морозе-Морозенку", "Засвіт встали коза­ченьки". Знаємо ми і з картини І. Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецько­му султану". А ще з романів 3. Тулуб "Людолови", Б. Лепкого — "Мотря", повісті М. В. Гоголя "Тарас Бульба", В. Малика "Фірман султана". А ще, діти, є танці: "Гопак", "Козачок", опера Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм", художній фільм "Дорога на Січ" і мультфільми про пригоди трьох козаків-побратимів, легенди, думи.

Козаччина...Найлегендарніше минуле українського народу, його святиня... Синонім свободи, людської й національної гідності, талановитості.

Навіть у наш час, якщо хочуть підкреслити вроду людини, її кращі риси, то говорять, що "він (вона) козацького роду". А щоб підкреслити чоловічі якості юнака чи хлопчика—"гарний козак", "козарлюга".

Можна мати прізвище Козак, Козаченко і жити на хуторі Козацький, або в селі, яке носить назву Козацьке, або жити на вулиці Козацькій.

—Діти, як ви думаєте, хто такий козак? Так. Слово козак – людина вільна, не від кого незалежна; сильна, вмілива, розумна, мужня і разом з ти м добра.

— Діти, а хто знає, по чому розпізнавали козаків? Так, вони носили довгі вуса,  вуса, а на голові у них був своєрідний чуб, який називався оселедець. Це була головна ознака козака, Запорожці брили цілу голову й залишали тільки одну чуприну над лобом, яку називали оселедцем. Коли  ж чуприна  виростала велика й довга, що аж очі закривала козак закладав її за вуха. Вусів козаки не  підстригали. Коли вуса виростили довгі, то закручували вгору до очей, як у котрого виростали дуже довгі вуса, то закручували і закладали їх теж за вуха.

У що ж були одягнені козаки?

З початку існування козацького війська одяг був дуже різноманітний, пізніше почав творитися типовий козацький одяг. В основному, це був жу­пан (каптан) нижче колін, застебнутий густо ґудзиками. Шився  він із тонко­го сукна (товста матерія). Перепоясувався м'яким поясом, до якого з ліво­го боку була причеплена шабля. Шапка була обшита хутром, спереду тро­хи розрізана, прикрашена перами, засадженими збоку. Одяг запорозького козака включав білу сорочку, полотняну або шовкову, Шаровари, часто оздоблені широким золотим позументом. Вони були з щільної тканини: чер­воні, зелені, сині. Шаровари були дуже широкі. У поясі вони стягувалися на шовковий або вовняний шнур із золотими китицями на кінцях, у одязі пере­важали червоні, сині й зелені кольори. Взуттям були сап'янові чоботи — жовті, зелені, червоні, із золотими, срібними або залізними підківками. Геть­ман Носив поверх жупана червону, підбиту дорогим хутром, бурку з неве­ликим хутряним коміром, скріпленим аграфом. Поли її (бурки) обшивали золотою тасьмою. І ще у кожного козака-запорожця була люлька.

Як ви бачите, вони були різні. Про них і в пісні співається: "А тютюн та люлька козаку в дорозі знадобиться'¹.

— Хто йшов у козаки? — Так. Той, хто хотів жити вільним життям, хто шукав пригод і хотів здобути славу. І, навіть, хто провинився і хотів втекти від кари.

—Як приймали до козацтва?—Правильно. Коли приходив чоловік на Січ, він являвся спершу перед кошовим отаманом, який поговоривши з ним, задавши 2-3 питання, відсилав його до одного з куренів, до курінного отамана. Той радився з кухарем, чи в змозі прогодувати його. Кухар пропонував "вкупитися", тобто спла­тити певну суму грошей. Заплативши, чоловік ставав рівноправним товаришем. Платив, хто скільки міг. Сума плати не вказувалася. Так приймали старшого чолові­ка. Коли ж приходив хлопець, то його відсилали до окремого куреня, де навчали військовій справі.

Чи кожен міг стати козаком? Ось послухайте, як твердить про це легенда:

"Запорожці набиралися звідусюди. Вони приймали усякого: де хто з-під пана втече — приймуть, де від батька та від матері біжить — приймуть... Приймають усіх. Прийде, було, до них чоловік голий, босий, а вони його убе­руть як пана, бо в запорожців тих сукон, грошей, одежі — так яких хочеш сортів і скільки завгодно".

("Савур-Могила ").

Насправді, не кожен міг стати козаком. До козацького війська, як ми вже з вами говорили, обирали сміливих, мужніх, відважних, спритних, розумних, кмітливих. А чому саме таких людей обирали в козаки?

 

Люльки запорізьких козаків

—Так. Тому, що їхнім обов'язком було захищати Україну від ворога. Захищаючи свій край, козаки здобули доблесної слави. Їх поважали і свої, і чужі,  їхні подвиги оспівані в піснях і думах. За злодійство на Січі карали на смеріь. Всі ж козаки, що належали до запорізького війська, вважалися за рівних і звали себе товаришами або братчиками.

Козаки все життя жили у небезпеці, яка чатувала на них з усіх боків. Тому й були вони витривалі на холод, спеку, голод, спрагу. Козацьке військо на той час було найкращим у Європі військом, особливо для боротьби з татарами.

Підсумок.

Свято Покрови - давнє українське свято.Загальновідомою ознакою Покрови є те, що вона покриває Землю або листям, або снігом.

     До Покрови завершувався період сватань і приготування до весіль, який починався після Першої Пречистої.

    До початку жовтня закінчуються усі найважливіші сільські роботи на Землі (в тому числі сівба озимих) – завершений хліборобський цикл робіт. Зібраний урожай (достаток) та більш-менш вільний час дають можливість для проведення весіль. Це найблагодатніша пора для весільних гулянь, початку вечорниць. Звідси беруть свій початок весільні осінні тижні. Це свято – покровитель весіль, початок сезону на сватання та весілля, які закінчувались за два тижні до Пилипівського посту. Це вже потім під впливом християнства воно оформилося у те, що дівчата, котрі бажали взяти шлюб саме цього року, мали побувати на святі Покрови у церкві і помолитися: “Свята Покрівонько, покрий мені голівоньку”, “Мати-Покрівонько, покрий Матір сиру Землю і мене молоду”, “Свята мати, Покровонько, накрий мою головоньку, хоч ганчіркою, аби не зостатися дівкою”.

   А на Поділлі дівчата казали: “Свята мати, Покровонько, завинь мою головоньку, чи в шматку чи в онучу – най ся дівкою не мучу!”

   Існувала навіть прикмета: якщо на Покрову сніг – буде багато весіль.

   Сніг дає привід порівнювати сніговий покрів з весільним покривалом, а оскільки в цей час свідомо призначене і свято Пресвятої Богородиці, то ці порівняння розповсюджуються і на неї.

    У багатьох народів, зокрема і у слов’ян, покривало (фата) вважалося дуже важливою весільною оздобою, взагалі слугувало ознакою заміжжя. За описами арабського письменника XII ст. свідчиться, що якщо комусь подобалась дівчина, то він накидав їй на голову покривало і вона мусила стати його дружиною (точніше, мабуть, це була пропозиція до шлюбу). Та і зараз ми знаємо, що весільна фата ще широко представлена у весільному обряді.

    Як відомо, після одруження дівчина була вже молодицею і мала покривати голову наміткою чи хусткою. Намітка – це стародавнє вбрання заміжніх жінок, яке зав’язували навколо голови. Вже після просватання дівчині-нареченій покривали голову хусткою. Для дівчат Покрова – найбільше свято: у молоді починався сезон вечорниць, а у господарів – період весіль, і юнаки залюбки брали участь у весільних обрядодійствах.