Урок-поетичний калейдоскоп « …у віршах зневажаю грим, люблю рядки правдиві і відкриті.» (за творами Миколи Луківа) урок літератури рідного краю для 9-11 класів

Про матеріал

ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Миколи Луківа, викликати в них інтерес до поетичного слова, допомогти заглибитись у зміст віршів поета;

розвивати вміння учнів орієнтуватися в прочитаному, вдосконалювати навички

виразного читання;

виховувати в них духовність, людяність, повагу до високих людських почуттів, патріотизм і національну свідомість.

Перегляд файлу

 

Урок-поетичний калейдоскоп

« …у віршах зневажаю грим, люблю рядки правдиві і відкриті.»

 

(за творами Миколи Луківа)

Мета: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом Миколи Луківа, викликати в них інтерес до поетичного слова, допомогти заглибитись у зміст віршів поета;

розвивати вміння учнів орієнтуватися в прочитаному, вдосконалювати навички

виразного читання;

виховувати в них духовність, людяність, повагу до високих людських почуттів, патріотизм і національну свідомість.

Обладнання: міні-підручник, презентація творчого доробку  поета, портрет Миколи Луківа та фото, твори поета, вислови із його віршів, відео «Звернення до земляків», журнал «Дніпро»

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

 

                                              Хід уроку:

І. Мотивація навчання школярів

Притча

    У мудреця запитали: «Яка мить, яка людина і яка справа найважливіша  в житті кожного з нас?» І він відповів:

   - Найважливіша мить - теперішнє, бо минулого вже немає, а майбутнє ще не прийшло. Найважливіша людина - та, яку ти зустрів. Найважливіша справа – те добре, що ти можеш зробити для цієї людини….

     Отже, найважливіша мить для мене    зустріч з вами,  найважливіші люди - ви, мої учні та гості, найважливіша справа – досягнення мети уроку. Хочу, щоб урок пройшов, як морський приплив, коли хвиля наздоганяє хвилю помірно, лагідно, доповнюючи одна одну. І нехай вони винесуть на берег ті перли, які допоможуть  нам відкрити свою душу для прекрасного.

Які ваші судження?

ІІ. Повідомлення теми і мети уроку

    Сьогодні ми познайомимось із яскравим і самобутнім поетом Миколою Луківим, нашим земляком, людиною щедрою і простою, талановитою і скромною, відкритою і напрочуд душевною.  Він пише: « …у віршах зневажаю грим, люблю рядки правдиві і відкриті.»

Як ви розумієте зміст цих рядків?

А тепер визначимо мету і завдання уроку.

Учні визначають мету уроку. 

 Часто буває так, що ми добре знаємо  пісню чи вірш, але , на жаль, не знаємо, хто її написав .  Зараз ми це перевіримо.

«Росте черешня...» (Звучить пісня)

Так, друзі! Це знаменита пісня Миколи Луківа та Анатолія Горчинського. «Сподіваюся, що найкращі пісні та вірші ще не написані. Дай, Боже, створити щось гідне рідного народу.»

 Словничок. Афоризм – коротке лаконічне судження, яке в стислій, зручній для запам’ятовування формі містить глибоку думку.

Калейдоскоп ( із грецької гарний =вид=дивлюсь, спостерігаю) 1.Оптичний прилад, іграшка у вигляді трубки із дзеркальними кольоровими скельцями. 2. Який змінюється швидко, який відзначається різноманітністю

Презентація (перегляд)

ІІІ.  Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Учитель.           Міні-підручник

    Микола Луків народився 6 січня 1949 року у селі Куманівцях Хмільницького району

 Батько - із фронтовиків. Війну пройшов від першого до останнього дня.

Був контужений, звідав пекло фашистських концтаборів, по війні відбудовував шахти Донбасу, потім захворів і, зрештою, демобілізувався та повернувся у Куманівці.

Вірш про батька

Мама все своє многотрудне життя звікувала у рідному селі. Була вона неписьменною. Скінчила тільки лікнеп, але «Кобзар» Шевченків знала напам"ять. Гарно вишивала. Співала, розповідала казки, мала тонку, чутливу до краси душу, і його  поетичний хист, певне, від неї.

Вірш «За все,що маю,дякую тобі»

            Микола Луків закінчив школу, Немирівське педагогічне училище, Київський університет.

Перша книжка поезії -  на останньому курсі журналістики, Спілка письменників. Робота в газеті «Літературна Україна», а останні роки - в редакції журналу «Дніпро». Написав і видав понад 30 книг поезій.

      Творчість  відзначена Міжнародною літературною премією імені Г. Сковороди та премією імені   М. Островського. Окремі вірші покладені на музику і стали піснями.

    Микола Володимирович навчився  читати ще й у п’ятирічному віці і йому дозволити відвідувати сільську бібліотеку, де замість підпису у формулярі він ставив хрестики і карлючки. Знаємо, що перша публікація про нього мала назву «Вундеркінд із Куманівець».

Десь з трьох- чотирьох років Миколку приваблювало ритмізоване слово. Він відчував відсутність ритму у тих віршах, які складали діти і дуже нервував з цього приводу.

Десь у   п’ятому класі вчителька російської мови Серафима Петрівна проглянула вірш Миколки і порадила йому писати . Перші свої вірші надіслав на конкурс «Вінок Кобзареві» до 150-річчя від дня народження Тараса Шевченка. Цей поетичний доробок відзначив сам Андрій Малишко - написав кілька слів, своєрідну міні-рецензію, з якою і надрукували ці вірші у газеті «Зірка»

А в 15 років його вірші опублікували в журналі «Дніпро». ( Він ніколи не думав, що рівно через 20 літ стане головним редактором цього журналу.)

         Доля подарувала йому зустрічі з такими славними людьми, як А. Малишко,

О. Гончар, О. Коломієць, Б. Олійник.

       У світ вийшли такі збірки поета: «Ріка», «Весняні дощі», «Отча земля», «Кущ осінньої калини», «Політ», «Росте черешня в мами на городі», «У храмі любові», «Не повертайся на круги своя», «Моя Україна» та інші.

 Зараз Микола Луків проживає в Києві, працює головним редактором журналу «Дніпро».

Поетичний калейдоскоп ( робота з словничком) Чому урок названо калейдоскопом?

      Чому урок названо калейдоскопом?

А зараз перегорнемо  сторінки його поезії. Про що ж пише М.Луків? Повертаємо наш калейдоскоп.

 

Запам’яталися його слова : «Життя-це поезія, а поезія – життя, хоча нас щоденно штурмує сувора проза буденщини.». І підтвердженням цьому  я знайшла у його вірші «Вітряк».

Яка людина має крила?

Кажуть, душі наші не вмирають

Душа поета…Вона виливається римованими рядками на папір, і водночас – вона велика таємниця, нерідко і для самого автора. Звідки приходять проникливі  вірші?. З якого джерела  струменить мудрість і сила слова?. Мабуть, все починається з отчого порога, бо дорога до отчого дому свята, як святі наші батько і ненька.

Я вразливішим став

      Закликом стали рядки поета іншої проезії. Запам’ятайте цю істину, і вам завжди буде легко у житті.

Приїжджайте частіше додому

Серед істин , в сутності мінливих, час одну міняти не посмів:

Не буває квітів некрасивих, а жінок негарних – поготів.

-  возвеличення жінки:

Жінка

Чекання

Лірика Миколи Луківа багатогранна. В ній порушено проблеми

-екології та збереження природи:   

Бджола

 - сенсу життя:

Павук

- життєвих істин

За що ти у мене стріляв?

Крук

      Не оминув автор  і болючої  теми сирітства дітей при живих батьках.

- тема залишених дітей:

«Од болю і сорому світ паленів…»

- злагоди і непорозуміння в сім ’ ї.

На жаль, абсолютно щасливих у взаємному коханні людей  мало. Та й  справжнє кохання судилося не кожному. Тому, якщо ви багаті цим почуттям , умійте його зберегти.

«Як вам, сестро, тут на самоті»

Любов окрилює людину, робить її всесильною,  щасливою і красивою. Любов приносить щастя,  а інколи його забирають з собою назавжди...

«І смерть змаліла перед нею»

Говорити про творчість Миколи Луківа можна довго. Але час зупинити не можна. Завжди настає пора прощання , але надія проганяє сум і приносить задоволення і впевненість, що ми зустрінемось з Миколою Володимировичем ще не один раз.

А зараз зустріч із автором.

 

ВІДЕО «Звернення до земляків» (8.11.2015) (Перегляд)

 

- Вірші Миколи Володимировича настільки мелодійні, що не могли « не вбратися» у музику й не стати піснями. Свій перший пісенний твір він написав у Немирівському педагогічному училищі. Пісня називалася «Немирівчанки». З цією піснею хор училища виступав на різних конкурсах, здобував перемоги. Пролунала й вона і в телепередачі

« Золоті ключі». Але по-справжньому відчув поет, що пісенна поезія-то його покликання, тільки після зустрічі з Анатолієм Горчинським. « Росте черешня в мами на городі» стала улюбленою у багатьох шанувальників української пісні. Зараз у Миколи Лукова багато пісень. На його поезії пишуть пісні такі визначні композитори, як А. Шашкевич, О.Бурміцький, А. Матвійчик, М. Збарацький, О. Морозов та багато самодіяльних митців.

 

Поезія і пісня – дві великі сили. Поезія – це вогник, який запалює душу людини, він схожий на полум’я свічки. Музика – рідна сестра поезії. Поезія і музика мають багато спільного, тому не дивно, що для багатьох поетів музика є невід’ємною частиною мислення.

Робота з афоризмами

       Творчість Миколи Луківа охоплює всі сторони людського життя. А про поета хочу сказати ,що це людина чесна, совісна, талановита.

Звертаємося до всіх вас словами Миколи Володимировича і нехай вони стануть для кожного з вас найголовнішими:

Не вірте, що ви людина звичайна,

 -Неправда!

Є могутніші і сильніші? Так.

Є розумніші і добріші? Напевне.

І все-таки не вірте,

 Що ви людина звичайна...

Підсумки уроку. Оцінювання

Рефлексія. Що на уроці найбільше запам’яталося, що вразило, що сподобалося? Що б додали свого?

       М. Луків завоював собі місце під читацьким сонцем. Поет впевнений у собі, в обраній творчій лінії. Він не озирається на своїх ровесників, що інколи обганяють його у звабливій популярності; він не підраховує кількість оплесків на свою адресу, а спокійно веде свій марафон з постійним прискоренням.

« …у віршах зневажаю грим, люблю рядки правдиві і відкриті»,-життєве кредо поета.

         Вірю, що поетичне слово тепер завжди буде з вами. Доторкайтесь душею до нього, і воно вас зігріватиме, якщо душа захолоне,  остудить вас, якщо душа лукаво загориться. Поетичне слово розбудить вас, якщо душа засне,  воно заколише, коли у душі безсоння, розвеселить, коли душа сумуватиме,  заплаче з кожним із вас, коли душа болітиме.

Нехай з вами завжди буде ЛЮБОВ,ВІРА І НАДІЯ.


         Усе життя чогось у долі ждеш,

          Надієшся на добрі переміни.

          І можна голод пережить і війни,

          Але надії – не переживеш.

Вона до тебе і в останню мить

Зорею тихо в узголів’я злине

І аж тоді тебе покине,

Коли душа у вирій відлетить.


 

           Домашнє завдання    Вивчити напам’ять вірш Тетяни Яковенко, зробити ідейно- художній аналіз.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

   ДОДАТОК ДО УРОКУ

Вітряк

На обрії старий вітряк здіймає в небо крила.

Злетіти хоче неборак ,- піднятися не сила.

По груди в травах і житах судилося стояти.

А мріялось , неначе птах, у небесах витати.

 

І не його у тім вина, що доля невмолима.

У нього місія земна, хоч крила за плечима.

Над ним курличуть журавлі, пливуть хмарин вітрила.

І важко жити на землі усім, хто має крила.

***

За все,що маю, дякую тобі

За все, що маю, дякую тобі,

За все, що маю і що буду мати...

Ночами сняться зорі голубі,

І вишні білі на причілку хати.

Немов пилину, світ мене крутив,

Ловив я мрію і мету високу.

Пробач мені, що тяжко завинив.

Лишив тебе на старість одиноку.

Та й що я знав, коли із дому йшов,

Хіба я міг в ту пору зрозуміти,

Яка святиня- мамина любов,

Яка то мука, як лишають діти.

Аж отепер, як став я батьком сам,

І час прийшов стрічать і провожати,

Я знаю ціну тим святим сльозам,

Які тобі судилося спізнати.

Тому і сняться зорі голубі,

І вишні білі на причілку хати.

Тому спішу подякувать тобі,

За все, що маю і що буду мати.

 

 

Я вразливішим став

Я вразливішим став-не інакше.

Не вернути безжурних років.

З кожним разом, прощаючись.

Важче залишати стареньких батьків.

Очі їхні-любов та благання,

 Теплий смуток ячить з-під повік,

 Кожна зустріч - немов би остання,

А розлука неначе навік.

 

***Жінка

Надіятись, вірити, ждати,

Родинний вогонь берегти,

Коханому серце віддати,

О жінко, це ти.

Дитячу колиску гойдати,

Любов" ю над нею цвісти,

Майбутнє народу плекати,

О жінко-це ти.

Трудитися, втоми не знати,

Зробити усе, що могти,

І зіркою пам’яті   стати,
О жінко-це ти.

Кохана дружина і мати-

Твої найсвятіші таланти.

***

Бджола


Крізь віти яблуні розквітлої

Синіє небо і ріка,

І хмарка світиться легка,

Як віти яблуні розквітлої.

Оце і все. Увесь пейзаж.

А втім ви можете додати

 Бджолу, що вбили хімікати,

І осучасните пейзаж.


 

Все одно хто ти є : хлібороб, а чи вчитель.

Перед сонцем і небом ми рівні усі.

Кожен з нас народився, щоб пам'ять  лишити

Для нових поколінь, для прийдешніх часів.

***

Павук


Павук снує невтомно сіті,

Бджола з квіток нектар збирає.

Усяк свою роботу має,

Своє покликання на світі.

 

І треба всім запам’ятати,

Хто світ на розсуд свій міняє:

Павук нектару не надбає,

Бджола не буде сіті ткати.


***


За що ти у мене стріляв?

Вовк мене запитав.

Рана у горлі ятрилась,

По морді сльоза котилась.

 

-Хижак! Він іще питає!

Прощення тобі немає.

Ти нищиш овець моїх!

А ти – ти не нищиш їх?


***

Приручений крук годується з рук,

Витає круг тебе з ранку до ночі,

А мертвим впади на барвінок чи брук –

І він тобі виклює очі.

 

***


Цілує квіти вітер у лугах,

У небі птаха окликає птах.

Шукає риба рибу у воді,

І вуст вуста шукають молоді.

Старе, дуплаве дерево - і те

З останніх сил натужиться й цвіте.


 

Од болю і сорому світ паленів,

Життя вивергало приховану драму.

Покинуті діти живих матерів

Співали про сонце, і небо, і маму.

І лунко, і дзвінко розносився спів,

І сумно, гірко було відчувати,

Що жоден з маленьких отих співаків

Не знав і знатиме, що таке-мати.

 

Отак нізащо посварились.

Похмурий муж. Сумна жона.

Аза вікном така весна,

Аж соловії співать втомились.

Гортає він «Футбол - хокей»,

Вона уткнулася в журнали. І

 жаль мені цих двох людей,

Що власне щастя обікрали.

Настане завтра мир і лад,

І, непоступливі і горді,

Вони помиряться тай годі,

Але не вернеться назад

День, що минає без любові

Через незгоди випадкові.

***

Як вам, сестро, тут на самоті,

З чоловіком, що в горілці тоне?

Він приніс не щастя-горе чорне,

Як вам, сестро, тут на самоті.

Вам же, сестро, тільки двадцять літ

-Подруги дівують ваші досі.

Ще ж ні нитки сивини в волосі,

-Нащо вам це лихо в двадцять літ?

Розлучіться , сестро, та й по всім.

Якось будем в цьому світі жити. –

Розлучитись можна, але діти,

-Що я їм про батька розповім?

Я любила, я не вберегла.

Кину-зовсім втопить в чарці душу.

 Хай що буде-жити в парі мушу,

Раз любила і не вберегла. 

 

І смерть змаліла перед нею,

А їй всього сімнадцять літ.

Два білі банти, мов лілеї,

І чорні брови у розліт.

Щось говорила, щось питала,

Сиділа мовчки край стола.

У вазі квіти поміняла,

Всміхнулась, встала і пішла.

Вони зустрілись на порозі

-Не розійтись, не обійти.

І владно мовила: «Пусти!»

Там , за дівочими плечима, -

Ах, рано час його прийшов!-

Хлопчак із синіми очима,

А тут - оця чудна любов.

Смерть сентиментів не любила,

Смерть проштовхнулась, увійшла.

І він востаннє мовив: «Мила»,

 -На квіти глянув край стола.

І все. І хлопця хоронили,

Вся школа, все його село.

Смерть виглядала з-за могили,

Торжествувала хижо й зло.

Та враз поглянула у вічі

Дівчати-й жах її пройняв:

Хлопчак у тих очах стояв

І сяяла любов крізь відчай.

І смерть змаліла перед нею,

А їй всього сімнадцять літ.

Дівчисько...

Банти-мов лілеї, і чорні брови у розліт.

 


Вийду в поле , стану серед жита,

Задивлюся в небо голубе.

Земле рідна, скільки буду жити,

Стільки і любитиму тебе.

А коли проб'є моя година

І прийде прощатися пора,

Поховай мене, як мати сина,

Вмивши тіло водами Дніпра.

Кров свою віддам твоїй калині,

Пісню - травам, птицям і лісам.

Плоть - піску, чорнозему і глині,

А високі думи небесам.

Я тебе, кохану і єдину,

Навіть після смерті не покину.


***

Не вірте, що ви людина звичайна,

 -Неправда!

Є могутніші і сильніші? Так.

Є розумніші і добріші? Напевне.

І все-таки не вірте,

 Що ви людина звичайна...

 

 

 

 


Афоризми

 

  • Любов коротша за життя, тому що зради не прощає.
  •  Важко жити на землі усім, хто має крила
  • Коли стають до зброї діти, народ цей – не перемогти.
  • Рано ми вмієм любити, пізно – любов шанувати
  • Аби зійти до верховин мети –

      Знайди опору у собі самому.

  • Ще не шлях, як ним один проходить, шлях – коли мільйони ним ідуть.
  • Я шукаю те, либонь, що маєш і чому ти ще ціни не знаєш…

  • Бо хто зрадив раз, той обмане і зрадить удруге.
  • Серед істин, в сутності мінливих, час одну міняти не посмів: не буває квітів некрасивих, а жінок негарних – поготів.
  • Я стародавній пісні вірним лишусь довіку, в ній – світу прекрасна юність.
  • Є помилки, які затям, не окупляються й життям.
  • Ні, таки прекрасний наш народ, він і в горі гідність зберігає.
  • Хіба замінить вірш про дрозда пісню дрозда? Замінить? Не вірю.
  • Чи може ворог другом стати? Напевно, може, а таки, як це не гірко визнавати, частіш буває навпаки.
  • А що надбав я за життя земне? Моє багатство – це пісні і діти. Нехай вони переживуть мене, не дай мені їх, доле, пережити.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


 Урок 30

 УРОК ЛІТЕРАТУРИ РІДНОГО КРАЮ

СВІТЛА МЕЛОДІЯ ДУШІ ВОЛОДИМИРА ГОРЛЕЯ

Мета: поглибити знання учнів про творчість земляків, історію рідного Поділля.

Розкрити світлу мелодію душі Володимира Горлея через світ його поезій. Вчити розуміти поезію як мистецтво слова; розвивати творче мислення, художньо-естетичні смаки прекрасного і людяного. Виробляти навички та вміння щодо виразного читання; виховувати почуття любові до рідної землі, природи, отчого краю, до поезій Володимира Горлея.

Обладнання уроку: Музичне оформлення, комп'ютер із дисплеєм,

монітор; економічна карта України;  книжкова виставка творів поетів Вінниччини.

                                                              Хід уроку

 

Організаційний момент. Психологічна установка уроку.

Учитель: Усі ви знаєте слова народної пісні: «...Ой роде наш красний, Роде наш прекрасний, Не цураймося, Признаваймося, Не багацько нас є...»

І продовжать епіграф нашого уроку слова О. Олеся (учень читає з дошки).

Людське безсмертя з роду і до роду,

Увись росте коріння родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле,

Хто вміє берегти своє минуле

І вміє шанувать своє сучасне, —

Лиш той майбутнє вивершить прекрасне.

Учитель: Споконвічні почуття любові до рідного краю виховують у нас національні символи — обереги. (Діти називають обереги). {верба, калина, тополя, вишитий рушник, українська рочка, барвінок і ін.).

Щоб не перервався ланцюжок духовності, кожне покоління виховується у народному дусі на прикладі життя своїх рідних і близьких..

— Скажіть, на яких прикладах виховують вас члени вашої родини? Відповідаймо так, шоб словам було тісно, а думкам — широко.

III. Мотиваційно-проблемний етап

(Через музичне навіювання  спо­кійної інструментальної музики говорить вчитель).

Учитель: «У які б далекі країни не завели життєві дороги людину — за моря-океани, гори-доли, завжди вона пам'ятати­ме землю, де лишилося коріння свого роду. І починається та земля від батьківського порога, стежки біля воріт... А ще почи­нається вона з прадавніх коренів твого роду, бо не маємо ми права не знати, не пам'ятати, не шанувати й не вивчати свого родоводу.

Використовуючи знання з уроків географії, історії, пригадай­мо, що дало назву нашому краю?»

Учениця: назву нашому краю дало густе плетиво рік, як: Буг, Снивода, десятки річок, які живляться холодною джерельною водою і з давніх-давен манять до своїх берегів затишними видо­линками, — звідси назва Поділля.

Учень: У часи Галицько-Волинського князівства наш край на­зивали «Пониззя», про що згадується в літописі. Згодом і за цією версією з'явилася назва «Поділля». А ще на початку XIV ст., коли наш край перейшов під владу Литовської держави, ця назва вперше записана в літописі в 1363 році.

Учитель: Тут, діти, любили і страждали, ходили за плугом і боронили рідний край наші предки. Це земля наших батьків і повинні ми дорожити нею, берегти її.

Учитель: наше чарівне Поділля прекрасне у будь-яку пору року. Сам Всевишній щедро обдарував невимовною природ­ною красою краєвиди зелених гаїв, тихих озер і широких рік з синім маревом на обрії. Недаремно наші предки ріку Півден­ний Буг назвали «Богом», а Леся Українка, пригадайте, які слова сказала.

Учень: «Красо України, Подолля...»

Учитель: про цю невимовну красу, неповторно мелодійну пісню, багатий народ України і на радість, і на сторінках про­мовляють до нас письменники-подоляни, неповторний список, яких ми бачимо на дошці і на екрані комп'ютера.

IV. Міні-дослідження

Учень: читаємо слова поета-земляка з с. Григорівка Могилів-Подільського району (нині проживає у м. Вінниці) Михайла Ка­менюка, який сказав про Поділля такі слова:

Моє Поділля, — стежка руса від Богоокоі ріки.

Від Коцюбинського до Стуса стоять у слові земляки...

Учитель: Спробуємо коротко з уроків літератури згадати відо­мості про життєвий і творчий шлях письменників, чиї портрети ви бачите на дошці. Твори вивчалися вами в попередніх класах і на уроках позакласного читання:

1.  Михайло Коцюбинський

2.  Марко Вовчак

3.  Степан Руданський

4.  Микала Трублаїні

5.  Юрій Смолнч

6.  Василь Стус

 

Учитель: Сьогодні, любі діти, ми помандруємо у світ прекрас­ного сторінками чудового поета нашого рідного краю, людини великої душі Вололнмира Горлея.

Учень: подає короткі відомості про Володимира Савича.

Учениця: він відомий далеко за межами Вінницької області, бо є лауреатом молодіжної   літературно-мистецької премії ім. Миколи Трублаїні, Міжнародного літературного конкурсу «Гранослов» і ін.

Перша його збірка — «Голос любові», друга — «Мить щед­рості».

Учитель: зверніть увагу, діти, на цю книжкову виставку твор­чого доробку Володимира Горлея. (знайомство з поетичними збірками «Славний вожачок» — першою дитячою книжкою, що вийшла в 2002; «Калинове гроно» — літературно-творчого об'єднання вчителів Жмеринського району: «Благовіст», «Гро­но» та інші).

Учні:

1. Виразне читання учнями поезії «Моя земля — земля моїх батьків», «Вклонюсь низько до землі», «Я вдячний матері моїй...», «Люби батьків своїх і поважай».

2. Читання напам'ять за бажанням: «Будь садівником — не лісорубом», «Мамина черешня», «Порада».

Учитель: Перед заключним видом роботи на уроці зробимо медитаційно-рефлексивну вправу «Кольорове дозвілля», яка, сподіваюсь, буде сприяти збагаченню вашої творчої уяви, лек­сичному словнику: кожний із вас візьміть у руку кольорову смужку (в непослідовному порядку вони лежать на столі перед всіма учнями), яка найбільше відповідає вашому стану, на­строю. Кілька секунд розглядаємо їх, а потім заплющуємо очі, (починає лунати плавно-ніжна інструментальна музика), збе­рігаючи в уяві цей вибраний вами колір, поступово поширюю­чи його в довкіллі.

І взагалі, сприймайте життя в кольорових фарбах для енергії, радощів, успіху.

VI. Контрольно-рефлексивний етап

1. Літературне коло

  На які роздуми надихнули мене поезії Володимира Горлея?

  Що мені найбільше сподобалось у його творах?

  Які почуття пробуджує в душі? І що співзвучно в поезіях із ними?

  Яке враження в мене залишилося після знайомства з по­етом?

 

Учень:сьогодні я по-справжньому збаг­нув істину життя через поезії Володимира Савича Горлея. Завж­ди пам'ятатиму свій рід. землю, цінуватиму життя. Зрозумів, що людина без рідної зоїлі — відламана гілка. Поезії, з якими я познайомився, думаю, стануть для мене дороговказом, іскоркою в подальшому житті.

Учениця: Твори поета — прості і такі світлі. Я ніби перенес­лася у світ художніх образів, за допомогою яких навколишнє життя відкрилося хія мене новим змістом і барвами. Найбіль­ше мені сподобалось, шо в поезії стільки любові до батьків, рідної землі, людей, прані, шо автор обережно говорить про життєву долю людини, якій так мало, на перший погляд, тре­ба щастя, а насправді — так багато. Всі поезії, які ми Сьогодні читали на уроці, наповнені щирою любов'ю до землі, природи та людей.

Учень: у моїй душі Володимир Савич пробудив чашу по­чуттів, а саме — відкрив моє серце для добра, людяності, ми­лосердя і співчуття в нашому непростому світі. Завдяки його поезіям я буду змінюватися на краще, ставатиму чистішим, уважнішим до своїх рідних. Співзвучне в поетичних творах і в моїй душі те. шо кожна людяна повинна залишити щось після себе, хоча, як кажуть у народі: «Життя прожити — не поле перейти* — добрі справи, вчинки, речі, зроблені власними ру­ками, гарну пам"ять.

Учениця: Горлей Володимир Савич — людина особлива, він уміє відчути і передати художнім словом, образом своє сприй­няття навколішгнього світу. Його поезія — це пісня, сповідь, щас­ливий шепіт. У мене залишилися враження найсвітліші після знайомства з ним. виникло жагуче бажання побачити його під час зустрічі в літературно-лшстепькій вітальні школи. Нехай же буде щедрою його творча нива і приносить радість людям мело-

дія його душі! Я дуже вдячна йому, що так просто і глибоко впустив свої поезії у моє серце.

VII. Підсумки уроку

Під час літературного кола ледь чутно лунає ніжна музика.

Учитель: Закриваючи наше коло, хочу зробити висновок і ра­зом із закликом (показує указкою на слова над самою дошкою: «Юні друзі! Вивчаймо літературу рідного краю!») просити вас читати твори, які пишуть наші краяни, міркувати над тим, чим вони пишаються і над чим журяться. їхня багата творча спадщи­на заслуговує на вашу увагу. Не потрібно шукати коштовні пер­лини далеко від дому, бо художній дивосвіт — поруч.

Я вірю, що урок наш не закінчується, що він продовжується в ваших думках, спогадах і мріях. Щиро вірю, що він пробудив байдужих, окрилив жевріючих душею, надихнув на поетичний хист ще не розкриті в класі таланти обдарувань.

Щиро дякую Вам за ваші відповіді, які оцінювалися так (мо­тивація знань учнів).

1.  Оцінювання знань

 

2.  Інструктаж домашнього завдання:

написати відгук на улюблену поезію Володимра Горлея.

 

 

 

 

 

 

 

doc
Додано
8 жовтня 2018
Переглядів
1764
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку