Поринуть в казку, це ж бо так цікаво, Це справді свято, радість для душі. У казці звірі мову мають, Дерева розмовляють, мов живі. Добро і правда завжди зло долають, Тому і люблять казку діти всі. style.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.typestyle.colorfillcolorfill.type
Як їжак і заєць бігали наввипередки. Був собі їжак. Якось вийшов він раненько зі своєї домівки подивитися на білий світ. Вийшов та й каже сам до себе:— А піду лишень у поле — подивлюся, як там моя морква та буряки.Іде собі та пісеньку мугикає. Коли виходить із-за куща заєць. Він саме в полі оглядав свою капусту, чи велика виросла.— О, — каже їжак, — хто прудкий, то вже й на ниві!— А ти, — заєць йому, — усе кривуляєш, криволапку! І батько твій криволапко, і дід криволапко був. Такий увесь твій рід, і ти такий!Їжак здивувався, що на своє добре слово дістав таку нечемну одмову, що й батька його, й діда лихим словом пом’янули. От він зайцеві й каже:— Ти мене береш на сміх? А хочеш зі мною наввипередки? Побачимо, хто кого п ережене!Заєць як зарегоче:— Ти? Наввипередки? Зі мною?!
Приходить їжак додому та й каже до жінки:— Знаєш, жінко, який мені клопіт?— Який, чоловіче?— Мушу із зайцем бігати наввипередки. — Та й розказує все, як було.— То це ти берешся перегнати зайця?! — аж зойкнула їжачиха.— Помовчи, жінко, — мовить їжак, — якось буде. Збирайся лиш та ходи зі мною.Ідуть вони, а їжак і вчить свою жінку:— Як прийдемо на ниву, то ти станеш із цього краю в борозні та й стій собі. Як добіжить заєць до тебе, то ти скажеш: «Я вже тут!» А прибіжить він на той край до мене, то там я йому гукну: «А я вже тут!»— Добре! — мовила їжачиха. Приходить їжак до зайця на той кінець ниви та й каже до нього:— Ну, я вже готовий!— То біжімо!А їжак спокійно:— А так, із тобою.— Ну, добре, — засміявся заєць. — Давай бігти.— Ні, — каже їжак, — ще ні. Я піду додому, скажу жінці, нехай знає, куди я пішов. А заєць тому радий, бо він був голодний, то подумав собі: «І це мені добре: попоїм капусти — краще бігтиму». Та й пішли кожен до своєї хати.
От став заєць в одну борозну, їжак у другу:— Раз, два, три!Побігли. Заєць помчав на той кінець ниви, а їжак пробіг два кроки та й спинився. Прибігає заєць у кінець ниви, а там їжачиха:— Я вже тут!— Ей, — каже заєць. — Ану біжімо ще раз!Побіг заєць. Прибігає в кінець ниви, а їжак підвівся на двох лапках та й гукає:— Ого-го! А я вже давно тут чекаю!— Ти дивися! Ану біжімо ще раз!Прибігає на другий край, а їжак знову вже там (а то була, ви знаєте, їжачиха). Побіг ще раз — а там їжак:— А я вже тут!Знов кинувся заєць бігти. Так бігав він дев’яносто дев’ять разів, а за сотим разом як упав посеред ниви — підвестись не може, так набігався-натомився, сердешний.— Ніколи не треба сміятися зі слабшого, — сказав тоді їжак та й пішов із їжачихою додому.