Кнопка

Річард Метісон

Оповідання

 Пакет лежав просто біля дверей — картонна коробка, на якій від руки були написані їхні прізвища та адреса: «Містеру та місіс Льюїс, 217Е. Тридцять сьома вулиця, Нью-Йорк, 10016». Всередині виявилася маленька дерев’яна коробочка з єдиною кнопкою, закритою скляним ковпачком. Норма спробувала зняти ковпачок, але він не піддавався. До денця коробочки липкою стрічкою був прикріплений складений аркуш паперу: «Містер Стюарт зайде до вас о 20.00».

Норма перечитала записку, відклала її вбік і, посміхаючись, пішла на кухню готувати салат.

Дзвінок у двері пролунав рівно о восьмій.

— Я відчиню! — крикнула Норма з кухні. Артур читав у вітальні.

У  коридорі стояв невисокий чоловік.

— Місіс Льюїс? — чемно довідався він.— Я містер Стюарт.

— Ага…— Норма ледве стримала усмішку. Тепер вона була впевнена, що це рекламний трюк торговця.

— Дозволите увійти? — запитав містер Стюарт.

— Я зараз зайнята. Тож, вибачте, просто винесу вам вашу…

— Ви не хочете дізнатися, що це?

Норма мовчки повернулася.

— Це може виявитися вигідним…

— У грошовому плані? — виклично запитала вона.

Містер Стюарт кивнув.

— Саме так.

Норма нахмурилася.

— Що ви продаєте?

— Я нічого не продаю,— відповів він.

З вітальні вийшов Артур.

— Якесь непорозуміння?

Містер Стюарт відрекомендувався.

— А-а, ця штуковина… — Артур кивнув у бік вітальні і посміхнувся.— Що це взагалі таке?

— Я спробую пояснити,— сказав містер Стюарт.— Дозвольте увійти.

Артур поглянув на Норму.

— Як знаєш,— сказала вона.

Він завагався.

— Ну що ж, заходьте.

Вони пройшли до вітальні. Містер Стюарт сів у крісло і витягнув із внутрішньої кишені маленький запечатаний конверт.

— Тут всередині ключ до ковпачка, що закриває кнопку,— пояснив він і поклав конверт на журнальний столик.— Кнопка з’єднана із дзвоником у нашій конторі.

— Для чого? — запитав Артур.

— Якщо ви натиснете кнопку,— сказав містер Стюарт,— десь у світі помре незнайома вам людина і ви отримаєте 50 тисяч доларів.

Норма вирячилась на відвідувача широко відкритими очима. Той посміхався.

— Про що ви кажете? — спантеличено запитан Артур. Містер Стюарт був здивований.

— Таж я щойно пояснив.

— Це що, жарт?

— Які тут жарти? Абсолютно серйозна пропозиція

— Кого ви представляєте? — перебила Норма.

Містер Стюарт збентежився.

— Боюсь, що я не зможу відповісти на це запитання. Але все одно, запевняю вас, що наша організація дуже могутня.

— По-моєму, вам краще піти,— заявив Артур, підводячись.

Містер Стюарт устав з крісла.

— Будь ласка.

— І захопіть вашу кнопку.

— А може, подумаєте день чи два?

Артур узяв коробку та конверт і вклав їх у руки містера Стюарта. Потім вийшов у передпокій й відчинив навстіж двері.

— Я залишу свою картку.— Містер Стюарт поклав на столик біля дверей візитну картку і пішов.

Артур розірвав її навпіл і кинув на стіл.

— Як, по-твоєму, що все це означає? — запитала здивована Норма.

— Мені плювати.

Вона спробувала усміхнутись, але не змогла.

— І нітрішки не цікаво?..

Потім Артур почав читати, а Норма повернулася на кухню і скінчила мити посуд.

 — Чому ти відмовляєшся говорити про це? — запитала Норма.

Не припиняючи чистити зуби, Артур підвів очі й подивився на її відображення у дзеркалі ванни.

— Хіба тебе це не інтригує?

— Мене це ображає,— сказав Артур.

— Я розумію, але…— Норма продовжувала накручувати волосся на бігуді,— але й інтригує?..

— Ти думаєш, це жарт? — запитала вона уже в спальні.

— Якщо жарт, то дурний.

Норма сіла на ліжко і скинула капці.

— Можливо, це психологи проводять якісь дослідження.

Артур стенув плечима.

— Можливо.

— Ти не хотів би дізнатися?

Він похитав головою.

— Але чому?

— Тому, що це аморально.

Норма залізла від ковдру. Артур вимкнув світло і нахилився поцілувати її.

— Добраніч…

Норма зімкнула повіки. «50 тисяч доларів»,— подумала вона.

Вранці, виходячи з квартири, Норма помітила на столі шматочки розірваної картки. Скоряючись раптовому потягу, вона кинула їх у свою сумочку.

Під час перерви вона склеїла картку скотчем. Там були надруковані тільки ім’я містера Стюарта та номер телефону.

Рівно о п’ятій вона набрала номер.

— Слухаю,— пролунав голос містера Стюарта.

Норма ледве не повісила трубку, але стримала себе.

— Це місіс Льюїс.

— Слухаю вас, місіс Льюїс.— Містер Стюарт, здавалося, був задоволений.

— Мені цікаво.

— Природна

— Звичайно, я не вірю жодному слову.

— О, це чистісінька правда,— сказав містер Стюарт.

— Як би там не було…— Норма проковтнула клубок у горлі.— Коли ви казали, що хтось у світі помре, що ви мали на увазі?

— Саме те, що казав. Це може виявитися хто завгодно. Ми гарантуємо лише, що ви не знали цієї людини. І, безперечно, вам не доведеться бачити її смерть.

— За п’ятдесят тисяч доларів?

— Цілком правильно.

Вона глузливо гмикнула.

— Чортівня якась…

— Але все одно, така наша пропозиція,— сказав містер Стюарт.— Занести вам прилад?

— Звичайно, ні! — Норма з обуренням кинула трубку.

 Пакет лежав біля дверей. Норма побачила його, як тільки вийшла з ліфта. «Яке нахабство! — подумала вона.— Я просто не візьму його». Вона зайшла в квартиру і почала готувати обід. Потім вийшла за двері, підхопила пакет і віднесла його на кухню, залишивши на столі.

Норма сиділа у вітальні, попиваючи коктейль і дивлячись у вікно. Незабаром вона пішла на кухню перевертати котлети і поклала пакет у нижню шухляду шафи. Вранці вона його викине.

— Можливо, забавляється якийсь ексцентричний мільйонер,— сказала вона.

Артур відірвався від обіду.

— Я тебе не розумію.

Вони їли мовчки. Несподівано Норма відклала виделку.

— А що, коли це серйозно?

— Ну то й що тоді? — Він недовірливо стенув плечима.— Що б ти хотіла — повернути цей прилад і натиснути кнопку? Вбити когось?

На обличчі Норми з’явилася відраза.

— Так уже й убити…

— А що ж це, по-твоєму?

— Але ж ми навіть не знаємо тієї людини.

Артур був приголомшений.

— Ти це серйозно?

— Ну а якщо це який-небудь старий китайський селянин за двісті тисяч миль звідсіля? Якийсь хворий туземець у Конго?

— А якщо це якесь маля з Пенсильванії? — заперечив Артур.— Гарненьке дівча з сусідньої вулиці?

— Ти навмисне все ускладнюєш.

— Яка різниця, хто помре? — продовжував Артур.— Все одно це вбивство.

— Значить, навіть якщо це хтось, кого ти ніколи в житті не бачив,— наполягала Норма,— хтось, про чию смерть ти навіть не дізнаєшся, ти все одно не натиснеш кнопку?

Артур вражено втупився.

— Ти хочеш сказати, що ти натиснеш?

— П’ятдесят тисяч доларів.

— При чому тут…

— П’ЯТДЕСЯТ ТИСЯЧ ДОЛАРІВ, Артуре,— перебила Норма.— Ми змогли б дозволити собі подорож до Європи, про яку завжди мріяли.

— Нормо, ні.

— Ми змогли би купити той котедж…

— Нормо, ні.— Його обличчя побіліло.— Ради Бога, перестань.

Норма стенула плечима.

— Як знаєш.

Вона встала раніше, ніж звичайна щоб приготувати на сніданок Артурові оладки, яйця й бекон.

— З якої нагоди? — з посмішкою запитав Артур.

— Без нагоди.— Норма образилася.— Просто так.

— Прекрасно. Мені дуже приємно.

Вона наповнила його чашку.

— Хотіла показати тобі, що я не егоїстка.

— А хіба я казав це?

— Ну,— вона невизначено махнула рукою,— вчора ввечері…

Артур мовчав.

— Наша розмова про кнопку,— нагадала Норма.— Я думаю, що ти неправильно зрозумів мене.

— В якому плані? — запитав він настороженим голосом.

— Ти вирішив,— вона зробила жест рукою,— що я думаю тільки про себе…

— А-а…

— Та ось, ні. Коли я говорила про Європу, про котедж…

— Нормо, чому це тебе так хвилює?

— Я тільки намагаюся пояснити,— вона судорожно зітхнула,— що думала про НАС. Щоб МИ поїздили по Європі. Щоб МИ купили котедж. Щоб у НАС була краща квартира, кращі меблі, кращий одяг. Щоб МИ, зрештою, дозволили собі дитину, між іншим.

— У нас буде дитина.

— Коли?

Він подивився на неї з тривогою.

— Нормо…

— КОЛИ?

— Ти що, серйозно? — Він знітився.— Серйозно стверджуєш-

— Я стверджую, то це якісь дослідження! — обірвала вона.— Що вони хочуть вияснити, як вчинить середня людина за таких обставин! Що вони просто ГОВОРЯТЬ, що хтось умре, щоб вивчити нашу реакцію! Ти ж не думаєш, що вони дійсно когось уб’ють?!

Артур не відповів; руки його тремтіли. Через деякий час він підвівся й пішов.

Норма лишилася за столом, відчужено дивлячись на каву. Промайнула думка: «Я спізнюсь на роботу…» Вона стенула плечима. Ну то й що? Вона взагалі повинна бути вдома, а не стовбичити в конторі…

Прибираючи посуд, вона раптом зупинилась, витерла руки й дістала з нижньої шухляди пакет. Норма поклала коробочку на стіл, дістала з конверта ключ і скинула ковпачок. Довгенько вона сиділа, дивлячись на кнопку. Як дивно… ну що ж у ній особливого?

Норма простягла руку й натиснула кнопку. «Заради НАС»,— роздратовано подумала вона.

Що ж ТЕПЕР ВІДБУВАЄТЬСЯ? На мить її захлеснула хвиля жаху. Хвиля швидко відринула. Норма зневажливо усміхнулася. Безглуздо — так багато уваги приділяти якійсь дрібниці.

Вона жбурнула коробочку, ковпачок і ключ в кошик для сміття і пішла одягатися.

 Норма смажила на вечерю відбивні, коли задзвонив телефон. Вона поставила склянку з мартіні на стіл і взяла трубку.

— Алло?

— Місіс Льюїс?

— Так.

— Вас турбують з лікарні «Легокс хілл».

Норма слухала, начебто у напівсні. В товкучці Артур упав з платформи прямо під поїзд метро. Нещасний випадок.

Повісивши трубку, вона згадала, що Артур застрахував своє життя на 25 тисяч доларів, з подвійною компенсацією…

НІ. Ледве звівшись на ноги, Норма побрела на кухню й дістала з кошика коробочку з кнопкою. Жодних цвяхів чи шурупів… Взагалі незрозуміла як вона була зібрана.

Несподівано Норма почала стукати нею по краю раковини, б’ючи все дужче й дужче, поки дерево не тріснуло. Всередині нічого не виявилося — ні транзисторів, ні дротів… Коробка була порожньою.

Норма здригнулася, коли задзвонив телефон. Ледь тримаючись на ногах, вона пройшла у вітальню і взяла трубку. Пролунав голос містера Стюарта.

— Ви казали, що я не буду знати того, хто помре!

— Моя дорога місіс Льюїс,— сказав містер Стюарт.— Невже ви насправді думаєте, що знали свого чоловіка?

Джерело: «Однокласник», 1992, №6-7.   Перекладач: Василь Біленко.

 

Тема:  Проблема вибору в оповіданні  Річарда Метісона «Кнопка»

Цілі:  навчити творчого читання і осмислення літературного твору на особистісному рівні, розвиваючи основні види мовної  діяльності (читання, говоріння, слухання); здатність до співпереживання героям, формуючи  власне коло читання, використовуючи метод «Читання з зупинками»; виховувати розуміння необхідності літератури для саморозвитку і   самореалізації духовного світу, формуючи активного читача.

          

Обладнання: текст оповідання;  «робочий аркуш», презентація 

                      

Тип уроку: урок-роздум

 

Епіграф: У діалозі з життям важливі  не  питання, а наша відповідь на них.

Марина Цветаєва

 

На злочин не йдіть ніколи, проти кого б він не був спрямований. Доживіть до старості з чистими руками.

Михайло Булгаков

 

ХІД  УРОКУ

І. Організаційний момент. Виклик.

1. «Медіарозминка» (демонструється фрагмент фільму «Я – легенда»).

- Чому саме цей фільм я запропонувала? Які ваші припущення?

 

Цей фільм знятий за одноіменним романом американського письменника–фантаста та сценариста Річарда Метісона. Майбутній письменник народився у далекому 1926 році. Перше своє оповідання Метісон написав у вісім років, яке  надрукували у місцевій газеті. П’ять його романів стали шедеврами світового кінематографу, а у 47 фільмах Метісон виступив  сценаристом. 

- Сьогодні познайомимся  з Річардом Метісоном як письменником  через його невелике  оповідання про вибір у нашому житті.

ІІ. Осмислення

 «Мозковий штурм»

• Пригадайте, які твори  вам відомі  про життєвий вибір? (Чарльз Діккенс «Різдвяна пісня в прозі», Джек Лондон «Жага до життя», Гете «Фауст», Ібсен «Ляльковий дім», Шекспір «Гамлет»)

 

Юрий Левитанский

Каждый выбирает для себя

Каждый выбирает для себя
женщину, религию, дорогу.
Дьяволу служить или пророку —
каждый выбирает для себя.

Каждый выбирает по себе
слово для любви и для молитвы.
Шпагу для дуэли, меч для битвы
каждый выбирает по себе.

Каждый выбирает по себе.
Щит и латы. Посох и заплаты.
Мера окончательной расплаты.
Каждый выбирает по себе.

Каждый выбирает для себя.
Выбираю тоже — как умею.
Ни к кому претензий не имею.
Каждый выбирает для себя.

1983 г.

 

- До скарбниці «Бути чи не бути» (давайте так умовно визначимо твори про вибір) додамо твір Річарда Метісона під простою назвою «Кнопка».

Тема нашого уроку - проблема вибору в оповіданні  Річарда Метісона «Кнопка». Марина Цветаєва писала: «У діалозі з життям важливі  не  питання, а наша відповідь на них».  Як на мене цей епіграф буде дуже доречним для розкриття теми уроку.

- Продовжимо  шукати життєві істини за допомогою прийому «читання з зупинками». У кожного з вас буде змого відчути себе у ролі автора.

 

Зупинка 1 (читаю я)

Пакет лежав просто біля дверей — картонна коробка, на якій від руки були написані їхні прізвища та адреса: «Містеру та місіс Льюїс, 217Е. Тридцять сьома вулиця, Нью-Йорк, 10016».

 Усередині виявилася маленька дерев’яна коробочка з єдиною кнопкою, закритою скляним ковпачком.

• Щоб зробили ви? Поясніть свої дії.

Норма спробувала зняти ковпачок, але він не піддавався. До денця коробочки липкою стрічкою був прикріплений складений аркуш паперу: «Містер Стюарт зайде до вас о 20.00».

 

Зупинка 2

Норма перечитала записку, відклала її вбік і, посміхаючись, пішла на кухню готувати салат.

Дзвінок у двері пролунав рівно о восьмій.

— Місіс Льюїс? — чемно довідався він.— Я містер Стюарт. Дозволите увійти? — запитав містер Стюарт.

— Я зараз зайнята. Тож, вибачте, просто винесу вам вашу…

— Ви не хочете дізнатися, що це?  Це може виявитися вигідним…

— У грошовому плані? — запитала вона.

— Саме так.

Норма нахмурилася.

— Що ви продаєте?

— Я нічого не продаю,— відповів він.

З вітальні вийшов Артур.

— Якесь непорозуміння?

Містер Стюарт відрекомендувався.

— А-а, ця штуковина… — Артур кивнув у бік вітальні і посміхнувся.— Що це взагалі таке?

— Я спробую пояснити,— сказав містер Стюарт.— Дозвольте увійти.

Чоловік завагався.

— Ну що ж, заходьте.

Вони пройшли до вітальні. Містер Стюарт сів у крісло і витягнув із внутрішньої кишені маленький запечатаний конверт.

— Тут всередині ключ до ковпачка, що закриває кнопку,— пояснив він і поклав конверт на журнальний столик.— Кнопка з’єднана із дзвоником у нашій конторі.

— Для чого? — запитав Артур.

— Якщо ви натиснете кнопку,— сказав містер Стюарт,—  ви отримаєте 50 тисяч доларів, ...

 

«Барометр»

- Як би ви вчинили в даній ситуації? (Експеримент: на листочку напишіть на що б ви їх витратили) «Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці».  Як ви думаєте, що попросять зробити  подружжя за таку суму?

 

але десь у світі помре незнайома вам людина.

 

- Як би ви відреагували на таку умову? (ЧИ хочеться вам закреслити те, що написали на аркуші? Поясніть свій вибір)

- Як ви думаєте, якою була реакція подружжя?

 

Зупинка 3

— Про що ви кажете? — спантеличено запитав Артур. - Це що, жарт?

— Які тут жарти? Абсолютно серйозна пропозиція.

— Вам краще піти,— заявив Артур, підводячись.

Містер Стюарт устав з крісла.

— І захопіть вашу кнопку.

— А може, подумаєте день чи два?

Артур узяв коробку та конверт і вклав їх у руки містера Стюарта. Потім вийшов у передпокій й відчинив навстіж двері.

— Я залишу свою картку.— Містер Стюарт поклав на столик біля дверей візитну картку і пішов.

 

• Щоб ви зробили з карткою?
• Як, на ваш погляд, вчинили  герої?

 

Артур розірвав її навпіл і кинув на стіл.

 

Зупинка 4

— Як, по-твоєму, що все це означає? — запитала здивована Норма.

— Мені плювати.

— Хіба тебе це не інтригує?

— Мене це ображає,— сказав Артур.

— Ти думаєш, це жарт? — запитала вона уже в спальні.

— Якщо жарт, то дурний.

Норма сіла на ліжко і скинула капці.

— Можливо, це психологи проводять якісь дослідження.

— Можливо.

— Ти не хотів би дізнатися?

Він похитав головою.

— Але чому?

— Тому, що це аморально.

Норма залізла від ковдру. Артур вимкнув світло і нахилився поцілувати її.

— Добраніч…

Норма зімкнула повіки. «50 тисяч доларів»,— подумала вона.

 

«Барометр»

- Який біблійський чи міфологічний сюжети нагадує описана ситуація?  («Плід з дерева пізнання», «Ящик Пандори». Що залишилося в ящику Пандори? (Надія))

 

Вранці, виходячи з квартири, Норма помітила на столі шматочки розірваної картки.

 

• Що  зробить жінка?

 

Скоряючись раптовому потягу, вона кинула їх у свою сумочку.

Під час обідньої перерви вона склеїла картку скотчем. Там були надруковані тільки ім’я містера Стюарта та номер телефону.

 

• Подзвонить чи ні?

 

Зупинка 5

Рівно о п’ятій вона набрала номер.

— Слухаю,— пролунав голос містера Стюарта.

Норма ледве не повісила трубку, але стримала себе.

— Це місіс Льюїс.

— Слухаю вас, місіс Льюїс.— Містер Стюарт, здавалося, був задоволений.

— Мені цікаво.  Коли ви казали, що хтось у світі помре, що ви мали на увазі?

— Саме те, що казав. Це може виявитися хто завгодно. Ми гарантуємо лише, що ви не будете знати цієї людини. І, безперечно, вам не доведеться бачити її смерть.

— За п’ятдесят тисяч доларів?

— Цілком правильно.

Вона глузливо гмикнула.

— Чортівня якась…

— Але все одно, така наша пропозиція,— сказав містер Стюарт.— Занести вам прилад?

— Звичайно, ні! — Норма з обуренням кинула трубку.

 

Пакет лежав біля дверей. Норма побачила його, як тільки вийшла з ліфта. «Яке нахабство! — подумала вона.— Я просто не візьму його». Вона зайшла в квартиру і почала готувати обід. Потім вийшла за двері, підхопила пакет і віднесла його на кухню, залишивши на столі.

 

Норма сиділа у вітальні, попиваючи коктейль і дивлячись у вікно. Незабаром вона пішла на кухню перевертати котлети і поклала пакет у нижню шухляду шафи. Вранці вона його викине.

 

— Можливо, забавляється якийсь ексцентричний мільйонер,— сказала вона.

Артур відірвався від обіду.

— Я тебе не розумію.

Вони їли мовчки. Несподівано Норма відклала виделку.

— А що, коли це серйозно?

— Ну то й що тоді? — Він недовірливо стенув плечима.— Що б ти хотіла — повернути цей прилад і натиснути кнопку? Вбити когось?

На обличчі Норми з’явилася відраза.

— Так уже й убити…

— А що ж це, по-твоєму?

— Але ж ми навіть не знаємо тієї людини.

Артур був приголомшений.

 

— Ти це серйозно?

 

— Ну а якщо це який-небудь старий китайський селянин за двісті тисяч миль звідсіля? Якийсь хворий туземець у Конго?

— А якщо це якесь маля з Пенсильванії? — заперечив Артур.— Гарненьке дівча з сусідньої вулиці?

— Ти навмисне все ускладнюєш.

— Яка різниця хто помре? — продовжував Артур.— Все одно це вбивство.

— Значить, навіть якщо це хтось, кого ти ніколи в житті не бачив,— наполягала Норма,— хтось, про чию смерть ти навіть не дізнаєшся, ти все одно не натиснеш кнопку?

Артур вражено втупився.

— Ти хочеш сказати, що ти натиснеш?

— П’ятдесят тисяч доларів.

— При чому тут…

— П’ЯТДЕСЯТ ТИСЯЧ ДОЛАРІВ, Артуре,— перебила Норма.— Ми змогли б дозволити собі подорож до Європи, про яку завжди мріяли.

— Нормо, ні.

— Ми змогли би купити той котедж…

— Нормо, ні.— Його обличчя побіліло.— Ради Бога, перестань.

— Як знаєш.

Вона встала раніше, ніж звичайно, щоб приготувати на сніданок Артурові оладки, яйця й бекон.

— З якої нагоди? — з посмішкою запитав Артур.

— Без нагоди.— Норма образилася.— Просто так.

— Прекрасно. Мені дуже приємно.

— Хотіла показати тобі, що я не егоїстка.

— А хіба я казав це?

— Ну,— вона невизначено махнула рукою,— вчора ввечері…

Артур мовчав.

— Наша розмова про кнопку,— нагадала Норма.— Я думаю, що ти неправильно зрозумів мене.

— В якому плані? — запитав він настороженим голосом.

— Ти вирішив,— вона зробила жест рукою,— що я думаю тільки про себе…

— А-а…

— Та ось, ні. Коли я говорила про Європу, про котедж…

— Нормо, чому це тебе так хвилює?

— Я тільки намагаюся пояснити,— вона судорожно зітхнула,— що думала про НАС. Щоб МИ поїздили по Європі. Щоб МИ купили котедж. Щоб у НАС була краща квартира, кращі меблі, кращий одяг. Щоб МИ, зрештою, дозволили собі дитину, між іншим.

— У нас буде дитина.

— Коли?

Він подивився на неї з тривогою.

— Нормо…

— КОЛИ?

— Ти що, серйозно? — Він знітився.— Серйозно стверджуєш..

— Я стверджую, то це якісь дослідження! — обірвала вона.— Що вони хочуть з’ясувати, як вчинить звичайна людина за таких обставин! Що вони просто ГОВОРЯТЬ, що хтось помре, щоб вивчити нашу реакцію! Ти ж не думаєш, що вони дійсно когось уб’ють?!

Артур не відповів; руки його тремтіли. Через деякий час він підвівся й пішов.

 

• Про що думала Норма? Якими були її внутрішні думки?

 

Прибираючи посуд, вона раптом зупинилась, витерла руки й дістала з нижньої шухляди пакет. Норма поклала коробочку на стіл, дістала з конверта ключ і скинула ковпачок. Довгенько вона сиділа, дивлячись на кнопку. Як дивно… ну що ж у ній особливого?

 

«Барометр»

• Як ви думаєте, чи натисне героїня кнопку? (голосування)

 

Норма простягла руку й натиснула кнопку. «Заради НАС»,— роздратовано подумала вона.

Що ж ТЕПЕР БУДЕ? На мить її охопила хвиля жаху. Хвиля швидко відринула. Норма зневажливо усміхнулася. Безглуздо — так багато уваги приділяти якійсь дрібниці.

Вона жбурнула коробочку, ковпачок і ключ в кошик для сміття і пішла одягатися.

 

Норма смажила на вечерю відбивні, коли задзвонив телефон.

— Алло?

— Місіс Льюїс?

— Так.

— Вас турбують з лікарні «Легокс хілл».

- Про що могли повідомити?

- А умови договору пам’ятаєте?

Норма слухала, начебто у напівсні. В товкучці Артур упав з платформи прямо під поїзд метро. Нещасний випадок.

 

Повісивши трубку, вона згадала, що Артур застрахував своє життя на 25 тисяч доларів, з подвійною компенсацією…

 

НІ. Ледве звівшись на ноги, Норма побрела на кухню й дістала з кошика коробочку з кнопкою. Жодних цвяхів чи шурупів… Взагалі незрозуміло, як вона була зібрана.

 

Несподівано Норма почала стукати нею по краю раковини, б’ючи все дужче й дужче, поки дерево не тріснуло. Всередині нічого не виявилося — ні транзисторів, ні дротів… Коробка була порожньою.

 

Норма здригнулася, коли задзвонив телефон. Ледь тримаючись на ногах, вона пройшла у вітальню і взяла трубку. Пролунав голос містера Стюарта.

— Ви казали, що я не буду знати того, хто помре!

 

• Що відповів містер Стюарт? 

— Моя дорога місіс Льюїс,— сказав містер Стюарт.— Невже ви насправді думаєте, що знали свого чоловіка?

 

• Які слова є ключовими в останньому єпізоді? Запишіть слова містера Стюарта.

 

ІІІ. Підсумок уроку

 

- Ваші враження від  твору?

- Як можна було б назвати оповідання?

- Чи відповідає епіграф  змісту оповідання?

- Про що змусили задуматися вчинки героїв оповідання?

- Що значить знати іншу людину?

- Як пізнати іншу людину?

 

Рефлексія Рефлексія «Однохвилинне есе»/ Рефлексія   «3- 2-1»

(на вибір учня)

 («робочий аркуш уроку»)

 

IV. Домашнє завдання. Написати есе «Чи була кнопка затертою?»

 

При розробці уроку спиралася на матеріали уроку вчителя зарубіжної літератури

 Риби Н.М. (Херсон, школа № 56)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Робочий аркуш уроку учня 11 класу ______________________________

Тема: проблема вибору в оповіданні  Річарда Метісона «Кнопка».

Епіграф: «У діалозі з життям важливі  не  питання, а наша відповідь на них».

Марина Цветаєва

«Барометр»

 Експеримент:  напишіть на що б ви  витратили 50 тисяч доларів?

________________________________________________________________

________________________________________________________________

________________________________________________________________

ЧИ хочеться вам закреслити те, що написали на аркуші? Поясніть своє рішення.

 

— Моя дорога місіс Льюїс,— сказав містер Стюарт.— Невже ви насправді думаєте, що знали свого чоловіка?

Які слова є ключовими в останньому єпізоді? Запишіть слова містера Стюарта.

___________________________________________________________________

___________________________________________________________________

___________________________________________________________________

Рефлексія «Однохвилинне есе»

Чи погоджуєтесь ви з цим твердженням?  Чому?

 

____________________________________

 

 

___________________________________________________________________________________

 Рефлексія   «3- 2-1»

• 3 факти, про які  дізналися на уроці: __________________________________________________

___________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________

• 2 питання, які  виникли у вас під час уроку або що зацікавило:_____________________________

___________________________________________________________________________________

___________________________________________________________________________________

• 1 взаємозв’язок з вашим реальним життям ___________________________________________________  ___________________________________________________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зупинка 5

Рівно о п’ятій вона набрала номер.

— Слухаю,— пролунав голос містера Стюарта.

— Це місіс Льюїс. Мені цікаво.  Коли ви казали, що хтось у світі помре, що ви мали на увазі?

— Саме те, що казав. Це може виявитися хто завгодно. Ми гарантуємо лише, що ви не будете знати цієї людини. І, безперечно, вам не доведеться бачити її смерть.

— За п’ятдесят тисяч доларів?

— Цілком правильно.

— Чортівня якась…

— Але все одно, така наша пропозиція,— сказав містер Стюарт.— Занести вам прилад?

— Звичайно, ні! — Норма з обуренням кинула трубку.

 

Пакет лежав біля дверей. Норма побачила його, як тільки вийшла з ліфта. «Яке нахабство! — подумала вона.— Я просто не візьму його». Вона зайшла в квартиру і почала готувати обід. Потім вийшла за двері, підхопила пакет і віднесла його на кухню, залишивши на столі.

 

Норма сиділа у вітальні, попиваючи коктейль і дивлячись у вікно. Незабаром вона пішла на кухню перевертати котлети і поклала пакет у нижню шухляду шафи. Вранці вона його викине.

 

— Можливо, забавляється якийсь ексцентричний мільйонер,— сказала вона.

Артур відірвався від обіду.

— Я тебе не розумію.

Вони їли мовчки. Несподівано Норма відклала виделку.

— А що, коли це серйозно?

— Ну то й що тоді? — Він недовірливо стенув плечима.— Що б ти хотіла — повернути цей прилад і натиснути кнопку? Вбити когось?

На обличчі Норми з’явилася відраза.

— Так уже й убити…

— А що ж це, по-твоєму?

— Але ж ми навіть не знаємо тієї людини.

Артур був приголомшений.

 

— Ти це серйозно?

 

— Ну а якщо це який-небудь старий китайський селянин за двісті тисяч миль звідсіля? Якийсь хворий туземець у Конго?

— А якщо це якесь маля з Пенсильванії? — заперечив Артур.— Гарненьке дівча з сусідньої вулиці?

— Ти навмисне все ускладнюєш.

— Яка різниця хто помре? — продовжував Артур.— Все одно це вбивство.

— Значить, навіть якщо це хтось, кого ти ніколи в житті не бачив,— наполягала Норма,— хтось, про чию смерть ти навіть не дізнаєшся, ти все одно не натиснеш кнопку?  П’ЯТДЕСЯТ ТИСЯЧ ДОЛАРІВ, Артуре,— перебила Норма.— Ми змогли б дозволити собі подорож до Європи, про яку завжди мріяли.

— Нормо, ні.

— Ми змогли би купити той котедж…

— Нормо, ні.— Його обличчя побіліло.— Ради Бога, перестань.

— Як знаєш.

Вона встала раніше, ніж звичайно, щоб приготувати на сніданок Артурові оладки, яйця й бекон.

— З якої нагоди? — з посмішкою запитав Артур.

— Без нагоди.— Норма образилася.— Просто так.

— Прекрасно. Мені дуже приємно.

— Хотіла показати тобі, що я не егоїстка.

— А хіба я казав це?

— Ну,— вона невизначено махнула рукою,— вчора ввечері…

Артур мовчав.

— Наша розмова про кнопку,— нагадала Норма.— Я думаю, що ти неправильно зрозумів мене.

— В якому плані? — запитав він настороженим голосом.

— Ти вирішив,— вона зробила жест рукою,— що я думаю тільки про себе…

— А-а…

— Та ось, ні. Коли я говорила про Європу, про котедж…

— Нормо, чому це тебе так хвилює?

— Я тільки намагаюся пояснити,— вона судорожно зітхнула,— що думала про НАС. Щоб МИ поїздили по Європі. Щоб МИ купили котедж. Щоб у НАС була краща квартира, кращі меблі, кращий одяг. Щоб МИ, зрештою, дозволили собі дитину, між іншим.

— У нас буде дитина.

— Коли?

Він подивився на неї з тривогою.

— Нормо…

— КОЛИ?

— Ти що, серйозно? — Він знітився.— Серйозно стверджуєш..

— Я стверджую, то це якісь дослідження! — обірвала вона.— Що вони хочуть з’ясувати, як вчинить звичайна людина за таких обставин! Що вони просто ГОВОРЯТЬ, що хтось помре, щоб вивчити нашу реакцію! Ти ж не думаєш, що вони дійсно когось уб’ють?!

Артур не відповів; руки його тремтіли. Через деякий час він підвівся й пішов.

 

 

 

 

 

 

 

https://disted.edu.vn.ua/courses/learn/13445

https://disted.edu.vn.ua/

 дистанційне навчання