Урок позакласного читання у 5 класі на тему "Про що говорять квіти..." (за оповіданням Дж. Даррелла "Балакучі квіти")

Урок позакласного читання

 Тема: Про що говорять квіти…(за оповіданням Джеральда Даррелла «Балакучі квіти»)

Мета: ознайомити учнів із творчістю англійського письменника Джеральда Даррелла; навчати аналізувати прозовий твір, робити висновки; розвивати творчі здібності школярів; виховувати любов до природи, вміння спостерігати за нею.

Обладнання: презентації «Джеральд Даррелл  – відомий англійський натураліст та письменник», «Квіти – очі землі»; виставка книг письменника; музика П.І.Чайковського «Вальс квітів» із балету «Лускунчик».

Тип уроку: комбінований.

 

Краса знаходиться в очах того, хто дивиться.

Англійське прислів’я

Хід уроку

Вступне слово вчителя.

“Природа — це чарівний світ, що оточує наше буття. Щастя бути з природою, бачити її, розмовляти з нею”, — говорив відомий письменник і мислитель Лев Толстой. І це дійсно так. Адже природа — це радість, ніжна і велична, це краса, ні з чим не зрівнянна і нічим не замінна. Кожна людина намагається зрозуміти її, збагнути велич оточуючої могутньої краси, поріднитися з нею. А деяким вдається так близько підійти до таємниць природи і зрозуміти їх, що, вдячна, вона щедро ділиться з такими людьми найпотаємнішим. Серед щасливців — і письменники-натуралісти, котрі зуміли розповісти про все живе з такою правдивістю і захопленням, що запам’яталися своїми творами багатьом поколінням читачів.

Ми завершуємо роботу над темою «Література і світ природи», але у нас сьогодні ще одна цікава зустріч з письменником – натуралістом.

І. Оголошення теми, мети, завдань уроку

Наш урок називається досить незвично: «Про що говорять квіти…» Ви здивовані? Так, квіти — живі істоти, вони теж вміють говорити. Просто треба вміти почути їхні історії. А для цього ми повинні широко розплющити очі й з добром у серці та думках подивитися на світ. І тоді обов'язково побачимо диво. Бо як говориться в англійському прислів'ї, що ми взяли епіграфом до нашого уроку: «Краса знаходиться в очах того, хто дивиться». Відкрити дива світу нам допоможе людина, що все життя обожнювала природу, вивчала її, розуміла, захищала. Це англійський письменник, зоолог, мандрівник Джеральд Даррелл.

ІІ. Робота в групах

Групові випереджувальні завдання:

І група -  «Дитинство та юність Джеральда Даррелла»;

ІІ група – «Джеральд Даррелл – письменник»;

ІІІ група – «Джеральд Даррелл – засновник Джерсійського зоопарку».

Кожна група звітує про виконану роботу.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Учитель: Любі діти, хочу нагадати вам, що книга «Моя сім’я та інші звірі» складається з трьох частин. Епіграфом до твору взяті рядки з казки відомого англійського письменника Л. Керролла «Аліса в Задзеркаллі»: «А іноді перед сніданком цілих шість разів я встигала повірити в неможливе». Тож спробуємо повірити в неможливе й ми. А допоможе нам в цьому оповідання «Балакучі квіти» з цієї повісті.

«Мозковий штурм»

1.          Від чийого імені ведеться оповідь?
2.               Якою була реакція хлопчика на звістку про нового вчителя?
3.               Знайдіть опис зовнішності пана Кралевського. Який висновок ми можемо зробити на підставі його портрета?
4.               Пан Кралевський вдягнений у старомодний, проте елегантний костюм. Яйцеподібна голова, довгий ніс. Підстрибує, як джигун-горобець. «Спершу здалося, що Кралевський взагалі не людина, а гном…»
5.               Яку важливу думку про стосунки вчителя й учня висловив пан Кралевський? «Вельми важливо, щоб ми стали друзями…Дружба! От що найважливіше!»

Дружба і довіра — найвищий вияв людських стосунків.

6.          Портрет дає первинне уявлення про характер героя. Ще більше ми дізналися про нього із світу його захоплень. Який же світ захоплень пана Кралевського?

•              Цей дивний чоловік любив птахів, досліджував їхнє життя, розводив і схрещував пернатих.

•             Словникова робота (елементи лексичного аналізу).

Як називають вченого-дослідника птахів? Орнітолог. Орнітолог (від грецького ornit — птах; logos— вчення) — той, хто вивчає птахів).

7.          Відшукайте слово, яке вдало передало миттєву реакцію хлопчика на побачене в кімнаті другого поверху. Рай.

А що таке "рай"? Рай — місце Божої благодаті. Таким місцем для Джеррі і пана Кралевського було пташине царство.

•             Висновок. Ми можемо простежити  за динамікою, розвитком позитивних емоцій Джеррі.  Побудова графіка плину настроїв юного героя твору. Запис на дошці:  «гнітючий настрій»; (1) «прикусив губу, щоб не засміятися»; (2) «зачарований силою птаства»; (3) «доброзичливе мовчання»; (4) «започаткували дружбу». (5)

 

 

 

 

Учитель вразив свого учня вихованістю, людяністю, а особливо — професійним підходом та любов'ю до птахів, інтересом до питань орнітології. Збіг їхніх інтересів — основа для порозуміння. Вікова різниця, позиція дорослий-дитина вирівнялись. Учень Джеррі та вчитель пан Кралевський стали рівними партнерами у своєму захопленні —любові до балакучих пернатих.

8.          Яка обставина життя пана Кралевського особливо здивувала хлопчика? Чому?

•              Хлопчик вважав учителя літнім чоловіком і не очікував, що в такому віці люди теж мають мам.

9.          Як пан Кралевський ставився до своєї матусі ?

•              З любов'ю, ніжністю, особливим теплом, ласкою, турботою. Пан Кралевський був уважним до кожного поруху та бажання матусі; називає її ніжними, ласкавими словами — "мамо", "мамочко"; розмовляєз нею тихо, спокійно.

10.     За яких умов відбулася зустріч юного героя і пані Кралевської?

За доволі комічної ситуації. ……..

11.     Знайдіть і зачитайте портрет героїні та опис інтер'єру кімнати пані Кралевської. Що нагадує Джеррі місце, куди він потрапив ?   Казку.

Доведіть це мовою твору.

"Справжнє царство квітів"; "Міріади гарних суцвіть нагадують казкові вогники, коштовне каміння, багатство"; "Золотисто-каштанове волосся мінилось і переливалося".

12.     У яких казках мотив прекрасного волосся відіграє суттєву роль?

•              Мотив чудового волосся лунає в багатьох казкових історіях про Золотоволоску, Мальвіну. Чарівне волосся — свідчення фантастичної сили героя.  Як називає Джеррі пані Кралевську?
•              "Казковою феєю", "королевою квітів".
•              Який секрет відкрила хлопчику  пані Кралевська? «Ти чув коли-небудь, як розмовляють квіти?...»
•              На думку дивної жінки, квіти розмовляють, розуміють одне одного. Кожна з них — індивідуальність.

Висновок. Якщо пташиний світ захоплень пана Кралевського постав перед хлопчиком земним раєм, то квітковий світ пані Кралевської здався йому казкою. Ця жінка схожа для Джеррі та й нам, читачам на справжню Королеву царства квітів.

13.     Про що промовляє саме прізвище пані? З'ясуймо за допомогою тлумачного словника лексичне значення слова "краля", яке лягло в основу прізвища незвичайної сім 'ї.

(Краля — 1 .Те саме, що красуня. 2.застаріле. Королева, цариця).

14.     Чи відповідає обране автором прізвище образам цих героїв ?

•              Так, він — король птахів, вона — королева квітів. У пані Кралевської зовнішня краса є втіленням внутрішньої. Пан Кралевський зовсім не видається потворним горбанем, його внутрішній світ набагато вагоміший, цінніший для автора, ніж зовнішність.

Висновок. Пан Кралевський, незважаючи на зовнішню непривабливість, — красень. Його прикрашає любов до птаства, вміння відчувати та розуміти природу, ґречність, глибокі пізнання з орнітології.

Пані Кралевська — безперечно, красуня. Її царина — відкрита, жива душа, ніжне, чутливе серце, тонкий розум, любов до квітів. Вона — цариця різнобарвного, дивовижного, розкішного королівства флори.

15.     Як поставився Джеррі до всього почутого від Королеви квітів?

•              "Йому стало цікаво". Як оцінив хлопчик корисність бесіди для себе? "Вельми цікаво".
•              Як пані Кралевська сприйняла свою зустріч з хлопчиком? "Змістовно побесідували".

16.     У чому ж полягає змістовність зустрічі? Що нового дізнався Джеррі від пані Кралевської? Знайдіть відповідь у тексті.

•              «Життя людини з віком стишує хід, стає цікавішим, а коли рух уповільнюється, можна помітити більше»; «квіти розмовляють»; «люди чують голос природи, якщо серце не зачерствіє»; «кожна квітка має свою індивідуальність»; «квіти між собою у стосунках, ніби люди».

Висновок:  Оповідач на особливе місце у своїй пам'яті та серці поставив спогади про сина і матір Кралевських. Саме вони стали справжніми вчителями зі справжніми життєвими цінностями для хлопчика. Джеррі розповів про незвичайну науку незвичайних учителів, проте, як вони навчили його чути, бачити і відчувати природу як живий організм.

17.     Чому дана історія була названа автором «Балакучі квіти»?

Назва історії — символічна. На думку автора, квіти — представники світу живої природи, сповненого своїх особливостей. Цей світ певною мірою автономний: він має своє призначення, розвивається за своїми законами і має свою мову.

Учитель: Діти, а чи пам'ятаєте ви, про які квіти говорила пані Кралевська?

Троянди, айстри, хризантеми, пахучий горошок, бегонія.

Учитель: Ці квіти – сьогоднішні наші гості. Пані Кралевська говорила, що «квіти дуже велемовні». Тож послухаймо, про що вони говорять.

Рольова гра.

Троянда: Я — троянда. Говорять, що я дуже вродлива й вишукана. Люди називають мене царицею квітів. Я прийшла до вас із Персії. Потім потрапила до Індії, де бог Брахма віддав мені перевагу над всіма іншими квітами. Найвродливіша жінка світу Лакшмі народилася з мого пуп'янка, який складався із 108 великих та 1008 маленьких пелюсток. Була я тоді білою з гострими шипами, що оберігали мене. За легендою, коли соловейко побачив  чарівну царицю квітів, то був так заворожений її красою, що в захопленні, притис троянду до своїх грудей, але гострі колючки, мов кинджали, вп’ялися йому в серце, і яскраво-червона кров бризнула з люблячих грудей нещасного й зросила собою ніжні пелюстки дивовижної квітки. Ось чому троянди мають всі відтінки кольорів від білого до червоного.

Римляни вірили, що троянда вселяє в серце мужність, і тому замість шоломів надягали на воїнів вінки з троянд і на щитах вирізьблювали зображення цієї квітки. У разі перемоги вони прикрашали вінком з троянд голову переможця, а у будинках прикріпляли над столом гілку троянди як символ того, що висловлене під трояндою назавжди залишиться втаємниченим. З тих пір уживають вислів “суб роза диктум” — я сказав тобі під трояндою, тобто під великим секретом, і висловлене повинно залишитися таємницею.

Айстра: Дивовижна квітка неба. Люди називають мене айстрою, що в перекладі з грецької означає «зірка». Кажуть, що мої сріблясто-бузкові пелюстки схожі на зорі. Я знаю, що людей завжди вабили ці нічні гості, тож. їм було приємно мати у своєму саду щось схоже на дивовижні квіти неба. А ще мене називають останньою посмішкою осені, символом чистого, ніжного кохання, суму, втрачених надій, «осені пізньої сльозами багряними».

Хризантема: Я — хризантема. Моя батьківщина — Японія. Японською мовою мене називають «кіку», що означає «сонце». Японці обожнюють мене. Вони обрали мене символом нації, прикрасили мною державний герб, називають провісницею осені. Навіть найвищий орден Японії — це Орден хризантеми. Походження Країни сонця, що сходить, за легендою, пов'язане саме зі мною. Говорять, що в прадавні часи у Китаї правив жорстокий імператор. Йому стало відомо, що на сусідньому острові росте рослина хризантема, із соку якої можна приготувати еліксир життя. Та зірвати цю рослину могла тільки людина з чистим серцем і добрими намірами. Оскільки сам імператор та його придворні були дуже грішні, то на острів вони послали 300 юнаків та дівчат. Але ті не захотіли повернутися до тирана й заснували на острові нову державу — Японію.

 Люблять мене і в Китаї, де я вважаюся символом вірності. Моїм Іменем називається дев'ятий місяць року, а на дев'ятий його день китайці святкують свято хризантем.

У 1676 році я потрапила до Європи, і першою країною, де мене почали вирощувати, була Англія. У Європі мене називають «золотою квіткою» і вважають символом цнотливості, чистоти, невинності. А в країнах Сходу я є ще й символом смутку.

  Пахучий горошок: Мої квіти схожі на маленькі човники чи на яскравих метеликів. Приплив я до вас з далекої Індії, а вчені бачили моє зображення навіть на стінах Древньої Трої.

У сиву давнину українці, німці, поляки з моїх квітів сплітали вінки, що були символом родючості. Під час святкування обжинок горохові вінки прикрашали голови тільки заміжніх жінок. В українській весільній пісні я був провісником народження дитини, а у поляків — відмовою при сватанні. Говорили, що у давніх слов'ян я був ще й символом бога грому та блискавок — Перуна. Тому, мабуть, завдяки наслідуванню громовиці у них виникли дивні музичні інструменти — ідеафони (глиняні торохтійки), в яких використовувався сухий горох.

Бегонія: Свою назву я отримала на честь коменданта французької фортеці Рошфор Мішеля Бегона , який організував у другій половині ХVІІ ст.. серію морських експедицій за экзотичними рослинами. Було привезено багато рослин, але  особливу любов у Бегона викликала рослина з красивими квітами, так з’явилося моє ім’я. Але я сьогодні тут, тому що хочу підтвердити думку Дж. Даррелла, що квіти вміють говорити: (вірш Д. Білоуса «Мова квітів»)

Що скаже свіжих квітів жмуток?

Про що їх мова непроста?

Верба — одвертість, айстра — смуток,

Лілея біла — чистота.

Конвалія — любов таємна,

Мак — юний цвіт, що не згаса.

Лавр — завжди успіх, слава певна,

А мальва — холодність, краса.

 Дзвіночок польовий — то вдячність,

Троянда — то любов свята.

Нарцис — то горда необачність,

Волошка — ніжність, простота.

Саранка-лілія — сміливість.

Півонія — життя багато літ,

 Фіалочка — сором'язливість,

 Любов минуща — первоцвіт.

Ми любим квіти дарувати,

Й коли настане слушний час —

Все те, що хочемо сказати,

Букетик висловить за нас.

Учитель: Ось бачите, які дивовижні історії розповіли нам гості. І почули ми їх завдяки пані Кралевській та нашим друзям — квітам. Ми мали величезну насолоду від спілкування з квітами. Вони вчили нас любити і розуміти природу.

Підсумки уроку: Завершилося ще одне побачення з природою. Воно зробило нас не тільки чуйнішими, добрішими серцем і душею, воно навчило нас розуміти мову і життя наших «молодших» друзів, переконало нас, що все на Землі переплетено воєдино. Даррелл хотів довести всім, хто прочитав його твори, що людина, хоч вона і найвища істота людина на Землі, без спілкування з флорою і фауною, бідна і нещасна істота, нічого не варта.

III. Домашнє завдання

Скласти легенду про улюблену квітку.

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали ддя випереджувальних завдань

Зоорятівник і людина, яка випередила час, учений-практик, письменник-натураліст, веселий оповідач. Він любив тварин не за принесену ними користь, а просто тому, що вони неповторні творіння природи, чому і вчив всіх своїми книгами і фільмами, в які  вклав всю силу свого таланту. Все це про Джеральда Даррелла.

Сходинки зростання: дитинство та юність.

 В місті Джамшедпурі, в родині інженера-будівельника Семюеля Даррелла і Луїзи Флоуренс 7 січня 1925 народилася четверта дитина - Джеральд Малкольм. Життя було не легке, тому що родина постійно кочувала, переїжджаючи з будівництва на будівництво, через вологий клімат діти часто хворіли. Уже в дворічному віці Джеральд «захопився» свого роду «Зооманією» і тягнув свою няню до рядів смердючих кліток місцевих звіринців. Його мати навіть стверджувала, що першим словом молодшого сина було не «мама», а «zoo» («зоопарк» в перекладі з англійської).У віці шести років маленький Джеральд повідомив своїй матері, що збирається обзавестися власним зоопарком .Так і вийшло через кілька десятиліть.

У 1928 році після смерті батька сімя переїхала доАнглії, а в 1935 році оселилася на грецькому острові Корфу— за запрошенням старшого брата Лоуренса Даррелла. Одного разу Джеррі приніс додому скорпіониху з малятами у сірниковій коробці, але не встиг сховати їх у безпечне місце. Старший брат Ларрі захотів запалити цигарку. Неважко уявити, що було далі... Джеррі довго повзав по кімнаті, визбируючи ложечкою маленьких скорпіончиків, і садив їх на спину мамі-скорпіонисі. У той день він допізна гуляв на узгір'ях, щоб не потрапити на очі рідним. Родина виявляла неабияке терпіння і тоді, коли Джеррі приносив додому альбатроса, совеня, черепах, ящірок. І хто знає, може, терпіння й повага родини були причиною того, що дитяче захоплення хлопчика стало справою його життя.

Джеррі не ходив до школи, він отримав освіту вдома. Серед перших його домашніх вчителів було мало справжніх педагогів, за винятком професора біології Теодора Стефанідеса (1896-1983), якого запросила мати, помітивши у сина ранні здібності до природознавства. Саме від нього Даррелл отримав перші знання із зоології і згодом присвятив йому книгу «Натураліст-любитель».

Безхмарне життя серед оливкових гаїв і виноградників Корфу закінчилася в 1939 р. з початком Другої світової війни. Повернувшись до Англії, чотирнадцятирічний Джеррі почав підробляти в маленькому зоомагазині в Лондоні. Але початком кар'єри став Лондонський зоопарк. Даррелл влаштувався сюди на роботу відразу після війни - простим помічником служителя, або, як він сам казав, «хлопчиком на позвірюшках» (про роботу науковим співробітником людині, що не мала вищої освіти, не можна було й мріяти). Саме тут Джеральд отримав першу професійну підготовку і почав збирати матеріали про зникаючі та рідкісні види тварин. То було років за двадцять до появи Міжнародної Червоної книги.

У 1947 році Джеральд Даррелл, досягнувши повноліття, отримав  частину спадку  батька. На ці гроші він організував дві експедиції — в Камерун та Гайану. Даррелл мріяв заробити ловом тварин для зоопарків, щоб потім створити свій власний зоосад або парк.

Але прибутку експедиції не принесли, і на початку 50-х рр.. Даррелл виявився безробітним. Жоден зоопарк Австралії, США та Канади, куди він звертався з проханнями, не зміг запропонувати йому роботи.

 

Джеральд Даррелл-письменник

Родичі стали проявляти занепокоєння майбутнім Джеральда і на сімейну раду викликали старшого брата Лоуренса (Ларрі). Саме Лоуренса Даррелла, відомого на той час письменника і дипломата, і осінила думка, що і молодшому братові не заважає взятися за перо, тим більше що англійці дуже люблять розповіді  про тварин. Джеральда це не особливо порадувало, так як у нього були труднощі із синтаксисом і орфографією.

Як це нерідко буває, допоміг випадок. Почувши одного разу по радіо абсолютно безграмотну з точки зору біолога розповідь про чиюсь подорож до Західної Африки, де він сам бував, Даррелл не витримав. Сів і надрукував на машинці двома пальцями перше своє оповідання: «Полювання на волохату жабу». І тут сталося чудо. З редакції «Бі-бі-сі» повідомили, що його оповідання мало успіх. Джеральда навіть запросили самого виступити по радіо. Гонорар змусив його засісти за створення нових оповідань.

Перша книга - «Перевантажений ковчег» (1952) - була присвячена подорожі в Камерун і викликала захоплені відгуки, як читачів, так і критиків. Автора помітили великі видавці, а гонорар від книг дозволив організувати в 1954 р. експедицію в Південну Америку. Проте в Парагваї вибухнув військовий переворот, і майже всю живу колекцію, зібрану з величезним трудом, довелося кинути, тікаючи від хунти. Свої враження про цю поїздку Даррелл описав в наступній книзі - «Під пологом п'яного лісу» (1955).
Тоді ж він на запрошення брата Ларрі відпочивав на Кіпрі та в Греції. Знайомі місця викликали масу дитячих спогадів - так з'явилася «грецька» трилогія: «Моя сім'я та інші звірі» (1955), «Птахи, звірі і родичі» (1969) і «Сад богів» (1978).Цю книгу,- писав Дж. Даррел,- я з вдячністю присвятив моїй любій матусі, що «як натхненний, ніжний та чуйний Ной, вправно вела свій корабель бурхливим життєвим морем, в постійній готовності взяти на себе всю відповідальність за будь-які негаразди на кораблі».

Неймовірний успіх «Моєї родини» (тільки у Великобританії вона перевидавалася більше 30 разів і понад 20 разів в США) призвела до того, що цей твір «непрофесійного» автора включили в програму випускних шкільних іспитів з літератури. Неймовірна працездатність Даррелла вражала оточуючих. Він написав більше 30 книг (які були переведені на десятки мов) і зняв 35 фільмів. Дебютний чотирисерійний телефільм «У Бафут за яловичиною», що вийшов в 1958 р., змусив всю Англію пригорнутися до екранів телевізорів.                              

 

І все ж головною заслугою Джеральда Даррелла залишиться створений ним в 1959 р. на острові Джерсі зоопарк і організований на його базі в 1963 р. Джерсійський трест збереження диких тварин.

А з чого все почалося? Привізши в 1958 р. з Камеруну та Аргентини кілька рідкісних тварин і не знайшовши підтримки у міської влади, Даррелл розмістив їх в будинку своєї сестри Маргарет. Допомога прийшла від видавця Руперта Харт-Девіса. Звичайно, комерсант ні в які самоокупні зоопарки, про які тлумачив йому Даррелл, не вірив. Але відчував, що великі гроші може принести літературний талант Джеральда. В результаті Даррелл отримав банківський кредит на суму в 10 тис. фунтів стерлінгів і став власником зоопарку в маєтку Огр на острові Джерсі, який був офіційно відкритий 26 березня 1959.

Невеликий (площею 116 км2), але красивий острів Джерсі знаходиться в південній частині протоки Ла-Манш (в групі Нормандських островів) всього в 30-40 км від Франції. Маєток Огр поступово перетворився на розкішний парк і головну пам'ятку для туристів. Однак, незважаючи на самовіддану працю і найсуворішу економію, через 4 роки на зоопарку, де переважали рідкісні види тварин, повис ще більший борг в 25 тис. фунтів стерлінгів (близько 50 тис. доларів). Даррелл обіцяв погасити його доходами від своїх майбутніх книг. Якби не це його зобов'язання, то, можливо, і не відбулося б свято 6 липня 1963 р., коли було урочисто проголошено створення Джерсійський тресту збереження диких тварин, на чолі якого став Джеральд Даррелл. Він продовжував невтомно витрачати на нього всі свої сили і гонорари, і поступово Джерсійський зоопарк ставав останнім притулком для багатьох рідкісних і зникаючих видів тварин з усіх куточків Землі. Нині в зоопарку на площі в 32 га розміщено понад 1,5 тис. тварин, понад 100 рідкісних видів, кілька лабораторій та спеціалізованих центрів. Тут навчаються фахівці, працівники зоопарків та студенти з країн Африки, Азії та Америки. Близько 8 тис. школярів Великобританії щорічно приїжджають в центр освіти, де проводяться семінари і конференції.

Юнацький «Клуб Додо» видає «Бюлетень Додо». Чому «Додо»? Тому що емблемою зоопарку служить дронт. Цей великий нелітаючих голуб був винищений ще в XVII ст., коли європейці прибули на острів Маврикій. Звичайний дронт, або додо, був незграбним птахом розміром з індика і важив до 20 кг. А широко відомий він став завдяки Л.Керроллу, автору «Аліси в країні чудес», який виступив у своїй знаменитій книзі в образі «викопного птаха Додо». Зате долі дронта уникли врятовані на Джерсі рожевий голуб, маврикійський боривітер, товстоклювий папуга та інші види. У природі їх залишилося всього по кілька десятків особин, а після успішного розведення в Джерсійському зоопарку деякі з цих видів були повернуті в рідні ліси. Таким чином, емблема із зображенням дронта, з одного боку, нагадує про сумну долю цієї зниклої птиці, а з іншого - символізує саму можливість порятунку рідкісних видів тварин.

Свого часу літературний додаток до газети «Таймс» писав: «Якби звірі, птахи та комахи могли говорити, можливо, однією з перших своїх Нобелівських премій вони удостоїли б містера Даррелла».