Урок позакласного читання в 9 класі на тему: ''Поезія--це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі..."

                Урок позакласного читання в 9 класі на тему:

                           «Поезія – це завжди неповторність,

                           Якийсь безсмертний дотик до душі…»

                                                                                             Вчитель: Сідрагунська О.В.

                                                                                              КЗ СЗШ № 20 м.Кам'янського

Мета:

• познайомити учнів з історією рідної школи, з чудовим світом поезії  літераторів-випускників середньої школи № 20;

• розвивати навички самостійної роботи з літературою; виховувати почуття любові до рідної школи , повагу до людей, які є часткою її історії; поважати славні традиції рідної  школи;

• виховувати бажання пізнавати історію школи й відчувати свою причетність до цього.

Тип уроку: урок-дослідження з елементами практичної роботи.

Обладнання:  збірки поезій  Ф.Ісаєва, Л.Павленко, В.Ложка, О. Стовби;          

                        творчі роботи учнів;  слайди про історію рідної школи.

 

                                              ПЛАН  УРОКУ 

1.Вступне слово вчителя.     

2. Повідомлення теми, мети та завдань уроку.

3. Підведення підсумків роботи  І творчої групи.

4. Підведення підсумків роботи  ІІ творчої групи.

5. Підведення підсумків роботи  ІІІ творчої групи.

6. Заключне слово вчителя.

7.Домашнє завдання.

 

                                                

 

 

                                                          Хід уроку

 

 ВЧИТЕЛЬ.   Дорогі діти, шановні гості.  Сьогодні  ми проводимо урок   позакласного читання. Але це не звичайний урок, не такий, як завжди. На цьому уроці ми будемо говорити про історію нашої школи,  про  її  перших вчителів та учнів, про тих талановитих людей,  які навчались у нашій школі  і чиє  ім’я    лунає зараз на всю Україну.

    Всі ми знаємо, що в цьому році нашій школі виповнюється 80 років. Це для нас велике свято. 80—довгий і тернистий шлях. За 80 років багато подій   від-булося в стінах школи. І одна з таких подій — це відкриття шкільного музею. Він багато про що розповідає і багато на що надихає.

Учень 1.                                Вірш.

                                    Сьогодні школі 80—

                                    Знаменне свято з усіх свят.

                                    Серед значних будов  30-х

                                    У місті виросла 20-та.

                                    Ми присвятили наш урок

                                    Цьому хвилюючому святу.

                                    Матеріалу в нас багато,

                                    Тож хай не квапиться дзвінок.

                                    Музей історії аннали

                                    Відкрив для нас, щоб ми сказали

                                    Гостям і учням правду часу,

                                    Як розвивалась наша школа,

                                    Як гартувалась юна воля —

                                    Життя і подвигів окраса.

                                    Хто рульовим біля керма

                                    Вів корабель в Країну знань,

                                    Життя прожив хто не дарма

                                    Серед досягнень і бажань.

 

ВЧИТЕЛЬ. Запишіть тему уроку.

Готуючись до сьогоднішнього уроку, учні класу були поділені на три групи , кожна група отримала завдання та провела дослідницьку роботу. І зараз надаємо слово І творчій групі.

 

                                         І творча група. 

  «Зі сплаву геройства і мертвих й живих писалось і’мя  перемога».

1. Працюючи з матеріалами музею, ми встановили, що рік народження школи-- 1936.  Покладена остання цеглина в будову нашої школи. І розкрила вона обійми для тих, хто прагнув знань, хто мріяв піднятись на високі скрижалі життя й науки.

2. Першим директором школи був Григорій Кирилович Дубінін — молодий і вродливий юнак, що вражав своєю вихованістю й знаннями, які потрібні були цьому математику. А це швидко зуміли побачити його вихованці, які прониклись до нього повагою та любов’ю.

3. Григорій Кирилович дбав про надійні кадри. І в школу невдовзі прийшов молодий вчитель російської мови та літератури. Це Григорій Якович Набутовський, який прийшов сюди після закінчення Ленінградського університету. Він швидко став улюбленцем учнів, які пронесли свою любов до цієї обдарованої людини через усе життя.

4. З осені 1937 року директором школи став Чернорай Іван Сергійович. Шиян Микита Васильович очолив школу в 1938 році. В цей час в школі вже навчалось біля 1500 учнів.

В 1937 році прийшов молодий фізик Микола Трохимович Палатний, який у 1940 році став останнім директором школи повоєнного часу.

Ще хочу доповнити, що більшість членів колективу були чоловіки в порівнянні з теперішнім часом.

5. Школа повнилась прекрасними, талановитими вчителями, які прагнули виховати знаюче молоде покоління, але всі наміри і мрії перекреслила війна.

                                        ( СЦЕНКА)

 

На вчительському столі — гільза від снаряду, в якій горить вогонь, склянка з водою, на ній — окраєць хліба.

Поруч зображення пам’ятника воїнам – визволителям.

Лунає пісня «Степом, степом», сл. М.Негоди, муз. А.Шашкевича.

До зображення пам’ятника воїнам-визволителям підходять юнак і юнка, кладуть квіти, стають обабіч нього.

Юнак (на фоні пісні).

Серед братських могил у краю степовім

Станьмо ближче, задумані чола схиливши,

Щастя ними здобуте для нас, для живих,

Ми відчуємо ближче отут біля них.

Юнка.

 Юнацькі роки молоді —

Вам добре тішитись в труді:

Тесать, копать, залізо б гнути,

Садити сад, зелені рути,

Плоти гонити по воді.

Вам гладить золото волосся,

Своє тепло коханій дати.

Ви ще не вміли обнімати,

А воювати довелось…

6. Загинула прекрасна людина, перший директор школи, батько двох дітей Григорій Кирилович Дубінін. Він, комісар льотної ескадрильї, зробив 111 вильотів і загинув у нерівному бою з фашистами 8 вересня 1942 року.

7. Григорій Якович Набутовський, повітряний десантник, загинув у кровопролитних боях під Сталінградом.

8. В грудні 1942 року загинув Микола Трохимович Палатний, захищаючи блокадний Ленінград. З фронту він писав додому листи, наповнені вірою в перемогу над ворогом. Декілька цих листів зберігаються в нашому музеї.

9. Але у війні приймали участь і вчителі колективу. У 1943 році війна перервала життя Павлу Стебліну. Така ж доля спіткала і вчителя історії Марію Борисівну Шамбанн. Її в 1941 році розстріляли фашисти.

В нашій школі було три довоєнні випуски учнів. З них на  фронтах Великої Вітчизняної війни загинув 21 юнак.

                              Вірш «Спасибі вам, фронтовики!»

                                Спасибі Вам, солдати посивілі,

                                Душею й серцем вічно молоді,

                                За те, що у воєнному горнилі

                                Ви нашу Батьківщину зберегли!

                                Заради щастя рідної країни

                                Ви у двобої з ворогом зійшлись,

                                І відчуття єдиної родини

                                Назавжди в Ваших душах збереглись.

 

                                Втрачати на шляхах боїв жорстоких

                                Своїх Ви побратимів дорогих,

                                Та крові їх кипучої потоки —

                                На прапорах завмерли бойових…

                                Чиясь біда — для всіх була бідою,

                                І радості ніхто тут не ховав;

                                Загальні боронили Ви кордони,

                                Щоб далі них війни ніхто не знав…

 

                                Ви стали монолітом непохитним

                                У лютої потвори на шляху,

                                Зустрівши ворогів з лицем відкритим —

                                Скінчили у Берліні Ви війну!

                                Ми вдячні Вам, захисники Святині,

                                За почуття обов’язку палке!

                                Земний уклін кладе вам Батьківщина

                                Лише за те, що Ви у неї є!

 

10. На пам’ятнику загиблому Григорію Дубініну і його бойовим товаришам висічені такі рядки:

                              Остановись, прихожий человек!

                              Почти их пам'ять вдохновенним словом.

                              Они сражались за двадцатый век,

                              Испепеленный в пламени багровом.

 

                              Они сражались за судьбу людей,

                              Тамящихся в фашистських ксуематах,

                              За стон земли, за слезы матерей,

                              За плач детей, фашистами распятых.

 

11. Наша школа жила і в тяжкі дні окупації. Саме приміщення школи фашисти пристосовували для своїх потреб: в ньому спочатку була розташована солдатська казарм, а потім — радіомайстерня.

12. 25 жовтня 1943 року прийшло визволення. Вже через три тижні наша школа почала працювати. Спочатку заняття проводилися в приміщенні дитячого садка, розташованого поряд, тому що приміщення школи потребувало ремонту. А вже в 1944 році школа перейшла в своє приміщення.

13. Пам’ять про події Великої Вітчизняної війни непідвладна часу. Бо ми продовжуємо нашу дружбу  ветеранами. Вони дуже часті гості у нас, приходять на класні години, разом з ними ми відвідуємо наш шкільний музей та музей ПАТ «ДНІПРО-АЗОТ».

ВЧИТЕЛЬ.  Десь на дні серця у кожної людини зберігаються незабутні спогади. Про них зі щасливою радістю й трепетним болем згадують люди все своє життя. До таких найсвітліших споминів належать і згадки про роки шкільного навчання. Не тільки однокласники стають рідними. Навіть ті, хто багато років тому закінчував нашу школу, стають близькими людьми. Цей рік для середньої школи № 20—ювілейний. Ми відзначаємо 80-річчя з дня її відкриття. За такий довгий шлях з її стін вийшло багато не просто людей неординарних, а справді талановитих. Особливою гордістю сповнюється серце, коли дізнаєшся що ім’я випускника твоє школи лунає на всю Україну. І не так важливо, якою мовою звучать його вірші, головне, що вони йдуть від серця. Згадаємо ж сьогодні тих, хто вже гідно склав головний екзамен життя на Людину, на Особистість, але чиї перші уроки життя проходили саме у стінах 20-ї школи м. Дніпродзержинська.

 

 

 

 

 

                                                     ІІ творча група

                               «Поезія — це завжди неповторність…»

1. Працюючи з матеріалами музею, ми відкрили ім’я Федора Григоровича Ісаєва, який навчався у середній школі № 20. Це викликає у нас законну гордість. Він — один з найстаріших поетів міста.

Федір Ісаєв родом із села Кудашівка, що за 35 кілометрів від Дніпродзержинська. З 1940 року жив у нашому місті.

2. До творчої спадщини поета належать півтора десятка виданих поетичних збірок віршів і поем, численні переклади. В роки Великої Вітчизняної війни Федір Ісаєв працював на Фархадській ГЕС, в редакції газети «Народна строка». У 1944 році повернувся на Україну в місто Дніпродзержинськ, де з 1947 по 1958 роки працював у редакції газети «Дзержинець». У 1950році виходить перша збірка поета «Придніпров’я». Потім вийшли книги «Лірика», «Червона калина», «Ровесник», «Світло Прометея», «Ріднокрай».

3. З 1950 року Федір Ісаєв прийнятий до Спілки письменників України. Він —перший лауреат премії Дніпродзержинської міської ради у галузі культури й мистецтва за 1991 рік.

Майже 50 років Федір Григорович віддав праці на ниві письменства.

4. Темами його поезій стали людина з її радощами й болями, тривогами й сумнівами, з далекосяжними устремліннями.

Його улюблені герої — трудівники міста.

Поет любить своє місто. Він — справжній поет, людина натхненна і романтична.

 

                             Вірш «Я в красивому місті живу».

                                 Я в красивому місті живу,

                                 Де гартуються люди і сталь,

                                 Знаю — славу його вогневу

                                 Визнають щонайбільші міста.

 

5. Поезія Федора Ісаєва лірична, вона не може не хвилювати. Любов до школи і вдячність своїм вчителям поет проніс через усе життя. Уже в 60 років Федір Ісаєв присвятив один із віршів 20-ій школі.

                                   Вірш «Вересневе»

                        Школа. Це слово — серйозне ц погідне,

                        Трепетно в серці несуть його діти.

                        Гордо воно на устах у них квітне,

                        Світлом живим, благодатним їм світить.

                        Гіллям предивним заплетені в ньому

                        Юності рвійної плекані мрії,

                        Враження перші, і в леті ясному

                        Весен найкращих часи золотії.

                        Сам я кохаюсь у віршах відколи,

                        Слово своє до людей посилаю,

                        Не забуваю дитинства і школи!..

                        Вчителя першого не забуваю.

                        Хай йому нині легенько гикнеться,

                        Хай йому килимом в’ється доріжка

                        В світ, де під  сонцем дитинство сміється,

                        В світ, що розкрився вабливо, мов книжка.

                        В кого ж бо серця не полонили,

                        В нім не постали премудро й казково

                        Вересні, вересні, що освятили

                        Путь нам до щастя, братерства, любові…

 

6. Жаль, що з-під пера такої талановитої людини не вийде жоден рядочок, бо його вже немає в живих. Але ми вдячні Федору Григоровичу за те, що завдяки його поезії ми трошки більше дізнались про наше місто, про красу нашого краю. Про творців металу, про життя людей.

7. Імена випускників нашої школи відомі не тільки на Україні, а й в близькому та далекому зарубіжжі.

Доля віддалила від батьківської оселі сотнями кілометрів і колишню випускницю нашої школи Ларису Арсентіївну Павленко. Зараз вона мешкає у Москві. Але завжди поетеса цікавилась життям рідного міста, особливо розвитком літератури, новинки дніпродзержинських митців слова не проходили повз її увагу. Завжди поспішає Лариса Арсентіївна з далеких країв додому і несе в серці велику любов до рідних місць. І ця любов рвалася в простір ніжними рядками поезій.

                                Вірш «Дніпродзержинськ»

                                                                    Посвящается друзьям

                            Привокзальная площадь из роз…

                            Здровствуй, город, я снова дома!

                            Мне до горько-счастливых слёз

                            Всё здесь дорого и знакомо.

 

                            Город мой, ты стоишь над Днепром —

                            Рекой гордой, могучей, красивой.

                            Ты, мой город,--родной мой дом,

                            Я в тебе свои черпаю силы.

 

                            Здесь текли моей юности дни,

                            Здесь знаком мне улицы, люди.

                            Здесь все корни остались мои

                            И сердца, что меня всегда любят.

 

                            Здесь друзья—их ценю все сильней.

                            Они в радости, в горе—рядом.

                            Благодарна навеки судьбе,

                            Что друзей мне менять не надо.

 

                          Ты, мой город, чуть-чуть постарел,

                          Твой народ стал мудре и строже,

                          Не возводит  гранитных стелл

                          Тем, кто жизнь безмятежно прожил.

 

                          Стал ты, город мой, чуть потемней

                          В беспросветности серах будней,

                          Но всё так же парит Прометей,

                          Отдавая своё серце людям.

 

                          Я живу от тебя далеко,

                          Но слежу за тобой кристально.

                          И корда на душе нелегко,

                          Ты надёжной становишся пристанью.

 

                          Здравствуй, город, я снова с тобой.

                          Здравствуй, Днепр мой, красивый,безбрежный!

                          Ты — и радость моя, и боль,

                          И тревоги  мои, и надежды.

 

8. Кожен вірш Лариси Арсентіївни — це гама почуттів, це чиста й світла любов поетеси, піднесена до піднебесся. Болем і сумом пройнятий вірш «На моей Родине…»

 

                               Вірш «На моей Родине…»

 

                          А на родине моей туманы ранние                                                                                    

                          Стелются с расветом на стога.

                          И седой Днепр напевает песни давние,

                          Трепетно лаская берега.

 

                          А на родине моей цветут акации,

                          Ароматом наполняя всё окрест.

                          Там, по-прежнему, рас тут девченки-грации,

                          Пополняя ряды лучних из невест.

 

                          Ещё в детстве там узнала я от аистов

                          Песнь, что небо не везде одно и то же.

                          Что наповнено оно сященным таинством:

                          Быть над Родиной для нас всего дороже.

 

                           Украина. Тополя под небо свечками.

                           Далеко живу тепер под. шум берёз.

                           А на родине со мной загадка вечная —

                           Наплывает грусть о том, что не сбылось.

 

9. У кожного, як стверджує одна романтична сага, є два береги — од якого людина одпливає і до якого має неодмінно причалити. На цій довгій дорозі зустрічається чимало інших, не менш значних. Серед таких — берег надії, берег юності, берег любові.

10. І хоч би де не зупинялася людина на цих берегах-пристанищах, їй неодмінно світитиме далеким вогником отой найперший — Берег Дитинства. Хай то буде молода людина, статечний митець чи сивий дідусь, кожному по-своєму пектиме спогадами цей берег. І чим далі людина відпливатиме роками, тим більшатиме тяга до нього.

                                   Вірш «Дворы детства»

                              Как тихи дворы нашего детства,

                              Как узки они и малы,

                              А ведь было здесь некуда деться

                              От играющей в них детворы.

 

                              Родной двор, ты манил нас безбрежьем,

                              Сколько радости ты нам дарил!

                              Слышал шёпот признаний ты нежных

                              И свиданий свидетелем был.

 

                              Подрастали мы — двор уменьшался,

                              Наполнялся другой детворой,

                              Но в душе навсегда он остался

                              Нашей пристанью самой родной.

 

                              Повзрослев, со двора разлетались.

                              Жизни сладок и весел полет.

                              Мы во взрослую жизнь умчались.

                              Двор остался, он нас всегда ждет.

 

                              В родной город пришла снова осень,

                              Во дворах ковром жёлтым лежит.

                              Листья по двору ветер разносит,

                              Будто прошлое наше кружит…

 

 

11. В'ячеслав Федорович Ложко.

Він виріс у нашому місті, навчався у 20-ій школі, потім у ПТУ, займався спортом. Після служби в армії закінчив фізкультурний інститут, тренував молодь в Україні, Сибіру. Зараз проживає в Криму.

12. Є у південно-східній частині Кримського пів-острова невеличке поселення Коктебель, що в перекладі означає «країна синіх вершин». І дійсно, країна незвична, загадкова, незабутня, що полонила серце поета назавжди.

Цей дивовижний край колись обрав для проживання відомий російський поет, художник, філософ Максиміліан Волошин. З його легкої руки Коктебель полюбили О.Блок, А.Ахматова, М.Цвєтаєва, Б.Пастернак, М.Булгаков. Саме вони надихали поета на написання віршів.

13. З того часу з’являються натхненні рядки В.Ложка про первозданну красу цього узбережжя:

 

                            Я Коктебель люблю любой,

                             Хоть в дождь, хоть в слякоть,

                             Хоть в ненастье.

У його творчому доробку—14 поетичних збірок: «Берег любові—Коктебель», «Вільний політ», «Сердолік», «Дерева розлуки», «Вибране», «Чаша життя» та інші.

14. В Коктебелі він проживає і зараз. Але з Дніпродзержинськом поет зв’язків не перериває. Це місто його юності. Колись, десятиліття тому, він бігав цими вулицями, а зараз на скронях сивина. Життя летить швидко… А тут майже нічого не змінилось.

                         Вірш «Я бреду по старой мостовой»

                             Я бреду по старой мостовой,

                             Мне брусчатка с детства помнится.

                             Ты почти не изменился, город мой,

                             И душа воспоминаньем полнится.

                             Многое знакомо здесь до боли,

                             Каждый камень помнит звук  шагов.

                             Здесь я вольно жил,

                             Как ветер в поле,

                             Здесь обрел друзей,

                             Нажил врагов.

                             Ах, промчалось время

                             Очень быстро,

                             Сединой покрыв мою главу…

                             Кажется, что жизнь,

                             Как быстрый выстрел,—

                             Я сегодня на прощальном рандеву.

15. Час від часу він повертається в місто і заходить в школу. Коли він був у нас останній раз, то подарував свою нову збірку поезій.

Його життєвим кредо, як він на сказав, є такі слова:

 

                            Чтобы песня любовью звенела,

                            И светила далекой звездой,

                            До всего в этом мире мне дело

                            Мир прекрасне, и мир этот — мой!

16. Назавжди залишиться в пам’яті дніпродзержинців і поезія випускника нашої школи Олександра Івановича Стовби. Рано обірвалося його життя. Але з ім’ям АІСТА, птаха сонця і весни, птаха доброго й особливого, шанованого нашим народом, йому судилося безсмертя.

 

                                  Вірш «Смарагдові хвилі»

                             Смарагдові хвилі, шумливий прибій.

                             Далеко-далеко від мене дім мій.

                             Не хочу я хліба, не хочу вина,

                             Мені необхідна лиш пісня одна.

                             Ота, що співала для мене матуся.

                             Напевно, не скоро додому вернуся,

                             Не скоро побачу я рідний свій край,

                             І небо осіннє, й весняний розмай.

                             Це те, що на світі найбільше люблю.

Спокійний погляд глибоких проникливих очей зустрічає кожного, хто переступає поріг середньої загальноосвітньої школи № 20 імені Олександра  Івановича Стовби м. Дніпродзержинська. І, дивлячись на портрет випускника школи на тлі червоної зірки в музеї шкільному музеї, мимоволі пригадуєш слова, що пов’язуються в уяві з образом Олександра,-- «Зірка народжується в полум’ї».

ВЧИТЕЛЬ. І так, ми почули тільки що про керівників школи в довоєнні часи, почули про те, якою була школа в роки війни. ІІ група розповіла нам про тих людей, які навчались у нашій школі і чиє ім’я зараз лунає на всю Україну. І які й досі пам’ятають про свою школу № 20. Ще раз повторюсь, що в цьому році школі виповнюється 80 років. А саме найбільше багатство школи — це наші учні. І саме вам продовжувати її славну історію і незабутні традиції, саме вам робити нашу школу ще кращою.

 

 

                        І зараз надаємо слово ІІІ творчій групі.

                         «Славні традиції продовжувати…»

 

ВЧИТЕЛЬ. Ми вже говорили про те, що багато талановитих людей вийшло зі стін нашої школи. Але і зараз у школі навчається багато талановитих учнів. Такі є і в нашому класі.

                  (Учениця грає на акордеоні)

ВЧИТЕЛЬ. Наша школа завжди гостинно відчиняє двері для всіх учнів. Але для того, щоб мати якомога більше учнів, школа повинна себе прорекламувати. І саме учні ІІІ творчої групи працювали над створенням реклам.

                  (Учні демонструють свої реклами)

ВЧИТЕЛЬ. Дуже приємно, що ви дійсно любите свою школу, що живете її проблемами, що турбуєтесь про її долю. Але якою ж буде школа в майбутньому — залежить саме від вас. І над цим ви розмірковували вдома.

                  (Учні читають свої твори)

 

ВЧИТЕЛЬ. Підвести підсумки уроку мені б хотілось за допомогою «Прес-метода».

          (Учні отримують листочки й підводять підсумки)