5 жовтня о 18:00Вебінар: Використання дитячого фольклору на уроках іноземної мови

Урок позакласного читання "Ви так і не знаєте правди всієї..." (Бесіда за оповіданнями Олеся Гончара про Другу світову війну)

Про матеріал
Ознайомлення учнів із творами Олеся Гончара про Другу світову війну, розкриття проблеми "людина на війні", антивоєнне спрямування творів, з'ясування динаміки в художньому осмисленні письменником теми війни; виховування рис патріотизму, боротьби за мир і вселюдський гуманізм, стійкості, людяності й доброти; розвиток інтересу до читання.
Перегляд файлу

%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D1%81%D1%8C-%D0%93%D0%BE%D0%BD%D1%87%D0%B0%D1%80-%D0%B1%D1%96%D0%BE%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D1%8F-%D1%81%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BE-2

Урок позакласного читання у 9 класі

 

Тема уроку: "Ви так і не знаєте правди всієї..."

 

(Бесіда за оповіданнями Олеся Гончара про Другу світову війну)

 

 

Мета уроку: ознайомити учнів із життєвим і творчим шляхом нашого земляка Олеся Терентійовича Гончара; розкрити глибокий гуманістичний пафос воєнної новелістики Гончара; розкрити проблему «людина на війні»; з'ясувати динаміку в художньому осмисленні письменником теми війни; виховувати риси патріотизму, боротьби за мир і вселюдський гуманізм, стійкості, людяності й доброти; розвивати інтерес до читання.

Обладнання: портрет О.Т. Гончара, зібрання творів (7 томів) , запис пісень періоду Другої Світової  війни, відео за посиланням, презентація.

На дошці слова:   Обпалений полум'ям бою,

   В диму прокоптілий гіркім,

   Гордись, піхотинцю, собою,

   Солдатським званням своїм.

      Олесь Гончар

Звучить пісня (запис) "В землянці".

Перебіг  уроку

І.Оголошення теми та мети уроку. Мотивація навчальної діяльності.

1.Вступне слово вчителя про О. Гончара, його воєнне життя, творчість. https://youtu.be/gv-XcCk4pCg (відео «Олесь Гончар»)

Учитель: "Є в літературі імена, без яких годі уявити саму літературу. От і нам, сучасникам Олеся Гончара, неможливо уявити собі буття нашої рідної культури без його обов'язкового теплоносного імені. Так провесінь лісову не уявити собі без пролісків, без нурту березових соків, так жнивну пору годі бачити без тугого коливання колосків, так і шалена гроза грозою ніколи не стане, доки не впережеться вогняним поясом шовкової блискавки. А що наша сучасна література, а коли чесніше казати, то вся сучасна українська культура щільно вперезана його не повним тугим шовковим іменем, то в цьому твердженні буде всього-на-всього правда". Ці слова належать українському поетові Іванові Драчу і підкреслюють величну постать Олеся Терентійовича Гончара в розвитку української культури.

ІІ. Ознайомлення з біографією та творчістю Олеся Гончара.

 Олесь Гончар - наш земляк, народився він 3 квітня 1918 року в слободі Суха на Полтавщині. (Учні записують у зошит короткі біографічні відомості). Рано втратив Олесь матір і жив зі своєю бабусею. Навчаючись у школі дуже любив мову і літературу.

 Велике враження на нього справляли твори українських класиків та книги сучасного письменства.

 Дев'ятнадцятирічним юнаком, закінчуючи Харківський технікум журналістики, він виступив зі своїми першими оповіданнями на сторінках газети "Комсомолець України".

 А далі розпочалося воєнне життя Олеся Гончара.

 Студбатівець Гончар, що почав війну в надросянських кровопролитних боях, передав естафету мінометнику Гончару, який звільняв Європу. Ця дорога довжиною майже в чотири роки позначена горбочками незабутніх могил бойових побратимів. "Якщо лишуся живим, розповім про вас..." - клявся перед світлою пам'яттю друзів молодий солдат. Про один із випадків у фронтовій долі Гончара згадує сам письменник: « Обставини складалися так, що ніхто не знав, чи буде взагалі існувати завтра наш батальйон. Пізно вночі прибули товариші з дивізії, один з них мені приніс новину, котра здавалося б, могла мене порадувати:

 - Є згода політвідділу забрати тебе на роботу до нас, у дивізійну газету... Отже, збирайся.

 При спокійній обстановці я, певно, пішов би в газету - в нашу дивізіонку, - там працювали славні хлопці. Але піти тепер...

 Я подивився на своїх товаришів, зарослих, замучених. "Невже ти підеш?" - запитували їхні очі. До болю близькі і дорогі мені були ці люди. Я залишився з ними».

 З полум'я війни Гончар вийшов живим. І це ніби аж вражало юнака:

 Я вірю в пісню, як молитву,

 І смерть, здається, на війні

 Щадить мене в найтяжчих битвах

 За... недоспівані пісні.

 На війні О. Гончар пише поезію. Книжка "Фронтові поезії" була перша.

 (Учитель читає поезію "Атака")

          Стрекоче залізом округа,

 Смертю повітря фурчить,

 Я знаю той ступінь напруги,

 Коли вже ніщо не страшить.

 

 Святе божевілля атаки

 В тобі поглинає все.

 Через яри і байраки

 Незнавана сила несе.

 

 Немає ні рідних, ні любих,

 Нема ні жалю ні тривог.

 Байдужим стаєш до згуби,

 Могутнім стаєш, як Бог.

 

 Свої поетичні рядки Гончар називав "конспектами почуттів", "згустками фронтових вражень".

 У Златій Празі прозвучали для старшого сержанта Олеся Гончара останні залпи війни. На гімнастерці сяяли ордени Слави і Червоної Зірки, три особливо шановані медалі "За відвагу".

ІІІ. Робота над змістом творів

Учитель: Після кривавої війни Олесь Гончар повернувся до мирного творчого життя. Він залишився живим і розповів про "них" у своїх творах.

 На сьогоднішній урок позакласного читання ви готували дещо із воєнної новелістики Олеся Терентійовича Гончара.

 Запишемо пояснення терміну "новелістика".

 Новелістика - це сукупність творів стислих форм епосу - новел, оповідань, етюдів, фрагментів тощо.

  • З чим асоціюється слово «війна»? ( Складаємо «Асоціативний кущ»

зі слів: зброя, смерть, страх, біль, розлука, голод, розруха, кров). Тож почнемо розкривати проблему «людина на війні»

Перегляд  презентації « Друга світова війна»

 Готуючись до уроку,ви підготувалися і до обговорення конкретних завчасно даних мною завдань:

 1. Простежити, як у новелістиці письменника виявляється антивоєнний пафос.

 2. "Ви так і не знаєте правди всієї," - з болем видихнув герой оповідання "Березневий каламут," розповідаючи про свій останній бій. А чи вся правда про минулу війну нам відома?

 Тож і розпочнемо  аналіз  новел за проблемами.

Антивоєнний пафос новел і оповідань про війну

Одного разу в розмові з кореспондентом "Комсомольської правди" Олесь Гончар відзначив: "Сказати правду, я уникаю термінів "книжки про війну", "воєнна література". І далі пояснив, що в його творах мова йде про людину, котра поставлена в протиприродні для неї умови. Про те, що розкривається в ній у таких умовах...".

 Учень: У новелі "Мордри Камень" не подано картин боїв, а розповідається про те, як у словацькій хаті радо зустріли воїнів -розвідників, відігріли їх, нагодували, перев'язали рани. Молода словачка Тереза говорить: "Ми так вас довго чекали". У цих словах так ясно виражаються почуття не тільки її, а й усіх знедолених народів Європи. Події далі розгортаються  трагічно. Після того, як бійців провела Тереза, до хати вдерлись фашисти, побачили закривавлені бинти і забрали дівчину.

 Учитель (зачитує уривок):

 "І зійшли на самий хребет до шосе, де воно повертає на Мікулов, і вже ось-ось наша сторона щезне з очей. Стала моя Террі біла-біла і пильно дивилася сюди, в наш край. А вони гонять:

 - Іди!

 - Панове, хай подивлюся ще єдну хвилю. Хай візьму Модри Камень на пам'ятку з собою.

 - Ти в інше глядиш. Де ще маш каваліра? Я теж бачу, що вона дивиться в інше.

 - Ей! - раптом вжахнувся один, наче вжалений. - Вона ж глядить

 Та й ударили оба канчуками.

 Померкло, стерлося все. Навіть те, що звуть незабутнім першим коханням.

 Чому ж ця випадкова зустріч, єдиний погляд, єдина ява у великій драмі війни, чому вона не померкне?

 Учитель: Що ви можете сказати щодо побудови новели?

Очікувана відповідь: Побудова новели незвичайна. Це і спогад, і сучасність. Безіменний боєць подумки вертається в минуле, бачить воєнні часи, Терезу, її матір, веде подумки з ними розмову.

 Учитель: Як у цій новелі проявляється антивоєнний пафос?

Очікувана відповідь:: Не подано тут картин боїв, а навпаки пейзажні картини, що розкривають мирне життя, побутові картини. І ще хочу сказати, що кохання, несміливе і нерозквітле, яке тільки-но зароджувалось у Терези і бійця-розвідника, - це теж осудження війни. Навіть більше, ніж інші фактори. Що може біти страшніше, ніж убите прекрасне людське почуття.

 Учитель: Війна, звичайно, не кращий час для кохання. Але життя є життя. І на війні теж. Отже, продовжуємо розглядати проблему «людина на війні». Запрошуємо до обговорення основних подій, зображений у оповіданні "Усман та Марта".

 (Читає учитель) Найбільше люблю оцю пору - провесінь з її молодими вітрами, з її чистими світанками, що розквітають на півнеба. Оживають після зими краснотали на Трухановім острові, мрійливо леліє в чеканні розливів безкрая задніпровська далеч... Вологі, березневі вітри дмухають звідти на Київ, на Володимирську гірку, розбуджуючи в душі все те ласкаве, миле, далеке, що досі мовби дрімало десь у глибинах, а з першим подихом весни знов підіймається, пробивається на поверхню...

 Це оповідання - спогад батарейця.Коротко.

Очікувана відповідь: У центрі оповідання події, які відбуваються у Латвії. З визвольною місією крокували у країнах Європи бійці Радянської Армії. Після виснажливих наступів, нарешті, відбувся перепочинок в одному з хуторів.

 Тут і відбулося знайомство дівчини юної вродливої Марти та ординарця командира батареї Усмана. Це було перше ідеальне кохання юних сердець. Навіть назнаючи мови, вони добре розуміють одне одного.

 Учитель: Так, мова цим юним серцям не потрібна, щоб зрозуміти і відчути красу неперевершеного поетичного почуття першого кохання.

 - Чого такий розпашілий прибіг Усмане? Невже там із ким чарку випив?

 - Ні не випив, товаришу капітан!

 - А що ж трапилося?

 - Ми... ми... ми з нею поцілувались!

 Оце була звістка!- комбат стояв приголомшений одвертим Усмановим признанням.

Висловлювання думок учнів: Читаючи оповідання, здається, що події розкриті і не в час війни. Якось відходять події від смерті, вогню, а на передньому плані - кохання.

Зустріч за столом батьків Марти з Усманом, прощання їх перед виїздом батареї.

 "Серед двору на видноті Усман прощається з Мартою. Обоє повністю поглинуті своїм почуттям, і дарма, що за ними стежать десятки пар очей, - ніхто й нічого для них, закоханих, зараз на світі не існує."Знову ж таки чудові пейзажі саме як противага спустошливим картинам війни, краса і кохання - проти війни.

 Учитель: "І хоч на батареї ще стугоніли артилерійські гули, нікого не здивувало, що бойова батарея, зупинившись серед вулиці, схвильовано слухає лист закоханої дівчини, забувши на мить про війну з її залізними законами, поставивши в цей момент над їхньою суворістю трепетно-ніжну чистоту цього юного кохання."

 Отже, робимо висновок, що тема кохання - чистого, світлого і життєствердного - одна з провідних у творчості О. Гончара часів війни, що і підтверджує ще раз антивоєнний пафос у новелістиці письменника.

Переходимо до другого питання:

 "Ви так і не знаєте правди всієї," - з болем видихнув герой оповідання "Березовий каламут", розповідаючи про свій останній бій. А чи вся правда про минулу війну нам відома?

 З кожним роком, а тим більше десятиліттям  іде збагачення, наповнення новим змістом поняття "правда про війну". І в цьому немає нічого не природного. Учора наша література знала про війну чимало, сьогодні - більше і по-іншому, завтра знання ці стануть ще повнішими.

 Йдеться, звичайно, не тільки й не стільки про кількість нових фактів, а перед усім про глибину бачення і об'єктивність оцінки подій воєнних років. Адже велике бачиться на відстані.

 Продовжимо розглядати проблему "людина на війні" і зупинимося на аналізі прочитаного вами оповідання "Березневий каламут".Коротко.

Очікувана відповідь:: Події відтворені у 2 часових площинах: з середини 60-х років думка лине у провесінь 1945-го року. Проблеми, які порушує автор: відповідальність командира за своїх підлеглих, ціна життя і ціна перемоги.У оповіданні розповідається, як герой-оповідач випадково зустрів свого побратима, якого вважав загиблим у бою.

 "Загинув... А він ось сидить переді мною - голова біла, як у молоці, очі в променях зморшок, у цих очах і досі - відвага молодості. Такий же відкритий погляд, така ж статутність - груди випнуті і орден Червоної Зірки якось особливо поблискує на грудях. Сивий, сивий зовсім". Це Максим Валуйко. У війну він був лейтенантом, командиром взводу. Максим правдиво розповів, що йому й досі не дає спокою - це останній для нього і його побратимів смертельний бій з танками.

Учень зачитує уривок: "Ви так і не знаєте правди всієї. Полягли. А як? Вінок героїв на них, та й по всьому... А я ось двадцять років живу і двадцять років мучуся цим: так я їх неначе навмисне погубив. Ти ж знав моїх гвардійців, що за люди були! Чаплієнка пригадуєш? Перед тим його тільки в партію прийняли. Веселий, співучий. А Багрій? Це ж орел! А Юров? Вася Юров, телефоніст... Той, що все сміявся: "Я нічого не боюсь. Війна для мене - як маскарад!.." Я й досі не можу забути той його погляд, коли танк на нього наїжджав - погляд-благання, погляд-крик, юний, майже дитячий погляд. Всюди ношу його в собі і знаю - носитиму до кінця днів моїх... Трагедія вся в цьому, бо безглуздо. Я молодий був, гарячий, сам на рожен ліз. Але ж він, він! У батьки не одному з нас годився. У відкритому полі ми, нічим не захищені. А за кілька сот метрів, за спиною в нас - траншеї повного профілю. Хіба під захистом тих траншей ми гірше билися б з танками? Капітан Хлюпань, трясогуз старий, - на ньому, на ньому весь гріх."

Учитель: Я хотіла б почути від вас оцінку діям майора Хлюпаня та лейтенанта Валуйка.

Очікувана відповідь: Читаючи оповідання я обурювався вчинком майора, що залишив своїх бійців напризволяще перед армадою танків, фактично зрадивши їх.

А ще й огидно й те, що майор може довести і ми впевнені, що доведе свою формальну правоту. він навіть сподівається, що його відзначать, адже он яких бійців вигартував. Яким же підлим треба бути, щоб возвеличуватись на смерті інших.

  А от лейтенант Валуйко будучи теж "мертвим", бо все тіло було прошите осколками, "воскрес". Він мужній, і знаючи, що йде з бійцями на вірну загибель, виконує свій військовий обов'язок до кінця. Тепер сподівається зустрітися із Хлюпанем: "Я хочу заглянути йому в вічі. Побачити хочу, якою стає людина після такого, і чи зрушилося що-небудь у бездушній його душі. Чи мохом обріс та так і живе?"

 Учитель: Доходимо до висновку, що недопустимо будь-де, а особливо на фронті, бездумних, формальних дій,  і повинна бути моральна відповідальність людини за все сподіяне. найвищим судом має бути суд власного сумління.

 Ну, і нарешті, друга частина завдання: Чи знаємо ми всю правду про війну?

 А чи замислювались ви, друзі, над тим, що у Другу світову  війну загинуло понад 20 млн. радянських людей, а фашистська Німеччина втратила 13 млн. чоловік. А чи всі оті 20 млн. жертв виправдані?

 У літературі, фактично, про війну було писати заборонено, про її початковий період, відступи, гіркі поразки. Не писали і про військовополонених, їхні страждання, героїзм. Не заведено було зображувати ворога таким, яким він був - сильним. Навпаки у книгах, у кінофільмах радянські воїни занадто легко розправлялися з безпомічними гітлерівцями, щоразу обводячи їх круг пальця... То чому ж тоді, скажіть, загинуло 20 млн. наших людей?

Очікувана відповідь: Думаю тому, що війна почалася без оголошення і була непідготовленість країни до війни.

Нестача командних кадрів, помилки командування на зразок Хлюпаня з оповідання О.Гончара, що призводили до численних жертв, поразок, знецінення людського життя.

Учитель: Так, я теж згодна з вашими думками. І хочу відзначити, що у творчості колишнього фронтовика О.Т. Гончара проблема "людина на війні" стала однією з визначальних. Великий гуманіст, письменник своїми воєнними творами щоразу стверджував, що в суворій дійсності війни наші воїни не розчаровувались у своїх ідеалах, а вище піднялися на гребінь історії.

Діти, ви помітили, що читати твори Олеся Гончара не тільки цікаво, а й легко. Мова його творів , діалоги персонажів доступні, зрозумілі. Саме це і підтвердив і неодноразово сьогодні мною згаданий Іван Драч: «Вдихаєш мову Олеся Гончара як цілюще лугове ранкове повітря. Читаєш його – і тебе захоплює небуденна, така органічна стихія, така цільна, така запашна. Де шмагаюча,  де гнівлива, де виразно чиста, аж паморочлива, - з яких товщ землі вона виринула, з якої піщаної пазухи живу воду брала?!».

 Олеся Гончара з нами більше немає. Він помер 14 липня 1995 року, та навічно вкарбовані в українську літературу його твори.

 "Найважливіше, здається мені, для письменника протягом усього життя не втратити почуття єдності, спільності своєї особистої долі з долею народною" (О.Гончар).

 Вдивіться пильніше в портрет О.Гончара, у його добрий, сповнений віри в краще, погляд, а ще в усмішку. І хочеться згадати слова Уільяма  Сарояна, видатного американського письменника вірменського походження: «Жити варто так, щоб на цьому чудесному шляху не побільшувати страждання і печалі світу, а усмішкою вітати його безмежну радість і таїну…» 

 Ваша усмішка - Ваша загадка, Олесю,

 Вашу лагідну усмішку - варту вуст -

 Як ви змогли пронести крізь фронти,

 Крізь морози фашистського мору,

 Як вберегли її світло дитинне,

 Коли слава стріляла в її пелюстки

 Зі ста золотих гармат?!

      Іван Драч

ІV.Підсумок уроку

Учитель: Добігає кінця урок, і  хочеться сказати, що слово «війна» для нас не далеке. Війна на Сході, яка триває зараз – це не жахливий сон, а страшна сторінка нашої історії. Сьогодні захисники несуть відповідальність  за майбутнє України. Вони боронять незалежність нашої держави для того, щоб життя продовжувалося, щоб завжди було сонце і безхмарне небо, щоб були щасливі українські діти, щоб цвіло кохання не на війні, а в мирному житті.

  Я запрошую всіх до себе. Давайте візьмемося всі за руки, станемо в коло і висловимо свої  враження від почутого на уроці, і побажання свої учительці та однокласникам. Після кожного висловлювання будемо рухатися за годинниковою стрілкою на один крок. ( Після висловлювання думок усі разом говорять: «Ми прагнемо миру! Ні війні! Хай буде мир на всій Землі!»).

V.Оголошення результатів навчальної діяльності школярів.

VІ. Домашнє завдання  

Написати твір-роздум «Доля людини у вирі війни»

 

 

 

docx
Додано
7 квітня
Переглядів
127
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку