Урок-презентація "Зоряне сузір`я "срібного століття" російської поезії"

Урок-презентація «Зоряне сузір’я «срібного століття» російської поезії» Бо пам’ятайте, Що на цій планеті, Відколи сотворив її пан Бог, Ще не було епохи для поетів, Але були поети для епох. Ліна Костенко

Мета: узагальнити набуті знання з теми «Поезія срібного століття»; поглибити уявлення учнів про літературні напрямки; формувати навички виразного читання поетичних творів та їх аналізу; розвивати асоціативне мислення школярів, їх творчі здібності та вміння презентувати власні роботи; прищпелювати учням любов до художнього слова, сприяти вихованню естетичних почуттів.

Рождение Ее песни. Любовь. Возвращение Эмиграция. Дети. КумирІ. Характерис-тика доби б) акмеїзма)символізмІІ. Літературні напрямкиІІІ. Інші напрямкид)незалежні поетиг)імаженізмв)футуризм

“ Срібна доба” російської поезії кінець XIX – початок XX століття. Жить и сгорать у всех в обычае,Но жизнь тогда лишь обессмертишь,Когда ей к славе и величию. Своею жертвой путь прочертишь… Б. Пастернак

Початок XX ст. - цікавий час в історії Росії. Люди жили на зламі століть і чекали чогось нового, незвіданого. Час змін, час контрастів… І серед усього цього живим залишалося слово, слово поетів. Воно летіло поряд з вихором грандіозних подій, залишивши для нас чудові рядки їх прекрасних творів. Початок століття – початок нової ери російської поезії. Змінюються естетичні орієнтири, кардинально оновлюються літературні прийоми, зявляються групи, напрями, течії: символісти стають обєктом нападу футуристів, з одного боку, і акмеїстів – з іншого. Але у поезії, яка народжувалася, було і спільне: визначення змісту життя, відкриття таємниць природи, тонке вираження своїх почуттів і бачення світу.

В оный день, когда над миром новым. Бог склонил лицо свое, тогда. Солнце останавливали словом,Словом разрушали города. И орел не взмахивал крылами,Звезды жались в ужасе к луне,Если, точно розовое пламя,Слово проплывало в тишине. Н. С. Гумилев, “Слово”, 1921.

Термін «срібна доба» є досить умовним. Так почали називати 90-ті роки XIX століття та 10-ті роки XX століття. Вперше цей термін було запропоновано Б. Зайцевим та М. Бердяєвим одночасно в еміграції та в Росії, але офіційним він став лише в 60- ті роки XX століття. Поезія цього періоду відрізняється містицизмом, кризою віри та духовності. Віршовані рядки віддзеркалювали душевні муки, внутрішній хаос і тривогу. Пройшла глобальна переоцінка цінностей, але в світлі нової епохи, на противагу тій, яку вона змінила, національні, літературні й фольклорні традиції заграли новими яскравими барвами. Це було сонячне сяйво творчого простору, воно прагнуло краси та самоствердження. І хоча ми називаємо цей час “срібним “, а не “золотим”, саме він став найяскравішим в російській поезії.

Ніколи в російській літературі не існувало одночасно стільки різноманітних течій, шкіл, як на межі XIX та XX ст. З 40-х років і до кінця XIX століття основним літературним напрямом був реалізм. Але на початку 90-х років XX століття виникає модерністична література.

Розквіт російської літератури на межі століть супроводжувався стрімким розвитком інших явищ духовного життя: музики, живопису, театру. Тому унікальність літератури стає ще очевиднішою. КОМПОЗИТОРИП.І. Чайковський(1840 - 1893)І. Ф. Стравінський(1882 - 1971)А. Скрябін(1872 - 1915)С. Рахманінов(1873 - 1943)

Поряд з В. Серовим та В. Васнецовим - майстрами класичного напрямку, з'являються художники, які змінюють характер живопису XX століття. В. Васнецов. В. Серов. М. Врубель. В. Кандинський. К. Малевич. М. Ларіонов. М. Шагал

Виникають нові театри. Театр О. Таірова Театр В. Комісаржевської Театр В. Мейєрхольда. Театр Є. Станіславського та В. Немировича-Данченко

МузеїТретьяковська картинна галерея Музей образотворчого мистецтва І. В. Цвєтаєва

Багато зробили для розвитку культури меценати - Морозови, Мамонтови, Рябушинські та інші, які вклали свої кошти в російське мистецтво. “Срібне століття” стало якісно новим етапом розвитку духовного життя Росії, справді новаторським періодом в російській літературі. Саме в цей час було опановано величезний пласт культурного спадку – від античності до сучасності. І в тому, що культура минулого заграла в XX столітті новими барвам, - величезна заслуга “СРІБНОЇ ДОБИ”

Символізм1. Поетів, що дебютують в 1890-і роки, називають «старшими символістами» (В. Брюсов, К. Бальмонт, Д. Мережковській, 3. Гиппіус, Ф. Сологуб).2. У 1900-і роки в символізм влилися нові сили, течії (А. Блок, А. Белий, В. Іванов та ін.). Назва «другої хвилі» символізму – «младосимволізм». «Старших» і «молодших» символістів розділяв не стільки вік, скільки різниця світосприйняття і спрямованість творчості. Символізм – перше і найзначніше з модерністських течій в Росії. За часом формування і за особливостями світоглядної позиції в російському символізмі прийнято виділяти два основні етапи.

Александр Александрович Блок – крупнейший поэт – символист «Если вы любите мои стихи, преодолейте их яд, прочтите в них о будущем» (А. Блок)

Три этапа процесса «вочеловечения»:1. «Теза»-первое поклонение идеалу.2. «Антитеза»-связанное с утратой идеала.3. «Синтез»-обретение новых положительных ценностей. Поэзия А. Блока - единая лирическая трилогия, уникальный роман в стихах, повествующий о духовном пути поэта. Блок назвал свое творчество «трилогией вочеловечения» : «от мгновения слишком яркого света – через необходимый болотистый лес – к отчаянию, проклятиям, возмездию, к рождению человека общественного».

«Теза» - 1 книга стихов (1898г.-1904г.)О ней А. Блок писал так: «Ранняя утренняя заря, сны и туманы, одиночество, мгла, тишина…» Циклы стихов:«Ante Lucem»,«До света»,«Стихи о Прекрасной Даме»,«Распутья». Прекрасная Дама- «Царица чистоты», «Вечерняя Звезда», средоточие всего Вечного и Небесного.

В 1902 г. входит в круг поэтов-символистов во главе с Д. Мережковским и З. Гиппиус. Основные признаки символистской лирики А. Блока: Многозначность. Возвышенность тематики. Музыкальность. Недосказанность. Расплывчатость образов. Мистическая настроенность

Цикл «Стихи о Прекрасной Даме»«Предчувствую Тебя. Года проходят мимо- Все в облике одном предчувствую Тебя. Весь горизонт в огне - и ясен нестерпимо, И молча жду, - тоскуя и любя». В лирической героине цикла слились черты загадочной незнакомки и конкретной женщины, Любови Дмитриевны Менделеевой:

«Антитеза» -2 книга стихов (1904 – 1908 г.г.). Отход от мистицизма, от идеала мировой гармонии, устремленность к обыденнности и повседневности, погружение в мир людских страстей, борьбы и страданий. Циклы стихов:«Пузыри земли»,«Разные стихотворения»,«Город», «Снежная маска», «Фаина». Начинает звучать одна из главных проблем- народ и интеллигенция.

«Стихотворение «Незнакомка», вошедшее в цикл «Город», не только одно из лучших стихотворений поэта, но и одно из совершеннейших созданий всей русской лирики» А. В. Терновский Лирический герой стихотворения отчужден и одинок. Мир, рожденный его фантазией, - это его «сокровище», дающее возможность остаться самим собой. И этот мир одухотворен образом прекрасной Незнакомки. Именно она вселяет веру в светлое начало жизни.

«Синтез» - 3 книга (1909г.-1916г.) «Страшный мир»-это обличение буржуазного существования, дисгармония окружающей действительности; мир замкнут, но поэт верит в победу света и жизни. Циклы:«Страшный мир»«Пляски смерти»«Возмездие»«Кармен»«Родина»О, я хочу безумно жить,Все сущее – увековечить,Безличное – вочеловечить,Несбывшееся – воплотить!Циклы стихов:«Страшный мир»«Пляски смерти»«Возмездие»«Кармен»«Родина»

1918 -1921 гг. Как поэт после революции замолкает. Много работает в учреждениях культуры, созданных новой властью. Пишет статьи «Интеллигенция и революция» (1918г.), «Крушение гуманизма» (1919г.), стихотворения «Без божества, без вдохновенья» (1921г.), «О назначении поэта» (1921г.). Последнее стихотворение «Пушкинскому дому» обращено (как и статья «О назначении поэта») к пушкинской теме. Последние годы жизни и творчества Александра Блока.

Акмеїзм1911 року у Петербурзі група поетів на чолі з Миколою Гумільовим та Сергієм Городецьким, які протиставляли себе символізму, що на той час став занепадати, створили гурток «Цех поетів». До них приєднались Анна Ахматова, Осип Мандельштам, Георгій Іванов. Ці митці намагалися повернути поезію з містичних далей символізму до реального буття. Нова школа назвала себе акмеїзмом (від грец. «акме» - вищий ступінь чого-небудь; квітуча сила). Акмеїсти ще називали свою школу адамізмом, від імені праотця Адама, або кларизмом (від лат. «кларус» — ясний).

Анна Ахматова(1889-1966)Російська поетеса, що її творчість узагальнила шлях, пройдений російською культурою від “Срібної доби” до періоду хрущовської “відлиги”.

«Мистецтво світлом своїм рятує людей від темряви, яка в них є». А. Ахматова Життєве кредо А. Ахматової:

Анна Ахматова (Анна Андріївна Горенко)народилася 11 червня 1889 р. під Одесою в родині відставного інженера-механіка флоту.

1912 р. вийшла у світ перша поетична збірка «Вечір». Упродовж десятиліття були створені й надруковані поетичні збірки:1914 - «Чотки»;1917 - «Біла зграя»;1921 - «Подорожник»;1922 - «Anno Domini».

Творчість А. Ахматової продовжувала й розвивала традиції російської класики XIX ст. – О. Пушкіна, І. Гончарова, І. Тургенева, Л. Толстого, Ф. Достоєвського. На ранньому етапі творчість Ахматової була «любовним щоденником», у якому тема кохання розроблялася під кутом зображення драматичних надламів і розривів взаємин. Засадничим принципом ахматовської лірики є настанова на «пізнання світу через біль». Значну роль у становленні її поетики відіграла естетична програма акмеїзму.

В 1925 році на твори Анни Ахматової була накладена неофіційна заборона, їх не друкували 15 років. Восени цього ж року у поетеси загострюється хвороба – туберкульоз. В цей час вона знайомитися з Миколою Пуніним.

В 1935 році були арештовані син поетеси Лев Гумільов та Микола Пунін. Незабаром їх звільнили, та це було лише трагічним початком. В 1938 році Льва Гумільова знову арештували. Слідство тривало17 місяців. Льва засудили до смертної кари. Але вирок замінили на заслання.

Після багатьох випробувань Ахматова все ж таки дістала можливість виїжджати за кордон. У 1964 р. їй була присуджена в Італії міжнародна поетична премія "Етна-таорміна", а в 1965 за її наукові роботи в області пушкінознавства Оксфордський університет присвоїв їй почесний ступінь доктора літератури.

Митець важкої долі, Ахматова впродовж свого життя пройшла через шалений успіх перших книжок, що уславили її як “російську Сапфо”, та багаторічний період писання віршів без надії, цькування та знаки міжнародного визнання її таланту. Про себе та свою творчість вона говорила так: “Я не перестала писать стихи. Для меня в них – связь моя с временем, с новой жизнью моего народа. Когда я писала их, я жила теми ритмами, которые звучали в героической истории моей страны. Я счастлива, что жила в эти годы и видела события, которым не было равных.”

Анна Ахматовата Борис Пастернак. 1946

Футуризм Російський футуризм (від лат. слова, що означає «майбутнє») виник у 1910-х роках. Його розвиток відбувався за умов складної взаємодії чотирьох угруповань: «Гілея» (кубофутуристи) - В. Хлєбников, брати Д. і М. Бурлюки, О. Кручених, В. Маяковський та інші; «Асоціація егофутуристів» - І. Сєверянін, К. Олімпов та інші; «Мезонін поезії» - В. Шершеневич, Р.Івлєв та інші, «Центрифуга» - С. Бобров, Б. Пастернак, М. Асєєв та інші. Загальною основою футуристичного руху в Росії було передчуття краху старого світу й передчуття майбутнього «світового перевороту»

Борис Пастернак(приблизно до 1920 г. — Бори́с Исакович Пастерна́к; (1890 — 1960) — російський поет і прозаїк, перекладач, лауреат Нобелівської премії з літератури (1958)

Борис Пастернак. Народився в Москві в інтелігентній єврейській сім’ї. Батько Пастернака – художник, академік Петербурзької Академії мистецтв Леонід Осипович (Ісаак Йосипович) Пастернак. Мати – піаністка Розалія Ісідорівна Пастернак (уроджена Райя Кауфман). До заміжжя вона була професором Одеського відділення Імператорського російського музичного суспільства. Родина переїхала в Москву з Одеси у 1889 році, за рік до народження Бориса. Крім нього в сім’ї народилися ще Олександр (1893—1982), Жозефіна (1900—1993) і Лідія (1902—1989). Найбільш важливими для духовного становлення майбутнього поета були три події: залучення до християнства, захоплення музикою і філософією. Батьки сповідували Старий Завіт, а російська няня таємно від них водила хлопчика в православну церкву. Батьки Бориса Пастернака

Борис Пастернак. Пастернак закінчив гімназію із золотою медаллю і всіма вищими балами, окрім закону Божого, від якого був звільнений. Після ряду коливань відмовився від кар'єри професійного музиканта і композитора. У 1908 році вступив на юридичне відділення історико-філологічного факультету Московського університету (згодом перевівся на філософське)."Прощай, філософіє"- ці слова з автобіографічної повісті Пастернака "Охоронна грамота" (1931) тепер значаться на меморіальній дошці будинку в Марбурзі, де колись проживав безвісний студент, що став всесвітньо відомим класиком. В цей же час він починає входити в круги московських літераторів. Він брав участь в зустрічах гуртка символістів «Мусагет», потім у групі «Лірика».

Борис Пастернак. З 1914 Пастернак примикав до співдружності футуристів «Центрифуга» . У цьому ж році близько знайомиться з іншим футуристом — Володимиром Маяковським, чия творчість зробила на нього певний вплив. Пізніше, в 1920-х, Пастернак підтримував зв'язки з групою Маяковського «Леф», але в цілому після революції займав незалежну позицію, не входивши ні в які об'єднання.

Борис Пастернак Батьки Пастернака і його сестри в 1921 р покидають радянську Росію за особистим клопотанням О. В. Луначарського і оселяються в Берліні.. Починається активне листування Пастернака з ними і російськими еміграційними колами взагалі, зокрема, з Мариною Цветаєвою, а через неї — з Р.-М. Рільке.

Борис Пастернак. У 1922 році Пастернак одружується з художницею Євгенією Лурьє, з якою проводить в гостях у батьків в Берліні другу половину року і всю зиму 1922-23 років. У тому ж 1922 року виходить програмна книга поета «Сестра моя — життя». У наступному 1923 року в сім'ї Пастернаків народжується син Євгеній. На кінець 20-х — початок 30-х років припадає короткий період офіційного радянського визнання творчості Пастернака. Він бере активну участь в діяльності Союзу письменників СРСР і в 1934 році виступає з промовою на його першому з'їзді, на якому Н. І. Бухарін закликав офіційно назвати Пастернака кращим поетом Радянського Союзу. Євгенія Лур’є з сином Євгенієм

Борис Пастернак. Розлучившись з дружиною, в 1932 році Пастернак одружується на З. М. Нейгауз. У тому ж році виходить його книга «Друге народження» — спроба Пастернака влитися в дух того часу. У 1938 році від другого шлюбу у Пастернака народжується син Леонід. У 1935 році Пастернак бере участь в роботі Міжнародного конгресу письменників на захист миру, що проходить в Парижі, де з ним трапляється нервовий зрив (остання його поїздка за кордон). Зінаїда Нейгауз

Борис Пастернак. У січні 1936 року Пастернак публікує два вірші, обернені із словами захоплення на адресу І. В. Сталіна, проте вже до середини 1936 року ставлення влади до нього змінюється — йому докоряють не лише в «відчуженості від життя», але і в «світогляді, не відповідному епосі», і беззастережно вимагають тематичної і ідейної перебудови. Це приводить до першої тривалої смуги відчуження Пастернака від офіційної літератури. По мірі слабнучого інтересу до радянської влади, вірші Пастернака набувають більш особистого і трагічного відтінку. До кінця 30-х він звертається до прози і перекладів, які в 40-х роках стають основним джерелом його заробітку. У той період Пастернаком створюються переклади багатьох трагедій Шекспіра, що стали класичними, «Фауста» Гете, «Марії Стюарт» Ф. Шиллера.

Борис Пастернак. У 1935 році Пастернак вступився за чоловіка і сина Ахматової, які були звільнені з в'язниці після листів Сталіну Пастернака і Ахматової. У 1937 році проявляє величезну громадянську мужність — відмовляється підписати лист зі схваленням розстрілу Тухачевського і інших, демонстративно відвідує будинок репресованого Пільняка. 1942—1943 провів в евакуації в Чистополі. Допомагав фінансово багатьом людям, у тому числі дочці Марини Цветаєвої. У 1952 році у Пастернака стався перший інфаркт, описаний у вірші «В лікарні», повному глибокого релігійного почуття… Природно, що в роки Великої Вітчизняної війни Пастернак не міг відділити себе від долі Росії. У перші місяці битв він пише патріотичні вірші: "Страшна казка", "Бурлака", "Застава", надалі -"Смерть сапера", "Переможець" та інші. Після евакуації в Чистополь в жовтні 1941р. і після повернення до Москви в серпні 1943 р. з бригадою письменників виїжджає на Брянський фронт.

Борис Пастернак “Доктор Живаго”Зимою 1945/46 р. Пастернак почав реалізацію свого головного задуму - роману "Доктор Живаго" Роман створювався протягом десяти років, з 1945 по 1955 рік. Будучи, за оцінкою самого письменника, вершиною його творчості як прозаїка, роман являє собою широке полотно життя російської інтелігенції на тлі драматичного періоду від початку століття до Громадянської війни. Роман пронизаний високою поетикою, супроводжу-ється віршами головного героя — Юрія Андрійовича Живаго. Під час написання роману Пастернак не раз змінював його назву. Роман міг називатися "Хлопчики і дівчатка", "Свіча горіла", "Досвід російського Фауста", "Смерті немає". Роман, який піднімає сокровенні питання людського існування: таємниці життя і смерті, питання історії, християнства, єврейства, був різко негативно зустрінутий радянським літературним середовищем, знехтуваний до друку через неоднозначне ставлення автора до жовтневого перевороту і подальших змін в житті країни.

«Юра обратил внимание на чёрную протаявшую скважину в ледяном наросте одного из окон. Сквозь эту скважину просвечивал огонь свечи, проникавший на улицу почти с сознательностью взгляда, точно пламя подсматривало за едущими и кого-то поджидало.» («Доктор Живаго» ч. 3.)

Борис Пастернак “Доктор Живаго”З 1946 по 1950 рр. Пастернак щорік висувався на здобуття Нобелівської премії з літературі. У 1958 році його кандидатура була запропонована торішнім лауреатом Альбером Камю, і Пастернак став другим письменником з Росії (після І. A. Буніна), удостоєним цієї винагороди. Присудження премії сприймалося радянською пропагандою як привід підсилити цькування (наприклад, «Літературна газета» 25 жовтня 1958 року писала: «Пастернак отримав „тридцять срібляків“, для чого використана Нобелівська премія. Він нагороджений за те, що погодився виконувати роль наживки на іржавому гачку антирадянської пропаганди. Безславний кінець чекає воскреслого Іуду, доктора Живаго, і його автора, долею якого буде народне презирство.»)

Борис Пастернак. Поза Росією Пастернак себе не мислив, що і спонукало його відмовитися від Нобелівської премії. В телеграмі, посланій на адресу Шведської академії, Пастернак писав : «Через те значення, яке отримала присуджена мені винагорода в суспільстві, до якого я належу, я повинен від неї відмовитися. Не вважайте за образу мою добровільну відмову». Не дивлячись на виключення з Союзу Письменників СРСР, Пастернак продовжує залишатися членом Літфонду, отримувати гонорари, публікуватися. Через опублікований на Заході вірш «Нобелівська премія» він був викликаний до Генерального прокурора СРСР Р. А. Руденка в лютому 1959 року, де йому було пред'явлено звинувачення за статтею 64 «Зрада Батьківщині», проте жодних наслідків для нього ця подія не мала, можливо тому, що вірш був опублікований без його дозволу.

Борис Пастернак Нобелевская премия. Я пропал, как зверь в загоне. Где-то люди, воля, свет, А за мною шум погони, Мне наружу ходу нет. Темный лес и берег пруда, Ели сваленной бревно. Путь отрезан отовсюду. Будь что будет, все равно. Что же сделал я за пакость, Я убийца и злодей? Я весь мир заставил плакать Над красой земли моей. Но и так, почти у гроба, Верю я, придет пора – Силу подлости и злобы Одолеет дух добра. 1959

Борис Пастернак. Влітку 1959 років Пастернак починає роботу над п'єсою «Сліпа красуня», але виявлена незабаром хвороба (рак легенів) в останні місяці життя приковує його до ліжка. Дмитро Биков, біограф Пастернака, вважає, що хвороба розвинулася на нервовому грунті під час цькування, і покладає на владу відповідальність за смерть Бориса Леонідовича. Пастернак помер від раку легенів 30 травня 1960 в Пєрєдєлкіно. Сотні людей (серед них Б. Окуджава, А. Вознесенський) прийшли 2 червня 1960 року на його похорони, не дивлячись на опалу поета. Похований в селищі Пєрєдєлкіно Московської області.

Маяковський Володимир Володимирович. В. В. Маяковський народився у селищі Багдади, Грузія, у родині лісника і був останньою третьою дитиною. Мати, Олександра Олексіївна, походила із роду Кубанських козаків. Хоча у школі та із друзями хлопчик спілкувався грузинською, вдома всі один до одного звертались лише російською. 1902 року Володимир вступає до Кутаїської гімназії. Після смерті батька 1906 року Маяковський разом із матір'ю та сестрами переїздить до Москви. Там він вступає до школи № 91 і навчатьється у одному класі із братом Бориса Пастернака Шурою.

Влітку 1915 р. Маяковський закохався у заміжню жінку — Лілю Брік. Саме їй присвячено поему «Флейта-позвоночник». Чоловіком Лілі був видавець поета - Осип Брік. Кохання, поруч із враженнями від революції та війни, дуже вплинули на поезію Маяковського наступних років. Поема «Война и мир» 1916 р. змалювала жахи Першої світової війни та поема «Человек» — насправді вони є вираженням болю, що спричиняє кохання.

Останні хвилини життя14 квітня 1930 р. у 10:15 ранку Маяковський вистрелив собі у серце із револьвера. Це сталося у Москві, буд.№3 по Луб`янському проїзду, кв.№12. Однак проти передсмертної волі поета “В том, что умираю, не вините никого, и, пожалуйста, не сплетничайте. Покойник этого ужасно не любил”, і нині продовжуються спекуляції навколо його смерті. Поховано поета на Новодівичому цвинтарі.

Після Смерті поета1930 року селище Багдади, батьківщина поета, було перейменовано на Маяковський. Після смерті Сталіна, поширились чутки, що Маяковський не закінчив життя самогубством, а був вбитий за наказом Сталіна, однак жодних доказів не було встановлено. Продовж 1990 років, коли було знято гриф «Таємно» з багатьох документів КДБ, була надія відшукати будь-які нові факти, що могли б пролити світло. Власне після смерті поета постійно звинувачували у пресі як «формаліста», протиставляли його визнаним «пролетарським поетам», як наприклад, Дем’ян Бєдний. Пам'ятник на площі Маяковського у Москві

ІмажинізмІмажиністи вперше заявили про себе 1919 року. Появу цієї течії в російській поезії спричинив модерністський напрямок імажизм (від франц. «образ»), який виник в Англії напередодні Першої світової війни і проіснував до середини 20-х років XX ст. Імажисти та імажиністи проголосили образ самоціллю творчості. Вони до певної міри нехтували змістом твору. Не можна стверджувати, що його зовсім нема, він є, але часто затьмарений каскадом дивовижних художніх засобів. Імажиністи вважали вірш «каталогом образів», вишуканим сплетінням метафор, епітетів, порівнянь та інших тропів. Теоретик російського імажинізму В. ІПершеневич стверджував: «Вірш - не організм, а хвиля образів, з нього можна витягнути один образ, вставити десять». Імажиністи дозволяли собі також порушувати граматичні норми, деформувати розмір метричними перебоями, відмовлялися від звиклих строф, зверталися до вільного вірша - верлібру.

Сергій Єсенін«Я люблю родину. Я очень люблю родину!»1895 - 1925

Єсенін Сергій Олександрович. Народився у селі Константинові (тепер Єсеніно) Рязанської області 3 жовтня 1895 року у селянській родині. Дитинство Сергія пройшло в діда та баби (по матері). Їх виховання було переважно релігійним, що у значній мірі відбилося на ранній творчості поета. «Вірші — з 8 років. Учився багато, але нічого не закінчив», — писав пізніше про себе.

«Родился я с песнями в травном одеяле,Зори меня вешние в радугу свивали.»Батьки Сергія Єсеніна – Олександр Микитич и Тетяна Федорівна. Дім Микити Осиповича Єсеніна, діда поета, в якому народився С. О.Єсенін

Ще в юнацьких віршах (у збірнику “Радуниця”) автор предстає перед нами як патріот. Так, у вірші“Гой ты, Русь моя родная!”, написаному в стилі російської народної залихватської пісні, поет кричить на всю країну: Если крикнет рать святая: «Кинь ты Русь, живи в раю!» Я скажу: «Не надо рая, Дайте родину мою».

Єсенін та Україна. Цікава сторінка у творчості С.Єсеніна пов'язана з його любов'ю до української літератури, до творів Тараса Шевченка. Відвідавши у 1922 році Харків, Сергій Єсенін, напевно, добре ознайомився з «Кобзарем» і захопився ним. Про це свідчить його вільний переклад російською мовою уривка з шевченкової поеми «Княжна»: Село! В душе моей покой,Село в Украйне дорогой. И полный сказок й чудес. Кругом села зеленый лес Цветут сады, белеют хаты, А на горе стоят палаты. И перед крашеным окном В зеленых листьях тополя,А там все лес и все поля, И степь, и горы за Днепром,И в небе темно-голубом Сам Бог витает над селом.

Роман поэта и танцовщицы. Сергій Єсенін и Айседора Дункан 1922 р. Значною подією в житті Єсеніна стала зустріч з американською танцовщицею Айседорою Дункан (осінь 1921), яка через півроку стала його дружиною. Подорож по Європі (Німеччина, Бельгія, Франція, Італія) та Америці (травень 1922 — серпень 1923), супроводжувався гучними сварками, несподіваними вчинками Єсеніна, виявило їхнє «взаємонепорозуміння», яке ускладнювалося відсутністю спільної мови (Єсенін не володів иноземними мовами, Айседора вывчила тільки декілька десятків російських слів ). Після повернення до Росії вони розлучилися.

Шаганэ, ты моя, Шаганэ

Трагический финал В черговий раз Єсенін намагається налагодити сімейне життя, але його знов переслідує невдача. В кінці листопада 1925 знесилений поет потрапляє в психоневрологічну клінику. Одним з останніх його творів стала поема «Черный человек», в якій минуле життя здається часткою нічного жаху. Перерв курс лікування, 23 грудня Єсенін поїхав у Ленінград, де в ніч на 28 грудня в стані глибокої душевної депресії в готелі «Англетер» покінчив життя самогубством.

Марина Цвєтаєва(1892-1941)

Початок творчої діяльностіУ 6 років Марина почала писати вірші, не лише російською, а й французькою та німецькою. У 18 років Цвєтаєва видає свою першу збірку «Вечірній альбом», до якої включено вірші, написані поетесою з 1907 по 1910 роки. На цю збірку одразу ж відгукнувся суворий критик Валерій Брюсов, а також Максиміліан Волошин. Того ж року Цвєтаєва написала свою першу критичну статтю «Чарівність у віршах Брюсова». А за два роки потому було видано її другу збірку — «Чарівний ліхтар». 

 1911 року М. Цвєтаєва зустрілася зі своїм майбутнім чоловіком Сергієм Ефроном; у січні 1912 року вона вийшла заміж. Того ж року у них народилася донька Аріадна (Аля). А 1925 р. Народжується син.

Дочка Аріадна та син Мур

1913 року виходить третя її збірка — «З двох книг».

вірші Марини Цвєтаєвої мелодійні, задушевні й чаруючі, до них постійно звертаються композитори, й тоді вони претворюються в чарівні романси

Творчість М. Цвєтаєва – російський поет, автор поетичних драм, есе й спогадів, перекладач. Її лірику відзначає сповідальний пафос, романтичний розмах почуттів, достовірна передача стихії внутрішнього життя, зв’язок з фольклорною традицією, мовні експерименти (із синтаксисом, морфемами тощо). У центрі поетичного світу Цвєтаєвої – “я” ліричної героїні, що прагне поєднати “життєтворчість” з поетичним ремеслом, висловити свою “безмірність” “у світі мір”, виявити в художньому слові, яке наділяється магічною силою, потаємну сутністю буття.

Сум за Батьківщиною…Русской ржи от меня поклон,Ниве, где баба застится…Друг! Дожди за моим окном,Беды и блажи на сердце…Ты, в погудке дождей и бед – То ж, что Гомер в гекзаметре. Дай мне руку – на весь тот свет!Здесь – мои обе заняты. В 1922 році Марина Цвєтаєва разом з дочкою виїзджає за кордон до чоловіка, Сергія Эфрона, який опиниався в рядах білої еміграції…

«Я здесь никому не нужна…Все меня выталкивают в Россию, в которую я ехать не могу. Здесь я не нужна, там я невозможна…»

Возвращение…В 1939 году Марина Цветаева вернулась, наконец, на родную землю…Однако надежды, связанные с возвращением, не оправдались…

Записка сыну: «Мурлыга! Прости меня, но дальше было бы хуже. Я тяжело больна, это уже не я. Люблю тебя безумно. Пойми, что я больше не могла жить. Передай папе и Але – если увидишь – что любила их до последней минуты и обьясни, что попала в тупик.»

31 серпня 1941 року Марина Цвєтаєва покінчила життя сумогубством

На высокому березі Оки, в її улюбленому місті Таруса, згідно останнього бажання Цветаєвої, встановлено камінь (таруський доломит) з написом: «Здесь хотела бы лежать Марина Цветаева»

Висновок. Отже, картина поетичного життя в Росії першої чверті XX ст. вражає своєю строкатістю. У розмаїтий хор яскравих ліриків, так чи так пов'язаних з певними літературними течіями та школами, вливалися голоси поетів, що перебували поза будь-якими угрупованнями.

Російська поезія «срібного століття» стала своєрідним підбиттям підсумків двохсотрічного розвитку нової російської поезії. Вона підхопила і продовжила кращі традиції попередніх історичних етапів розвитку російської поезії і водночас вдалася до суттєвої переоцінки цінностей художніх і культурологічних пріоритетів, які спрямували її розвиток.

Поети того періоду вражають розмаїттям своїх творів. Інколи дивуєшся, наскільки вони різні, але їх об`єднує “срібне століття”. І мимоволі згадуєш слова С.Єсеніна: Коль гореть, так уж гореть сгорая…