Урок-проект "Система художніх засобів у творах Т.Шевченка"

Тема  «Корифеї української літератури. Словник художніх засобів,

найбільш вживаних  у творах Т.Г.Шевченка»

Мета: дослідити систему найбільш вживаних художніх засобів у поетичній творчості Т.Г.Шевченка, склавши літературознавчий словник, визначити функції цих тропів на прикладах із віршів поета, проаналізувати вплив народної творчості на використання художніх засобів. 

Завдання проекту:  – забезпечити  розуміння учнями значення художніх засобів у творчості Шевченка;

– сприяти поглибленню розуміння учнями  літературознавчих термінів;

– формувати в учнів  творчий підхід до аналізу поезій Т. Шевченка. 

Методи отримання інформації: літературні джерела, електронні бази даних, електронна картинна галерея

Методи обробки інформації: аналіз, узагальнення, зіставлення поезій Шевченка з творами усної народної творчості, висновки

Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

«За горами гори хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі» (передача негативного ставлення до російського самодержавства - алітерація на “”Р” у поемі «Кавказ»)

«І заплакала Лілея, А цвіт королевий Схилив свою головоньку Червоно-рожеву  На білеє пониклеє Личенько лілеї» (ніжне змалювання портрету дівчини –алітерація на «л» у баладі «Лілея»)

«Мовчи, чеше смілий...» — Гадюкою зашипіли, Звіром заревіли. «Ти єретик! ти єретик!.. Ти сієш розколи!» (психологічні портрети, намальовані звуковими фарбами, у поемі «Єретик» створені за допомогою ритмічних повторень приголосних р і ш)

Гіпербола — різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії.

Предметами гіперболізації у Шевченка є:

• явища природи: “Кругом хвилі, як ті гори: Ні землі, ні неба” (“Іван Підкова”);

• особливості дій людини, її поведінки, психічного стану: “На край світу  Полечу, достану, З пекла вирву, отамане…” (“Гайдамаки”);
• процеси, пов’язані з діяльністю людини: “Там родилась, гарцювала Козацька воля; Там шляхтою, татарами Засівала поле, Засівала трупом поле” (“Думи мої, думи мої”).

Серед гіпербол найтиповішими є:

•              метафора (“Ляхи були, усе взяли, Кров повипивали!.. А москалі і світ Божий В путо закували.” — “Невольник”);
•              порівняння (“Дніпр широкий — море” — “Думи, мої, думи мої”);
•              метонімія (“Отак німота запалила Велику хату”. — “Єретик”);
•              персонофікаці (“Реве гарматами Скутара”. — “Гамалія”).

Градація — стилістична фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості.

До градації Шевченко охоче вдається, коли:

•              створює драматичні образи й картини народного життя (“Грає кобзар, виспівує,  Вимовля словами, Як москалі, орда, ляхи Бились з козаками” — “Тарасова ніч”),
•              створює динамічні картини природи, що відтіняють почуття і настрої героїв твору (“Реве, стогне хуртовина, Котить, верне полем; Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю.” — “Катерина”);
•              передає стан героя в його розвитку (“А Ярина  То клене, то просить,  То замовкне, подивиться І знов заголосить.” — “Невольник”).
•              посилює емоційність вислову (“А ми дивились та мовчали,  Та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби! Підніжки царськії, лакеї Капрала п'яного!” - “Юродивий”).

Епітет — образне означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює суттєву ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку.

Найбільш вживані у Шевченка епітети з такими словами:

Вітер — сердитий, буйний, холодний, тихий, святий, легкий, крилатий.

Дніпро — широкий, дужий, синій, ревучий, глибокий, крутоберегий, старий, круторогий, далекий.

Воля — козацька, божа, вольна; свята, ненагодована, гола, сердита, братерська, молодая, співаная, добра, сподівана, ясна.

Земля — чужа, шляхетська, козацька, чорна, сонна, широка, вольна, безконечна, праведна, велика, оновлена, обкрадена.

Море — синє, глибоке, безкрає, червоне, криваве, слов'янське, нове, огненне, вольне, нікчемне.

Слово — ласкаве, божеє, добре, химерне, розумне, єдине, дівоче, тихе, забуте, тихо-сумне, великеє, зле, живе, слово істини, слово правди, слово любові, веселеє, незле, святеє, найкраще, мудре, нове, пророче, огненне.

Серце — козацьке, дівоче, щире, єдине, ніжне, жіноче, погане, трудне, розбите, старе, чисте, живе, одиноке, нелукаве, убоге.

Епітети постійні — епітети, які у фольклорних творах, а іноді в інших, часто вживаються з тими самими словами.

 Можна виділити декілька семантичних груп:

1. Портретні характеристики людини: карі очі, чорні брови, дрібні сльози, стан гнучкий, дівчина чорнобрива, біле тіло, личко біле, козаченько молодий, дрібні сльози;

2. Опис природи: зелений байрак, степ широкий, хмара чорна, дуб зелененький, калина червона, чисте поле, вітер буйний, шлях битий, верби високі, блідий місяць, зелений гай, тополя висока, синє море;

3. Характеристика тварин, птахів: кінь вороненький, орел сизий;

4. Характеристика абстрактних понять: горе люте, щире серце, білий світ, щира правда.

Літота (гр. “простота”) – образний вислів, який становить художнє применшення.

  У Шевченка фігура виявила величезні можливості естетичного здійснення. Літота зустрічається в «Кобзарі» близько тисячі разів. Через літоту поет передає глибокі переживання, людське горе.

•                  Душевне сум'яття Степана із поеми "Невольник": «Не їсться, не п'ється, і серце не б'ється, І очі не бачать, не чуть голови!»
•                  Поет будує за допомогою літоти значну частину афоризмів: «Невесело на світі жить, Коли нема кого любить» («Княжна»)
•                  Поезія «Не гріє сонце на чужині» має незвичну форму тропу літоти: «Ніхто любив мене, вітав, І я хилився ні до кого. Блукав собі, молився Богу

Та люте панство проклинав»

•                 Подвійне заперечення в поезії «Я не нездужаю нівроку» —коли спробувати замінити заперечну форму, то одразу виявиться неузгодженість в інтонаційному ладі.

Персоніфікація — вид метафори: уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям, олюднення їх.

1.               "За зразком" пісенної традиції: "Ой тумане, тумане - Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Чому мене не задавиш, У землю не вдавиш? Чому мені злої долі, Чом віку не збавиш?» ("Наймичка");
2.               "За зразком" культурної традиції інших народів: "Споконвіку Прометея Там орел карає" ("Кавказ").

Порівняння — троп, який полягає у зіставленні одного предмета з іншим для того, щоб глибше розкрити, яскравіше змалювати його.

 Різновиди порівнянь:

•                 просте скорочене порівняння - у якому одна з частин визначена невиразно, але її легко встановити з контексту: «Коло серця - мов гадина чорна повернулась» («Катерина»);
•                 порівняння у формі орудного відмінка: «Синє море звірюкою То стогне, то виє» ( «Іван Підкова»);      
•                 заперечне порівняння: «Не тополю високую вітер нагинає –Дівчинонька одинока долю зневажає» ( «Не тополю високую…» ).

Символ — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові.

Образи – символи у творах Т.Шевченка:

•              степова могила – символ героїчного минулого українського народу;
•              буйний вітер – символ волі;
•              тополя – самотня дівчина;
•              барвінок – символ дівочої чистоти;
•              Дніпро - непокірний, чоловічий, козацький дух України, який загрожує ворогам;
•              сонце - світло, втіленням Добра, до нього порівнюється Котляревський і Перебендя
•              голуби  - закохана пара.
•              лілея  - невинність і непорочність;
•              море, поле і степ  - втілення духу козацької вольниці;
•              Великий льох  - духовні і матеріальні скарби України.

Література

Білецький Л. Світогляд Шевченка // Шевченко Т. Кобзар; [за ред. Л. Білецького]. – Вінніпег, 1954. – Т. 4. – С. 357–398.

Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. — К.: Рад. письменник, 1991. — 212 с.

Дзюба І. М. Тарас Шевченко. Життя і творчість / І. М. Дзюба. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 720 с.

Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. – К.: Радянська школа, 1971.- 486 с.

Рильський М. Т. Поетика Шевченка. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. — 24 с.

Смілянська В. Л. Стиль поезії Шевченка. — К.: Наук. думка, 1981. — 263 с.

Шевченко Т. Г. Твори: В 5 т. — К.: Дніпро, 1984–1985