Урок-проект "Система художніх засобів у творах Т.Шевченка"

Про матеріал

Через дослідження системи найбільш вживаних художніх засобів у поетичній творчості Т.Г.Шевченка скласти літературознавчий словник, визначити функції цих тропів на прикладах із віршів поета, проаналізувати вплив народної творчості на використання художніх засобів. Даний матеріал забезпечюує розуміння учнями поняття художніх засобів і формує творчий підхід до аналізу поезій Шевченка.

Перегляд файлу

Тема  «Корифеї української літератури. Словник художніх засобів,

найбільш вживаних  у творах Т.Г.Шевченка»

 

 

Мета: дослідити систему найбільш вживаних художніх засобів у поетичній творчості Т.Г.Шевченка, склавши літературознавчий словник, визначити функції цих тропів на прикладах із віршів поета, проаналізувати вплив народної творчості на використання художніх засобів. 

 

Завдання проекту:   забезпечити  розуміння учнями значення художніх засобів у творчості Шевченка;

 сприяти поглибленню розуміння учнями  літературознавчих термінів;

 формувати в учнів  творчий підхід до аналізу поезій Т. Шевченка. 

 

Методи отримання інформації: літературні джерела, електронні бази даних, електронна картинна галерея

 

Методи обробки інформації: аналіз, узагальнення, зіставлення поезій Шевченка з творами усної народної творчості, висновки

 

 

Алітерація — повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.

 

«За горами гори хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі» (передача негативного ставлення до російського самодержавства - алітерація на “”Р” у поемі «Кавказ»)

«І заплакала Лілея, А цвіт королевий Схилив свою головоньку Червоно-рожеву  На білеє пониклеє Личенько лілеї» (ніжне змалювання портрету дівчини –алітерація на «л» у баладі «Лілея»)

 

«Мовчи, чеше смілий...» — Гадюкою зашипіли, Звіром заревіли. «Ти єретик! ти єретик!.. Ти сієш розколи!» (психологічні портрети, намальовані звуковими фарбами, у поемі «Єретик» створені за допомогою ритмічних повторень приголосних р і ш)

 

 

Гіпербола — різновид тропа, що полягає в надмірному перебільшенні характерних властивостей чи ознак певного предмета, явища або дії.

 

Предметами гіперболізації у Шевченка є:

  • явища природи: “Кругом хвилі, як ті гори: Ні землі, ні неба” (“Іван Підкова”);
  • особливості дій людини, її поведінки, психічного стану: “На край світу  Полечу, достану, З пекла вирву, отамане…” (“Гайдамаки”);
  • процеси, пов’язані з діяльністю людини: “Там родилась, гарцювала Козацька воля; Там шляхтою, татарами Засівала поле, Засівала трупом поле” (“Думи мої, думи мої”).

Серед гіпербол найтиповішими є:

  •              метафора (“Ляхи були, усе взяли, Кров повипивали!.. А москалі і світ Божий В путо закували.” — “Невольник”);
  •              порівняння (“Дніпр широкий — море” — “Думи, мої, думи мої”);
  •              метонімія (“Отак німота запалила Велику хату”. — “Єретик”);
  •              персонофікаці (“Реве гарматами Скутара”. — “Гамалія”).

 

 

Градація — стилістична фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості.

 

 

До градації Шевченко охоче вдається, коли:

  •              створює драматичні образи й картини народного життя (“Грає кобзар, виспівує,  Вимовля словами, Як москалі, орда, ляхи Бились з козаками” — “Тарасова ніч”),
  •              створює динамічні картини природи, що відтіняють почуття і настрої героїв твору (“Реве, стогне хуртовина, Котить, верне полем; Стоїть Катря серед поля, Дала сльозам волю.” — “Катерина”);
  •              передає стан героя в його розвитку (“А Ярина  То клене, то просить,  То замовкне, подивиться І знов заголосить.” — “Невольник”).
  •              посилює емоційність вислову (“А ми дивились та мовчали,  Та мовчки чухали чуби. Німії, подлії раби! Підніжки царськії, лакеї Капрала п'яного!” - “Юродивий”).

 

 

Епітет — образне означення, влучна характеристика особи, предмета або явища, яка підкреслює суттєву ознаку, дає ідейно-емоційну оцінку.

 

Найбільш вживані у Шевченка епітети з такими словами:

Вітер — сердитий, буйний, холодний, тихий, святий, легкий, крилатий.

Дніпро — широкий, дужий, синій, ревучий, глибокий, крутоберегий, старий, круторогий, далекий.

Воля — козацька, божа, вольна; свята, ненагодована, гола, сердита, братерська, молодая, співаная, добра, сподівана, ясна.

Земля — чужа, шляхетська, козацька, чорна, сонна, широка, вольна, безконечна, праведна, велика, оновлена, обкрадена.

Море — синє, глибоке, безкрає, червоне, криваве, слов'янське, нове, огненне, вольне, нікчемне.

Слово — ласкаве, божеє, добре, химерне, розумне, єдине, дівоче, тихе, забуте, тихо-сумне, великеє, зле, живе, слово істини, слово правди, слово любові, веселеє, незле, святеє, найкраще, мудре, нове, пророче, огненне.

Серце — козацьке, дівоче, щире, єдине, ніжне, жіноче, погане, трудне, розбите, старе, чисте, живе, одиноке, нелукаве, убоге.

 

 

 

 

Епітети постійні — епітети, які у фольклорних творах, а іноді в інших, часто вживаються з тими самими словами.

 

 Можна виділити декілька семантичних груп:

1. Портретні характеристики людини: карі очі, чорні брови, дрібні сльози, стан гнучкий, дівчина чорнобрива, біле тіло, личко біле, козаченько молодий, дрібні сльози;

2. Опис природи: зелений байрак, степ широкий, хмара чорна, дуб зелененький, калина червона, чисте поле, вітер буйний, шлях битий, верби високі, блідий місяць, зелений гай, тополя висока, синє море;

3. Характеристика тварин, птахів: кінь вороненький, орел сизий;

4. Характеристика абстрактних понять: горе люте, щире серце, білий світ, щира правда.

 

 

Літота (гр. “простота”) – образний вислів, який становить художнє применшення.

 

  У Шевченка фігура виявила величезні можливості естетичного здійснення. Літота зустрічається в «Кобзарі» близько тисячі разів. Через літоту поет передає глибокі переживання, людське горе.

  •                  Душевне сум'яття Степана із поеми "Невольник": «Не їсться, не п'ється, і серце не б'ється, І очі не бачать, не чуть голови
  •                  Поет будує за допомогою літоти значну частину афоризмів: «Невесело на світі жить, Коли нема кого любить» («Княжна»)
  •                  Поезія «Не гріє сонце на чужині» має незвичну форму тропу літоти: «Ніхто любив мене, вітав, І я хилився ні до кого. Блукав собі, молився Богу

Та люте панство проклинав»

  •                 Подвійне заперечення в поезії «Я не нездужаю нівроку» —коли спробувати замінити заперечну форму, то одразу виявиться неузгодженість в інтонаційному ладі.

 

 

Персоніфікація — вид метафори: уподібнення неживих предметів чи явищ природи людським якостям, олюднення їх.

 

  1.               "За зразком" пісенної традиції: "Ой тумане, тумане - Мій латаний талане! Чому мене не сховаєш Отут серед лану? Чому мене не задавиш, У землю не вдавиш? Чому мені злої долі, Чом віку не збавиш?» ("Наймичка");
  2.               "За зразком" культурної традиції інших народів: "Споконвіку Прометея Там орел карає" ("Кавказ").

 

 

Порівняння — троп, який полягає у зіставленні одного предмета з іншим для того, щоб глибше розкрити, яскравіше змалювати його.

 

 Різновиди порівнянь:

  •                 просте скорочене порівняння - у якому одна з частин визначена невиразно, але її легко встановити з контексту: «Коло серця - мов гадина чорна повернулась» («Катерина»);
  •                 порівняння у формі орудного відмінка: «Синє море звірюкою То стогне, то виє» ( «Іван Підкова»);      
  •                 заперечне порівняння: «Не тополю високую вітер нагинає –Дівчинонька одинока долю зневажає» ( «Не тополю високую…» ).

Символ — предметний або словесний знак, який опосередковано виражає сутність певного явища, має філософську смислову наповненість, тому не тотожний знакові.

 

 

Образи – символи у творах Т.Шевченка:

  •              степова могила – символ героїчного минулого українського народу;
  •              буйний вітер – символ волі;
  •              тополя – самотня дівчина;
  •              барвінок – символ дівочої чистоти;
  •              Дніпро - непокірний, чоловічий, козацький дух України, який загрожує ворогам;
  •              сонце - світло, втіленням Добра, до нього порівнюється Котляревський і Перебендя
  •              голуби  - закохана пара.
  •              лілея  - невинність і непорочність;
  •              море, поле і степ  - втілення духу козацької вольниці;
  •              Великий льох  - духовні і матеріальні скарби України.

 

 

Література

 

Білецький Л. Світогляд Шевченка // Шевченко Т. Кобзар; [за ред. Л. Білецького]. – Вінніпег, 1954. – Т. 4. – С. 357–398.

Грабович Г. Шевченко як міфотворець: Семантика символів у творчості поета. — К.: Рад. письменник, 1991. — 212 с.

Дзюба І. М. Тарас Шевченко. Життя і творчість / І. М. Дзюба. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 720 с.

Лесин В.М., Пулинець О.С. Словник літературознавчих термінів. – К.: Радянська школа, 1971.- 486 с.

Рильський М. Т. Поетика Шевченка. К.: Вид-во Акад. наук УРСР, 1961. — 24 с.

Смілянська В. Л. Стиль поезії Шевченка. — К.: Наук. думка, 1981. — 263 с.

Шевченко Т. Г. Твори: В 5 т. — К.: Дніпро, 1984–1985

doc
До підручника
Українська література 9 клас (Борзенко О.І., Лобусова О.В.)
Додано
25 липня 2018
Переглядів
1789
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку