Урок-програма телепередач "Тарас Шевченко. Розповідь про поета, його дитинство".

План-конспект

уроку української літератури

у 5 класі

Тема.     Тарас Шевченко. Розповідь про поета, його дитинство.

Мета:    поглибити знання учнів про життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка;

              розвивати навички усного зв’язного мовлення;

Тип       виховувати інтерес до творчості письменника

уроку:  урок-програма телепередач

Обладнання: підручник,  комп’ютерна  презентація,  ілюстративний  матеріал,  завдання для гри «Лото-

                       забава», відеофільм «Обличчя української   історії.  Тарас  Шевченко»,   аудіозапис   вірша   

                       «Мені тринадцятий минало»

Методи: бесіда, розповідь,  робота з  підручником,  словникова  робота,  захист  учнівського  проекту «І

                генії були дітьми», гра «Лото-забава»

Епіграф:    Ти мусиш нам співця назвати,

                       Адже умів лиш він один

                     Рабів німих так захищати.

                     А хто так оспівав, як він,

                     Садок вишневий коло хати? 

                                                               Дмитро Білоус

Хід уроку

 

І. Організація класу

 

Учень (привітання гостям).

 Гостям шановним завжди раді,

 Побудьте з нами на уроці.

 Учитись хочемо ми справді.

 Навчайте нас на кожнім кроці.

 І коли лінь нам заважає,

 Допоможіть ЇЇ прогнати,

 Придумайте нам щось цікаве —

 Бо ж годі на уроці спати!

 

ІІ. Повідомлення теми, мети, епіграфа  уроку

 

ІV. Вивчення нової теми

9.00 – У світі слова
 

1. Словникова робота (опрацювати картку-словничок до уроку)

 

Картка-словничок до уроку

 

Кобзарі – народні  співці, які виконують пісні, супроводжуючи свій спів грою на бандурі чи кобзі.

Кріпаки – селяни, що були власністю пана.

Панщина – примусова праця селян на панів.

Козачок – слуга в панів, який носив воду, дрова тощо.

Бурлака – людина без постійної роботи та постійного помешкання.

Чумак – люди, які їздили в Крим по сіль.

 

2. Розповідь вчителя

    У с. Моринці на Черкащині в хаті кріпака Григорія Шевченка серед морозної темної ночі блиснув на все село один вогник - це народилася дитина. Для пана - нова кріпацька душа, а для України - великий поет, буремний Тарас, незламний Кобзар. Це сталося більш як півтора століття тому, 9 березня 1814 року.

    Світлі дні дитинства були недовгими. Перше тяжке горе, що вразило серце малого Тараса і принесло лихо в Шевченкову родину, - смерть матері. Тарасові було дев'ять років, коли він, Катря, Ярина, Марія, Микита і Йосип залишилися без матері. Батько одружився вдруге. Мачуха, яку привів батько, перетворила рідну хату на пекло: сльози, бійки, сварки, образи і приниження.

     На 12 році Тараса спіткало нове горе - раптово, простудившись у дорозі, помер батько.

 

9.05 – «І генії були дітьми…»
 

3. Захист учнівського проекту «І генії були дітьми»

 

Тарасик і сестричка Катерина

    Минає рік з дня народження Тарасика. Батько й мати на панщині. Сестричка Катерина, сама ще недоросла, "зв'язана з малим Тарасом, як ланцюгами" сповивала, колихала, пісень співала, запихала дитячий плач лялькою і по кутку носилася з ним, як із цяцькою. Проте сама нянька - іще дитина, хочеться з подругами в баштана на шляху погуляти, побігати у ворона, в квача. Посадить малого на вигоні, в ромашках, у ту ямку, що вирили хлопці, граючи в дуки, накаже, посварившись пучкою: "Сиди ж мені і не вилазь, поки не прийду". Вітром майнула до гурту, де аж куріла гульня,- про хлопця забула зразу. І сидить воно саме-самісіньке, як одірваний од гілля листочок...

 ... Згадала про малого тільки тоді, як з поля показалась череда. Одкрила широко очі, ляснула в долоні: "А де ж моя дитина?" Насилу пригадала. Вітром полетіла в ромашки до дуки: сидить. Уже й сліз йому нема - мовчить. Тільки очиці набрякли від сліз і все личко вивожене в сльози. Тільки побачило над бур'янами голову Катрі - де ті й сльози взялись,- як ручаї. Зраділо! З плачем, з докором, із жалем викидає рученята до неї. Мов крилами перелетіло з осоружного дуки Катрі на руки.

 Моє маленьке! Скучив? - Катря жагуче, з пристрастю тулить його до себе, картаючи себе докорами і зарікаючись, що вона більше ніколи-ніколи не буде кидати саму дитину на у лиці..

 А ми з Тарасиком підемо виглядати маму з поля. Пішла з дитиною за село, сіла коло хамазеї на рундук, виглядають. Видно ставок, як кусок полотна прослатий. Над ставком - верби аж до води попускали віти, а за вербами ховається сонце, велике, червоне, сміється із-за гілля. Катря гомонить до малого безперестанку:

 - Ось сонечко зайде, пан пустить маму додому кулешику варити, Тарасика годувати.

Та ще й Тарасика просить співати за нею.

 

Як Тарас ходив залізні стовпи шукати

    Минають роки... Росте Тарас... Тільки зіп’явся на ноги, почалось дитяче мандрування, бо батьки на панщині, брат десь пастушить, сестра на городі... І мандрує дитина то на леваду, то до ставу, то за сад на могилу...

     Сад темний, густий, бур’янами зарослий. Невесела й хата Шевченків зимою та восени — кривобока, стара, стіни повигинались, солома потемніла, потрухла, мохом узялась, дірки світять голими латами. А весною зацвіте садок , посіє Катря квіти під вікнами, і суму мов не було. Вперше по весні Шевченкова родина розташувалась коло хати надворі вечеряти. Але невесела та вечеря: зморений батько свариться, мати заклопотана, зажурена, дочка заплакана. Зайшов звичаєм сусід погомоніти й дивується, що так пізно вечеря. То мати й розповіла про їх клопіт: Тарас десь дівся. Скрізь обшукали, та так і не знайшли. Вирішили після вечері знов іти шукати.

     Зарипіли десь вози; вдарила луною багатоголоса пісня. Всі забули на деякий час про хлопця, заворушились – чумаки! – повиходили назустріч. Аж тут Катря побачила Тараса. Почали допитуватись, де був. Хлопець і розповів, що заблукав у полі, стрів чумаків, вони посадили його на віз, дали батіг у руки та й привезли додому. А як повкладала мати дітей спати, а сама з сусідами сіла на призьбі, почав Тарас тихим голосом розповідати брату та сестрі, що ходив туди. Де сонце заходить, і бачив залізні стовпи, що небо підпирають.

Тарас у діда Івана

     Любив Тарас до діда ходить. У Івана Шевченка на свята повно людей у хаті. Дід Іван грамотний, надіне окуляри й повагом читає про святих мучеників. Та ось чути у вікно — на вулиці регіт. То завітав кобзар з кобзою. Вийдуть люди послухати пісень. Спитає сліпий кобзар у поводиря щось, одкашляється — та й залунає урочистий зміцнілий голос про те, як руйнувала цариця Катерина Запорозьку Січ. І піднімались шапки на головах вгору і по-вовчому загоралися очі. Відчувалось, що тут буяє велика та могутня сила. Мало що розумів малий Тарас, але й він відчував і від цього завмирало серце.

     Повернувшись до хати, люди просили діда Івана розповісти про Коліївщину, про гайдамаків, про Залізняка та Гонту. І дід розповідав про ті часи, коли гайдамаки різали та палили панів. Сусіди слухали, німіючи од жаху. Тут же був і малий Тарас. Слухав і не виходив до вечора. А вночі йому ввижалось, що горять панські будинки. На ранок з рушницею з соняшника та шаблею з лозини рубав вів у бур’яні "панам" голови з плечей.

Любов до пісні. Школа

     Змалку, зростаючи в співучому куточку України, Тарас Шевченко купався в тих піснях, що звуться народними. Батько, який колись сам чумакував, співав про того чумака, що занедужав у дорозі, тітка — про сербина, сестра на городі — легенду про брата та сестру, чабан — про своє бурлацьке життя... Тарас у свої вісім років вже підспівував старшим.

     Якось почув ці пісні дяк та й став питати, хто то так підспівує. Григорій Шевченко похвалився, що то його син Тарас, і попросив дяка взяти хлопця до школи, бо дуже охочий той до книжки. Дяк погодився, що слід Тарасу вже ходити до школи. Так, з осені почалось його школярське життя. Нудна й тяжка була наука тоді у школах: з-під різок, по церковних книжках. Але малий Шевченко брався до цієї науки охоче. Справжньою втіхою було, коли в школі починали учити писанню. Одного разу, прибираючи дякову "світлицю", знайшов Тарас грубий зшиток паперу. Школяр почав розглядати написані рукою дяка псалми, щедрівки, вірші... Тарасові дуже захотілося самому зробити таку книжечку, обмалювати візерунками, вписати вірші та пісні, що йому припали до вподоби. Це був перший непереможний і жагучий потяг до словесної творчості. Хлопцеві навіть мріялась та снилась мальована, позолочена книжечка.

Мрія навчитися малювати

     Колись послав дяк Тараса в Лисянку до дяка-маляра. Хлопець застав того за роботою: він сидів у повітці і на дошці починав малювати якогось святого, і коли на мертвій дошці з-під пензля глянули людські очі й почало з’являтися живе обличчя, маляр здався Тарасові чарівником. Вогонь пішов по жилах, здалося йому, що все на світі віддав би, аби тільки навчитись так творити. Він почав прохати дяка прийняти його за учня. Дяк погодився, але замість того, щоб привчати учня До малярства, обернув хлопця на наймита, сказавши, що той повинен спочатку відпрацювати за науку три роки. Шевченко покинув цього маляра й пішов проситись до іншого. Але й тут не пощастило: маляр подивився на його ліву долоню і відмовився взяти за учня, бо нема у хлопця долі. І пішов Тарас смутний, приголомшений. Де б не працював, за що б не взявся: чи вівці пасти, чи коло землі хазяйнувати — не зміг подолати той потяг до малярства. Вирішив спробувати ще раз. Пішов до хлипнівського маляра, показав свої малюнки, і погодився маляр вчити Тараса, побачивши в хлопцеві природжений хист. Але відправив у Вільшану до управителя за дозволом, щоб не було нарікань від панів, що їхнього кріпака, не спитавшись, до себе в науку взяв. Управитель послухав хлопця, подивився на нього і не відпустив учитися, а відправив на кухню до кухаря.

     Раптом відчув Тарас, що він — зв’язаний, раб, невільник, довічний попихач. Згадав, що чув, як багато панських людей накладали на себе руки. Але коли прибіг до ставу і став над ополонкою, якась невидима сила відштовхнула його геть від неї. Пригадались мрії і з’явилась надія, що з нього щось вийде... мусить вийти.

9.20 – Обличчя української історії

4. Слухання аудіозапису вірша «Мені тринадцятий минало…»

 

5. Продовження розповіді вчителя

 

    Доля привела 17-річного Тараса до Петербурга, пишної і величавої столиці Російської імперії, до міста, де він прожив у цілому 17 років, де сталися важливі події його, де він став художником і вільною людиною.

    22 квітня 1838 року пан видав вільну своєму кріпаку Тарасові Шевченку. Це сталося завдяки відомим діячам живопису і літератури того часу: В. Жуковському, К. Брюллову, Є. Гребінці, В. Григоровичу, А.Мокрицькому, які зібрали і заплатили за поета 2500 крб.

       Ще одна подія, знаменна не тільки в житті Тараса, а й важлива для всієї України, - вихід у світ книги віршів,, Кобзар” у 1840 р. Справді, „Кобзар” належить до тих книжок, які найбільше друкують і читають у всьому світі. То святиня, національна Біблія України.

     За бунтівливі вірші Шевченка жорстоко покарали - 10 років солдатської муштри, які й підірвали його здоров’я. Вирок царя мав означати й духовну смерть Кобзаря - йому заборонялося писати й малювати. Але зболена душа не могла мовчати - писав і малював, ховаючи у „захалявні книжечки”.

     Через 10 років поета звільнили, він повернувся у Петербург, 1859 року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну. Хворий поет доживав свій страдницький вік у Петербурзі. Уже будучи хворим, видав український буквар для недільних шкіл, планував видати ряд підручників.

     Помер Т. Шевченко 10 березня 1861 року. Його поховали на Смоленському кладовищі в Санкт-Петербурзі. Але у травні цього ж року тіло великого Кобзаря було перевезене в Україну. З того часу 22 травня - День пам’яті поета, день національного трауру України.

     Світлий нетлінний образ степової Чернечої гори - могили великого Кобзаря - став національною святинею.

9.20 – Обличчя української історії

6. Перегляд відеофільму «Обличчя української історії. Тарас Шевченко».

• Зараз ми подивимось фрагмент документального фільму, присвяченого життю і творчості великого українського митця. (Перегляд фрагментів фільму.)

9.25 – «Вірю – не вірю»
 

7. Гра «Вірю – не вірю».

1. Тарас Григорович Шевченко народився у селі Кирилівка. (Ні, Моринці).
2. Незвичайні здібності Тараса до малювання побачив пан Енгельгальрд (Так).
3. Шевченко вчився у Ширяєва (Так).
4. Друзі Шевченка викупили його з кріпацтва за 2500 карбованців (Так).
5. 1840 року вийшла перша книжка Шевченка, яка мала назву «Садок вишневий коло хати» (Ні, «Кобзар»).
6. У першому виданні «Кобзаря» було 10 віршів Шевченка. (Ні, 8).
7. Славетний вірш «Заповіт» Шевченко склав у Переяславі, коли був важко хворий. (Так).
8. На Чернечій горі біля Канева Шевченка було поховано через 3 місяці після його смерті (Ні, через 2).

9.30 – «В народу мудрості вчимося»

8. Слово вчителя

    Тарас Григорович Шевченко і сьогодні живе в народних легендах, приказках, прислів’ях.

9. Розповідь учнів переказів та легенд про Тараса Шевченка.

Легенда «Тарасова криниця»

 

     Малим хлопцем Тарас Шевченко разом із своїм дідом Іваном ходив пішки до монастиря на Черкащині.

     Йшли вони довго, хоч вийшли з дому ще вранці. Надворі була спека, і подорожні притомилися. Захотілося їм пити. Ось неподалік запримітили вони маленьке джерельце і почали розгрібати навколо нього. Незабаром звідти забила вода. Та ще ж яка смачна! Напилися подорожні, відпочили і пішли далі.

     А впорядкована ними криниця залишилася й існує до наших днів, тамуючи спрагу перехожих. Вона славиться цілющою, смачною водою. Ту криницю називають Тарасовою.

 

Народний переказ «Зустріч з губернатором»

 

     Якось Тарас Шевченко йшов по вечірній вулиці Петербурга. Він так задумався, що не помітив, як зіткнувся з самим губернатором. Тарас приязно посміхнувся і сказав: «Вибачте, я ненароком! Але губернатор презирливо глянув на Шевченка і сказав: «Свиня!». «Дуже приємно. А я – Шевченко», - відповів поет і пішов далі.

 

Народний переказ «Шевченко й генерал»

 

     Тарас їхав в одному купе з пихатим генералом. Шевченко читав якусь книжку, а потім відклав її збоку біля себе на сидіння. Підійшов песик генерала і став обнюхувати книгу. Генерал надумав принизити Шевченка і сказав, жартома звертаючись до свого цуцика: «Учись, учись і ти станеш поетом». Тарас Григорович вислухав це і додав: «А не довчишся – будеш генералом».

 

Народний переказ «Портрет»

 

     Один вельможний пан замовив у Шевченка свій портрет. Коли портрет був готовий і Тарас назвав ціну (зовсім невисоку), жадібний пан сказав: «Я не осел, щоб платити такі гроші за цей портрет». Тоді Тарас швидко домалював ослячі вуха і спитав: «Тепер все в порядку?».

 

Народний переказ «Як Шевченко царя всієї Росії обвів навколо пальця»

 

     Цар Микола ( це ще той, за якого панщина була) дуже не любив Тараса Шевченка. А не любив за те, що Шевченко колись написав про царя та царицю-небогу, як опеньок засушену, дуже смішні й уїдливі вірші. Написав і людям пороздавав. Микола-цар не міг витримати такого посміху і вирішив вислати Шевченка з рідної землі.

     Задумав цар розплату і на другий день послав жандармів з Петербурга на Вкраїну. Зловили жандарми Шевченка і привезли зв’язаного до столиці. Витріщився на нього цар російський і закричав:

• Як ти смієш насміхатися з царської родини! Забирайся з моєї землі! Щоб ти ніколи не ставав своїми ногами на мою землю!

     І схопили жандарми Шевченка, і завезли його в далеку пустиню. Живи, мовляв, на чужій землі.

     І жив там Шевченко дуже довго, і мучився, і скучав за рідною Україною, де хазяйнував цар Микола.

     І от одного разу дізнався Шевченко, що цар погнався десь там до Австрії чи Франції. Тоді взяв він, Шевченко, гроші, і найняв фуру, та й поїхав у село, і купив собі фуру чужої землі. Сів на ту землю зверху і їде собі в рідний край, до Дніпра. Їхав він довгенько-таки, бо ж пустиня – це пустиня: безводна і безлюдна. І поки приїхав на Вкраїну, вже й цар летить у кареті назустріч. Побачив Шевченка і як заверещить:

• Ти чого приїхав на мою землю? Я ж казав тобі, щоб ти ніколи не ходив по моїй землі і навіть ноги на неї не клав!

     Шевченко зиркнув на царя, не встаючи, і відповів:

• Не кричи на мене, царю, бо я їду і стою не на твоїй землі, а на чужій. Ось, коли не віриш, можеш подивитися довідку. Там написано, де я купив цю землю і скільки заплатив.

     Цар Микола побачив, що Шевченко обвів його навкруг пальця, і як дременув, то аж загуркотіло. Тільки його й бачили. От за що не любив цар нашого Шевченка, а з Шевченком і нас.

 

10. Робота з «деревом народної мудрості»

 

Прислів’я та приказки про Шевченка

 

• Хто Шевченка прочитав, той багатший серцем став;
• Хто з Шевченком знається, той розуму набирається;
• Слово Тараса – наша зброя і окраса;
• Для ворогів і Шевченкова могила була страшна сила;
• Тарасове слово живе і здорове;
• Шевченкове перо панів по серці шкребло;
• А Шевченків «Кобзар» обпік царів, як жар;
• Тарасів «Заповіт» облетів увесь світ;
• Шевченків «Сон» і в палатах не дає цареві спати;
• Хай Шевченку буде щастя, а на панів нападе трясця;
• Тарасів «Кобзар» - народу великий дар;
• Щоб народу служити, треба так, як Шевченко, жити;
• Мучили Шевченка, карали, та духу його не зламали.

 

11. Робота з підручником (прочитати статтю в підручнику, доповнити розповідь вчителя).

ІV. Закріплення вивченого, формування вмінь і навичок

 

9.35 – Лото-забава

Гра «Лото-забава»

 

Учитель: А зараз перевіримо, упорядкуємо та розширимо свої знання про життєвий шлях Тараса Шевченка, ще раз переглянемо біографію поета за допомогою гри «Лото-забава».

 

9 березня – День народження Т. Г. Шевченка;

9 років – смерть матері;

11 років – помер батько;

13  років - пасе ягнят;

17. років – став козачком пана Енгельгардта;

24 роки – викуп Шевченка з кріпацтва, навчання в Академії Мистецтв;

26 років – вихід у світ “ Кобзаря ”;

31 рік – закінчив Академію Мистецтв, повернувся на Україну;

33 роки - арешт до Оренбурга;

43 роки - визволення Т. Г. Шевченка;

47 років - смерть Т. Г. Шевченка.

 

V. Закріплення вивченого, формування вмінь і навичок

 

9.40 – Домашня школа

• Вивчити розповідь про життя і творчість письменника.
• Намалювати ілюстрації для проекту «І генії бувають дітьми…»