Урок "Розвиток української літератури. Становлення сучасної української літературної мови. «Енеїда» Івана Котляревського. Тарас Шевченко і його «Кобзар»".

Підготував вчитель історії

Баницького НВК

Просяник Сергій Володимирович

Розробка уроку історії у 9 класі на тему «Розвиток української літератури. Становлення сучасної української літературної мови. «Енеїда» Івана Котляревського. Тарас Шевченко і його «Кобзар». Творчість Пантелеймона Куліша і Миколи Гоголя»

Тема. Розвиток української літератури. Становлення сучасної української літературної мови. «Енеїда» Івана Котляревського. Тарас Шевченко і його «Кобзар». Творчість Пантелеймона Куліша і Миколи Гоголя.

Мета: проаналізувати стан розвитку нової української літератури та сучасної української літературної мови  в Україні; продовжувати формування умінь і навичок складання таблицю, працювати в команді (групі), рецензування виступів однокласників; розвивати навички усного мовлення та роботи з джерелами інформації; розвивати вміння здобувати знання на основі самостійного вивчення історичної літератури; виховувати шанобливе ставлення до визначних діячів української літератури кінця ХVІІІ першої половини ХІХ ст.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу

Вид уроку: семінарське заняття, віртуальна екскурсія.

Очікувані результати:

• учень характеризує основні віхи формування нової української літератури та сучасної української літературної мови в Україні;    
• висловлює судження щодо діяльності  Т. Г. Шевченка, І. Котляревського, П.Куліша, М. Гоголя
• називає дати: видання «Енеїди» І. Котляревського, «Кобзаря» Т.Шевченка;
• пояснює і застосовує  терміни  і поняття: «національна ідея»,  «романтизм», «класицизм».

Обладнання: портрети Т. Г. Шевченка, І. Котляревського, П. Куліша, М.Гоголя. Історична карта.  Смарт дошка.

Структура уроку

 І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

 ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

 ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.  Іван Котляревський та його «Енеїда»
2. Тарас Шевченко в українському національному відродженні
3. Пантелеймон Куліш
4. Микола Гоголь

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

VІІ. ПІДСУМОК УРОКУ

VІ.  ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

ХІД УРОКУ

І. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

 Привітання з учнями

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

Бесіда за запитаннями (вчитель історії)

• Дайте визначення поняттю «культура»;
• Назвіть найважливіші події, процеси і явища в історії України наприкінці ХVІІІ в першій половині ХІХ ст.;
• Як вони вплинули на розвиток української культури і літератури зокрема?
• Як розвивалась українська література у ХVIII ст..?

Отже, попри всі перешкоди, які чинили уряди двох імперій – Російської та Австрійської – щодо освіти українства, становлення української науки, літератури, мистецтва, їх розвиток продовжувався.

ІІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ

 (Розповідь вчителя української літератури)

В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна..
Цвіти і сяй, моя державна!

Олександр Олесь
 

Національне відродження в першій половині ХІХ ст. відбувалося переважно в галузі культури.

Найважливішим компонентом нації, засобом спілкування людей є мова. Тому окремі представники української інтелігенції розгорнули діяльність, спрямовану на перетворення місцевої (тобто розмовної) мови простих людей на головний засіб самовираження всіх українців.

Отже, посилення уваги до рідної мови, зіставлення її з іншими слов’янськими сприяли її піднесенню, спростували усталений ще в середині XVIII ст. погляд на українську мову як на діалект російської, не придатний для літературної обробки.

Певне цим пояснюється поява в 1818 р. «Граматики малороссийского наречия», яку написав Олексій Павловський (1773—?), першої друкованої граматики української мови. В 1823 р. з’явився невеликий український словник, який склав Іван Войцехович.

Повідомлення теми уроку

 Отже, як ви вже знаєте. на цьому уроці ми маємо розкрити становища сучасної української літературної мови, та розвиток української літератури наприкінці ХVІІІ в першій половині ХІХ ст.

ІV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Методичні рекомендації щодо проведення семінарського заняття

 Я заздалегідь оголошую тему, мету і план уроку, що планую провести у формі семінарського заняття, даю список рекомендованої літератури учням. Вони об’єднуються в 4 групи. Слідкую за тим, щоб у кожній групі були учні з різним рівнем учнівських компетенцій. Члени кожної групи визначають основного доповідача, співдоповідача, опонента, рецензента, відповідальних за створення і перегляд мультимедійного проекту.

 За кожну форму участі в семінарі учень отримує зелену картку. Наприкінці уроку кількість зароблених учнем карток переводиться у бали.

 Слово вчителя української літератури

 У тогочасній українській літературі та мистецтві основними художніми напрямками були класицизм і романтизм. Розвиток класицизму пов’язаний з творчістю І. Котляревського. Вершиною романтизму вважається творчість київських романтиків Т. Шевченка і П. Куліша.

 Робота з поняттями

 Класицизм – один із основних напрямів європейської літератури й мистецтва ХVІІІ  – початку ХІХ ст., зразком якого було класичне (давньогрецьке й давньоримське).

 Романтизм – напрям у європейській літературі та мистецтві, що виник наприкінці ХVІІІ в Німеччині та Франції. Він привертає увагу до внутрішнього світу людини, його головним образом є неосяжна мрія, ідеал.

 Бурлеск – комічна поезія.

 Травесті – гумористична поезія, близька до пародії.

Слово вчителя історії

Значний вплив на зростання національної свідомості справив історичний трактат невідомого автора «Історії Русів», що вийшов з друку в 1846 р. Цей твір прославляє козацьке минуле, його героїв, Б. Хмельницького, непокірного П. Полуботка, який повстав проти Петра І. Автор убачав в українцях окремий від росіян народ, закликав надати йому самоврядування і документально переконував, що Україна, а не Росія, є прямою спадкоємицею Київської Русі. Автор твору виступає як палкий прибічник правди й справедливості, противник тиранії та рабства. І це не було чимось винятковим. Погляди, висловлені автором твору в першій половині XIX ст., були властиві широкому колу інтелігенції. На «Історії Русів» виховувалися сотні українських патріотів, і вплив її позначився на творчості М. Марковича, Д. Бантиш-Каменського, М. Костомарова, М. Гоголя, П. Куліша, Тараса Шевченка. Діяльність деяких з них ми сьогодні розглянемо більш детально.

Отже, ви самостійно об’єдналися в групи та дослідили творчість, історичну діяльність кожного представника нової української літератури. Виступ кожної групи супроводжується міні-презентацією.

Зараз ми прослухаємо виступи наших учнів, а решта класу повинні паралельно заповнити таблицю.

1. Іван Котляревський та його «Енеїда». Віртуальна екскурсія музеєм-садибою Івана Котляревського у Полтаві

(http://incognita.day.kiev.ua/virtualna-ekskursiya-muzeyem-sadiboyu-ivana-kotlyarevskogo-u-poltavi.html)

Вирішальним показником життєвості української мови стали якість і різноманітність літератури, які створювались нею. Провідне місце у становленні нової української літератури та мови дошевченківської доби належить творчості Івана Петровича Котляревського (1769–1838).

Його поема «Енеїда», герої якої розмовляють влучною й барвистою українською мовою, була першим твором, написаним мовою селян і міщан. Публікація перших трьох частин «Енеїди» в 1798 р. знаменувала появу української мови як літературної, заснованої на живій мові народу, його усному фольклорі, а також початок сучасної української літератури.

Велике захоплення серед дворянства Слобожанщини викликали і п’єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» (1838) і «Москаль-чарівник» (1841), в яких відбито високі духовні якості народу. Заслугою Котляревського є не лише те, що він першим писав українською мовою, а й те, що його твори були творами високого літературного гатунку. Тому не випадково його називають «батьком сучасної української літератури».

І. Франко, оцінюючи безприкладний літературний подвиг І. Котляревського, порівнював творчість письменника з пробудженням високогірного орла, який, злетівши з вершини, відвалив снігову брилу, що, покотившись кам’яним схилом, викликав могутню лавину, яка залунала «дужче грому».

В. Короленко: «Він (І. Котляревський) зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою літературною, і українська мова, яку вважали тільки місцевою говіркою, з його легкої руки залунала так голосно, що звуки її рознеслися по всій Росії».

С. Єфремов: «А тим часом фігура Котляревського в історії громадського руху на Україні справді епохальна, така, що може з’явитись тільки на критичному переломі всього громадського життя, на межі двох епох, як синтез минулого й підвалина для майбутнього».

Прем’єра вистави «Наталка Полтавка» І. Котляревського відбулася 1819 р. Глядачі «Наталки Полтавки» були вражені: замість давно обридлих палаців і альтанок вони побачили милі їхньому серцю краєвиди рідної Надворсклянщини. А замість фальшивої мелодрами чи пустого фарсу – глибоку драму серця простої дівчини-селянки.

Із великим успіхом і не раз «Наталка Полтавка» йшла на сценах Петербурґа, Москви, Кишинева, Мінська, Риги, Таллінна, Вільнюса, багатьох міст Сибіру, Середньої Азії. Кавказу. Згодом «Наталку Полтавку» бачили і вітали Париж, Лондон, Загреб, Нью-Йорк, Відень, Сідней, Торонто. Кілька пісень із п’єси включив до своїх концертів відомий співак Поль Робсон. «Сонце низенько» та інші українські пісні І. Котляревського в його виконанні постійно звучали в найбільших театрах світу.

Отже, перші дослідження української історії, фольклору, мови і літератури були першим пробудженням сучасної української свідомості і забезпечили їй міцні підвалини, бо не може бути щось більш нагальним для нації, яка народжується, ніж потреба знайти свої історичні витоки і культурне підґрунтя. Саме цим і займалися українці, шукаючи таким чином основу своєї самобутності.

У цій садибі в самісінькому центрі Полтави народився основоположник сучасної української мови – Іван Котляревський. Тут він прожив усе своє життя. Тут була створена славнозвісна «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник».

Івана Котляревського сучасники знають, насамперед, як письменника. Втім, це була багатогранна особистість. Він вчителював, грав на скрипці, писав музику, досконало володів французькою мовою, знав латину, давньогрецьку, перекладав Сафо, заснував перший у Полтаві театр та був його директором. Ще за життя ім’я Котляревського приваблювало до Полтави людей, що, як і він, формували свою епоху. Іванові Котляревському вдалося поєднати елітарне й народне в українській культурі, та водночас він був людиною свого часу, підданим Російської імперії.

У віртуальному турі – 3 точки огляду. Загальна тривалість аудіосупроводу – 3 хв. 50 сек.

2. Тарас Шевченко в українському національному відродженні

(Екскурсія до національного музею Тараса Шевченка)

Українську літературу першої половини ХІХ ст. представляє яскрава постать, Тараса Шевченка (1814 – 1861).  Творчість цього українського генія мала величезний вплив на духовний розвиток та національне самоусвідомлення українського народу. Його твори були не лише літературним явищем, але й політичним маніфестом. Шевченко був великим українським поетом, художником, мислителем, громадським діячем.

Національний музей Тараса Шевченка був створений 24 квітня 1949 року на матеріалах фондів колишньої Галереї картин Тараса Шевченка в Харкові та Центрального державного музею Тараса Шевченка в Києві.

Колекція музею складається з унікальних цінностей: оригіналів малярських робіт Шевченка, документів про його життя та творчість, рукописних списків його поезій, рідкісних фотографій поета та його друзів, першодруків творів Шевченка з його автографами, майже всіх видань творів поета й літератури про нього, починаючи з прижиттєвих і закінчуючи сучасними вітчизняними та зарубіжними виданнями.

Колекція музею формувалась упродовж 150 років і на сьогодні налічує понад 85 тисяч експонатів, з яких до основного фонду належать 34 тисячі експонатів. Найцінніша її частина представлена в постійній експозиції музею.

В експозиційних залах представлені твори видатних художників, скульпторів, письменників і композиторів, що відображають епоху Шевченка, його життя і діяльність. Зокрема, художні твори Карла Брюллова, Іллі Рєпіна, Івана Крамського, Івана Соколова, Івана Сошенка, Опанаса Сластіона, а також роботи скульпторів Федора Каменського, Івана Кавалерідзе, Михайла Лисенка, Івана Макогона, Петра Мовчуна, Валентина Зноби та інших.

У кількох залах розміщені експонати, які свідчать про світове значення творчості Шевченка, а також переклади його творів на різні мови світу.

Будівля, де нині розміщується Музей Шевченка в другій половині ХІХ ст., належала родині Терещенків – відомих меценатів та колекціонерів творів образотворчого мистецтва. Цукровий магнат Терещенко придбав маєток у 1875 році. На замовлення нового власника було проведено перебудову будинку в стилі ренесанс. Після чого, зведена ще в 1840-х роках будівля перетворилася на прекрасний палац, який став окрасою Києва.

У просторих залах маєтку Микола Терещенко розмістив художню колекцію, яка включала картини Айвазовського, Шишкіна, Репіна. Після революції 1917 року родина Терещенків емігрувала за кордон, будинок було експропрійовано і передано у державну власність. Після війни, коли постало питання про розміщення музею, обрали цю архітектурну пам’ятку.

Саме тут, у будівлі, де міг бувати поет, у 1949 року відкрито Державний музей Тараса Шевченка.

Перша експозиція музею розповідала відвідувачам про життя Тараса Шевченка, всебічно висвітлювала його творчість як поета, художника, мислителя, громадського діяча. Ця експозиція діяла до 1982 року.

Потім музей закрили на реставраційний ремонт, котрий тривав сім років. Усі матеріали перевезли до спеціальних приміщень на території Києво-Печерської Лаври. Приміщення музею реставрували за зразком будинку Терещенків, тож тепер у його інтер’єрі мало спільного із «першим» музеєм Шевченка 1949 року.

31 березня 2001 року музей отримав статус національного.

У 2014 році до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка в музеї було проведено ремонтно-реставраційні роботи, відкрито нову експозицію, де вперше за всю історію цього музею створено умови для постійного представлення оригінальних творів Тараса Шевченка-художника – як живопису, так і графіки.

Отже, в українському культурно-національному житті брали участь багато видатних особистостей: істориків, народознавців, літераторів та художників. Проте серед них найвагоміша роль належить Т. Шевченку, який приєднався до Кирило-Мефодіївського товариства і був покараний найжорстокіше. «Це не випадок, – зазначає І. Лисяк-Рудницький, – що репрезентативним героєм України у ХІХ столітті був не державний муж або воїн, а поет – Тарас Шевченко. Його історичного значення не можна окреслити чисто літературними мірилами. Українська громадськість бачила і продовжує бачити в його особі пророка, який своїм натхненним словом торкає і перетворює серце свого народу»

3. Пантелеймон Куліш

Творчо працював над розбудовою української культури і літератури, над пробудженням національно-патріотичної самосвідомості українців Пантелеймон Олександрович Куліш (1819-1897). Він намагався виробити ідеологічну програму для українського народу, мріяв про розбудову державності в Україні, наполягав на ідеї рівноправного єднання України і Росії. Відомі історичні твори Куліша: тритомник «История воссоединения Руси», брошура «Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 р.», поема «Куліш у пеклі», роман «Чорна рада».

В одній статті, називаючи П. Куліша «корифеєм нашої літератури», І.Франко висловив, історичну, знакову оцінку: «Куліш – перворядна звізда в нашому письменстві, великий знавець нашої народної мови, а при тім добрий знавець язиків та літератур європейських народів».

Літературно-художню, наукову творчість П. Куліша вважають за подвижницьку та новаторську: він першим почав писати українською мовою наукові праці, чим заклав основи української наукової мови; став «батьком» українського роману й одним із перших творців російської історичної романістики (знамениту «Чорну раду» видав українською та російською мовами); запровадив новий фонетичний правопис («кулішівку»), яким, із незначними змінами, користуємося і нині. Перший вимогливий і доброзичливий критик та побратим Т. Шевченка (і загалом перший літературний критик-професіонал), П. Куліш був також першим біографом, упорядником і видавцем повного зібрання творів М. Гоголя, першим перекладачем українською мовою творів Шекспіра, Байрона; першим, разом з І. Пулюєм та І. Нечуєм-Левицьким, здійснив повний український переклад Біблії.

Серед прозових творів П. Куліша найвизначнішим є «Чорна рада» – перший в українській літературі історичний роман. Як свідчить сам автор, цей твір був писаний спочатку українською мовою, а потім перекладений на російську. Окремі розділи перекладу в 1843 році вміщувалися на сторінках російських журналів. Через три роки оригінал і переклад були завершені, але у зв’язку з розгромом Кирило-Мефодіївського товариства надруковані не були. Тільки через одинадцять років обидва варіанти після значної переробки вийшли книжками в друкарні Куліша та Бєлозерського.

Перше серійне видання українського фольклору, що мало побачити світ за десять-п’ятнадцять років, здійснити П. Кулішеві, на жаль, не вдалося. Щоправда, П. Куліш таки зумів частково реалізувати ідею антології в двотомнику «Записки о Южной Руси» – «Записки про Україну»

Т. Г. Шевченко, дякуючи П. Кулішеві за публікацію в «Записках» поеми «Наймичка», у грудні 1857 року писав: «Боже мій, як би мені хотілося, щоб ти зробив свої «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на кшталт журнала. Нам з тобою треба б добре поговорить о сім святім ділі».

Дозволу на періодичне видання «Хата» П. Куліш не отримав, хоч і запевняв міністра народної освіти, що це буде «журнал словесності, історії, етнографії і сільського господарства», який «не торкатиметься політики». На початку 1860 року вдалося видати лише альманах «Хата». Метод «етнографічного реалізму» дозволив П. Кулішеві опублікувати, окрім власної статті «Погляд на українську словесність», кількох коротких вступів «Від видавця», добірку з десяти поезій Т. Шевченка «Кобзарський гостинець», поезії Я. Щоголева і П. Кузьменка, оповідання Ганни Барвінок, Марка Вовчка і М. Номиса. Вперше після «Огляду творів, писаних українською мовою» М. Костомарова майже через два десятиліття було привернуто гостру увагу до проблем розвитку української літератури, зокрема акцентовано на народності та новаторстві українського письменства, глибокому зв’язку нової української літератури з фольклором, життям і побутом народу. Так, про Т. Шевченка П. Куліш писав: «Нема нам закону над його слово, тілько одна народня поезія для його і для всіх нас стоїть за віковічний взір; та й народньої поезії ніхто не зачерпнув так зглибока, як Шевченко. Набравшись ізмалку всього, чим живе й дише селянин, він підняв прості хатні розмови до високої пісні, і разом зробив з них ревну, сердечну лірику і величний епос.»

Рецензенти, пізніші дослідники «Записок», історики фольклористики, літератури неодноразово підкреслювали новаторство П. Куліша щодо упорядкування матеріалів, характеру коментарів тощо. Так, М. І. Петров у «Нарисах історії української літератури ХІХ століття» наголошував, що різноманітність предметів «Записок»” надавала їм особливої яскравості та привабливості, яка збільшувалась від нових, своєрідних прийомів етнографічного дослідження. Куліш не переймався тільки тим, щоб зібрати і надрукувати пісні в певному порядку, розподіливши на категорії та розряди, як це робили його попередники, – він намагався привернути увагу читачів і до тих процесів, які забезпечують зародження і збереження впродовж століть творів народної словесності; старався вгадати смисл, що зв’язує народ з цими виявами його поетичних устремлінь, і взагалі уявити повну картину цієї цікавої сторони народного побуту, з непомітними на перший погляд подробицями. Не дивлячись на певну національну замкнутість, однобічність «Записок», але, можливо, і дякуючи цій обставині, зібрання П. Куліша мало освіжаючий вплив на українських письменників і вчених, які тепер стали особливо цінувати усну народну словесність, користуватися нею, як історичним матеріалом або черпати з неї наснагу для себе.

Отже, П. Куліш зібрав чимало відомостей про носіїв усної традиційної творчості, записав нові варіанти дум, історичних пісень (деякі, щоправда, як виявилось, були підробками). П. Куліш висловив цікаві міркування про природу пісенної, думової імпровізації, змалював колоритний збірний образ співця, окремих кобзарів (зокрема, Андрія Шута), надзвичайно високо підніс роль і суспільне значення збирача фольклору.

Теоретичний набуток П. Куліша, його різноманітні ідеї, захоплення, методологічні принципи та наукові фантазії, як на нашу думку, ще вивчені в українській фольклористиці недостатньо. Залишається ще чимало невідомого і в темі «П. Куліш – збирач фольклору». Хоч десятки, сотні записів П.Куліша опубліковано, крім «Записок», у класичних збірках другої половини ХІХ ст., все ж в архівах залягли тисячі неоціненних автографів. Багатюща колекція записів П. Куліша (в архівах Києва, Чернігова, Москви, Петербурга) й досі чекає на свого фанатичного дослідника-упорядника-видавця.

Діяльність П. Куліша в галузі української фольклористики та етнографії в середині та другій половині ХІХ ст.. будила наукову думку, стимулювала розвиток збирацької справи, студіювання традиційної народної творчості.

Чимало ідей П. Куліша-фольклориста не втратили актуальності і для сучасного етапу розвитку наукових галузей гуманітаристики. Комплексний підхід письменника і вченого до збирання і вивчення явищ фольклору та побуту дали йому можливість (в «Записках про Південну Русь», збірнику “Українські народні легенди”, інших публікаціях та записах) простежити еволюцію народного світогляду від первісних уявлень та вірувань до усвідомлення та розуміння історичних і соціальних катаклізмів ХVІ–ХІХ століть. Повір’я, легенди, перекази, казки, бувальщини, оповідання, пісні, думи, прислів’я відображають особливості національної психології, філософії, етики, інших суттєвих рис народного світогляду.

Отже, як П. Куліш постійно звертався до джерел народної творчості, так і сучасні фольклористи, етнологи, літературознавці, культурологи мають неодмінно повніше враховувати пошуки і знахідки представників класичної наукової традиції ХІХ століття, особливості еволюції наукових студій від романтизму до позитивізму та утвердження академічних об’єктивних підходів. А, за словами П. Федченка, «Складна творчість П. Куліша належить до найцінніших здобутків української культури».

4. Микола Гоголь

Народився Микола Васильович Гоголь 20 березня 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Батько його був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького Остапа Гоголя. Пізніше Микола Гоголь звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби.

Дитинство майбутнього письменника минуло в с. Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків. З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. – у Ніжинській гімназії вищих наук.

Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню: «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень, я б ніколи не зрозумів історії його, тому що не збагнув би минулого». «Це народна історія, жива, яскрава, барвиста, правдива, що розкриває все життя народу».

Ще в студентські роки, глибоко переймаючись соціальними негараздами, внутрішньо противлячись найрізноманітнішим виявам зла, вболіваючи за всю державу і свою «милу Україну», М. Гоголь настроювався на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства». Загалом же всю творчість великого письменника було спрямовано на «очищення серця», «розуміння серцем», щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії. «Я палав незгасним прагненням зробити своє життя потрібним для блага держави, я жадав принести хоча б найменшу користь. Тривожили думки, що я не зможу, що мені перепинять шлях, завдавши мені глибокого суму. Я поклявся жодної хвилини короткого життя свого не втрачати, не зробивши блага», – писав палко настроєний на самопожертву юнак.

У 1828 році М. Гоголь переїжджає до Петербурга. Там у 1829 р. він публікує свій перший твір – поему «Ганц Кюхельгартен». Через рік у журналі «Отечественные записки» з’являється повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки».

Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М.Гоголя особливого колориту. Ґрунтовні знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному грунті життя. Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного, що неминуче справляло враження на читача, захоплюючи його уяву. Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила М.Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М.Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету. «Я захоплююся заздалегідь, коли уявляю, як закиплять труди мої в Києві. Там скінчу я історію України й півдня Росії і напишу всесвітню історію. А скільки зберу там легенд, повір’їв, пісень! Якими цікавими можна зробити університетські записки, скільки можна умістити в них подробиць, цілком нових про сам край!» – переповнювався творчими планами письменник. «Туди! Туди! До Києва! Там, або навколо нього, звершалися діяння віковічності нашої... Багато можна буде зробити добра», – писав він про свої сподівання М. Максимовичу. У цей же час він працює над книгами «Арабески», «Миргород» (1835 р.). Але після закриття Кирило-Мефодіївського братства, цьому не судилося здійснитись. Розраду від нездійснених планів письменник шукав і знаходив у творчості. Тепер він остаточно пориває з педагогічною діяльністю.

З другої половини 30-х років подальший розквіт таланту М.Гоголя пов’язаний з його драматургією. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836 р.) Невдовзі після прем’єри п’єси М.Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію.

У 1842 році з’являється друком знаменита поема-роман «Мертві душі». Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Прямим підтвердженням тому було видання «Вибраних місць з листування з друзями» (1847 р.). У 1848 році письменник повертається на батьківщину, посилено працює над другим томом «Мертвих душ», але незадовго перед смертю спалює рукопис. Тяжка хвороба обірвала життя неповторного майстра слова 21 лютого 1852 року.

Висновок (вчитель літератури)

Особливе місце в розвитку духовних засад українського національного руху, української культури належить, безумовно, Тарасові Шевченку. Важко знайти інший приклад, коли б творчість і особистість однієї людини такою повною мірою віддзеркалювали б національну ідею, національний дух. Те, що в історії народу, який змагався за свою свободу й державність, таке видатне місце посів саме поет, не було випадковим. Культурна діяльність була практично єдиною цариною, де українці могли виявити свою самобутність.

 У розглядуваний період серед талановитої плеяди українських письменників виділяються такі широковідомі постаті, як І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, Г. Квітка-Основ’яненко, П. Куліш. Виникають російські професійні театри – у Києві (1805 р.), Полтаві (1810 р.), Харкові (1812 р.). Великою популярністю користувався в Полтаві український театр, на сцені якого виступала аматорська група під керівництвом І. Котляревського. У 1819 р. тут поставили «Наталку Полтавку», «Москаля-чарівника». Існував також аматорський театр у с. Кобинці, керівником і режисером якого був батько Миколи Гоголя В. П. Гоголь-Яновський. Широку популярність мали українські бандуристи, кобзарі, лірники.

V. УЗАГАЛЬНЕННЯ ТА СИСТЕМАТИЗАЦІЯ ЗНАНЬ

 Історичний тренінг

1. На чолі якого театру стояв Іван Котляревський?
2. Установіть відповідність між авторами та їхніми творами.

А. Іван Котляревський;    1) «Енеїда», «Москаль-чарівник»,

Б. Пантелеймон Куліш;             «Наталка Полтавка»;

В. Тарас Шевченко;          2) «Тіні забутих предків», «Intermezzo»

Г. Микола Гоголь.             3) «Назар Стодоля», «Сотник», «Титарівна»,

                                                   «Наймичка»;

                                            4) «Тарас Бульба», «Вій», «Пропала грамота»,

                                                 «Травнева ніч або Утоплена»;

                                             5) «Чорна рада», «Орися».

А-1,  Б-5, В-3, Г-4.

3. У якому році вийшло у світ перше видання збірки поезії Тараса Шевченка «Кобзар»?

    а) 1836р.,       б) 1840р.,      в) 1848р.,      г) 1861р.

4. Про якого діяча йдеться в уривку історичного джерела?

«Замість того, щоб довічно відчувати балоговійні почуття до осіб августійшої фамілії … писав вірші малоросійською мовою найобурливішого змісту … З його віршами в Малоросії могли виникати та укорінятися думки про… можливість існування України як окремої держави … за підбурливий дух і зухвалість … призначити рядовим в Оренбурзький окремий корпус».

      а) В. Каразіна;  б) І. Котляревського;   в) Т. Шевченка;  г) Г. Сковороду. 

5. Укажіть портрет діяча, який був автором першого українського історичного роману.

А.  Б.  В.    Г.  

6. Установіть послідовність подій:

а) Вихід у світ поеми «Енеїда» Івана Котляревського;

б) Вихід у світ збірки поезій «Кобзар» Тараса  Шевченка;

в) Вихід у світ альманаху «Русалка Дністрова»;

г) Вихід у світ першого українського історичного роману «Чорна рада» Пантелеймона Куліша.             

а), в), б), г).

VІ. ПІДСУМОК УРОКУ

 Метод закінчених речень

1. На сьогоднішньому уроці для мене найважливішим відкриттям було…
2. Ця інформація дає можливість нам…

Підведення підсумку роботи учнів на уроці, підрахунок зелених карток, виставлення оцінок мотивуючи їх.

VІІ.  ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацювати відповідний матеріал підручника.
2. Доробити таблицю тим, хто не встиг її скласти під час уроку.
3. Скласти історичний портрет (Т. Шевченка, І. Котляревського. П.Куліша чи М. Гоголя ) одного за вибором.