Любий Татусю!
Я не знаю, коли ти отримаєш мого листа, але впевнена, що незабаром. Гордість звеличує мене сьогодні. Я маю найкращого татуся – солдата, який береже спокій і дитинство на передових рубежах цієї жахливої війни. Любий мій, мені відомо про звірства у Бахмуті і Запоріжжі, які чинять «звіролови», а не люди. Мені так боляче сприймати ці події, бо там ти – мій найрідніший охоронець і боєць.
Дякую тобі і твоїм побратимам за спокійний сон, за те, що можу бачити й обіймати маму та бабусю, які потайки від мене плачуть уночі. Зустрічаюся із друзями за шкільною партою, посміхаюсь, хоч деколи робити це дуже важко. Займаюся улюбленою справою, як ти мене і прохав. Мрію змалювати у своїй уяві відбудоване місто Бахмут. Ти ж знаєш, я там ніколи не була, а тепер так хочеться хоч на картині подарувати своїм одноліткам, що проживають у цьому місті – герої, краплину надії. Місто обов’язково розквітне, як і мої кольори на картині. Воно неодмінно стане на ноги, я впевнена, бо там справжні захисники, а серед них – і ти, мій найрідніший.
Якщо втратиш віру і надію, згадай, що ти для нас уже герой, який дарує нам життя кожного дня. Бережи себе та повертайся живим! Ми, твоя родина, чекаємо на тебе, адже нам так сильно тебе не вистачає.
Люблю та чекаю тебе,татусю.
Твоя донечка Аннуся.