Урок-свято "Українське весілля - один з провідних жанрів родинно-обрядової творчості"

Про матеріал

Конспекти уроків в 9 класі з використанням проектної діяльності на місцевому матеріалі на тему "Українське весілля - один із провідних жанрів родинно-обрядової творчості" з додаванням весільних пісень села Підріжжя, зібраних учасниками гуртка "Берегиня" під керівництвом вчителя української мови та літератури Дерев'янчук Ольги Юріївни

Перегляд файлу

Тема: Українське весілля – один із провідних жанрів родинно-обрядової творчості.

Мета: закріплення знань обрядів українського весілля та його основних етапів як одним з провідних жанрів родинно-обрядової творчості,

ознайомлення з весільними піснями нашого села;

розвиток мовленнєвих та комунікативних компетентностей, мислення, самостійної роботи, творчих здібностей учнів;

виховання інтересу й поваги до історичного минулого народу, почуття поваги до родини та шлюбу як основних цінностей життя, до традицій предків, патріотичних почуттів, народно-моральних етичних норм.

Обладнання: аудіо- та відеозаписи пісень, фотографії обрядів, навчальна та додаткова література, інтернет-ресурси

Тип уроку: творчо-пошуковий

Завдання проекту:

Опрацювання відповідного розділу програми
Знайомство з традиціями весілля, їх дослідження на місцевому матеріалі
Усвідомлення взаємовпливу: традиції – людина, людина – традиції
Зустріч з носіями народних традицій, збір інформації народного характеру
Запис обрядових весільних пісень
Створення міні-альманаха «Весільні пісні Підріжжя»

Тривалість: півроку

План виконання проекту

Обговорення ідеї проекту
Склад учасників проекту (учні, бібліотекар, учитель, старожили села)
Висловлення міркувань щодо форми представлення результату та вибір варіанту – міні-альманах «Весілля села Підріжжя»
Обмірковування шляхів реалізації проекту (робота в бібліотеці, запис обрядів та пісень від старожилів, робота з інтернет ресурсами)
Поділ учнів на групи та визначення їх завдань:

«Дослідники» - дослідження традицій українського весілля

«Етнографи» - збір інформації фольклорного характеру

«Театрали» - інсценування окремих традицій

«Берегиня» - виконання обрядових пісень

Робота в бібліотеці: пошук інформації в навчальній та довідковій літератури;

задіяння ресурсів інтернету

Моніторинг результатів праці кожної групи, систематизація і узагальнення матеріалів кожної групи
Створення фотоколажу та міні-альманаху «Весілля в нашому селі»
Презентація творчої роботи учнів

І - Урок – свято «Весілля в нашому селі»

ІІ – Підсумок та закріплення здобутих учнями знань

Хід презентації

Тема: Весілля в нашому селі.

Мета: ознайомити учнів з обрядом українського весілля в нашому селі та його основними етапами як одним із провідних жанрів родинно-обрядової творчості, з весільними піснями села;

розвивати навички виразного читання фольклорного матеріалу, зібраного учнями, співу народних весільних пісень, здійснення народної обрядовості; виховувати почуття поваги до родини та шлюбу як основних цінностей життя, до традицій предків, народних морально-етичних норм.

Тип уроку: урок-свято.

Обладнання: збірка фольклорних творів, зібраних учнями (див. Додаток), презентація проекту (слайд-шоу) «Весілля в нашому селі», аудіо записи, картки «Етапи весілля», індивідуальні повідомлення учнів, весільні рушники, коровай.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Оголошення теми, мети уроку

Епіграф:

Українська народна пісня

плекає в народних масах почуття

краси, розвиває природні здібності

народу і його фантазію, розбуджує

любування в музиці.

Філарет Колесса

Учитель: Народна пісня посідає особливе місце в українському фольклорі. Видатний український музикознавець Філарет Колесса казав так: (зачитуємо епіграф уроку).

Скільки талановитих людей було серед наших предків, якщо кількість пісень родинно-побутового циклу вимірюється сотнями тисяч. Цьому феномену подивовує увесь світ.

Найбільше родинно-побутових пісень про кохання. А якщо кохання склалося – настає час весільних пісень.

Українське весілля як важливий складник духовної культури народу, провідний жанр родинно-обрядової творчості є досить складним дійством, своєрідною пишною багатоактною драмою, де кожен крок супроводжується піснею, яка має глибоко символічне значення.

А яких весільних пісень співали наші бабусі і прабабусі, які обряди проводили, яких традицій дотримувалися? Чи бували ви на такому весіллі – з обрядами, весільними піснями, сватами, боярами, пісенними та розмовними діалогами? Чи є різниця між сучасним весіллям і колишнім?

Відповіді на ці питання шукали наші учні. Все, що ми зуміли дослідити, зібрати, вивчити хочемо сьогодні показати і розповісти вам.

У нас працювали групи «Дослідники», «Етнографи», «Театрали» та гурт «Берегиня». Крім них запрошені носії фольклорної спадщини нашого села – Музичук Євдокія Сидорівна, Дерев’янчук Надія Сидорівна, Пархотюк Ольга Прокопівна. Сьогодні вони всі презентують вам свою роботу. Надамо їм слово.

Сватання — найцікавіший момент українського весілля. Його видовищність, красу, поетичність змальовано у багатьох художніх творах , зокрема: І.Котляревського «Наталка-Полтавка» , «Маруся» Г.Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Т.Шевченка, «Орися» П.Куліша , повістях і романах М.Стельмаха, У.Самчука та ін.

«Театрали» (Інсценізація весільного етапу «Сватання»)

Дійові особи:

Наречений, наречена, батько,старости, автор.

Син: (підходить до батька): «Тату, дозвольте мені женитися!

Батько: Боже тебе благослови! (Дає в руки паляницю. Хлопець іде до знайомого чоловіка, здебільшого до свого дядька і запрошує його бути старостою. Свати беруть з собою хліб, а в руках тримають ціпки, як знак своїх повноважень і втрьох ідуть сватати дівчину).

Староста: Доброго здоров’я.

Батько: Доброго здоров’я. А що ви за люди і відкіля вас Бог приніс? Чи здалека, чи зблизька?

Староста: На прохання князя ми розшукуємо куницю, красну дівицю. А вона забігла на ваше подвір’я. То кажіть же ділом, чи віддасте, чи нехай ще підросте?

Батько: Треба в неї спитати. (Звертається до дочки). То що мені, дочко, казати? (Дочка в цей час підходила до печі і мовчки колупала її на знак згоди).

Батько: - Бачте, люди добрі, чого ви натворили: мене, старого, з дочкою пристидили. Так ось же що зробимо: хліб і сіль приймемо, доброго слова не цураємось, а за те, що ви нас не лякали, що ми передержуєм куницю або красну дівицю, вас пов’яжемо.

Потім звертався до дочки:

Чуєш, дочко? Годі тобі піч колупати – давай оцих молодців пов’язати. А може, і рушників нема? Може, нічого не придбала? Не вміла прясти, не вміла шити? В’яжи ж чим хоч, хоть мотузком.

(Якщо дівчина згодна,то виносила рушники, якими старости перев’язували один одного через плече, а молода затикала за пояс женихові хустку. А якщо не згодна, то виносила гарбуза.)

Староста: А тепер, давайте разом повечеряємо і закріпимо нашу угоду. (Усі разом сідають за стіл).

Розглядини. Батько й мати молодої приходили до батьків молодого, щоб подивитися на їхні статки. В цей час молода збирала по селу дівчат, а молодий парубків, і йшли до молодої в дім. Хлопець приносив горілку, наймав музик, а дівчина готувала страви.

Заручини. Заручини нагадували сватання, але все було урочистішим. Тут збиралися найближчі родичі, обряд виконувався під спів. Розірвати заручини було складно. Ця угода мала велику силу. Той, хто її порушував, відшкодовував матеріальні витрати, платив штраф. Молодого і всю його компанію перев’язували білим домотканм полотном (рушниками), а молодий давав за це молодій гроші. Відтак молодят благословляли паляницею. Весь час співали пісень

(Співає гурт «Берегиня». Див.додаток І «Заручини» 1-6).

Запросини. Молода з дружками, молодий з боярами ходили по селу й запрошували родичів на весілля. Цей обряд полягав у тому, що, зайшовши до хати, заручена або наречений кланялися господарям тричі й говорили: «Просили батько, просили й мати, і я прошу на моє весілля». У відповідь чули: «Хай Бог благословить щастям, здоров’ям і віком довгим». Обіцяли прибути.

Весільний коровай. Власне весільне дійство, як правило, починалось у суботу випіканням весільного хліба – короваю. Весільний коровай є символом сімейного добробуту, щастя, достатку. Мати молодої збирала коровайщину (Додаток ІІ.) Жінки несли з собою борошно, цукор, яйця, молоко, масло тощо (Додаток ІІІ) Вибрані коровайниці йшли по воду до третього колодязя на схід сонця (Додаток І\/-\/). Всі етапи випікання короваю супроводжувалися урочистими промовляннями й піснями

(звучать пісні у виконанні Дерев’янчук Надії Сидорівни. Додаток \/І «Печуть коровай» 1-8).

Закінчивши роботу коровайниці частувалися і розходилися. Кожній коровайниці давали «шишку» - обрядовий хліб.

Гільце. Дівич-вечір. У суботу вранці молода із старшою дружкою скликали дружок і свах вити гільце. Усі сідали за столом і, співаючи узаконених звичаєм пісень, прикрашали заготовленими заздалегідь квітами, пахучим зіллям, стрічками, монетами зрізану гілку плодового дерева, а на вершечок прив'язували букет з колосся. Готове гільце втикали у свіжу хлібину, і воно стояло на столі впродовж усього весілля. Таке ж гільце звивали бояри і в хаті молодого.

Обряд прикрашування гільця символізував звивання молодої сім’ї.

Дівич-вечір – це прощання нареченої з дівоцтвом. У суботу ввечері всі подруги молодої сходилися до її хати. Вони співали пісень, у яких славили дівочу красу, молодість, привільне життя, висловлювали жаль з приводу розлуки з батьками, родом. У зверненні до матері питали, чи не надокучала їй дочка своїми примхами.

(Співає гурт «Берегиня».Додаток \/ІІ «Дівич-вечір. Вінки» 1-7. Показ слайдів).

Саме весілля. У неділю вранці молоду готували до шлюбу: дружки прикрашали її стрічками, одягали вінок і вельон, вбирали в найкращий одяг. При цьому співали про те, що їхня княгиня дуже гарна, а ще буде й щаслива, славили її князя-нареченого.

У молодого також закінчувалися останні приготування перед походом до молодої.

Обов’язковими учасниками весілля були музики – невеликий оркестр з двох-трьох музикантів, які акомпануватимуть весільне дійство

(Співає гурт «Берегиня».Додаток \/ІІІ «Приїзд музикантів»).

Мати й батько молодого збираються обсівати гостей житом, цукерками, монетами. Батьки три рази обходять молодого і рід, за третім – обсівають. (Звучить пісня у виконанні Музичук Євдокії Сидорівни «Із-за гори вітер віє…», додаток Х «Від’їзд молодого до молодої» 1-3).

По дорозі весільний кортеж перестрічають хлопці-голота, які не беруть участі у весіллі, щоб отримати викуп.

(Звучить пісня у виконанні Дерев’янчук Надії Сидорівни. Додаток ХІ «Перехід перепійників» 1-2)

За деякий час у супроводі старших дружок молодий з’являється на подвір’ї молодої. А за ним вся родина і музики.

(Звучать пісні у виконанні Музичук Євдокії Сидорівни. Додаток ХІІ «Приїхали до молодої у двір» 1-5)

Викуп молодої. Відбувався обряд викупу молодої, яку «продавав» її брат. Відбувався торг.

(Співає гурт «Берегиня».Додаток ХІІІ «Викуп молодої» 1-6).

Розплітання коси молодої (Звучать пісні у виконанні гурту «Берегиня» Додаток ХІ\/ «Розплітання коси» 1-5).

Батько й мати молодої з хресними тричі обходять гостей і молодих та обсівають зерном і благословляють. (Додаток Х\/ «Благословіння» 1-5. Співає Музичук Євдокія Сидорівна. Показ слайдів)

Після цього молодята йшли в церкву вінчатися. (Додаток Х\/І «Після благословіння», Х\/ІІ «Ідуть до церкви» 1-2. Співає Дерев’янчук Надія Сидорівна)

Обряд зустрічі молодих: (Співає гурт «Берегиня». Додаток Х\/ІІІ «Дорогою з церкви додому», ХІХ «Вітання молодих» 1-2).

Батьки зустрічали молодих з хлібом і сіллю на рушнику; мати, стоячи на порозі, у вивернутому кожусі тричі частувала молодих хлібом і медом. Завівши в хату, молодих садовили на посад. По праву руку від молодого сідав його рід, по ліву від молодої – її рід. Після запалювання свічки та молитви «Отче наш» починалося частування. (Додаток ХХ «Пісні за весільним столом»).

Обрядове дійство: «Відспівування калача» - весільного білого хліба, що його принесла з собою сваха, матір молодого (Додаток ХХІІ «Пісні до калача». Співає дві групи дівчат).

Трапеза продовжується.

По обіді старший сват чи боярин подавав молодим хустку, за краї якої вони бралися, і виводив у двір; за ними йшли всі присутні. Починалися танці, всілякі жартівливі витівки учасників і гостей (Грала музика).

Найдраматичніший момент весілля – прощання молодої з батьками, дружками та всім родом. Співають пісні подяки батькам, родичам, а ті бажали їм здоров’я, щастя, достатку (Звучить пісня «Де б я не ходила…» у виконанні Музичук Євдокії Сидорівни. Додаток ХХІІІ).

Бояри в цей час з дозволу старшого свата виносили і вантажили на вози скриню молодої, подушки, перину та всяке начиння (Додаток ХХІ\/« Збір та переїзд до молодого» 1-4).

Мати й батько благословляють дітей в дорогу з образами в руках (Співає Музичук Євдокія Сидорівна та Дерев’янчук Надія Сидорівна. Додаток ХХ\/ «Переїзд до молодого» 1-5, ХХ\/І «Благословіння дітей» 1-6).

Грає маршова музика.

Приїзд молодої . (Співає гурт «Берегиня». Додаток ХХ\/ІІ «Приїзд молодої до молодого» 1-10). Батьки зустрічають сина з невісткою. На порозі вітають хлібом і медом. Гості молодого заносять на стільці невістку з свекрухою в хату.

Під’їхала родина з приданим. Молодий «викупляє» придане

(Співає гурт «Берегиня». Додаток ХХ\/ІІІ «Родина відвідує молоду» 1-4, ХХІХ «Вихід молодої до сваїх батьків» 1-2. Показ слайдів).

Всю родину запрошують за столи. Продовжується застілля, весільні пісні, жарти, сміх.

Наближається основне дійство весілля – перепій.

(Співає гурт «Берегиня». Додаток ХХХ «Пісні до перепою».

Ділять весільний коровай. А також молода обдаровує рідню молодого. (Співає гурт «Берегиня». Додаток ХХХІ «Ділять весільний коровай. Обмін подарунками» 1-7). Старший сват розрізував коровай і по шматочку роздавав всім присутнім.

Комора – приміщення, в якому для молодих заздалегідь приготована постіль. Цей звичай був важливим заходом для підтримки в молоді високої моральності, скромності, цнотливості, а для батьків - ніби перевіркою, чи здатні вони виховувати своїх дітей відповідно до норм звичаєвого права.

Покриття – один з найзворушливіших моментів весілля. З піснями і примовками дружки знімали з молодої вінок, стрічки й віддавали молодшій сестрі або родичці. Мати молодого пов’язувала голову молодої хусткою.

Гостина. У понеділок по обіді збирали повесільщину або гостину. Накривали столи. Вигадкам і витівкам не було кінця. На тачку або передок воза (з двома колесами) клали солому, садовили батьків, з піснями, танцями, різними вигадками вивозили їх за село й вивертали їх у найбільшу калюжу , а потім повертались і сідали за столи. Частувалися, веселилися і всім ставало зрозуміло, що під весільним началом об’єдналися два роди у єдину родину.

На цьому весілля закінчувалося.

Побажаймо ж всім молодим сім’ям щасливої долі, достатку, злагоди і великої любові.

Підсумок уроку

Вчитель. Отже, сьогодні ми побачили, що нова сім’я колись, як і тепер формувалася в урочистій і радісній обстановці. На нашому уроці-весіллі також панувала святкова атмосфера. А весільні пісні, якими ми супроводжували дійства – промовистий доказ не тільки багатства змісту й форми весільного обряду, а й високої моралі українського народу. На уроці ми відродили весільні традиції, обряди, заспівали бабусиних і прабабусиних пісень. І нам стало любо та мило.

«Чарівна, ніжна й граціозна українська пісня. Скажу більше: у ній є щось, що щемить у серці, щось глибоко задушевне… ця чарівність розлита в усьому, у словах і порівняннях, а іноді й просто не знаєш у чому: мило та й годі!» - писала Марко Вовчок.

Добрі люди кажуть, що українець співає цілий рік і цілий вік. Так нам від Бога дано, і в тому сила ментальності українського народу. Було заборонено мову, письмо, намагалися прищепити до нашої культури те, що їй невластиве. Але нація збереглася. І чи не завдяки тому пісенному вінку, котрим заквітчана Україна, єдина держава у світі, яка має таку багату пісенну спадщину.

Тема: Значення пісні в житті людини.

ознайомлення з весільними піснями нашого села;

Тип уроку:урок закріплення знань

ХІД УРОКУ

Вчитель. Українська пісня – то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення. То ж, давйте і ще раз полиньмо у світ пісні, торкнімося серцем до золотих ключів людської душі й краси.

1. Інтерв’ю.

Прочитайте вислів Л.Толстого до українців (на екрані): «Щасливі ви, що народилися серед народу з такою багатою душею, народу, що вміє так відчувати свої радощі, чудово виливати свої думи, свої мрії, свої почуття заповітні. Хто має таку пісню, тому нічого боятися за своє майбутнє».

Чи погоджуєтеся ви з автором? Висловіть свої міркування.Зробіть висновки.

Отже, як сказав О.Довженко «Українська пісня – це бездонна душа українського народу, це його слава».

Вчитель. Родинно-побутові пісні з особливою силою розкривають менталітет українців – бо ж у тонкій сфері творчості люди виявляли себе щиро й безпосередньо, з усією глибиною чуття.

Вибірково-асоціативний диктант «Психологічний портрет українців у весільній обрядовості»

Запишіть лише потрібні за змістом слова.

Веселі, суворі, щедрі, поетичні, жадібні, боязливі, сумні, романтичні, жартівливі, серйозні, стійкі, мужні, сміливі, доброзичливі, дотепні, вразливі, сильні, рішучі.

Показ слайд-шоу «Весілля нашого села». Групова робота.

Установити послідовність проведення народних обрядів під час весілля (І група учнів)

А) виряджання до шлюбу

Б) покривання

В) завивання гільця

Г) поділ короваю

Д) випікання короваю

Е) посад

Установити відповідність (ІІ група учнів)

молоді А) незаміжні подруги молодої
весільні батьки Б) хрещені батьки
дружки В) найближчі неодружені друзі
бояри молодого
світилки Г) дівчина й хлопець, які одружуються

Д) батьки молодих

Е) дівчата з боку молодого

Який весільний обряд вам запам’ятався найбільше? Чому саме?

(Учні висловлюють свої думки, враження)

Вчитель. «Мова пісень і розмовних партій багата на символіку, паралелізми, яскраві епітети й порівняння, пестливі слова, персоніфіковані образи предметів природи, тваринного і рослинного світу».

4. Розгадай кросворд

Якщо ви правильно впишете слова в горизонтальні рядки, то у вертикальному (на місці решіток) прочитаєш один із найважливіших видів повторів у піснях.

1
				2
	3
			4
		5
6

Єдинопочаток.
Художнє означення.
Переносне значення слова на основі подібності та контрастності одного предмета до іншого.
Художній засіб, заснований на зіставленні двох предметів або явищ із метою пояснити один з них за допомогою іншого.
Поетичне перебільшення.
Надання у художньому творі предметам і явищам людських якостей.

Відповіді

Анафора.
Епітет.
Метафора.
Порівняння.
Гіпербола.
Персоніфікація.

5. «Навчаючи - учусь». Проаналізуйте одну з весільних пісень (на вибір) за таким планом:

План

А) Про кого і про що йдеться в пісні?

Б) Якими постають головні персонажі, їхні риси, почуття?

В) Образи-символи та інші засоби поетики, їхня роль у пісні

Г) Назвіть використані художні засоби

Аналізуємо, перевіряємо, підбиваємо підсумки.

Вчитель.«Особливий материк у світі української народної пісні – жартівливі пісні. Тут, незалежно від того, хто творив її, панує вражаюча віртуозність у слові, незбагненна здатність і веселити, і веселитися. Наша жартівлива пісня буквально втягує в настрій, опановує душу, бризкає язичницькою зеленою бростю навколо, мовби омолоджуючи світ, наповнюючи його відчайдушно-веселою зухвалістю, летом, мигтінням, дзенькотом, заливчастим сміхом, і в усьому цьому надзвичайна цнотливість і делікатність» - так сказав про жартівливі пісні сучасний український поет М.Шевченко.

6. Зачитайте весільні жартівливі пісні. Яку роль вони відіграють?

(Учні зачитують пісні, аналізують).

7. Евристична бесіда:

Чи співаєте ви народні пісні під час родинних свят?
Скільки народних пісень ви знаєте й можете заспівати? Про що вони?
Яку музику ви слухаєте? Чи впливає вона на збагачення вашої духовності? Чи будить почуття краси, людяності?

(учні роблять висновки, узагальнення).

Вчитель. Підтвердженням цьому є слова епіграфа: «Українська народна пісня плекає в народних масах почуття краси, розвиває природні здібності народу і його фантазію, розбуджує любування в музиці».

Давно хтось сказав: «Якщо хочеш зрозуміти поета – іди в його країну. Якщо хочеш зрозуміти душу народу, її потаємні глибини, неповторну індивідуальність – вивчай народні пісні».

Формувальне оцінювання (на картках):

8.Картка оцінювання роботи учня в групі

Дата ___________________

Прізвище, ім’я________________________________________________

Критерії оцінювання	Самооцінка	Оцінка членів групи	Підсумковий бал учителя
Співпраця з іншими членами групи
Індивідуальна робота над завданнями
Активність на уроці

Я знаю - родинно-обрядову творчість;

- етапи весілля;

Я вмію - працювати з інформаційними джерелами;

- збирати фольклорний матеріал;

- співати весільні пісні;

Вчитель. І на закінчення мені хочеться сказати:

Завжди ми накриєм

Дружнії столи.

По піснях нас пізнавали,

Де б ми не були.

Райдуга в небі висне,

Граючи в плесах вод,

Доки живе наша пісня,

Доти живе й народ.

Всі роботи, звіти груп ми оформимо в міні-альманах «Весілля в нашому селі»

Звернення до ровесників

Дорогі наші ровесники!

Кажуть, що той хто співає, не здатний на підлість, зраду чи насильство.

Якщо душа співає, то вона сіє добро, радість, співчуття, почуття взаємодопомоги. А в нашому житті це так необхідно. І чи не мамина колискова, чи не шкільна пісня, чи не родинні свята, традиції, обряди формують наш світогляд, вчать жити, працювати, мріяти.

Співаймо! І хай наші душі будуть чистими, як наші одвічні пісні.

Плекаймо, бережімо і примножуймо безцінну скарбницю культури українського народу.

Весільні пісні села Підріжжя – фольклорний матеріал, зібрані учасниками фольклорного гуртка «Берегиня» ЗЗСО «Ліцей с.Підріжжя Ковельського району Волинської області» під керівництвом вчителя української мови та літератури Дерев’янчук О.Ю.

Пісня – душа моя, вона і серце звеселяє,

І жалю завдає, і до помсти кличе.

Т.Шевченко.

Українська пісня! Кажуть, що в ній б’ється серце народу, що в ній – його душа, його крила.

Народжена буйними степовими вітрами, зеленню гаїв і дібров, тихим плескотом хвиль, неосяжною синявою українського неба, живе у віках наша пісня, передається з уст в уста, із покоління в покоління, несучи невмируще слово історії рідного народу.

Минають віки, змінюються суспільні устрої, потрясають світ нищівні війни і голодомори, на зміну одним поколінням приходять інші – і у кожного свої смаки, свої уподобання. А народна пісня залишається, через усі злигодні й поневіряння проносить вона свій первісний дар, свою нев’янучу молодість.

Пісня – це голос народу, вияв його працелюбної і співучої вдачі, образне втілення його історії, моралі, мрій і прагнень.

Вона така ж нездоланна й безсмертна, як і той народ, що її породив. «Пісня супроводить українців від колиски до могили, бо нема такої значної події в житті народу, нема такого людського почуття, яке б не озвалося в українській пісні чи ніжністю струни, чи рокотом грому».

Звідки ж дар цей?

Існує така легенда.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність, красу, угорці – любов до господарювання, німці – дисципліну і порядок, діти Росії – владність, Польщі – здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики.

Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиту сорочку, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? – запитав Господь.

- Я – Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються з удів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її:

- Я роздав усі таланти. Але є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це – пісня.

Узяла дівчина-Україна дарунок, міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ.

Отже, пісня виникла на ранньому етапі розвитку суспільства і відтоді відіграє важливу роль у житті всіх народів світу, адже вона – душа народу. На думку видатного українського вченого О.Потебні, пісня така ж давня, як і мова. Її (пісню) творили цілі покоління. Саме з мови й пісні розвивається духовна культура народу.

Тисячі народних пісень створені українцями, імена яких загубилися на сторінках історії, бо й відомі вони були хіба що односельцям та родині. Ці люди – частка свого народу – творили його безсмертя. Вони передавали нам у спадок безцінний скарб народної пісні.

Зароджувалась вона у праці й забавах, у календарних обрядах і ритуальних дійствах наших далеких предків. Берегла золоту нить пам’яті. Вона, як мати-берегиня стояла і стоїть на сторожі тих заповідних джерел, що нині живлять наше національне відродження. Ми не знаємо, коли саме народжувалися наші пісенні перлини. Багато з них сягають, певно, своїм корінням у часи Київської Русі або й ще глибше – у сиву праслов’янську давнину.

“Пісня… Вона – серце народу. Його душа, його крила. Витворена народом, пісня пахне майовими дощами, синіми льонами, материними руками…

Іноді затоплює, здається весь світ, звучить набатом, потрясаючи нашу пам’ять: будьмо пильні! А то черкне ластівчиним крильцем невидиму струну нашої душі, добуде чисту сльозинку з очей, загоїть чийсь біль, залікує давню рану…

Такої неземної сили наша народна Пісня!..” (В.Качкан)

Кожен куточок України багатий своїми піснями. Не є винятком і наш край – край зелених лісів і голубих річок та озер, край Мавки і Лукаша, край працьовитих і пісенних трударів, наша голубоока Волинь, казкове Полісся, маленька його частина – село Підріжжя.

Нелегко жилося поліщукові у всі часи та беріг він завжди своє неперевершене мистецтво – пісню. Саме вона користувалась великою пошаною в українського люду.

І скільки ще є пісенних шедеврів, схованих у таємничих комірках пам’яті стареньких людей. Тому так важливо зберегти їх, бо справжнє мистецтво націлене у майбутнє.

Одним із найбільш пісенних дійств є українське весілля.

Українське весілля - це невичерпна, незбагненна за своїм багатством скарбниця найрізноманітніших народних пісень – прощально-сумних, величальних, жалібних, іронічних, жартівливих, напутніх, закликальних. Іван Франко так писав про весільні пісні та обряди: “Як вони мені сподобалися. Що я кажу – сподобалися! Перший раз трапляється мені бачити одну групу пісень в цілості, і ще в такій повній і багатій. Але скільки там пречудних образів, скільки чуття, скільки геніальних порівнянь, скільки глибоко старовинних споминок і окрушин, що становлять цінний матеріал соціологічний, етнологічний і язиковий. А скільки здорових, ясних і правдиво людських поглядів на життя! З якою теплотою оспівана доля жінки перед її шлюбом та по шлюбі! Якими широкими рисами змальований стан народу, що був колись у глибокій старовині! Мені слів не стає на похвалу тієї епопеї селянського життя”.

Тож як важливо зберегти всі ті пісні, адже вони неповторні.

Традиційне українське весілля – це яскраве театралізоване дійство, що супроводжується іграми, музикою, танцями, має характер народного свята. Зазвичай весілля відбувалися восени до свята Михайла, невдовзі після якого починався піст – Пилипівка, а також після Різдва аж до Великого посту.

У цей період кожна молода дівчина в думках зверталася:

Покрово, Покровонько,

Накрий мою головоньку –

Чепцем, вінцем чи онучею,

Бо вже дівкою надокучило!

А кожен парубок, носячи в серці ім’я майбутньої нареченої, живе надією

на її згоду:

Ой дай, Боже,

Суботи діждати:

Зберу сватів

Дівчину вибирати,

А сам піду під вікно слухати,

Ой що ж буде дівчина казати.

Українці надзвичайно відповідально ставилися до укладання шлюбу. Весіллям клопоталася не лише вся родина, а й сільська громада – молоді і старші, чоловіки і жінки. У багатьох регіонах України весілля тривало не менше тижня:

А в п’ятницю – починальниця,

А субота – коровайниця,

А неділя – вінчальниця,

А в понеділок – напиватися,

А у вівторок – похмелятися,

А в середу їсти та пити,

А в четвер порядок чинити,

А в п’ятницю по обіду,

Та й додому поїду.

Поділялося на три цикли: передвесільний, власне весілля і післявесільний. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, випікання короваю, дівич-вечір. До весілля входили запросини, посад молодих, вінчання, дарування, розплітання коси, розподіл короваю, перевезення посагу, рядження. Післявесільний цикл присвячувався шануванню молодими батьків, прилученню невістки до чоловікової родини. Кожен етап цього обряду був своєрідним драматичним дійством – з виконанням певних обрядодій, пісенними та словесними діалогами, з примовками та приказками. Традиційне українське весілля – це море жартів, дотепних приспівок і приповідок, неймовірних побажань. Здається, що учасники весільної драми змагаються у вмінні розвеселити один одного.

А дійовими особами драми є всі запрошені й незапрошені: дружко (головний розпорядник), дружки, старший боярин, бояри, старший сват, свати, свашки, старша сваха, свахи, старости, «запорожці», сусіди – все це весільні чини. Крім цього, окреме місце належить членам родини: матері й батькові, свекрові й свекрусі, тестеві й тещі, невістці, зятеві, братам та сестрам. Звичайно, головною віссю, навколо якої розгортається все дійство, є молодий і молода, до яких звернені пісні й словесні побажання. До речі, не тільки в різних місцевостях України, а й у кожному селі, в тому числі й нашому, було своє традиційне весілля, не схоже на інші, воно вирізнялося самобутністю обряду, його елементів.

На сучасному етапі народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет обмежився найчастіше тільки трьома актами: сватання, заручини й саме весілля. Старі обряди майже зникли, пісні й музика забулися.

Чи можна відродити традиційне українське весілля в усій повноті й цілісності? Навряд. Однак треба зберегти і внести в життя його поетичні елементи, не нехтувати народною звичаєвістю й обрядовістю, а також знати це чарівне народне дійство як свідчення багатої культури нашого народу.

І завжди пам’ятаймо, що українська пісня – це втілення духовної величі нашого народу, який зберіг своє Слово і йде з ним у майбутнє. Саме народна пісня відроджує в душах наших земляків любов до рідного слова й до рідної землі.

І. Заручини

1. У місяця два рожки,

У братика дві сестри.

Одна сестра коня напуває,

А друга – научає.

Не бери, брате, з посагом,

А бери - з розумом,

Бо посаг ми сами зложим,

А розуму не вложим.

***

2. Щоб я знала молодая,

Що заручена буду,

То послала б свого тата

У гай по калину.

Ламай, тату, ту калину,

Котра червоненька,

Не віддай мене, цьой рочок заміж,

Бо я ще молоденька.

***

3. Плаче Олюня, плаче,

На матьонку нарікаючи,

Що так рано заручила,

А роботи не навчила.

А як зачув її Колюня,

- Не журися, Олюню,

Є у мене рідна мати,

Буде тебе научати.

***

4. Ти казала, матьонко,

Що не збудешся мене,

А тепер ходи, сядь кінець стола,

Поговори зі мною,

Бо вже мені молоденькій

Розлученька з тобою.

***

5. Хіба ж я тобі, мій татойку,

З осені не казала:

- Не сій пшениці,

Бо не буде полотниці.

Батько не послухав,

Поле поорав,

Пшениченьку посіяв.

Пшениця зійшла,

Кукльом заросла,

Бо дочка заміж пішла.

***

6. У неділю раненько синє море розігралось.

Пішла Олюня по воду, у синєє море упала,

У синєє море упала

На татонька гукала:

- Ой, татоньку мій рідненький,

Рятуй мене молоденьку!

- Ой рад би я рятувати,

Та не вмію плавати.

Пливи, доню, до грудочка

Та й хапайся за горбочка,

За дубочка зелененького,

За Колюню молоденького.

ІІ. Коровайщина

Олюніна матьонка

Коровайщину збирає

Золоті рукавички

На руки вдіває

Коровайниці, до мене,

Бо тепер коровай у мене.

Будем коровай місити

В Бога долейки просити.

***

ІІІ. Що несуть на коровай

Ми на коровай ішли,

Коробку яєць несли,

Перейшли нас хлопці –

Та-р-рах яйця в коробці,

Побили. Зробили мені біду,

З чим на коровай піду.

***

І\/. Ідуть по воду перед тим як місити коровай

Як ми по воду йшли,

За нами сади цвіли,

То вишня, то черешня

То червоная калина.

\/. Принесли воду

Ми по воду ходили,

Ніженьки натомили,

Ви на нас гляньте ,

Нам їстоньки дайте.

Ой дайте нам, дайте

Самі вгадайте:

Що літом не закисне,

Зимою не замерзне.

***

Піду я до Дунаю, стану я подумаю,

Що мені діяти: чи муку сіяти,

Чи воду носити, чи коровай місити.

Водою втомлюся, мукою запилюся,

Коровай місячи, горілки нап’юся.

\/І. Печуть коровай

(Батько й мати благословляють коровай)

Благослови, Боже, і отець і мати,

Своєму дитяті коровай розчиняти.

І в перший раз,

Господи, благослови,

І в другий раз,

Господи, благослови,

І в третій раз,

Господи, благослови.

***

Світи, місяцю, з раю (2р.)

Нашому короваю,

Щоб було виднесенько,

Місити гарнесенько.

Місися, короваю, місися, короваю,

Та й но, як я знаю,

Та вдавайся нам гладко,

Як червонеє ябко.

Підемо межи люди –

Наша славонька буде.

***

Як наш коровай хорошенько зійде,

Будемо пити, будем гуляти,

Поки сонечко зійде.

***

Коровайнички з міста,

Не розкрадайте нам тіста,

Бо як на ваш ми прийдемо,

То в кишенях тісто знайдемо

***

Ой, де ж тая мати, ой, де ж тая мати,

Обіцяла горілки дати, обіцяла двоякої -

Не дала ніякої.

Ой, де ж тая мати, ой, де ж тая мати,

Обіцяла горілки дати,

Ковбаси закусити,

Щоб здужали місити.

***

Коровайнички, гарні жоночки,

Пийте, не впивайтеся,

Як посадите коровай у піч,

То не забувайтеся.

***

Як наш коровай,

Як наш коровай,

Та хороший вийде,

То ми будем пити, гуляти,

Поки сонечко зійде.

***

Ой, де ж тая господиня цієї хати,

Хай стараїться лопати,

Бо наша піч регоче,

Короваю хоче.

У нашої печі золотії плечі,

А срібнії крила,

Щоб коровай укрила.

Наша піч на ногах стоїть,

У нашій печі коровай сидить.

Печи, наша піч, печи,

Спечи коровай до речи.

Щоб нам коровай удався,

Щоб з нас рід не сміявся!

***

\/ІІ. Дівич-вечір (вінки)

У суботойку за сонцем

Сіла Олюня край віконця.

Всі думи передумала,

Дружечок позбирала.

***

Ой дружечки ви мої,

Звийте віночок ви мені,

Бо я завтра часу не матиму,

До шлюбу вступатиму.

***

Благословляю, донейко,

Із всіма святими,

У добрий час, щасливий час

Звити віночки, звити.

***

Ой під мостом, мостом пливуть каченята.

Гарний той віночок, що плетуть дівчата.

Сьогодні він гарний, а завтра зів’яне -

Молода Олюня на рушничок стане.

***

Сама сіла молодейка найвище,

Тай спустила головочку найнижче.

Ой будь, моя головойко, склонлива,

Щоб я свеї свекрусі догодила.

***

Ходить Олюня по хаті

Й питається матері, як свекруху звати.

Звати, доню, як мене ти звала,

Буде тобі, доню, від неї слава.

***

Ой, а що ж то там на наших сінях палає? (2р.)

На молоденькій з барвінку вінок сяє. (2р.)

Ой, не ззирайся ти, мій батойку, на мене (2р.)

Не сходила я такого вінка у тебе. (2р.)

\/ІІІ. Приїзд музикантів

- Музиченьки, грайте, не переставайте,

Ми будем гуляти, не переставати…

- Ой гуляй, гуляше,

Що хороше – то наше,

Нехороше – то не нам,

Нехай нашим ворогам.

- Ой іграй, іграчу,

То я тобі заплачу –

Чи гороху миску,

Чи собаку Лиску.

- Ой іграй, іграчу,

То я тобі заплачу –

Чи гороху, чи бобу,

Чи верцьохом по лобу.

ІХ. Батьки благословляють молодого

З-за гори вітер віє (2р.),

Матінка житом сіє.

Сіє жито й пшеницю

На добру діляницю.

***

Х. Від’їзд молодого до молодої

Стріляйте гармати,

Дайте Олюні знати,

Що їде Колюня

Косойку розплітати.

***

Їде Колюня до дівки,

Як ясний місяць до зірки.

Питається свого таточка,

Що мені там говорити?

Нічого, синку, нічого,

Є там дружбойка для того:

То він буде мед-вино пити,

За тебе говорити.

***

Ой бором березиною,

Ой хто ж то їде доріженою?

Ой їде Колюньо молодий.

Вийди, Олюню, чи не твій коханий?

ХІ. Перехід перепійників на дорозі

Дорогі вороги, не переходьте дороги,

Бо як перейдете, то наше щастя заберете.

Нехай перейде нас Господь Бог

І татойко ріднейкий.

***

- Місцева голота

Прип’яла нас до плота

За крючок горілки,

Не пускають до дівки.

Не берете перепою,

Не робіте розбою.

Ми люди подорожні,

В нас торбинки порожні .

З далекої доріженьки

Потомили ніженьки .

ХІІ. Приїхали до молодої у двір

Наїхало боярів повний двір:

Пізнай, пізнай, Олюню, котрий твій

У синьому, зеленому – то не мій,

А в білому жупані саме мій.

***

Вийди, вийди, молода,

З біленької хати.

А не вийдеш - то підемо

Іншої шукати.

***

Ой зацвіла біла рожа

На подвір’ї цьому.

Як не вийде молода,

Підемо додому.

***

Вийшла Олюня, на порозі стала.

Подала рученьку та й поцілувала.

Ідіте, бояри, на солому спати

Молодого Колю запрошу до хати.

***

Доки ми стоятимо

Моріжок топтатимо?

Запрягаймо коні,

Та їдьмо додому.

Ми чобіт не набрали,

А моріг потоптали.

ХІІІ. Викуп молодої

- Братчику-реміснику - (2р.)

Сядь собі на кріслику,

Та не дай сестри даром, (2р.)

Бо сестра дорогая,

Бо сестра вродливая (2р.)

В неї коса золотая,

Очі в неї зірниці (2р.)

Устонька, як суниці.

***

- Сиди, сиди, наміснику,

В золотому кріслечку,

Вчися торгувати

Як сестру продавати.

***

А наша молода

Багато коштує,

Хай за неї молодий,

Грошей не шкодує.

***

Було б не женитися,

Було б дрова рубати,

Гроші заробляти,

Щоб молоду викупляти.

***

Багатирський сину,

Не ховайся за спину,

Всади руку в кишеню,

Набери грошей жменю,

Усип на тарілочку

За хорошую дівочку.

***

Татарин братчик, татар,

Продав сестру за таляр,

Русу косу – за п’ятку,

Біле личко – за десятку.

- Будь, братчику, ласкав,

Лишаєм тобі застав:

Коника вороного,

Миколку молодого.

З Дунаю тиха вода –

Між нами добра згода.

ХІ\/. Розплітання коси

Дайте нам діжку,

На діжку подушку,

На подушку кожуха,

Щоб сіла молодуха.

***

- Ой приступи, братику, до мене,

Та розплети косойку ти мені,

Бо ти мене, братойку, годував,

Щоб ти мені косойку розплітав.

***

Дайте до коси масла,

Бо я корови пасла.

По холодній росі,

Щоб була краса в косі.

***

- Косойки розплітають (2р.),

Матьонки не питають.

Матьонка стоїть,

Рученьки ломить,

Косойки не боронить.

***

Розкидай, Боже, братову хату

По одній деревині,

Як він розплітав сестрину косу

По одній волосині.

Х\/. Благословіння. Молоді сідають на посад.

Вийшла з-за лісу хмара,

Сіла за столом пара.

Обоє рівнесенькі,

На личко білесенькі.

***

Просим батька й матір до хати

Дочку поблагословити

На посаду посадити.

***

Благослови, Боже,

Пречиста Госпоже,

І отець і мати

Своєму дитяти

Весілля починати!

***

І в другий раз:

У добрий час,

Благослови, Боже,

Пречиста Госпоже,

І отець і мати

Своєму дитяти

Весілля починати!

І в третій раз:

У добрий час,

Благослови, Боже,

Пречиста Госпоже,

І отець і мати

Своєму дитяти

Весілля починати!

***

З-за гори вітер віє (2р.),

Матінка житом сіє.

Сіє жито й пшеницю

На добру діляницю.

Сіяла мати долю (2р.),

Стоячи над водою.

Пливи, доле, з водою,

Я слідом за тобою.

Х\/І. Після благословіння

Простелилася доріженька,

Рівненька, рівненька.

Йде до церква вінчатися

Пара молоденька.

Х\/ІІ. Ідуть до церкви

Як ми до шлюбу йшли,

За нами сади цвіли:

То вишні, то черешні,

То червона калина.

***

Ой дружбойко, батейку,

Нема в нас порядку,

Бо нам теє буде.

Попа в церкві не буде.

Бо нам теє чинять,

Що церкву зачинять.

Х\/ІІІ. Дорогою з церкви додому

Дякуєм батюшкові

Як своєму татойкові,

Що він звінчав і мало взяв.

Чотири золотії

За наші молодії.

Були ми на ригу

Читали білу книгу

Святеє писаннячко

На віки вінчаннячко.

***

ХІХ. Вітання молодих

Вийди, вийди, матінко, з калачем,

Бо звінчали донейку з паничем,

Ой не так з паничем -

З мужиком

Пов’язали білі рученьки

Гей, рушником.

Ой не так рушником –

Хустиною,

Бо не буде Олюня дівчиною.

Вийди, татойку й матьонко, з хати

Донейку вітати,

Щастя й долі бажати.

***

- Теща зятя вітає,

Кожух вивертає

Догори бородою -

На багатую долю,

Горілкою й медочком -

На добре здоров’ячко.

ХХ. Пісні за весільним столом

- Ой свату, наш свату (2р.),

Розточи нам хату,

Розточи нам сіни,

Щоб гостойки сіли.

Ти, свату, не лякайся,

За двері не ховайся.

Ми не надовго сіли,

Тільки до другої неділі.

Гнулися лавки,

Як хтіли гостойки,

А ще більше вгнуться,

Як горілки нап’ ються.

- Нема того у селі,

Що в Олюні на столі,

Є що їсти, є що пити,

Є кому попросити.

У Олюні на столі

Плавають кубки у вині.

Кубки мої золотії,

Гостойки дорогії.

ХХІ. Гості трапезують, співаючи пісень

- Гірка горілка,

Що не можна пити,

Просим Олюню

Та й засолодити.

Гіркая, гіркая, гіркая вода,

Нехай поцілується пара молода.

- Нащо було женитися,

Нащо було брати,

Як не вміє пригорнути

Та й поцілувати.

***

- Не будемо пити

Тую гірку юшку,

Нехай поцілує

Старший дружба дружку!

- Старший сват, старший сват

Не вміє гуляти,

Він не вміє старшу дружку

Та й поцілувати!

- Старший сват, старший сват,

То така зараза,

Він боїться старшу дружку,

Як противогаза .

- Старша дружка, старша дружка

У рябій спідниці

Виглядає з-під стола,

Як жаба з криниці.

***

- Менший сват, менший сват,

То велика чванька

Мати штани полатала

Думав, що китайка.

- Менша дружка гонорова,

В її губа паперова,

І боїться цілуваться,

Щоби губи не порвати .

Дружка для стола скаче,

На печі байстрюк плаче.

Дай йому шкориночку,

Забав на хвилиночку.

***

ХХІІ. Пісні до калача (переспіви хорів молодої і молодого)

- Щось наша сваха має(2р.),

Під полу ховає.

Ми, як маленькії діти,

Не можемо всидіти.

Ой дивно, нам дивно, (2р.)

У свахи калач видно.

Вона на нас поглядає,

Калача прикриває.

Їхали ми лісами (2р.),

Високими мостами,

Ваш міст уломився -

Наш калач утопився.

Хіба ваш калач з проса(2р.),

Що вискочив з воза?

А як з пшеничної муки,

То дайте нам в руки.

Наша сваха лінива(2р.),

По кропиву не ходила,

Кабанчика не пасла,

Нам ковбаску не привезла.

Ваша сваха не лінива ,

По зілля ходила,

Кабанчика впасла -

Вам ковбаску привезла.

Подякуймо свасі,

Подякуймо свасі

За її приноси,

За кедку, за бутельку,

За свинську петельку.

Ми не їхали лісами

Крутими берегами

Ваш міст не зломився,

Калач не втопився.

Будьмо, свахо, в злагоді (2р.)

Підемо в ліс по ягоди.

Будемо ягідки рвати

Любейко розмовляти.

- Ми довго цього ждали (2р),

Щоб ви нам сказали.

Дайте нам тарілочку,

Дамо вам поділ очку.

Не давайте порожню,

Ми люди подорожні.

Продовжують співати:

У нашого свата

Світлиця – не хата,

А сіни з берези

Сидять гості тверезі

Ой, свату, свату,

Открий тую бочку,

Що стоїть у куточку.

Там медок солоденький,

Наш зятьок молоденький.

- А де ж той Йосип (2р.),

Що горілку носить?

Під полою тисне,

Хай вона йому скисне!

Ой, свахо, свахо,- горілки,

Не треба було брати в нас дівки.

А треба було - молодицю,

То б ми пили не горілку, а водицю.

Свахо наша мила,

Любим твого сина,

А ти - нашу дочку,

Та пиймо горілочку.

Ви нас не просіте,

Тільки нам піднесіте

Горілку плящинами

Ковбасу мищинами.

Ви нас не просіте,

Тільки нам піднесіте

Калача, голуб’ята,

Печені поросята.

***

Гостойки, живітеся

На нас не дивітеся,

Бо ми в свеї хати

Повинні вас прохати.

***

Ви нас не просіте,

Тільки нам носіте:

Гусята, качата,

Печені поросята.

***

Ми для вас готовили

Чорного вола вбили.

Великого рогатого

Для роду багатого.

Було б вола не бити,

Волом треба робити.

Свиню заколоти

Й не мати роботи.

Їжте, гостойки, юшку

Не дивітесь на петрушку.

Влізла в город паця,

Пропала наша праця.

Було б на танці не ходити,

Города глядіти,

Не влізла б у город паця,

Не пропала б ваша праця.

Ми на танці не ходили,

Города гляділи.

Влізла проклята паця,

Пропала наша праця.

***

Вже ж бо ми наїлися,

Вже ж бо - напилися.

Щоб музики заграли,

Ми пішли б погуляти.

ХХІІІ. Прощання молодої з батьками та всім родом