Зберігаємо спокій. Віримо в ЗСУ. Разом до перемоги! 🇺🇦

Урок "У чому особливості розвитку держав Дворіччя

Про матеріал
охарактеризувати природу і населення дворіччя, сформувати уявлення про міста-держави 3 тис. до н. е.; розвивати вміння порівнювати, аналізувати, працювати з картою та стрічкою часу, сприяти формуванню навичок самостійної роботи та критичного мислення.
Перегляд файлу

Тема уроку:   Природа і населення Південного Дворіччя

Мета: охарактеризувати природу і населення дворіччя, сформувати уявлення про міста-держави 3 тис. до н. е.; розвивати вміння порівнювати, аналізувати, працювати з картою та стрічкою часу, сприяти формуванню навичок самостійної роботи та критичного мислення.
Тип уроку: засвоєння нових знань та вмінь.
Обладнання: О.І.Пометун, П.В.Мороз «Всесвітня історія. Історія України» («2014 р.), карта, атлас, презентація, ілюстрації.
Поняття: клинопис, місто – держава, «Дворіччя», закон.

Після цього уроку учні зможуть:

  •                               удосконалювати  навички роботи з історичною картою;
  •                               характеризувати природно-кліматичні умови Дворіччя;
  •                               характеризувати великі міста;
  •                               складати історичні схеми;
  •                               аналізувати документи;
  •                               визначати роль законів в житті суспільства;
  •                               аналізувати, порівнювати, робити висновки.

                                                Хід уроку:

І. Організаційний

ІІ. Актуалізація опорних знань

Фронтальна бесіда за питаннями

1. Поясніть, чому виникла необхідність створення держави на території Стародавнього Сходу.

2. Дайте визначення поняттям: «іригаційне землеробство», «деспотія», «місто», «держава».

3. Поясніть, як впливають природні та кліматичні умови на розвиток держав.

        ІІІ. Вивчення нового матеріалу

  1. Географічне положення і природа Південного Дворіччя.
  2. Спосіб життя населення Дворіччя в ІІІ-ІІ тис. до н.е.

3. Піднесення Вавилона за часів Хаммурапі.

        ІУ. Закріплення.

         У.  Домашнє завдання:

 Вивчення нового матеріалу 

  1. Географічне положення і природа Південного Дворіччя.

Розповідь вчителя з елементами бесіди.

В горах Вірмени беруть свій початок дві річки: Євфрат і Тигр. Вони течуть на південний схід і впадають у Перську затоку. Країну, яка була в давнину розташована на берегах цих двох річок (по середній і нижній течії), називають Дворіччям. Греки називали  Месопотамія, що їх мовою означає Межиріччя. Завдяки річковим наносам за багато віків і тисячоліть південний берег Перської затоки обмілів, сама затока відступила на південь.

Розлиття Євфрату і Тигру не таке, як розлиття Нілу – коротке, бурхливе і часто несподіване. Коли навесні в горах Вірменії розпочинається танення снігів, обидві річки переповнюються, виходять з берегів і заливають околиці. Особливо небезпечна повінь під час припливу, коли вода в Перській затоці піднімається. Тоді води річок заливають усю країну. Саме в Дворіччі виник міф про Всесвітній потоп, який нібито знищив майже все на землі. Тому люди, які жили тут, перебували у постійному страху перед повінню. Коли вода поступово спадала, то залишала товстий шар масного мулу. Цей наносний ґрунт дуже родючий.

Влітку в Південному Дворіччі надто жарко: спека сягає 50°С у затінку. Від палючого сонячного проміння на горбах усе вигорало. А в низинах вода застоювалась і утворювались непрохідні болота. Вони кишіли різними комахами, укуси деяких із них могли бути смертельними для людини. Тому тут часто лютувала лихоманка, малярія та інші хвороби.

Таким чином, у найдавнішу епоху територія Південного Дворіччя була мало придатна для розселення людей. Перші поселенці, мабуть, прибули сюди не добровільно, а гнані тяжкою необхідністю (нестачею харчів та натиском ворогів). 

Цікаво знати

Міф про Всесвітній потоп

Багато часу минуло відтоді, як з волі богів виникли перші люди. Стало їх багато на землі, і почали вони шумом і галасом своїм надто богам докучати. Розсердилися боги на людей і вирішили затопити всю землю. Але добрий богЕа повідомив про це праведній людині на ім'я Утнапішті, сказавши: «Прийшов час рятувати свою душу! Побудуй величезний ковчег з міцним спорядженням і покрий дахом. Надійно просмоли його густою смолою. Потім заведи до нього рідних і близьких, усіх тварин з собою візьми, зерна не забудь, а після того, як сам зайдеш, двері усі надійно позачиняй і засмоли їх».

І накреслив бог Еа на землі малюнок того ковчега. ПобудувавУтнапішті ковчег, взяв із собою свою родину, умілих ремісників, а також свійських і диких тварин.

І ось чорна хмара затягла усе небо, грізно загримів бог грому. Вденьстало темно, як вночі. Почалася велика злива, а згодом потоп. Все живе на землі загинуло. Навіть богів потоп стрепенутися примусив.

Коли через шість днів і сім ночей закінчився ураган і визирнуло сонце, вода почала спадати. Випустив Утнапішті голуба, і прилетів він назад, не знайшов вільного від води місця. Випустив він ластівку, і вона повернулася ні з чим. Випустив крука, і знайшов крук сушу. Це була вершина великої гори. Причалив до суші ковчег, і вийшли з нього люди й тварини.

На вершині гори Утнапішті насипав очерету й хмизу, запалив вогонь і приніс богам жертву. Боги зраділи жертві і пробачили людям, які врятувалися від потопу.

Запитання: На основі ілюстрацій і ваших знань порівняйте природні умови Єгипту і Дворіччя.

 

2. Спосіб життя населення Дворіччя в ІІІ-ІІ тис. до н.е.

В IX-VIII тис. до н.е. у долині Євфрату і Тигру з'явились перші жителі. В V-IV тис. до н.е. Південне Дворіччя заселялося з двох сторін. Вгору долинами цих річок просувались шумери. Основні їхні поселення знаходилися на півдні Дворіччя, в районі Перської затоки. Ця країна стала називатися Шумер

Із заходу і північного заходу приблизно в цей час проникли переселенці, які дістали назву аккадців. Вони відрізнялися від шумерів мовою. Оселилися аккадці на північ від шумерів. Їх держава називалася Аккад.

Головним заняттям населення Південного Дворіччя у VI-IV тис. до н.е. було хліборобство і скотарство. Річки, озера та в Перська затока кишіли рибою. В заростях очерету гніздилися водоплавні птахи. З сусідніх забігали степів дикі бики, газелі, страуси та дрібна дичина. Тому жителі Південного Дворіччя займались також полюванням і рибальством. Найнебезпечнішими хижаками були леви.

Каменю, металів і лісу в Південному Дворіччі не було. На місці в достатку були лише глина й очерет, які широко використовувалися. Тому спочатку житла плели з очерету, який обмазували глиною.

Головним багатством Південного Дворіччя була земля. Дуже родючі ґрунти давали великі врожаї. Геродот розповідав: досить було вкинути насіння в ґрунт після спаду води, пустити туди табун свиней, щоб вони втоптали це насіння в землю, після цього можна було збирати готовий врожай. Одна посіяна зернина давала від п'ятдесяти до ста зернин. На одній пальмі виростало за рік до 50 кілограмів фініків. За таких врожаїв праця людини давала більше, ніж потрібно для прожиття одному робітникові.

Однак займатися хліборобством у несприятливих природних умовах було важко. На півночі, в Аккаді, не вистачало води для зрошення. А на півдні, в Шумері, навпаки, часто відбувались повені і місцевість була заболочена. Але люди не відступали перед труднощами. Вони будували канали для зрошення землі та осушення боліт. Споруджували штучні насипи, дамби і водоймища, насипали цілі пагорби, на яких виникали міста. 

Поняття і терміни

Іригація – система зрошення та відведення води у землеробстві. 

Наполеглива праця жителів Південного Дворіччя над будуванням водних споруд перетворила цю річкову долину у квітучу країну, де збирали великі врожаї хліба,  овочів і фруктів.

Спочатку шумери й аккадці воювали між собою. Вони заснували багато міст: на півдні Ур, Урук, Еріду, Лагаш, а на півночі – Аккад, Марі, Ашшур. Кожне місто було столицею невеликої держави, до якої входили саме місто та міська округа. Тому таке невелике державне утворення історики називають місто-держава. Очолював місто-державу володар, якого шумери називали лугаль («велика людина»), а аккадці  шарру.

Звичайно місто знаходилося біля каналу, з якого брали воду для зрошення полів та садів. На невеликих човнах, сплетених з гнучких гілок, обтягнутих шкірою, жителі плавали каналами з міста в місто.

Будівельним матеріалом у Дворіччі була глина, з якої робили цеглу. З глиняної цегли будували все – житлові будинки, храми, палаци. В Дворіччі було мало палива. Тому цеглу не обпалювали, а просто сушили на сонці. Але необпалена цегла легко кришиться. Через це міську стіну будували такої товщини, щоб зверху по ній міг проїхати віз.

У Дворіччі вирощували зернові культури – просо, ячмінь, пшеницю, які давали високі врожаї двічі на рік. Садили також овочі – часник, цибулю, огірки тощо. Основним фруктовим деревом Дворіччя була фінікова пальма. її називали «деревом життя». З фініків виготовляли різні солодощі і борошно, кісточки використовували як паливо при виплавлянні металів, з волокон кори плели мотузки і кошики. Місцеві хлібороби винайшли плуг, яким було зручно орати ґрунт. Шумери розводили дрібну та велику рогату худобу. Під час оранки у плуг запрягали биків та ослів, з їх допомогою також молотили хліб.

В містах працювали вмілі ремісники. Майже все у Дворіччі робили з глини: винні бочки, посуд, дитячі іграшки, серпи з кам'яними зубцями, цвяхи, труби і навіть домовини. Саме у Дворіччі вперше з'явились глиняні конверти, в які вкладали глиняні листи. Легенда про те, що Бог зліпив людину з глини, теж виникла у цій країні. В III тис. до н.е. ремісники почали виробляти з бронзи знаряддя праці та зброю.

Міста були також місцем жвавої торгівлі та обміну. Жителі Дворіччя обмінювали в інших народів зерно, вовну, тканини й фініки на дерево, камінь і метали.

У Дворіччі іноді траплялися великі повені – потопи. Найбільші потопи сталися близько 3300 та 2900 років до н.е. Були зруйновані майже всі міста, і загинула велика кількість людей. Але з часом життя відновилось. Шумери стали вести відлік своєї історії саме від цих подій. Час відраховували в поколіннях, наприклад: «У третьому поколінні після Потопу в Уруці правивГільгамеш». 

 Міста-держави III тис. до н.е.

На півдні Дворіччя, коли туди в IV тис. до н.е. прийшли шумери, вже існували землеробські поселення. На їх місці пізніше, майже одночасно з виникненням держави в Єгипті, утворилися шумерські міста. Зазвичай вони розташовувалися на підвищеннях і були захищені мурами. Чисельність населення у деяких з них сягала 40-50 тис. чоловік.

      На півдні Дворіччя, коли туди в IV тис. до н.е. прийшли шумери, вже існували землеробські поселення. На їх місці пізніше, майже одночасно з виникненням держави в Єгипті, утворилися шумерські міста. Зазвичай вони розташовувалися на підвищеннях і були захищені мурами. Найбільшими містами на півдні Дворіччя були: Ур, Урук, Лагаш, Вавилон та ін. Поступово вони перетворилися на невеликі держави, до складу яких входили місто та землі навколо нього. Найбільш важливими спорудами шумерського міста була зрошувальна система та головний храм. Він міг мати кам'яний фундамент, хоча більшість жителів міста мешкали у маленьких глиняних хатинках. Спочатку важливі питання життя міста вирішувалися на зборах. Але в ситуаціях, коли рішення потрібно було прийняти швидко (бурхлива повінь, термінові роботи або ремонт зрошувальної системи), жителі міст призначали людину, яка вирішувала нагальні питання повсякденного життя. Його називали «енсі». У години небезпеки шумери обирали царів–лугалів, які виконували роль військового командира. Інколи влада енсі йлугаля зосереджувалася в одних руках. Згодом почали передавати владу в спадок. Так влада, яка раніше належала народові, перейшла де однієї особи – монарха.

Між містами-державами Дворіччя точилася боротьба за родючі землі. Для захисту своїх земель кілька міст об'єднувалися у військові союзи. Згодом такі союзи перетворилися на постійні й стали основою утворення могутніх держав. У Дворіччі першими постають держави Аккад, Шумер, Елам.  Одним з визначних царів Аккаду був Саргон (2316  2261 рр. до н.е.), ім'я якого перекладі означає «істинний цар». За однієї з версій, він не мав знатного походженню тривалий час служив садівником і чашоносцем у лугаля міста Кіш. За іншою версією він був царевим міністром. Коли царя Кіш усунули від влади, Саргон узяв на себе управління містом, а згодом став царем державАккад.

Посівши престол, він вирішив розширити свої володіння і почав готуватися до війни з Шумером. За легендою, приводом до цього була відмова шумерського царя віддати свою доньку заміж за Саргона. Для перемоги над ворогом аккадському цареві довелося утворити армію чисельністю 5 400 чоловік. Міста Шумеру об'єдналися, щоб дати відсіч армії Саргона. Але у завершальній битві військове щастя було на боці Аккаду. Майже всіх лугалів шумерських міст полонили й принесли у жертву богам. Після перемоги над Шумером Саргон завоював Сирію, Елам: створив велику державу.

Поняття і терміни

Місто-держава – держава, яка складається з міста та навколишньої території.

3. Піднесення Вавилона за часів Хаммурапі.

Місто Вавилон виникло у XXIII ст. до н.е. Засновники – шумери – називали його Кадінгірр, що у перекладі означає «ворота бога», по-аккадському  Баб-ілі. Після завоювання міста амореями за ним закріпилася саме аккадська назва – Вавилон. Амореї, що заснували першу вавилонську династію, збудували мури навколо тоді ще невеликого міста та проголосили його столицею своєї держави. Так почалась історія Давньовавилонськогоцарства.

На початок XVIII ст. до н.е., після майже двох століть кривавих війн між містами-державами Дворіччя, три з них – Марі, Ларса і Вавилон – об'єднали під своєю владою значну частину території Месопотамії. Після тривалої ворожнечі першість серед них виборов Вавилон.

Вавилон розташований в дуже зручному місці – в самому центрі Дворіччя, де річки Євфрат і Тигр найближче сходяться. Тут зосереджувалися також водні і караванні шляхи Передньої Азії. В усьому світі славився Вавилон як велике багате місто. Він стає значним торговельним центром і столицею самостійного царства. Найбільшої могутності у II тис. до н.е. досягає Вавилон за Хаммурапі, який правив з 1792 по 1750 р. до н.е.

Протягом майже 30 років він безперервно воював. Хаммурапі підкорив міста-держави Урук, Ларсу, Ашшур та інші й став володарем величезної території. Його царство об'єднувало території міст-держав як Шумеру, так іАккаду. Хаммурапі став царем у молоді роки, але правив мудро та розважливо. Він здійснив важливі зміни у країні. Спочатку скасував борги бідняків, підпорядкував собі храми, країну поділив на області, якими керували царські чиновники. Дбаючи про добробут країни, упорядкував податки, заборонив продаж землі за борги та встановив контроль над торгівлею.

Але найбільше цар прославився складанням збірки законів (кодексу), що мала 282 параграфи. 

Поняття і терміни

Закон – це письмовий документ, в якому закріплені правила, визначені державою. Роль закону полягає в регулюванні відносин в суспільстві. 

Закони Хаммурапі

На початку XX ст. археологи знайшли стовп з твердого чорного каменю, вищий за зріст людини. Майже весь він укритий клинописними знаками. У верхній частині було зображення: на троні сидить бородатий бог сонця Шамані, перед ним, нижчий на зріст, в шанобливій позі стоїть цар. Бог сонця вручає Хаммурапі жезл – знак влади над людьми. Все, що відбувається на небі і на землі, бачить сонце Шамаш – небесний володар та суддя, а Хаммурапі – земний. Далі іде напис, де цар розповідає про свої славні діяння. 

Та головне, що було вирізьблено на цьому чорному камені,– закони Хаммурапі, єдині для Вавилонського царства. За цими законами судили тих, хто порушував установлені в державі порядки та правила. Жителі Вавилонського царства знали, що за будь-яке порушення призначалася сувора кара.

У своєму вступі до законів цар Хаммурапі проголошує мету: «Дати сяяти справедливості в країні, щоб знищити беззаконня і зло, щоб сильний не гнобив слабшого».

Під час царювання Хаммурапі покарання були дуже жорстокими, часто винного засуджували до смерті чи скалічення. Більш легкими покараннями вважалися нанесення ударів батогом чи вигнання з рідних місць. Злочинців звичайно змушували випробувати те ж саме, що вони заподіяли своїй жертві.Хаммурапі бачив справедливість у тому, щоб відплатити, як кажуть, «око за око, зуб за зуб». Не причиняй іншому такої образи чи шкоди, яку сам не хочеш зазнати або відчути.

До смертної кари засуджували за крадіжку власності, за непідкорення цареві, за вбивство, навіть коли воно було вчинене випадково. А якщо хтось зламав іншій людині кістку, вибив зуб чи ушкодив око, то у винного також вибивали око чи зуб або ламали кістку.

У кожному місті царем були поставлені чиновники – судді. Звинувачення без доказів суд не приймав. Щоб прийняти своє рішення, суд вислуховував свідків. Якщо не вдавалося знайти свідків злочину, звинуваченого вели до річки. Там його примушували зануритись у воду. Якщо він тонув, значить – бог річки забрав його до себе як винного. Якщо ж йому вдавалось випливти, то він вважався чистим перед богами і невинним. У такому випадку його обвинувача піддавали смертній карі як злісного наклепника.

Закон стояв на сторожі приватної власності: за крадіжку майна, раба чи рабині карали на смерть. Сувора кара чекала тих, хто недбало ставився до виконання своїх професійних обов'язків: до укріплення дамб, каналів тощо. Якщо будівельник погано збудує будинок, він завалиться і когось уб'є, наприклад сина господаря, то за це треба вбити сина будівельника. Якщо новий корабель протікав, то корабельний майстер повинен був на свої кошти збудувати інший. Хлібороб, з чиєї вини проривалася гребля і заливались при цьому чужі поля, повинен був відшкодувати збитки всім сусідам. А якщо збитки такі великі, що у винного не вистачало коштів, то продавалося усе його майно і навіть він сам, а гроші роздавалися потерпілим.

В законах Хаммурапі згадувались і раби ("вардуми"). Рабів купували і продавали так само, як домашню худобу і будь-яке інше майно. За вбивство раба карали так само, як і за вбивство вола. І все-таки раб міг скаржитися на свого пана в суд (заперечити своє рабське становище). В такому випадку господар повинен був довести в суді своє право на раба. Раб міг користуватися майном, навіть мати свого раба чи рабиню, одружуватися з вільною. 

Із законів ми дізнаємося, що іноді людина брала в оренду землю, сади, худобу. Таку людину називали орендатором. За користування полем він платив орендну плату – одну третину врожаю, за сад – дві третини. Поле можна було взяти в оренду й на умовах половинщини (за половину врожаю). В такому разі власник землі мав допомогти орендаторові робочою худобою та посівним матеріалом.

Іноді хлібороби потребували землі, насіння і худоби, ремісники – сировини, а дрібні торгівці – товарів. Тоді вони брали зерно чи гроші в борг під проценти. І якщо хлібороб брав у борг п'ять мішків зерна, то через рік зобов'язаний був повернути вже шість мішків. У неврожайний рік стягнення боргу переносилось до ліпших часів. Деякі люди, що давали майно чи гроші на проценти, при цьому наживались. їх називають лихварями.

Якщо людина не могла повернути взятого в борг, то часто змушена була відробляти його в господарстві позикодавця. Борг відробляв не сам боржник, а його дружина або діти, причому тільки на протязі трьох років. Це називається кабалою. Люди, які потрапляли в кабалу, на відміну від рабів охоронялися законом. Якщо боржник віддавав лихварю свого сина, продавати його господар не міг. У разі, коли син боржника помирав від побиття або жорстокого поводження, в цьому випадку на знак покарання вбивали сина лихваря. Так цар Хаммурапі захищав своїх підданих від масового обернення в рабство.

Закони Хаммурапі  встановлювали жорстоке покарання за наклеп, за образу дітьми свого батька чи опікуна за лжесвідчення. Якщо син вдарив свого батька, йому відрубували кисть руки. 

Цікаво знати

Суперечки про борги часто розглядалися в суді. Цікаво, що договори про позички зерна записували на глиняних дошках. Напис покривали новим шаром глини і повторювали його. Якщо виникала суперечка, то верхній шар знімали й звіряли текст договору зі словами тих, хто сперечався. Торговельні та боргові договори скріплялися власною печаткою, яку мав кожен вавилонянин.

Документ: (На парті роздруковані картки):

Із законів царя Хаммурапі

Наприкінці тексту своїх законів цар Хаммурапі закликав свій народ: «Нехай він примусить себе прочитати мною написану пам'ятку і нехай він почує мої дорогоцінні слова, а моя пам'ятка нехай покаже йому його справу. Нехай він побачить своє рішення, нехай заспокоїть своє серце і нехай скаже: «Хаммурапі, володар, який для людей як рідний батько, справедливо управляв країною!» 

Запитання до документа

Чому Хаммурапі називав себе «рідним батьком» для народу і вважав, що він справедливо управляє країною?

 Закріплення:

     -  Сьогодні на уроці я дізнався про ….

    -   За законами Хаммурапі мені здається справедливим…

    -  За законами Хаммурапі мені здається несправедливим…

Домашнє завдання: Опрацювати параграф 15 підручника. Підготувати повідомлення ( презентацію)  про  Соломона.

 

 

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Мішина Олена
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
doc
До підручника
Всесвітня історія. Історія України 6 клас (Пометун О.І., Мороз П.В., Малієнко Ю.Б.)
Додано
28 січня 2019
Переглядів
1597
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку