Урок "Уклін тобі, Таресе, бутьку рідний..."

Урок позакласного читання

Тема.Уклін тобі, Тарасе, батьку рідний…

Мета.У нетрадиційній формі ознайомити учнів і присутніх у залі глядачів із життєвим шляхом і творчістю видатного поета, письменника, талановитого художника, геніального сина українського народу Т.Г Шевченка… Вчити дітей шанувати спадщину, яку нам залишив поет, наслідувати та виконувати його заповіти. Розвивати пам'ять, мислення, увагу, виразне читання, театралізовані навички, креативність і компетентність. Виховувати почуття любові і поваги до світлого образу мислителя Кобзаря. Вчити дітей шанувати спадщину, яку нам залишив поет, наслідувати та виконувати його заповіти.

Обладнання.Портрет Т.Г.Шевченка, березові котики, книжкова виставка, лавка накрита рядниною, хлібина замотана в хустку, малюнки, пензлі, свитка у вузлику.

Хід уроку

І.  Організаційна частина

Звучить мелодія пісні «Реве та стогне…»

ІІ. Основна частина

1. Тануть вже сніги весною,

І покрила ряст веселка…

Повні сил і наснаги живої

Всі вшановують пам'ять Шевченка.

2. Кобзарем його ми звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

3. Чисту матір і дитину

Він прославив серцем чистим.

Всю осяяв Україну

Поглядом тим променистим.

4. І тому в сім’ї великій,

У цвіту садів прекрасних,

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

5. Благословен той день і час,

Коли прослалась килимами

Земля, яку сходив Тарас

Малими босими ногами.

Земля, яку скропив Тарас

Дрібними росами-сльозами.

6. В похилій хаті, край села,

Над ставом, чистим і прозорим,

Життя Тарасику дала

Кріпачка-мати, вбита горем.

Пісні «Дорогий Тарасе»

Дорогий Тарасе, сонце засвітило

Весна наступила, щоб усі раділи

В дні ці березневі линуть співи всюди

Шевченка вітають українські люди

І дорослі і діти його величають

І по всьому світу його прославляють

Ми тобі співаєм, дорогий Тарасе,

Твоя вічна слава не вмре і не згасне.

Ведучий

 9 березня 1814 року темної ночі, перед самим світанням, в селі Моринцях на Звенигородщині в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на село вогник: народилася нова кріпацька душа для пана, а для України – її великий співець – Тарас Шевченко.

У селі Моринцях, у сільській хатині,

Уродився він на славу цілій Україні.

З-під низької стріхи соколом піднявся,

Як промовив, його голос

Громом розлягався.

Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці –

В хатині бідній він родився

Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила

Його малого й зажурилась…

І цілу ніченьку вона

За сина-кріпака молилась.

І Бог почув молитву ту,

І в руки хлопцеві вручив

Співецьку чародійну силу.

Пісня «Тече вода з-під явора»

Тече вода з-під явора яром на долину.

Пишається над водою червона калина.

Пишається калинонька, явір молодіє,

А кругом їх верболози й лози зеленіють.

Тече вода із-за гаю та попід горою.

Хлюпочуться качаточка поміж осокою.

А качечка випливає з качуром за ними,

Ловить ряску, розмовляє

З дітками своїми.

Сценка із життя Т.Г.Шевченка

(Мати входить із Тарасом. Дід сидить коло тину і курить люльку)

Мати  Як гірко, як нестерпно жаль,

  Що долі нам нема з тобою!

  Ми вбогі, змучені раби,

  Не маєм радісної днини.

  Нам вік доводиться терпіти,

  Не розгинать своєї спини.

  Промовив слово – і нагай

  Над головою люто свисне,

  І так усюди – з краю в край

  Панує рабство ненависне…

  Росте неправда на землі,

  Згорьованій, сльозами вмитій.

  О любі діточки малі,

  Одні залишитесь на світі.

  Ну хто замінить вам мене,

  Рожеві квіти нещасливі,

  Коли безжальна смерть зітре

  Мене на довгій панській ниві?

Тарас

Переді мною наша бідна, старенька хата з потемнілою солом’яною стріхою і чорним димарем, а біля хати на причілку – яблуня з червонобокими яблуками, а навколо яблуні – квітник. А біля дверей стоїть стара гілляста верба із засохлим верховіттям, а за вербою – клуня, а за клунею – сад, а за садом – долина, а в долині – тихий, ледь дзюркотливий струмочок.

Ведучий

Скільки тих шляхів на світі, і куди вони всі ведуть! Увечері сяде дід на призьбі, малий Тарас коло нього, показує дід на темне небо, на зорі.

Дід (показує рукою)

Ото Чумацький шлях! Ото їдуть, їдуть чумаки, навколо чорний степ та тиша, і ковила не шелесне. Глянуть на зорі – ото їм і дорога.

Тарас

А чому він чорний, тому що чумаки чорні?

Дід (сміється і поправляє вуса)

А того він чорний, що страшний синку… (задумався)

Ведучий

Тільки хотів Тарас розпитати, чому ж він страшний, як покликала Катруся, бо спати вже час було.

Катруся (за сценою)

Тарасику, а ходи спати, пізно вже.

Тарас

Ох, шкода, що дід не доказав (махнув рукою, виходить)

Ведучий

У Тараса справ чимало. У ставку викупатись? Треба. В просі з хлопцями вивалятись треба? Треба. А потім знову викупатись. І поїсти б щось, та нічого нема. Може якусь скоринку Катруся суне, або він сам щось знайде у садочку. У Тараса багато справ, не зчуєшся, як і літній довгий день мине.

Пісня «Зацвіла в долині червона калина»

Зацвіла в долині червона калина,

Ніби засміялась дівчина-дитина.

Любо, любо стало

Пташечка зраділа

І защебетала.

Ведучий

Оце вже Тарас утік від свого товариства, заховався в густих кущах калини і замріявся.

(Поволі виходить Тарас, роздивляється)

Тарас

Небо над головою, ніби великий високий дах, а там, у долині, десь на обрії, дах цей спускається до землі. Там його стовпи залізні підтримують. А за стовпами щось, мабуть, є, якщо йти цим шляхом і подивитися. А якщо влізти на могилу, що за селом, то, мабуть, ті стовпи видно…

А Микита, мабуть, ті стовпи бачив, бо коли батько чумакував, то брав його з собою до Одеси. Але ні, краще Микиту не чіпати, краще самому піти і подивитись.

(Тарас схопився і побіг)

Ведучий

Довго, довго блукав. Втомився. Зупинився Тарас: пізно вже. Ач, і сонце майже за гору сховалося. Зустрілись йому чумаки і довезли до рідного села Кирилівки.

Тарас

Надворі вже затемніло, коли я підійшов до перелазу, дивлячись на подвір’я, а там біля хати всі наші сидять собі в колі і вечеряють…

Пісня «Садок вишневий»

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчати,

А матері вечерять ждуть.

Сім’я вечеря коло хати,

Вечірня зіронька встає,

Дочка вечерять подає,

А мати хоче научати,

Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх;

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тільки дівчата

Та соловейко не затих.

(Тарас-підліток порається коло хати. Приніс відро з водою, поставив коло тину. Поправив покривало на лаві, позамітав, поставив лавку, взяв пензлі і присів. Входить Яринка з клунком у руці. Сідає на лавку)

Яринка

Здоров, Тарасе! На хвильку забігла до тебе. (Розв’язує клунка). Ось твоя свитка, полатана вже.

Тарас (бере свитку)

О, як гарно полатана! Яринко, ти вже як дівка шиєш! Рідненька моя, хоч ти мене не забуваєш! (тулиться до неї)

Яринка

Давай, я тобі ще й сорочку виперу, зашию…

Тарас

Не треба, я сам.

Яринка

Тарасику! А у тебе малюнки є? То покажи.

Тарас

Добре, тільки тобі, сестричко. (показує дощечку з малюнками) Ось наша хата.

Яринка

Дуже схожа… Невже це ти намалював? А чому на дощечці?

Тарас

Паперу не було. Дяк не дав… Ось розживусь, може, на свитку, і фарби, і на папір.

Яринка

Коли це буде?

Тарас

Колись буде. Ось чекаю, коли дяк повернеться. Обіцяв вчити малювати. Бачиш і біля хати прибрав, і води приніс, і почистив пензлі. Якби мені… малярем… Я б нічого не хотів більше.

Яринка

То вчись у нього.

Тарас

А… Хіба йому голова болить за мене? Тільки п’є та й норовить, щоб різками одмагати…

Яринка

І зараз? (Тарас ствердно хитає головою) Та хай йому грець! Вертайся додому.

Тарас

А там що? (розводить руками)

(Сидить задумливо. Яринка цілує його у щічку і йде. Тарас відставляє лавку і сідає під тином)

Ведучий

Перше горе, що отруїло хлопцеві серце,- злидні і важка праця матері, які поклали її в могилу.

Тарас (задумливо)

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда і праця положила.

Там батько плачучи з дітьми

(а ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.. А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята…

Яринка

Ой умер старий батько

І старенька мати,

Та нема кому щирої

Тії радоньки дати.

Тарас

Що мені на світі,

Сироті, робити?

Чи йти в люди жити,

Чи дома журитись?

(звучить фон пісні «По діброві вітер»)

Ведучий

 Було Тарасові тільки 11 років, коли він залишився круглою сиротою. Тяжко жити сиротою, в наймах. Ким тільки він не був: і пастухом, і погоничем, і воду носив школярам.

   Тяжко-важко в світі жити

   Сироті без роду:

Нема куди прихилитись,-

Хоч з гори та в воду!

Утопився б молоденьким,

Щоб не нудить світом;

Утопився б,- тяжко жити

І нема де дітись.

В того доля ходить полем –

Колоски збирає;

А моя десь ледащиця,

За морем блукає.

Добре тому багатому:

Його люди знають;

А зі мною зустрінуться –

Немов недобачають.

Багатого чубатого

Дівчина шанує;

Наді мною, сиротою,

Сміється, кепкує.

(виходять діти)

Ведучий

 Як сумно, і як нестерпно важко бідному сироті.

Ведучий

 Там отара ягнят, як біла хмарка, що впала на зелені луки. Хай собі пасуться! А як хотілося Тарасові дізнатися, що за тими стовпами, які землю підпирають! Як тепер хочеться йому за тими хмарками полинути, на світ подивитися.

Мені тринадцятий минало,

Я пас ягнята за селом.

Чи то так сонечко сіяло,

Чи так мені чого було?

Мені так любо, любо стало,

Неначе в бога…

Уже покликали до паю,

А я собі у бур’яні

Молюся богу… і не знаю,

Чого маленькому мені

Тоді так приязно молилось,

Чого так весело було?

Господнє небо, і село,

Ягня, здається, веселилось!

І сонце гріло, не пекло.

Та недовго сонце гріло,

Недовго молилось…

Запекло, почервоніло

І рай запалило.

Мов прокинувся, дивлюся:

Село почорніло,

Боже небо голубеє

І те помарніло.

Поглянув я на ягнята –

Не мої ягнята!

Обернувся я на хати –

Нема в мене хати!

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала…

1. Йому тринадцятий минало,

Він пас ягнята за селом,

І серцем чистим він пізнав

Народну біль, що був рабом.

Пішов по селах в Божу путь,

І бачив правду в кожний час.

І сльози народу у грудь –

Збирав, як перли, наш Тарас.

2. Ішов полями, по межі,

На панщині народ терпів.

І сіяв ниви все чужі,

Та не для себе, для панів…

Як виріс він, то кобзу він

До своїх рук пророчих взяв,

І в звуках духа свого струн

Він плач народу передав.

3. І сльози-перли він зберіг,

І кинув їх в бурхливий день.

На чорний, рідний перепліт,

І став співцем нових пісень.

І ні тюрма, ні пострах кар

Не мали сил порвати струн,

Найкращу пісню дав нам в дар

Найкращий син, Вкраїни син.

Ведучий

 10 років заслання підірвали сили і здоров’я Шевченка. Поет мріяв  про Україну, хотів оселитися в ній, писати, працювати. Та не пустили його до України,  заарештували, наказали виїхати до Петербурга.

 Восени 1860 року він захворів, стан його здоров’я дедалі погіршувався. А 10 березня 1861 року перестало битися серце великого художника, геніального Кобзаря.

 Поховали в Петербурзі на Смоленському кладовищі. Та чи могли люди забути і не виконати його Заповіту?!

«Заповіт»

Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отоді я

І лани і гори —

Все покину, і полину

До самого Бога

Молитися... а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Ведучий

 А в травні того ж року перевезли прах Кобзаря до України. Поховали на Чернечій горі, поблизу Канева.

4. Два місяці далеко від Вкраїни

В землі лежав похований Тарас,

Не встиг купити білої хатини,

Щоб зігрівала пращурів і нас.

5. Не встиг зійти і на високій кручі,

Щоб милуватись обрієм Дніпра, -

Грудьми дихнути, як реве ревучий,

Строфу для кобзи випустить з пера.

6. Та вічний біль і думу про Чернечу

Ні брат, ні друг забути не змогли.

В Травневі дні народ підняв на плечі,

Щоб ти позбувсь чужинської землі.

7. Там спорудили з дальніх сіл могилу

Потрісканії руки кріпаків,

Мабуть, Господь послав незламну силу,

Щоб пам'ять залишилась для віків.

Багато літ минуло з того часу,

Праправнуки вивчають «Заповіт»,

У  Каневі вклоняються Тарасу

Не тільки Україна – цілий світ.

8. Другого такого між нами немає,

Щоб від краю й до краю

Світ про нього знає.

Другого такого нема і не буде,

Щоб так його величали

Повік віків люди.

Над Дніпром могила

З вітром говорила:

«Не забудьте, кого я

Для вас схоронила.»

9. Поховали… тихесенько. Україна плаче.

Поховали дух великий і серце гаряче.

Поховала наша мати найкращого Сина –

«Вічну пам'ять» заспівала уся Україна. (всі встають)

(на фоні мелодії пісні «Реве та стогне…»)

10. Поклонися, Дніпре, предвічний, дужий,

Тій святій могилі з-між розлогих нив.

Хай озветься хвиля, задзвенить,затужить,

Він тебе, Славуто, міцно так любив.

Поклонися, степе, сивий ти козаче,

З-за могил високих, кучерявих трав –

Він же ж тую славу, що її ти бачив,

Як ніхто ніколи, славно оспівав.

Всі: За все тобі клянуться всі українські діти,

 Ми сповнимо, Кобзарю, твої заповіти.

Пісня

Поклін тобі, Тарасе, батьку рідний,

Від України дочок і синів.

Ти вчив свій край кохати і любити,

Про Україну дбати заповів.

Сьогодні всі ми тут, перед тобою

Клянемось рідну землю берегти.

Ми Україні будемо служити, -

Благословив на це Господь і ти!