5 жовтня о 18:00Вебінар: Використання дитячого фольклору на уроках іноземної мови

Урок української літератури у 9-му класі Євген ГРЕБІНКА. Збірка байок «Малоросійські приказки». Педагогічна і видавнича діяльність письменника, його участь у ви

Про матеріал
Урок української літератури у 9-му класі.Розроблено відповідно до чинної програми. Додаю презентацію, що відповідає конспекту.
Перегляд файлу

Урок української літератури у 9-му класі (за новою програмою). Підготувала вчитель української мови та літератури  СЗОШ №8 Слівінська С.Ф.

 

ТЕМА. Євген ГРЕБІНКА. Збірка байок «Малоросійські приказки». Педагогічна і видавнича діяльність письменника, його участь у викупі Т. Шевченка з кріпацтва. Байка «Ведмежий суд». Викриття несправедливості кріпосницького судочинства. Мотиви моральної вищості поведінки простого народу над бундючністю «панів», неможливість довірливих стосунків із ними («Пшениця», «Вовк і Огонь»). Висока оцінка І. Франком байкарської майстерності Гребінки. Вірш «Човен». Образ небезпечної морської плавби як уособлення життєвого шляху людини. Пісенна (романсова) лірика поета українською та російською мовами («Ні, мамо, не можна нелюба любить», «Чёрные очи» та ін.). Значення романтизму для нового етапу розвитку слов’янських літератур.

 

Мета: сприяти осмисленню учнями місця творчої спадщини Євгена Гребінки в українській літературі; поглибити знання про байку та особливості байки Є. Гребінки; розвивати образне мислення, уміння помічати художні деталі, аналізувати та робити висновки, аргументувати власні міркування; формувати вміння бачити і використовувати прийом розгорнутого паралелізму; виховувати неприйнятне ставлення до несправедливості, формувати активну життєву позицію.

 

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

 

Обладнання: портрет письменника, презентація, ілюстрації учнів, аудіо записи, відео.

 

Хід уроку

 

І. Емоційне налаштування учнів.

Слухаємо романс «Очи черные» на слова Євгена Гребінки.

-         Чи чули ви цей музичний твір?

-         Які враження виникли у вас під час прослуховування твору? - Чи знаєте ви автора слів?

Учитель обіцяє дати відповіді на усі ці запитання упродовж уроку.

 

ІІ. Повідомлення теми, мети, мотивація навчальної діяльності.

Слово вчителя.

       Окрім Великого Кобзаря, ХІХ століття подарувало українській літературі чимало визначних постатей, чия творчість впливала не лише на формування обличчя культурно-історичної епохи, але й на світогляд та самоідентифікацію нашої нації. Серед таких майстрів слова – Євген Гребінка, в основному відомий українському читачеві як байкар. Хоча він – набагато багатогранніша постать: талановитий лірик, прозаїк, видавець. Зрештою, якби не українець Гребінка, можливо, того ж таки Т. Г. Шевченка не викупили б із кріпацтва. І якби не Гребінка, світ ніколи б не почув чудовий «російсько-циганський» романс «Очи черные»… 

 

ІІІ. Сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу.

Учні отримали випереджувальні завдання за групами: «Біографи», «Літературознавці», «Літературна скарбниця», «Креатив».

 

1. Презентація свого дослідження групи «Біографи».

Євгена Гребінку називають «бабою-повитухою» модерної української літератури. Лише 36 років прожив письменник, але ввійшов до історії української літератури не тільки завдяки тому, що видав 1841-го першу антологію української літератури — альманах «Ластівка», а й «пречудовим», за оцінкою Івана Франка, байкам.

Євген Павлович Гребінка народився 21 січня 1812 року на хуторі Убіжище Пирятинського повіту, що на Полтавщині, у сім’ї відставного штабротмістра Павла Івановича Гребінки. На рідному хуторі майбутній письменник мав можливість познайомитися із життям народу, його побутом та звичаями, з багатющими скарбами українського фольклору. Буйну уяву хлопця живили, зокрема, захоплюючі розповіді няньки-кріпачки.

Хто знає Оржицю?

А нуте обзивайтесь!

Усі мовчать. Гай-гай, які шолопаї.

Вона в Сулу тече у нашій стороні.

(Ви, браття, все-таки домівки не цурайтесь). На річці тій жили батьки мої.

Так-так, це те саме сільце, в якому бував наш Великий Кобзар — Тарас Шевченко, який і «подарував» отим бідненьким, непоказним хатинаммазанкам благословенну вічність своїми натхненними поетичними творіннями! Молодий Тарас навідався (може, й не один раз) сюди в гості до Євгена, приятеля-поета, — класик до класика, як нині можемо про них сказати. Ще й нині на запустілій садибі — у родинному маєтку Гребінки — живе самотньо-одиноко товсте дерево — каштан, що його, за переказами, і посадили Тарас та Євген на знак свого приятелювання.

Родина Гребінок була чималенька: крім Ганнусі та Євгена, дитячу половину хати населяли спокійненький Михайло, непосидючий Аполлон, допитливий Миколка, галасливий Сашко, пізніше до них приєдналися Людмила, Костянтин і найменшенький Петрик. І всю оту галасливу малечу виховувала найстарша, Ганнуся, разом із кріпачкою Мариною.

         Початкову освіту здобув удома. 1825–1831-го навчався в Ніжинській гімназії вищих наук, де почав писати вірші та брав участь у виданні рукописних журналів, складених з учнівських творів М. Гоголя, Н.

Кукольника, М. Прокоповича, Г. Гребінки.

          1827 року Є. Гребінка написав драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись», а 1829-го почав працювати над перекладом українською мовою поеми О. Пушкіна «Полтава».

1831 року Гребінка закінчив гімназію. Того ж року на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові побачив світ його перший друкований твір — вірш «Рогдаев пир». У вересні 1831-го повітове дворянство у званні обер-офіцера відрядило Гребінку у 8-й резервний Малоросійський полк, сформований для придушення польського повстання, але полк із Пирятина не вийшов, і у вересні, після поразки повстанців у Варшаві, Гребінка пішов у відставку.

1834 року Гребінка переїздить до Петербурга: «Думал я дорогою: що я там робитиму між москалями? А вышло противное: Петербург есть колония образованных малороссиян».

Восени вийшла збірка його байок «Малороссийские приказки». Деякий час Гребінка працює в комісії духовних училищ. У червні 1835-го Іван Сошенко познайомив письменника з Тарасом Шевченком.

        1836 року вийшов здійснений Є. Гребінкою переклад українською мовою поеми О. Пушкіна «Полтава».

З 1837 року Гребінка працює вчителем російської мови у Дворянському полку, бере участь в організації викупу Т. Шевченка з кріпацтва, збирає твори українською мовою й клопочеться про випуск їх у додатках до журналу «Отечественные записки». Одержавши відмову, із зібраних для додатків матеріалів, він укладає альманах «Ластівка», який вийшов 27 квітня 1841-го.

1840 року Гребінка допоміг Шевченкові у виданні «Кобзаря». Того ж року в журналі «Отечественные записки» вийшла його повість «Записки студента», а в «Утренней заре» — повість «Кулик».

1843-го письменник відвідав Україну, був у Харкові, разом із Шевченком побував у маєтку Т. Волховської в селі Мосівці. Того ж року в журналі «Отечественные записки» надруковано його роман «Чайковський» з епіграфами, узятими із Шевченкових творів.

1844-го Є. Гребінка одружився з Марією Василівною Ростенберг. Цього ж року вийшов його роман «Доктор».

1845-го Є. Гребінка познайомився з П. Кулішем, написав нарис

«Петербургская сторона». 1847-го власним коштом відкрив у селі Рудці Лубенського повіту, що на Полтавщині, парафіяльне училище для селянських дітей.

З 1846 року письменник почав видавати зібрання своїх прозових творів, і до кінця 1848-го видав вісім томів.

Помер Є. Гребінка 3 грудня 1848 року в Петербурзі.  І хоч помер Гребінка в далекому Санкт-Петербурзі, де й провів більшу частину свого короткого життя, він заповідав бути похованим на рідній землі українській: «Візьміть мене додому… Хай мені заспіває жайвір степовий у рідному краю…» І воля його була виконана. Спочиває поет у рідній Мар’янівці, на пагорбі при гостинці — колишньому Чумацькому шляху, — неподалік своєї родинної садиби. А з-понад даху батьківської хати, що давно вже добула свого віку, рік-річно, ставши навшпиньки, виглядає його з світів додому старий-престарий, як і небо над ним угорі, каштан. Той самий, що його Євген колись посадив разом із своїм приятелем Тарасом Шевченком, який навідався був до нього в гості.

У презентації розміщено відео про життєвий шлях письменника.

2.Сторінки великої дружби. (Група «Креатив»)

1835 року Іван Сошенко познайомив Гребінку з Тарасом Шевченком, і це знайомство відіграло визначальну роль у житті Кобзаря. Саме Євген Гребінка (поруч із Сошенком, Григоровичем-Барським, Мокрицьким) був серед тих українців, без самовідданої допомоги яких було б неможливим звільнення Тараса з кріпацтва. Якраз ці люди зробили перший поштовх, залучили до справи впливових російських «партнерів»: Жуковського, Брюллова, Венеціанова. Гребінка наполегливо дбав про те, щоб увести вчорашнього кріпака, геніально обдарованого митця до товариства освічених людей Петербурга, прагнув створити максимально сприятливі умови, за яких міг би найкраще розвиватися його талант.

Гребінка писав до Квітки-Основ’яненка: «У мене тут є чудовий помічник – Шевченко, людина дивовижна» і радив Сошенкові: «Давати Тарасу книжки, більше книжок!». (Цитує учень, що грає роль письменника.)

Робити добро людям було в Гребінчинім характері. Він ніколи не забував про своїх друзів, клопотався їхніми справами, як своїми. Беззаперечна й роль Гребінки в народженні першого видання Шевченкового «Кобзаря». У Гребінчиній голові зародилася нова ідея: він вирішив надрукувати Тарасові вірші, щоб привернути увагу громадськості до поета-кріпака. Звичайно, це не легка справа, але Гребінка сподівався, що допоможуть його літературні зв’язки. А вони були досить широкі: він приятелював з перекладачем «Фауста» Губером, із старим, трохи дивакуватим поетом Воєйновим; популярний на той час поет Бенедиктов присвятив йому свій вірш «Козаку-поету», знали його Жуковський, Одоєвський, Крилов; редактори столичних журналів друкували все, що він писав.

За спогадами Мартоса, який, власне, й дав кошти на книгу, він узяв почитати Тарасів рукопис і показав його Гребінці. Той захопився, дещо поправив, і спільними зусиллями – Мартос виступив спонсором, а Гребінка «долав» цензуру – 1840 року «Кобзар» побачив світ.

«Порадував нас торік Шевченко «Кобзарем», а тепер написав поему «Гайдамаки». Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіда гарний кавун! Їси і ще хочеться – і читаєш і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перша глава. А там дальше усе лучче і лучче. Штука, я вам скажу!» Таку примітку зробив Гребінка-видавець до уривку з «Гайдамаків», яку надрукував у своєму альманасі «Ластівка» 1841 року. Цей альманах став цілою подією у становленні українського слова в Петербурзі – адже під однією обкладинкою зібралися твори Шевченка, Квітки-Основ’яненка, Куліша, Котляревського, Боровиковського, Забіли й самого Гребінки.

 

 

3.Художнє читання за ролями або інсценізація.

«Та найбільше любив Євген приймати гостей у себе. Зимові дні короткі. Не встигало розвиднітись, а вже сірий морок насувається на місто, заповзав крізь вікна у квартири. В маленькій вітальні на набережній Ждановки горить лампа. Там тепло й затишно. Сьогодні Євген чекав до себе друзів. Першими прийшли Шевченко і Сошенко. За ними до вітальні вкотився, наче м'ячик, маленький Бенедиктов.

— Добридень, панове,— привітався з усіма нашвидку і зразу ж напосівся на господаря.— Отримав од Єршова листа, гнівається, що ти не відповідаєш йому. Питав, чи подав вірші до редакції.

— Заморочився я з роботою, забігався...— виправдовується Гребінка.—

Завтра ж одпишу йому.Слідом за Бенедиктовим завітали до земляка брати Прокоповичі. Згодом прийшли Мокрицький і Брюллов. Побачивши Сошенка й Шевченка, професор вигукнув:

— О, та тут пів-Академії і майже весь Ніжинський ліцей.

— Ні, половина в Римі,— пожартував Микола Прокопович.— Гоголь аж до

Італії дістався.

Брюллов зітхнув:

— Казкова країна... Мені часом здається, що в нашій сірій, холодній Росії я нічого путнього не створю. Тут не можна писати,— сказав він з сумом. — Карле Павловичу, а ваші портрети? — намагався розвіяти невеселий настрій професора Євген.— Це ж перлини живопису! їм ціни нема... — Це вірно. У Зимовому палаці ніяк не наважаться заплатити гроші за портрет Жуковського. Вже скоро рік, як говорять про лотерею.

— В голосі Брюллова бринів не сум, а злість.— Зараз уже два портрети Василя Андрійовича стоять у майстерні. Може, скоро й третій на світ з'явиться.

 Брюллов багатозначно подивився на Мокрицького.

— Обов'язково з'явиться, Карле Павловичу!

— А другий звідки взявся? — поцікавився Бенедиктов.

— Биков зняв копію для Вівльгорського. Вже можна дві лотереї провести,— сказав Брюллов, роздивляючись Гребінчин альбом, в якому друзі залишали свої автографи.

— Напишіть і ви що-небудь на згадку,— попросив господар художника.

— Альбом може зробити людей ворогами,— зауважив Бенедиктов.        Товариство ще поповнилось. Прийшли Краєвський з Владиславлєвим, кілька викладачів кадетського корпусу, Якубович. Пізніше за всіх прийшов Коні.

       Брюллов саме розповідав про свою останню зустріч з Пушкіним. Мовчали всі. Потім Панаєв прочитав пушкінський «Пам'ятник». Після цього Бенедиктов, що вважався в той час модним поетом, запропонував послухати свій новий вірш.

Кудри девы чародейки, 

Кудри блеск и аромат, 

Кудри кольца, кудри змейки, 

                                 Кудри шелковый каскад.                        

 

 

 

 

"Дехто з присутніх поблажливо всміхався. Шевченко скривився від такої поезії. Гребінка помітив це і, коли Бенедиктов закінчив, попросив: — Ану, Тарасе, прочитай що-небудь своє. Хай послухає миле товариство ще й українську лірику.Шевченко спалахнув од несподіванки, але підвівся, трохи закинув голову назад, ніби дивився вдалину, і почав тихим голосом:

 

То не вітер, то пе буйний, 

Що дуба ламає; 

То не лихо, то не тяжке. 

Що мати вмирає; 

Не сироти малі діти,  Що неньку сховали:  Їм зосталась добра слава,  Могила зосталась.

Засміються злії люде 

Малій сиротині;  Виллє сльози ва могилу —  Серденько спочине. 

А тому, тому на світі, 

Що йому зосталось,  Кого батько і не бачив,  Мати одцуралась?

 

 

Це був уривок з поеми «Катерина». Гості мовчать, уважно слухають. Це щось зовсім нове в поезії. Яка сувора правда, яка глибина почуттів, українська мелодика і справжній шекспірівський трагізм. Всі розуміють, що талант у Шевченка великий і самобутній, рідкісний талант. Того вечора настрій у всіх був піднесений. Коли Тарас скінчив читати. Гребінка і Прокопович спочатку тихо, а потім усе голосніше й голосніше заспівали старовинної української пісні. Їм підтягнув Шевченко.

— І навіщо Глінці їхати так далеко за тими голосами,— мовив Брюллов,— коли вони ось поруч.

— А куди їде Михайло Іванович?— запитав Гребінка. — Аж у Малоросію, шукати таланти для придворної капели.    

— Заздрю йому. Я б теж хотів побувати там. Тягне...— Гребінка зітхнув.            Гості розійшлися опівночі. В маленькій вітальні знову тиша. Євгенові не спиться. Він думає про Україну. Хто сказав, що Україна родить не лише пшеницю, а й таланти?»

 

4. Група «Літературна скарбниця» презентує свою роботу.

У Петербурзі Євген Гребінка почав активно займатися літературою. Він зблизився з діячами української та російської культури, відвідував відомі на той час салони, влаштовував у себе вдома літературні вечори, куди приходили Сошенко, Венеціанов, Шевченко, Афанасьєв-Чужбинський, Єршов, Даль, Бєлінський. Восени 1834 року світ побачила книжка Гребінки «Малороссийские приказки». З 27 байок, написаних українською мовою, більшу частину було створено в Ніжині, в останній рік його навчання в гімназії. Зважаючи на успіх книжки серед читачів, 1836-го року книгу перевидали, й ім’я автора стало відомим усім письменним українцям, адже віршовані байки українською мовою було опубліковано вперше. Щодо Гребінки-байкаря Іван Франко писав: «Як байкописець займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються ярким національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором і не менш здоровою суспільною і

«Гребенка, – писав І. Франко, чітко визначаючи самобутність його байкарського доробку, – шел путем, проложенным в русской литературе Крыловым, но шел довольно самостоятельно, не подражая Крылову, внося в свои басни украинский пейзаж и мировоззрения украинского мужика. Его сатира не широкая и не едкая, хотя далеко небезидейная, юмор свободный и далекий от шаржа. Язык прекрасный». 

 

ІV. Застосування отриманих знань на практиці.

 

1.Група «Літературознавці».

Нагадують терміни: байка, езопівська мова, мораль, алегорія, персоніфікація.

 

2.Конкурс на краще прочитання байки.

Учні групи «Літературна скарбниця»  готуються до виразного читання або інсценізації байок «Ведмежий суд», «Пшениця», «Вовк і Огонь».        У презентації є аудіо запис виконання байки «Ведмежий суд» артистом. Порівняти.

 

Група «Креатив» готує до кожної байки малюнок-асоціацію за допомогою символів, який допоможе зрозуміти мораль байок.

 

3.   «Мозковий штурм»

Довести, визначивши усі ознаки, що «Ведмежий суд», «Пшениця», «Вовк і Огонь» - це байки.

 

4.   «Заповни бортовий журнал»

Кожна група записує у зошити тему байки (учитель розподіляє кожній групі певну байку), алегоричні образи, мораль, визначити художні засоби. Далі діляться своїми думками з іншими групами.

-   Поділіться своїми спостереженнями та роздумами, враженнями від почутої байки.

-   У чому полягає мораль байки?

 

5.   «Творча майстерня».

Скласти сенкан про байку.

                                                            Зразок                                                

                                                              Байка

Алегорична, повчальна Розповідає, повчає, висміює

Висміює людські вади

Езопіська мова

 

6.   Художній аналіз поезії «Човен» Є. Гребінки.

Слово вчителя.

         У збірці «Малороссийские приказки», крім байок, було вміщено вірш «Човен», виразно позначений романтичним настроєм.

Маніфестом молодого Євгена Гребінки є вірш "Човен", написаний 1833 року. Цей твір має автобіографічний характер: роздуми автора, який із рідного хутора вирушає до далекого і невідомого Петербурга.          У творі подається образ човна, який "качався, бідний, один без весельця" на хвилях синього моря, а потім був розбитий буйними вітрами. Вирушаючи до Петербурга, Євген Гребінка порівнював себе з цим човном. Автор розуміє, що не можна прожити одному, заховавшись від дійсності, не можна почуватися щасливим, перебуваючи осторонь народного життя. І хоча нема упевненості, що в столиці оминуть його недоля, горе і нещастя, поет вирушає з дому. 

Образ одинокого човна доволі поширений у світовій літературі. До цього алегоричного образу вдавались Байрон, Жуковський, Лєрмонтов, Забіла. Герой вірша "Човник" В. Забіли, написаного приблизно того ж часу, що й поезія Є. Гребінки, теж нарікає на нещасливу долю і порівнює себе з човником у бурхливому морі.

 

Самостійна робота.

 

Схема аналізу ліричного твору

1.   Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допомагають краще зрозуміти специфіку даного твору).

2.   Історія написання твору (за потреби).

3.   Жанр твору (громадянська, інтимна, релігійна, пейзажна, філософська лірика тощо).

4.   Провідний мотив вірша, його зв'язок з іншими поезіями у збірці й у всій творчості митця.

5.   Композиція твору.

6.   Ключові образи твору.

7.   Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору (лексика, тропи, фігури, фоніка), як саме?

8.   Віршування (види рим, спосіб римування, віршовий розмір, вид строфи), його роль у розкритті провідного мотиву твору. 9. Підсумок (почуття і роздуми, викликані твором).

 

7. Розповідь учителя ( на музичному фоні романсу «Очи черные»).

У 1842 р. Гребінка знайомиться з Марією Василівною, онукою сусіда, небагатого поміщика Миколи Степановича Ростенберга, а наступного року вони освічились. Серце поета ожило й заспівало.        

Після зустрічі з коханою Марійкою цілу ніч не міг заснути. Ходив по кімнаті, виходив у посріблений місячним сяйвом сад. Не давали спати глибокі чорні очі коханої. Весь час бачив їх перед собою. Засвітив свічку, сів до столу. Швидко написав чотири рядки: Очи черные, очи страстные, Очи жгучие и прекрасные!

Как люблю я вас! Как боюсь я вас!

Знать, увидел вас я в недобрый час

         Закінчив, коли перший промінь позолотив шибку. Прочитав написане: 

Ох, недаром вы глубины темней!

Вижу траур в вас по душе моей. Вижу пламя в вас я победное:

Сожжено на нем сердце бедное.

Но не грустен я, не печален я, Утешительна мне судьба моя: Все, что лучшего в жизни бог дал нам, В жертву отдал я огневым глазам.

Євген Гребінка був відомий як автор слів низки популярних пісень. Серед них «Казак на чужбине», «Молода ещё девица я была...», «Ні, мамо, не можна нелюба любить!».Але новий вірш «Очі чорнії» привернув увагу своєю пристрасністю й ліризмом та незвичним для російського читача поетичним образом.

Ці ліричні рядки, написані українським поетом російською мовою, є одними з найяскравіших в українській ліричній поезії ХІХ ст. Саме в українській, бо лише в нашій народній поезії так широко використовується образ очей.

До пісні додавались нові строфи, її виконували циганські хори, видатні російські співаки Федір Шаляпін і Борис Штоколов, циганські співаки Валерій Агафонов і Микола Сліченко, американець африканського походження Луї Армстронг зі своїм оркестром і сестри Берри, Петро Лещенко з Румунії й польський ансамбль «Червоні чарне», іспанець Хуліо Іглесіас і «тріо золотих тенорів» - італієць Лучано Паваротті, іспанці Пласідо Домінго та Хосе Каррерас. «Очі чорнії» звучали то як циганська пісня, то як романс, або ж як джазові варіації, як чарльстон, як вальс, як лірична пісня... В найрізноманітнішому мелодійному оформленні «Очі чорнії» звучать у виконанні акордеоністів, невеликих музичних ансамблів і великих оркестрів.

Звучить пісня російською, англійською, французькою, іспанською мовами. Є відомості, що «Очі чорнії» виконували і українці – Іван Козловський і Борис Гмиря.

Журналіст і поет-лірик Юрій Тараненко дав прекрасний варіант гребінківських «Очей» українською:  Очі чорнії, аж палаючі, Очі пристрасні та жадаючі!

Як люблю я вас! Як боюсь я вас!

Певно, стрів я вас у недобрий час.

Темний погляд ваш – як морська глибінь.

По душі моїй в нім жадоби тінь.

Бачу пломінь я переможний в нім:

Серце спалене у вогні страшнім. Та жену журбу і печаль свою На мою судьбу я не ремствую: Найдорожче все, що Господь дав нам, Я пожертвував огняним очам.

 

8.  Літературознавчий словник.

Романтизм утвердив у літературі лірику особистої журби, розвинув нові поетичні жанри: романс, елегію, послання, посвяту, медитацію. Романс (з ісп. romance, від латин, romanice — по-романськи) — невеликий за обсягом вірш і музичний твір про кохання, призначений для сольного співу з інструментальним акомпанементом. У давні часи так називали пісні народною мовою в Іспанії на противагу пісням, складеним по-латинськи. Ці пісні виконували мандрівні співаки-оповідачі під супровід гітари. Пізніше романси    поширилися         в        інших         країнах. Зібрання     романсів називають романсеро.

        Український романс гідно представлений творами цього жанру — справжніми світовими шедеврами: «Дивлюсь я на небо» М. Петренка; «Нащо мені чорні брови» Т. Шевченка; «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» В. Забіли; «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Руданського; «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» М. Старицького (вірш «Виклик»); «Стоїть гора високая» Л. Глібова (вірш «Журба»); «Сміються, плачуть солов'ї» Олександра Олеся; «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» І. Франка та ін.         Усесвітньо відомими стали романси Є. Гребінки «Очи чёрные» і «Ні, мамо, не можна нелюба любить» («Українська мелодія»).

        Щоб продемонструвати широкі можливості української мови, Є. Гребінка написав кілька віршів рідною мовою, передаючи найтонші, найніжніші порухи людської душі, сумні роздуми, настрої смутку, туги за щастям, нездійсненність мрій, один з яких — «Українська мелодія».

9.Музична сторінка.

Слухаємо романс «Українська мелодія» у виконанні Євгенії мірошниченко (відео у презентації).

 Вірш Є. Гребінки «Українська мелодія» розробляє відомий народний мотив про те, що дівчина на прохання й умовляння бідної матері погоджується вийти заміж за нелюбого, але, напевне, багатого чоловіка. Вона вирішує терпіти заради щастя й спокою неньки, та не витримує, гине, а мати гірко жалкує, що згубила власну дитину. 

Художні засоби.

Звертання: «Ні, мамо…», «Останешся, доню…», «О мамо, голубко…», «О, Боже мій милий!». Риторичні оклики: «Ні, мамо не можна нелюба любить!», «Ох, тяжко, ох важко з ним річ розмовляти! / Хай лучче я буду весь вік дівувати!», «Останешся, доню, одна, сиротою!», «Ти будеш весела, одна, я заплачу!», «О, Боже мій милий! Що я наробила! / Дочку, як схотіла, із світа згубила!». 

Риторичні запитання: «Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?», «Як очі закрию, що буде з тобою?», «А в світі якеє життя сироті?». 

Повтори: «сиротою… сироті», «…нелюба любить». 

Епітет: «нещасная доля». 

Порівняння: «стогнати… як горлиця». 

Метафора: «стогнати під землею», «щастя утрачу», «хрест Божий стоїть», «…із світа згубила».

Поезія пронизана сумним настроєм, написана за зразком народної пісні й сама покладена на музику, є відомим романсом.  Вельми популярні й пісні на слова Є. Гребінки «Помню, я еше молодушкой была», «Поехал далеко казак на чужину», «Почтальон».

V. Узагальнення та систематизація знань.

Технологія «Мозковий штурм»

- Яке значення мав романтизм для нового етапу розвитку слов’янських літератур?

Учитель доповнює роздуми учнів.

Романтизм, як жоден інший літературний напрям, сприяв «пробудженню» молодих або відірваних від новішої європейської культури народів. Зокрема, визначну роль відіграв романтизм в пробудженні або відродженні слов’янських народів. Інтерес до народної поезії, до народного побуту та висока їх оцінка, інтерес до минулого та знову висока оцінка занедбаних, недооцінених сторінок минулого, інтерес до національносвоєрідного, любов до некультивованої природи – це ті моменти, які мусили звернути увагу представників східноєвропейських народів на їх старовину, на їхню народну поезію та народний побут, на їх власні країни. А вживання мистецьких засобів народної поезії в літературі мусило, зокрема, промовляти до серця представників тих народів, у яких ця поезія ще жила повним життям та запліднити і вивести на нові шляхи їх власну літературу.

         Складніше стояло питання про мову. Перші українські романтики були втрачені для української літератури, між ними – такий геніальний письменник, як Гоголь, бо вони писали російською мовою. Нечисленна література українською мовою, що існувала до 1825 р. та належала до травестійних ґатунків, не могла викликати у захоплених ідеологією романтики молодих письменників великого бажання розвивати саме її.     Почасти не без підстав вони почували в цій літературі «глузування» з народу, народної поезії та й української мови. Але романтикам удалося це глузування з українського провінціалізму замінити «модою» на все українське. Лише дальше поглиблення романтичної ідеології привело молоде покоління українських романтиків до творчості українською мовою.

Український романтизм відіграв велику роль у вивченні історії, з романтикою, за словами Д. Чижевського, пов'язане "національне відродження", "воскресіння" нації. "Найважливіша риса та заслуга української романтики, — писав учений, — це те, що вона свідомо поставила собі завдання утворити "повну літературу",  яка могла б задовольнити духовні потреби всіх кіл та шарів українського суспільства. Прагнення до "повної літератури" знайшло своє втілення переважно в утворенні "повної мови", мови всебічної, придатної в усіх сферах літератури та життя". З романтизмом українська література сформувалася, довела своє право іменуватися українською, письменники усвідомили себе саме як українські.

Джерелами української романтичної міфотворчості стали козаччина, гетьманщина, коліївщина. "З історією, що була історією втрати незалежності, — відзначає С. Павличко, — пов'язана специфічна філософія песимізму. Вона зачепила харківських романтиків з їх самотніми козаками і могилами,

"помноженими на байронічні настрої". їх визначенням можуть бути слова Шевченка: "Було колись... і ніколи не вернеться сподіване", або слова Михайла Чернишенка з однойменного роману про народ, "который явился чудесным образом, как роскошный цветок посреди враждебных для него стихий, блеснул неожидаемым блеском слова, дал знать о себе целому свету, но недоставало в нём сил для его кипучей жизни и он склонил голову преждевременно, он исчез как сверхъестественный призрак почти перед нашими глазами". Український романтизм, за словами С. Павличко, "сконцентрувався на нації, котра вмирала, народі, який сходив з історичної сцени".

       Український романтизм не вичерпався. Романтичні тенденції знайшли продовження в творчості письменників другої половини XIX ст. (О. Стороженко, І. Манжура, Ю. Федькович). Романтичні ідеї позначилися на творчості Лесі Українки, Олександра Олеся. У XX ст. з'явилася неоромантична стильова течія, представниками якої були Є. Плужник, О. Близько, Ю. Яновський, Микола Хвильовий, Олена Теліга.

 

VІ. Підведення підсумків.

Усна рефлексія.

На уроці я…

-         дізнався…

-         зрозумів…

-         замислився…

-         змінив своє ставлення…

-         найбільше труднощі відчув…

 

VІІ. Повідомлення домашнього завдання.

 

1.Твір-роздум «Ознаки романтизму у творчості Є.Гребінки» (вищий рівень)

2.   Скласти віторину чи кросворд за творчістю письменників-романтиків (дост. рівень)

3.   Скласти сенкан до постаті Євгена Гребінки (середній рівень)

 

 

 

 

 

 

pdf
До підручника
Українська література 9 клас (Борзенко О.І., Лобусова О.В.)
Додано
28 квітня
Переглядів
138
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку