Розробка уроку

   літератури рідного краю

          

   

           

                      Життя  і  творчість 

  Г а н н и  Ч у б а ч

 

                                                                   

 

 

 

 

 

 

                                                                                 

                                                    Підготувала

                                                           вчитель української мови та

                                                           літератури

                                                           Вапнярського ліцею №2

                                                           Вапнярської селищної ради

                                                           Вінницької області

                                                           Савченко Тетяна Василівна

 

 

 

 Ганна

      Танасівна

                 Чубач

 

 

 

 

 

 

            Г а н н а

      Т а н а с і в н а

           Ч у б а ч

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок української літератури у 9класі

Тема.Ганна Чубач  Коротко про життя 

          Поезія                                       „Нічого просто не пишу, бо знаю:

                                                               На все мені не вистачить часу.”

                                                                                                    Ганна Чубач

Мета. Ознайомити учнів із життям і творчістю Г. Чубач, шляхом дослідження з’ясувати тематичну багатогранність творів поетеси; розвивати мислення учнів, вміння аналізувати вірші, творчі здібності дітей; виховувати інтерес до вивчення літератури рідного краю.

Тип уроку: урок-дослідження.

Обладнання: портрет, вислови, виставка літератури,проекти

                                             

                                                             Хід уроку

 

                                                                                         Епіграф уроку:

 

                                                                               Поезія Ганни Чубач- це сповідь

                                                                               Перед Богом і людьми.

                                                                                                      Василь Гарвасюк

 

І. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Сьогодні в нас урок вивчення літератури рідного краю. І ми спробуємо не просто розглянути, а й дослідити творчість нашої землячки, поетеси з Мурованокуриловецького району Ганни Чубач.

 

ІІ. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

1 Слово вчителя

 Г. Чубач - поетеса від Бога, тому її творчість надзвичайно популярна, і як наслідок, нею цікавляться, читають, пишуть про неї в газетах і журналах.

Особистість поетеси є цікавою, а її поезія багатогранною. Багато творів поетеси – це яскраві сторінки історії і зображення минулого і сучасного.

Зображення історичних подій, постатей як минулого, так і сучасного – тема надзвичайно актуальна у творчості Г. Чубач. Але її цікавить не тільки історія. В одній із поезій Г. Чубач читаємо „Я тут живу: на добрій цій землі”. На якій же добрій землі народилась поетеса. Мабуть , ця земля не тільки добра, а ще й багата. Багата своєю історією, традиціями, символами і, звичайно, добрими і працьовитими людьми, які так люблять природу, її красу. Г. Чубач любить свій край.  Вона – справжня дочка свого народу, яка любить його працьовитих людей, звичаї, традиції, які складалися віками. А ще Ганна Чубач дуже любить квіти. Саме квітам вона присвятила не один свій вірш. Хоча б такий:

 

Обсипалась півонія

На скатерку білу.

Обсипалась дарована,

Як собі хотіла:

Дві пелюстки – біля вази,

А решта – поодаль.

Півоніє, півонійко,

Українська вродо. («Піонія»)

 

„Поезія Г. Чубач тематично розмаїта, як саме життя, відзеркалене в її ніжній і чутливі душі. Це безперервна повінь емоцій, вихлюпуються в її рядки, природно і органічно, без мудрувань...” Саме так казав про творчість Г. Чубач В. Гарвасюк. Дійсно, твори поетеси – це і сум, і ніжність, і ностальгія, і радість

2 Виступи біографів, кореспондентів

3 Читання  та ідейно-художній аналіз віршів Г.Чубач

 

 

 

ІІІ. Підсумок уроку.

Слово вчителя

Сьогодні ми з вами зробили спробу дослідити творчість Г. Чубач. Звичайно, за такий короткий час неможливо познайомитися в повному обсязі з усією творчістю поетеси. Але все-таки ми зуміли торкнутися поетичних стрічок і хоча б трошки розкрити поетичний світ Г. Чубач. Скажіть, будь ласка, чи не шкодуєте часу, який витратили на дослідження? Чого навчились у ході цього дослідження?

 

ІV. Пояснення домашнього завдання.

 

Написати твір – мініатюру на одну із тем:

 

„Моя муза в простенькому платті” (Г. Чубач).

 

«Ганна Чубач – сонячна, пісенна, вродлива, як її Поділля...»

                                                                       Степан Пушик

«В мене є багато любові. Більше ніж мене.»

                                                                Ганна Чубач

 Поезія – історія душі.

                                                          Василь Гарвасюк

Я тут живу, на добрій цій землі,

Де йдуть дощі і дозріває колос,

Де білим цвітом облітають дні,

І став піснями мій жіночий голос.

                                                  Ганна Чубач

 

„Рідний дім залишається в серці...”

                                                  Ганна Чубач

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

(Виступ біографів )

1 Наша талановита землячка Ганна Танасівна Чубач народилася 6 січня 1941 р. в с. Плоске Мурованокуриловецького району на Вінниччині в селянській родині. Батько загинув на фронті під час Великої Вітчизняної війни. « Мій батько не повернувся з війни (я ніколи його не бачила) ,- розповідає Ганна Чубач,- ми жили дуже бідно.»  Мати все життя працювала в колгоспі, знала гірку ціну солодкого подільського цукру та запашної паляниці.

 « Матір моя ще замолоду називала мене родимою, тобто талановитою.» Ганна після закінчення сільської школи подалася до міста. Закінчила вечірню школу робітничої молоді, 1968 р  -  Український поліграфічний інститут ім. Івана Федорова, а згодом— літературні курси при Літературному інституті  ім. Максима Горького в Москві. Певний час працювала в редакціях „Літературної України", „Дніпра". У цей час поетеса часто виступає перед своїми читачами, веде радіопередачі „Від А до Я — перша книжечка моя " ,. „Тиха музика серця", „Книга імен"

 

 2 Писати вірші Ганна Чубач почала ще в дитячому віці. За свідченням самої письменниці, джерелом її творчого натхнення була багата народнопісенна творчість Поділля. „Спочатку я співала, - згадує поетеса, - а коли відчувала, що пісні не вистачає слів, то я складала свої". Перша невеличка збірочка „Журавка" з'явилася 1970 р. Відтоді вийшло більше десяти книжок поетеси. Найвідоміші — „Ожинові береги", „Заповіти землі", „Житня зоря", „Літо без осені", „Небесна долина".

 Лірика Ганни Чубач задушевна, ніжна, мелодійна і сприймається легко, як пісня. Літературна критика слушно відзначає: „...вся її поетична система виходить з української народної поетики".

Аналізувати ліричні твори Ганни Чубач непросто, тому що кожен вірш — це здебільшого сплав різних настроїв, почуттів, думок. Та все ж спробуємо.

Значне місце в доробку поетеси займає лірика громадянського звучання. „Ці вірші постають у неї не стільки як соціальна тема, скільки в контексті роздумів про долю свого покоління, досвід народу і свій власний — з пам'яттю тяжкого повоєнного дитинства... з болючими роздумами про батька, зі своїми вже материнськими клопотами й уболіваннями про те, щоб наші діти не знали війни".

  Одна з граней творчості Г.Чубач – література для дітей .Загадки, скоромовки –справжнє

диво, за допомогою якого дітлахи вивчають алфавіт, виробляють артикуляцію. Самих лише віршових абеток близько дванадцяти. « Алфавітні усмішки» навіть покладені на музику.

 

3 З любов'ю і вдячністю звертається вона в поезії „Батьківщина» до України, яка почина- ється з рідної батьківської хати серед розлогих верб та ожинових берегів маленького подільського села.

 

Вже стільки слів тобі хороших

Усі поети присвятили.

А я понині в тебе прошу.

Щоб ти за те мені простила.

Що я в тяжкому

Сорок шостім

Ти колоссячко носила...

Я знала. добре знала

(Так. мабуть, знають лише діти).

Що ти мене з вогню спасала.

Щоби мені на світі жити.

І ти моїм диханням стала.

А не словами і гарних літер.

Де б не була поетеса — на далекій Кубі чи в сибірській тайзі, на Курилах чи в Молдові,— думками вона з рідним краєм. Згадаймо поезії „В переджнивному полі", „Муровані Курилівці „Я тут живу", „Ой весілля на Поділлі"

 Могилівська дорога веде ліричну героїню поезії „Яськів ліс" до мами, могутній Дніпро навіває спогад про маленьку річечку Намію, що тече через рідне село. Одна нагадує повоєнне голодне дитинство, друга — нелегке доросле життя.

Річка моя — Намія.

Річка моя —Дніпро...

Словом виказую суть:

Інші -любити вмію,

Ці через долю течуть.

                 «Літо без осені»..

 Метафора „Через долю течуть" яскраво передає глибину любові ліричної героїні до рідної землі.

 

 Світлі почуття, ніжність випромінює поезія „Вдома":

 

Опустила в криницю відерце,

Зачерпнула з пісочком води,

Рідний дім залишається в серці,

Як далеко від нього не йди.

 

 4 Авторка говорить про буденні, але такі необхідні речі. Говорить просто, лаконічно і задушевно. Вона вдячна долі за те, що народилася серед добрих, працьовитих, мудрих, жартівливих подоляків і зросла серед розкішних садів, зелених та багатих урожаями ланів. „...Оце зараз, коли „вже стільки років прожито в столиці, коли попоїздила по закордонах, то розумію, що народилася у високодуховному оточенні... у чистоті людській, у чистоті свого народу",— сповідається подільська Журавка (так назвала себе авторка першої збірки — „Журавка") перед своїми читачами.

 

 Проживши до сімнадцяти років у селі, Ганна Чубач навіть зараз безпосередньо й довірливо пише у вірші „Мужні дерева":

 

Звикаю потроху до міста,

Звикаю потроху до вас,

Дерева з підстриженим листям;

Трамваї у „піковий " час...

Звикаю до іншої мови.

Тривожно дивлюсь у вікно...

 

 Ностальгію сільського мешканця за тихою і милою домівкою, спогади про дитинство часто зустрічаємо в українській поезії. Але Ганна Чубач пише про це так, що не захоплюватись її щирістю неможливо.

Зустрічаю піснями врочисто

Косовицю врожайного літа.

Я не жінка з великого міста,

Я журавка з подільського жита.

Однак авторку хвилює і життя міста, зокрема враженої чорнобильським лихом столиці:

Комусь - ще юний,

А комусь - вже вічний.

Мені достався

Київ мій - трагічний. ...

 

Хіба можна бути спокійним, коли „зелена Хортиця в тумані" і „пил зруйнованих обманів розносить вітер по степах"?

 

 

 

5  Цикл „Вірші тривожних років" — це крик душі поетеси, біль за рідну землю, над якою пронісся чорнобильський вихор у трагічному квітні 1986 р.

 

Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться.

Біда забрала в мене щастя

Радіти теплому дощу. (Поезія « Відкрию таємницю»)

 

 Поетесі болять сльози київських матерів,які змушені вивозити дітей з ураженого міста, лякають тихі й порожні вулиці, зачинені вікна й кватирки. Риторичні речення, яскраві епітети („болючі сльози", „гірка горобина"), порівняння („світ-хмара над Десною"), влучні метафори („зруйновані обмани", „напівправда вриває ниточку добра") посилюють драматизм зображуваного.

 

 Як до живої істоти авторка звертається до отруєної горобини, лікувальні ягоди якої вже ніхто не зірве, до теплої дніпровської води, „яку ніхто вже пить не радить". Людина здатна забувати лихо, але чорнобильське настільки важке, що „нести його — не сила".

 

 Хто очистить рідну землю від бруду, оживить її? Надії на майбутнє Ганна Чубач пов'язує з людиною-трудівником. Вона закликає до чесної самовідданої праці сільських трударів, які „поклоняються святій землі за щедрий урожай" („Ланка"), з глибокою повагою згадує першу вчительку, що вчила не лише читати і писати, а й працювати, любити рідну землю („Пізня" присвята"). Людям творчим, своїм колегам-письменникам Ірині Жиленко, Марії Влад, Наталі Кашук, Миколі Вінграновському, Григору Тютюннику, усім, хто „слави не жде" від своєї праці, присвячено ряд творів нашої талановитої землячки. У них поетеса висловлює своє розуміння ролі літератури в житті людини, обов'язків митця перед народом.

 

 1 Високим взірцем працелюбності і душевної краси є для Ганни Чубач її мати, яка все життя важко працювала в колгоспі, виглядаючи чоловіка з війни, хоч і знала, що він ніколи не повернеться. Кожен буряковий листок нагадував їй його пілотку. Материнським світлом осяяне все життя поетеси:

 

Матусю добра,

То від тебе світло.

Усе, що маю, із твоїх плечей.

Якщо я нині щось у світі значу,

То це твоє терпіння неземне. ,

                            (Поезія „Житня зоря")

 У поезіях, присвячених матері („Вишиває мати рушники", „Мати і місто", „Сліпий дощ", „Вірші для матері" та ін.) — безмір ніжності, вдячності й любові до найріднішої людини. Подільська Журавка згадує гірке дитинство, важку працю сільських вдів, чиї натруджені руки годували країну і підводили її з руїн.

 

 Значне місце у творчості поетеси займає інтимна лірика. Авторка переконана, що „жінки стають поетами з любові", її лірична героїня стверджує, що, крім чотирьох пір року, є ще п’ята — кохання, найбагатша і найпрекрасніша. В Ганни Чубач „головне — невмтоленність серця, „нескінченність" кохання... Воно немовби щоразу починається заново й заново, і щоразу це — нове життя, нова доля. Скільки облич, скільки доль у її коханні?"

 Справді, тут і трепетне дівоче кохання, і глибоке почуття жінки з нелегкою долею, і болюче чекання повернення дорогої людини, і гірке розчарування своїм коханим. Лірична героїня то палко виливає свої почуття, то стримано заявляє:

 Я не клянусь словами,

  Що люблю.

  Слова любов озвучити

 

 Не годні!

  Я розділю з тобою це життя,

  Отак,

  Як хліб ділили в рік голодний.

                                (  „Літо без осені")

 

 Через інтимну лірику поетеси проходить думка про те, що справжнє кохання збагачує людину, розкриває її найкращі риси. Ми всі „ приходимо у світ для любові", твердить Ганна Чубач.

 

2 Твори Ганни Чубач користуються заслуженою популярністю серед читачів. Улюбленими стали пісні на її слова „Серед білого дня", „Дикі голуби", „За тобою...", „Затули мене од вітру" та інші. Лірика поетеси перекладена англійською, болгарською, молдавською, російською, словацькою, чеською мовами. Світлий, теплий мистецький талант Ганни Чубач „дарує нам вічні цінності — загальнолюдські й національні — у найвищих  злетах думки й слова, душі й серця",— так оцінює творчість своєї колеги відома українська поетеса Галина Гордасевич.

 Ганна Чубач – лауреат премій ім.П.Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії «Дружба»;

 аслужений діяч мистецтв України

 

(Виступ кореспондента)

 

1 У одному з номерів газети "Наше Придністров'я" вийшла стаття про Ганну Чубач, присвячена її 60-ти річчю. Стаття називалася "Дзвінка ріка пречистої любові". Написала цю статтю Ніна Гнатюк. І ось про що йшла мова в ній:

 

 Поруч з цією жінкою завжди сонячно і затишно. Навіть у гірку хвилину світлішає день, коли знаєш: Ганна Чубач прийде і розрадить. Можна сперечатися про художню вартість тих чи інших віршів, але незаперечним є одне: Ганна Чубач - справді народна поетеса. її знають у найменших селах і великих містах, її люблять і хочуть бачити в себе. Бо поезія її зрозуміла і доступна, вона людяна і щира, вона розгладжує зморшки на жіночих обличчях і вселяє надію, що тебе полюблять, що ти потрібен. Це справді тиха музика серця.

 

 Шлях пройдений непростий. Це сьогодні вона живе на Печерську і може дозволити собі приїхати на шефський виступ у школу на таксі. Це сьогодні меценати вважають за честь видрукувати її книжки і запропонувати провести творчий вечір в одному з найошатніших залів столиці. Але шана і визнання здобувалися важко, бо з не професорської родини, не з Хрещатицького достатку, а з вдовинного смутку і безхліб'я  прийшла вона до України.

 

 2 Знає її голос і нотки печалі, і присмерк одиночества, але ніколи цю горду і незламну жінку не покидали три сестри-берегині - Віра, Надія, Любов. До свого ювілею Ганна Чубач прийшла з двома новими книгами. Збірки вибраних поезій "Дзвінка ріка" видрукувана за сприяння шанувальника її поезії, народного депутата України голови Української народної партії "Собор" Анатолія Матвієнка, вже здобула вдячних читачів, була висунута на здобуття Національної премії України ім. Тараса Григоровича Шевченка.

 Тож з роси й води вам, співачко дзвінкої ріки і щедрого поля, високого неба і ніжної, сильної, доброї української душі.

 

 

 

 

                               

 

 

 

                                      

                                     Тестові завдання

 

1 Народилася  Г.Т.Чубач у переддень Різдва. Це сталося :

  А) 8 січня 1941року;  

  Б) 6 січня 1942року;

  В) 6 січня 1941року;

  Г) 6січня 1943року

 

2 Г.Т.Чубач народилася у :

  А) смт Браїлів Жмеринського району на Вінниччині;

  Б) селі Рахнівка Гайсинського району на Вінниччині;

  В) селі Вільшанка Крижопільського району на Вінниччині;

  Г) селі Плоске Мурованокуриловецького району на Вінниччині

 

3 Після закінчення сільської школи Ганна навчалася :

  А) у вечірній школі робітничої молоді;

  Б) в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова;

  В) у Петербурзькому університеті на юридичному факультеті;

  Г) у Літературному інституті ім.М.Горького в Москві

 

4 Ганна Чубач одружується і разом з чоловіком переїхали до Києва

  А) 1952року; б) 1955року; в) 1959року; г) 1962року

5 У якому році і під якою назвою з’являється перший вірш  поетеси?                                                                                                                                                                                                                                              

  А) 1951році;                                  а) «Ранок»;

  Б) 1959році;                                   б) «Світанок»

  В) 1960році;                                  в) «Надвечір’я»

  Г) 1961році;                                   г) «Вечір»

 

6 Яку назву має перша збірка поетеси?

  А) « Заповіти землі»; б) «Журавка» в) « Літо без осені»; г) « Житня зоря»

 

7 До Спілки письменників України Г.Чубач прийнято у

   А) 1968року; б) 1969року; в) 1970року; г) 1971року

 

8 Для дітей Г.Чубач видала багато книжок. Серед них:

   А) «Алфавітні усмішки»; б)« Бабине літо»; в) « Вишня»;г) «Я тут живу»

 

9 У якій поезії відчувається смуток поетеси за покинутим рідним куточком землі?

  А) «Рідне»; б) «Вдома»; в) « Бабине літо»; г) « За тобою»

 

10 Постійна туга за батьком вилилась у поезії

  А) « Осипається цвіт»;

  Б) « Журавка»;

  В) « Біль»;

  Г) « Відкрию таємницю»

 

11 У якій поезії  Г.Чубач відчувається ніжність, вдячність і любов до найріднішої людини –

    матері?

  А) «Мужні дерева»;

  Б) « За тобою»;

  В) « Коляда»

  Г) « Матері лист напишу»

 

12 Продовжити речення

    Ганна Чубач – лауреат премій …( ім.П.Усенка, Марусі Чурай, Міжнародної премії  

    «Дружба»;   заслужений діяч мистецтв України)

Матері  лист  напишу

 

Матері лист напишу.

Кожне слово від самого серця:

"Як воно вдома?:

Як воно вам,

Рідна матусю, живеться?"

Матері лист напишу.

Щиро про все розпитаю.

Літери - круглі,

Moвa - чітка.

Мати - помалу чітає.

Слово єднаю до слова,

Потім - на пошту несу

Нашу беззвучну розмову,

Нашу душевну краасу.

Доня сміється:

"Ти - надрукуй!"

Як мені ії пояснити,

Що тільки ласкава,

Добра рука

Вміє тепло воскресіти?

Літери мама вчила сама,

Вже як пішла я до школи.

Не передасть ії

Холодний метал

Нашої радості, нашого болю.

 

Матері лист від руки напишу.

 

 

 

                 Коляда

 

Колядуйте! Колядуйте!

 У сопілку дужче дуйте!

 І на свій Різдвяний спів

 Не жалійте голосів!

 Нехай Ангели почують,

 Українці як святкують.

 Хай почує в небі Бог,

 Як ви любите Його!

 

 Щоб дотриматись порядку,

 Милі хлопчики й дівчатка

 Починають знов з початку

 Вчора вивчену колядку:

 Коляд, коляд, колядниця!

 Гарна з медом паляниця!

 А без меду не така!

 Дайте, дядьку, п’ятака!

 

 

 

 

 Шепче білочка руда:

 Гарна ваша коляда!

 Віє вітер десь із лугу:

 Починайте пісню другу!

 Діти весело святкують –

 колядують, колядують

 із натхненням і любов’ю.

 Дай же, Боже, їм здоров’я!

 

 

 

 

Відкрию таємницю

Весна 1986

 

Можливо, я колись прощу,

Але забути це не вдасться;

Біда забрала в мене щастя

Радіти теплому дощу.

Можливо, я колись втомлюсь,

Але забути - не забуду:

Бездомний пес по місту блудить,

І я , як всі, його боюсь.

І двір наш зовсім опустів.

Дітей із Києва вивозять.

У матерів - болючі сльози,

І їм не треба втішних слів.

Можливо, я колись навчусь

Міняти гнів на тиху милість.

А нині прошу: ваша гнилість,

Зійдіть з дороги, бо зірвусь!

Не можу більше біль таїть,

Не тішусь ранньою весною.

Мій світ, як хмара над Десною:

Як зупинилась, так стоїть.

Посеред мирних, добрих днів

Така печаль! Така пекучість!

Не «жить», не «буть», а «брати участь» -

Хтось зручно вигадать зумів.

І замість правди напівправда,

Вриває ниточку добра.

І воду п'ємо із Дніпра,

Яку ніхто вже пить не радить.

І бджоли з вуликів летять

На цвіт чорнобильського саду.

 

 

 

 

 

 

 

 

                

   Біль

 

Я до народження зосталась сиротою

 У лоні жінки дуже молодої.

 Прийшла в конверті чорна похоронна:

 Зомліли руки, губи похололи…

 До ранку коси в мами посивіли,

 А в мене —

 Вперше серце заболіло.

 

Летіли роки, мов гусята сірі.

 І біль, і тугу забирали в ірій.

 Моя матуся в горі не зосталась —

 Із хлопцем русим восени вінчалась.

 Коли кричали «гірко» на весіллі,

 У мене —

 Вдруге серце заболіло.

 

…От відступила і моя осмута:

 Дозріла юність і запахла рута.

 А в гожий день, як маки догоряли,

 Й мені дружки веселі заспівали:

 «Ой то не м’ята в лугах зелених —

 Тото Ганнуся чекає неня.

 Бо не шнурочок, не перевесло,

 А треба коси дочці розплести…»

 

Вінок наділи, лоєвий та білий,

 А в мене —

 Втретє серце заболіло.

 

СПІЛІ ПОЛУНИЦІ

 

З повоєнного дитинства

 

Спілі полуниці на старих могилах,

Їх блакитні ранки росами обмили.

Спілі полуниці найсолодші в липні:

Від них руки пахнуть, губенята липнуть.

Коли є шматочок хліба із ячменю

Та ягід червоних назбираєш жменю,

То сніданок буде і вечеря сита,

То і сам, як ранок, зацвітеш до світу.

На одних могилах — довговічні плити,

А на інших — квіти і хрести надбиті.

Тільки там, де сонце, де нема каміння,

Над рясним пучечком нагинали спини.

І тоді щасливо мати нам казала:

— Мабуть, серце добре ця людина мала. —

Я купую доні полуниці спілі,

Вимиваю доні рученята білі.

І моє дитинство стежить із куточка:

Ягідки солодкі на черствім шматочку…

               

 Журавка

 

Моя хата — в подільському житі,

 Просто неба, на чорній землі.

 Маю тільки думки необжиті

 Та ще крила — небесно-земні.

 

Підіймаюся в небо щоранку

 І в жита опускаюся знов.

 Моя хата не має ганку,

 Тільки має тепло і любов.

 

Моя хата не має стелі —

 Залітають сніги і дощі.

 В ній і сум, і години веселі

 Розбентежують спокій душі.

 

Зустрічаю піснями врочисто

 Косовицю врожайного літа.

 Я — не жінка з великого міста,

 Я — журавка з подільського жита.

 

 

 

 

Цілую усмішку твою

 

Цілую усмішку твою,

 Як дощ траву,

 Як вітер листя.

 Ідеш…

 Розгублено стою —

 Усі стежки мої — зійшлися.

 Усі дороги мої — тут,

 Усі стежки мої — біліють.

 А ти ідеш…

 

На тебе ждуть.

 Я зупиняти не посмію.

 Ну що ж? Іди!

 Нехай щастить!

 А я — поплачу, посумую.

 Я — не ловлю щасливу мить,

 Я тільки усмішку

 Цілую…

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Збірка дитячих віршів

 

Я беру своє відерце

 

Я беру своє відерце

І біжу мерщій по воду,

Бо чекають на городі

Помідори й огірки.

 

Цілу ніч вони не спали —

Раннє сонце виглядали.

Хочуть їсти, хочуть пити,

Та не вміють говорити.

 

Ні очей, ні вух не мають,

Та мене вони впізнають.

їх щоранку напуваю,

Я їм пісеньку співаю.

 

Помідори червоніють,

Бо подякувать не вміють.

А зелені огірки

Тулять листя до руки.

 

 

 Ласий кіт Івашко

 

Ласий кіт Івашко

Так зітхає важко.

Впала сіра мишка

У порожню пляшку.

 

Впала сіра мишка

Аж на саме денце.

Як її дістати?

Це ж бо не відерце!

 

- Вилізай! Не бійся! -

Кіт просив у миші,-

Я для тебе в мисці

Молока залишу!

 

Вилізай! Не бійся! -

Кіт благав до ночі.

Тільки вперта мишка

Слухати не хоче.

 

Чеше круглі вушка,

Хвостиком махає.

А голодний котик

Пляшку обіймає.

 

І таке надумав

Ласий кіт Івашко:

- Я закину вудку

В цю глибоку пляшку!

 

Миша - це не риба!

Упіймаю хутко!

І побіг Івашко

Позичати вудку.

 

А тим часом миші -

Сестри чорноокі -

Кинули ту пляшку

На долівку боком.

 

Утекла сіренька

До матусі в нірку.

А ласун Івашко

Досі плаче гірко.

 

- Ой, не плач так гірко,

Котику Івашку,

Подивися, діти

Принесли ковбаску!

 

 

Два маленькі баранці

 

Два маленькі баранці

Напекли собі млинців:

- Ой! Ой!

 

Біля столу сіли

І все зразу зїли:

- Гам! Гам!

 

Два маленькі баранці

Захотіли ще млинців:

- Дай!Дай!

 

Та вже масла - мало

І муки - не стало:

- Зле! Зле!

 

Два маленькі баранці

З-за неспечених млинців

Билися рогами:

- Гуп, гуп!

Тупали ногами:

- Туп, туп!

 

А коли втомилися,

Зразу помирилися:

- Так! Так!

 

Спритно обтрусилися,

Біля столу всілися

- Ох!Ох!

 

І листком капусти

Щиро поділилися:

- Хрум! Хрум!

 

Отакі от молодці

Два маленькі баранці

Отакі!

 

 

 

Равлики

 

Равлик равлика любив -

Щиро в гості запросив.

Той приповз у гості вранці,

І сидить у власній хатці.

 

Прилетіли два джмелі,

Галасливі, хоч малі.

Над квітками вються,

З равликів сміються:

 

- Нащо в гості звати,

Як не пригощати?

 

Равлик-гість сказав джмелям:

- Друга кривдити не дам!

Ми завжди так просто

Ходимо у гості!

 

Не наїстись, не напитись,

А щоб зайвий раз зустрітись!

Не висить над нами!

Ми не дружим з вами!

 

Та розгнівані джмелі

Повиймали жала злі

І над равликом летять,

В спинку вжалити хотять.

 

Тільки равлики малі

Не злякалися джмелів,

Поховали спинки

У свої хатинки.

 

І сидять собі, сидіть -

Розлучатись не хотять.

Білa чапля

 

Білa чапля всіх дурила:

- Я кожух собі купила!

Ще куплю собі хустину

І зостанусь тут на зиму!

 

Вірив чаплі чорний жук,

І метелик, і павук.

Навіть равлик-недовіра,

Але й він у те повірив.

 

Тільки жаба-крекотуха

Не хотіла чаплю слухать -

Все стрибала по болоті

Й випускала крик із рота:

 

- Не хвалися, чапудрило,

Ти кожуха не купила!

Ти не купиш і хустину!

Ти зимуєш на чужині!

 

Ще земля не стала біла -

Чапля в вирій відлетіла.

Дивувався сорний жук,

І метелик, і павук.

 

Плакав равлик-недовіра:

- А я вірив! А я вірив!

 

Тільки жаба на болоті

Полоскала сміх у роті -

Переможемо крекотала:

- Я ж казала! Я ж казала!

 

 

 

 

Черепаха - аха-аха...

 

Черепаха - аха-аха

У воді сиділа-діла.

Черепаха - аха-аха

Свої ніжки мила-ила.

 

Крокодили-дили-дили

Пропливали-али-али,

Черепаху - аху-аху

Налякали-али-али.

 

Черепаха - аха-аха

На піску сиділа-діла.

Черепаха - аха-аха

Свою спинку гріла-іла.

 

Два удави-ави-ави

Проповзали-али-али,

Черепаху - аху-аху

Налякали-али-али.

 

Черепаха - аха-аха

У траві сиділа-діла.

Черепаха - аха-аха

Конюшинку їла-іла.

 

Понад нею гуси-уси

Пролітали-али-али

Черепаху - аху-аху

Налякали-али али.

 

Черепаха - аха-аха

На камінчик сіла-іла

І від страху-аху-аху

Затремтіла-іла-іла.

 

Ну а потім-отім-отім

Розпростерла довгі крила

І за хмари-ари-ари

Полетіла-іла-іла.

 

І маленькі діти знають:

Черепахи не літають.

Та як так багато страху,

Полетить і черепаха!

АХА-аха-аха...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

АЛФАВІТНІ УСМІШКИ

А

 - Алло! Алло!

 - А вам кого?

 - А мені покличте Зою!

 - А немає тут такої!

 - А ви хто? Алло! Алло!

 Але в трубці вже гуло.

 

Б

 - Бу-бу-бу... - Борис читає.

 - Батько Борю поправляє:

 - Букву "Б" читай як треба,

 - Бо вона втече від тебе!

 - Боря каже: - Так і буде!

 - Більше вчить її не буду!

 

В

 Вітя - світла голова,

 Вітя вчить нові слова.

 Ви йому не заважайте.

 Ви без нього погуляйте.

 Він, як буде вільний час,

 Вийде гратися до вас.

 

Гг Ґґ

 Галасливі горді гуси

 Ґелґотіли до Ганнусі.

 Ганнусенька, хоч маленька,

 Годувала їх гарненько,

 Гнала прутиком легенько:

 - Гел! Гел! Гел! Мої маленькі!

 

Д

 Думав дядько Никодим:

 "Де це взявся в домі дим?"

 Думав дядько: "Що робити,

 Двері, вікна відчинити?"

 Доки думав Никодим,

 Десь подівся з дому дим.

 

Е

 - Ей, малий, іди сюди!

 - Електрику проведи!

 - Е-е! - малий зітхає сумно. -

 - Електрика б'ється струмом.

 - Ей, малий, ну, чесне слово,

 - Електрика - іграшкова!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Є

 Є не каже, що немає.

 Є завжди мене чекає.

 - Є, - кажу, - мене нема!

 - Є сміється: - А дарма!

 - Є таке-от з усіма:

 Є й тоді, коли нема.

 

 

Ж

 Жив жучок між бур'янами.

 Жив без тата і без мами.

 Жив і жив, і не тужив -

 Жовтим листям ворушив.

 Жаба квакнула: - Попався! -

 Жук завмер, бо ж налякався.

 

З

 Зіна в зарості пішла.

 Зіна зайчика знайшла.

 Заховала у корзинку.

 Зверху кинула хустинку.

 Зайчик хитрий був, як лис:

 З-під хустинки втік у ліс.

 

И

 И - ця літера цікава!

 Зліва дивиться направо.

 - Ич! - дивується сама,

 - Я У Дружбі з усіма,

 - Гарно мовлюсь, голос маю,

 - Але слів не починаю!

 

І

 Індик в миску воду лив.

 Індик шию довго мив.

 Індичатко помагало -

 Індика за хвіст тримало.

 І гусак почав сваритись:

 - Індики, а годі митись!

 

Ї

 їжачок і їжачиха

 Їли знайдені горіхи.

 Їжачок радів:

 - Доспіли! їжачиха мовчки їла.

 - їли, їли, недоїли -

 Їжачаткам залишили.

  

 

 

 

 

 

 

 

 

Й

 Йоржик з йоржиком дружив

 Йому ласти він купив.

 Йоржики сміялися.

 Йоржики раділи.

 Йоржики ті ласти

 Й разу не наділи.

  

К

 Котик котику хвалився:

 - Коло мене кущ вродився!

 - Котик з котиком жартує,

 - Котик з котика кепкує:

 - Коло тебе вродить хата,

 - Коли будеш довго спати!

 

Л

 Лис Микита в лісі жив.

 Лис Микита ліс любив.

 Лиш прокинеться він рано -

 Ліс шумить йому гілками.

 Лише сонечко зійде,

 Лісом лис Микита йде.

 

М

 Мило, шило й молоток

 Ми поставили в куток.

 Мило, шило там ще є.

 Молоток в дворі щось б'є.

 Мудро хвалиться куток:

 - Молодець мій молоток!

 

Н

 Непосида не сидить.

 Не уміє щось робить.

 Не уміє він навчатись.

 Не уміє з нами гратись.

 Непокірний має норов.

 Нам за нього просто сором!

 

О

 Оленя одне блукало.

 Оленя когось шукало.

 Оля Олю запитала:

 - От кого воно шукало? -

 - Оля Олі каже прямо:

 - Оленя шукало маму!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

П

 

 Прийшов Петрик до Петрика.

 Просить дати вареника.

 Петрик Петрика любив -

 Пиріжками пригостив.

 Прийшов Петрик від Петрика,

 Просить в мами вареника.

 

Р

 Рік у рік біля воріт

 Риє нірку чорний кріт.

 Рік у рік скриплять ворота:

 - Рив би ти собі навпроти!

 - Рипи-скрипи, не рипіть!

 - Риє там, де хоче рить!

 

С

 Сіло сонце на сосну,

 Сонно мовило: - Засну! -

 Сосни сонечко гойдали.

 Сосни сонечко благали:

 - Сонце, сонечко, не треба!

 - Стане темно нам без тебе!

 

Т

 Темнота! Темнота!

 Три тривоги у кота:

 Треба мишку ізловити,

 Треба лапки гарно мити,

 Треба тихо вуркотати -

 Темноти не налякати.

 

У

 У долині жив удав.

 Удавав, що все він знав.

 Удавав, що все умів.

 У траві хвостом вертів.

 У ріку лише дивився -

 Удавав, що вже умився.

 

Ф

 Фіолетові заграви

 Фарбували в лузі трави.

 Фіолетовий фломастер

 Фарбувати також майстер.

 Фіолетові фіалки

 Фарбувала нам Наталка.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Х

 

Хлопчики на вулиці

 Ховрашком любуються.

 - Хі, хі, хі! Ха, ха, ха!

 - Хвіст відпав у ховраха!

 - Ховрашок був хитруватий

 - Хвіст сховав під білу вату.

 

Ц

 Цілий день і цілу ніч

 Цвіркуни кричать на піч.

 - Цвіркунчики, цвіркуни,

 - Цей ваш крик чому сумний?

 - Це тому, що дні холодні,

 - Це тому, що ми голодні!

 

 

Ч

 Чорно, чорно уночі.

 Чорні очі у сичів.

 Чорні очі, чорні крила.

 Чорна ніч усе накрила.

 Через чорних тих сичів

 Чорно, чорно уночі!

 

 

Ш

 Шепче вітер: - Ша, ша, ша!

 Шубку білочка знайшла! -

 Шелестить трава похила:

 - Шубку білочка купила! -

 - Шепчеш ти, і вірю я:

 Шубка в білочки – св

 

Щ

 - Щиглику, щиглику,

 - Що мені робити,

 - Щоби річку перейти,

 - Щоби не втопитись? -

 - Щиглик весело співає:

 - Ще не знаю! Ще не знаю!

 

 

 

Ю

 - Юро, Юро, до роботи! –

 - Юра - ложкою до рота.

 - Юро, Юро, як це так?

 - Юра каже: - Маю смак! -

 - Юру всі сусіди знають,

 - "Юшкоїдом" прозивають,

 

 

 

 

 

Я

 

 Яблуко до яблука -

 Яблук уже двоє.

 Як додати ще одне

 Яблук буде троє.

 Як я поділюся, 

 Ясочко, з тобою?

 

Ь

 Я - не шість!

 Я - м'який знак.

 Це повинен знати всяк.

 Я - не літера нoва.

 Я пом'якшую слова.

 А у слові "Олівець" -

 Забігаю аж в Кінець.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ОСИПАЄТЬСЯ ЦВІТ…

 

Пісня

 

Осипається цвіт,

Білий цвіт черешневий.

Ви до мене прийдіть,

Балакучий, веселий.

Щоб роки і сніги

Моїх мрій не занесли,

Ви мені говоріть

Про нев'янучі весни.

Скоро літо дмухне

В очі пух тополиний.

Ви для мене весну

Зберігати повинні.

Хай біда, хай журба.

Хай пересуди різні.

Не з моєї вини

Ми зустрілися пізно.

Не з моєї вини

І не з вашої ласки.

Білий цвіт сивини —

Із осінньої казки.

Та роки — не зірки,

Їх лічити не треба.

Ті осінні казки

Хай послухає небо.

Я ж вам — пісню свою.

Я ж вам — серця оселю.

Ви приходьте завжди,

Ви приходьте веселим.

 

 

ПОДЗВОНИ МЕНІ ПЕРШОГО КВІТНЯ

 

Позвони мені першого квітня,

Пожартуй, що ти любиш мене.

І нехай хоч обманом розквітне

Мого щастя віконце сумне.

 

Хай до серця пригорнеться слово,

Як ранковий промінчик до трав.

Подзвони мені ввечері знову

І признайся, що ти жартував.

 

Я заплачу, стерплю, зрозумію,

Кину докір на перше число

І ніколи спитать не посмію,

Чи то гірко, чи смішно було.

     

    

 

 Мати  і місто

 

Моя мати, як сяде в трамвай,

 Купує квиточок зайвий,

 Мовляв, як батька немає,

 То най хоч побуде в уяві.

 В руках - мозолів горошини,

 В очах - неприхована радість,

 І думка ніяк не остигне

 Од перших столичних вражень.

 Їй дивно і лячно в метро,

 На вулиці людній - тісно.

 Авто обганяють авто,

 І шурхіт дратує колісний.

 Під ноги - гладенький асфальт.

 А мати селянської суті:

 "Я завтра поїду назад,

 Тут пісні такої не чути".

 Веду на святковий концерт,

 А мати - всміхається хитро:

 "Якби цих артистів у степ,

 Щоб трохи обвіяло вітром,

 А то наче хорі - бліді".

 І більше концерту не хоче.

 Неони з вітрин голубих

 Засліплюють втомлені очі.

 Поїде, тамуючи щем...

 Прощається довго зі мною

 І сльози - гарячим дощем,

 І думка - холодним сувоєм.

 Бо мати - хазяйка степів:

 Без простору просто зів'яне.

 Їй місто приходить до снів,

 Та рідним - ніколи не стане.