Урок. "Уславлення життєвого подвигу людини"

 

ТЕМА. Уславлення життєвого подвигу людини. Урок-зіставлення за оповіданнями «Любов до життя» Джека Лондона та «Воля до життя» Олександра Довженка

МЕТА: розкрити особливості поведінки людини в екстремальних ситуаціях; розвивати навички компаративного аналізу на основі вдумливого читання; поглиблювати навички аналізу тексту; формувати гуманістичний погляд на життя.

ОБЛАДНАННЯ: виставка книг Джека Лондона та Довженка, ілюстрації учнів до даних оповідань, портрети письменників.

Природо має чимало способів довести людині Її нікчемність...

Джек Лондон Людина на війні - це воля. Є воля - є людина! Нема волі - нема людини! Скільки волі, стільки Й людини.

Олександр Довженко

ХІД УРОКУ

І.ПІДГОТОВКА УЧНІВ ДО СПРИЙНЯТТЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1.Вступне слово вчителя.

Життя славетних письменників настільки багате різними пригодами і випадками, що написане про них не менш захопливе, аніж їхні твори, які і сьогодні вражають читача своєю життєвістю: в них все буяє життям - і кожен герой, і кожен предмет, і кожне слово. Хоча Джек Лондон і Олександр Довженко жили на різних континентах, в різних епохах, не знали, мабуть, про існування один одного, але твори їхні чимось схожі. І Лондон і Довженко у своїх творах звертаються до проблеми - особливості поведінки людини в екстремальних ситуаціях, і намагалися донести до читачів ідеї, народжені їхнім часом і системами, в яких вони жили. Отже, тепер ми спробуємо разом осягнути проблему, сформульовану в темі уроку. Наше завдання - збагнути особливості поведінки людини в екстремальних ситуаціях і довести, що життя людини - то є найвища цінність.

1. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ УЧНЯМИ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ
   1. Слово вчителя.

Щоб краще збагнути дану проблему, звернемось до біографії цих письменників і з'ясуємо, чому саме ця проблема так хвилювала даних митців.

2. Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях Джека Лондона. Ученьї. Дитинство і юність Джона Гріффіта - а саме таким було справжнє прізвище письменника - пройшло у боротьбі з величезними злиднями. Його батько покинув дружину ще до народження сина. Дитину всиновив другий чоловік матері Джек Лондон. У пошуках заробітку батьки постійно переїжджали з місця на місце. Джек страждав від самотності і непевності існування. Але в Окленді він познайомився з працівницею місцевої громадської бібліотеки

Айною Кулбріт. Вона підшукувала для нього книги за його смаком - про піратів і знаменитих мандрівників, про романтичні пригоди мореплавців.

Учень2. У 14 років Джек кинув школу: набридло життя у постійних злиднях. Він працював на консервному заводі, на електростанції, на джгутовій фабриці.. - розбагатіти не щастило. Його вабило море. У 16 років він купив у борг шлюпку і зайнявся... грабунком - влаштовував набіги на чужі ставки для устриць. Завдяки спритності і відвазі незабаром здобув прізвисько Принца устричних піратів. На щастя, він швидко покинув це сумнівне ремесло, змінивши його на протилежне: став агентом патрульної служби. Незабаром найнявся матросом на вітрильник, який полював на морських котиків біля берегів Японії, Кореї, Росії. Повернувшись із плавання, він послав на конкурс опис тайфуну і виграв першу премію.

УченьЗ.У 1894 році Лондон приєднався до походу безробітних на Вашингтон, проте до столиці не дійшов, а став волоцюгою, за що й потрапив до в'язниці. Після повернення додому він у 19 років знову поновив заняття у середній школі. Шкільний журнал «Егіда» публікує його перші оповідання. Незабаром пішов на дворічні підготовчі курси, але провчився там лише п'ять тижнів - вирішив, що зможе готуватися самостійно до вступу в університет. І Каліфорнійський університет розчинив перед ним свої двері. Але після першого семестру змушений був залишити навчання, щоб годувати себе та сім'ю.

Учень4. Спочатку Джек Лондон вирішив заробляти на прожиття пером. Але його твори не друкували і грошей він заробити не зміг. Доведений до відчаю, він зробив ще одну спробу розбагатіти: відправився на Аляску за золотом. Туди навесні 1896р. ринули тисячі золотошукачів, і Лондон був поміж найперших. Через рік він повернувся змучений, хворий, без копійки в кишені.

Учень5. У 1899 році йому нарешті поталанило. Його оповідання про Аляску принесли письменнику небачену славу і багатство. Джек Лондон помер у 40 років - загадка його смерті до сих не відгадана.

3.Повідомлення учнів про життєвий і творчий шлях Довженка. Учень1.Подивіться на портрет письменника. Розумні, ясні очі, високе чоло. Стрункий, з вольовим голосом командира, із світлою усмішкою. Простий, артистично елегантний. Таким запам'ятався Довженко всім, хто його знав. У дитинстві мріяв стати архітектором, живописцем,мореплавцем, учителем. Життя трохи обмежило наміри юних літ - Довженко зосередив свої творчі сили насамперед на мистецькій діяльності. І тут він досяг найбільшого: на весь світ прославився як великий майстер кіномистецтва і талановитий письменник. Учень2. Нелегким був той шлях, який вивів Довженка на осяйні верховини світової слави. Народився 10 вересня1994 року в селищі Сосниця на Чернігівщині в селянській родині. Батьки, дід, селяни-трударі з рідного села - це перші вихователі Сашка, які навчили його любити й шанувати людей та їхню працю, бачити й розуміти прекрасне в людях і в природі. Вчився майбутній письменник у Глухівському вчительському інституті. Після закінчення працював учителем. Був на дипломатичній роботі за кордоном.

У 1926р. переїжджає до Одеси, де працює кінорежисером. Тут створює фільм «Земля», який визнано одним із дванадцяти кращих фільмів у світі.

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, він з перших днів перебував на фронті та в прифронтовій смузі, став на захист своєї вітчизни.

Помер 25 листопада 1956р. в Москві. Його іменем названо Київську кіностудію.

А.Малишко писав про Довженка: «Він лишився, як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як великий мислитель, який може стояти поряд із Сократом і Гомером.»

4. Слово вчителя.

Побувавши на Півночі Джек Лондон створює «Північні оповідання». Довженко, беручи участь у Великій Вітчизняні війні. Пише твори про людину на війні.

5. Бесіда з учнями.

--Чим вразила Північ Джека Лондона? (Твори Джека Лондона відкрили американцям Північ. Він не тільки дав точні, яскраві й поетичні картини краю Білої Тиші, але й показав людей, які його населяли: індіанців - корінних жителів, з їх своєрідними законами, та білих, що прийшли сюди у пошуках щастя. Лондона як письменника цікавили яскраві особистості, а суворі умови дикої Півночі давали можливість розкрити їх у всій повноті. Митець неначебто відкривав читачам нові пласти реального життя, зображуючи його правдиво і без прикрас. Ірвінг Стоун, автор художньої біографії Лондона. Писав: «Він був одержимий жагою правди». Неприкрашену правду про труднощі, які доводилося переживати золотошукачам, про силу і слабкість людської натури розповів Джек Лондон у своїх «Північних оповіданнях».)

--Кого уславив Олександр Довженко у своїх оповіданнях про війну? (О.Довженко відчував атмосферу війни, бачив народного героя, бачив сльози, сам пережив усе. Він пише оповідання, статті, нариси про подвиги радянських солдатів у боротьбі з фашистськими загарбниками. Герої письменника - звичайні живі люди, які силою історичних обставин покликані вирішувати долю людства.)

6.                                             Коментар учителя.

Одним із найвідоміших оповідань Джека Лондона є оповідання «Любов до життя», в якому головний герой всіма силами бореться за життя. «Воля до життя» Довженка - це твір про крицеву стійкість, нездоланність людини, її духовну і моральну силу, виключну силу волі до життя.

7.                          Бесіда з учнями.

--Про що розповідається в оповіданні «Любов до життя» Джека Лондона? (В оповіданні «Любов до життя» розповідається про двох золотошукачів, які, знайшовши трохи золота, повертаються додому. Перенісши тривалі незгоди, вони стомлені і виснажені. Переходячи річку, один посковзнувся і підвернув ногу. А другий, навіть не обернувшись на голос товариша, пошкутильгав на той берег. І наш герой залишився один з покаліченою ногою серед одноманітної пустелі, з пологими і низькими пагорбами. Йому довелося пережити голод, фізичний біль, страх,психологічну кризу. Він боровся за життя до останнього, все переміг і вижив.)

--Який сюжет оповідання «Воля до життя» Довженка? (Оповідання «Воля до життя» переносить нас у суворі роки війни, коли у смертельному поєдинку з фашизмом у всій повноті проявився нескорений дух нашого народу. Іван Карналюк був звичайним рядовим бійцем, яких було сотні тисяч на цій війні. Ніяких особливих геройств за ним не числилось, але воював він сміливо, хоробро. В одному з боїв його було тяжко поранено. Лікарі, бачачи його смерть, перестали боротися за його життя. Але, знайшовши сили до життя, він переміг смерть і вижив.)

8. Коментар учителя.

Отже, в даних оповіданнях наші герої показані в екстремальних ситуаціях. Один - покалічений, самотній серед пустелі, де на нього чекає холод, голод, хижі звірі, і допомоги чекати ні від кого; другий - майже на смертному одрі, серед людей, лікарів, які готові йому допомогти.

9. Бесіда за прочитаним.

—Що довелося пережити героєві оповідання «Любов до життя»? (Страх, фізичний біль, холоді голод. Він залишився один, а товариш не повернув голови навіть на його голос.)

--Як він боровся за життя? (Наш герой будь-що хотів дійти до річки Діз, де знаходилось їх каное і схованка з набоями і всім начинням,щоб добувати собі харчі. Найбільше допікав голод. Болотяні ягоди не гамували гострого відчуття голоду. А щоб здобути дичину, в рушниці не було набоїв. Він заглядав у кожну калюжу. Може знайде якусь рибинку. Перша спроба виявилась невдалою. А потім він діяв розсудливо і впіймав пічкурів відерцем.

Зустріч з ведмедем. Появився страх, боявся померти наглою смертю ще до того, як тривалий голод до решти вб'є в ньому прагнення до життя. Вмерти - це заснути. Настає кінець - відпочинок. Чому ж тоді він не бажає вмерти? Смокче кістки оленяти, щоб не померти. Вступає в боротьбу з вовком і перемагає.)

--Як боровся за життя Іван Карнелюк? (Перемагаючи жорстокий біль, інколи втрачаючи свідомість, він все одно продовжував пробиватися до розташування своєї частини. Іван потрапляє у госпіталь. Після поранення у нього почалася газова гангрена. Ні ампутація руки, ні інші спроби лікарів урятувати хлопця не допомагали. І вони відступили перед всесильною смертю. Та не відступив Іван. «Ранок був хмарний... —Жить хочу! Давайте мені перев'язку і все, що треба.» Виключна сила волі, волі до життя змусила Івана напівживого піднятися майже зі смертного одра. І ця воля до життя передалася і лікареві. «Хірург працював ... Так сила опору смерті помножила силу лікаря».)

--Схарактеризуйте риси характеру героїв, що допомогли їм вижити. (Стійкість, мужність, величезна сила волі, волі до життя.)

--Яку проблему порушує Джек Лондон у своєму оповіданні? (Тему гуманізму та взаємодопомоги у стосунках людей. Люди повинні допомагати один одному. Адже самотня людина, можна сказати, якщо вона не проявить волю до життя, безсила перед могутньою природою.)

--Яка ідея твору «Воля до життя» О.Довженка? («Воля до життя» — це твір про нездоланність людини,її духовну і моральну силу, виключну силу волі до життя.)

10.Робота з епіграфами.

--Чи змогла природа довести людині її нікчемність? (Епіграф взято з оповідання Джека Лондона «Біла Тиша», в якому природа карає людей за жорстокість. Та наш герой довів, що він сильний, сміливий і хоче жити: «То була й справді жива істота...»

-Як ви розумієте слова другого епіграфу? (Це й справді так. У такій ситуації, щоб вижити, потрібно мати велику силу волі, любити життя, пам'ятати, що життя дається людині тільки один раз.)

-Чи відомі вам приклади з сучасного життя, коли людина потрапляє в екстремальну ситуацію. Що допомагає їй вижити? ІІІ.ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ.

1.                                                 Підсумкова бесіда.

-Що нового для себе ви відкрили на уроці?

*Життя — то є найвищо цінність,яка дається людині тільки один раз. *Життя - найдорожчий скарб для людини.

*Людське життя є тим добром, з яким можна реалізувати якесь інше добро.

*Життя дається людині тільки один раз і його треба прожити достойно.

* Кожна людина повинна поважати своє життя. -Чого навчають вас дані твори?

*Люди повинні допомагати один одному, особливо в біді.

*Одній людині дуже важко подолати негаразди, а друзі можуть

допомогти.

*Якщо людина попала в якусь екстремальну ситуацію, потрібно всіма силами боротися за життя.

*Вершиною людської гідності є здатність зберегти вірність дружбі, закони товариськості, гуманізм у стосунках між людьми.

2.                                                              Узагальнююче слово вчителя.

Наш урок мені хочеться закінчити поезією Лесі Українки «Contra spem spero». Ця поезія - гімн людському духові.

 

ПОЗАКЛАСНИЙ ЗАХІД«СВЯТО ПОЕЗІЇ»

(За творчістю українських та зарубіжних письменників)

 

 

 

УЧИТЕЛЬ.

Пергаментом папір розгортає листи,

і майже без зусиль ляга під стрічку  

                           Стрічка.

І тишина шумить рікою самоти,

 і ніч горить, немов велика чорна свічка...

Такими рядками розпочинається вірш відомого українського поета Євгена Маланюка «Година поезії». Відкриємо і ми свою годину високої поезії. ВЕДУЧИЙ.

Поезія - просторий світлий храм,

Залитий сонцем і завжди відкритий

Для кожного, хто в нім молитись хоче, -- Храм, у який дозволено вступати

Босоніж, як немає личаків.

Так писав про поезію відомий угорський поет Шандор Петефі. Минають століття, змінюються епохи та традиції, а справжнє поетичне слово чарує нас і сьогодні.

ВЕДУЧА.

Справді, саме поезія хвилює наші почуття, зачаровує своєю неповторністю, залишає свій «безсмертний дотик до душі». Невипадково великий поет Олександр Пушкін зазначав:

О чем, прозаик ты хлопочешь?

Давай мне мысль какую хочешь!

Ее с конца я завострю,

Летучей рифмой оперю,

Взложу на тетиву тугую,

Послушный лук согну в дугу,

А там пошлю на удалую,

И горе нашему врагу!

ВЕДУЧИЙ.

Свого часу відомий дитячий письменник Самуїл Якович Маршак критикував оглядачів поезії: «Про поезію у нас часто говорять занадто загально та швидко... Оглядачі віршів частіше за все схожі на людей, у яких є руки, але немає пальців для того, щоб вловити художні дрібниці, а саме ж із них, із цих дрібниць складається поетичний твір... Більше уваги до окремих віршів, до окремих рядків, до окремих слів. Без цієї уваги до деталей неможливо охопити ціле».

ВЕДУЧА.

Кожне слово в поезії перевірене часом. Витончене і виважене, воно залишає свій слід у душі читача, і вже здається, що це наче твоя душа відкриває найпотаємніші свої думи і мрії. Але за цим враженням, яке залишає після себе кожний поетичний образ, стоїть копітка праця Поета.

 

 

 

 

ЧИТЕЦЬ.

Поль Верлен

Поетичне мистецтво

 Про музику лиш треба дбати

І вірш компонувати так,

Щоб у хисткий його кістяк

Всю душу вкласти без завади.

Так само зроду не лінись

Шукати слово бездоганне.

Таж найдорожче слово п'яне,

                               Де Точність з Вільністю злились.

То ніжний погляд з-під вуалі,

То південь сонячний ясний,

То над полями восени

Огні зірок в вечірній далі!

Відтінки лиш чарують нас, --  

Ніяких фарб, лише відтінки!

Вони єднають щохвилинки

 І флейту, й ріг, і мрію, й час.

Тікай від дотепів разючих,

                               Жорстоких душ і слів гірких,--

                               Від них сльоза з очей людських.

                               І уникай приправ смердючих!

                               Зверни ти красномовству шию!

                               І не вдавайсь до рим гучних.

                               Ми мусим пильнувати їх,

                               Щоб врахувати їхню дію.

                               О, хто повість про вади рими?

                               Яке-бо негреня глухе

                               Дало це брязкальце лихе,

                               Що слух дратує невситимо?

                               Про музику завжди і знову!

                               Хай вірний вірш крилатий твій

                               Підносить душу в край новий

                              Ясного неба і любов.

                               Нехай твій вірш, як скрізь похмуро,

                               Летить з ранковим вітром десь,

                               Від м'яти й кмину п'яний весь..

                               А інше все - література.

 

ВЕДУЧА.

Душа поета, чутлива і вразлива, потребує особливої уваги та турботи.

 

 

 

 

ЧИТЕЦЬ.

Шарль Бодлер

Альбатрос

Буває, моряки піймають альбатроса,

Як заманеться їм розваги та забав.

 І дивиться на них король блакиті скоса –

Він їхній корабель здалека проводжав. Ходити по дошках природа не навчила –

 Він присоромлений, хода його смішна. Волочаться за ним великі білі крила,

Як весла по боках розбитого човна.

Незграба немічний ступає клишоного; Прекрасний в небесах, а тут - як інвалід!.. Той - люльку в дзьоб дає,

А той сміється з нього,

Каліку вдаючи, іде за птахом вслід!

Поет, як альбатрос, -- володар гроз та грому, Глузує з блискавиць, жадає висоти.

Та, вигнаний з небес, на падолі земному Крилатий велетень не має змоги йти.

ЧИТЕЦЬ.

Борис Чичибабін

Защита поэта

(...) Я - поэт. Этим сказано все.

Я из времени в Вечность отпущен.

Да пройду я босой, как Басе,

по лугам, стрекозино поющим.

И, как много столетий назад, просветлев при божественном кличе, да пройду я, как Данте, сквозь ад и увижу в раю Беатриче.

И с возлюбленной взмою в зенит,

 и от губ отрешенное слово в воскрешенных сердцах зазвенит

до скончания века земного.

ВЕДУЧА.

Муза - це те, про що мріє кожний поет. Це те необхідне джерело, без якого неможлива справжня висока поезія. Мабуть, тому так багато віршів присвячено її Величності Пані Музі.

ЧИТЕЦЬ.

Ліна Костенко

Ти знов прийшла, моя печальна музо,

Не бійся, я не покладаю рук.

Пливе над світом осінь, як медуза,

 І мокре листя падає на брук.

А ти прийшла в легесеньких сандаликах,

                    твій плащик ледь прип'ятий на плечі.

О, як ти йшла в таку негоду здалеку,

Така одна-однісінька вночі!

Ти де була: у Всесвіті чи в Спарті?

Яким вікам світилась уві млі?

 І по якій несповідимій карті

Знаходиш ти поетів на землі?

Ти їм диктуєш долю, а не вірші.

Твоє чоло шляхетне і ясне.

 Поети ж є і кращі, й щасливіші.

Спасибі, що ти вибрала мене.

ЧИТЕЦЬ.

Євген Маланюк

Муза

Не покидай на роздоріжжю

Ти, кормча зоре пізніх літ,-

Ось тьму ворожу знову ріжу,

Лишаючи кривавий слід.

Йду знов назустріч вітру й ночі,

На гомін досвітніх пожеж.

Невже ж у тьмі загаснуть очі

 І не побачать пломінь меж?

Невже ж полишиш і розтанеш

В розсвітнім вітрі, як мара,

 В лащі досвітнього туману,

Душі зрадливая сестра?

ЧИТЕЦЬ.

Іван Франко

...Зрадлива та богиня,

Та Муза! Вабить, вабить і манить,

Щоб виссать «я» твоє, зробить з тебе начиння

Своїх забігань, дух твій спорожнить.

Не вір мелодії, що з струн її дзвенить:

   «Ти будеш майстром, будеш паном тонів,

І серць володарем, і владиком мільйонів».

О, не дури себе ти, молодая ліро!

 Коли в душі пісень тісниться рай,

Служи богині непохитно, щиро,

Та панувати над нею і не мрій.

Хай спів твій буде за пахуче миро

В пиру життя, та сам ти скромно стій

І знай одно - poeta simper tiro.

ВЕДУЧИЙ.

Поет завжди учень, - проголошує Іван Франко. Учень почуттів та дум. Учень самого Життя. Людина, яка не може не писати.

ЧИТЕЦЬ.

Леонід Мартинов

Сколько раз я говорил себе,

Что стихи писать я перестану,

Но одушевлялся: как же стану »

Разбираться в собственной судьбе,

В непрерывной внутренней борьбе,

Отличая правду от обмана.

Это - как борьба Добра и Зла...

ЧИТЕЦЬ.

Ліна Костенко

Поетів ніколи не був мільйон.

Не кожен з них був засновником.

Розбійником був Франсуа Війон,

А Гете Вольфганг сановником.

Були серед них дипломати, купці,

Сангвініки і холерики.

Були різночинці, лорди, ченці,

Лунатики і венерики.

Хто коми вживав, хто писав без ком.

Блондином був чи брюнетом,

Героєм, співцем, мудрецем, диваком,

 Але жоден поет не був непоетом.

ЧИТЕЦЬ.

Максим Рильський

Лише дійшовши схилу віку, Поезію я зрозумів, Як простоту таку велику,

Таке єднання точних слів,

Коли ні марній позолоті,

Ні всяким викрутам тонким

Немає місця, як підлоті

У серці чистім і палкім,

Коли епітет б'єстрілою

У саму щонайглибшу суть,

Коли дорогою прямою

Тебе метафори ведуть,

Коли зринає порівняння,

Як з моря синього дельфін:

Адже не знає він питання,

Чом сааме тут зринає він!

Слова повинні буть покірні

Чуттям і помислам твоїм,

 І рими мусять бути вірні,

 Як друзі в подвигу святім.

 Свій парус ладячи крилатий,

Пливти без компасу не смій!

Світ по-новому відкривати,

Поете, обов'язок твій!

ВЕДУЧИЙ.

«Поезія - це завжди неповторність...», і вже нові покоління

розгадають безсмертну тайну поезії.