Урок з української літератури на тему: "Інтимна лірика Івана Франка. Збірка “Зів’яле листя”"

Тема: Інтимна лірика Івана Франка. Збірка “Зів’яле листя”

 

Мета: розкрити світ почуттів і пристрастей, створений поетичним словом великого майстра на основі поезій збірки, творчо осмислити й відтворити події, що відбувалися в житті І. Франка;

розвивати вміння учнів досліджувати художні твори;

виховувати інтерес до поетичної творчості поета, гордість за нього, збудити бажання краще пізнати  глибинний зміст його ліричних творів; чистоту й благородство почуттів.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: презентація «Інтимна лірика Івана Франка. Збірка “Зів’яле листя”; записи класичної музики; запис пісні на слова Івана Франка «Чому являєшся мені у сні?» у виконанні

В. Козловського; виставка книг Івана Франка.

 

Хід уроку

                                                                                                      Віддай людині крихітку себе.

За це душа наповнюється світлом.

Ліна Костенко

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань

Вступне слово вчителя. Важко знайти у світовій культурі людину такого безмежного творчого діапазону, як Іван Франко. Він був поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком, літературознавцем, журналістом, фольклористом, етнографом, публіцистом, видавцем, філософом, мовознавцем, одним з найвизначніших політиків Галичини кінця ХІХ – початку ХХ століття. Франко залишив нам колосальну художню і наукову спадщину. Завдяки надзвичайній працездатності в поєднанні з глибоким розумом і величезним талантом Франка називають академією в одній особі. Подумати тільки: за 40 років свідомого життя він написав близько 6 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Це в середньому 2-3 твори в день. Дивовижно! Адже скільки потрібно було затратити часу, щоб лише переписати їх, не те що створити! Сьогодні ми поговоримо про Івана Франка і його збірку “Зів’яле листя”.

     «Поезію творить любов, а не злоба»,- наголошує Дмитро Павличко. Любов стояла і стоїть біля витоків життя, стверджує в людині людське, вивищує нас перед злом. Любов робить людину кращою, зігріває її теплом, дає наснагу для діяльності, творчості.

   Любов великих людей – завжди легенда. Згадаймо кантівську Беатріче, петрарківську Лауру, шопенівську Жорж Санд, пушкінську Наталію Гончарову. Стали легендами Лесина найбільша любов Сергій Мержинський і головна героїня Франкового « Зів’ялого листя» Ольга Рошкевич.

    Про особисте життя видатних людей треба говорити дуже делікатно й обережно.  Бо це та сфера життя людини, яка часто не піддається логіці. Отже, сьогодні йтиметься про жінок у долі Франка.

    «Тричі мені являлася любов,- зізнається поет,- тричі в руці від раю ключ держав», і тричі поет утрачав надію на щастя. Нерозділені кохання залишали по собі «невтишиму тоску», засипали зів’ялим листям сподівання.

 

 

Епіграфом нашого уроку стануть такі слова видатної поетеси сучасності Ліни Костенко: Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1. Історія написання збірки.

 

                                   

 

 

    У передмові до збірки І. Франко зазначав, що поштовхом до написання лірики був щоденник юнака, розчарованого нерозділеним коханням. Поет дає збірці підзаголовок «Лірична драма». Це словосполучення засвідчує поєднання у творі елементів лірики і драми. Об’єктом зображення тут є внутрішнє буття особистості – ліричного героя. Дія відбувається не в зовнішньому, об’єктивному середовищі, а у внутрішньому, суб’єктивному світі. Тому ускладнюється композиція твору: лірична драма складається з медитацій, епізодів-видань, сновидінь, які виникають перед внутрішнім зором ліричного героя. Вирішальну роль тут відіграє система лейтмотивів, які є зазвичай історією думок і почуттів одного персонажа. 
    Провідний лейтмотив «Зів’ялого листя» - нерозділене кохання. З ним пов’язані інші: туги, смутку, песимізму. Решта дійових осіб відіграють або другорядну роль, або редукуються, скорочуються зовсім. Лірична драма – це внутрішня драма, яка розігрується в душі ліричного героя. «Се мого серця драма», – так визначає герой і стан власної душевної напруги, і жанрову природу «Зів’ялого листя».
   2.  Михайло Коцюбинський про збірку.

Відомий український письменник М. Коцюбинський підкреслив високу мистецьку цінність збірки і так висловився з цього приводу:

          

 

 

3.Композиція збірки.

    До збірки входять три «жмутки», тобто цикли. Компонуючи книгу, Франко спирався не на хронологічний принцип, а на тематичний, щоб якнайповніше виразити своє бачення картини світу і почуттів закоханої людини. Кожен цикл складається із двадцяти творів, лише перший із них завершується ще й епілогом.

 

 

 

 

 

    4. Виразне прочитання та обговорення поезії «Тричі мені являлася любов».

    Запитання до учнів:

    - Як змальовує ліричний герой своїх коханих?

            -  Якими засобами він змальовує своїх коханих?

            - Хто приніс найбільше страждань героєві?

                  Тричі являлася любов І.Я. Франку. Мабуть, тому у збірці «Зів’яле листя» є три жмутки –  

                  розділи,    які поєднують вірші певного періоду життя митця. 

                 5. Розповіді учнів про Ольгу Рошкевич.

 

  

     "ОДНА НЕСМІЛА, ЯК ЛІЛЕЯ, БІЛА...". Перше кохання Івана Франка зародилось у прикарпатському селі Лолин. Саме там 18-річний гімназист, який із роками сягнув висот геніальності й мав успіх у жінок, закохався в молоду попівну Ольгу Рошкевич.У далекому 1874-му гімназист Іван Франко вперше приїхав у невеличке бойківське село Лолин. Сюди він завітав у гості до свого товариша по навчанню Ярослава Рошкевича, сина місцевого священника. Саме цією стежиною Іван прямував до хати родини Рошкевичів. 1876 року двадцятирічний Іван Франко вже офіційно попросив батьків Ольги її руки. Попри те, що чоловіка в Австро-Угорщині вважали повнолітньою особою у 24 роки, а дівчину – у двадцять, його пропозицію прийняли. Однак вирішили, що наразі Івана й Ольгу вважатимуть зарученими, а весілля справлять тоді, коли Франко вивчиться й отримає посаду. Він щасливий повернувся з тих освідчень додому – і раптом його заарештували. Всі розгублені, заскочені, сподіваються, що це непорозуміння. Але коли батько Ольги Рошкевич – а він був грамотною людиною – врешті усвідомив, що чекатиме на його доньку поруч із Франком, він активно спротивився тому, щоб вони пов'язували свої долі. Оскільки батько заборонив Ользі будь-яке листування з Франком, паралельно домовившись на пошті, аби всю кореспонденцію віддавали йому в руки, то між Львовом і Лолином почали курсувати товариші, які передавали книжки, де були підкреслені окремі букви. Потім по кілька днів Ольга із сестрою Михайлиною ті букви визбирували у слова, і так зв'язок між закоханими не поривався.

Читання уривків листів закоханих (На підвищенні двоє. Хлопець і дівчина. Між ними відстань. Під звучання класичної музики вони читають листи).

Хлопець, якого уявляємо Іваном Франком, читає: «Ідеал мій є женщина в повнім значенні слова, женщина-чоловік, женщина мисляча, розумна, чесна і переконана – а таким ідеалом Ти можеш бути, – впрочім до того ідеалу загального додати ще лишень женщину люблячу, гарячу, сердечну, щиру – і се весь мій ідеал, – а таким ідеалом ти, конечно, будеш...».

   Іван Франко дуже любив Ольгу, тому не хотів прирікати її на страждання, не хотів, щоб вона була дружиною політично неблагонадійного. Тому благав Ольгу, щоб вона вийшла заміж за іншого. Невдовзі після деяких вагань вона  вийшла заміж за Володимира Озаркевича. Наприкінці 1879 року Ольга покидає назавжди Лолин і переїздить до чоловіка. Франко і Ольга поступово віддалялись одне від одного. Ольга стала сумніватися в любові Франка. Між ними почалися непорозуміння. Листи до Франка Ольга пише все рідше.

    Перед одруженням Ольга пише до Франка: «Не кажи, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш,- що буду робити, про що буду думати, все то буде тісно пов’язане з твоєю роботою, з твоїми думками. Мене не буде ніхто примушувати; буду працювати, о скільки лиш зможу, і буду з того рада».

   Франко відповідає: «Наші шанси не рівні. Ти щаслива вже тим, що можеш вибрати межи мужчинами чесними і розумними…Але мені нема вибору аніякого: втративши Тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра б могла зв’язати свою долю з моєю…»

   Ольга отримує ще один лист від Франка: «Люблю Тебе, тілько не так, як давніше, а сто раз глибше, щиріше, сердечніше, відколи знаю, що й Ти скомпрометована, як я, що й Ти терпиш…Я тепер себе і все кладу в Твою руку,- роби,  як знаєш, як думаєш. Рішайся і будь переконана, що я все буду Тебе любити і вічно і буду Тобі вірний…»   

 6. Читання вірша, присвяченого Ользі Рошкевич.  «Не знаю, що мене до тебе тягне...

Зачитуємо уривок з  повісті Р. Горака „Тричі мені являлася любов..." (звучить на тлі музики

 Ф. Шопена).

„...Маленька, похилена під тягарем літ, уся в чорному  старенька імость зрідка показувалась на

 люди. Лише при добрій погоді, та й то надвечір, бачили, як дибала тісною вуличкою, затіненою

 бузиною та буйним пасльоном, до річки. Зупинялась аж коло верб, старих і дуплавих. Довго

 стояла, думага ти щось своє, а відтак, спираючись на палицю, вертала на зад.  Це була Ольга

 Рошкевич...

Час був безжалісним до неї. Колись великі мудрі очі виицвіли,  втратили блиск і відвагу,

 полишивши тільки біль і розчарування. Сиве, як молоко, волосся, покрите чорною хустиною,

 вибива­лось на високе, в глибоких зморшках чоло. Чорна сукня, чорний у дрібні квітки

фартушок,  білий комірець...  Зажурена, без усмішки. Ніби боялася людей і не чекала від них

 нічого доброго. Ночами часто не спала. Досвітками, коли випадали вранішні роси, а з річки дув

холодний вітерець, тихо, щоб нікого не роз­будити, виходила в старий сад..."

 Обірвалася нитка великої любові, та не згасла сама любов, вона народила справжні шедеври

світової лірики. Ольга Рожкевич прийшла  до нас не лише як кохана Франка, а й як героїня

 його невмирущої поезії.

6. Розповідь учнів про Юзефу Дзвонковську.

ЯВИЛАСЬ ДРУГА – ГОРДАЯ КНЯГИНЯ..."

 

 

    У Нагуєвичах Франкові було дуже важко. Рідне село не дало йому захисту. Ольга Рошкевич була втрачена назавжди. Іван Франко поїхав у Дрогобич, щоб отримати паспорт. Згодом їде у Станіслав, щоб зібрати матеріал про еміграцію, гуртки, повстання. 
    Тут він знайомиться із Юзефою Дзвонковською. Це вродлива, розумна дівчина, в яку закохані деякі гуртківці, але вона нікому не відповідає взаємністю. На Франка вона справила сильне враження. Він покохав її. Вони писали одне одному листи. Якось у листі Франко звернувся до її матері, Антоніни Дзвонковської, просячи руки Юзефи. З відповіді Франко зрозумів, що Юзефа відмовила йому.
    Юзефа хворіла на туберкульоз і тому відмовляла всім, але знав про це лише Франко. Він не поривав стосунків з Юзефою.  Сказав, що допоможе їй спробувати сили в літературі, спочатку перекладачкою, а потім письменницею. Юзефа пообіцяла, що візьметься за роботу, але її зацікавили суспільні питання. Стала народною вчителькою. Працювала недалеко від Станіслава, у селі Княгиничах.  Померла 30-ти річною.

     Смерть Юзефи дуже вразила І. Франка. Свої переживання він відобразив у вірші «Лиш біль страшний, пекучий в серці там…» (виразне читання вірша ученицею).

          У кабінеті Івана Франка висів портрет дівчини, і ось цей портрет він не знімав зі стіни навіть тоді, коли був одруженим. Літературознавці припускають, що на ньому – Юзефа Дзвонковська.  Її   могилу   віднайшли   зовсім   недавно   на   кладовищі   в Станіславі (тепер Івано-Франківськ). „Юзефа Дзвонковська", - написано  на  тріснутій  і  порослій  мохом  плиті:   21.10.1862 - 5. 05. 1892... Усього 30 літ життя. Осінь щедро посипає могилу листям. А весною тут зацвітають фіалки...

     7. Розповідь про Целіну Журовську.

"ЯВИЛАСЬ ТРЕТЯ...- І ОЧАМ ПРИЄМНО..."- Целіна Журовська – по чоловікові Зигмунтовська...Останнє кохання Франка, якому присвячено «третій жмуток», — Целіна Зигмунтовська. Дивно, як ця користолюбна, надміру гордовита, духовно обмежена жінка могла полонити серце розумного, досвідченого вже чоловіка. 
     Кажуть, що любов сліпа. У цьому випадку любов спромоглася, власне, тільки на очі, які бачили зовнішнє — красу Целіни, яка й відбирала поетові здоровий глузд; глибші відчуття мовчали. Франкова пристрасть також не знайшла взаємності. Зигмунтовська взагалі не звертала на нього уваги. Коли закоханий митець писав їй листи, вона холодно відповідала на них.

 

 

            Байдужість Целіни до Франка була вражаюча: вона навіть не читала і не мала наміру читати «Зів'яле листя». Коли потім Целіну Зиґмунтовську запитували, чому вона не відповіла взаємністю Франку, вона відверто, спокійно, не придумуючи різних причин, відповіла, що він їй просто не подобався, був рудий, а їй подобались брюнети.
8. Дружина Івана Франка – Ольга Хоружинська.

ЖІНКА, КОТРА БУЛА ПОРУЧ...
   "З теперішньою моєю жінкою я оженився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, і то більш освіченою, курсисткою. Певна річ, мій вибір був не архіблискучий, і, мавши іншу жінку, я міг би розвинутися краще і доконати більшого, ну та дарма, судженої конем не об'їдеш".

    Іван Франко ніяк не міг знайти собі наречену в Галичині, хоч мав уже тридцять років. По-перше, ставив високу планку – мала бути українкою, мати вищу освіту та ще бути принадною, а по-друге, іти за Франка, який то з тюрми, то в тюрму, дівчата не особливо прагли. Життя тече своїм плином. І в 1885 році Франко їде до Києва з метою організувати видання нового журналу, де зможе друкувати все, що захоче, бо в Галичині таких можливостей немає. Там уперше зустрічає Ольгу Хоружинську, в якої за плечима навчання в Інституті шляхетних дівчат, в реаліях студіювання на Вищих жіночих курсах. Франкові подобаються її енергія, розум, розмах, і він розкриває їй своє зацікавлення нею. Згодом сам напише, що не любов одружила їх, а розрахунок: у своїй дружині хотів бачити передусім свого помічника і друга, а потім решту. Страшенно Ольга його кохала.
       Із листування Ольги та Франка відомо, що він не кохав її так, як кохав Рошкевич. Ольга це також знала, але вона любила його і тому погодилась. 16 травня 1886 року в Павлівській церкві

Іван Франко з Ольгою Хоружинською побралися. Нареченій було 22 роки, а Франкові 30.

    В останній період життя Ольга Хоружинська захворіла психічно. На похоронах чоловіка вона не була, оскільки з психіатричної лікарні вийшла лише 1919 року. Померла одинокою першого тижня окупації Львова. Але єдина з усіх могла сказати: "Саме мене він обрав за дружину"...
Скромний маленький надгробок на Личаківському цвинтарі. Коли сонце хилиться на захід і його промені пробиваються крізь густі крони дерев, довга тінь од скелі з його могили пригортає її могилу. Вона з ним завжди. 

     Чи любив Франко свою дружину? Важко сказати. Франко був геній, а з геніальними людьми вжитися не так просто. Вони несуть факел свого таланту, часто обпікаючи вогнем не тільки себе, а й найрідніших, зате народові факел не пече, а світить.

9. Автобіографічність збірки.

 Звичайно, автобіографічні мотиви у збірці посідають вагоме місце, але це не означає, що її героєм слід вбачати тільки самого Франка. Поет має право на  домисел, певні художні узагальнення. Ніжною, але безвольною є душа ліричного героя «Зів'ялого листя», що не може витримати пекельних мук нерозділеної любові, яка впилась у його серце пазурями фаталь­ного сфінкса й заслонила довколишній світ. 

 10. Читання та аналіз творів збірки.

«Як почуєш вночі край свойого вікна»;

«Червона калино, чого в лузі гнешся?»

«Чого являєшся мені 
У сні?..» 
Поезія «Чого являєшся мені...», що належить до другого «жмутку» – це монолог-сповідь зболеної душі ліричного героя. В його уяві обличчя коханої, її постава, рухи, хода. Художні засоби поезії – епітети, порівняння – мають подвійне значення. Вони малюють чудову жіночу вроду і водночас передають крижаний холод у ставленні до ліричного героя: «уста твої німі», очі – «немов криниці дно студене». Серце закоханого ліричного героя, «неначе перла у болоті, марніє». Поезія сповнена великого самозреченого почуття: «Являйся, зіронько, мені хоч в сні!».
     Чуйна і поетична душа ліричного героя, багата і буйна його фантазія. І любов його велика і сильна.

     Коли в першому «жмутку» переважають життєстверджуючі мотиви, то в другому вони слабнуть, а в третьому герой вже розуміє, що «стелиться... в безодню шлях».  

                                                                                                                                                                                                                     

                                                 

 

 

ІV. Систематизація та узагальнення вивченого матеріалу

Бесіда
1. Чому збірку названо ліричною драмою?
2. Чому в цій збірці немає віршів, присвячених дружині поета? (Ольга Хоружинська була для Франка швидше другом, однодумцем, аніж коханою жінкою. Їй присвячено збірку «З вершин і низин»).
3. Чи можна назвати «Зів’яле листя» автобіографічною збіркою?

 Заключне слово викладача: Кохання  – дар Божий. Воно дає людині крила, робить її кращою. Звернімося до нашого епіграфа. Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом.

(Ліна Костенко).

 

Як ви його розумієте?

Даруючи кохання, віддаючи часточку себе, ми наповнюємося добром і світлом, здатністю бачити зорі навіть у брудних калюжах. Інтимна лірика І.Франка збагатить наші душі ніжністю та нелегким вмінням щиро кохати, благородством і шляхетністю.

 Звучить пісня «Чого являєшся мені у сні?» у виконанні В. Козловського.

Метод «Мікрофон»
Продовжіть речення: 
– Іван Франко для мене постав як...
– Мене вразило (мені запам’яталося)... 
- Для себе з уроку я взяв…

- Своїм друзям я радив би прочитати такі поезії Івана Франка…
 V. Виставлення оцінок.

 VІ. Домашнє завдання: опрацювати ст.. 86-91 підручника, вивчити поезію «Чого являєшся мені  У сні?..» напам’ять.

 

 

 

Використана література:

 

1. https://pidruchnyk.com.ua/392-ukrayinska-lteratura-avramenko-paharenko-10-klas.html
2. http://lib.if.ua/franko/1321455451.html
3. https://naurok.com.ua/prezentaciya-do-uroku-ivan-franko-lirichna-drama-ziv-yale-listya-62365.html.