Урок з всесвітньої історії "Особливості окупаційного режиму і Руху Опору, стратегії виживання"

Окупаційний режим та Рух опору в країнах Європи

Зміст опорних понять Новий порядок – терористичний режим фашистів на окупованих територіях. Рух Опору - антифашистський рух в окупованих країнах Колабораціонізм – явище, яке притаманне періоду Другої світової війни. Співробітництво урядів, окремих осіб з окупантами. Голокост (в перекладі з давньогрецької – „всеспалення”) – планомірне і організоване знищення єврейського населення в роки Другої світової війни. Жертвами Голокосту стали 6 млн. євреїв (в Україні – 1,4 млн.). Це складало близько 63% європейського і 36% світового єврейства.

Здійснюючи агресію в Європі, Азії й Африці, країни Троїстого пакту проводили жорстоку окупаційну політику, яка включала нещадну експлуатацію та пограбування поневолених народів, жахливі знущання, терор і масове винищення населення.

План «Ост» 25 травня 1940 р. було подано Гітлеру, який затвердив його як директиву. Цим планом передбачалося колонізувати Радянський Союз і країни Східної Європи, знищити мільйони людей, перетворити на рабів.

Особливості окупаційного режиму в країнах Європи Окуповані країни Європи зазнали значних територіальних змін. На карті світу з’явились нові держави: Словаччина (1939 р.), Хорватія (1941 р.). Але незалежність цих держав була дискредитована співробітництвом з агресорами. Такі держави, як Австрія, Чехословаччина, Польща, Югославія, Люксембург, Греція були ліквідовані. У Данії, Норвегії, Бельгії, Голландії, Франції — до влади прийшли профашистські (колабораціоністські) уряди.

4. Головними засобами, якими фашисти користувалися в встановленні свого панування, були нацьковування одних нацiй на iншi і фізичне їх винищення. Такі народи, як цигани, євреї, підлягали повному знищенню. 5. З окупованих територій до Нiмеччини вивозились продовольство i сировина, iншi матерiальнi цiнностi. Населення на окупованих територiях спочатку взагалi нiчого не отримувало за свою працю, потiм стало отримувати мiзернi пайки за роботу на окупантiв. У жахливих умовах знаходились 5,5 млн. радянських вiйськовополонених, 3,5 млн. з них загинуло. За період 1941-1944 рр. з ворожого полону втекло 450 тис. радянських солдат і офіцерів, хоча значна частина їх була схоплена, ті що вирвалися, влилися до руху Опору різних країн Європи. Втеч з полону таких масштабів не знала жодна з армій світу.

6. Для використання у Hiмеччинi дешевої робочої сили проводились депортацiї працездатного населення. Близько 4,9 млн. жителiв окупованих областей СРСР опинилися на чужинi в тяжких умовах життя і праці («остарбайтери»), з яких загинуло в неволі 1,4 млн. Усього ж жертвами окупацiї стали 10 млн. радянських людей (3180 тис. на Україні, 1360 тис в Білорусії). Економiка окупованих країн стала придатком воєнної машини Німеччини. 7. Важливим елементом у насадженні “нового порядку” були концентраційні табори, до яких відправляли всіх невдоволених і тих, кого нацисти вважали небезпечними для свого режиму. У Європi налiчувалося близько 30 концтаборів. Найбільші з них — Дахау, Бухенвальд, Майданек, Освенцiм. Це були справжні фабрики смерті. Там було знищено мільйони людей з різних країн.

Якщо в країнах Західної Європи ці два напрями у роки війни співпрацювали, то у Центральній та Південно-Східній Європі його представники, як правило, одночасно боролися з фашизмом і воювали між собою. Рух Опору — боротьба демократичних сил в окупованих країнах проти загарбників, який можна поділити на два напрями — національний і комуністичний.

Форми Руху Опору у Західній Європі Антифашистська пропаганда та агітація Видання підпільної літератури, страйки, саботаж диверсії Допомога іноземних робітникам, що були примусово вивезені в Німеччину, військовополоненим Збройні напади, повстання, національно – визвольні війни Створення партизанських загонів, підпільних груп Створення масових організацій – Національних фронтів

Особливості Руху Опору у Західній Європі Ліводемократична течія Буржуазно – демократична течія Серйозні розбіжності між течіями Руху Опору (Польща, СРСР, Югославія) Тісна співпраця течій Руху Опору (Франція, Італія, Чехословаччина, Бельгія, Данія, Норвегія)

Країна Течії руху Опору Національна Комуністична Франція Організація «Вільна Франція» на чолі з генералом Ш. де Голлем. Створення у країні розгалуженої агентурно-диверсійної мережі. Листопад 1942 р. — угода Ш. де Голля з компартією про спільні дії. Травень 1943 р. — створення Національної ради Опору. Червень 1943 р. — створення Французького комітету національного Визволення (ФКНВ), який оголосив себе урядом Комуністична партія Франції (КПФ). Створення партизанських загонів (макі). Вересень 1943 р. — створення Паризького комітету визволення Особливість французького руху Опору: тісна співпраця всіх течій Югославія Організація четників генерала Д. Михайловича (чета — загін) Народно-визвольна армія під командуванням Й. Броз Тіто Особливість руху Опору в Югославії: протиборство між течіями руху Опору Польща Емігрантський уряд у Лондоні і підпорядкована йому Армія Крайова під командуванням генерала Бур Комаровського Польська робітнича партія і створена нею Армія Людова Значний авторитет серед населення Армії Крайової, керованої з Лондона емігрантським урядом, та Армії Людової, створеної Польською робітничою партією (комуністичною). Існування серйозних розбіжностей між двома силами Опору

Особливості Руху Опору у Франції «Вільна Франція» Шарль де Голль 1942р. – Національна Рада Опору; 1943р. – Французький комітет національного визволення Партизанські загони «макі» Комуністична партія Тісна співпраця всіх течій Руху Опору Листопад 1942р. – угода Шарля де Голля з компартією про спільні дії

Особливості Руху Опору у Югославії Організація четників генерала Д.Михайловича Національно – визвольна армія під командуванням Й.Броз Тіто Протиборство між течіями Руху Опору

Особливості Руху Опору у Польщі Емігрантський уряд у Лондоні Армія Крайова Польська робітнича партія Армія Людова Значний авторитет Армії Крайової та Армії Людової. Серйозні розбіжності між течіями Руху Опору

Патріотичний та антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом. І хоча його учасники обирали різноманітні форми і засоби боротьби проти ворога за свободу і незалежність своїх країн, їхня діяльність суттєво послаблювала ворога і наближала перемогу.

Голокост В 1942 р. керівництво Німеччини прийняло рішення про початок фізичного знищення всіх євреїв у Європі. «Новий порядок» передбачав здійснення особливої расової політики, жертвами якої стали євреї, цигани, а згодом і слов’янське населення Східної Європи.

Запрацювали «фабрики смерті», концентраційні табори, найбільшими з яких були Освенцім (з травня 1940 до січня 1945 р. тут було знищено понад 4 млн. осіб), Майданек (тут загинули 1,5 млн. в’язнів), Треблінка на території Польщі; Дахау, Бухенвальд, Заксенгаузен і Равенсбрюк у Німеччині; Маутхаузен в Австрії.

Після двох років панування гітлерівців у Галичині, у Львові та інших містах Східної Галичини євреїв тут майже не залишилось, усі вони загинули у львівському гетто, Яновському таборі та інших концтаборах.