Урок, "Зональність світового сільського господарства. Найбільші країни-експортери сільськогосподарської продукції. Практична робота №3 "

Дата 14.11.2017р  Час проведення - 2 урок       Клас – 9

Предмет: географія                                              Вчитель – Геращенко А.П.

Тема уроку. Зональність світового сільського господарства. Найбільші країни-експортери сільськогосподарської продукції. Практична робота №3 «Визначення основних технічних культур, які вирощують у помірному й тропічному кліматичних поясах, обґрунтування встановлених відмінностей». Тестовий контроль знань з теми: «Сільське господарство»

Мета уроку:

Навчальна- удосконалити знання про чинники розміщення окремих галузей сільськогосподарського виробництва на прикладі головних технічних культур світу; систематизувати знання про зональну спеціалізацію сільського господарства; дізнатися про головних гравців на ринку сільськогосподарської продукції у світі; з’ясувати причини такого лідерства; удосконалити навички аналізу інформаційних джерел, систематизації природних і суспільно-економічних знань; перевірити рівень знань і практичних навичок учнів за темою «Сільське господарство»;

Розвивальна – розвивати навички практичного засвоєння здобутих знань, аналізування та синтезування інформації, робити порівняльні економічні висновки; формувати підприємницькі якості;

Виховна мета - виховувати повагу до тяжкої сільськогосподарської праці; дбайливе ставлення до продуктів, акуратність, відповідальність. 

Методична мета :  Використання комп’ютерних тестів на уроках географії

Тип уроку: застосування знань, навичок й умінь

Форми, методи, прийоми:

Дидактичне забезпечення: настінні карти, географічні атласи, контурні карти, картки із завданнями практичної роботи, підручники, робочі та практичні зошити учнів

Матеріально-технічне забезпечення уроку: комп’ютери, ноутбуки, проектор

Міжпредметні зв’язки: інформатика, історія,

Інформаційні джерела: Фільм Яна Артюса-Бертрана та Люка Бессона «Дім», інтернет

ХІД УРОКУ

І Організаційна частина (  хв)

Привітання

Перевірка присутніх

Налаштування на урок

ІІ Мотивація навчальної та пізнавальної діяльності

(Під супровід презентації )

У часи Середньовіччя бажання надати стравам пікантного смаку спеціями призводило до війн, блокад світових торгових шляхів і навіть до глобальних географічних відкриттів. Зараз будь-яка продукція є предметом цивілізованих ринкових відносин. Здавалося, передові держави могли б поберегти свої землі, відмовитися від важких умов праці для своїх громадян, зменшити ризикований унаслідок примх погоди бізнес і просто закуповувати продукти в менш розвинених держав. Але це не так! Майже всі високорозвинуті країни світу є активними постачальниками товарів на ринок сільськогосподарської продукції, а країни, що розвиваються, щосили намагаються стати гравцями цього ринку.

На сьогоднішньому уроці головним нашим завданням буде визначення цих головних гравців сільськогосподарської продукції.

І ми можемо поставити собі за мету :

з’ясувати причини такого лідерства,

удосконалити знання про причини розміщення окремих галузей сільськогосподарського виробництва на прикладі головних технічних культур світу;

розвивати навички практичного застосування набутих знань;

і звичайно, ми маємо поважати тяжку сільськогосподарську працю.

Тому темою сьогоднішнього уроку буде:

Зональність світового сільського господарства. Найбільші країни-експортери сільськогосподарської продукції. Практична робота №3 «Визначення основних технічних культур, які вирощують у помірному й тропічному кліматичних поясах, обґрунтування встановлених відмінностей». Тестовий контроль знань з теми: «Сільське господарство».

ІІІ Актуалізація опорних знань, умінь та навичок

На домашнє завдання вам треба було дізнатися про особливості вирощування основних сільськогосподарських зернових та технічних рослин рослин.

Доповіді учнів

1.               Пшениця

Здавна в Україні головними зерновими є озимі культури: пшениця, жито, ячмінь, - площа яких у середньому становить 7-8 млн га. Визначальною зерновою культурою вважають пшеницю озиму, яку сіють у межах 6-7 млн га. Врожайність культури залежить від природного та техногенного ресурсного забезпечення.

До природних факторів слід віднести природну родючість ґрунту, забезпеченість рослин вологою та теплом, рівень надходження та використання посівами фотосинтетичної активної радіації.

Проте за останні 10-15 років природні фактори в Україні суттєво змінилися, особливо кліматичні - в бік потепління. За даними українського Гідрометцентру, за останні десять років у Лісостепу України середньорічна добова температура підвищилася на 0,9°С. Гідротермічний коефіцієнт у Поліссі із 1,4-1,5 наблизився до 1,3 (зона достатнього зволоження), у Лісостепу - з 1,3 знизився до 1,2 (зона слабкої посушливості), а в Степу - з 1,2 до 1 (зона посушливості). Такі кліматичні зміни слід обов'язково враховувати під час вирощування сільськогосподарських культур.

Пшениця — холодостійка культура. Її насіння починає проростати при температурі 1-2 °C. Оптимальна температура під час сівби — 14 — 16 °C. При температурі 25 °C і вище формуються ослаблі проростки з тонкими корінцями, які сильно уражуються хворобами. Щоб рослини витримували взимку зниження температури, вони повинні бути добре загартованими. Загартуванню сприяє сонячна погода в передзимовий період протягом 12 — 14 днів та посилене фосфорно-калійне живлення. Високоморозостійкі сорти витримують взимку зниження температури в зоні вузла кущення до мінус 19 — 20 °C, звичайні — до мінус 17-18 °C. На початку зими пшениця має найвищу морозостійкість, яка до весни поступово знижується. Значне зниження морозостійкості відбувається при періодичному відтаванні та замерзанні ґрунту. Особливо шкідливі перепади температури ранньою весною, коли вже почалось відростання рослин і температури вдень підвищуються до 5-10 °C тепла, а вночі знижуються до мінус 8 — 10 °C.

2.               Кукурудза

Кукурудза — одна з найпоширеніших і найважливіших сільськогосподарських культур у світі. В основному її вирощують на зерно і для виробництва кормів. У світовому рільництві, у тому числі й в Україні, кукурудзу використовують як універсальну культуру — на корм худобі (стебла і качани), для продовольчих і технічних потреб — виробництва круп і борошна, харчового крохмалю та рослинної олії, меду й цукру, декстрину та етилового спирту, амілази, що служить людині при виробництві фото- та кіноплівок і синтетичних тканин, з сортів восковидної кукурудзи у промисловості виготовляють пластмаси, синтетичні плівки, целофан, з оболонок кукурудзяного качана виготовляють папір, кошики та капелюхи тощо. З качанів отримують фурфурол, який потрібний у виробництві синтетичних смол і інших хімічних матеріалів. Останнім часом збільшилась її частка у виробництві біопалива та біогазу.

Кукурудза — високопродуктивна культура. За короткий час вона формує більше органічної маси, ніж інші культурні рослини. Водний, температурний, світловий та поживний режими мають велике значення при вирощуванні кукурудзи, тому при несприятливих умовах знижується кількість і маса зерен, особливо у верхівці качана. Сонячної енергії кукурудза потребує значно більше, ніж зернові колосові та інші культури, а за її дефіциту (затінені місця, загущеність посівів, тривала хмарна погода) веґетаційний період цієї культури подовжується, а врожайність знижується. Це призводить до погіршення якості зерна

В зерні кукурудзи більше 70% крохмалю, а в пшениці — 64%, але в пшениці 17% білку, а в кукурудзі всього 10%, і кукурудзяний білок бідніший незамінними амінокислотами. Жовта кукурудза — єдиний злак, багатий каротином: до 9 мг в 100 г зерна.

3.               Рис

Культивація рису вимагає багато тепла і вологості; веґетаційний період скороспілих сортів 85 — 110 днів. Здебільш рис вирощують при постійному суцільному затопленні поля впродовж усього вегетаційного періоду. Світове виробництво рисового зерна в 1968 році становило 280,5 млн т (для порівняння: пшениці — 337,0 млн т).

В Україні й на Кубані сіяти рис почали у 1930-х роках. Посіви рису зосереджені головним чином на малопродуктивних, штучно зрошуваних солонцевих ґрунтах Північного Причорномор'я та на території Присивашшя й засолених заплавних землях долин Дунаю і Буга.

Один і той же вид рису, оброблений по-різному, має різний колір, смак, поживні властивості і час приготування. По виду обробки рис поділяють на коричневий (мінімальна обробка із збереженням більшої частини поживних речовин зерна), білий (шліфований білосніжний рис — найпоширеніший тип обробки) і пропарений (спеціально оброблений паром з метою утримання вітамінів і мінералів в зерні, а не у висівковий оболонці).

4.               Соя

Со́я культу́рна— однорічна трав'яниста культурна рослина родини бобових, зовні подібна до квасолі, одна з найдавніших їстівних культур. Походить з Південно-східної Азії, поширена у Китаї, Індонезії, Японії, США, Австралії, Кореї, на Далекому Сході Росії, в Україні — в Лісостепу і Степу.

Соя — культура мусонного клімату, має підвищені вимоги до забезпечення вологою і теплом. Потреба в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо зменшуються.

Свіжа соя містить отруйні білки, що нейтралізуються інтенсивним пропарюванням. В різних країнах світу із бобів сої виготовляють борошно, крупи, олію, молоко, печиво, хліб, цукерки, ковбасу, каву, шоколад, цілий ряд кулінарних страв. Велика роль сої у вирішенні проблеми білка в тваринництві.

5.               Гречка

Гречка -  може виростати до одного метра на бідних ґрунтах і коли коротке літо. Має дуже поживні темні трикутні зерна, які люди вживають для харчування, а також використовують у тваринних кормах. З гречки виготовляють дієтичне гречане борошно, або варять гречану кашу. В Україні гречкку вирощують на Поліссі.

6.               Цукровий буряк

Цукровий буряк — найважливіша в Україні технічна рослина, сировинна база цукрової промисловості; різновид буряка звичайного.

Його коренеплід, який досягає 500 г і більше ваги містить 11% — 19% цукру.

З цукрових буряків виробляють, крім цукру, патоку, з якої одержують спиртові дріжджі, гліцерин тощо. Гичку використовують як корми для свійських тварин.

Початок вирощування цукрових буряків в Україні припадає на 1820-і pp.; у 1840-их pp. Україна стала основним районом виробництва цукру, завдяки сприятливим ґрунтовим умовам, а також наявності поміщицьких маєтків і робочої сили. Цукрові буряки були поширені у смузі Лісостепу на Правобережжі (Київська і Подільська губернія) і на Лівобережжі (Сумщина). Найбільшу площу мали поміщицькі плантації, менше — заводські; селянські становили до 20%. Врожайність цукрових буряків за дореволюційних часів дорівнювала в середньому 165 центнерів з 1 га.

Цукрові буряки з'явився в результаті роботи селекціонерів. У 1747 році Андреас Маргграф з'ясував, що цукор, який до того отримували з цукрового очерету, міститься і в буряках. У той час учений зміг встановити, що вміст цукру в кормових буряку становило 1,3%. У нинішніх сортах цукрових буряків, виведених селекціонерами, воно перевищує 20%.

На території сучасних Росії та України цукровий буряк з'явився в першій половині XIX століття. Провідними цукрозаводчиками Російської імперії були такі підприємці, як Терещенко, Харитоненко, Ханенко, Бродські і Животовський.

7.               Цукрова тростина

Цукрова тростина походить з тропічної Південно-східної Азії. Товсте стебло зберігає багато енергії у вигляді сахарози в соку, її досить легко виділити, випарюючи воду. Виробництво кристалічного цукру вже існувало в Індії близько 500 років до н. е. Близько 8 століття н. е. араби представили цукор країнам басейну Середземного моря і цукрова тростина почала культивуватися в Іспанії. Вона була серед перших культурних рослин, завезених до Америки іспанцями і португальцями.

Використання цукрової тростини включає виробництво цукру, меляси, рому і етанолу для палива.

8.               Олійна пальма

Олія з плодів цієї рослини виготовляли з давніх часів. Глечик зі слідами пальмової олії був виявлений при археологічних розкопках африканських могильників, що відносяться до третього тисячоліття до н. е.. Однак обробляти її в промислових масштабах почали лише в XX столітті, коли олією з її плодів зацікавились компанії, що виробляють маргарин і мило. У 1911 році було розпочато широкомасштабне розведення олійної пальми в Індонезії, а в 1919 році — в Малайзії. Також були значно розширені площі, зайняті олійної пальмою в країнах Африки. Зараз олійна пальма стала однією з провідних олійних культур у світі. У 1988 році світове виробництво олії з плодів олійної пальми становила 9,1 млн тонн і з кожним роком воно все збільшується.

Олійну пальму розмножують насінням. Для стимуляції проростання насіння їх піддають дії підвищеної (37-40) температури. Після проростання насіння висівають в розплідники. З одного гектара розплідника отримують до 20 тисяч саджанців, цього достатньо для посадки 60-130 гектарів промислових плантацій.

Підвищення врожайності домагаються введенням сучасних інтенсивних технологій обробітку замість застарілих, що використовуються з давніх часів місцевим населенням в Африці, а також виведенням нових, більш врожайних і дають більший вихід олії гібридів і сортів олійної пальми.

9.               Бавовник

Культивований бавовник хоча і є багаторічною рослиною, проте найчастіше його вирощують як однорічник. Основне призначення бавовнику — одержання волокна — головної сировини для текстильної промисловості. З волокна виготовляють різноманітні тканини, нитки, технічні вироби; з підпушку — вату, штучний фетр та ін.; з насіння добувають олію. Макуха — цінний корм для сільськогосподарських тварин. Крім тканин з бавовника виготовляють колодій, целулоїд для фотоплівки, сурогат шкіри, гуми тощо.

Бавовник є однією із сільськогосподарських культур, вирощуваних в зонах зрошувального землеробства і найбільш пристосованих до умов пустелі.

ІV Повторення та удосконалення знань

Прийом «Практичність теорії»

(із використанням Смарт-дошки)

Практична робота №3

Тема. Визначення основних зернових і технічних культур, що їх вирощують у помірному й тропічному кліматичних поясах, та обґрунтування встановлених відмінностей

Мета: розвинути й закріпити вміння: наводити приклади впливу природних чинників на спеціалізацію сільського господарства регіонів і країн світу; знаходити й показувати на карті світу зони (райони) вирощування пшениці, кукурудзи, рису, бавовнику, льону-довгунця, соняшнику, сої, маслин, олійної пальми, цукрової тростини, цукрового буряку, картоплі, чаю, кави, какао-бобів тощо; аналізувати тематичні карти поширення вирощування сільськогосподарських культур.

Обладнання: географічні атласи, підручник

 Завдання 1. Скориставшись текстом підручника, географічним атласом, і додатковими джерелами, заповніть таблицю назвами основних технічних культур.

Групи технічних культур	Кліматичні пояси
	Помірний	Тропічний
Цукроносні
Волокнисті
Олійні
Крохмаленосні
Каучуконосні
Тонізуючі

 

Завдання 2. За картами географічного атласу визначте основні райони вирощування зернових культур у світі.

Види зернових культур	Країна-лідер з виробництва зернових культур	Кліматичний пояс
Пшениця
Кукурудза
Рис

 

Завдання 3. На контурній карті світу позначте способом якісного фону межі помірного, субтропічного і тропічного поясів.

 Висновок:

• Про можливості кожного поясу та окремих його частин забезпечити своїх мешканців олійними, цукроносними, волокнистими та тонізуючими речовинами
• Який пояс має більше можливостей
• На спеціалізації яких країн це може позначитися, у яких країн є виняткові можливості бути головним гравцем на ринку цієї культури, чи продукції, виготовленої з неї
• Чи є в цьому списку Україна

 

V Перевірка знань

Виконання підсумкового тесту за темою «Сільське господарство» на комп’ютерах.

За тему «Сільське господарство» ви щойно отримали оцінки, які я виставлю в журнал.

За практичну роботу оцінка буде виставлятись на основі ваших виконаних завдань у зашиті і контурній карті та відповідей на уроці.

VI Підсумки уроку. Рефлексія

Прийом «Власний досвід»

Якби ви були агро-підприємцем у Строкові: оцініть свої можливості для організації сільськогосподарської підприємницької діяльності у своїй місцевості.

Прийом «Роблю висновок»

Ми здійснили велику роботу під час вивчення сільського господарства України та світу, зокрема вчилися збирати, систематизувати та аналізувати інформацію за цією тематикою. Можливо, за 5-10 років ситуація в цій галузі зміниться – на ринку з’являться нові країни, інші втратять свої позиції, але за потреби ви завжди зможете оцінити нову інформацію. Здобуті знання та систематизована інформація стануть вам у пригоді під час вивчення харчової, легкої промисловостей світу та України.

VІI Домашнє завдання

Підготуйте повідомлення про кількість лісів у країнах G-7, та по дві- три Африканські та Південноамериканські країни (у відсотках).

 

 

Картка 1. Агрокліматичні особливості тропічного поясу

У тропічному поясі температура не опускається до 0 °С і нижче ані в повітрі, ані на ґрунті (за винятком високогірних районів); середній з абсолютних річних мінімумів температури повітря вище 5 °С. Середня температура повітря найхолоднішого місяця 15–20 °С. Річна амплітуда температури повітря невелика (5–8 °С) за досить великої добової амплітуди; суми активних температур 6000–8000 °С і більше. Чергують сухі та дощові періоди різної тривалості; річна сума опадів по території поясу дуже мінлива — від 100–150 мм в тропічних пустелях до 10 000–12 000 мм у зонах надмірного зволоження.

Рослини цього поясу протягом усього року забезпечені теплом і вологою в багатьох районах, тому майже безперервно вегетують. Склад культур надзвичайно різноманітний. Землеробство побудовано на основі культур багаторічних рослин. Однорічні посіви дають кілька врожаїв на рік. Види польових робіт та їх напруження незмінні протягом року.

Екологічні особливості рослин тропічного поясу: нездатність рослин переносити зниження температури нижче 5 °С; однакова вимогливість їх до тепла і світла в усі фази розвитку; незакінченість циклів розвитку в багаторічних рослин (тобто одночасне існування дозрілих плодів, бруньок, квітів і плодів, що не дозріли); затягування вегетації в разі подовження дня для однорічних рослин

 

Картка 2. Агрокліматичні особливості помірного поясу

Клімат поясу дуже різноманітний. Тривалість вегетаційного періоду від 200 днів на південній межі до 40 днів і менше — на північній. Середня температура повітря найтеплішого місяця трохи вище 15 °С. Сума активних температур від 1000 °С на північній межі поясу до 3500–4000 °С на південній. Сніговий покрив здебільшого стійкий (нестійкий тільки в південних районах поясу). Середній з абсолютних річних мінімумів температури повітря на південному кордоні — –10 °С, а в північних районах — нижче –50 °С.

Річна сума опадів різко змінюється територією поясу.

Характеризується одним річним вегетаційним періодом і «неробочим» зимовим сезоном. Здебільшого за рік забезпечений один урожай. Склад культурної рослинності менш різноманітний, ніж у агрокліматичних поясах жаркого теплового поясу. Основні культури тут злакові (озимі та ярі) та коренеплоди, а з деревних — плодові. Польові роботи навесні, улітку і восени дуже напружені.

Рослини, починаючи вегетацію за температур близько 5–10 °С, в наступні фази розвитку вимагають вищих температур (близько 15–20 °С); вони стійкіші до заморозків на початку розвитку. Здебільшого це рослини довгого дня. Озимі та деревні відрізняються високою морозостійкістю

 

 

 

 

1. Пшениця

Пшениця — холодостійка культура. Її насіння починає проростати при температурі 1-2 °C. Оптимальна температура під час сівби — 14 — 16 °C. При температурі 25 °C і вище формуються ослаблі проростки з тонкими корінцями, які сильно уражуються хворобами. Щоб рослини витримували взимку зниження температури, вони повинні бути добре загартованими. Загартуванню сприяє сонячна погода в передзимовий період протягом 12 — 14 днів та посилене фосфорно-калійне живлення. Високоморозостійкі сорти витримують взимку зниження температури в зоні вузла кущення до мінус 19 — 20 °C, звичайні — до мінус 17-18 °C. На початку зими пшениця має найвищу морозостійкість, яка до весни поступово знижується. Значне зниження морозостійкості відбувається при періодичному відтаванні та замерзанні ґрунту. Особливо шкідливі перепади температури ранньою весною, коли вже почалось відростання рослин і температури вдень підвищуються до 5-10 °C тепла, а вночі знижуються до мінус 8 — 10 °C.

Проте за останні 10-15 років природні фактори в Україні суттєво змінилися. За даними українського Гідрометцентру, за останні десять років у Лісостепу України середньорічна добова температура підвищилася на 0,9°С. Коефіцієнт зволоження у Поліссі наблизився до 1,3 (зона достатнього зволоження), у Лісостепу - знизився до 1,2 (зона слабкої посушливості), а в Степу - до 1 (зона посушливості). Такі кліматичні зміни слід обов'язково враховувати під час вирощування сільськогосподарських культур.

 

 

 

 

 

2.               Кукурудза

Кукурудза — одна з найпоширеніших і найважливіших сільськогосподарських культур у світі. В основному її вирощують на зерно і для виробництва кормів. У світовому рільництві, у тому числі й в Україні, кукурудзу використовують як універсальну культуру — на корм худобі (стебла і качани), для продовольчих і технічних потреб — виробництва круп і борошна, харчового крохмалю та рослинної олії, меду й цукру, декстрину та етилового спирту, амілази, що служить людині при виробництві фото- та кіноплівок і синтетичних тканин, з сортів восковидної кукурудзи у промисловості виготовляють пластмаси, синтетичні плівки, целофан, з оболонок кукурудзяного качана виготовляють папір, кошики та капелюхи тощо. З качанів отримують фурфурол, який потрібний у виробництві синтетичних смол і інших хімічних матеріалів. Останнім часом збільшилась її частка у виробництві біопалива та біогазу.

Кукурудза — високопродуктивна культура. За короткий час вона формує більше органічної маси, ніж інші культурні рослини. Водний, температурний, світловий та поживний режими мають велике значення при вирощуванні кукурудзи, тому при несприятливих умовах знижується кількість і маса зерен, особливо у верхівці качана. Сонячної енергії кукурудза потребує значно більше, ніж зернові колосові та інші культури, а за її дефіциту (затінені місця, загущеність посівів, тривала хмарна погода) веґетаційний період цієї культури подовжується, а врожайність знижується. Це призводить до погіршення якості зерна

В зерні кукурудзи більше 70% крохмалю, а в пшениці — 64%, але в пшениці 17% білку, а в кукурудзі всього 10%, і кукурудзяний білок бідніший незамінними амінокислотами. Жовта кукурудза — єдиний злак, багатий каротином: до 9 мг в 100 г зерна.

 

 

3.               Рис

Культивація рису вимагає багато тепла і вологості; веґетаційний період скороспілих сортів 85 — 110 днів. Здебільш рис вирощують при постійному суцільному затопленні поля впродовж усього вегетаційного періоду. Світове виробництво рисового зерна в 1968 році становило 280,5 млн т (для порівняння: пшениці — 337,0 млн т).

В Україні й на Кубані сіяти рис почали у 1930-х роках. Посіви рису зосереджені головним чином на малопродуктивних, штучно зрошуваних солонцевих ґрунтах Північного Причорномор'я та на території Присивашшя й засолених заплавних землях долин Дунаю і Буга.

Один і той же вид рису, оброблений по-різному, має різний колір, смак, поживні властивості і час приготування. По виду обробки рис поділяють на коричневий (мінімальна обробка із збереженням більшої частини поживних речовин зерна), білий (шліфований білосніжний рис — найпоширеніший тип обробки) і пропарений (спеціально оброблений паром з метою утримання вітамінів і мінералів в зерні, а не у висівковий оболонці).

 

 

 

 

 

 

 

 

4.               Соя

Со́я культу́рна— однорічна трав'яниста культурна рослина родини бобових, зовні подібна до квасолі, одна з найдавніших їстівних культур. Походить з Південно-східної Азії, поширена у Китаї, Індонезії, Японії, США, Австралії, Кореї, на Далекому Сході Росії, в Україні — в Лісостепу і Степу.

Соя — культура мусонного клімату, має підвищені вимоги до забезпечення вологою і теплом. Потреба в теплі зростає від проростання насіння до сходів, а потім до цвітіння і формування насіння, під час дозрівання вимоги до температури дещо зменшуються.

Свіжа соя містить отруйні білки, що нейтралізуються інтенсивним пропарюванням. В різних країнах світу із бобів сої виготовляють борошно, крупи, олію, молоко, печиво, хліб, цукерки, ковбасу, каву, шоколад, цілий ряд кулінарних страв. Велика роль сої у вирішенні проблеми білка в тваринництві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5.               Гречка

Гречка -  може виростати до одного метра на бідних ґрунтах і коли коротке літо. Має дуже поживні темні трикутні зерна, які люди вживають для харчування, а також використовують у тваринних кормах. З гречки виготовляють дієтичне гречане борошно, або варять гречану кашу. В Україні гречкку вирощують на Поліссі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6.               Цукровий буряк

Цукровий буряк — найважливіша в Україні технічна рослина, сировинна база цукрової промисловості; різновид буряка звичайного.

Його коренеплід, який досягає 500 г і більше ваги містить 11% — 19% цукру.

З цукрових буряків виробляють, крім цукру, патоку, з якої одержують спиртові дріжджі, гліцерин тощо. Гичку використовують як корми для свійських тварин.

Початок вирощування цукрових буряків в Україні припадає на 1820-і pp.; у 1840-их pp. Україна стала основним районом виробництва цукру, завдяки сприятливим ґрунтовим умовам, а також наявності поміщицьких маєтків і робочої сили. Цукрові буряки були поширені у смузі Лісостепу на Правобережжі (Київська і Подільська губернія) і на Лівобережжі (Сумщина). Найбільшу площу мали поміщицькі плантації, менше — заводські; селянські становили до 20%. Врожайність цукрових буряків за дореволюційних часів дорівнювала в середньому 165 центнерів з 1 га.

Цукрові буряки з'явився в результаті роботи селекціонерів. У 1747 році Андреас Маргграф з'ясував, що цукор, який до того отримували з цукрового очерету, міститься і в буряках. У той час учений зміг встановити, що вміст цукру в кормових буряку становило 1,3%. У нинішніх сортах цукрових буряків, виведених селекціонерами, воно перевищує 20%.

На території сучасних Росії та України цукровий буряк з'явився в першій половині XIX століття. Провідними цукрозаводчиками Російської імперії були такі підприємці, як Терещенко, Харитоненко, Ханенко, Бродські і Животовський.

 

 

7.               Цукрова тростина

Цукрова тростина походить з тропічної Південно-східної Азії. Товсте стебло зберігає багато енергії у вигляді сахарози в соку, її досить легко виділити, випарюючи воду. Виробництво кристалічного цукру вже існувало в Індії близько 500 років до н. е. Близько 8 століття н. е. араби представили цукор країнам басейну Середземного моря і цукрова тростина почала культивуватися в Іспанії. Вона була серед перших культурних рослин, завезених до Америки іспанцями і португальцями.

Використання цукрової тростини включає виробництво цукру, меляси, рому і етанолу для палива.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

8.               Олійна пальма

Олія з плодів цієї рослини виготовляли з давніх часів. Глечик зі слідами пальмової олії був виявлений при археологічних розкопках африканських могильників, що відносяться до третього тисячоліття до н. е.. Однак обробляти її в промислових масштабах почали лише в XX столітті, коли олією з її плодів зацікавились компанії, що виробляють маргарин і мило. У 1911 році було розпочато широкомасштабне розведення олійної пальми в Індонезії, а в 1919 році — в Малайзії. Також були значно розширені площі, зайняті олійної пальмою в країнах Африки. Зараз олійна пальма стала однією з провідних олійних культур у світі. У 1988 році світове виробництво олії з плодів олійної пальми становила 9,1 млн тонн і з кожним роком воно все збільшується.

Олійну пальму розмножують насінням. Для стимуляції проростання насіння їх піддають дії підвищеної (37-40) температури. Після проростання насіння висівають в розплідники. З одного гектара розплідника отримують до 20 тисяч саджанців, цього достатньо для посадки 60-130 гектарів промислових плантацій.

Підвищення врожайності домагаються введенням сучасних інтенсивних технологій обробітку замість застарілих, що використовуються з давніх часів місцевим населенням в Африці, а також виведенням нових, більш врожайних і дають більший вихід олії гібридів і сортів олійної пальми.

 

 

 

 

 

 

9.               Бавовник

Культивований бавовник хоча і є багаторічною рослиною, проте найчастіше його вирощують як однорічник. Основне призначення бавовнику — одержання волокна — головної сировини для текстильної промисловості. З волокна виготовляють різноманітні тканини, нитки, технічні вироби; з підпушку — вату, штучний фетр та ін.; з насіння добувають олію. Макуха — цінний корм для сільськогосподарських тварин. Крім тканин з бавовника виготовляють колодій, целулоїд для фотоплівки, сурогат шкіри, гуми тощо.

Бавовник є однією із сільськогосподарських культур, вирощуваних в зонах зрошувального землеробства і найбільш пристосованих до умов пустелі.