Уроки позакласного читання у 9 класі

Уроки позакласного читання у 9 класі

Урок №1

Тема.             «Чому відступництва у нас так много,і чом відступництво для

                       нас не є страшне?»

                       (Урок позакласного читання за романом Р.Іваничука»Мальви»)

Мета уроку:  познайомити учнів із життям і творчістю Р.Іваничука;викли -

                       кати інтерес до вивчення творів письменника;з’ясувати при -

                       чини виникнення в українського народу таких негативних рис

                       національного характеру,як яничарство,манкуртство;заохоти -

                       ти учнів до моральних пошуків свого власного»я» у сучасному

                       світі;розвивати у школярів навички пошукової роботи,вміння

                       користуватися текстовим матеріалом,зв’язно висловлювати вла-

                       сні думки;виховувати гідних синів і дочок нашої Вітчизни.

Обладнання: портрет Р.Іваничука,виставка його художніх творів,схеми

                       до уроку,творчі проекти.

Тип уроку:урок-роздум.

Епіграф:                                                       Мужній той,хто знає,за що бореться.

                                                                      Тільки зрадники стають боягузами.

                                                                                            Роман Іваничук

                                                           Хід уроку

1.Організаційний момент.

2.Оголошення теми та мети уроку.

   Мотивація навчальної діяльності учнів.

  Вступне слово вчителя. Існує така закономірність,що кожен із нас бере з духовної скарбниці людства лише те,що може взяти і осягнути. Тому саме від вас залежить,що ви візьмете з сьогоднішнього уроку для себе,які сторони життя людської душі,цілих народів зможете відкрити.

   Кажуть,історію вивчають,щоб краще зрозуміти сучасне і передбачити майбутнє. Сьогодні ми звертаємося  до Р.Іваничука та його історичного роману «Мальви»,щоб,пізнаючи минуле нашого народу,розібратися в собі і дати відповіді на запитання ,які хвилюють нас,українців, не одне століття:чиї ми діти?Якими склалися як нація?Якими потрібно прагнути бути далі?

Адже минуле,як стверджує сам Роман Іваничук,»невід’ємна частка нашого буття,і якби трапилося найстрашніше-втрата людської пам’яті,- людство стало б ураз примітивною біологічною масою,яка здатна сприймати світ,але не здатна передати набутий досвід,закодований в матерії любові й ненависті,майбутньому поколінню.»

3.Осмислення нового матеріалу.

Знайомство із постаттю Р.Іваничука.

Учитель:під час першого знайомства із людиною велике враження справляє її зовнішність. Давайте придивимося до фото письменника(взяте із

бібліотечки учителя-словесника в журналі «Дивослово»). Що ви могли б сказати про нього з першого погляду?

(Учні відповідають на запитання учителя,виступаючи в ролі своєрідних психологів,так вони вчаться бути спостережливими,уміти визначати риси вдачі людини вже під час першого з нею знайомства. Зокрема,школярі відзначають мудрий погляд людини,яка багато прожила(адже волосся має вже сиве),яка пройшла багато випробувань. Письменник відкритий,відвертий,у його поставі відчуваються гідність,сильна воля.)

Учитель:перевірити правильність ваших суджень допоможе проект групи біографів - дослідження життєвого і творчого шляху Р.Іваничука . Презентація проекту           

Уся моя мова-це молитва до Бога і до своєї нації

                                                                 На підсумки найбільше права мають

                                                                 нарід і Бог,то їм судити,чи мудро ми    

                                                                 повелися з дарованим нам талантом,

                                                                 чи не занедбали його і яка нам нале -

                                                                 жить нагорода за працю

                                                                                               Роман Іваничук

   Якою б принадною та ефектною не була поява нового таланту в мистецтві,все одно та

подія  приречена на забуття,якщо вона не продовжується довготривалим,а то й – на все життя - святом його розвитку,його радісних видозмін,несподіваних відгалужень та ненаситного себе шукання в кожному новому творі.

   Отоді читач має право сказати:»Талант дістався тому,хто його заслуговує, він належить саме тому,хто його вартий.»

   Саме такий варіант творчої біографії підтвердив Роман Іваничук,який на початку 50-х років прийшов в українську літературу безіменним ще юнаком із гуцульського села,а на схилі літ лишається широко відомим письменником,чиї твори можуть представляти духовність нашого народу на найвищому рівні.

   Хай не вирішальне,а все ж –дуже суттєве значення у формуванні саме художнього світорозуміння Романа Іваничука мала»географічна прив’язка»його дитинства. Коломийщина в 30-х роках 20 століття,завдяки отій новій сільській інтелігенції,яка формувалася під впливом Франка,Стефаника ,Федьковича,Кобилянської,була особливо жадібною і довірливою до художнього слова. Інтелігенція народжувалася в самих надрах гуцульського простолюду,народжувалася рясно в містах і глухих селах,здебільшого це були вчителі,які виховувалися на пристрасному слові прогресивних письменників,а тому й увірували в «культ духовності»,в очищаючу всеможність слова,наснаженого художньою силою.

    Напевне,вірив у це й сільський вчитель Іван Іваничук із села Трач на Коломийщині,в сім’ї якого в 1929 році й народився Роман. Батько хотів бачити свого меншого сина справжнім,високоосвіченим інтелігентом. Він не був винятком,бо так само думав і селянин із сусіднього села Стопчатів Василь Павличко. Тож не випадково і звела коломийська гімназія двох гуцульських хлопчаків. Адже й справді невідомо,як би склалися їхні долі,коли б не зійшлися Роман Іваничук та Дмитро Павличко в гімназійному

класі,коли б ще в юності вони не «підсвітили»один одного спрагою самопізнання та самоствердження. Невідомо,чи мала б наша література і поета Павличка, і прозаїка Іваничука,коли б вони не мали один одного за близький,постійно відчутний реальний взірець,шануючи один в одному і людські чесноти,і творчі успіхи,і невдачі.

   Першим вступає до Львівського університету Дмитро Павличко. Роман Іваничук,після трирічної служби в армії,під впливом уже знаного на той час у Львові молодого поета Дмитра Павличка - теж вступає на факультет української філології. Він ще довго і вперто шукатиме в собі своє власне слово,і ця мужня терплячість потім усе ж віддячить йому.

   Перші новели Романа Іваничука підтримає і опублікує згодом у «Жовтні»Григорій Тютюнник,але молодий новеліст не квапитиметься перейти в професійні літератори. По закінченню  університету він іще кілька років учителюватиме в сільській школі,де й напише свій перший роман «Край битого шляху»(1964)

   Роман Іваничук майже приховав од читача період свого літературного учнівства. Це сталося,либонь,тільки тому,що привело його в прозу не марнослав’я чи утаємничене честолюбство,а одержиме бажання переселити в слово лише те,що пережив і перестра –ждав він сам і люди,які владно ввійшли в його свідомість або ж залишили в ній незабутній слід чи відблиск.

Молодий літературний талант Романа Іваничука змужнів серед цілої когорти обдарованої молоді. Це-Євген Гуцало,Володимир Дрозд,Григір Тютюнник,Валерій Шевчук,які відкрили нові тематичні пласти нашої прози і одразу ж привернули до себе увагу читача.

  Перша книжка новел побачила світ у 1958 році. Та жага самовдосконалення породжувала в Іваничуку здатність щоразу бути іншим,залишаючись письменником самобутнім і глибоким,що вміє відкривати в собі нові грані художнього світобачення.

   Коли Роман Іваничук уже набрав певний творчий досвід,несподівано для читача спробував себе в історичній прозі,яка вимагала не лише виснажливої,багаторічної дослідницької праці,особливої інтуїції,вміння слухати історію,а й потужної творчої уяви,здатної подолати спресовану товщу часу й оживити минуле в крові та плоті наших предків-і при  тому залишитися нашим сучасником. Роман Іваничук заглибив свій письменницький талант в історію як пристрасний сучасник,мислитель,який дошукується джерел духовної краси і неопалимої віри нашого народу в його найсвятіші ідеали.

                                   Найвідоміші історичні твори Романа Іваничука

             «Мальви»                             «Черлене вино»                  «Манускрипт з

             («Яничари»)                                                                        вулиці Руської»

             «Вода з каменю»                    «Четвертий вимір»            «Шрами на скелі»

             «Журавлиний крик»             «Орда»

   Роман Іваничук - лауреат премії імені А.Головка за роман»Манускрипт з вулиці Руської» та лауреат Державної премії імені Т.Г.Шевченка за1985рік за романи»Вода з каменю»і «Четвертий вимір». Він може пишатися тим,що прожив довге і гідне життя,за плечима лишивши і організацію товариства української мови»Просвіта»,і видавництво творів українських письменників,і багаторічну суспільну діяльність-депутатство у Верховній Раді України. А ще(і найголовніше)- це  письменницьку працю,якою займається і дотепер.

   Яким же постав в очах своїх сучасників Роман Іванович?

«Іваничук ніколи не почувався відокремленим від своєї землі і людей,котрі на ній живуть»

                                                                                                      Ніна Бічуя

«Він не опускався до каяття за свої національні «помилки»,стояв на своєму»

                                                                                                       Роман Безпалків

«Іваничук ніколи не був інтриганом,режисером,творцем якихось прихованих підступних дій чи ситуацій»                                                                           А.Шевченко

Кожний бачить Іваничука - людину й Іваничука - письменника по-своєму…

З одного боку,- оптимістичний максималіст,життєлюб,вірний своїм переконанням. З іншого ж боку-непоступливий,різкий,упертий. Щоб краще зрозуміти його як особистість,спробуємо взяти у нього уявне інтерв’ю,використовуючи  власне вислови самого Романа Івановича( із сторінок преси.)

Інтерв’ю з Романом Іваничуком

- Найкраще місце на землі?

«Моє село Трач-воно дало мені натхнення для багатьох речей»

- Дитинство і старість?

«Старість-це моє дитинство,помножене на досвід,на роки,на те,що називається мудрість»

- Смирення і гординя?

«Я того не мав. Мене ніколи не розпирало від усвідомлення,що я письменник. Це просто праця»

- Політика?

«Їй я віддав 10 років свого життя. Я працював з патріотичного і національного обов’язку,але про політичну кар’єру не мріяв ніколи.»

- Кумири,опудала,божки?

«Кумирів я ніколи не знав,опудал бачив скільки завгодно-опудал є півсвіту,а божки совєтські - оті,що любили понад усе сидіти в президії й стояти за трибунами-то їх ще й нині не бракує».

-Вершини?

«Без сумніву,Франко. Ми приречені на те,щоб пізнавати його,рахуватися з ним,учитися в нього. Він був учителем усієї нації».

- Пошуки істини?

«Ми завше тільки в наближенні до істини,а та,котра для всіх,- таки лиш Бог,якого ніхто не пізнав. Пізнати годі-можна тільки вірити.

Під свою осінь людина стає такою,якою вона була задумана Господом Богом,вона в старості гарна-приходить мудрість,розважливість. Із того запального крикуна,який в суперечках був нестерпний і вибуховий,я перетворився на значно толерантнішого пана. Я люблю себе такого,бо власне то є останній мій образ».

Учитель:Як бачимо,Р.Іваничук дійсно неординарна особистість. Багато випробувань випало на його долю,але він залишився вірним собі і народу. Сьогодні ми звертаємося до роману «Мальви»,щоб спробувати зрозуміти себе,стати кращими в своїх ментальних моральних якостях,відкинути все те зле,що заважає нам формуватися як нації.

Тлумачення назви твору.

Учитель: Мальви…Кому не милували око своїм буйним квітом ці рослини поблизу наших обійсть?Сильні,високі,пишні,вони завжди були окрасою українських осель. ..

Якось відпочиваючи в Криму,звернула увагу на квіти,що тулилися до моїх ніг. То були мальви. Такі пишні і сильні вдома,тут,на випаленій сонцем чужій землі,вони несміливо простягали свої гілочки-рученята до неба;притоптані до землі,все ж не корилися,вперто протистоячи вітрам-суховіям.

- Чому саме так назвав свій роман Іваничук?Кого він назвав мальвами?

(Дійсно,сам автор дав тлумачення назві твору:»Мальви-це трагічний символ українського народу-гожого вродою,статного,пишного-на своїй землі - і знищеного фізично і духовно на чужині,в бусурменській неволі.)

«Мальви»- це друга назва твору,а була ще й перша-ще більш нищівна -«Яничари».Але ця назва дуже настрашила видавців. Вони застерігали:багато хто впізнає себе,треба щось нейтральніше.

- Хто ж вони-яничари?Чому саме таку назву хотів дати Іваничук самому роману?

Словникова робота.

Турецький султан Урхан Газі,який сидів на престолі у 14 столітті,створив військо»йені - чері»(нове військо) з вихованих у спеціальних закладах полонених християнських хлопчиків. (Отже,військо Османської імперії складалося з яничар,які за певну плату йшли на свої слов’янські землі вогнем і мечем,нищачи на своєму шляху все живе,беручи у рабство своїх земляків.)

Визначення часу і простору у творі

(Презентація проекту групи істориків і географів.)

Яким було становище українського народу в той історичний період-з 1640 по 1651 роки?

  «Географи» працюють із картою»Україна в 17 ст. Запорозька Січ.(див… «Атлас з Історії України « для 5 класу).Учні звертають увагу на те,що Україна була оточена на заході Річчю Посполитою,на півночі Московським князівством,на півдні Кримським ханством. Також на цій карті чітко видно усі шляхи набігу на українські землі татар. Саме цими шляхами стікалися до Криму ясирні валки. Дія у творі відбувається на Україні,в Криму,в Туреччині з 1640 по 1651 роки.

- декламування учнем напам’ять уривку із твору:

«А що було?

Йшли хозари,половці,печеніги,хто не йшов?Падали трави і люди,у вимішаній копитами землі конав розтоптаний дюшан. Журилась Україна,бо йшли ляхи на три шляхи,а татари на чотири,і плакало небо над молочним степом і над людьми,що нижче трав падали,плакало. Чорним,Кучманським,Покутським і Муравським шляхами пролетіла з гиком татарва - хто тепер її зупинить?Закатували Підкову ляхи,вмер Сагайдачний від турецьких ран,вбили Остряницю таки свої на висланні в Чугуєвому городищі,внук Байди Ярема обсадив дороги живо плоттю своїх братів,і прослиз по Україні ганебний час байдужості. Сховалися за облогами низькі хати,стікались до Криму ясирні валки,пояничарились юнаки і народили потурнаків степові дівчата.»

  «Історики»:Однією із найстрашніших сторінок історії України стало трагічне десятиліття безгетьманства,»золотої волі»польської шляхти й українського з’яничарення 1638-1648 років. Ось як описує цю епоху історик Микола Аркас у своїй «Історії України - Руси»:»Козаків стало багато менше,і татари зуміли покористуватись тим. У 1640 році у лютому вони насунулися на Переяславщину і коло Переяслава і Корсуня,у маєтках князів Вишневецьких,поруйнували,попалили і пограбували багато осель і погнали більше 30000 народу у неволю. І от,невважаючи на таке лихоліття,народ український цілих десять літ не ворушився. А за тих десять літ польське панування зміцніло як ніколи. Мало не вся шляхта українська сполячіла і разом із щиропольською шляхтою увесь народ повернула у кріпацтво. Народ мусів терпіти,бо не мав за плечима ніякої сили,на яку б йому опертися.»

А Іван Крип’якевич писав так:»У запорізькій школі степові здобичники стали лицарським військом,що взяло собі за головну мету боротьбу з давнім ворогом України - татарами. Але соціальний і національний гніт з боку Польщі примусив запорожців піти на допомогу своєму громадянству. Дійшло до козацьких воєн з Польщею.»

Саме цю трагічну епоху з’яничарення нашого народу,її вплив на українську духовність так майстерно зобразив Роман Іваничук у своєму романі «Мальви»(«Яничари»).

Учитель:

Півтора століття тому титан духу Іван Франко з гіркотою запитував:»Чому відступництва у нас так много і чом відступництво для нас не є страшне?»

Давайте спробуємо дати відповідь на це запитання разом з Р.Іваничуком і його твором «Мальви».

Робота над змістом твору.

 (групова форма)

1 група. Чи можна назвати долю головної героїні твору Марії Самійлихи          стражденною?Чому саме так назвав свою героїню автор?

2група.Дослідіть життєві шляхи Андрія і Семена. Чому неволя так по-різному вплинула на долі двох рідних братів?

3 група. Чому кам’янщик Стратон,якому у душу заповзла безнадія,все ж таки повернувся на рідну землю і помер як герой?

4 група. У чому трагізм долі Соломії,доньки Марії?Чи схожа її доля на Роксоланину?Чому мати назвала її Мальвою?

Презентація роботи 1 групи

Тяжка,нестерпна доля українців постає перед нами з опису життєвих поневірянь на чужій землі полковничихи Марії Самійлихи і її трьох дітей. Забрана в ясир разом із донькою Соломією,тяжко тужила жінка за рідною землею,оплакувала зниклих синів. Нестерпне горе,материнський біль,невимовні муки-все об’єдналося,тісне переплелося в згорьованій душі: «Ой сини,синочки!.. Чиї руки розчісують вам кучері,яка мати вас у постелі укриває?Де ви тепер,козацькі діти?Чи ходите ще по білому світу,чи очі ваші виклювали яструби в ногайському степу,а голівоньку дощі миють,густі терни розчісують,буйні вітри висушують?»

…«Воля. Минали хвилини,і слово це щораз тануло,меншало,втрачало оту несподівану велич…»Замість нього з’явилося нове-гяур-страшне слово,що позбавляло наших предків праці,довір’я,будь-якого права;слово,яке щодня проклинали мусульманські проповідники в мечетях.

   Щоб вижити,потрібно було зректися своєї мови,своєї землі,свого Бога. І Марія стає перед вибором –або лишатися вільною(але тоді віра стала б новим рабством,яке було б в стократ тяжчим:потрібно було б жебрачити хліб по базарах для Мальви,терпіти знущання правовірних),або прийняти мусульманство.

   За відступництво нікого не минає кара. Але як ще важче міг покарати Марію Бог?І жінка вирішує прийняти чужу віру,чужого Бога,щоб врятувати життя хворобливої доньки,щоб врешті решт отримати грамоту,яка дасть їй можливість вернутися на рідну Вкраїну.

Бо інакше може здійснитися інша,найжахливіша кара-прокляття рідної дитини.

І ось саме тепер,у найвідповідальнішу хвилину вибору своєї долі Марією,автор подає нам символічний образ українських квітів-мальв:

   «Україна…А я хіба не Україна,укроєна,ущерблена,як моя земля?...ось вони,жовті,мізер - ні квіти, забули про свою вітчизну і живуть. Якби розрослись пишно,як там,їх згризли б верблюди й осли. Та вони змирились…»недаремно й доньку свою Марія назвала Мальвою. Сподівалася мати,що її хвороблива донька якось приживеться на чужині,адже ці квіти змогли…

   Страшна ціна за життя…І чи можна назвати те існування життям?Але чи маємо ми право через століття осуджувати земляків своїх за їхнє прагнення вижити?Ніхто з нас достеменно не знає,як би повівся в ту страшну добу сам…А чи не так робимо і зараз,кидаючи рідну землю,забуваючи свою мову,культуру,змушені заробляти собі на прожиток в інших землях?І чи не можна це також назвати отим страшним,проклятим для нашого народу словом-відступництвом?

«Коли це сталося з тобою оте нещастя,що ти з вільного тура став горбатим рабом,верблюде?- звертається Марія до тварини.-Коли переламали тобі хребет і ярмо вигнуло шию?Чи не за ту провину,що дав себе впрягти,несеш віками свою ганьбу напоказ?...Та якщо вже це сталося з нами,тож несімо до скону свою ганьбу,поки не вигинемо. І нащадки наші,що промчаться спраглі над землею,не пожаліють нашу пам’ять».

   У душі Марія не мириться з новою вірою,але з тривогою,болем спостерігає за Мальвою:її маленька дівчинка відразу ж увірувала в аллаха і,можливо,вже ніколи не схоче знати,яка віра була в її батьків. Тут визначальним є діалог між матір’ю і донькою:

- Ну яка,скажи,яка я мусульманка?А за це не б’ють,не кидають за це камінням?

- Ні,дитино,за це хліб дають,щоб вижити. Ти ростимеш,а я гріх візьму на душу,щоб вивести тебе колись із цієї страшної землі.

Із заздрістю,подивом і боязню Марія дивилася на людей,що сходилися на службу до вірменської церкви. І все запитувала в себе,на що сподіваються вони,задля чого жертвують собою,адже день їхнього порятунку ніколи не настане. Але ж вони все-таки ідуть на поклик совісті,щоб умерти самими собою.

   І тоді починається бунт в Маріїній душі-пригноблена жінка дає відсіч залякуванням дервіша Мураха-баби: «Підвела голову:губи презирливо стиснуті,погляд зневажливий-Мурах-баба ще не бачив Марію такою.

- Хіба можеш знати ти,дервіше,що є на світі найсправедливіше?Ти,який так ревно держишся своєї віри тільки тому,що дає вона тобі владу над людьми,доволі їжі і жінок?

Полковничиха я !»

Порятунком для Марії і Соломії стала їх зустріч із меддахом Омаром,котрий порадив їм залишити Кафу,щоб «погань не прилипла до незайманої душі її дитини».

   Визначальною є зустріч Марії на шляху до Мангуша з татарами,зокрема з німою Фатімою. ЇЇ маму замучили в неї на очах Сагайдак із козаками. Дитині відібрало мову…Засобом порівняння,вкладеного в уста Самійлихи,письменник знову посилює почуття пекучого болю за безталанну долю наших земляків у неволі: «Твоя дочка німа,і моя теж німа-мови своєї майже не знає. А вона могла б співати і водити хороводи над Дніпром. Та ви її примусили забути пісню і мову,ви відібрали їй купальські вінки,через вас я мушу виховувати її яничаркою».

  Після весілля Мальви із ханом Іслам - Гіреєм враз постаріла,згорблена матір зустрічає Селіма,свого другого сина. Материнське серце підказує їй,що то її кровиночка,а коли дізнається,що він улюбленець ханський,найближчий його охоронець,переживає хвилини найбільшого душевного потрясіння: «…Обоє ханські. Обоє яничари…Діти,діти,мальви зів’ялі…Десь,певно,живе  ще й третій яничар. На службі у вбивць їхнього батька. Куди мені йти від них?»

Вертає до рідного краю згорьована сивоголова Марія: «Мушу вмерти на тій землі,де коноплі по стелю,а льон по коліна,де мальви вище соняхів ростуть-білі,голубі й червоні».

Презентація роботи 2 групи

   Часто в полоні на чужині згадувала Марія своїх синів: «Де вони,чи живі?Якщо живі,то,певно,не пам’ятають ні матері,ні своєї мови теж,чи вже давно їх на світі немає?А що краще?Та на якій вазі важити сумління і материнську любов?»

   Народила двох,але різних з самого малечку:Семена ще немовлям викрали цигани,Андрія підлітком забрали в ясир татари. Здавалося б,кому,як не Андрієві,спромогтися стати борцем за свій безталанний народ,адже пам’ятав він і землю,на якій зростав,і мову,і звичаї. Але хлопець обирає інший життєвий шлях-морального падіння,але самоствердження будь-якою ціною серед чужинців. «Той,християнський Бог,тепер над ним невладний,тож нема потреби звіряти йому свою душу. А мусульманський Бог зовсім чужий. Однак він є,керує людським життям на цій землі,де Алім живе,і з цим потрібно рахуватися. Віднині влада,сила і жорстокість-ці якості,а не жалюгідні муки сумління,вестимуть його в житті.»

   І його перший переступ-це вбивство української полонянки задля самоствердження серед яничар,а потім все нові злочини. Але до кінця свого такого короткого життя Алім так і  не збагнув,що він був і лишився для турків чужинцем.

   Інший син Марії-Семен(Селім)був вихований в Криму в циганському таборі –вільною людиною. Виріс сильним,сміливим юнаком,став першим охоронцем у самого хана. Та після зустрічі із Б.Хмельницьким захопився його «вірним поглядом,демонською силою слова,що від нього тисячі лицарства йдуть на смерть»Яничарське військо було найманим,служило Османській імперії не за переконанням,а за гроші. А в козаках було щось невловимо близьке Селіму:їхня відвага,байдужість до смерті,сила волі-все дивувало його.  повільно,невпинно зріла думка:»Невже я звідси?»

   Тому після зради Іслам-бея Селім  – Семен повертається на рідну землю,боронить її  і гине,як лицар.»Він бився навкулачки,випльовував прокльони і врешті впав обличчям ниць,розпростерши руки,ніби хотів обняти весь острів. Ізгой вітався з рідною землею,вернувшись до неї».

Презентація роботи 3 групи

Повчальним у творі є образ відпущеного на волю невільника Стратона,у якого оселилася Марія з донькою. Цьому мудрому,душевно багатому,але зневіреному чоловікові пощастило:мав фізичну ваду-кульгавість,тому і не взяли його ще молодим ні в яничари,ні на галери. Ось чому зміг зберегти свою християнську душу незайманою. Він стояв у витоків утворення Мангуша. І як боляче було спостерігати Стратонові,що втікачі і відпущені люди приходили до села»якісь зламані,ущерблені,злякані,відрікалися од своєї віри»А потім і молодь підросла,якій уже було байдуже,якому Богові молитися. Р.Іваничук зауважує у творі:»Татари хитро борються з нами на своїй землі. Не церкви руйнуються,а душі людські…Бо коли не стане ні одного християнина в їхньому краю,тоді і храми не страшні. Бог без пастви безсильний».Можливо,ця руйнація української душі відбувається і тепер?

  Покохала Марія Стратона,але відчувала своїм єством,що їхні життєві шляхи різні:вона жила мрією за будь-яку ціну повернутися на рідну землю,а він,зневірений,стверджував:»Там ляхівщина,тут татаризна. Умерла наша Україна»

   Ішли роки…На Січі почало нуртувати козацтво,рвалося воювати зі шляхтою. Національно-визвольна війна під проводом Б.Хмельницького надихнула зневірених,згорьованих українців на чужій землі на думки про боротьбу,дала їм іскру надії,що Україна - мати звільниться від пут-буде куди вертати…життя своє доживати,а може,буде як прислужитися своїй землі і тут,на чужині?Стратон повертається на вітчизну,вирішивши стати на її захист,і гине як герой.

Презентація роботи 4 групи

   Донька Марії Соломія-Мальва ще підлітком почула розповідь меддаха Омара про козаків. Оточені татарами,відступили в гори і сховалися в печері. Всі до останнього загинули,а не здалися в неволю. Вперше подивувалася дівчина,що козаки такі відважні.

«Мужній той,хто знає,за що боротися. Тільки зрадники стають боягузами»,-навчав її Омар.

   Але чужі пісні,віра заполонили Мальвину душу. І закохалася дівчина не в простого сільського парубка,а в кримського хана Іслам-бея,стала його дружиною. Чужа земля,земля загарбників,винищувачів її народу,виявилася для неї ріднішою…

Натхненна прикладом Роксолани,Мальва вірить в те,що своєю любов’ю примирить хана з її народом,»стане він вірним Хмелеві навіки»А коли той все ж зрадив Богданові,вона вирішує вбити дитину,хана і себе - «за кров,яку розлив дарма по світу,і за чужих,і за своїх,і за те,що свій розум,який дав Бог для добрих діл,продав дияволові підступності».

Закріплення вивченого матеріалу

Складання метаплану

Підсумки уроку

Отже,Роман Іваничук зобразив епоху нищення українського народу як нації,нищення українського духу,ту епоху,коли для того,щоб вижити,українцю на чужій землі(а їх полонили тисячами за один набіг татари)потрібно було зректися своєї віри,мови,вітчизни,стати манкуртом-без батька і матері-і навіть іти воювати проти своїх сестер і братів. Ціною збереження власного життя,ціною самоствердження серед чужинців. Невимовно тяжко було існувати українцям серед чужинців,звідти,із тих страшних далеких часів тягнуться корені нашого манкуртства і відступництва.

Але,попри все сюжетна канва роману(повернення на рідну землю Марії,відважна смерть Селіма і Стратона,по-своєму героїчний вчинок Мальви)наводить нас на думку: кінець твору все-таки оптимістичний. Вже тоді зріла поодинока молода поросль,здатна до протистояння насильству,піднімалося з колін і старше покоління.

   Тож нам потрібно усвідомити,чиїх батьків ми діти,чи гідні ми називатися синами й дочками своєї землі,і намагатися зробити все від нас можливе для розбудови своєї держави. Бо,як писав у своїй «Історії 20 століття»Ісидор Нагаєвський, «Народ,який не може встановити на своїй землі свою владу,свій власний закон,ані вільно плекати свою рідну культуру,вважається чимось нижчим,чимось нескінченим,так що його ім’я не завжди знайдемо на карті народів світу,а ім’я хижака,який пограбував його землю,знайдемо там.»

Домашнє завдання :переказати вивчений твір батькам,рідним. За бажанням створити малюнки до роману.

Урок № 2

      Тема. Життя – це ярмарок,і світ – це також ярмарок,і вічний торг з Долею.

           (Урок позакласного читання за повістю Ю.Мушкетика «Жовтий цвіт  

            кульбаби»)

Мета: :познайомити учнів із історичною повістю Ю.Мушкетика «Жовтий цвіт кульбаби»,прослідкувати життєві шляхи двох го-

           ловних героїв - Нестора Кукольника і Миколи Гоголя,зрозуміти,чому

           одного доля винесла на вершину слави ще за життя,а іншого - лише

           після його смерті,але навіки;пробудити думки школярів про невми -

           рущість істинного таланту,справжнє і фальшиве в творчості;навчати

           учнів глибоко аналізувати прочитаний твір,розвивати логічне мисле -

           ння,увагу,пам’ять;формувати морально-етичні цінності .

Обладнання:фото Ю.Мушкетика,портрети Н.Кукольника і М.Гоголя,

            учнівські проекти

Епіграф:                                                            Талант потрібно розвивати. Все

                                                                           залежить од самої людини. Як

                                                                           високо вона зможе підняти себе.

                                                                           свій дух,свою мисль. Читайте,

                                                                           думайте. Піднімайте себе до най-

                                                                           вищих вершин.

                                                                                                          М.Б.Бєлоусов,

                                                                           викладач Ніжинської гімназії

                                                Хід уроку

1.Оргмомент.

2.Оголошення теми і мети уроку.

   Мотивація навчальної діяльності учнів.

  Учитель. Сьогодні ми знайомимося із  визнаним майстром сучасної української прози Юрієм Мушкетиком. За 5 десятиліть літературної праці ним опубліковано більше десяти романів,низку повістей і збірок оповідань,написано кілька п’єс. За роман «Крапля крові»автора відзначено Республіканською премією ім. М.Островського(1965),за роман «Позиція» -Державною премією УРСР ім. Т.Г.Шевченка(1980),а 20 березня цього року Президентом В.А.Ющенком був підписаний Наказ про присвоєння письменнику звання Героя України. Ю.Мушкетику було вручено орден Держави.

   Ось в руках я тримаю один із творів письменника,його історичну повість «Жовтий цвіт кульбаби».Це розповідь про долі двох талановитих письменників - Нестора Кукольника та Миколи Гоголя,намагання Ю.Мушкетика зрозуміти злети і падіння в житті кожного з них:

« Я справді не знаю,з ким ще так примхливо повелася доля,як з двома персонажами цієї історії:тріумфально піднісши одного на вершину,враз-ще за життя-кинула в самий діл,другий мусив спізнати безліч принижень,поневірянь,аби вже по смерті стати монументом,до якого студенти в шанобливому трепеті кластимуть півонії і троянди. Багато років у мене не згасає питання:чому так сталося,що спричинилося до того?»

   І наше завдання сьогодні - дослідити,чому ж все-таки доля саме так вирішила життєві шляхи двох обдарованих письменників,що таке істинний талант,яким має бути  митець,щоб пам’ять про нього збереглася через століття. А ще,діти,кожен із вас зробить висновок,які риси вдачі потрібно мати  людині,щоб вдало реалізувати в житті свої здібності.

3.Сприймання і усвідомлення навчального матеріалу.

 Повторення знань з теорії літератури:

дати визначення літературознавчим термінам «історична повість», «сюжет», «порівняльна характеристика героїв», «образ-символ».

«Мозковий штурм»:

- як автор у передмові до твору сам пояснює свій задум?

- яку мету Ю.Мушкетик ставить перед собою як автор історичної повісті?

Тлумачення назви твору

-з чим у вас асоціюється жовтий цвіт кульбаби?

(рання весна-початок життя,молодість,мрії,безтурботність)

- як автор сам тлумачить даний символічний образ?

Порівняйте 2 уривки із тексту:»Поглянь на оцю жовту квіточку. Здається,яка вона тривіальна .А теж має свій сенс. Цвіте собі й цвіте,а потім - хух і облетіла…Ми не вміємо насолоджуватися життям,ми дуже часто отруюємо його заздрістю,ревністю,злістю».

Кінець твору - «Кукольник довго стояв…,а тоді майже бездумно нагнувся й зірвав білу дозрілу голівку кульбаби. Дмухнув,і білі невагомі пушинки полетіли за вітром,замиготіли в променях сонця й зникли в голубому мареві. Вони упадуть десь далеко-далеко,проростуть і знову зацвітуть жовтим цвітом. І знову їх зірве чиясь рука».

Визначення часу і простору у повісті(виступ групи «істориків»-Російська імперія на початку і в середині 19 століття).

Короткі біографічні довідки про головних героїв твору

(презентації  групи «біографів» )

                                            Життєвий і творчий шлях Нестора Кукольника

                                                                                     Ніхто не пожне твердої слави від будь -

                                                                                     якого мистецтва,коли працюватиме без

                                                                                     насолоди і натхнення

                                                                                                                    Григорій Сковорода

   Нестор Васильович Кукольник (8(20)вересня 1809,Санкт-Петербург-8(20)грудня 1868,Таганрог) - російський письменник першої половини 19 століття.

   Народився в Петербурзі в сім’ї вченого і педагога В.Г.Кукольника,за походженням українця із Прикарпаття. У 1821 році вступив до Ніжинської гімназії вищих наук князя Безбородька,яку закінчив без атестата в 1829 році. Був звинувачений в «справі про вільнодумство»після грудневих подій 1825 року. В гімназії почав займатися літературною діяльністю,але перші твори не збереглися-були вилучені при обшуку поліцією.

   Розквіт літературної діяльності пов’язаний з Петербургом,куди він переїздить у 1831 році. Особливою ж популярністю Кукольник користувався після постановки 1834-року на сцені Олександринського театру його драми «Рука Всевишнього вітчизну врятувала».Разом з драматургією Нестор Васильович успішно пробує свої сили в жанрі авантюрного роману,історичної повісті,у художній критиці,поезії і навіть у музиці.27 композиторів,зокрема Глінка ,Варламов ,Монюшко,написали музику на вірші Кукольника.

    Як особистість Кукольник був самовпевнений,навіть егоїстичний,з минулими од-кашниками по гімназії дружби не водив,хоча саме вони  могли б подати йому потім руки допомоги.

 Із 1843 року Нестор Васильович служить в канцелярії Військового Міністерства,багато сил віддає службовим справам. Результати цієї роботи потім суттєво вплинули на економічний розвиток західного Донбасу,особливо після будівництва залізної дороги Курськ-Таганрог,якою успішно опікувався Кукольник разом із братами Поляковими.

   В 1857 році Нестор Кукольник виходить у відставку,живе в Таганрозі,пробує писати і далі,але його твори не публікують,ім’я самого автора поступово забувають. Він ще буде займатися суспільною діяльністю,за його допомоги  будуть відкриті Новоросійський університет,таганрозькі газети. Неодноразово Кукольником  буде підніматися питання перед урядом про екологічний захист Таганрозької затоки Азовського моря…

   А потім прийде усвідомлення,що він як письменник помер за життя. І будуть самотність і глибоке розчарування. Помре Нестор Кукольник раптово,в грудні 1868 року. Похоронений в Таганрозі.

                            Життєвий і творчий шлях Миколи Гоголя

                                                                       Я палав незгасним прагненням зробити своє

                                                                        життя потрібним для блага держави,я жадав

                                                                        принести хоча б найменшу користь.

   Народився 20 березня (1 квітня)1809 року в селі Великі Сорочинці. Його батько - Василь Афанасійович Гоголь. Він був праправнуком полковника козацького війська часів Богдана Хмельницького. Пізніше знаменитий нащадок звеличить його до легендарної постаті й оспіває в образі Тараса Бульби. Дитинство майбутнього письменника минуло в селі Василівці в маєтку батьків

   З 1818 по 1819 рік навчався в Полтавському повітовому училищі. З 1821 по 1828 рік - у Ніжинській гімназії вищих наук. Там вперше виступив на сцені гімназійного театру як актор і режисер-постановник вистав «Едіп в Афінах», «Урок дочкам», «Лукавін»та ін. Майстерно зіграв роль Простакової у виставі «Недоросль».Учасник цього спектаклю К.Базилі,пізніше відомий публіцист і дипломат,згадував: «…Я бачив цю п’єсу і в Москві,і в Петербурзі,але завжди вважав,що жодній актрисі не вдавалася так добре роль Простакової,як її зіграв шістнадцятилітній Гоголь».

     У гімназії М.Гоголь поринув у світ давньої української історії,народних звичаїв та усної народної творчості,з якими знайомився не тільки з друкованих джерел,а й на ніжинських базарах. Пізніше ніжинські типи,окремі сценки увійшли до безсмертних творів письменника. У Ніжині М.Гоголь написав свої перші літературні твори. Тут народилися його вірші «Италия», «Новоселье», «Непогода»…,поема «Ганц Кюхельгартен»,сатири «Насмешнику некстати», «Нечто о Нежине,или Дуракам закон не писан»,драматичні твори .У гімназії формувався і набирав сили геній майбутнього великого письменника.

   Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни,маминої мами. Любов до мови,відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень,прислів’їв та приказок,готуватиме матеріали до українсько-російського словника. Пізніше він так писав про українську пісню : «Якби наш край не мав такої скарбниці пісень,я б ніколи не зрозумів історії його,тому що не збагнув би минулого…»

«Це народна історія,жива,яскрава,барвиста,правдива,що розкриває все життя народу»

   Ще в студентські роки,глибоко переймаючись соціальними негараздами,внутрішньо противлячись найрізноманітнішим виявам зла,вболіваючи за свою державу і свою  «милу Україну»,М.Гоголь налаштовувався на таку діяльність, «щоб бути по - справжньому корисним для людства».Загалом всю творчість письменника було спрямовано на «очищення серця»,»розуміння серцем «,щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії.»

   У 1828 році М.Гоголь переїжджає  до Петербурга.Там у 1829 році він публікує свій перший твір-поему «Ганц Кюхельгартен».Через рік у журналі «Отечественные записки»з’являється повість «Басаврюк,або Вечір проти Івана Купала»,перша з циклу  «Вечори на хуторі біля Диканьки»Грунтовні знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетені з вимислом,але мовби на реальному грунті життя.

   Туга за батьківщиною змусила Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира.»Скільки зберу там легенд,повір’їв,пісень!Якими цікавими можна зробити університетські записки!»Розраду від нездійснених планів письменник шукав і знаходив у творчості.

  З другої половини 30-х років подальший розквіт таланту М.Гоголя пов’язаний з його драматургією. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія «Ревізор»(1836)У 1842 році з’являється друком його знаменита поема-роман «Мертві душі».Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині.

Він посилено працює над другим томом «Мертвих душ»,але незадовго перед смертю спалює рукопис. Тяжка хвороба обірвала життя неповторного майстра слова у 1852 році.

   Бесіда за прочитаним твором.

1.На початку шляху…

- Якими ви уявляєте Нестора Кукольника і Миколу Гоголя?Створіть словесний портрет кожного з них.

- Якими зображені герої у творі?Знайти портретні характеристики.

(М.Гоголь-«дрібненький довгошиїй паничок у синьому мундирчику і м’ятому кашкеті,що ніби принюхувався до чогось довгим,як кушка,ще й кривим носом.»

Нестор Кукольник-«високий довговидий гімназист,красивий юнак з тонким аристократичним обличчям і таємничою задумою в очах»)

- На якому моменті життя двох героїв акцентує свою увагу письменник?

(закінчення гімназії, юнацькі мрії про майбутнє.)

- Чому випускники гімназії так прагнули жити далі саме в Петербурзі?

- Що дало кожному із них навчання в гімназії?Скласти асоціативний кущ через характеристику закладу ,дану йому М.Гоголем.

                          - схоже на затворництво життя

        Гімназія     -   туск

                               - остогидне зубріння

                               -  сіре існування

«Боже правий,не дай померти в цій черешневій ковбані».

- Яким уявляється Петербург молодому Гоголю?(скласти асоціативний кущ)

                      - доброчинність

                      - де можна прислужитися правді і істині

Петербург   - простір для вільної думки і гарячого серця

                      - ошатно вдягнені багаті люди

                      - чарівні панянки під парасольками

                      - де мисль

                      - поезія

                                «Райське місце».

-У якому стані знаходиться молодий Гоголь?

(«З ним оселяться Дума,Високе натхнення,Мрія .До нього приходитиме Геній творчості…Я звершу.»)

- Знайти у тексті твору,якими були успіхи в гімназії Гоголя і Кукольника.

- Чому одного з них називали Возвишеним,а іншого-Таємничим Карлом? Які вдачі були у цих хлопців? Що їх різнило від природи?

- Які душевні якості цих хлопців ви могли б вирізнити як особливо визначальні в їх характерах?

(Нестор - «кращий ніжинський біліардист,гітарист,танцюрист,заводій усіляких ігрищ,хоч і межах дозволеного»

Микола - «Траплялося:мовби перероджувався,ставав веселим,дотепним,кепкував. Тоді він також ніби аж одмінювався лицем,воно пашіло й було розумне та гарне. А потім знову замикався,ставав Таємничим Карлом».

«Нестору все давалося легко,за виграшки,він ішов життям,мовби пританцьовуючи».

«Микола відчував в собі двох чоловіків. Один-дивний,дивакуватий,навіть злий хлопець,який повертав злість собі в оборону .Микола не любив в собі цього хлопця. Він любив іншого-який кохається на прекрасних віршах,відчуває в своїй душі щось велике,й звершить те велике,інакше він нікому не потрібний».

«Микола здогадувався,що Нестор взагалі скупий на почуття,хоча й зривається на патетику та цілує всіх».

Підсумок учнівських досліджень-складання кола Вена.

Кожен займав відведене йому долею і ліцейським табелем місце…

2. «У кожного своя дорога…і у важкій дорозі ніхто не допоможе.»

                                                                      «Життя не таке,яким здавалося з

                                                                       гімназичного вікна. Ідилій немає.

                                                                       Світ-він страшний.»

- Чи справдилися мрії письменника-початківця?

- Прокоментуйте портретну характеристику Миколи - петербуржця:

«Плентався із свого департаменту додому…Сюртучок і жилет,а також галстук-з претензією на моду,на вишуканість,але навіть не вельми досвідчене око могло помітити:шик той бідацький,сюртучок потертий,а жилет і галстук не зовсім свіжі»

- Порівняти :мундирчик змінився на сюртучок .Так щось змінилося в житті М.Гоголя?

- Яким постав справжній Петербург в очах молодої людини?

(«Петербург мені видався зовсім не таким,як я думав,я його уявляв значно красивішим,чудовішим,і чутки,які розпускали про нього,також брехливі»)

«І він сам серед цих добродіїв і шпиків-мов піщинка у велетенській купі піску,мов…тюлька в бочці,де їх мільйон,і всі однакові…»

«Миколі стало геть самотньо…обезнадіявся він. Й нікому не потрібні його поривання,його ретельність,тут таких,як він,тисячі,всі хочуть вижити,через те затирають одна одну,вихоплюють з-під носа харч…»

Отже,ключові слова для розуміння душевного стану Миколи - самотність і безнадія.

- Як виживав у Петербурзі Нестор Кукольник?Як він став популярним?

- Чи дійсно його можна назвати Возвишеним?

- Які риси вдачі Нестора проявилися під час його життя у Петербурзі?

- Як він прийняв вдома однокласників по гімназії?Чому перед своїми гостями назвав їх прохачами?Як цей вчинок характеризує Нестора як людину?

- Чи можемо ми стверджувати,виходячи із попереднього аналізу образів персонажів,що в житті людини велике місце займає ще й вдача ,а зокрема такі риси характеру,як впевненість у власних силах,комунікабельність. Чи згодні ви будете з думкою,що якби Гоголь мав ці риси характеру,як Кукольник,він ще за життя дорівнявся б до нього у славі?

- Чи можна боротися з природніми вадами,чи потрібно це робити?

- Хто найбільше підтримав Гоголя У Петербурзі,вселяв йому віру у власні сили?Хто був його кумиром,другом і опорою в житті?

- Якою була дружба Гоголя і Пушкіна?Чи мав останній позитивний вплив на формування Гоголя як особистості і письменника зокрема?

- Чи можна Пушкіна назвати духовним наставником Гоголя?

- Чи можна стверджувати,що людина,яка зрадила раз,зрадить і вдруге?Як це можна пояснити на образі Нестора Кукольника?

(Зрада викладача в гімназії-зрада друзів-підступні рецензії творів Салтикова –Щедріна - смерть в самотності без допомоги однокашників по гімназії,від яких сам колись відвернувся).

Підсумок уроку.

Технологія «Мікрофон».

- То який же талант є істинний?

- Якими мрієте вирости ви?Який духовний світ  хочете мати  в собі?

- Чому Гоголя шанують і зараз,а Нестор Кукольник забутий нащадками?

- Які уроки ми можемо взяти для себе із прочитаного твору?

Домашнє завдання:написати твір-роздум «Якою має бути по-справжньому талановита людина?»(за мотивами повісті «Жовтий цвіт кульбаби»)