2 сторінка Літературна. Коли стелиться доріжка,…… козакові не до ліжка. Козацькому роду…………….. нема переводу. А шо козакові треба:… ………степу, хліба й неба. Козак з конем…………………..і вночі і днем. У козака життя коротке,……...а слава вічна. Чия відвага, …………………….того й перемога. Чубатий іде …………………….лихо веде.
Будинок. Заходячи в хату, козаки обов’язково хрестилися, дивлячись на образи святих, а чоловіки обов’язково при цьому знімали шапку. При виході з хати або куреня вони робили те ж саме. Просили вибачення і дякували козаки практично завжди з Божим ім’ям на вустах: «Прости Христа ради», «Бережи тебе Господь», «Спаси, Боже».
Кінь. Ставлення до коня у всіх без винятку козаків було особливим. Кінь – кращий друг і вірний супутник козака. Перед від’їздом на війну, жінка кланялась в ноги тварині, «щоб повернув козака додому», і тільки потім – батьків чоловіка, щоб не переставали читати молитви за його здоров’я. Коли козак повертався, дружина також кланялась спочатку коневі – дякувала.
Щерба. Часто готувалась щерба - рідко заварене борошно на риб’ячій юшці. Уже пізніше так стали називати круту юшку з різних видів риб або юшку, заправлену різними крупами. Юшку нерідко їли разом з крутою тетерею — пшоняною кашею, до якої під час кипіння додавалось рідкувате, кисле житнє тісто. Варена, більш вишуканих порід риба, (осетри, коропа, соми) подавалась окремо або на імпровізованій серветці з очерету, або ж на «стяблі». За деякими відомостями, так називалась залізна таця з носиком для проціджування юшки, за іншими - «стябло» було дошкою з видовбаною серединою, щоб не стікала юшка.